Етапи реалізації політики пам’яті в Україні (1991-2023 рр.)

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Етапи реалізації політики пам'яті в Україні (1991-2023 рр.)

Ю. Литвиновська

Анотація

Метою даної статті є аналіз та висвітлення особливостей процесу формування національної пам'яті в Україні упродовж 1991-2023 рр. З'ясувати особливості, місце та роль історичної пам'яті у політиці президентів незалежної України в контексті формування політики пам'яті, описавши основні тенденції її розвитку, а саме заходи, що впроваджувалися на законодавчому, загальнодержавному та соціокультурному рівнях.

Наукова новизна даної статті полягає у комплексному аналізі реалізації політики пам'яті на кожному з визначених етапів, відображаючи трансформації, що відбувалися на різних рівнях.

Висновки. В статті виділені основні етапи реалізації політика пам'яті в незалежній Україні (1991-1994 рр., 1994-2004 рр., 2005-2010 рр., 2010-2013 рр., 2014-2019 рр., з 2019 р. і дотепер).

Описані ключові зміни, що здійснювалися в реалізації політики пам'яті кожним президентом незалежної України. Проаналізовано джерела та інформацію з періодичних видань, веб-сайтів установ, зокрема Українського інституту національної пам'яті, законодавчі документи, а саме Укази Президентів та Рішення Кабінету Міністрів, також праці попередніх дослідників політики пам'яті в Україні, якими було опубліковано ряд праць по кожному окремому періоду. Визначено, що кожен етап реалізації політики пам'яті в країні знаменувався змінами державного курсу. Перші роки незалежності характеризуються націоналізацію пам'яті, з чітким відокремленням історії українського народу від радянської. Період 1994-2004 рр. характеризується поєднанням національної концепції з радянськими пережитками, з 2005 по 2010 рр. спостерігається активний розвиток національної історії та культури, популяризація та активні дослідження раніше замовчуваних тем. Період 20102013 рр. - відхід від національного вектору політики пам'яті, проте починаючи з 2014 р. і до сьогодні державна політика пам'яті характеризується декомунізацією, популяризацією та розвитком національної історії та культури, в тому числі і в контексті інформаційної війни з Росією.

Ключові слова: національна ідентичність, політика пам'яті, національна пам'ять, декомунізація, Україна

Abstract

Виклад основного матеріалу

Одним з ключових моментів становлення незалежності України було формування власної політики пам'яті. Так як кожен з президентів незалежної України мав власне бачення щодо даної проблеми, відповідно державна політика в даному напрямку розвивалася по-різному. Зважаючи на це, пропонуємо виділити 6 етапів реалізації політики пам'яті в України: 19911994 рр., 1994-2004 рр., 2005-2010 рр., 2010-2013 рр., 2014-2019 рр., 2019 і дотепер.

Перший етап припадає на каденцію першого президента незалежної України Леоніда Кравчука (1991-1994 рр.). Як зазначає А. Киридон у даний період з публічного простору та колективної пам'яті почала витіснятися радянська історична спадщина - як щось «накинуте ззовні», вороже національним українським інтересам. Негативний образ радянської минувшини, доповнений колоніальними та постколоніальними концепціями, було фактично виключено з національного наративу і віднесено до російської історіїКиридон А. Політика пам'яті в Україні (1991-2015 рр.) Україна-Європа-Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини. 2015. №15. С. 244-250..

У 1990-х рр. була створена система державних нагород, пов'язана з історичною тематикою, введена національна валюта із зображенням видатних постатей, встановлені пам'ятники видатним національним діячамКасьянов Г. «Национализация» истории в Украине. Историческая политика в ХХІ веке: Сборник статей. М.: Новое литературное обозрение, 2012. С. 223, 248..

