Соціологія надзвичайності

Размещено на http://allbest.ru

Соціологія надзвичайності

Після 24 лютого 2022 р. соціально-політична й соціально- економічна ситуація не тільки на європейському континенті набула і нових характеристик, і таких дилем можливого розвитку подій, вибір між якими майже неминуче стане «гіршим», не принесе швидких позитивних змін на краще.

Справа в тому, що нібито локальна війна за східними межами Європейського Союзу загрожувала перерости в геополітичний збройний конфлікт із застосуванням арсеналів зброї масового ураження. У минулому столітті визнання потенційними учасниками світового ядерного конфлікту принципу взаємної непомірної шкоди від застосування ядерної зброї стримувало потенційного агресора від спокуси застосування воєнної сили аж до початку нового етапу протистояння західних демократій і РФ, яка наразі намагається за допомогою окупації та анексії територій України повернути світ до часів світових війн минулого століття.

За таких обставин виникають серйозні сумніви у дієвості вироблених у минулому механізмів запобігання світовим війнам. Високоповажні експерти дотримуються різних точок зору щодо можливого розвитку подій. Оптимістичний погляд найяскравіше представляє професор Гарвардського університету С. Пінкер, автор бестселера «Добрі ангели нашої природи. Зменшення насильства в історії та його причини» [Pinker, 2012]. На основі аналізу великого статистичного матеріалу автор дійшов висновку, що поширення грамотності, демократії, розвиток наднаціональних інститутів, а також нові технології, починаючи з атомної бомби і закінчуючи телебаченням та інтернетом, послабили стимули для розв'язання великомасштабної війни. До того ж комерціалізація свідомості, властива сучасній економіці, сприяє загальному умиротворенню, «обертаючи ворогів на покупців». Такі «ангели-охоронці» сприяють запобіганню світовим війнам, а людство перебуває чи не в найбільш мирному періоді своєї історії.

Ця концепція хоча й набула широкого суспільного резонансу, але не уникла критичних оцінок з боку істориків, політологів та статистиків. Найбільш послідовний критик поглядів когнітивного психолога С. Пінкера і творець відомої гіпотези «чорних лебедів» Н. Талеб на Нобелівському симпозіумі 2016 р. математично спростовував дані про спад насильства у світі та дійшов висновку про те, що війни з десятками мільйонів жертв людству не уникнути, і відбутися вона може в найближчі десятиліття.

То до чого ж нам готуватися - довгого спілкування з «добрими ангелами» чи до швидкої зустрічі з «чорним лебедем» чергової світової війни? Відповідь на це запитання є складнішою, ніж це може здатися фахівцям у галузі когнітивної психології та математики. Адже відомо, що колись популярні теорії «кінця історії» і «нульового зростання» виявилися хибними, хоча перша обґрунтовувалась вербальними засобами, а друга - математичними моделями.

У надзвичайно складній і принципово непередбачуваній системі сучасних політичних і соціально-економічних відносин готуватися, ймовірно, потрібно до обох гіпотетичних варіантів розвитку подій: світова війна можлива, але не зумовлена.

Чи можна вважати нинішню агресію РФ початком чергової світової війни з огляду на те, що вже сьогодні Україна отримує фінансову підтримку та озброєння від численних західних партнерів, а РФ - пакети санкцій за вторгнення в Україну?

Відповідь на це запитання залежатиме від того, хто буде переможцем у протистоянні України і країни-агресорки. У випадку перемоги України на полі бою третьої світової війни вдасться уникнути, і не здійсниться похмуре пророцтво Н. Талеба. За поразки України ймовірність розв'язання світової війни істотно зросте у зв'язку з логікою реалізації як традиційної неоімперської російської ідеології, так і нової путінської доктрини «повернення споконвічних російських земель». Якщо ж військові дії РФ проти України будуть зупинені в результаті компромісного дипломатичного рішення, почнеться «друга холодна війна», яка стане таким же знаряддям стримування РФ, як «перша холодна» була знаряддям стримування СРСР.

