Гетьманський переворот 29 квітня 1918 року: які політичні сили та партії його здійснили

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національного університету біоресурсів і природокористування України

Гетьманський переворот 29 квітня 1918 р.: які політичні сили та партії його здійснили

Любовець Олена - доктор історичних наук, професор кафедри міжнародних відносин і суспільних наук

Анотація

Мета дослідження - з'ясувати, які політичні сили та партії брали участь у підготовці, організації та здійсненні гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р., встановити ступень участі в цьому процесі Української народної громади (УНГ), Союзу земельних власників та Української демократично-хліборобської партії (УДХП). Методологія дослідження ґрунтується на використанні загальнотеоретичних принципів історичного пізнання (історизму, об'єктивності, альтернативності) та спеціально-історичних (історико-генетичного, історико-порівняльного, історико-типологічного, проблемно-хронологічного тощо). Наукова новизна полягає у спробі з'ясувати рівень участі різних політичних сил і партій у процесі підготовки та здійсненні гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р., зокрема, переосмислити роль УДХП. Висновки. Аналіз джерельної бази свідчать, що провідну роль у підготовці та реалізації гетьманського перевороту відіграла Українська народна громада, члени якої здійснили всі необхідні організаційно-підготовчі заходи, включаючи й військову підтримку. Проголошення гетьмана відбулося на Всеукраїнському хліборобському з'їзді, скликання якого підготував і організував Союз земельних власників. УДХП не брала прямої участі в гетьманському перевороті. Присутність рядових членів УДХП на засіданні хліборобського з'їзду в момент проголошення гетьманом П. Скоропадського, а також переважна підтримка нової влади з боку більшості партійних осередків спричинили поширення в історичній літературі думки щодо причетності партії до організації перевороту.

Ключові слова: гетьманський переворот 29 квітня 1918 р., Українська народна громада, Союз земельних власників, Українська демократично-хліборобська партія, П. Скоропадський.

Abstract

LIUBOVETS Olena - Doctor of Historical Sciences, Professor of the Department of International Relations and Social Sciences National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine

THE HETMAN COUP OF APRIL 29, 1918: WHICH POLITICAL FORCES AND PARTIES DID IT?

The purpose of the research is to find out which political forces and parties took part in the preparation, organization, and implementation of the Hetman coup on April 29, 1918, to establish the degree of participation in this process by the Ukrainian People's Community (UPC), the Union of Land Owners and the Ukrainian Democratic Agrarian Party (UDAP). The research methodology is based on general theoretical principles of historical knowledge (historicism, objectivity, alternative) and special historical principles (historical-genetic, historical- comparative, historical-typological, problem-chronological, etc.). The scientific novelty lies in an attempt to determine the level of participation of various political forces and parties in preparing and implementing the Hetman coup of April 29, 1918, in particular, to rethink the role of the UDAP. Conclusions. The analysis of the source base shows that the Ukrainian People's Community played the leading role in the preparation and implementation of the Hetman coup, whose members carried out all the necessary organizational and preparatory measures, including military support. The proclamation of the Hetman took place at the All-Ukrainian Agrarian Congress, the convocation of which was prepared and organized by the Union of Landowners. Th e UDAP did not take a direct part in the Hetman's coup. Th e presence of rank-and-fi le members of the UDAP at the meeting of the agrarian congress at the time of P. Skoropadskyi's proclamation as hetman, as well as the overwhelming support of the new government from the majority of party branches, caused the spread of the opinion in the historical literature about the party's involvement in the organization of the coup.

Key words: Hetman coup of April 29, 1918, Ukrainian People's Community, Union of Land Owners, Ukrainian Democratic and Agrarian Party, P. Skoropadskyi.

Постановка проблеми

Російсько-українська війна та агресивна історична політика РФ актуалізує проблематику тяглості державотворчих традицій українського народу та дослідження моделей вітчизняної державності в історичній ретроспективі. Прикладом такої моделі є гетьманат П. Скоропадського, який й досі залишається найдискусійнішим періодом Української революції 1917-1921 рр. Оцінки сутності та форми Української Держави інколи мають діаметрально протилежні вектори. Певні розбіжності думок серед науковців спостерігаються й щодо окреслення соціально-політичної опори гетьманату та визначення пріоритетної ролі тої чи іншої політичної сили в здійсненні гетьманського перевороту.

Аналіз джерел та останні дослідження

Джерелами для написання статті стали матеріали тогочасної преси, партійні документи та спогади активних учасників революційних подій 1817-1921 рр. Причини, мета та особливості здійснення гетьманського перевороту висвітлені у низці статей сучасних вітчизняних істориків, зокрема, Р. Пирога (Пиріг, 2008), В. Солдатен- ка (Солдатенко, 2008), П. Гай-Нижника (Гай-Нижник, 2011), В. Горака (Горак, 2017), А. Грідіної (Грідіна, 2014) тощо. Позиція окремих політичних партій напередодні та під час гетьманського перевороту охарактеризована у монографії авторки статті (Любовець, 2012).

Мета статті

Спираючись на джерельну базу з'ясувати, які політичні сили та партії брали участь у підготовці, організації та здійсненні гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р., встановити ступень участі в цьому процесі Української народної громади (УНГ), Союзу земельних власників та Української демократично-хліборобської партії (УДХП).