У цей період відбулися нововведення в системі освіти, що позначилося на підручниках з історії. Середня школа і заклади вищої освіти стали головними засобами виховання національно-свідомих поколінь. У школі був введений предмет «Історія України» в 5 та 7-11 класах. Значних змін зазнали і шкільні підручники, в які вводилися раніше замовчувані факти державної історії. Таким чином саме в зазначений період була введена схема перетікання української історії: автохтонні племена трипільської культури - Київська Русь - Галицько-Волинська держава - литовсько-польська епоха - козацька епоха - Гетьманщина - національне відродження 1917-1921 рр. - радянський період - незалежна Україна. Шкільний підручник став важливим джерелом формування національної пам'ятіБондар В. Державна політика історичної пам'яті в Україні 1990-2000-х рр.: основні тенденції. Історіографічні дослідження в Україні. К., 2013. №23. С. 377-402. Про жертви нацистських переслідувань: Закон України від 23.03.2000 р..

До уваги дослідників стали доступними раніше табуйовані теми епохи злочинів сталінізму, червоного терору та національно-визвольних змагань українського народу 1917-1921 рр. Таким чином, можна говорити, що в перші роки незалежності відбулися позитивні зрушення в процесі формування національної пам'яті, що відобразилось в першу чергу у відокремленні української культури від радянських шаблонів, вивченні національної історії та заходах патріотичного виховання, що впроваджувалися у системі освіти.

Другий етап відзначається в першу чергу ухваленням Конституції України 28 червня 1996 р., що було надзвичайно важливим та послідовним кроком в процесі утвердження національних символів. Політика пам'яті, впроваджувана Л. Кучмою характеризувалася певними лавіюваннями, адже сам другий президент офіційно визнав М. Грушевського «батьком української нації» з одного боку, а з іншого певні аспекти його політики пам'яті характеризуються частковим відродженням радянської ідеології. Це простежувалося наприклад у тому, що у кінці 1990-х - на початку 2000-х рр., під час відзначення ювілейних дат, проведення урочистостей, формування святкового календаря відбувалося часткове повернення до радянських звичаїв. На думку президента та його Урядів така політика дозволяла зберігати баланс в суспільстві, не загострюючи конфліктів, викликаних історичними суперечностями, проте і не розв'язуючи їх.

Політика пам'яті Л. Кучми мала відображання і на міжнародному рівні, зокрема в україно-польських відносинах. Так у травні 1997 р. було підписано спільну заяву «До порозуміння і єднання». Відповідно до неї обидні сторони визнавали трагічні сторінки спільної історії (Національно-визвольна війна 1648-1654 рр., низка україно-польських конфліктів, Волинська трагедія, операція «Вісла» тощо) та зобов'язувалися сприяти об'єктивному двобічному висвітленню зазначених питань в історії та спільному шануванні жертв обох народів. історичний національний політика пам'ять президент

Певні зрушення відбулися і на законодавчому рівні, зокрема підписано Закон України «Про жертви нацистських переслідувань» від 23 березня 2000 р. Відповідно до нього визначалися юридичні та соціально-економічні засади державної політики щодо жертв переслідувань часів Другої світової війни та сформовано принципи їх соціального захисту і національної пам'яті про них. Важливим на законодавчому рівні був також Указ Л. Кучми від 26 листопада 1998 р. про встановлення Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій (кожна четверта субота листопада)Про встановлення Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій: Указ Президента України №1310/98 від 26.11.1998 р.. У травні 2003 р. Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала голодомор 1932-1933 рр. актом геноциду. Варто наголосити на значенні даної події в контексті відновлення історичної справедливості для ряду поколінь, які постраждали в результаті сталінського терору.

Таким чином, другий період характеризується низкою заходів, спрямованих на урегулювання конфліктних питань спільної історії з Польщею та налагодженні конструктивної співпраці в сфері політики пам'яті. Також важливим було прийняття ряду законодавчих ініціатив, які визначали відновлення історичної справедливості для багатьох поколінь українців. Проте наряду з цими заходами продовжували урочисто відзначати ряд свят радянського походження. На основі цього політику пам'яті президента Кучми можна характеризувати, як двобічну і не послідовну.