В останньому варіанті Україні доведеться долати довгий шлях адаптації до нової холодної війни, перебуваючи на передовій лінії цієї війни. У цій своїй ролі вона, з одного боку, становитиме дедалі більшу цінність для союзників й матиме їхню зростаючу підтримку, з другого - зазнавати наростаючого тиску з боку РФ. Крім цього тиску, українському суспільству слід готуватися до подолання невідворотних соціально-культурних і психологічних наслідків війни, про які ще на початку минулого століття писав (насамперед у роботі «Сучасний стан Росії») видатний соціолог П. Сорокін. Крім прямих і непрямих втрат населення та шкоди стану його здоров'я, він виділяв також такі негативні наслідки війни, як зниження життєвого рівня; обмеження прав і свобод громадян, переміщення великих мас людей; мілітаризація та посилення втручання держави в усі сфери життя громадян. Йдеться і про необхідність повоєнного подолання таких руйнівних для демократичного суспільства феноменів, як політична радикалізація, мілітаризація свідомості, зростання тривожності, ворожості та агресії, чорно-біле сприйняття, атмосфера підозрілості, «полювання на відьом».

Сприятимуть подоланню цих негативних наслідків воєнних дій важливі соціально-культурні феномени, що спостерігаються останнім часом в українському суспільстві: соціальна консолідація та подолання суперечливих геополітичних орієнтацій, мобілізація ресурсів виживання, піднесення патріотичної свідомості та формування чітко визначеної національно-громадянської ідентичності в усіх регіонах України.

Соціологи, які обрали темою своїх наукових розвідок війну, схильні скаржитися на недостатню увагу до неї як у роботах класиків дисципліни, так і сучасних дослідників. Щоб переконатися в цьому, достатньо заглянути до оглядової статті у Міжнародній енциклопедії соціальних та поведінкових наук [Kaspersen, 2015; див. також West, Matthewman, 2016] або до грунтовної роботи С. Малешевича [Malesevic, 2010: р. 17]. Проте у згаданих працях знайдемо скрупульозно складений список імен тих, хто плідно працював над конституюванням і легітимацією такої субдисципліни, як соціологія війни. З власне соціологів достатньо назвати Г. Спенсера, П. Сорокіна та школу досліджень війни у Чикаго на чолі з К. Райтом (Philip Quincy Wright). Харківський колега І. Рущенко, окрім монографії про російсько-українську війну, опублікував змістовне повідомлення про соціологію на війні, маючи на увазі існуючі практики залучення науки з її арсеналом пізнавальних засобів та її носіїв у збройне протистояння [Рущенко, 2017]. С. Хобта у фундаментальному огляді теоретичних і емпіричних засад соціології війни окреслила перспективи її розвитку в Україні [Хобта, 2016]. Відомо й те, як брали участь у Першій світовій війні, про що писали М. Вебер, Е. Дюркгайм, М. Мосс [Макеєв, 2019].

Проте підготовлена співробітниками Інституту соціології НАН України праця про соціальні наслідки перших місяців агресії РФ проти України грунтується на дещо відмінній парадигмі, яку доцільно б називати соціологією надзвичайності.

Варто нагадати, оскільки про це не часто пишуть, що О. Конт, даючи найменування новій науці у другій половині 30-х років ХІХ ст., дотримувався загальноприйнятих тоді оцінок серед соціально орієнтованих гуманітаріїв. Він сам і його сучасники були свідками того, як світ людей почав невпинно змінюватися: прискорилися процеси індустріалізації та урбанізації, молодий капіталізм заявив про себе формуванням конкурентного ринку товарів і праці, гострим конфліктом між основними класами, а європейський континент переживав часи пробудження національно-державної свідомості, виникнення різноманітних політичних партій і рухів. Липневе 1830 р. повалення монархії Бурбонів у Франції, відокремлення Бельгії від Голландії, повстання Польщі з вимогою суверенітету від Росії - економічний, соціальний, політичний світопорядок стрімко втрачав стійкість, а спрямованість перетворень залишалася невизначеною, у хаосі ніяк не вгадувалася мета того, що відбувалося.