Виклад основного матеріалу

Аналізуючи причини державного перевороту 29 квітня 1918 р., насамперед варто розуміти, які політичні сили та партії були зацікавлені в усуненні від влади Центральної Ради та встановленні гетьманату П. Скоропадського, і хто з них доклав найбільших зусиль щодо реалізації цього задуму. В спогадах сучасників та в історичній літературі безпосередніми організаторами й учасниками перевороту найчастіше називаються три - Українська народна громада, Союз земельних власників та Українська демократично-хліборобська партія. Безпосередня участь у цьому процесі перших двох сил не викликає жодного сумніву.

Українська народна громада оформилася наприкінці березня 1918 р. у Києві з ініціативи П. Скоропадського. На думку її організатора вона мала стати осередком і центром опозиції та об'єднати всіх незадоволених політикою Центральної Ради. З самого початку Громада своєю метою поставила підготовку повалення Центральної Ради та запровадження в країні сильної влади. політичний партія гетьманський демократичний

Насамперед, до Громади ввійшла значна кількість старшин та військових І-го Українського корпусу та членів Вільного козацтва, особисто зв'язаних із П. Скоропадським - полковники Бенецький, Зеленевський, Караку- па, капітан Богданович, осавул Василь Кочубей, підпоручик Яворський- Кулібаб, прапорщики Григорій Лук'яненко-Лук'янов, Віктор Павелко та ін. Поряд із цим у Громаді активно почали працювати члени Союзу землевласників - М. Устимович, М. Воронович, В. Любинський, В. Кочубей, Гижиць- кий, Пащевський, Мацько та ін. (Дорошенко, 1932, с. 29). У контакті з Громадою також перебували й члени УДХП. Як свідчить П. Скоропадський, на деяких засіданнях Громади були присутні лідери партії - брати Шемети, В. Липинський, але з огляду на їхнє «крайнє українство», вони не були утаємничені щодо справжніх цілей організації (Скоропадський, 1995, с. 129). Таким чином, соціальною базою організації стали великі землевласники, заможні селяни, військові, козаки та частина поміркованої української інтелігенції. Прагнення скинути Центральну Раду об'єднало досить різних за політичними та національними вподобаннями людей.

Політична платформа Громади була викладена у програмі, яку знайшла у фондах Державного архіву Київської області сучасна дослідниця Т. Геращенко (Геращенко, 200, с. 208-212). Загалом за своїм змістом програма Громади була дуже близькою до партійної програми партії кадетів. У документі відстоювалася приватна власність на землю, знаряддя праці та засоби виробництва; проголошувалася необхідність проведення економічних реформ, і насамперед, у сфері аграрній та землекористування; декларувалися права і свободи громадян; українська мова як державна мова; висувалася вимога створення сильної, дисциплінованої регулярної армії.

Водночас програма Громади чітко не визначила форму державного правління - містилося лише незрозуміле зауваження, що державний устрій України має бути вироблений на основах політичного і національного історичного минулого вільно висловленої волі народу. З цього можна зробити припущення, що під терміном «політичного і національного історичного минулого» малося на увазі встановлення гетьманату. Однак у самій програмі це не зазначено.

Навесні 1918 р. ідея відновлення національної форми правління у вигляді гетьманства була достатньо популярною в середовищі консервативних сил. Найбільш придатною кандидатурою виявився П. Скоропадський - нащадок справжнього гетьманського роду. Його постать влаштовувала різні політичні угруповання. Одних тим, що він був великим землевласником, інших - минулою військовою кар'єрою, українців - діяльністю щодо українізації армії, неукраїнців - поміркованістю поглядів у національному питанні. Однак принципово важливим для всіх була його чітка антисоціалістична орієнтація. Фігура П. Скоропадського не викликала сумнівів і у представників німецького та австро-угорського командування. Досить влучно з цього приводу зазначив М. Могилянський: «Навколо генерала Павла Петровича Скоропадського згрупувалися всі антисоціалістичні елементи України, починаючи від великих поміщиків і закінчуючи дрібними земельними власниками-селянами «хліборобами», всі політичні партії правіше соціалістів, починаючи з кадетів. Це був достатньо згуртований антисоціалістичний блок без партійних різнодумок і без національної незгоди» (Могилянський, 1930, с. 122).

Із спогадів П. Скоропадського видно, що починаючи з середини квітня 1918 р. він особисто та інші члени Громади ввійшли у зносини з німцями. Спочатку П. Скоропадський двічі зустрічався з начальником розвідувального управління «Оберкомандо» майором Гассе. Метою цих зустрічей було з'ясування позиції німців у питанні можливого усунення Центральної Ради від влади. Ці зустрічі показали, що в німецьких колах росте незадоволення Центральною Радою з приводу її нездатності забезпечити виконання умов Брестського мирного договору щодо постачання хліба. П. Скоропадському та його однодумцям дали зрозуміти, що німецька окупаційна влада не стане на захист Центральної Ради.

Паралельно із переговорами члени Громади, насамперед, військові, робили конкретні заходи щодо підготовки державного перевороту. Як зазначає П. Скоропадський у своїх спогадах, наближені до нього особи виконували конкретні доручення в цьому напрямі. Так, Гижицькому було доручено набрати побільше офіцерів і дістати список усіх міністрів, особливо видних тодішніх діячів. Парчевський повинен був переговорити з офіцерською школою прапорщиків, Полтавець - з представниками Вільного козацтва. Голові Союзу земельних власників О. Вишневському було доручено з'ясувати питання стосовно з'їзду, призначеного на 29 квітня 1918 р. Керувати повстанням мав генерал В. Дашкевич-Горбацький, добре відомий Скоропадському по І-му Українському корпусу (Скоропадський, 1995, с. 152).