Наступний етап розвитку історичної пам'яті (2005-2010 рр.) пов'язаний із президентством Віктора Ющенка. Необхідно відзначити, що саме в цей період відбуваються якісні зміни в формуванні національної пам'яті та її реалізації. Нарешті відбувається відхід від радянських шаблонів інтерпретації історії, зростає інтерес до вивчення минулого, збільшується кількість меморіальних пам'яток. Для політики пам'яті часів В. Ющенка характерна поява нових в суспільному просторі символів, провідною темою яких став Голодомор 1932-1933 рр. 4 листопада 2005 р. Президент В. Ющенко підписав Указ «Про вшанування жертв та постраждалих від голодоморів в Україні», в якому були визначені такі пріоритетні завдання для виконавчої влади на містах, як «виховання поваги до історичного минулого, до людей, які пережили трагічні сторінки в історії українського народу»Про вшанування жертв та постраждалих від голодоморів в Україні: Указ Президента України №1544/2005 від 04.11.2005..

Наступного року Верховна Рада прийняла Закон України «Про Голодомор 19321933 років в Україні», де офіційно визначено, що «голодомор - цілеспрямований акт масового знищення людей», а ст. 1 визначає, що «Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом Українського народу»Про Голодомор 1932-1933 років в Україні: Закон України №376-V від 28.11.2006.. Відповідно до пункту третього ст. 3. органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язувалися «вживати заходів щодо увічнення пам'яті жертв та постраждалих від Голодомору 1932-1933 років в Україні, в тому числі спорудження у населених пунктах меморіалів пам'яті та встановлення пам'ятних знаків жертвам Голодомору». Наступними кроками стають Укази Президента «Про відзначення у 2007 р. Дня пам'яті жертв голодоморів»Про відзначення у 2007 р. Дня пам'яті жертв голодоморів: Указ Президента України №1056/2007 від 02.11.2007. та «Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні»Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні: Указ Президента України №250/2007 від 28.03.2007. 24 листопада 2007 р. проголошувалося офіційною датою шанування пам'яті жертв

Саме в даний період по всій країні з'являються меморіали та пам'ятні споруди, присвячені пам'яті жертв Голодомору. В даний період в позитивну сторону змінювалася пам'ять відносно діяльності ОУН-УПА, зокрема важливим кроком стало надання Степанові Бандері звання Героя України з відзначенням орденом Держави (посмертно)Про присвоєння С. Бандері звання Герой України: Указ Президента України №46/2010 від 20.01.2010.. Варто відзначити, що дане рішення президента зазнало різкої критики, як всередині країни (з боку представників Партії регіонів та КПУ), так і сусідніми Польщею та Росією. Проте висвітлення теми історії УПА продовжувалось, як на шкільному рівні, так і в українському медіапросторі в цілому. Наприклад, у 2006 р. під патронатом Інституту національної пам'яті в рамках проекту «Єдина держава - спільна історія» вийшла документальна стрічка «Собор на крові», присвячена історії українського національно-визвольного руху у боротьбі за соборність і самостійність своєї Батьківщини в період з 1919 р. по 1949 р. Для вивчення даної теми підростаючими поколіннями видали комікси про повстанців під назвою «Україна в боротьбі», автор малюнків Леонід Перфецький, який у 1947 р. створив 129 зображень воїнів УПА.

Проте головною заслугою В. Ющенка в формування національної пам'яті варто вважати створення у 2006 р. Українського інституту національної пам'яті відповідно до постанови №764 «Про утворення Українського інституту національної пам'яті»Про утворення Українського інституту національної пам'яті: Постанова Кабінету Міністрів України № 764 від 31 травня 2006 р.. Відповідно до положення про діяльність, Інститут є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра культури та інформаційної політики і який реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам'яті Українського народуПоложення про Український інститут національної пам'яті.. Основними функціями Інституту визначено: посилення уваги суспільства до національної історії, забезпечення та підтримка всебічного дослідження етапів боротьби за українську державність у XX ст. та здійснення заходів з шанування пам'яті героїв національно-визвольних змагань, жертв політичних репресій і голодоморів. Щороку Інститутом національної пам'яті реалізується низка проектів, що сприяють популяризації національних традицій, розвінчанню історичних міфів та мають важливий просвітницький характер у цілому.