Тодішні філософи й економісти, вправі сказати ми сьогодні, наткнулися на небанальне відкриття, але не сформулювали його: інституційна, організаційна, адміністративна, правова, політична, культурна система співіснування людей досягла такого рівня складності, що вона остаточно втратила якість стабільності, непохитності. К. Маркс, уподібнюючи суспільство організмові, підкреслював саме динамічний аспект його функціонування: тут відбуваються перманентні пертурбації й метаморфози. Сьогодні ми знаємо, що нестаціонарність, яка, найчастіше, не загрожує цілісності системи, є невід'ємною характеристикою будь-яких складних утворень - фізичних, біологічних, економічних, соціальних. Вони перебувають у постійному процесі перетворень, що зламує попередні порядки й утворює нестійкі нові.

У XIX ст., як і тепер, розбалансованість, розлад і збентеження у відчуттях й думках, що їх супроводжують, осмислювалися у консервативних термінах «хвороби», патологічного стану суспільства, що потребують лікування та повернення до колишньої норми, тобто реставрації, якогось зворотного руху. А в більш радикальних комуністичних і соціалістичних колах - як революційні зміни, що провіщували нові впорядкованість і справедливість та не мають аналогів в історії. Соціології й повірялося, згідно з позитивістською установкою О. Конта, не так діагностувати явища і стани, як приписати засоби оздоровлення суспільства на нових засадах соціальної міцності та сталості. Нова наука оголошувалась фактично наукою про подолання надзвичайності: якщо теперішній стан справ нестерпний, слід подумати про майбутнє.

Щоправда, запропонований ним доволі похмурий утопічний проєкт забезпечення порядку та умов його відтворення не відміняє того факту, що соціологія, у його розумінні, призначена шукати відповіді на виклик невизначеності та соціальних негараздів. Крім того, соціальна стабільність, точніше стабільність постійних змін в умовах праці й побуту, короткочасна, вона переривається і порушується подіями великої руйнівної сили - війнами, революціями, епідеміями, а тепер ще й продуктивними технологічними змінами у виробництві й комунікаціях. Ними вводиться і стверджується розрізнення часу на «до» і «після», що нібито колись існував порядок, а нині він знищений, виправдовуючи контівське, по суті, розуміння соціології надзвичайності. З одним важливим уточненням - необхідно розібратися з тим, що відбувається тут і тепер.

Ситуація винятковості, зумовлена війною, характеризується низкою важливих моментів, які брав до уваги авторський колектив.

По-перше, війна, особливо на початковому етапі, генерує переважно хаос, щодо якого мн ожаться хибні оцінки, а соціальні інститути, ті структури, що покликані приборкувати суспільну ентропію, ніби втрачають цю здатність.

По-друге, помітне ослаблення соціального контролю [Лобанова, 2017] за подіями та процесами в суспільстві може бути і швидко минущим, і хронічним. Тому на гранично короткій дистанції спостережень у 2022 р. достовірність суджень і констатацій постійно перебуває під сумнівом через високу динаміку ситуації екстраординарності, хоча дійсний пізнавальний статус підтвердження чи спростування достовірності виявиться лише пізніше. міжнародний ядерний катастрофа війна

По-третє, адаптаційні практики індивідуального самозахисту, інноваційні форми взаємодії та співробітництва між інститутами, організаціями, категоріями населення, окремими громадянами формують осібні анклави соціального порядку, принагідно стверджуючи нову нормальність посеред викликаного війною безладу і звичку до неї - таке собі творче підпорядкування та «одомашнення» винятковості та плутанини. По-четверте, надзвичайність стосується й самої соціології, її здібності отримувати релевантне чи правдоподібне знання про стани і процеси в суспільстві.

