Геноцид українського народу як визначальний фактор російської імперської політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Геноцид українського народу як визначальний фактор російської імперської політики

Міносян Андрій Сергійович кандидат історичних наук, доцент, професор кафедри ЮНЕСКО «Філософія людського спілкування» та соціально-гуманітарних дисциплін, Державний біотехнологічний університет в Харкові, м. Харків

Варипаєв Олексій Михайлович кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри ЮНЕСКО «Філософія людського спілкування» та соціально- гуманітарних дисциплін, Державний біотехнологічний університет в Харкові, м. Харків

Анотація

У статті розглянуто питання, пов'язані з геноцидом українського народу як визначальним фактором російської імперської політики на усіх історичних етапах існування. Наведено історичні приклади збереження національної ідентичності, залучено до аналізу новітні наукові дослідження з вказаної тематики. Звертається увага на послідовність і підступність використання методів і форм впливу у запровадженні імперських наративів, які спрямовані проти української ідентичності, суверенного права українського народу мати власну державу. Автори доходять висновку, що за умов знаходження при владі теперішнього російського політичного керівництва неможливо розраховувати на демократичні зрушення в цій країні.

Ментальність війни, що сповідується і російською владою, і російським суспільством, заперечує існуючим базовим європейським цінностям і демократичним свободам. Екзистенційні загрози як основний компонент повномасштабної агресії проти українського народу заперечують сам факт демократичних зрушень та дотримання базових європейських цінностей і свобод у нашій країні. Це кардинальним чином впливає на існуючий міжнародний правопорядок і суттєво позначається на політичній ситуації у світі. Вирішальне значення, про що йдеться в статті, в площині покращення політичної ситуації в світі, забезпечення власної стратегічної безпеки України має саме розпад Росії на окремі незалежні держави, що позбавить її імперського статусу і зменшить агресивний потенціал. У такий спосіб увесь цивілізований світ буде позбавлений перманентної загрози розв'язання нової війни, що позитивно впливатиме на створення необхідних умов для політичного та економічного піднесення нашої країни в контексті розбудови суверенної європейської держави. Україна розглядається не тільки в площині необхідної підтримки і допомоги їй з погляду на правові та моральні засади існування людської цивілізації, але й як вірогідний претендент на активну роль у післявоєнній політичній конфігурації Європи. Ця переконаність, як стверджується у статті, базується на тих значних досягненнях, що здобуті українським народом за останні роки в контексті відповідності європейським стандартам життя і праці, в продемонстрованих успіхах у справі захисту національних інтересів, самої ідеї існування незалежної України.

Ключові слова: геноцид, визначальний фактор, російська імперська політика, нищення нації, суверенітет, українська державність, демократичні цінності, європейська політика, російська агресія, західний світ, колоніальний характер війни.

Minosian Andrii Serhiiovych Ph.D in History, associate professor, professor UNESCO Chair “Philosophy of Human Communication” and social and humanitarian disciplines, State Biotechnological University, Kharkiv

Varypaiev Oleksiii Mikhailovich Ph.D in Philosophy, associate professor, associate professor UNESCO Chair “Philosophy of Human Communication” and social and humanitarian disciplines, State Biotechnological University, Kharkiv,

GENOCIDE OF THE UKRAINIAN PEOPLE AS A DETERMINING FACTOR IN RUSSIAN IMPERIAL POLICY

Abstract. The article deals with issues related to the genocide of the Ukrainian people as a determining factor in Russian imperial policy at all historical stages of existence. The authors examine historical examples of preserving national identity and use the latest scientific researches on this topic. Attention is drawn to the consistency and insidiousness of the use of methods and forms of influence in the introduction of imperial narratives aimed against the Ukrainian identity and the sovereign right of the Ukrainian people to have their own state. The authors have concluded that as long as the current Russian political leadership is poised to stay in power, it is impossible to expect any democratic changes in this country.

The mentality of war professed by both the Russian authorities and Russian society is in opposition to the existing basic European values and democratic freedoms. Existential threats as the main component of a full-scale aggression against the Ukrainian people deny the very fact of democratic changes and respect for basic European values and freedoms in our country. This has a dramatic impact on the existing international legal order and significantly affects the political situation in the world. The disintegration of Russia into separate independent states, which will deprive it of its imperial status and reduce its aggressive potential, is crucial for improving the political situation in the world and ensuring Ukraine's own strategic security. In this way, the entire civilized world will be spared the permanent threat of a new war, which will have a positive impact on creating the necessary conditions for Ukraine's political and economic rise in the context of building a sovereign European state. Ukraine is considered not only in terms of the necessary support and assistance from the perspective of the legal and moral foundations of human civilization but also as a likely candidate for an active role in the post-war political configuration of Europe. This conviction, as stated in the article, is based on the significant achievements made by the Ukrainian people in recent years in the context of meeting European standards of life and work in the demonstrated success in protecting national interests, the very idea of the existence of an independent Ukraine. геноцид національної ідентичності політика

Keywords: genocide, determining factor, Russian imperial policy, destruction of the nation, sovereignty, Ukrainian statehood, democratic values, European politics, Russian aggression, Western world, colonial nature of the war.

Постановка проблеми

Аналізуючи події останнього часу, пов'язані з повномасштабною агресією Росії проти України, слід виокремити низку питань, які відтворюють багатовікову історію нищення українського народу усіма без винятку попередніми російсько-радянськими адміністраціями.