Отже, наявні документи й спогади свідчать, що гетьманський переворот підготувала й здійснила Українська народна громада.

Організаційно справу завершив Союз землевласників, на з'їзді якого 29 квітня 1918 р. П. Скоропадський й був проголошений гетьманом України. У той час, коли відбувалося проголошення гетьмана, військові на чолі з генералом В. Дашкевичем-Горбацьким приступили до захоплення державних інституцій. Уже наступного дня вся влада опинилася в руках новообраного гетьмана.

Неоднозначно можна оцінити роль у перевороті УДХП. За свідченнями деяких активних учасників революційних подій вона також брала участь у гетьманському перевороті (Христюк, 1921, с. 3). Водночас лідер партії С. Шемет, висвітлюючи історію партії, заперечує цей факт (Шемет, 1920, с. 68). Доказом цього може слугувати й докладний розгляд подій останніх двох днів напередодні перевороту.

На 28 квітня 1918 р. до Києва з'їхалися делегати від усіх хліборобських організацій на загальний хліборобський з'їзд. Його відкриттю передувало засідання комісії представників від 108 українських повітів по два делегата від кожного. Ввечері 27 квітня комісія обговорила програму з'їзду та запропоновані резолюції. Мандатна комісія, яка реєструвала делегатів, встановила, що прибулі 7 тисяч представляли приблизно 7-8 млн. хліборобського населення України (Известия Союза промышленности, торговли, финансов и сельского хозяйства Украины, 1918, 29 мая).

Водночас, уже в перший день попередніх переговорів стало зрозуміло, що між двома хліборобськими партіями - УДХП та Союзом землевласників - існують суттєві розбіжності з двох принципових питань. Союз землевласників виступав проти примусового викупу поміщицьких земель, задовольняючись лише проголошенням непорушності принципу приватної власності на землю і хотів скинути Центральну Раду, замінивши її сильною одноосібною владою. Водночас УДХП стояла на позиції необхідності примусового викупу великих земельних маєтків і досягнення компромісу з Центральною Радою без її усунення від влади. Лідерам обох партій не вдалося дійти порозуміння, тому відбулися два окремі партійні форуми.

У той же день у Київському другому міському театрі пройшло підготовче зібрання УДХП, на якому було вирішено: в земельній справі - відстоювати право власності на землю та домагатися наділення біднішого селянства землею за викуп на правах власності, а в політичній - шукати компромісу з Центральною Радою (Шемет, 1920, с. 70). З цього видно, що лідери партії не поділяли думки щодо необхідності насильного усунення Центральної Ради від влади. Це випливало з тактики партії, в основі якої лежала ідея єдиного національного фронту. Необхідність дотримання цієї тактики закріплювалася партійною програмою: «Визнаючи, що в Україні одинокою законною влас- тю єсть власть українських правно-державних органів, ми будемо заховувати повну лояльність супроти Центральної Ради і Генерального Секретаріату, які тепер виконують функції таких органів, і будем всіма силами та без застережень піддержувати їх в боротьбі за поширення суверенних прав українського народу» (Нарис програми Української Демократичної Хліборобської Партії, 1993, с. 139).

Наступного дня, 29 квітня 1918 р., німецька військова влада не дозволила УДХП проведення партійного з'їзду, покликаючись на наказ фельдмаршала Айхгорна від 25 квітня 1918 р. З огляду на це значна частина рядових членів партії була присутня на відкритому в цей день з'їзді Союзу землевласників і брала участь у процедурі проголошення П. Скоропадського гетьманом.

Докладний звіт щодо перебігу подій на хліборобському з'їзді вмістила Єлисаветградська газета «Голос Юга». З'їзд проходив у цирку, куди впускали лише за делегатськими білетами, яких, за повідомленням газети, було видано більше 8 тисяч (як зазначалося вище, інша газета подавала цифру 7 тисяч делегатів, з огляду на що, можна припустити, що цю різницю у 1 тисячу дали делегати від УДХП, а також ті хлібороби, що прибули безпосередньо 29 квітня). Делегати зайняли місця по повітах, серед них була велика кількість дрібних земельних власників, починаючи з володіння двома десятинами. Кожний повіт прислав свою резолюцію, за свідченнями делегатів ці резолюції підписали 8 млн. селянських власників. Делегованим був наданий наказ не повертатися без повідомлення про «тверду владу».

Газета описувала настрій, який панував у залі, як «рішучий і діловий». Перед початком засідання всі обговорювали діяльність ініціативної групи на чолі з М. Коваленком та комісії. Далі зазначалося, що ставлення присутніх до Центральної Ради, земельних комітетів і земельного закону було різко негативним, що реакцією на ці назви були крики «Геть!» і всі, хоча й пошепки, але говорили про нову владу, називаючи гетьманом Павла Скоропадського.

