Трансформаційні процеси українського політикуму в умовах військового часу: успіхи та прорахунки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Трансформаційні процеси українського політикуму в

умовах військового часу: успіхи та прорахунки

TRANSFORMATION PROCESSES OF UKRAINIAN POLITICS IN WARTIME CONDITIONS: SUCCESSES AND FAILURES

Чернишевич О. В., кандидатка історичних наук, доцентка кафедри новітньої історії України, історичний факультет, Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Україна, Київ)

Chernyshevych O.,

candidate of Historical Sciences, Associate Professor of the Department of Contemporary History of Ukraine, Taras Shevchenko National University of Kyiv

(Ukraine, Kyiv)

У статті розглянуто головні дискусійні питання перспектив та можливих змін українського політикуму в умовах російсько-української війни. Висвітлено роль олігархату, його вплив на внутрішьополітичне життя країни та окреслено коло завдань, що ставить час перед українським суспільством для зменшення ролі фінансово-промислових груп в політиці держави. Досліджено особливості формування та функціонування так званого нового покоління українського політикуму та визначено ряд завдань, що стоїть перед ним в період війни, а особливо роль у відбудові держави після перемоги.

Ключові слова: політикум, олігархи, реформи, російсько-українська війна, фінансово-промислові групи.

The article examines the main debatable issues of prospects and possible changes in the Ukrainian political system in the conditions of the RussianUkrainian war. The role of the oligarchy, its influence on the domestic political life of the country is highlighted, and a range of tasks is outlined, which sets the time for Ukrainian society to reduce the role of financial and industrial groups in state politics. The peculiarities of the formation and functioning of the so-called new generation of Ukrainian politicians are studied and the range of tasks facing it during the war period, and especially the role in the reconstruction of the state after the victory, are outlined.

Keywords: politicians, oligarchs, reforms, RussianUkrainian war, financial and industrial groups.

Постановка проблеми. Впродовж усіх років своєї незалежності Україна стикалася з різноманітними труднощами, що заважали її становленню як сильної та міцної держави. І чи не головну роль у всіх цих процесах відігравав український політикум. Спочатку перед ним стояло завдання плавного, але чіткого переходу від радянського минулого до нових цінностей. На жаль, саме через «незрілість», неготовність, а іноді й звичайний саботаж, цей процес затягувався на роки.

Радикальні, так звані «революційні» зміни (Помаранчева революція, Євромайдан, Революція Гідності) частково надавали друге дихання даним процесам. Однак, політичні еліти щоразу вдало адаптувалися до нових умов, а трансформація державного будівництва пригальмовувалася та не відповідала очікуванням як народу України, так і частково самих політичних еліт.

Здавалося б, окупація Криму, а згодом Донецької та Луганської областей та початок Антитерористичної операції (АТО) на цих територіях мали змусити еліти переглянути свою роль на політичній арені України. Однак, дива не сталося і вже 24 лютого 2022 року Росія з новими силами розпочинає повномасштабний наступ на всі українські землі. І знову наше суспільство та еліти опиняються перед вибором шляху, який врешті-решт має стати «правильним» для грамотної чіткої розбудови України після перемоги у російсько-українській війні.

Історіографія та джерельна база. Загалом, питання трансформаційних змін українських еліт знайшли своє відображення у ряді публікацій останніх років. Перш за все, варто згадати велике монографічне дослідження колективу Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України «Політичний процес у незалежній Україні: підсумки і проблеми» [7]. Робота присвячена дослідженню сучасних проблем політичного розвитку України. Аналізуються питання, пов'язані із вибором загального стратегічного курсу держави, з трансформацією суспільнополітичного устрою, з етнополітичною і духовною еволюцією українського соціуму.

Основні вектори, завдання та цілі українського політикуму та української державності, зокрема, розглянуто у роботах «Україна у світових рейтингах демократії» [4] (автор Кондратенко О. Ю.) та «Кризи політичного розвитку в Україні: причини, зміст і способи нівелювання» [3] (авторський колектив за керівництва Зеленько Г І.). Вони стосуються аналізу кризи політичного розвитку як обов'язкової складової модернізаційних трансформаційних процесів в державі, визначають ті чинники, що фактично призвели до випробувань, які сьогодні проходить українська держава.

