Шляхи та особливості регулювання політичних конфліктів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Шляхи та особливості регулювання політичних конфліктів в Україні

Вербицька Анна, здобувач фаховоїпередвищої освіти

ІІ курс спеціальності «Право» науковий керівник Рудик М.С.

Впродовж останнього часу ситуація в Україні неодноразово загострювалася. Політичні конфлікти змінювалися один за одним. Суспільно-політичні кризи охоплювали політичну еліту, а також різні верстви населення. Поширювалися також на головні сфери життя -- політичну, економічну, культурну, інформаційну. Їх розвиток та наслідки в цілому мали деструктивний вплив.

Водночас до цього часу дослідники дають різні оцінки щодо зовнішніх та внутрішніх чинників. Неоднозначно оцінюють і рушійні сил вказаних конфліктів. А також умови і можливості їх виникнення у майбутньому. Об'єктивний перебіг конфліктів як соціального явища може бути і позитивним (продуктивним), а також навпаки.

У політичному аспекті найбільш значущі ті конфлікти, що водночас охоплюють всі рівні соціальної, економічної і політичної структур. А також порушують і втягують максимально можливе в конкретних умовах число учасників. Такі конфлікти відбуваються в сфері суспільних відносин. Зв'язаних з проблемами збереження або повалення влади, а також її зміцнення або підриву. «Політичні конфлікти дезорганізують та дестабілізують становище. Але одночасно стають початком нового етапу розвитку у випадку їх позитивного вирішення. Будь-який політичний конфлікт, маючи свої певні особливості, здатен відіграти певну конструктивну, деструктивну або взагалі руйнівну роль в розгортанні політичного процесу. Тому важливо знати ці особливості. Щоб вірно орієнтуватися в політичній ситуації, як правило, нестабільній, динамічній. Займати продуману політичну позицію» [1]. Сучасний етап політичного життя характеризується підвищенням ролі політичної свідомості. Яка, будучи найбільш загальною категорією, віддзеркалює всі чуттєві, теоретичні, ціннісні, нормативні, раціональні, підсвідомі та інші уявлення людини. Вони виникають у процесі її стосунків з політичними структурами. Обумовлено це як внутрішніми, так і зовнішніми умовами. З одного боку, політизація мас в сучасних умовах потребує підвищення рівня громадської та політичної свідомості, з іншого боку, вирішення глобальних проблем, що стоять перед людством, пов'язане з посиленням ролі політичної свідомості у світовій політиці. «Політичний конфлікт посідає помітне місце в структурі вітчизняної політики. Він може мати дві основні форми, а саме: зовнішньополітичну та внутрішньополітичну. А також специфічні риси й особливості свого перебігу. Аналіз свідчить, що географічне положення, розмір території, кількість населення, комунікації, технологічний і воєнний потенціал, культурні традиції все це є важливими складовими національної безпеки України. Вони потребують концептуального вираження в її геополітичній доктрині, проте нинішній історичний період розвитку нашої держави характеризується відсутністю бажаної єдності поглядів у суспільстві щодо базових цінностей. Через це варто погодитися з О. Валевським та М. Гончаром, які зазначали, що для сучасної України визначення власних геополітичних імперативів є нагальною проблемою» [2, с. 12]. Сьогодні зовнішня політика майже всіх країн світу характеризується двома векторами:

- «намаганням зберегти політичну незалежність;

- відшукати надійних партнерів для економічної, політичної, військової інтеграції» [3, с. 51].