З'їзд відкрився об одинадцятій годині з привітальної промови голови ініціативної групи селянина з Полтавщини М. Коваленка, який запропонував обрати головою президії М. Вороновича. До президії також було обрано по два представника від кожної губернії та М. Коваленка. Після кількох промов, які засуджували земельну політику Центральної Ради, біля третьої години дня з'явився П. Скоропадський. За газетним звітом, у цей момент М. Коваленко, коротко резюмуючи волю зібрання, вигукнув: «Яка влада нам потрібна!», на що цирк загудів: «Гетьмана!», потім всі повернулися до ложі, в якій сидів П. Скоропадський. Вигуки «Гетьман Скоропадський» довгий час не стихали, присутні махали шапками та хустками, після чого П. Скоропадський встав і почав кланятися. У відповідь почулися крики: «На трибуну!», президія пішла запрошувати П. Скоропадського на трибуну. Як тільки припинилися крики та овації, гетьман сказав коротку промову українською мовою, в якій зокрема, зазначив: «Дякую за владу. Кров ллється; анархія продовжується. Тільки єдина влада, тверда може зупинити анархію. Цю владу приймаю. Ви, хлібороби, сини України. На вас і розсудливість населення буду спиратися. Це дасть силу і міцність врятувати Україну». Промова гетьмана була вкрита гучними довгими оваціями. Так був проголошений гетьман України (Голос Юга, 1918, 3 мая).

На наступний день, 30 квітня, вже з дозволу нової влади відбувся партійний з'їзд УДХП. Обговорюючи події попереднього дня, з'їзд постановив не виступати проти нової влади, аргументуючи це тим, що вічні революції тільки розхитують державний організм. З огляду на це вирішено було з'ясувати позицію гетьмана щодо найважливіших державних проблем і тільки після цього визначити своє ставлення до гетьманського режиму. З цією метою було складено заяву до гетьмана, яку відвезла до П. Скоропадського спеціально обрана делегація від з'їзду.

У заяві зазначалося, що партія визнає нову владу тільки в разі дотримання нею певних умов. Зокрема, - визнання незалежної, вільної, народної Української Держави; обов'язкове скликання з часом на основі демократичного виборчого закону Української Державної Ради; проведення широкої земельної реформи; залучення до роботи в уряді тих людей, які довели свою вірність українській національно-державній ідеї; наведення порядку в країні лише обережними, заснованими на законі мірами (Шемет, 1920, с. 70-71). У відповідь на цю заяву П. Скоропадський через своїх генерального писаря І. Полтавця та осавула Г. Зеленевського завірив з'їзд, що висловлені в ній думки є і його думками і що він зобов'язується всіма силами боронити державні та національні права українського народу (Шемет, 1920, с. 71). Делегати з'їзду із задоволенням прийняли відповідь гетьмана і вирішили визнати нову владу. Таким чином УДХП залишилася вірною основному принципу своєї тактики єдиного національного фронту - підтримувати будь-яку українську національну владу, метою якої є незалежна самостійна держава.

З цього можна зробити висновок, що УДХП не брала безпосередньої участі у підготовці та проведенні державного перевороту, бо її лідери стояли на позиції досягнення компромісу з Центральною Радою (підтвердженням цього може бути заборона партійного з'їзду з боку німецької військової влади). Водночас рядові члени партії були присутні на форумі, який проголосив П. Скоропадського гетьманом. Ця обставина й стала однією з причин поширеної пізніше думки щодо причетності партії до підготовки перевороту. Цьому сприяло ще й те, що за свідченням С. Шемета місцеві осередки партії «однодушно вітали гетьманську владу» (Шемет, 1920, с. 72). Основною причиною позитивного ставлення до нової влади слід вважати непопулярність аграрної політики Центральної Ради серед заможних селянських верств, тоді як у гетьмані вони побачили репрезентанта своїх приватновласницьких інтересів.

Особисто П. Скоропадський також позитивно ставився до УДХП, зазначаючи у своїх спогадах, що політична платформа цієї партії практично збігалася з його власною, особливо стосовно аграрного питання (Скоропадський, 1995, с. 137). Тому ця партія поряд із Союзом земельних власників розглядалася майбутнім гетьманом як реальна політична сила, на яку можна було б опертися при проведенні власної політики.

Ще до перевороту П. Скоропадський намагався об'єднати ці дві, на перший погляд, схожі партії. З цією метою він особисто проводив переговори з лідерами Союзу землевласників та УДХП. Спочатку цього об'єднання прагнув і Союз, але дуже скоро стало зрозуміло, що це неможливо. Причиною цього були розбіжності між партіями з двох принципових питань - національного і аграрного. Як зазначалося вище, УДХП відстоювала ідею незалежної самостійної Української держави, а більшість членів Союзу стояла на позиції «єдиної неподільної Росії». Щодо шляхів розв'язання аграрної проблеми, то Союз не поділяв позиції УДХП щодо необхідності скасування великого землеволодіння, вважаючи це занадто радикальною мірою.

З огляду на ці принципові розбіжності стосунки між обома партіями погіршувалися. Вже за часів гетьманату, за свідоцтвом П. Скоропадського, Союз зайняв відкрито ворожу позицію щодо хліборобів-демократів, звинувачуючи їх у «крайньому соціалізмі» й називаючи С. Шемета і М. Міхновського «ставлениками німців і уніата Шептицького» (Скоропадський, 1995, с. 137).

Усвідомивши неможливість об'єднання цих двох партій, П. Скоропадський повинен був зробити вибір між ними. Безумовно ці партії не були рівними за своїм організаційним потенціалом. УДХП була нечисленною і маловідомою на той час партією, яка мала свої партійні осередки переважно тільки на Полтавщині, тоді як Союз земельних власників охоплював своєю організаційною мережею всі регіони України, був фінансово сильним і чисельним. Саме Союз був спроможним надати П. Скоропадському реальну підтримку як при проведенні перевороту (проголошення гетьмана на Всеукраїнському хліборобському з'їзді надавало його владі певної легітимності), так і після перевороту при організації влади в центрі та на місцях.