Ще одним ґрунтовним дослідженням є робота авторського колективу на чолі з Котигоренком В. О. «Діалектика національно-громадянського і етнічного в українському соціумі» , де містяться результати дослідження динаміки взаємодії національно-громадянського і етнічного в державному будівництві від часів її суверенізації наприкінці 1980-тих рр. та проголошення незалежності у 1991 р. до 2022 р. першого року повномасштабної російської агресії проти України та її народу.

Не оминули увагою дослідники і питання практик європейських країн у сфері державного будівництва та можливість використання цього досвіду у вітчизняних реаліях. У монографії «Етнополітика в Україні в умовах сучасних суспільно-політичних змін: реальний стан, виклики, перспективи»[1] (керівник авторського колективу Войналович В. А.) сформульовано пропозиції органам державної влади, місцевого самоврядування щодо моделювання та реалізації вітчизняної етнонаціональної політики в умовах воєнного часу та повоєнних модернізаційних процесів, адже із закінченням російсько-української війни перед державою постане ряд завдань, що будуть стосуватися усіх сфер відбудови як внутрішньої, так і побудови нової зовнішньої політики. І саме український політикум буде зобов'язаний виконувати їх.

Унікальним в своєму роді є аналітичне дослідження «Політика безпеки України: проблеми політичного і державного правління. Прогнозна оцінка, механізми забезпечення» Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, де здійснено аналіз тенденцій розвитку ситуації у ключових на сьогоднішній день політичних сферах України, які можуть завершуватися небезпечними для країни наслідками, і визначення шляхів убезпечення політичного середовища та політичних еліт від можливих загроз. олігархат політикум український

Окрім підготовки аналітичних та монографічних досліджень, було проведено ряд круглих столів та за їх результатами світ побачили збірники матеріалів, що в тій чи іншій мірі висвітлюють проблеми трансформації українського політикуму в умовах військового часу [10, 11].

Мета статті вивчити суть трансформаційних процесів українського політикум в умовах війни, визначити їх складові та можливі проблеми й перспективи поставлених завдань.

Виклад основного матеріалу. Першою величезною проблемою українського політикуму були та залишаються олігархи. Олігархат як явище виникає в усіх пострадянських країнах на залишках комуністичної номенклатури, що в умовах перехідного періоду намагалися адаптуватися до нового політичного ладу та проголошеного курсу переходу до ринкової економіки.

Криза 1990-х років спровокувала масштабне матеріальне розшарування суспільства. Таким чином, нові підприємці швидко збагачувалися, набували впливу та входили до політики, або просували своїх людей, щоб на законодавчому рівні сприяти своєму бізнесу. На жаль, часто такі українські бізнесмени були пов'язані з кримінальними колами. Вони не гребували нечесними методами збагачення, ухилялися від податків, зловживали хабарництвом, незаконною приватизацією, рейдерством тощо. Тому прошарок українських олігархів був дуже далекий від успішних підприємців західного типу.

Звісно, така модель поведінки не могла не відбитися на політичній складовій українського політикуму і часто рішення навіть загальнодержавного рівня приймалися більше урахуванням інтересів таких олігархічних кіл ніж українського суспільства та держави, зокрема.

В першу чергу, це зацікавленість у подальшій співпраці з Росією, оскільки підприємства ще Радянського Союзу становили одну мережу, а формою швидкого збагачення стали незаконні оборудки з державною власністю під час масової приватизацій підприємств на початку 90-х років і це означало, що для успішного ведення бізнесу варто підтримувати тісні зв'язки з Російською Федерацією, в тому числі приймати непопулярні закони, що могли нищити українську державність та економіку.

Так, можна згадати для прикладу інтеграцію України в СОТ (Світова Організація Торгівлі). Процес вступу розпочався ще в листопаді 1993 року, коли діяла її попередниця Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), укладена після Другої світової війни. Однак лише 10 квітня 2008 року Верховна Рада України прийняла закон «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі» [2] (у відповідь на засідання Генеральної Ради СОТ 5 лютого 2008 року у Женеві, на якому було підписано Протокол про вступ України до СОТ), а 16 квітня 2008 року Закон про ратифікацію був підписаний Президентом України. Згідно з процедурами СОТ, 16 травня 2008 року Україна стала повноправним членом цієї Організації, в епоху саме президента В. Ющенка, який змінив на посади свого попередник Л. Кучму, якого фактично вважають «батьком» українського олігархату. Так званий «кучмізм» це була політика, щоб між олигархами існував баланс капіталів і впливу. Існує думка, що тільки цьому президенту вдавалося контролювати більшість олігархічних кланів. Після нього, навіть за президенства В. Януковича, влада не могла тримати їх у покорі.