Агресивна російська політика загрожує не лише українському народу, а й народам інших країн, які традиційно перебувають у російській сфері впливу та інтересів. Ментальність війни, що пронизує як російську владу, так і російське суспільство, суперечить базовим європейським цінностям і демократичним свободам, а отже, за поточного російського політичного керівництва, практично не має надії на демократичні зрушення в Росії. Розпад імперії як результат перемоги українського народу у теперішній війні за величезної підтримки і всебічної допомоги західних партнерів природно унебезпечить існуючи загрози мирному розвитку на континенті і в цілому у світі, сприятиме демократичним зрушенням в інших країнах, нарешті, створить необхідні умови для політичного та економічного піднесення України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У багатьох сучасних наукових дослідженнях проблематика розвитку української державності перегукується з аналізом і вивченням політики умиротворення агресора, минулої та сучасної імперської політики Росії, її тоталітарної спадщини. Серед інших виділимо відомі праці Т. Снайдера, А. Безансона, З. Бжезінського, Ю. Лібера, та ін. [10; 14; 16-18]. Щоб схарактеризувати головні риси сучасної ситуації, дослідження зосереджуються на аналізі російської ворожості, що склалася історично, акцентованому її впливі на українську націю та європейську політичну реальність, поступовому політичному «пробудженні» українського народу [10, с.18]. Зокрема, Т. Снайдер акцентує головну увагу на тому, що «імперіальна сила не визнає політичних утворень, які постають на її шляху і які вона вважає колоніальними територіями, тож руйнує й саботує їх, стверджуючи, що вони ніколи не існували» [17, c.84], звертаючи увагу на категоричне заперечення з боку російської влади можливості мати українцям самостійну націю, пише, що в «останній чверті ХІХ ст. панівною стала ідея про те, що Росія була єдиною нацією, а всі східні слов'яни були росіянами» [16, с.154].

Ставлення до російської держави з боку західного політикуму дещо пояснюють слова А. Безансона про наявність зачарованості Росією та одночасно страху перед нею, спроб впустити її у свій світ і намагання вигнати її звідти, що не вдалося [18, с.5]. Спроби європейців сприймати Росію, на думку автора, «крізь деформовану призму» [18, c.6] обернулися новими екзистенційними потрясіннями, які отримав цивілізований світ у ХХІ столітті. До того ж, за справедливим твердженням З. Бжезінського, «поява незалежної української держави не тільки змусила всіх росіян іще раз обдумати природу власної політичної та етнічної ідентичності, але й стала істотною геополітичною невдачею для російської держави» [10, c.118], з чим, безумовно, її політичне керівництво не було в змозі погодитися.

Значної уваги заслуговують дослідження українських вчених, таких як С. Плохій, Я. Верменич, Л. Якубова, В. Головко, В. Горобець, І. Патриляк, Є. Магда, І. Рущенко та ін. Варто погодитися з твердженням Я. Верменич про те, що «великою мірою конфліктно-мілітарний вимір історичного розвитку українців запрограмований станом тривалої залежності й бездержавності» [20, с.60]. Дослідники дотримуються думки, що російська агресія проти України не лише загрожує безпеці і територіальній цілісності України, але також має ширший вплив на європейську стабільність, на загрози сталому розвитку Європи та світу. Так, Є. Магда акцентує увагу на тому, що «Росія прагне підім'яти під себе «еталонні демократії», виштовхнути єдину Європу з політичної карти світу, позбавивши її статусу одного з центрів впливу, щоб самій зайняти її місце і посилити свої позиції» [13, с. 215].

Однією з головних цілей імперської політики став сам український народ, його ментальні характеристики, що проявляється не тільки через бойові дії, але й через розв'язану гібридну війну, геноцидні дії в контексті знищення української ідентичності. На думку С. Плохія, «українська демократія становила серйозну загрозу російському політичному режимові, адже була прикладом політичної системи з сильним парламентом, заохочуючи й посилаючи російську ліберальну опозицію щораз авторитарнішому режиму в Москві» [12, c.57]. Панічні настрої російського керівництва не в останню чергу були пов'язані і з подальшим продукуванням відданих ідеї незалежності політичних лідерів, їх ставленням до Росії як ворожої країни [12, с.156].

Окремо слід виділити наукові праці, підготовлені вченими напередодні та в умовах розпочатої повномасштабної російської агресії проти України. Варто звернути увагу на монографічні дослідження «Україна в історії Європи ХХ- початку ХХІ ст.» (За ред. чл.-кор. НАН України С.В. Віднянського), «Українське суспільство в умовах війни» (С. Дембіцький, О. Злобіна, Н. Костенко та ін.; за ред. член-кор. НАН України, д. філос.н. Є. Головахи, д.соц.н. С. Макеєва), а також таких авторів, як С. Віднянський, А. Мартинов, О. Кондратенко, на фундаментальну працю С. Плохія «Російсько-українська війна: повернення історії». Зокрема, в останньому дослідженні особливо звертається увага на рішучість західного демократичного альянсу на чолі з США «... усунути російську загрозу миру не лише в Україні, а й у всьому світі, забезпечивши поразку Росії в поточній війні та знизивши її здатність вести війну в майбутньому» [12, с.269].

Гуманітарна криза, порушення прав людини у самій Росії стали вирішальним фактором ескалації і розв'язання повномасштабної агресії проти українського народу з метою знищення національної ідентичності, як це й відбувалося раніше за часів царизму і радянської влади. Своїм героїчним супротивом Україна значно вплинула на регіональні та глобальні процеси у світі, продемонструвавши свою відданість захисту демократичних свобод і загальнолюдських цінностей.