Оцінюючи реально можливості кожної з партій, П. Скоропадський, не дивлячись на те, що партійна програма УДХП більш відповідала його політичним переконанням, зробив ставку на Союз земельних власників. Сам він так прокоментував цю ситуацію у своїх спогадах: «Я більш був по стороні Хліборобів-Демократів, але мусів в той час рахуватись з далеко сильнішим «Союзом»» (Скоропадський, 1995, с. 137). Як покажуть подальші політичні події, саме представники цієї партії будуть займати ключові позиції в гетьманській адміністрації, як в центрі, так і на місцях. П. Мірчук назвав це «первородним гріхом гетьмана», який, на його думку, заклав підвалини майбутнього падіння гетьманату, бо в наслідок цього управління будівництвом української державності опинилося в руках людей, які були непримиренними ворогами цієї державності (Мірчук, 1967, с.233).

При формуванні першого гетьманського уряду лідери УДХП розраховували, що членам партії запропонують певні посади. З цього приводу з гетьманом проводилися переговори. Зокрема, партія пропонувала, щоб портфель міністра внутрішніх справ було віддано М. Міхновському. Але ця кандидатура викликала спротив як з боку Союзу землевласників, члени якого вважали М. Міхновського представником революційних кіл, а значить як нездатного покласти кінець «революційній анархії», так і з боку представників українських політичних партій, на думку яких ця кандидатура не підходила за своїми особистими якостями (різка вдача) (Шемет, 1924-1925, с. 24).

П. Скоропадський особисто не знав М. Міхновського і тому не наважився віддати йому таку важливу посаду. Замість цього гетьман запропонував М. Міхновському пост Бунчужного Товариша, тобто щось на зразок постійного особистого радника. Чітко означених функцій ця посада не передбачала, з огляду на що, після деяких вагань, М. Міхновський відмовився. С. Шемет згадував, що він особисто сам порадив М. Міхновському відмовитись, хоча й вважав пізніше цю пораду «фатальною і помилковою» (Шемет, 1924-1925, с. 24). Важко сказати на скільки наявність такої пропозиції відповідає дійсності, бо про це згадує практично лише С. Шемет у своїй роботі, присвяченій М. Міхновському. У спогадах П. Скоропадського подібна інформація відсутня.

Ще одним реальним партійним кандидатом на урядові посади був В. Ли- пинський. За свідоцтвом Д. Дорошенка, В. Липинський у цей час мав великий авторитет не тільки серед хліборобів-демократів, а й загалом серед українських політичних партій. Його кандидатура була незмінною в усіх пропонованих списках нового складу кабінету міністрів. В. Липинському було запропоновано посаду міністра закордонних справ, від якої він відмовився (Дорошенко, 1932, с. 151). Дещо згодом, наприкінці червня 1918 р. (з дозволу партії) він прийняв пропозицію стати послом Української держави у Відні і відбув туди. З цього часу його активна діяльність у партії фактично припинилася.

Інших пропозицій щодо зайняття міністерських посад представникам УДХП не було, і таким чином партія опинилася поза урядовою діяльністю. Ця обставина, а також персональний склад кабінету Ф. Лизогуба, зумовили опозиційне ставлення партії щодо нього.

З огляду на це, хлібороби-демократи взяли активну участь в організації першого опозиційного гетьману спільного органу, яким став Український національно-державний союз (УНДС). Партія поставила свій підпис під «Меморандумом українських політичних партій» гетьману П. Скоропадському. С. Шемет стверджував, що автором «Меморандуму» став М. Міхновський (Шемет, 1924-1925, с. 25), хоча соціалісти-самостійники приписували авторство документу собі (Українська партія Самостійників-Соціалістів, 1920, с. 37).

24 травня спеціально обрана делегація від УНДС, до складу якої входили й представники УДХП, відвезла «Меморандум» гетьману і мала з ним розмову з приводу діяльності уряду, запропонувавши йому сформувати новий, який би спирався на підтримку народних мас. Гетьман дав негативну відповідь, і таким чином мета делегації не була досягнута (Самостійник, 1918, 2 червня).

Подальша практика гетьмана ставити на державні посади та включати до складу урядових комісій з вироблення напрямів реформ представників партії кадетів, Протофісу та Союзу землевласників викликала незадоволення УНДС. УДХП підтримувала всі його акції протесту у вигляді заяв і звернень. До того ж, лідери партії робили й особисті спроби припинити процес русифікації вищих ешелонів влади. Так, С. Шемет у червні 1918 р. виступив із відкритим листом до голови Ради Міністрів Ф. Лизогуба з приводу складу комісії для вироблення закону про вибори до земських установ. У листі знову піднімалося питання про необхідність залучення до державної роботи українських громадських діячів (Нова рада, 1918, 2 червня).

Опозиційну позицію проводу УДХП до гетьманського уряду підтримали й місцеві партійні осередки. 9 червня 1918 р. повітовий партійний з'їзд у Лубнах вирішив доручити Генеральній Управі звернути увагу уряду на те, що його політика є порушенням слова гетьмана докладати всіх зусиль на розбудову української незалежної держави, даного ним загальнопартійному з'їзду УДХП 30 квітня 1918 р. Свої зауваження делегати Лубенського з'їзду сформулювали у зверненні до гетьмана. Крім критики кадрової політики уряду, в документі містилися ще вимоги прискорити розробку земельної реформи й активізувати процес українізації середньої школи (Мірчук, 1967, с. 244-245).