Іншим, не менш яскравим прикладом протидії проросійській політиці є події кінця 2013 року, коли по Україні розпочалися національно-патріотичні протести як реакція на рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом [8]. Ці виступи є чи не першим прикладом в історії незалежної України, коли владу олігархату було змінено саме українським суспільством.

Однак, вже сьогодні, маючи за плечима такий досвід та радикалізованість українського суспільства у зв'язку з військовими діями, інститут олігархів як такий втрачає свій вплив при прийнятті непопулярних рішень, та й в цілому, проблема є дещо знівельованою і такою, що зникла з публічного простору [3, с. 16]. Війна послабила олігархів, «обнулила» політичну сцену і наразі у фінансово-промислових групах (ФПГ) із за паузи у політичних процесах немає необхідності грати на політичній сцені. Фактично можна говорити, що Україна переживає ряд змін, які досить вдало можуть створити гарні передумови для деолігархізациї країни. Паралельно можна прослідковувати посилення інституту президенства як такого, однак в умовах війни це є абсолютно логічним.

Періодично в суспільстві породжується дискусія про те, яка модель організації влади краща президентська чи парламентська. Тому є важливим не допустити посилення авторитаризму, щоб уникнути тих помилок, які стали причиною майданів. Наразі в умовах війни внутрішня нестабільність буде сильно грати на руку агресору та розхитувати і без того слабку ситуацію в середині країни.

На перспективу є неможливим відродження довоєнних політичних практик через проведення реформ, прийняття законодавчих актів, що створять чіткі правила для органів державної влади, а також будуть сприяти подоланню корупції [3, с. 145]. Зараз український політикум має всі умови для цих трансформацій. По-перше, це високий рівень підтримки президента. По друге, в парламенті діє стабільна однопартійна більшість та послабився вплив ФПГ. По-третє, саме суспільство має запит на такі зміни, воно потребує елементарної соціальної справедливості.

Російсько-українська війна створила в Україні унікальні умови для формування нового політичного покоління. Без сумніву, сьогодні ця тема є актуальною як ніколи. До повномасштабного вторгнення 2022 року складно було говорити про нове покоління українського політикуму, оскільки воно стикалося з бюрократичною системою, що розмивала все нове у ньому. Так, молодше покоління українців підтримувало прогресивні, патріотичні та реформаторські настрої, однак, повного протистояння нового та попереднього поколінь не спостерігалося. З одного боку, це унеможливлювало виникнення конфліктів, а з другого підвищувало лояльність нових поколінь політиків до того поганого та недоброчесного, що тягнулося з минулого: корупція, хабарництво, проросійські настрої и т.д.

Впродовж перших трьох десятиліть української незалежності можна виокремити чотири покоління політикуму. Перше покоління це компартійні політики, народжені в 1930ті роки. Вони були виховані адміністративнокомандною системою та повністю мали апаратну ментальність. Тут можна назвати двох перших президентів незалежної України Л. Кравчука, Л. Кучму та їхні команди.

До другого покоління відносяться наступні президенти це В. Ющенко та В. Янукович. Вони поєднували у собі дві протилежності: підтримку адміністративно-командного ресурсу своїх попередників та одночасно спробу йому протидіяти.

Третім поколінням є покоління олігархів, яких уособлював собою П. Порошенко та його ровесники, народжені в 1960-х роках. Їхній менталітет це менталітет великого бізнесу з паралельним власницьким підходом до держави.

І наступне четверте покоління це так зване постолігархічне покоління, яке хоч і має зв'язки з олігархами, однак йому притаманна інша ментальність. Це молоді люди, народжені після 1970-х років, представники середнього бізнесу, що заперечують систему попередніх політичних поколінь [10, с. 26-27].

Отже, в минуле йдуть покоління українського політикуму, такі як «комуністи», «піонери», навіть нове покоління народжених і вже соціалізованих в незалежній Україні [10, с. 21]. Натомість формується повністю нове покоління «покоління війни», якому притаманні особливі цінності. Перше це ставлення до держави. На думку директора Інституту соціології НАН України Є. Головаха, широкомасштабне російське вторгнення стало причиною зміни ставлення українців і до своєї держави, а те, чого не змогла зробити Україна за 30 років свого незалежного існування, зробила війна. Українці нарешті прийняли свою державу. При чому прийняли її не тільки в абстрактному баченні, а саме як країну, що у своєму нинішньому стані заслуговує поваги, прийняття й високої оцінки, оскільки українці побачили, що таке сусіди поруч, наскільки українська держава принципово відрізняється від того, що робиться там, і того, що несуть звідти в Україну [9].

