Пропаганда як ідеологічна практика культурного впливу

Размещено на http://allbest.ru

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Пропаганда як ідеологічна практика культурного впливу

Белець Світлана Петрівна, магістрантка

В період цифрової епохи з огляду на використання людиною смартфонів, планшетів та інших ґаджетів, можливості маніпулювання суспільною свідомістю в інформаційному просторі набули значного інструментального розширення. Варіативність форм зазначених практик ідеологічного впливу нерідко унеможливлює їх декодування. Особливо, це становить проблему для пересічних споживачів з невеликим бекґраундом культурно-історичної та політичної обізнаності, у тому числі у сфері, так званої «інформаційної гігієни».

У сучасних дослідженнях наводяться статичні відомості, згідно з якими пропаганда в медіапросторі України існує досить довго. Саме на неї «робила ставку» московія, адже пропаганда - це не обов'язково новини та політика, це може бути контент улюбленого блогера/ки чи творчість співака/чки, а також улюблений серіал, фільм чи мультфільм дитинства (і таких прикладів безліч).

Звертаючись до аналізу терміну «пропаганда» маємо зауважити, що вперше його використали в 1622 році у Ватикані у значенні «поширення, навернення до віри». З часом тлумачення цього поняття поволі трансформувалося і в змістовому аспекті наблизилося до теперішнього його розуміння. «Пропаганда - поширення інформації, аргументів, чуток, напівправди чи брехні з метою впливу на громадську думку» [1]. До його категоріального осмислення зверталися такі науковці як: Гарольд Лассвел, Едвард Бернайс, Якоб Ласвельд, Вальтер Ліппман та інші. В Україні дане явище досліджували такі науковці, як: Богдан-Тадей Галанчук, Георгій Почепцов, Михайло Скуленко та ін.

Зазначимо, що пропаганда має багато різновидів та функцій, які використовуються у різних галузях. До того ж пропаганда може бути як і корисною, так і шкідливою. Існує велика кількість різноманітних класифікацій, серед яких згадаємо наступну: внутрішня та зовнішня пропаганда; культурна, інформаційна, політична та особистісна пропаганда; правдива інформація (біла), частково спотворена інформація (сіра) та відверта брехня (чорна); підготовча, активна та замовчування (за дослідженням С. Драбюк). Кожний різновид володіє належною йому функцією, наприклад, внутрішня пропаганда спрямована на населення всередині країни. Зовнішня пропаганда спрямована на населення поза межами країни, яка її створює. Натомість культурна пропаганда, яка у контексті нашого дослідження цікавить нас найбільше, -- це використання культурних елементів для створення пропаганди [5].

На сьогодні, з огляду на російсько-українську війну спостерігається висока зацікавленість у вивченні інформаційної та політичної пропаганди (зокрема, білої та чорної) на чисельних прикладах, що побутують в сучасному інформаційному просторі. Актуалізуються й дослідження явища культурної пропаганди, зокрема у тих її меседжах, що хронологічно належать до періоду української новітньої історії (XXI століття).

Аналізуючи ситуацію сьогодення зазначимо, що український інформаційний простір доволі відчутно трансформувався порівняно із періодом тридцятирічної давнини, коли були зроблені лише перші кроки на шляху до інформаційної незалежності. До них можна зарахувати, наприклад, популяризацію музичних програм на телебаченні, що сприяло розвитку музичної індустрії; впровадження української мови у державному та повсякденному житті; створення власного медіапродукту для споживання тощо. пропаганда маніпулювання свідомість фейк україна

Проте варто підкреслити, що доволі довгий проміжок часу частина українських митців орієнтували свій продукт не на внутрішній ринок, а на зовнішній, у тому числі й на Москву. Ба, більше, це вважалося успішним проєктом, коли український культурний продукт спеціально створювали для східного сусіда і набирав там популярності. Крім того, подекуди домінували й зворотні тенденції, а саме концепція імпорту іноземних культурних зразків через небажання створювати власний продукт, а просто купувати його на московщині (бо «комерційно вигідніше», «какая разніца?» та «мнє так проще»). Наявність спільних культурних проєктів, мови, медіа, тобто, спільного інформаційного простору дуже сильно спрощували розповсюдження наративів, зокрема, з метою підготовки приєднання України (і не тільки) до Росії, продовження насаджування нам образу “меншого брата”, закріплення комплексу меншовартості, навіювання ідей, які вигідні самій Росії. Як приклад можна навести серіали, мультфільми та мультсеріали: «Золота орда», «Кадєти», «Салдати», серія мультфільмів «Три богатиря», «Князь Владімір», «Маша і Ведмедь» та багато ін.