Водночас, ставши в опозицію щодо гетьманського уряду, УДХП не відкидала можливості співробітництва з гетьманом особисто та з його урядом, категорично не поділяючи ідеї організації збройного виступу проти нього. Основне завдання партії в цей час її лідери вбачали в тому, щоб усіма можливими легітимними засобами впливати на гетьмана та його оточення з метою сприяння демократизації та українізації урядової політики. Зокрема, члени партії брали участь у роботі аграрних комісій Міністерства земельних справ, які займалися розробкою програми вирішення земельної проблеми в країні.

На початку серпня 1918 р. до складу УНДС увійшли Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР) та Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП). УДХП виходить зі складу УНДС. Переговори з її лідерами декого із керівництва Союзу щодо можливого повернення партії до організації не принесли позитивного результату. Хлібороби-демократи вважали, що вступ до Союзу есерів і есдеків неминуче потягне за собою полівіння настроїв всередині організації, до того ж вони не поділяли соціалістичної орієнтації цих партій. На думку ж останніх, перебування в Союзі УДХП було не зовсім доцільним, тому що в їхньому розумінні це була права «куркульська» партія. Так завершилося коротке перебування УДХП у спільному опозиційному загальноукраїнському органі.

Вийшовши зі складу Союзу, який через деякий час змінив свою назву на Український Національний Союз (УНС), хлібороби-демократи і надалі підтримували його легітимні заходи щодо демократизації та українізації гетьманського режиму. Крім різних заяв, виступів у пресі, особистих зустрічей із гетьманом і представниками його адміністрації, лідери партії вважали за потрібне проводити переговори й із німецькою стороною. Так, наприклад, 5 вересня 1918 р. у ресторані «Метрополь» Головна Управа партії зробила прийом німецьких гостей, зокрема, проф. Зерінга, Вебера, лейтенанта Екарта та ін. Під час цієї зустрічі обговорювалися поточні політичні питання, серед яких найбільшу зацікавленість викликали такі: ставлення України до Німеччини та аграрна реформа в Україні. Учасники цієї зустрічі, як повідомлялося у пресі, були надзвичайно задоволені результатами розмови, вважаючи, що подібні заходи сприяють зміцненню зв'язків між обома народами (Робітнича газета, 1918, 7 вересня).

У новоутвореному наприкінці жовтня коаліційному кабінеті представники УДХП не отримали жодного місця, до його складу ввійшло лиши чотири соціаліста-федераліста. Взагалі кандидатури від партії не обговорювалися при формуванні різних можливих списків. Цю обставину можна пояснити, насамперед, тим, що гетьман вів переговори безпосередньо з УНС, до складу якого хлібороби-демократи не входили.

Однак, не зважаючи на відсутність членів власної партії в уряді, лідери УДХП вважали створення коаліційного уряду значним кроком вперед у справі порозуміння між гетьманом і українським національним фронтом. За висловом «Нової Ради» входження представників УНС до складу уряду означало, що він «переходить з безоглядної опозиції на становище опозиції відповідальної» (Нова рада, 1918, 26 жовтня). Це цілком узгоджувалося з позицією УДХП, яка з перших днів гетьманського перевороту визнавала опозиційність лише у вигляді конструктивної опозиції.

У листопаді 1918 р. на тлі заборони гетьманом проведення Національного Конгресу відносини між ним і УНС загострилися. УДХП разом Союзом хліборобів-власників (селян), який постав у результаті розколу Всеукраїнського союзу землевласників у жовтні 1918 р., зробили спробу знайти порозуміння між гетьманом та українськими політичними колами. За згодою пленуму президії УНС їх члени разом із представниками УПСФ у складі 7 осіб 13 листопада мали зустріч із гетьманом. Як зазначала тодішня преса, на зауваження С. Шемета, що П. Скоропадський не має права проголошувати федерацію України з Росією, гетьман розгублено відповів: «Я знаю, але ж Антанта велить» (Нова рада, 1918, 17 листопада).

Безумовно, ця зустріч абсолютно нічого не могла вже змінити. У цей час УНС перейшов до завершального етапу підготовки загального анти- гетьманського повстання і погодження на цю зустріч можна розцінити як тактичний крок з його боку з метою приспати пильність уряду. В свою чергу П. Скоропадський під тиском Антанти змушений був на наступний день листопада підписати Грамоту про федерацію України із майбутньою не- більшовицькою Росією.

Підписання цієї Грамоти стало тяжким ударом для УДХП, яка покладала значні сподівання на П. Скоропадського як на людину, здатну відбудувати та відстояти незалежну Українську Державу. На знак протесту хлібороби-демократи вивели своїх представників із складу Аграрної комісії, заявивши, що поки Україна не буде самостійною державою, розв'язання аграрної проблеми неможливо, так само як і їх перебування в комісії (Скоропадський, 1995, с. 286).

