Міжнародні аспекти синергії релігії та політики в умовах цифровізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародні аспекти синергії релігії та політики в умовах цифровізації

Ігор В асильович Іщенко

Доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри міжнародних відносин Дніпровського національного університету імені Олеся Г ончара, м. Дніпро,

В результаті аналізу міжнародного аспекта синергії релігії та політики в умовах цифровізації, якісних змін середовища стає очевидним взаємне проникнення цих феноменів суспільного життя. Причому динаміка цього процесу постійно зростає. Чинниками його прискорення слугує: вдосконалення цифрових технологій, екстремальні і кризові умови функціонування суспільств, міжнародних відносин. Справжнім поштовхом використання цифрових комунікативних технологій в релігії стала пандемія COVID-2019. Ми бачимо як у вік постмодерну на тлі розповсюдження Інтернету відбуваються революції, військові перевороти та інші екстремальні соціальні зрушення. Яскравим прикладом слугують події Арабської весни 2011 року, в яких цифрова комунікація виявилась поштовхом до протестних дій.

Цифрові технології справляють вплив й на сприйняття релігії, в яких візуалізація має підвищенне значення, особливо таке сприйняття характерне для молоді, яка прагне знайти підтвердження релігійних положень через сприйняття відеоматеріалів. Тож її легше мотивувати на спільні дії, політичні акції, що й довели події сучасності. Цифрові можливості релігії використовують різні політичні сили з метою мобілізації віруючих а також для реалізації компенсаторної функції під час війни, стихійних лих, що підтверджується нинішньою війною в Україні та масованою інформацію з прогнозами про терміни її закінчення на основі пророкування різного роду мальфарок тощо. Отже, через Інтернет поширюється вплив як традиційних релігій, так і язичництва, що справляють певний вплив через навіювання віруючим про настання тих чи інших подій, віру в перемогу, досягнення особистого успіху, часто -густо пов'язуючи умови такого позитивного результату з певними алгоритмами дій користувачів Інтернету, різних цифрових платформ.

На міжнародні відносини, опосередковані через діяльність дипломатичних представництв, також впливає можливість задіяти можливості Інтернету, цифрових платформ. Зокрема, у сьогоднішніх кризових умовах важливим елементом зв'язку з дипломатичними представництвами за кордоном є ефективно працюючі та зручні для користування сайти цих представництв, на яких кожен громадянин держави може знайти потрібну інформацію для оформлення візи,

соціально-правової підтримки тощо. Важливим завданням дипломатичних представництв є проведення інформаційних кампаній, спрямованих на підвищення рівня поінформованості світового співтовариства про Україну та формування позитивного сприйняття іміджу нашої держави у різних сферах. В умовах російської агресії неабияке значення має організація Культурно-інформаційнихцентрів, діючих при дипломатичних представництвах. Разом з цифровими платформати їх завдання - поширювати позитивну інформацію про Україну, задіювати українську діаспору, інші засоби впливу на цільову аудиторію.

Україна, незважаючи на умови війни, продовжує нарощувати свої можливості з надання електронних публічних послуг, в тому числі на рівні консульств. Ми орієнтуємось на провідні країни світу. На сьогодні цифрові платформи як інструмент надання цифрових публічних послуг вже використовується в діяльності консульських установ низки англо - саксонських країн, в першу чергу США, Канади та Автралії. В нашій країні теж здійснюється підготовча робота, що наразі закінчується. Отже, невдовзі почнуть видаватися візи іноземним громадянам дистанційно, без відвідування консульств. Поки що залишається не вирішенними питаннями: видача паспортів, послуги, які пов'язані із наданням, виходом та втратою громадянства України; послуги із надання правової та організаційної допомоги громадянам України, які потрапили у надзвичайні ситуації та за деякими іншим операціями з обслуговуванням громадян через е-платформи та сервіси.

Вирішення питань соціально-економічного плану, в яких зацікавлені і окремі громадяни, і різні групи інтересів через таку процедуру як лобізм неоднозначно сприймається в українському суспільному середовищі. А на побутовому рівні інформаційний лобізм часто ототожнюють з правопорушеннями, корупцією. Однак, лобізм неоднорідне поняття. Нецивілізований лобізм - це «спроба “протиснути” вигідне рішення якогось приватного питання чи якоїсь приватної проблеми», а цивілізований - «складний механізм впливу на владу (законодавчу в тому числі) з метою встановлення певних “рамкових” правил гри. Останній варіант - розглядається як механізм представництва групових інтересів полягає в тому, що, виступаючи як важливий і необхідний інститут демократичного процесу, він є формою законного впливу груп інтересів на рішення органів державної влади і місцевого самоврядування.