На думку історика В. Бабки основною негативною тенденцією державної історичної політики президентства В. Ющенка, була віктимізація національної пам'яті, тобто закріплення у колективній пам'яті нації, негативних та сумних процесів, які відбувалися в різні історичні проміжки становлення держави, акцентування уваги на песимістичних і драматичних подіях. Втілення даного курсу виглядає як намагання презентувати українців нацією-жертвою, що регулярно потерпала від гноблення та репресій. В. Бабка також наводить ряд трагічних подій- символів, що особливо були актуалізовані політикою Президента, зокрема: Батуринська різня, знищення Запорозької Січі 1709 р. та 1775 р., бій під Крутами, Голодомор, репресії, насильницька радянізація Західної України, німецька окупація, Бабин Яр, операція «Вісла», дисиденти, Чорнобиль. Тоді як до позитивних сторінок, можна віднести лише існування трипільської культури, хрещення Русі, героїчна боротьба козацтва, нетривала історія УНР і проголошення Акту Злуки. І якщо скорботні дати вшановувалися кожного року, то з позитивних, регулярно святкувався лише День Соборності, решта виключно на річниці відповідних подійБабка В. Політика пам'яті в Україні (2005 - початок 2010 рр.): ключові тенденції. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. 2015. С. 99-118..

Вагомими здобутком В. Ющенка також вважається робота СБУ щодо оприлюднення архівних матеріалів стосовно діяльності радянської карально- репресивної системи. Вона активізувала реалізацію програми «Реабілітовані історією», завданням якої є оприлюднення інформації стосовно жертв політичних репресій. Також варто згадати про серію документальних фільмів «Гриф секретності знято», що висвітлюють постаті репресованих діячів визвольного рухуАнтонюк С. Основні тенденції історико-культурного відродження в Україні, 2005-2010 рр. Вісник Черкаського університету. 2020. №2. С. 71-76..

Наступний етап (2010-2014 рр.) пов'язаний із президентством Віктора Януковича, політика пам'яті якого значно відрізнялась від попередника різким поворотом в сторону проросійських наративів. Даний період характеризується падінням рівня демократичних свобод та відходом від національної політики пам'яті, в сторону так званої «інтернаціональної» що пояснюється орієнтацією В. Януковича на російське керівництво, тож відбувається кардинальний відхід від політики впроваджуваної В. Ющенком. Зокрема, це відмова від визнання Голодомору 1933-1933 рр. геноцидом, припинення квоти на використання української мови на радіо, телебаченні та кіноіндустрії, впроваджувалися комісії для написання спільних з російською стороною посібників з історії для вчителів. В цілому спостерігалася тенденція повернення до радянського висвітлення української історії. Тут же варто зазначити відміну рішення про надання звання Героїв України С. Бандері та Р. Шухевичу.

Окремої уваги вартий Закон «Про засади державної мовної політики»Закон України «Про засади державної мовної політики» №4651-VI від 13.04.2012. , згідно з яким при незмінності визнання української мови як державної в Україні, значно розширювалось використання регіональних мов, якщо кількість носіїв цих мов не менше 10% від населення певного регіону, а в окремих випадках й менше 10%. Прийняття даного закону стало причиною посилення не лише політичної, а і соціальної напруги, посилюючи протиставлення західної та східної частин України.

Загалом, державну політику пам'яті періоду 2010-2013 рр. можна характеризувати як слабку і суперечливу. Запроваджувані заходи, замість консолідації суспільства провокували громадянське протистояння. Визначальними рисами політики пам'яті зазначеного періоду можна вважати ліквідацію результатів національно-орієнтованої політики В. Ющенка та сприяння поверненню радянської моделі пам'ятіБабка B. Політика пам'яті та пам'ять у політиці: Україна 2010-2013 рр. Intermarum: історія, політика, культура. 2015. №2. С. 167-182..