Мета статті

Мета статті полягає у комплексному дослідженні геноциду як визначального фактору російської імперської політики, що знайшла своє втілення у розв'язанні повномасштабних військових дій на всій українській території. Основними методами дослідження вказаної проблеми стали порівняльно-історичний метод і метод екстраполяції. Разом з іншими методами вони сприяли всебічному аналізу політичних взаємовідносин поміж вітчизняними державними адміністраціями за часів самостійного існування в ті чи інші історичні періоди та російським царизмом.

На користь посилення методологічної бази дослідження також слугували визначення ключових аспектів політики геноциду, окреслення вагомих складових кризових зрушень, що призвели до повномасштабної агресії та створюють загрозу стабільності, безпеці та європейським цінностям, дослідження геополітичних чинників, які впливають на процес трансформації сучасного суспільного розвитку країни.

Виклад основного матеріалу

Сучасне протистояння України з Росією має давню історичну традицію, коли на козацьких землях в ході революції ХУІІ століття виникла рання модерна станова держава, яка була «самодостатнім державним організмом, що уособлював собою тогочасні уявлення правлячої еліти про справедливий політичний, економічний і соціальний устрій та цілком адекватно реагував на потреби суспільства» [6, c.115]. Саме тоді було розпочато процес руйнації владних, державницьких інститутів України, відбулося нищення прав і свобод українського народу, позбавлення його політичної та економічної самостійності [2, c.94].

Масштабне втручання імперської влади в царину кадрової політики гетьманського уряду не лише спричинило занепад такого засадничого імперативу політичної культури козацтва, як права вільного обрання старшини всіх рівнів, а й виступало важливим чинником процесу цілеспрямованого згортання російським царизмом меж української автономії й асиміляції її державних порядків до загальноімперських зразків [23, c.35].

Ліквідація козаччини, економічне свавілля і політика протекціонізму, втручання у фінансову сферу, поширення російських грошей на українських територіях, практика запровадження царських монополій у промисловості [6; с.90-91] пізніше були доповнені ліквідацією гетьманського уряду, створенням імперської владної структури - Малоросійської колегії, наступними рішеннями царизму в площині блокування історичної пам'яті, руйнації культурної ідентичності, перетворення українських територій, якими раніше керували козаки або поляки, крім західноукраїнських земель, що відійшли до Габсбургської монархії, на провінції у складі Російської імперії без особливих прав чи привілеїв [12, с.29].

Тривалі часи бездержавності суттєво позначилися на спроможності відновлення власної незалежності. Нищення українського народу здійснювалося шляхом заборони книгодрукування українською мовою, закриття українських шкіл, театрів, неможливості вивчати рідну історію, культурну спадщину. У ці часи «українська культура не могла повною мірою виконувати інтегруючу націєтворчу роль, мусила задовольнятися ознаками вторинності порівняно з домінуючими культурними практиками» [20, с.6].

Загроза «українського сепаратизму» сприяла безлічі інструкцій, розпоряджень, наказів щодо геноциду українців [7, с.62-63]. І Валуєвський циркуляр, і Ємський указ були відчайдушними спробами російського царизму знівелювати українську патріотичну реакцію [17, c.126], уникнути зростання національного руху у напрямку отримання хоча б мінімальної автономії та самоврядування на український лад. Цьому заважала «нова українська еліта, котра лише народжувалася на початку ХХ ст., яка виходила із реальних інтересів простих українців і почувала себе відповідальною перед ними. Тому для царської, а згодом і радянської бюрократії в українському національному русі чи не найбільшу небезпеку становила саме його політична орієнтація на демократизацію влади, коли керівники залежать від виборців, а не від тих, хто їх призначить «згори» [25, c.82-83]. Тим не менш, процес відродження національних державотворчих традицій розвивався дуже повільно, і багато в чому залежав від тих об'єктивних і суб'єктивних факторів, що визначали політичну ситуацію в країні.

З початком Першої світової війни через цілу низку причин так зване українське питання набуло особливої актуальності в європейських міжнародних відносинах, проте воно залишалося нерозв'язаним упродовж майже всього ХХ століття [26, с.9]. Тоді для переважної більшості державних і політичних діячів Європи українські землі й політичні події, що відбувалися на них, зокрема й Українська революція 1917-1921 рр. та українські державні утворення, становили лише тактичний інтерес і розглядалися виключно як знаряддя власної політики [26, с.38]. Західні країни в контексті Версальської системи договорів 1919-1920 рр. відсторонено ставилися до українських проблем і не брали до уваги інтереси української держави, залишаючись прибічниками у майбутньому демократичної Росії [26, с.281]. Тому Українська революція 1917-1921 рр. була приречена і не в змозі встояти у боротьбі як із зовнішніми, так і внутрішніми ворогами, залишившись в історії як яскравий спалах національної боротьби за свободу і незалежність.

Часи радянської окупації послабили готовність українського народу поновити державницьке життя, отримати самостійність і право на окреме існування і демократичний розвиток. Комуністичний режим, навіть в умовах запроваджуваної політики українізації у 1923-1932 рр., намагався нейтралізувати будь-які прояви національної самосвідомості, розвитку української суспільної думки, одночасно намагаючись мобілізувати населення до майбутньої модернізації СРСР, а також засвідчити перед усім світом переваги радянської системи в умовах колоніальної жорстокості [14, с. 195]. До того ж, розв'язана війна з українською нацією під час геноцидних дій Голодомору 1932-1933рр. призвела до руйнації цінності українського села через криваві чистки українських національних активістів [17, с.131].