З одного боку, він розглядається як спосіб інформаційного супроводу діяльності лобі-суб'єктів як певних груп інтересів, структур, що діють у сфері ухвалення рішень органами державної влади та місцевого самоврядування. Тим самим констатується положення про те, що лобістська діяльність є однією з найпоширеніших у політичній сфері і нерозривно пов'язана з відповідними інформаційними зусиллями. З іншого боку, інформаційний лобізм - це особливий спосіб формування та підтримки комунікацій, що має специфічні риси, принципи та норми обміну інформацією та відтворення політичних контактів, канали спілкування та інші компоненти.

Незалежно від видів інформаційного лобіювання воно може реалізовуватися за допомогою трьох основних стратегій (або їх комбінацій): «стимуляція», «унеможливлення» і «конструювання іміджу». Перша стратегія може передбачати організацію максимально широкої підтримки суспільством необхідних рішень при одночасній стимуляції громадян на їх реалізацію, друга - завжди спрямовується на перемикання уваги суспільства від обговорення непопулярних проблем, третя - націлена на формування сприятливого іміджу. Зазвичай, задля інформаційної підтримки лобіювання обирають саме третю стратегію. Отже, комунікативна модель лобістської діяльності являє собою сукупність ланцюжків, спрямованих від декількох суб'єктів лобізму до одного об'єкту. Перебуваючи під впливом суб'єктів, чиї вимоги є конфліктуючими або взаємовиключними, представники влади повинні прагнути до того, щоб ухвалювані ними політико -управлінські рішення сприяли збереженню соціального миру і підтримці балансу інтересів в суспільстві. синергія релігія віра цифровізація

Екзогенний характер властивий інформаційному чиннику зі створення іміджу транзитивних демократій. Зовнішня цільова аудиторія сприймає інформацію про країну, виходячи з різних джерел. Маніпулятивний компонент може справити вплив на суб'єктів та груп інтересів, мотивуючи їх до відносин. Однак, невідповідність змісту інформації в процесі порівняння такої, що містять перевірені джерела, з часом змінює імідж країни, або якоїсь її території на негативний, може викликати недовіру, делегітимацію лідера. Отже, має бути забезпечено максимальну відповідність між побудовою внутрішнього і зовнішнього іміджу територіального утворення, це є запорукою його політичної, економічної та культурної привабливості до міжнародних відносин.

Досліджуючи легітимність у міжнародному праві, його сутнісні та комунікативні виміри, зазначимо, що семантичне поле «легітимності» не обмежується рамками лише юридичної термінології. Такі комунікативні та мовні явища як аргументація, номіналізація (наприклад, «гуманітарна катастрофа» або «геноцид»), наратив, формулювання та переформулювання відіграють ключову роль в процесі оскарження і винесення рішень про легітимність в міжнародному праві. Навіть наймогутніші суб'єкти не можуть вести себе так, як їм заманеться, і покладатися на свої ресурси, щоб перевершити слабших суб'єктів. Вони повинні виправдовувати свої дії, використовуючи легітимізуючу мову, знаючи, що їхні претензії будуть розглянуті аудиторією. У тих випадках, коли сторони сперечаються про відповідні принципи права та міжнародні відносини, вони не намагаються переконати один одного. Їх аргументи націлені на легітимуючу (інтерпретативну) міжнародну аудиторію. Справжні мотиви, наслідки та інтереси міжнародних суб'єктів стають недоречними, як тільки вони вступають у суперечку про юридичну та легітимну оцінку ситуації, здатну бути визнаною аудиторією доброю, правильною або гідною схвалення. Саме цей процес лежить в основі формування практичних (контекстуальних) концепцій легітимності в міжнародному праві.

Міжнародні суб'єкти шукають легітимності для себе і для своїх дій. Тим не менш, питання про те, чи є їх дії легітимними, ігнорує процес легітимації, в якому беруть участь ці актори, претендуючи на цю характеристику. Те ж саме можна сказати і про правові норми. Те, що міжнародні актори використовують юридичну мову, а також мову легітимності, щоб стверджувати легітимність своїх дій, саме по собі не є ознакою легітимності. Скоріше, те, що можна спостерігати, не легітимність, а процес легітимації. Цей процес здатний змінювати поведінку міжнародних суб'єктів і примушувати їх до прийняття нормативно обґрунтованих рішень, навіть якщо узгоджений або прийнятий варіант не обов'язково є кращим результатом для тих суб'єктів, що підримуються міжнародною легітимуючою аудиторією.

Наукові розвідки з проблеми глобальних і регіональних інтеграційних процесів Африки продемонстрували, що вони надають країнам цього глобального регіону як можливості, так і проблеми сталого розвитку. Наголошено на необхідності для країн Африки враховувати в процесі інтеграції нерівномірність розвитку, необхідність координації зусиль з подолання викликів на цій основі. Цілями інтеграції є розширення доступу до ринків, політична, економічна стабілізація, соціальний розвиток. На основі проведеного дослідження зазначено важливість регіональних інтеграційних ініціатив, таких як Східноафриканське співтовариство (EAC) та Економічне співтовариство західноафриканських держав (ECOWAS), у сприянні економічній інтеграції, зменшенні торговельних бар'єрів і гармонізації політики. Було досліджено переваги та недоліки участі африканських країн у глобальних інтеграційних процесах, наголошено на необхідності збалансованого залучення, яке захищає національні інтереси та сприяє сталому розвитку.