До наступного періоду відносимо 2014-2019 рр. - каденція Петра Порошенка. Політика пам'яті зазначених років характеризується засудженням злочинів комуністичного режиму та активною декомунізацією, а також черговим перетворенням Українського інституту національної пам'яті з науково-дослідної установи на орган виконавчої владиКиридон А. Політика пам'яті в Україні (1991-2015 рр.) Україна-Європа-Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини. 2015. №15. С. 244-250..

Протягом 2015-2016 рр. провідною темою діяльності Інституту була «декомунізація», здійснювався ряд заходів під гаслом боротьби з тоталітарним минулим, зокрема це активно позначилося на перейменуванні топонімів, а також відбувся так званий «ленінопад», тобто повалення скульптур радянського періоду, який стартував ще в часи Революції гідностіГайдай О. Протистояння навколо минулого, або пам'ятники Леніну в Центральній Україні. Інтернет портал Україна Модерна.. Поширеною темою впроваджуваної політики стала популяризація українського визвольного руху міжвоєнного періоду, ОУН-УПА, проводилася низка спеціальних виставок, створювали тематичні настільні ігри для дітей тощоХарченко А.В. Історична політика в Україні: 2014-2019. Вісник Національного технічного університету «ХПІ». Серія: Актуальні проблеми розвитку українського суспільства. 2020. № 1. С. 9-13..

Цей період також запам'ятався так званою «війною дат», за ініціативи УІНП було запропоновано відмінити або перенести ряд святкових днів, пов'язаних із радянським минулим, зокрема це стосувалося 23 лютого, 8 березня, і травня та 9 травня, що викликало значні дискусії у суспільстві. В результаті Президент відмінив святкування Дня захисника 23 лютого, перенісши його на 14 жовтня, та проголосивши Днем захисників і захисниць УкраїниПро День захисників і захисниць України: Указ Президента України № 806 від 14.10.2014..

Наступний етап характеризується заходами, що відбулися з початком каденції Володимира Зеленського у 2019 році. Який, хоч у ході виборчої кампанії історичним подіям та персоналіям не надавав особливої уваги, подекуди навіть критикуючи своїх попередників за надмірну, на його думку, увагу В. Ющенка та П. Порошенка до минулого, в цілому у царині політики пам'яті він демонструє наступність моделі свого попередника. Серед цілей Уряду станом на 2019 р. було розблокування та продовження будівництва меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні, створення «концепції комплексного розвитку Бабиного Яру з розширенням меж Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр», музею тоталітарних режимів» тощо. Важлива увага приділялась спільним українсько-польським зусиллям, спрямованим на регулювання питань спільної історичної пам'яті. Зокрема, як повідомлялося на сайті Глави держави, Президент України В. Зеленський та Президент Польщі А. Дуда домовилися оновити й перезавантажити двосторонню робочу групу з вирішення історичних питань, що працюватиме під патронатом обох глав держав. Про це Президент України повідомив під час прес-конференції у Варшаві«Зеленський і Дуда. Про що домовились президенти в політиці історичної пам'яті». Історична правда. 2019. Вересень.. За домовленістю лідерів держав польська сторона отримувала дозвіл на поновлення пошуково-ексгумаційних робіт та зобов'язується впорядкувати українські місця пам'яті на території Польщі. Планувалося створення двохсторонньої групи істориків, метою діяльності якої мало бути спільне дослідження польсько-українського минулого, також в планах було спорудження на кордоні України та Польщі спільного меморіалу примирення.