Водночас і західний світ був не готовий сприймати Україну як суб'єкта міжнародної політики, окремо від радянської імперії. «Країни, які перемогли в Першій світовій війні, не визнали українських вимог сформувати власну державу» [17, с.128], залишаючись «в полоні» старих форм і методів світосприйняття і традиційно розраховуючи на ефективність політики умиротворення агресора. Поодинокі звернення до лідерів провідних країн з пропозицією визнання української нації як реальності, що має під собою принаймні тисячу літ автентичної історії, і того, що незалежна Україна необхідна для європейського світу та формування прогресивної світової економічної системи, не знайшли належної підтримки в контексті практичних дій. На думку провідного британського журналіста тих часів Ланселота Лоутона, Україна на порозі Другої світової війни залишалася чи не найбільшою проблемою Європи.

Вирішення вказаної проблеми стало можливим після розпаду Радянського Союзу і міжнародного визнання України як суверенної держави, «розвитку національної моделі, зміцнення її пріоритету» [5, c.8]. Важливим було й те, що «незалежність України кинула виклик самій суті претензій Росії на те, що вона є богонатхненною прапороносицею панслов'янської ідентичності» [10, с.115]. Проте «внутрішні розколи в країні нерідко (особливо після 1991 року) переважали об'єднавчі чинники» [14, с.39].

Відновивши державність унаслідок руйнації радянської імперії, Україна «багато в чому зберігала авторитарні інституції під новим становим каркасом президенталізму (конституційної моделі 1996 року)» [21, с.9]. До того ж слабкість українського націоналізму завадила політичній еліті прийняти єдиний національний наратив [12, с.63].

Досить тривалий час Україна розглядалася у всьому світі переважно у фарватері російської політики, як сфера впливів і інтересів Кремля [2, с.95]. Росія небезпідставно вважала збереження статусу імперскості можливим лише за наявності у її складі України, відмовляючи останній у прояві будь якої самостійності і автономного життя [3, с.52]. Її дії були спрямовані на знищення економічної свободи української держави шляхом набуття останньої енергетичної залежності, несамостійності сільськогосподарських відносин, «торгових війн», що мало призвести й до політичного поневолення країни. На міжнародній арені був задіяний механізм дискредитації української держави, в тому числі й через «справу Лазаренко», «касетний», «кольчужний» скандали й т.п. Одночасно нав'язування конструкту «руського міра», «історично обґрунтовані» претензії російської влади на українські території, заяви про «штучність» утворення нашої держави, випадковість і неприродність розриву з російським народом, дискредитація і дегуманізація українських героїв повинні були підготувати російське суспільство до повноцінної війни [28, c.53], ідеологічно обґрунтувати подальші дії російської влади в контексті ескалації напруженості у стосунках з українськими державними організаціями за всіх часів існування незалежної української держави аж до розв'язання військової агресії, що і сталося у 2014 році [1, р.271]. З іншого боку, принципово показовим є той факт, що «станом на осінь 2014 р. 71% росіян нічого не чули про руський мир, але 63% респондентів висловили впевненість, що він таки існує, якщо про нього говорять російські політики [22, с.5]. «Пропорційно до того, як українське суспільство намагалося виробити наративи національної пам'яті, російське політичне керівництво насаджувало ідеологему «спільної історичної пам'яті» як універсального знаряддя «м'якої сили» Кремля в міждержавних взаєминах» [28, с.49].

Обраний Україною курс щодо європейської інтеграції як стратегічного пріоритету державної політики не знайшов також необхідної підтримки серед західних партнерів, розуміння ними того, що «без України проект європейської інтеграції не може бути довершеним, коли політичні декларації домінували над практичними діями [8, с.4-5]. Від 2014 року «Україна стала жертвою безкомпромісного зіткнення двох дискурсів: сліпе лицемірство проти грубого насильства» [24, с.11].

«Зайнятість» великих держав вирішенням глобальних проблем сучасності, неналежна увага і неадекватна оцінка, переконання, що, «попри постійне суперництво між великими державами, неспровоковані вторгнення з територіальними анексіями та широкомасштабні військові дії зразка минулих світових війн лишилися в минулому» [12, с.19], нерішучість у прийнятті кардинальних рішень щодо порушень з боку Росії територіальної цілісності та суверенітету України створили ефект безкарності, що провокативно вплинув на подальші агресивні дії терористичної держави, «можливість вдаватися до дій, що не корелюють ні з міжнародними угодами, підписантом яких вона є, ні навіть зі здоровим глуздом» [9, с.786].

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну в 2022 році стало підтвердженням готовності російської влади і, безумовно, російського суспільства сповідувати психологію війни у зовнішніх відносинах, не рахуючись із загальноприйнятими нормами і правилами міжнародного правопорядку та загальнолюдських цінностей. Це цілком відповідало тим застереженням, які лягли в основу відомої політичної доктрини: «як тільки Росія відновить свою силу, то буде значно впливати на своїх західних і східних сусідів» [10, с.118]. Кремль прийняв рішення, сподіваючись на роз'єднаність за критерієм національних інтересів країн Євросоюзу та ангажованість адміністрації США Дж. Байдена китайсько-тайваньською проблемою [27, с.6]. Російська дипломатія докладала максимум зусиль, аби поширити протиріччя всередині Європейського союзу, вдаючись до енергетичного шантажу, ядерних погроз, надання торговельно-економічних преференцій тим чи іншим країнам, демпінгових операцій та ін. [27, с.237].

Гуманітарна криза яка виявилась у масштабності застосування зброї різного призначення, руйнації об'єктів критичної інфраструктури, актів геноциду проти цивільного населення, системних порушеннях прав і свобод людини, і наслідки якої відчуває весь світ, є лише верхівкою айсбергу, бо головним є намагання знищити українську націю, як це й відбувалося в минулому. Не тільки в Україні, але й у всьому світові «жорстокість, брутальність часто-густо дивовижна алогічність дій, примітивний і кричущий побутовий грабунок, невмотивоване безглузде насилля російських військовиків, помножені на злочини супроти мирного населення, породили не лише ненависть до загарбників, а й відчуття непереборної огиди та суцільної відрази [19, c.24].

Колоніальний характер війни, ставлення до України як до «власної» території, запровадження наративу «ісконно рускіє землі» разом із стратегією примусової депопуляції та повторного заселення, як це і відбувалося на окупованих територіях Криму і Донбасу, що суттєво позначилося на реальній демографії, «відновлення історичної справедливості», знищення маркерів української ідентичності у вигляді шкільних програм, перейменування назв, прізвищ, вулиць, повернення радянської символіки екзистенційно не залишає інших варіантів для українського народу, крім збройної боротьби із агресором. З іншого боку, збереження теперішньої Росії як останньої, можливо, у світі імперії нерозривно пов'язано з відстоюванням саме такої політики, що є проявом її претензій на лідерство у глобальному світі.

Сьогодні російська агресія не тільки загрожує безпеці і територіальній цілісності України, але також значно впливає на політичну стабільність у всьому світі, що й підтверджують події останніх місяців на кшталт відновлення арабо-ізраїльського конфлікту, збільшення мілітарної активності з боку Північної Кореї, Ірану, воєнні дії поміж Азербайджаном і Вірменією, пасивна позиція Китаю, Індії щодо припинення існуючої війни з погляду на їх роль у світовій політиці. Росія продовжує організовувати та підживлювати найбільші гуманітарні кризи та найкривавіші міжнародні конфлікти, руйнуючи систему міжнародного правопорядку в межах діяльності ООН, членом Ради Безпеки якої вона залишається. Через це «нині Організація Об'єднаних Націй опинилася по суті в ситуації Ліги Націй напередодні Другої світової війни: міжнародне право дискредитується вибірковістю його застосування, а світова громадська думка стає об'єктом різних підступних маніпуляцій. У підсумку менш ефективними стають традиційні механізми підтримання глобальної стабільності ООН, як і інших міжнародних безпекових організацій [27, с.231].

Несприйняття Росією європейського вибору українського народу та її подальші дії вплинуло на готовність західного політикуму до перегляду існуючих міжнародних зобов'язань в контексті військово-політичних авантюр російської влади [4, с.31]. Війна не лише загострила проблему зобов'язань щодо дотримання міжнародних правових і морально-етичних норм, але й виявила загальну потребу в новому розумінні фундаментальних принципів, цінностей, які складають основу сучасної міжнародної солідарності та безпеки [11, с.8].

Поступово відбувається розуміння необхідності залучення формату «людство проти агресора» [3, c.11]. Реальність загрози неминучості великої війни дає привід демократичному світові реагувати більш адекватно, не покладаючись виключно на попереджувальну риторику. За словами міністра оборони Великої Британії Гранта Шаппса, «захід має бути готовим до нових викликів, аби стримувати автократичних ворогів, які підняли голову. І не тільки стримувати, а й перехопити ініціативу, стаючи на захист своїх цінностей в усьому світі» (Дзеркало тижня, 28 січня 2024 року). Водночас «консолідація Заходу як цілості відбувається в розділеному пост-західному світі, де багато країн грають у геополітику на власних умовах» [19, c.16]. З іншого боку, українська влада має позбавлятися власних ідеальних очікувань і наполегливо перебудовувати життя країни згідно з умовами воєнного стану.

Висновки

Російсько-українська війна 2014-2024 рр., як відзначається у сучасних дослідженнях, у багатьох аспектах є «запізнілою»/відкладеною війною за незалежність України, яка відображає давні історичні порахунки, що сягають ще часів української революції 1917-1921 рр., а у широкому розумінні - ранньомодерної доби [19, c.8]. Тривале утримання України в підготовчій стадії до вступу в Європейський Союз і НАТО не сприятиме згортанню подальшої російської агресії і відповідно зменшенню загрози розв'язання нової світової війни за участю усіх провідних країн світу. Тривала боротьба українського народу в війні проти Росії і як один з прогнозованих її результатів - розпад російської імперії на окремі незалежні національні державні утворення, здатні позбавити увесь цивілізований світ від перманентної загрози розв'язання нової війни, сприятимуть демократичним зрушенням, створять необхідні умови для політичного та економічного розвою України в контексті розбудови суверенної європейської держави.

Література:

1. Andrii Minosian, Oleksiy Varypaev. (2023) Russian aggression as a threat to the sustainable development of Europe: The Ukrainian dimension /Selected Papers of the V International Conference on European Dimensions of Sustainable Development, June 1-2, 2023.- Kyiv: NUFT, 2023.-p.267-273;

2. Міносян А., Варипаєв О., Юрченко Л.(2023) Російська імперська політика і українське питання // Національна пам'ять (на вшанування жертв тоталітаризму): збірник наукових праць.- Львів: Друкарня ЛНМУ імені Данила Галицького, 2023.- с. 94-97.

3. Верменич Я.(2023). «Війни ідентичностей»: українсько-російське цивілізаційне протистояння у когнітивно-дискурсному вимірі. Нарис.- К.: Інститут історії України НАН України, 2023.- 87 с.

4. У країнське суспільство в умовах війни. (2022): Колективна монографія / С. Дембіцький,

О.Злобіна, Н. Костенко та ін.; за ред. член-кор. НАН України, д. філос. н. Є. Головахи, д. соц .н. С.Макеєва. Київ: Інститут соціології НАН України, 2022.- 410 с.

5. Якубова Л. (2023) Російсько-українські « історичні війни»: введення в дискурс ненависті і знищення. Аналітична записка / Відповідальний редактор В.А. Смолій.- К.: Інститут історії України НАН України, 2023.- 68 с.

6. Горобець В. (2023) Україна та імперія в ранньомодерну добу: чи була козацька держава failed state? / за ред. В. Смолія. Київ: НАН України Інститут історії України, 2023.116 с.

7. Міносян А., Варипаєв О., Юрченко Л. (2021) Теорія та практика тоталітарного мислення на зламі століть: українські реалії'/ Національна пам'ять (на вшануванні жертв тоталітаризму): збірник наукових праць.- Львів: Друкарня ЛМНУ імені Данила Галицького, 2021.- с. 61-65.

8. Віднянський С. (2023) Еволюція взаємовідносин України і Євразійського Союзу в умовах російсько-української війни та їх вплив на трансформацію українського суспільства. Аналітична доповідь. К.: Інститут історії України НАН України, 2023.- 64с.

9. Киридон А., Троян С. (2023) Військово-технічна допомога Україні: рік протидії повномасштабній російській агресії / В кн.: Війна. Держава, суспільство, особа. Збірник наукових статей. Гол. ред. акад. В. Смолій. Київ: Інститут історії України НАН України, 2023.- с.784-804.

10. Бжезінський З.(2022) Велика шахівниця. Американська першість та її геостратегічні імперативи. Х.: Видавництво « Ранок»: Фабула, 2022.- 288 с.

11. Герасимчук Т. (2023) Гуманітарний вимір солідарності Європейського Союзу з Україною в повномасштабній російсько-українській війні/ Укр.істор.журн.,2023, .№6 с.5-28.

12. Плохій С .(2023) Російсько-українська війна. Повернення історії. - Харків: КСД, 2023.-400 р.

13. Магда Є.(2017) Гібридна агресія Росії: уроки для Європи.- Київ: КАЛАМАР, 2017.-268 с.

14. Лібер Ю.(2019) Тотальні війни: творення модерної України в 1914 - 1954 роках.- Х.: Віват, 2019.- 528 с.

15. Рущенко І. Війна цивілізацій. Анатомія російсько- українського конфлікту.- К.: Видавництво КМА, 2020.- 436 с.

16. Снайдер Т. (2021) Перетворення нації. Польща,Україна, Литва, Білорусь 1569-1999.-К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2021.- 464с.

17. Снайдер Т. (2020) Шлях до несвободи: Росія, Європа, Америка.- Львів: Човен, 2020.- 392с.

18. Безансон А. (2017) Свята Русь.- Київ: ТОВ « Видавництво «Кліо», 2017.- 112 с.

19. Ясь О. (2023) На зламах історичного часу або темпоральні образи сучасної російсько-української війни: лекція./За ред. В. Смолія.- Київ: Інститут історії України НАН України, 2023.- 68 с.

20. Верменич Я. (2023) Соціум українсько-російського пограниччя в координатах сучасних цивілізаційних викликів: екзистенційні й безпекові параметри. Аналітична записка./ Відповідальний редактор В.А. Смолій.- К.: Інститут історії України НАН України, 2023.- 130с.

21. Кондратенко О. (2023) Україна у світових рейтингах демократії: монографія. Київ:ІПіЕнД ім. Ф. Кураса НАН України, 2023.-176 с.

22. Якубова Л. (2023) Україна та українці в світоглядній матриці «русского мира». Аналітична записка./ Відповідальний редактор В.А. Смолій.- К.: Інститут історії України НАН України, 2023.- 72с.

23. Горобець В. (2024) Українські наративи європейської соціокультурної спадщини: традиції та практики самообрядності в Гетьманаті. Аналітична записка./ Відповідальний редактор В.А. Смолій.- К.: Інститут історії України НАН України, 2024.- 36с.

24. Мідделаар ван Л. (2018) Перехід до Європи: як континент став союзом. К: ДУХ і ЛІТЕРА, 2018.-576с.

25. Лисенко О. (2023) Соціально-економічні процеси в Україні в кінці ХІХ-на початку ХХ ст. в світлі зовнішньополітичних протистоянь і їх вплив на подальші історичні події'/ Соціально-економічна модернізація в Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) Аналітична записка. К.: Інститут історії України НАН України, 2023.- 98с.

26. Україна в історії Європи ХХ- початку ХХІ ст..; монографія. За ред.. чл.-кор. НАН України С.В. Віднянського. Київ: Інститут історії України НАН України, 2020.- 814с.

27. Віднянський С., Мартинов А.(2023) Російсько-українська війна та міжнародне співробітництво: монографія. К.: Інститут історії України НАН України, 2023.- 264с.

28. Ільницький В., Старка В., Галів М.(2022) Російська пропаганда як елемент підготовки до збройної агресії проти України / Укр. істор. журн., 2022, №5 с. 43-55.

29. Новак А. (2021) Як поставала «імперія зла»? Досвід Центрально-Східної Європи. - К.: Дух і літера, 2021.- 352с.

References:

1. Andrii Minosian, Oleksiy Varypaev. (2023) Russian aggression as a threat to the sustainable development of Europe: The Ukrainian dimension /Selected Papers of the V International Conference on European Dimensions of Sustainable Development, June 1-2, 2023.- Kyiv: NUFT, 2023.- p.267-273;

2. Minosian, A., Varypaiev, O., & Yurchenko, L.(2023) Rosiiska imperska polityka i ukrainske pytannia [Russian Imperial Policy and the Ukrainian Question]. Natsionalnapamiat (na vshanuvannia zhertv totalitaryzmu): zbirnyk naukovykh prats - National memory (in honor of the victims of totalitarianism): a collection of scientific works. Lviv: Drukarnia LNMU imeni Danyla Halytskoho, 2023. - с. 94-97. Retrieved from https://d1wqtxts1xzle7.doudfront.net/ НАЦЮНАЛЬНА_ ПАМ_ЯТЬ_Вип._УІ._2023-libre.pdf [in Ukrainian].

3. Vermenych, Ya.(2023). «Viiny identychnostei»: ukrainsko-rosiiske tsyvilizatsiine protystoiannia u kohnityvno- dyskursnomu vymiri. Narys. ) ["Identity Wars": Ukrainian-Russian Civilisational Confrontation in the Cognitive and Discursive Dimension. Essay]. Kyiv.: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy [in Ukrainian].

4. Dembitskyi, S, Zlobina, O, & Kostenko, N. (2022) Ukrainske suspilstvo v umovakh viiny: Kolektyvna monohrafiia [Ukrainian society in war conditions. Collective monograph] Kyiv: Instytut sotsiolohii NAN Ukrainy [in Ukrainian].

5. Yakubova, L. (2023) Rosiisko-ukrainski «istorychni viiny»: vvedennia v dyskurs nenavysti i znyshchennia. Analitychna zapyska [Russian-Ukrainian "historical wars": an introduction to the discourse of hatred and destruction. Analytical note]. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy [in Ukrainian].

6. Horobets, V. (2023) Ukraina ta imperiia v rannomodernu dobu: chy bula kozatska derzhava failed state? [Ukraine and Empire in the Early Modern Era: Was the Cossack State a Failed State?] Kyiv: NAN Ukrainy Instytut istorii Ukrainy [in Ukrainian].

7. Minosian, A., Varypaiev, O., Yurchenko, L.(2021) Teoriia ta praktyka totalitarnoho myslennia na zlami stolit: ukrainski realii [Theory and Practice of Totalitarian Thinking at the Turn of the Century: Ukrainian Realities]. Natsionalna pamiat (na vshanuvanni zhertv totalitaryzmu): zbirnyk naukovykh prats. - National memory (in honor of the victims of totalitarianism): a collection of scientific works - Lviv: Drukarnia LMNU imeni Danyla Halytskoho, 2021. - с. 61-65. Retrieved from https://new.meduniv.lviv.ua/uploads/repository/ kaf/kaf_ukrlang/ zbirnyk_prats_natsionalna_pamyat_vypusk_5.pdf. [in Ukrainian].

8. Vidnianskyi, S. (2023) Evoliutsiia vzaiemovidnosyn Ukrainy i Yevraziiskoho Soiuzu v umovakh rosiisko-ukrainskoi viiny ta yikh vplyv na transformatsiiu ukrainskoho suspilstva. Analitychna dopovid [Evolution of relations between Ukraine and the Eurasian Union in the context of the Russian-Ukrainian war and their impact on the transformation of Ukrainian society. Analytical report]. Kyiv.: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy [in Ukrainian].

9. Kyrydon, A., Troian, S. (2023) Viiskovo-tekhnichna dopomoha Ukraini: rik protydii povnomasshtabnii rosiiskii ahresii [Military and technical assistance to Ukraine: a year of countering full-scale Russian aggression]. Viina. Derzhava, suspilstvo, osoba. Zbirnyknaukovykh statei. - War. State, society, personality. Collection of scientific articles. - Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. - 784-804. Retrieved from http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/ history.exe?&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=elib_all& C21COM=S& S21CNR=20& S21P01=0& S21P02=& S21P03=ID=& S21 COLORTERMS=0& S21S T R=0017836 [in Ukrainian].

10. Bzhezinskyi, Z. (2022) Velyka shakhivnytsia. Amerykanska pershist ta yii heostratehichni imperatyvy [The Grand Chessboard: American Primacy and its Geostrategic Imperatives], Kharkiv: Ranok: Fabula. Kh.: Vydavnytstvo « Ranok»: Fabula [in Ukrainian].

11. Herasymchuk, T. (2023) Humanitarnyi vymir solidarnosti Yevropeiskoho Soiuzu z Ukrainoiu v povnomasshtabnii rosiisko-ukrainskii viini [The Humanitarian Dimension of the European Union's Solidarity with Ukraine in the Full-scale Russian-Ukrainian War] / Ukr.istor.zhurn. - Ukrainian Historical Journal, №6 - 5-28. Retrieved from http://uhj. history.org.ua/doc/UIJ_2023_6_2 [in Ukrainian].