З огляду на те, що УДХП не була членом УНС, її лідери не були утаємничені у справу підготовки антигетьманського повстання, тому вони дізналися про це фактично з його початком. Щодо участі членів партії у повстанні маємо суперечливі дані. Так, С. Шемет зазначавав, що в умовах розпочатого повстання партія не мала змоги скликати який-небудь представницький форум, тому не було вироблено єдиної партійної настанови щодо можливої участі її членів у повстанні (Шемет, 1920, с. 75-76). Водночас командир січових стрільців Євген Коновалець у своїх спогадах свідчить, що 15 листопада він зустрів у Національному Клубі С. Шемета, який висловився за потребу повстання (Коновалець, 1948, с. 17).

З огляду на відсутність обов'язкової постанови партії з приводу повстання, окремі члени УДХП на місцях самостійно визначалися із власною позицією. Тому характерними були випадки, коли її члени брали участь у збройних сутичках, як на боці повстанців, так і на боці гетьманських військ.

Висновки

Аналіз тогочасної преси, спогадів активних учасників революційних подій та партійних документів свідчать, що провідну роль у підготовці та реалізації гетьманського перевороту відіграла Українська народна громада, створена в березні 1918 р. у Києві з ініціативи П. Скоропадського. Саме члени Громади здійснили всі необхідні організаційно-підготовчі заходи, включаючи й військову підтримку. Проголошення гетьмана відбулося на Всеукраїнському хліборобському з'їзді, скликання якого підготував і організував Союз земельних власників. Інша українська консервативна партія - УДХП - не брала прямої участі в гетьманському перевороті, бо її лідери не були безпосередньо утаємничені та залучені до підготовчої роботи. Присутність рядових членів УДХП на засіданні хліборобського з'їзду в момент проголошення гетьманом П. Скоропадського, а також переважна підтримка нової влади з боку більшості партійних осередків спричинили поширення в історичній літературі думки щодо причетності партії до організації перевороту. Протягом всього існування Української Держави УДХП стояла на позиції так званої «конструктивної опозиції», що також спростовує достатньо поширене визначення її як абсолютно прогетьманської партії.

Список використаних джерел і літератури

1. Гай-Нижник, П. (2011). Державний переворот 29 квітня 1918 р.: причини та перебіг захоплення влади П. Скоропадським. Український історичний журнал, (4). Київ, 132-164.

2. Геращенко, Т. (2000). Українська народна громада. Додаток. Программа Украинской народной громады. Вісник Київського державного лінгвістичного університету, (4). Київ, 208-212.

3. Голос Юга. (1918). Єлисаветград.

4. Горак, В. (2017). Висвітлення історії Гетьманської Держави 1918 р. у дослідженнях вітчизняних істориків. Історіографічні дослідження в Україні, (27). Київ, 130-160.

5. Грідіна, А. (2014). Гетьманський переворот в Україні 1918 року через призму спогадів сучасників. Вісник Донецького національного університету. Серія Б: Гуманітарні науки, (1-2). Донецьк, 303-310.

6. Дорошенко, Д. (1932). Історія України. 1917-1923 рр. (Т.2. Українська Гетьманська Держава). Ужгород, 424 с.

7. Известия Союза промышленности, торговли, финансов и сельского хозяйства Украины. (1918). Киев.

8. Коновалець, Є. (1948). Причинки до історії української революції (2-е вид.). Прага: Накладом Проводу Українських Націоналістів, 48 с.

9. Любовець, О. (2012). Українські партії революційної доби 1917-1920рр.: Нариси історії та програмні документи. Київ: Парламентське вид-во, 612 с.

10. Мірчук, П. (1967). Українська державність 1917-1920. Філадельфія, 400 с.

11. Могилянский, Н. (1930). Трагедия Украины. Революция на Украине. По мемуарам белых. Москва-Ленинград: Государственное издательство, 115-135.

12. Нарис програми Української Демократичної Хліборобської Партії. (1993). Українські політичні партії кінця ХІХ - початку ХХ ст. Програмові і довідкові матеріали. Київ: Консалтинг, 336 с.

13. Нова Рада. (1918). Київ.

14. Пиріг, Р. (2008). Гетьманат Павла Скоропадського: між Німеччиною і Росією. Київ: Інститут історії України, 209 с.

15. Робітнича газета. (1918). Київ.

16. Самостійник. (1918). Київ.

17. Скоропадський, П. (1995). Спогади. Київ-Філадельфія, 442 с.

18. Солдатенко, В. (2008). Прихід П. Скоропадського до влади: механізм державного перевороту та визначальні чинники закріплення режиму. Український історичний журнал, (4). Київ, 5-19.

19. Українська партія Самостійників-Соціалістів (УНП). Українська революція (19171919). Діяльність партії Самостійників-Соціалістів в звязку з політичними подіями на Україні за час 1901-1919. Ідеологія, програм і статут партії. (1920). Відень, 76 с.

20. Христюк, П. (1921). Українська революція. Розвідки і матеріали (Т.ІІІ). Прага, 145 с.

21. Шемет, С. (1920). До історії Української Демократично-хліборобської Партії. Хліборобська Україна, (1). Відень, 3-78.

22. Шемет, С. (1924-1925). Микола Міхновський. Хліборобська Україна, (5). Відень, 3-30.

References

1. Hai-Nyzhnyk, P. (2011). Derzhavnyi perevorot 29 kvitnia 1918 r.: prychyny ta perebih zakhoplennia vlady P. Skoropadskym [The coup d'etat of April 29, 1918: the reasons and course of P. Skoropadskyi's seizure of power]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, (4). Kyiv, 132164. [in Ukrainian].