Значні зміни в політиці пам'яті сьогодення пов'язані із повномасштабним вторгненням РФ на територію України. Зокрема, у 2022 р. в Україні перейменували майже 10 000 топонімів, які пов'язані з Росією, про це повідомили в Міністерстві культури та інформаційної політики України. За інформацією, наданою обласними військовими адміністраціями та регіональними представниками Українського інституту національної пам'яті, протягом 2022 р. в Україні перейменували 9859 топонімів і демонтували 145 пам'ятників, пов'язаних з «пропагандою російської імперської політики»Король С. «За 2022 рік в Україні перейменували 10 000 топонімів». Портал «ЛІГАН/е». 10.04.2023..

У зв'язку з переходом УГКЦ і ПЦУ на новоюліанський календар, відповідно до Указу №455/2023 від 28 липня «Про внесення змін до деяких указів Президента України»Про внесення змін до деяких указів Президента України: Указ Президента України від 28 липня 2023 року. День української державності перенесено з 28 липня на 15 липня, а День захисників і захисниць України - на 1 жовтня, щодо Різдва Христового в Україні законодавчо закріплено єдину дату святкування - 25 грудня.

У день святкування 30-річчя незалежності України В. Зеленський оголосив про започаткування Дня Української Державності як державного свята, що відзначається щороку в Україні 15 липня - у День хрещення Київської Русі-України. Запровадження даного свята стало своєрідним символом того, що історія української державності сягає своїм корінням «часів заснування міста Києва та розквіту держави за часів князя Київського Володимира Великого» і Україна єдина правонаступниця Київської РусіПро день української державності: Указ Президента №423/2021 від 24.08.2021 р.. Ще перед початком повномасштабного вторгнення 14 лютого 2022 р., з метою посилення консолідації українського суспільства, зміцнення його стійкості в умовах зростання гібридних загроз, Президент України В. Зеленський видав Указ, згідно з яким 16 лютого 2022 р. визначене Днем єднання в УкраїніПро невідкладні заходи щодо консолідації українського суспільства: Указ Президента України №53/2022 від 15 лютого 2022 року..

Зараз, враховуючи агресивну пропагандистську політику російської сторони, надзвичайно важливим є формування національної пам'яті й об'єктивне висвітлення подій війни. У даному контексті Українським інститутом національної пам'яті реалізується ряд заходів, зокрема проект «Віртуальний музей російської агресії», метою якого визначено акумулювання напрацювань органів державної влади, громадських ініціатив та міжнародних організацій з документування перебігу і наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України для представлення у сучасному доступному вигляді якнайширшій зацікавленій аудиторіїСайт «Віртуальний музей російської агресії»..

Висновки

Таким чином, підсумовуючи все вище зазначене, можна зробити висновок, що державна політика формування історичної пам'яті в Україні, починаючи з отримання незалежності змінювалася, відповідно до особистих переконань, особливостей внутрішньої політики та зовнішньополітичного курсу лідерів держави. Період президентства Л. Кравчука характеризується тенденцією до україноцентричності, що пояснюється необхідністю позиціонування незалежної нації, що має свої історичні традиції. Президентство Л. Кучми відзначається певною багатовекторністю, тобто поєднанням національних особливостей і радянських пережитків. Каденція В. Ющенка визначається україноцентричністю політики пам'яті, та низкою важливих державних заходів з визнання та популяризації української історії, зокрема раніше замовчуваних тем. Часи В. Януковича визначаються більш негативними тенденціями, відходом від національної траєкторії, та політикою історичної пам'яті в угоду російському керівництву.

References

1. Antoniuk, S. (2020). Osnovni tendentsii istoryko-kulturnoho vidrodzhennia v Ukraini, 2005-2010 rr.

2. [Main trends of historical and cultural revival in Ukraine, 2005-2010]. Visnyk Cherkaskoho universytetu, 2, 71-76 [in Ukrainian].

3. Babka, B. (2015). Polityka pamiati ta pamiat u politytsi: Ukraina 2010-2013 rr. [The politics of memory and memory in politics: Ukraine 2010-2013]. Intermarum: istoriia, polityka, kultura, 2, 167-182 [in Ukrainian].