Якщо читати лише повідомлення у традиційних і новітніх медіа, то там соціологія майже виключно зводиться до опитувань громадської думки. Співробітники Інституту соціології НАН України у своїх розвідках також спиралися на дані власного багаторічного моніторингу настроїв, преференцій, моделей поведінки і ставлення до подій. Однак війна як екстраординарна подія проблематизує достовірність даних, що отримуються в незвичних умовах. Очевидно, що про збирання даних за допомогою техніки «обличчям до обличчя» не йдеться, хоча в окремих регіонах це і можливо робити. Проте залишилася опція дистанційного отримання даних - за допомогою телефонних та онлайн-опитувань. У такий спосіб поточного року відстежують громадську думку населення України Київський міжнародний інститут соціології, соціологічна група «Рейтинг», Info Sapiens, Research.ua.

При цьому проблематичною залишається репрезентативність таких обстежень. Захоплення агресором територій, міграція мільйонів громадян за кордон, масштабна мобілізація до лав збройних сил чоловіків і жінок, руйнування цілих галузей виробництва, масове безробіття змінили адміністративно-поселенський поділ країни, проф е сійну, освітню, статеву структури населення.

Відсутнє, інакше кажучи, вірогідне знання про генеральну сукупність, що унеможливлює побудову репрезентативної вибірки за правилами, що діють у межах конституційно визнаних кордоні в держави. Випадкова вибірка номерів мобільних телефоні в , яку використовують 2022 р. компанії, що проводять опитування, приймається сьогодні за репрезентативну, хоча її вірогідність складно обґрунтувати. Такі обмеження існують і для опитувань у мережі, до яких сьогодні вдаються дослідники.

У цій ситуації варто довіритися оцінці компетентного експерта, яким в Україні є В. Паніотто [Paniotto, Hrushetskyi, 2022]. Використовуючи підхід до оцінки сукупної похибки опитування (total survey error approach) [Weisberg, 2009], він виокремив ті компоненти, які роблять свій внесок у відповідні зсуви під час масових опитувань в Україні. Це похибки покриття (coverage error), відсутність відповідей чи відмова від них на рівні спостереження (nonresponse error at the unit level) та похибка вимірювання, що пов'язана з респондентами (measurement error due to respondents). З них лише по хибка покриття напряму пов'язана з воєнними діями на території України, а інші дві є типовими для масових опитувань. На нашу думку, до релевант- них у контексті війни зміщень слід також віднести й похибки, викликані невідповідями на рівні окремих пунктів анкети (nonresponse error at the item level).

До того ж війна вводить розрізнення, які по-новому сегмен- тують населення, помітно зменшуючи значення традиційних ознак, що диференціюють і стратифі кують громадян.

Очевидно різними, практично не зіставними, є життєві й побутові ситуації тих, хто залишився на окупованих територіях (а); перебуває в зоні бойових дій (б); проживає на територіях, які війна майже не зачіпає (в); став біженцем у межах України (г); виїхав за кордон (д). Важко уявити навіть можливість побудови вибірки, в якій би такий поділ став першим кроком у відборі респондентів.

Отже, принципова проблема полягає у неможливості достовірно оцінити параметри генеральної сукупності, якщо йдеться про населення України загалом. Виконання цього завдання й раніше було доволі проблематичним через постійне відкладення перепису населення. Наразі ж навіть та орієнтовна соціально-демографічна модель, що до війни була покладена в основу побудови вибірок опитувань, не може бути базою для широкого конвенційного підходу, який використовувався українськими дослідниками.

У такій ситуації соціологічна спільнота прийняла прагматичне та, ймовірно, єдине конструктивне рішення - спиратися на ідеальну модель генеральної сукупності, що відповідає параметрам, які використовувалися до 24 лютого 2022 р. Для цього під час опитування респонденти відповідають не лише на запитання, де вони проживають зараз, а й на запитання про те, де вони постійно проживали до початку вторгнення РФ (мігранти, які виїхали за межі України, зазвичай виключаються з опитувань взагалі).