Друге це ставлення українців до своєї ідентичності. Нарешті ми відходимо від так званого експерименту під назвою «єдиний радянський народ», боремося із поняттям «штучності української нації», яке нам впродовж століть нав'язував східний сусід. Таким чином, нове політичне покоління має свою історичну місію стати ретранслятором ідеї державності із впливовим авторитетом довіри до нього на відміну від тоталітарної недовіри попередніх періодів. Екстремальні умови військового часу дають можливість проявити важливі позитивні якості, хоча повністю не забирають увагу від подальшого впливу попередніх поколінь та постолігархічного розвитку України.

За роки незалежності електоральні уподобання громадян впливали на політичні наслідки, які досить часто призводили до не зовсім адекватного функціонування політичної системи, а іноді взагалі дестабілізували її. Так, вибори 2004 року сформували певні відмінності в моделях політичної поведінки різних соціальних груп та почали використовуватися як інструмент «мобілізації електорату». Це грало на руку силам, що були пов'язані з Росією та пропагували розкол в українському суспільстві. Як результат, у 2014 році через колабораціонізм проросійських партій та політиків, а також за активної підтримки частини населення Росії вдалося окупувати АР Крим. Звісно, не лише Росія використовує так званий український мультикультуралізм. Схожі тенденції можна спостерігати на Закарпатті, де присутня велика угорська меншина, а самі представники угорського політикуму не гребують антиукраїнськими висловлюваннями та, в цілому, намагаються поширити свій вплив на зазначених територіях.

На жаль, 2022 рік показав, що така «підтримка» у 2014 році не була даремною. Після завершення російсько-української війни та повернення окупованих територій гостро постане питання переформатування партійної системи України, а головним результатом цього має стати здійснення заходів із зміцнення безпеки держави та унеможливлення подальших спроб дестабілізації та дезінтеграції [5, с. 269].

Однак тривала російсько-українська війна буде прияти подальшій активній міграції населення та може вплинути на зміни у балансі між центром та регіонами. Зміна такого балансу на користь централізації влади та зростання впливу військових у владних структурах буде зумовлене необхідністю зосередження зусиль на забезпеченні відсічі агресору [6, с. 12].

Першою серйозною проблемою в пошуку виходу з протиріч буде питання відбудови зруйнованих територій. Навіть тимчасова відмова від цього на час бойових дій не зустріне підтримки з боку місцевого населення, хоча коштів на відбудову не мають ні місцеві органи влади, ні самі жителі даних регіонів. Окрім того, участь в ухваленні даних рішень можуть брати особи, що підтримують державу-агресора і це буде значно ускладнювати ситуацію на місцях.

Важливим є питання можливої зміни адміністративно-територіального устрою Автономної Республіки Крим, а можливо, й політико-правового статусу усього півострову. Прихильники ліквідації автономії розраховують таким шляхом убезпечити Україну від відновлення джерел сепаратизму. Однак, потрібно враховувати зміни в населенні півострова за останні 10 років, коли зросла частка росіян шляхом імміграції та зменшилася частка кримських татар, навпаки, шляхом еміграції з даної території. Збереження потужної російської меншини у Криму може мати неоднозначні наслідки для внутрішньої політики регіону. Таким чином, саме практика децентралізації може забезпечити вирішення цієї проблеми.

З початком повномасштабного російського вторгнення у 2022 році указом Президента України на території України було утворено 25 обласних військових державних адміністрацій на основі обласних державних адміністрацій та Київської міської державної адміністрації, а також аналогічні адміністрації у районах. Громадяни України сприйняли ці зміни із розумінням. Однак, наразі ми можемо спостерігати зміцнення системи комплектування місцевих органів влади без проведення конкурсного відбору кандидатів, а військовослужбовці у їхньому складі часто не мають налагоджених контактів із місцевими елітами та не до кінця розуміють реальні потреби громад у головних сферах життя. Тому питання децентралізації буде залишатися актуальним, хоча навіть за умови швидкого закінчення війни питання миттєвої ліквідації військових адміністрацій підніматися не буде, оскільки тривалість їхньої роботи буде визначена часом, необхідним для відновлення критичної інфраструктури. А за умови затягнення бойових дій, не виключено, що процес децентралізації взагалі може бути згорнутий задля різкого посилення мілітаризації економіки й посилення централізації державного управління. Варто зауважити, що надмірна централізація часто тягне за собою пасивність громадян на місцях та сприяє уповільненню розвитку регіонів, а децентралізація, навпаки, є тим важливим чинником, який зумовлює готовність громадян захищати свою землю від агресора і початки повномасштабного вторгнення знають багато таких прикладів [6, с. 13-17].