4. Babka, В. (2015). Polityka pamiati v Ukraini (2005 - pochatok 2010 rr.): kliuchovi tendentsii [Memory Policy in Ukraine (2005 - early 2010): Key Trends]. Naukovi zapysky Instytutu politychnykh i etnonatsionalnykh doslidzhen im. I.F. Kurasa NAN Ukrainy, 99-118 [in Ukrainian].

5. Bahinskyi, A. (2018). Mobilizatsiia hromadianskoho suspilstva u konflikti na Skhodi Ukrainy: ideolohichni obmezhennia ta resursy rozbudovy myru [Civil Society Mobilisation in the Conflict in Eastern Ukraine: Ideological Constraints and Peacebuilding Resources]. Ideolohiia tapolityka, 2 (10), 94-126 [in Ukrainian].

6. Bohinska, I. (2021). Konflikty pamiati v mizhnarodnykh vidnosynakh. [Conflicts of memory in international relations]. Rehionalnistudii, 24, 103-109 [in Ukrainian].

7. Bondar, V. (2013). Derzhavna polityka istorychnoi pamiati v Ukraini 1990-2000-kh rr.: osnovni tendentsii [The State Policy of Historical Memory in Ukraine in the 1990s and 2000s: Main Trends]. Istoriohrafichni doslidzhennia v Ukraini, 23, 377-402 [in Ukrainian].

8. Haidai, O. (2018). Protystoiannia navkolo mynuloho, abo pamiatnyky Leninu v Tsentralnii Ukraini

9. [Confrontation around the past, or monuments to Lenin in Central Ukraine]. Internet portal Ukraina Moderna.

10. Kasianov, H. (2012). «Natsyonalyzatsyia» ystoryy v Ukrayne [«Nationalisation» of history in Ukraine]. Ystorycheskaia polytyka v ХХІ veke. Sbornyk statei. Novoe lyteraturnoe obozrenye, 223-248 [in Russian].

11. Kharchenko, A. (2020). Istorychna polityka v Ukraini: 2014-2019 [Історична політика в Україні: 2014-2019]. Visnyk Natsionalnoho tekhnichnoho universytetu «KhPI». Seriia: Aktualniproblemy rozvytku ukrainskoho suspilstva, 1, 9-13 [in Ukrainian].

12. Kulyk, V. (2012). Natsionalistychne proty radianskoho: istorychna pamiat u nezalezhnii Ukraini[Nationalist versus Soviet: historical memory in independent Ukraine].

13. Kyrydon, A. (2015). Polityka pamiati v Ukraini (1991-2015 rr.) Ukraina-Ievropa-Svit [The Politics of Memory in Ukraine (1991-2015)]. Mizhnarodnyi zbirnyk naukovykh prats. Seriia: Istoriia, mizhnarodni vidnosyny, 15, 244-250 [in Ukrainian].

14. Kyrydon, A. (2016). Heterotopii pamiati. Teoretyko-metodolohichni problemy studii pamiati [Heterotopias of memory. Theoretical and methodological problems of memory studies]. K: Nika-Tsentr [in Ukrainian].

15. Kyrydon, A. & Troian, S. (2016). «Viiny pamiatei» u vymiri informatsiinoho protystoiannia [«Wars of memories» in the dimension of information confrontation]. Ukraina-Ievropa-Svit. Mizhnarodnyi zbirnyk naukovykh prats. Seriia: Istoriia, mizhnarodni vidnosyny, 18, 40-45 [in Ukrainian].

16. Nahorna, L. (2012). Istorychna pamiat: Teorii, dyskursy, refleksii [Historical memory: Theories, discourses, reflections]. K.: IPiEND im. I.F. Kurasa NAN Ukrainy [in Ukrainian].

17. Yablonskyi, V. (2019). Polityka istorychnoi pamiati v konteksti natsionalnoi bezpeky Ukrainy: analit. dopovid [The Policy of Historical Memory in the Context of Ukraine's National Security]. Kyiv: NISD [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.Ru