Однією із сучасних проблем цифрової епохи є відвернення класичних загроз людству. У світі ще є великі арсенали хімічної зброї, вона все ще продукує небезпеку. США як світовий лідер ініціює чимало заходів через ООН, висуває власні пропозиції з прийняття нормативно-правових актів, створення спеціальних структур, які безпосередньо займаються контролем за зберіганням, унеможливленням застосування цієї зброї будь - якою країною. Причому, США на власному прикладі показують всьому світу як треба виборювати своє право жити в безпечній країні. Так, ще на початку 90-х рр. ХХ ст. Президент США Дж. Буш-старший прийняв рішення про знищення всієї хімічної зброї та відмовився від права на застосування хімічної зброї у відповідь. Як наслідок, 98 % американської хімічної зброї було утилізовано.

Проблема хімічної безпеки є комплексною. Забезпечення хімічної безпеки в середині країни також безпосередньо пов'язано із якістю забезпечення безпеки в інших сфер життя держави. Так, ефективна кібербезпека унеможливлює доступ злочинців до обладнання, пов'язаного з хімічними речовинами або даних про хімікати. Забезпечення освіти громадян в сфері хімічної безпеки забезпечує правильне поводження з хімічними речовинами та своєчасну реакцію населення на хімічні загрози. У 1991 р. Конгресом США був ухвалений Закон про контроль над хімічною та біологічною зброєю та ліквідацію наслідків війни. Відповідно до Закону політика США тепер полягає у координації зусиль з іншими країнами для контролю над розповсюдженням хімічної та біологічної зброї і посиленні зусиль з контролю над хімічними агентами, прекурсорами та обладнанням. Відповідальними за забезпечення національної хімічної безпеки США є Конгрес, Президент, Державний департамент, Міністерство оборони, Міністерство забезпечення внутрішньої безпеки, інші урядові установи, допоміжні державні органи (бюро, комітети, відділи, служби тощо), які формуються відповідно до потреб уряду, органи влади штатів та приватні установи, зокрема хімічні лабораторії. США беруть участь в сучасних організаціях міжнародних режимів експортного контролю, пов'язаних з хімічною безпекою.

Інформаційна безпека у структурі безпекового комплексу, враховуючи величезну увагу науковців, наразі проявилась як чи не найважливіша проблема сучасних відносин між різними суб'єктами на міжнародному рівні. Це пояснюється й тим центральним місцем, яке посідає інформаційна безпека в усіх сферах суспільного життя. Вона не тільки є основою національної безпеки у військовій галузі. Вектори її впливу просягаються й на захищеність економіки від несанкціонованих впливів ззовні, і убезпечення від аварій, техногенних катастроф. У зв'язку з повномасштабним вторгненням російських регулярних військ на суверенну територію нашої держави доцільно виокремити такі напрями політики інформаційної безпеки Україні: захист цінностей і держави від дій агресора, спрямованих на незалежність України, її територіальну цілісність та суверенітет; інформаційний захист української культури та самовизначення; підвищення рівня суспільної свідомості, медіаграмотності населення, розвитку інформаційного суспільства; сприяння реалізації інформаційних прав фізичних осіб; інформаційне забезпечення громадян України, які проживають на тимчасово окупованих територіях.

Маніпулятивний вплив на суспільство використовувався для досягнення певних політичних та / або економічних впливів і результатів. Як можна було спостерігати, повномасштабному вторгненню російських військ в Україну передувала інформаційна кампанія як в Україні, так і за її межами. Якщо узагальнити дискурс навколо загроз інформаційній безпеці будь-якої країни, то очевидно що є чотири групи інформаційних загроз, які відповідають чотирьом сферам, які піддаються їх впливу: 1) ціннісну (вплив на громадську думку); 2) технологічну (вплив на кіберпростір); 3) правову (відсутність / недосконалість правової бази, що регулює правовідносини в інформаційній сфері); 4) соціально-політичну (цензура, обмеження доступу до публічної інформації).

У цілому, політика інформаційної безпеки України відповідає сучасним інформаційним викликам і загрозам. Завдяки інтеграції у світове співтовариство та глобалізації економіки Україна активно впроваджує новітні інформаційні технології та засоби, а інформація є важливою частиною її діяльності. Тому майбутні дії України у сфері інформаційної безпеки мають бути спрямовані на розвиток культури інформаційної безпеки громадян, підвищення рівня медіаграмотності, дотримання прав громадян щодо захисту та використання інформації, захисту прав журналістів тощо.

Размещено на Allbest.ru