Висновок

Отже, трансформаційні процеси українського політикуму доби незалежності мають певні етапи зі своїми характерними рисами. Перші два десятиліття це період реформ радянських владних структур шляхом законодавчого оформлення, прийняття конституції, створення нових державних інституцій та, в цілому, визначення стратегії розвитку країни. На жаль, даний етап мав багато недоліків, реформи не завжди були ефективними, а відносини між гілками влади постійно загострювалися, що сильно відбивалося на загальнодержавному розвитку та дозволяло «не чистому» на руку політикуму тримати владу. На додачу дана система продовжувала мати, нехай частково, ті методи й традиції, що були успадковані від радянської авторитарно-тоталітарного минулого. В цілому, все це призводило до збільшення чисельності апарату управління, бюджетного фінансування на його утримання, а разом із цим зростав рівень безробіття загалом та падали реальні доходи на душу населення України.

Відчутні зміни у трансформаціях політичної системи та політикуму, зокрема, почали здійснюватися з початком російсько-української війни та окупацією частини територій вже у 2014 році. Відбулося створення нових органів військово-політичного управління та нових силових структур і нових міністерств; оновлено законодавство з питань національної безпеки і оборони, сформовано нормативно-правові засади і щодо тимчасово окупованих територій.

Після закінчення війни Україна вже не зможе йти шляхом довоєнних практик, коли неефективно використовувалися фінансові та людські ресурси, йшла концентрація владних повноважень та здійснювалося зловживання ними, а також відчутно нехтувалися інститути громадянського суспільства та громадська думка. Україну чекає зміна еліт та формування нової генерації політиків, що не будуть обтяжені попереднім управлінським досвідом. Їм будуть притаманні принциповість, чесність, відкритість та прозорість діяльності. Це має змінити та зміцнити рівень довіри громадян до державної влади та забезпечити загальну суспільну консолідацію.

Список використаних джерел

Войналович В., Єленський В., Кулик В., Малиновська О., Набок С., Поліщук Ю., Рябчук М. (2023). Етнополітика в Україні в умовах сучасних суспільно-політичних змін: реальний стан, виклики, перспективи: монографія. Київ: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. 424 c.

Закон України «Про ратифікацію Протоколу

про вступ України до Світової організації торгівлі» (2008). DOI: https://zakon.rada.gov.ua/

laws/show/250-17#Text

Зеленько Г., Балабан Р., Брехаря С., Кияниця Л., Кондратенко O., Кононенко H., Ляшенко T. (2022). Кризи політичного розвитку в Україні: причини, зміст і способи нівелювання: монографія. Київ: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. 352 c.

Кондратенко О. (2023). Україна у світових рейтингах демократії: монографія. Київ: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. 176 c.

Котигоренко В., Дегтеренко А., Калакура О., Кочан Н., Ляшенко О., Мазука Л., Ніколаєць Ю., Новородовський В. (2023). Діалектика національно-громадянського і етнічного в українському соціумі: монографія. Київ: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. 640 c.

Політика безпеки України: проблеми політичного і державного правління. Прогнозна оцінка, механізми забезпечення: аналітична записка. (2023). Київ: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. 64 c.

Політичний процес у незалежній Україні: підсумки і проблеми: монографія. (2022). Київ: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім.

І. Ф. Кураса НАН України. 704 с.

Розпорядження Кабінету Міністрів України «Питання укладання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їх державами членами, з іншої сторони» (2013). DOI: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/905-2013р#Text

Учений-соціолог Євген Головаха: «Якими стали українці за час війни та яка головна їхня відмінність від росіян». DOI: https://www.nas.gov.ua/UA/ Messages/Pages/View.aspx?MessageID=9155

Шайгородський Ю., Чуніхіна С. ред., (2023). Нове покоління українського політикуму в умовах війни та повоєнних суспільних трансформацій: матеріали круглого столу (Київ, 15 листопада 2022 р.). Київ: Талком. 36 с.