12. Plokhii, S .(2023) Rosiisko-ukrainska viina. Povernennia istorii [The Russo-Ukrainian War. The Return of History]. - Kharkiv: KSD [in Ukrainian].

13. Mahda, Ye. (2017) Hibrydna ahresiia Rosii: uroky dlia Yevropy [Russia's Hybrid Aggression: Lessons for Europe]. Kyiv: KALAMAR [in Ukrainian].

14. Liber, Yu. (2019) Totalni viiny: tvorennia modernoi Ukrainy v 1914 - 1954 rokakh [Total Wars and the Making of Modern Ukraine, 1914 - 1954]. Kharkiv: Vivat [in Ukrainian].

15. Rushchenko, I. Viina tsyvilizatsii. Anatomiia rosiisko- ukrainskoho konfliktu [The War of Civilisations: Anatomy of the Russian-Ukrainian Conflict]. Kyiv.: Vydavnytstvo KMA [in Ukrainian].

16. Snaider, T. (2021) Peretvorennia natsii. Polshcha,Ukraina, Lytva, Bilorus 1569-1999 [The econstruction of Nations. Poland, Ukraine, Lithuania, Belarus 1569-1999]. Kyiv: DUKh I LITERA [in Ukrainian].

17. Snaider, T. (2020) Shliakh do nesvobody: Rosiia, Yevropa, Ameryka [The Road to Unfreedom: Russia, Europe, America]. Lviv: Choven [in Ukrainian].

18. Bezanson, A. (2017) Sviata Rus [Sainte Russie]. Kyiv: TOV «Vydavnytstvo «Klio» [in Ukrainian].

19. Yas, O. (2023) Na zlamakh istorychnoho chasu abo temporalni obrazy suchasnoi rosiisko-ukrainskoi viiny: lektsiia. [On the breaks of historical time or temporal images of the modern Russian-Ukrainian war: a lecture]. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy [in Ukrainian].

20. Vermenych, Ya. (2023) Sotsium ukrainsko-rosiiskoho pohranychchia v koordynatakh suchasnykh tsyvilizatsiinykh vyklykiv: ekzystentsiini y bezpekovi parametry. Analitychna zapyska [The society of the Ukrainian-Russian borderland in the coordinates of modern civilisation challenges: existential and security parameters. Analytical note]. K.: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy [in Ukrainian].

21. Kondratenko, O. (2023) Ukraina u svitovykh reitynhakh demokratii: monohrafiia [Ukraine in the world ratings of democracy: a monograph]. Kyiv: Kuras Institute for Political and Economic Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine [in Ukrainian].

22. Yakubova, L. (2023) Ukraina ta ukraintsi v svitohliadnii matrytsi «russkoho myra». Analitychna zapyska. [Ukraine and the Ukrainians in the worldview matrix of the "Russian world". Analytical note]. Kiyv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy [in Ukrainian].

23. Horobets, V. (2024) Ukrainski naratyvy yevropeiskoi sotsiokulturnoi spadshchyny: tradytsii tapraktyky samoobriadnosti v Hetmanati. Analitychna zapyska. [Ukrainian narratives of European socio-cultural heritage: traditions and practices of self-ritualism in the Hetmanate. Analytical note]. Kiyv.: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy [in Ukrainian].

24. Middelaar van, L. (2018) Perekhid do Yevropy: yak kontynent stav soiuzom [The Passage to Europe: How a Continent Became a Union]. Kiyv: DUKh i LITERA [in Ukrainian].

25. Lysenko, O. (2023) Sotsialno-ekonomichniprotsesy v Ukraini v kintsi 19-napochatku 20 st. v svitli zovnishnopolitychnykh protystoian i yikh vplyv na podalshi istorychni podii/ Sotsialno-ekonomichna modernizatsiia v Ukraini (druha polovyna 19 - pochatok 20 st.) Analitychna zapyska [Social and economic processes in Ukraine in the late 19-th and early 20-th centuries in the light offoreign policy confrontations and their impact on further historical events / Social and economic modernization in Ukraine (second half of the 19-th - early 20-th centuries) Analytical note]. Kiyv.: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy [in Ukrainian].

26. Ukraina v istorii Yevropy 20-pochatku 21 st. (2020) [Ukraine in the History of Europe in the 20-th and Early 21-st Centuries]. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy [in Ukrainian].

27. Vidnianskyi, S., Martynov, A.(2023) Rosiisko-ukrainska viina ta mizhnarodne spivrobitnytstvo: monohrafiia [The Russian-Ukrainian War and International Cooperation: A Monograph]. Kiyv.: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy [in Ukrainian].

28. Ilnytskyi, V., Starka, V., Haliv, M.(2022) Rosiiska propahanda yak element pidhotovky do zbroinoi ahresii proty Ukrainy [Russian propaganda as an element of preparation for armed aggression against Ukraine]. Ukr.istor.zhurn. - Ukrainian Historical Journal №5 - 43-55. Retrieved from http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/188120 [in Ukrainian].

29. Novak, A. (2021) Yakpostavala «imperiia zla»? Dosvid Tsentralno-Skhidnoi Yevropy [How did the "Empire of Evil" Rise? Experience of Central-Eastern Europe]. Kyiv: Dukh i litera, 2021.- 352 s.

Размещено на Allbest.ru