Однак, початок воєнних дій на Донеччині та Луганщині трохи призупинив ці процеси та дещо змінив ситуацію в інформаційному просторі України, але на жаль не повністю. Меншість принципово відмовилася від подальшої співпраці з агресором, але більшість і надалі продовжувала нести «дружбу та мир», а також пропагувати тези «Культура (іскуство) внєполітікі». Натепер очевидно, що зазначене було вигідно, в першу чергу, росії та у підсумку створило ту саму ілюзію, що їх будуть зустрічати з квітами та «Київ за три дні».

Радикальні зміни почалися під час повномасштабного наступу росії на Україну, що спричинило масову відмову від усього російського та попит на український культурний продукт. Масово розквітла музична, кінематографічна, книговидавнича індустрії. Водночас маємо зауважити, що деякі ворожі наративи та досі продовжують існувати, оскільки вони досить міцно прижилися у суспільній свідомості (зокрема, людей старшого, «радянського» покоління) і викорінити їх доволі складно.

Однак зазначимо, про успішні кейси із залучення Україною культурних практик для пропагування власних наративів у світі, що мають доволі тривалу історію свого впровадження. За дослідженнями Богдана Галанчука, українці у XX столітті поширювали свою культуру на інші землі з метою її збереження [4].

Це було не нав'язування, а радше комунікація, обмін досвідом, розкриття української національно-культурної ідентичності. Як приклад можна навести легендарний «Щедрик» [6], який став надбанням світової культури. Так само, згадаємо й обмін з корінними племенами Північної Америки [2; 3], у результаті чого більшість їхніх родин мають унікальні сімейні реліквії пов'язані з іншою культурою.

На сучасному етапі «голос» України звучить на різноманітних творчих і спортивних майданчиках, преміях, церемоніях, що стають своєрідними локусами міжкультурної комунікації. Зараз подібний культурний обмін відбувається завдяки кільком факторам. По-перше, це еміграція, адже багато українців зараз розпорошені по світу. Вони знайомлять іноземців з культурою свого краю, повторюючи в якомусь сенсі цикл XX століття. По-друге, це війна, яка спричинила інформаційну хвилю зацікавлення Україною та підтримку її боротьби, у тому числі з культурною пропагандою. Останній фактор, - це культура і мистецтво. Багато українських митців є відомими на весь світ і завдяки цій публічності, вони також популяризують нашу країну. Наприклад, згадаємо Таньо Муньо, гурт Go_A, Jamala, Daha Braha та ін.

Отже, пропаганда дійсно здатна відчутно впливати на культурний простір інших держав і, в залежності від того, в чиїх руках знаходяться інформаційні важелі можна зрозуміти як саме її буде використано. Здатність пропаганди бути як зброєю, так і щитом робить неможливим її автоматичне зарахування до певної сторони добра чи зла, оскільки це баланс на межі. Проте, з огляду на стрімкий розвиток інформаційних технологій, існування авторитаризму, продукування світовими агресорами нових типів гібридних загроз, демократичним державам варто переглянути власні стратегії інформаційного впливу та захисту від ворожої культурної пропаганди у просторі національної та глобальної культури.

Література

1. Smith, Bruce L. “Propaganda” EncyclopaediaBritannica, Inc. Retrieved 23 April 2016 URL:https://www.britannica.com/topic/propaganda (Дата звернення 20.02.2023)

2. Jayroy Makokis URL:https://vm.tiktok.com/ZMjHK8tg4/ (Дата звернення 06.10.2023)

3. Lavina Houle URL:https://vm.tiktok.com/ZMjHK1UdP/ (Дата звернення 06.10.2023)

4. Б. Галанчук Культурна пропаганда Краків Українське видавництво 1941 с. 58

5. Драбюк С. Пропаганда та її види. Шляхи подолання пропаганді : Електронне наукове видання «Аналітично-порівняльне правознавство» 2022 С. 153-157 URL: http://journal- app.uzhnu.edu.ua/article/view/258841/255602 (Дата звернення 21.02.2023)

6. Ковалишена Ю. Як український «Щедрик» підкорив світ і за що вбили Леонтовича. URL: https://suspilne.media/345764-ak-ukrainskij-sedrik-pidkoriv-svit-i-za-so-vbili-leontovica/ (Дата звернення 08.10.2023)

Размещено на Allbest.ru