Однією з найважливіших умов зміцнення позицій України у світі як суверенної держави та її інтеграції до світової спільноти є нормалізація внутрішньо-політичного стану. Він зараз характеризується вкрай високим ступенем нестабільності. Більше того, політичний фактор несе в собі потенційну загрозу економічній стабільності, а саме: довгострокові інвестиції в українську економіку. Це є необхідною умовою економічного підйому. Переходять в розряд лише потенційних через високий рівень ризику. Він генерується політичним середовищем. «В умовах фінансової кризи та конфліктних у своїй основі виборчих компаній в Україні кількість негативних чинників, спроможних вплинути на рівень політичних ризиків, продовжує зростати. При цьому перебуваючи в діапазоні від прогнозування політичної стабільності до подальшої ескалації. Спостерігається тенденція зростання рівня політичних ризиків. Вони пов'язані з відсутністю єдиної точки зору лідерів різних політичних сил щодо проблем суспільного розвитку й пріоритетів внутрішньої і зовнішньої політики. Це негативно впливає на імідж країни загалом. Створює проблеми з інвестуванням в економіку України з боку закордонних партнерів» [4, с. 55]. Вживаючи поняття «політичний конфлікт», сьогодні практично ніхто не уточнює, про що саме йдеться. Цим поняттям автоматично позначається все. Це відбувається на сучасній політичній арені України. Теза про «нормальність» політичного конфлікту використовується для того, щоб легітимізувати в очах суспільства та міжнародної спільноти боротьбу за ресурси політичної влади. Оскільки саме вона лежить в основі більшості, якщо не всіх політичних конфліктів. Але таке твердження є хибним. Оскільки підмінюються, ототожнюються поняття політичного конфлікту та конфлікту між політиками. «Безумовно, політичний конфлікт у якомусь вигляді завжди проявляється в діяльності окремих політиків, політичних сил, партій тощо, але слід мати на увазі й те, що конфлікти між окремими політиками далеко не завжди мають політичний характер, тим часом їх намагаються трактувати й подавати як загальнонаціональні політичні конфлікти» [5, с. 61]. Свого часу Аристотель окреслив поняттям політичного таке спілкування, яке прагне до вищого і загального блага. Інакше кажучи, до політичних питань належать ті, які тією чи іншою мірою стосуються всіх громадян. Усього соціуму, всієї держави. Відповідно, під політичним конфліктом треба розуміти таке зіткнення поглядів, інтересів, програм. В основі якого лежать питання, що стосуються «загального блага». Правильно організоване управління надає конфліктному процесові форми. Вона забезпечує мінімізацію неминучих політичних, соціальних, економічних і моральних утрат. Оптимізацію сфер суспільного життя, причетних до конфлікту. Позитивні наслідки соціально-політичного розвитку постають не з конфлікту як такого і не з уявної безконфліктності. А з уміння впливати на конфлікт у потрібному напрямі. Прийняття управлінських рішень у суспільстві, яке перебуває на стадії переходу до якісно нового стану, має свої особливості, тут йдеться про ризик, який має суб'єктивний та об'єктивний характер. Об'єктивний ризик є невизначеністю у середовищі, де суб'єкт виявляє свою активність; суб'єктивний ризик є готовність суб'єкта приймати рішення, враховуючи невизначеність ситуації, під якою в даному разі розуміють неможливість спрогнозувати перспективи розвитку певних подій, а також багатоваріантність, неоднозначність суспільних процесів. Характеризуючи сучасний розвиток нашої держави і суспільства, практично всі без винятку політики й дослідники вказують на перехідний характер політичної системи, що реально існує в Україні. Наявність демократичної Конституції поєднується з явними проблемами в реалізації її приписів, більше того, багато нових демократичних інститутів, які мають сприяти поширенню й поглибленню політичної участі, розвиткові громадянського суспільства, демократизації діяльності органів державної влади, виявляють якщо не проблемну життєздатність, то принаймні низьку ефективність. «Для сучасної України стали реальністю такі, здавалося б, аналогічні для розвинених демократичних країн явища, як «партії, які нікого не представляють», «засоби масової дезінформації» на противагу ЗМІ. Вони мали б поширювати об'єктивну і незаангажовану інформацію, «фракції, що дезорганізують роботу парламенту», «громадські організації, які не захищають інтереси громадян», «корпоративні органи державного управління» і т. д. Політик, який у передвиборній кампанії обіцяє одне, а після виборів робить інше, сприймається в суспільстві не як ганебна аномалія, а як природне явище вітчизняного політикуму, складається враження, що політична система України на шляху від авторитаризму до демократії серйозно загальмувала свій рух уперед» [6, с. 12]. Вирішення або усунення політичних конфліктів, знаходження компромісу й згоди в кожному конкретному випадку є важливим пріоритетом та постійною потребою влади, а дестабілізація в країні виникає не тому, що існують конфлікти, а вони завжди були й залишаться в громадянському суспільстві. Напруга виникає в результаті несвоєчасного виявлення, а також контролювання та регулювання конфліктним процесом, тобто управління ним, під яким мається на увазі врегулювання, вирішення, придушення, навіть ініціювання деяких конфліктів в інтересах суспільства або окремих його суб'єктів. Більшість політичних конфліктів може бути оптимізованим на будь -якому рівні та на будь-якій стадії. Звідси постає стратегічне завдання відносно політичних конфліктів, що є перетворення небагатьох масштабних, гострих та небезпечних конфліктів у багаточисельні, дрібні, негострі й не небезпечні конфлікти.

Отже, необхідно максимально можливе вилучення з життя суспільства і держави конфліктів з високим рівнем невизначеності. Та, відповідно, з малим відсотком керованості, органам державної влади необов'язково кожного разу втручатися в будь-які форми конфліктів. Існують інші інститути, що сприяють вирішенню конфліктів «в обхід» держави, при цьому втручання державних органів є необхідним в тому випадку, якщо конфлікти загрожують суттєво зачепити інтереси громадян, що не беруть участі в них; а також якщо виникають загрози встановленому порядку; а також у випадку здійснення суб'єктами конфлікту актів незаконного насилля. Також якщо виникають інші загрози національній безпеці, державне управління має бути налаштоване на профілактику й попередження конфліктів. Однак таке упереджене управління не зупиняється перед рішучим втручанням у конфлікт з метою його врегулювання, безсилля державних органів, яке сьогодні піддається критиці з боку громадськості, скоріше всього, є результатом несвоєчасного реагування. Керувати означає передбачити й попереджати. Інакше органи державного управління вимушені боротися з симптомами конфліктів замість їх причин.

Список використаних джерел:

політичний конфлікт україна

1. Andrzey Lepper nie zyje. Popelnil samobojstwo. URL: http://www.wiadomosci.onet.pl.

2. Гончарук-Чолач Т. Засоби масової інформації в політичному житті суспільства. К. Ліра-К, 2020. 254 с.

3. Stephen Tierney. Constitutional Referendums: The Theory and Practice of Republican Deliberation. Oxford University Press, 2012. 352 p.

4. Литвин В. Сучасна Україна у дзеркалі суспільно-політичних конфліктів. Урядовий кур'єр. 23 листопада 2017.

5. Гончарук-Чолач Т. В., Джугла Н. В., Чигур Р. Ю. Аналітичний екскурс в методичні теорії демократії. Науковий огляд. № 1 (64). 2020. С. 10-20

6. Гончарук-Чолач Т., Джугла Н. Теорія та практика політичної пропаганди. Підручник. К.: Ліра-К, 2020. 260 с.

Размещено на Allbest.ru