Очевидно, що результати таких опитувань викликають сумнів як з точки зору загальних параметрів населення, що залишилося в Україні, так і з точки зору параметрів окремих регіонів. Однак зазначена ідеальна модель виконує важливу функцію стандартизації усіх вибірок, тобто робиться спроба моделювати громадську думку для тієї структури населення України, яка існувала до початку війни.

Головне питання, яке тут постає, стосується спроможності робити достовірні висновки про оцінки, погляди та переконання українців, адже важливі параметри генеральної сукупності невизначені. На нашу думку, питання заслуговує ствердної відповіді, оскільки зараз обстеження фіксують такі значні зміни в масових оцінках, які дуже складно пояснити виключно систематичними похибками.

Відповідь базується на тому, що саме телефонні опитування дають змогу охопити переважну більшість населення України, навіть незважаючи на неможливість залучення до опитування тієї частини жителів, яка виїхала за межі України. Отже, опитування громадської думки на даному етапі надають правдиву інформацію щодо динаміки і поточного стану суспільних настроїв, оцінок, установок, оскільки за однакового повторення систематичних похибок найбільш загальні тренди проявляться з достатньою очевидністю.

У своїх інтерпретаціях соціологові доводиться зважати й на те, що зовнішня агресія активізує опцію дуального сприйняття людьми подій і процесів: свої - чужі, біле - чорне, добро - зло, правда - кривда, об'єктивний - спотворений, справедливий - беззаконний. Тобто природно зменшується діапазон можливих реакцій, наявними обставинами жорсткіше вимагається набуття «правильного» ставлення, обмежується свобода вибору особистісної позиції. Це означає, що багато традиційних запитань в анкетах кількісного опитування переводяться у розряд «чутливих», на які зростає ймовірність нещирих відповідей. Дослідник тут має справу не із «забрудненням» чи «спотворенням» установок, а із викликаним війною, майже невідворотним зсувом до спрощених до двозначності способів бачити, сприймати, оцінювати й розуміти те, що відбувається навколо.

Враховуючи такі застороги, соціолог вимушений обережно трактувати дані обстежень, що їх публікують відповідні організації, утримуватися від поспішних узагальнень і висновків, особливо якщо вони стосуються порівняння з відомостями, отриманими за мирних часів. Водночас актуалізується вимога частіше звертатися до інших, якісних методів збирання емпіричної інформації: глибинних інтерв'ю, включеного спостереження, письмових звітів респондентів про їхні відчуття і дії, щодо яких не існують наведені вище методологічні перестороги.

Джерела

Лобанова, А. (2017). Сила і слабкість соціального контролю в умовах криз і військових конфліктів: український контекст. Український соціологічний журнал, 1-2, 53-59.

Макеєв, С. (2019). Інтелектуали: три взірці ставлення до війни. Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 4. 158-177.

Рущенко, І. (2017). Соціологія на війні. Український соціологічний журнал, 1-2, 43 - 52.

Хобта, С. В. (2016). Соціологія війни як завдання української соціології. Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологічні науки, 5, 302, 126-150.

Kaspersen, L. B. (2015). War, Sociology of. International Encyclopedia of the Social & Behavioral Sciences (second edition), 405-413.

Malesevic, S. (2010). The Sociology of War and Violence. Cambridge University Press.

Paniotto, V., Hrushetskyi, A. (2022). Challenges of public opinion surveys in Ukraine under conditions of war. Retrieved from: https://www.kiis.com. ua/?lang=ukr&cat=reports&id=1137&page=1

Pinker, S. (2012). The better angels of our nature why violence has declined. Penguin Books.

Weisberg, H. F. (2009). The total survey error approach: A guide to the new science of survey research. University of Chicago Press.

West, B., Matthewman, S. (2016). Towards a Strong Program in the Sociology of War, the Military and Civil Society. Journal of sociology, 52, 3, 482-499.

Размещено на Allbest.ru