Шайгородський Ю., Чуніхіна С. ред., (2023). Україна: Консолідація. Соборність. Звитяжність. Вчинковість: матеріали круглих столів «Історія в нас і ми в історії: психологія історичної пам'яті» (19 жовтня 2022 р. та 19 жовтня 2023 р.). Київ: Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. 135 с.

References

Voinalovych V, Jelenskij V, Kulyk V, Malynovska O, Nabok S, Polishchuk, Ju, Riabchuk M. (2023). Etnopolityka v Ukraini v umovah suchasnyh suspilno-politychnyh zmin: real'nyi stan, vyklyky, perspektyvy: monohrafiya. Kyiv: Instytut politychnyh i etnonacional'nyh doslidzhen' im. I. F. Kurasa nAn Ukrainy. 424 S.

Zakon Ukrainy «Pro ratyfikaciju Protokolu pro vstup Ukrainy do Svitivoji organizacii torgivli» (2008). DOI: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/250-17#Text

Zelen'ko G, Balaban R, Breharia S, Kyjanycia L, Kondratenko O, Kononenko, N, Liashenko, T. (2022). Kryzy politychnogo rozvytku v Ukraini: prychyny, zmist i sposoby niveljuvannia: monohrafiya. Kyiv: Instytut politychnyh i etnonacional'nyh doslidzhen' im. I. F. Kurasa nAn Ukrainy. 352 S.

Kondratenko О. (2023). Ukraina u svitovych reityngah demokratii: monohrafiya. Kyiv: Instytut politychnyh i etnonacional'nyh doslidzhen' im. I. F. Kurasa NAN Ukrainy. 176 S.

Kotyhorenko V, Degterenko А, Kalakura О, Kochan N, Liashenko О, Mazuka L, Nicolaec' Ju, Novorodovskij V. (2023). Dialektyka natsionalnohromadianskoho i etnichnoho v ukrainskomu sotsiumi: monohrafiya. Kyiv: Instytut politychnyh i etnonacional'nyh doslidzhen' im. I. F. Kurasa NAN Ukrainy. 640 S.

Polityka bezpeky Ukrainy: problemy politychnoho i derzhavnoho pravlinnia. Prohnozna otsinka, mekhanizmy zabezpechennia: analitychna zapyska. (2023). Kyiv: Instytut politychnyh i etnonacional'nyh doslidzhen' im. I. F. Kurasa NAN Ukrainy. 64 S.

Politychnyi protses u nezalezhnii Ukraini: pidsumky i problemy: monohrafiia. (2022). Kyiv: Instytut

politychnyh i etnonacional'nyh doslidzhen' im. I. F. Kurasa NAN Ukrainy. 704 S.

Rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy

«Pytannia ukladannia Uhody pro asotsiatsiiu mizh Ukrainoiu, z odniiei storony, ta Yevropeiskym Soiuzom, Yevropeiskym Spivtovarystvom z atomnoi enerhii i yikh derzhavamy chlenamy, z inshoi storony» (2013). DOI: https://zakon.rada.gov.ua/

laws/show/905-2013-р#Text

Uchenyi-sotsioloh Yevhen Holovakha: «Iakymy staly ukraintsi za chas viiny ta yaka holovna yikhnia vidminnist vid rosiian». DOI: https://www.nas.gov.ua/ UA/Messages/Pages/View.aspx?MessageID=9155

Shaihorodskyi Yu, Chunikhina S. red., (2023). Nove pokolinnia ukrainskoho politykumu v umovakh viiny ta povoiennykh suspilnykh transformatsii: materialy kruhloho stolu (Kyiv, 15 lystopada 2022 r.). Kyiv: Talkom. 36 S.

Shaihorodskyi Yu, Chunikhina S. red., (2023). Ukraina: Konsolidatsiia. Sobornist. Zvytiazhnist. Vchynkovist: materialy kruhlykh stoliv «Istoriia v nas i my v istorii: psykholohiia istorychnoi pamiati» (19 zhovtnia 2022 r. ta 19 zhovtnia 2023 r.). Kyiv: Instytut sotsialnoi ta politychnoi psykholohii NAPN Ukrainy. 135 S.

Размещено на Allbest.ru/