2. Herashchenko, T. (2000). Ukrainska narodna hromada. Dodatok. Prohramma Ukrayn- skoi narodnoi hromady [Ukrainian People's Community. Addition. Program of the Ukrainian People's Community]. Visnyk Kyivskoho derzhavnoho linhvistychnoho universytetu, (4). Kyiv, 208-212. [in Ukrainian].

3. Holos Yuha [The Voice of the South]. (1918). Yelysavethrad. [in Russian].

4. Horak, V. (2017). Vysvitlennia istorii Hetmanskoi Derzhavy 1918 r. u doslidzhenniakh vitchyznianykh istorykiv [Coverage of the history of the Hetman State in 1918 in the research of domestic historians]. Istoriohrafichni doslidzhennia v Ukraini, (27). Kyiv, 130-160. [in Ukrainian].

5. Hridina, A. (2014). Hetmanskyi perevorot v Ukraini 1918 roku cherez pryzmu spo- hadiv suchasnykiv [Hetman's coup in Ukraine of 1918 through the lens of contemporaries' memories]. Visnyk Donetskoho natsionalnoho universytetu. Seriia B: Humanitarni nauky, (12). Donetsk, 303-310. [in Ukrainian].

6. Doroshenko, D. (1932). Istoriia Ukrainy. 1917-1923 rr. [History of Ukraine. 1917-1923] (Vol.2. Ukrainska Hetmanska Derzhava). Uzhhorod, 424 s. [in Ukrainian].

7. Izvestiya Soyuza promyshlennosti, torgovli, finansov i selskogo khozyaystva Ukrainy [Bulletin of the Union of Industry, Trade, Finance and Agriculture of Ukraine]. (1918). Kiev. [in Russian].

8. Konovalets, Ye. (1948). Prychynky do istorii ukrainskoi revoliutsii [Additions to the history of the Ukrainian revolution] (2-e vyd.). Praha: Nakladom Provodu Ukrainskykh Natsionalistiv, 48 s. [in Ukrainian].

9. Liubovets, O. (2012). Ukrainski partii revoliutsiinoi doby 1917-1920 rr.: Narysy istorii ta prohramni dokumenty [Ukrainian parties of the revolutionary era 1917-1920: Essays on history and program documents]. Kyiv: Parlamentske vyd-vo, 612 s. [in Ukrainian].

10. Mirchuk, P. (1967). Ukrainska derzhavnist 1917-1920 [Ukrainian Statehood of 19171920]. Filadelfiia, 400 s. [in Ukrainian].

11. Mogilyanskiy, N. (1930). Tragediya Ukrainy [The tragedy of Ukraine]. Revolyutsiya na Ukraine. Po memuaram belykh. Moskva-Leningrad: Gosudarstvennoye izdatel'stvo, 115-135. [in Russian].

12. Narys prohramy Ukrainskoi Demokratychnoi Khliborobskoi Partii [Essay on the program of the Ukrainian Democratic Agrarian Party]. (1993). Ukrainski politychni partii kintsia ХІХ - pochatkuХХst. Prohramovi i dovidkovi materialy. Kyiv: Konsaltynh, 336 s. [in Ukrainian].

13. Nova Rada [Nova Rada] (1918). Kyiv. [in Ukrainian].

14. Pyrih, R. (2008). Hetmanat Pavla Skoropadskoho: mizh Nimechchynoiu i Rosiieiu [Het- manate of Pavlo Skoropadskyi: between Germany and Russia]. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy, 209 s. [in Ukrainian].

15. Robitnycha hazeta [The Workers' Newspaper]. (1918). Kyiv. [in Ukrainian].

16. Samostiinyk [Samostiynyk]. (1918). Kyiv. [in Ukrainian].

17. Skoropadskyi, P. (1995). Spohady [Memoirs]. Kyiv-Filadelfiia, 442 s. [in Ukrainian].

18. Soldatenko, V. (2008). Prykhid P. Skoropadskoho do vlady: mekhanizm derzhavnoho perevorotu ta vyznachalni chynnyky zakriplennia rezhymu [The coming of P. Skoropadskyi to power: the mechanism of the coup d'etat and the determining factors of the consolidation of the regime]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, (4). Kyiv, 5-19. [in Ukrainian].

19. Ukrainska partiia Samostiinykiv-Sotsialistiv (UNP). Ukrainska revoliutsiia (1917-1919). Diialnist partii Samostiinykiv-Sotsialistiv v zviazku z politychnymy podiiamy na Ukraini za chas 1901-1919. Ideolohiia, prohram i statut partii [The Ukrainian Party of Independent Socialists (UPIS). The Ukrainian revolution (1917-1919). The activities of the Independent Socialist Party in connection with political events in Ukraine during 1901-1919. Ideology, the program, and the statute of the party]. (1920). Viden, 76 s. [in Ukrainian].

20. Khrystiuk, P. (1921). Ukrainska revoliutsiia. Rozvidky i materialy [The Ukrainian revolution. Research and materials] (T.III). Praha, 145 s. [in Ukrainian].

21. Shemet, S. (1920). Do istorii Ukrainskoi Demokratychno-khliborobskoi Partii [To the history of the Ukrainian Democratic Agrarian Party]. Khliborobska Ukraina, (1). Viden, 3-78. [in Ukrainian].

22. Shemet, S. (1924-1925). Mykola Mikhnovskyi [Mykola Mikhnovskyi]. Khliborobska Ukraina, (5). Viden, 3-30. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru