Специфіка застосування у ЗМІ технологій маніпулювання суспільною свідомістю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Специфіка застосування у ЗМІ технологій маніпулювання суспільною свідомістю

Трачук Тетяна Анатоліївна,

канд. філол. наук, доцент, доцент кафедри соціальних комунікацій

Анотація

У статті окреслено специфіку маніпулювання суспільною свідомістю за допомогою ЗМІ, розглянуто поняття маніпуляції, медіаманіпулювання, фейкових новин, дезінформації, стереотипізації у медіа. Основну увагу приділено опису таких медіатехнологій маніпулятивного впливу, як: встановлення порядку денного, використання дезінформації, поширення через ЗМІ соціальних стереотипів і міфів.

Ключові слова: маніпуляція, маніпулювання суспільною свідомістю, технологія, ЗМІ, дезінформація, фейкові новини.

Основна частина

Маніпулювання суспільною свідомістю стало сьогодні глобальною соціально-політичною реальністю, що впливає на всі сфери життя суспільства. Свідомість сучасної людини перебуває під тиском інформаційних потоків різного змісту, обсягу й інтенсивності. Управління інформаційними потоками є важливим чинником у здійсненні впливу на перебіг суспільно-політичного життя. У цьому процесі ЗМІ виступають одночасно і каналами доставки інформації, і активним засобом формування певних образів у сприйнятті людиною навколишньої дійсності.

Проблема маніпулювання людьми, використання різних засобів і технологій інформаційно-психологічного впливу на суспільну свідомість є предметом дослідження багатьох наук. Ця тема розглядається в межах робіт, які присвячені філософським, соціологічним, політологічним, психологічним аспектам розвитку суспільства. Також вона вивчається у межах теорії масової комунікації і журналістики, пропаганди, політичної і комерційної реклами, маркетингу, соціального інжинірингу тощо.

Серед зарубіжних і українських дослідників, які в різні часи приділяли увагу феномену маніпулятивного впливу на суспільну свідомість, зокрема розглядали й маніпулятивні методи і техніки, можна виділити таких: Е.Р. Пратканіса [1], Е. Аронсона [1], Т.А. Ван Дейка [2], Є. Доценка [3], C. Кара-Мурзу [4], Г. Почепцова [5], О. Бойка [6; 9], Н. Лігачову [7], С. Черненка [7], В. Іванова [7], С. Дацюка [7], М. Присяжнюка [8; 9], В. Петрика [9], О. Росінську [10] та ін.

Метою статті є окреслення специфіки маніпулювання суспільною свідомістю за допомогою ЗМІ, огляд основних медіатехнологій маніпулятивного впливу.

Однією з найбільш поширених форм впливу на суспільну свідомість в умовах застосування сучасних медіатехнологій є маніпулювання. Нині існує чимала кількість різних визначень того, що розуміють під терміном «маніпуляція».

Слово «маніпуляція» походить від франц. manipulation (означає дію рукою чи руками при виконанні якоїсь складної роботи), що своєю чергою походить від лат. manipulus - «жменя», manus - «рука».

«Словник української мови» реєструє таке визначення поняття маніпуляції: «1. виконувана руками складна дія, що звичайно вимагає вправності, вміння тощо; 2. перен., розм. - те саме, що махінація; шахрайство» [11].

У словниках європейських мов (наприклад, у «Оксфордському словнику англійської мови») маніпуляція у загальному значенні визначається як дія рук, ручна операція, вправне поводження з об'єктами за допомогою рук (наприклад, ручне управління приладами, огляд лікарем хворого за допомогою пальпації тощо). У переносному значенні це слово тлумачиться як приховане керування людьми, спритне обходження з ними як з об'єктами, речами.

Отже, поняття маніпуляції має два основні значення - пряме та переносне або метафоричне. Останнім часом саме переносне значення терміну, сутність якого можна стисло визначити як прихований психологічний вплив на особистість, стає основним та провідним змістом цього поняття.

Під маніпулюванням зазвичай розуміють систему способів цілеспрямованого прихованого соціально-психологічного впливу з метою зміни мислення і поведінки людей, не враховуючи і незважаючи на їхні інтереси і потреби.

Сучасні дослідники поняття маніпулювання суспільною свідомістю визначають як прихований цілеспрямований вплив на людей через програмування їхніх установок, настроїв, прагнень для коригування громадської думки і забезпечення такої поведінки, яка вигідна ініціатору впливу. У ролі маніпуляторів здебільшого виступають певні групи людей (уряд, інші державні інституції, політичні партії) або особистості (лідери політичних партій, релігійних сект, керівники комерційних структур тощо). Майстерне виконання такої маніпуляції призводить до виникнення у великої кількості людей потреб, бажань, цілей, які не відповідають їхнім справжнім прагненням і бажанням. Також у результаті такого маніпулювання люди починають діяти так, як сплановано маніпулятором (наприклад, мітингують, виявляють непокору, або ж, навпаки, демонструють дисциплінованість, поступливість тощо) [12].

Одним із найбільш потужних інструментів для успішного здійснення маніпулятивного впливу на свідомість суспільства у сучасному світі є засоби масової інформації. Аби спровокувати потрібні думки, настрої чи поведінку людей, необхідно створити відповідну реальність, яка буде здаватися людям правдивою. Зрозуміло, що сконструювати подібну масштабну реальність для великої кількості людей, можуть лише медіа. Процес створення соціальної реальності за допомогою і через засоби масової інформації називають медіаконструюванням, а його основою є медіаманіпулювання, тобто маніпулювання людьми за допомогою і через ЗМІ.

У медіаманіпулюванні існують активна і пасивна сторони, суб'єкт і об'єкт, ініціатор впливу і його жертва. Українська дослідниця Л. Зайко подає визначення поняття маніпулювання свідомістю громадян саме крізь призму суб'єктно-об'єктних стосунків між ЗМІ і масовою аудиторією: «Маніпулювання суспільною свідомістю - прихований вплив суб'єкта (масмедіа) на об'єкт (масову аудиторію) з метою корегування свідомості на користь інтересів власників масмедіа або замовників інформаційного продукту» [13].

Функція ЗМІ з позиції маніпулювання полягає у підтримці в свідомості громадян домінантної в суспільстві картини світу, яка будується, зокрема, на нав'язуванні світоглядних орієнтирів, на демонстрації героїв (як зразків для наслідування), на розрізненні правильних і неправильних вчинків, на формуванні потрібного маніпулятору інформаційного порядку денного.

Варто виокремити декілька загальних підходів до маніпулятивного опрацювання інформації:

- узагальнення - кожний новий факт категоризується, порівнюється з подібними фактами, попередньо відображеними у ЗМІ, з метою його розподілу до того чи іншого, вигідного маніпулятору, класу або типу явищ чи феноменів;

- видалення - замовчування, ігнорування, цензурування чи вилучення непотрібних/невигідних/небезпечних для маніпулятора інформаційних повідомлень;

- викривлення - подача інформації у певній тональності, спотворення або підміна фактів; інтерпретація подій у вигідному для маніпулятора світлі; таким чином, враховуючи наявну «картину світу» відповідно до усталених у суспільстві поглядів, стереотипів, цінностей, переконань тощо; маніпулятор намагається переробити цю «картину» у потрібному для себе напрямі.

Загалом сучасні медіа володіють чималим арсеналом маніпулятивних технологій.

У широкому розумінні слово «технологія» (від гр. lexvq - майстерність, уміння і AoYoq - слово; наука, вчення) тлумачать як застосування наукового знання для вирішення практичних завдань. «Словник української мови» фіксує такі його значення: «1. Сукупність знань, відомостей про послідовність окремих виробничих операцій у процесі виробництва чого-небудь. // Навчальний предмет, що викладає ці знання, відомості. 2. Сукупність способів обробки або перероблення матеріалів, виготовлення виробів, проведення різних виробничих операцій тощо» [14].

З-поміж різних груп технологій (виробничі, інформаційно-комунікаційні, соціогуманітарні тощо) науковці виокремлюють і медіатехнології, як систему комунікації, що впливає на масову свідомість, на поведінку та спосіб мислення, життя громадян [15].

Маніпулятивні інтерпретації фактів дійсності зазвичай призводять до викривленого сприйняття реальності аудиторією. Така псевдореальність може суттєво змінити уявлення людей про добро і зло, правду і брехню, благо і шкоду тощо.

У наукових розвідках описано чималу кількість різних маніпулятивних технологій, які використовують для формування викривленої інформаційної реальності. Зупинимося на декількох із них, які, на нашу думку, є найсуттєвішими і широковживаними.

Встановлення порядку денного. У світі щодня відбувається безліч подій, але обговорюються зазвичай ті з них, які ЗМІ вводять у сферу суспільної уваги й інтересу. Привертаючи увагу аудиторії до одних фактів і при цьому ігноруючи інші, медіа тим самим визначають міру важливості й суспільної значущості тієї або іншої події, факту. Окрім того, інформація проходить відбір, класифікацію, категоризацію фактів і явищ суспільно-політичного життя. Як наслідок - аудиторія отримує інтерпретацію тих чи інших подій, відображених у матеріалах ЗМІ. Редактори і безпосередньо автори публікацій здійснюють підбір фактів і тем, контролюють їх коментування, підбирають візуальне оформлення, визначають відповідні тональність і кут подачі проблеми.

Варто підкреслити, що відбір інформації здійснюють усі медіа, в тому числі й якісні ЗМІ, які дотримуються стандартів журналістики, і керуються встановленими у професійному середовищі відкритими і зрозумілими критеріями фільтрування новин. Коли ж медіа відбирають інформацію на підставі прихованих від інших критеріїв та керуючись спеціально сформульованими завданнями (наприклад, отриманими від власників медіа, політиків тощо), то у цьому разі йдеться про свідомий намір зманіпулювати аудиторією.

Спотворити інформацію можна різними способами, зокрема, за допомогою неповного або однобічного її викладу; фрагментувавши і подробивши її; відредагувавши її відповідним чином, приховавши одні деталі і закцентувавши увагу на інших; поширивши певний погляд на вирішення проблеми як єдино можливий і правильний тощо.

Таким чином, формування порядку денного - ефективна медіатехнологія, яка дозволяє інтерпретувати події, розставляючи потрібні акценти. Окрім цього, це ще і дієвий інструмент інформаційної політики, який нині може використовуватися як потужна зброя для ведення інформаційної війни.

Використання дезінформації. Завдяки новим інформаційно - комунікаційним технологіям стало можливим досить легко створювати і швидкими темпами поширювати неправдиву та шкідливу інформацію, яку зазвичай маскують під новини. Загалом поняття дезінформації варто розглядати на одному рівні з такими поняттями, як «фейк», «фейкові новини», «місінформація».

Сьогодні термін «фейк» (від англ. fake - підробка, фальшивка) використовують досить широко. Під фейком розуміють будь-що несправжнє, недостовірне, фальшиве (наприклад, одяг чи аксесуари, підроблені під відомі бренди; фото чи відеоматеріали, які сфальсифіковані, змонтовані у відповідних програмах; несправжні сайти, підроблені під справжні; акаунти вигаданих людей у соціальних мережах; несправжні сторінки, які нібито ведуться від імені відомих людей тощо). Тобто в широкому розумінні цього слова будь-яка підробка може називатися фейком. Коли ж йдеться про новинні потоки в інформаційному полі, то під фейком прийнято розуміти цілеспрямоване використання недостовірних, перекручених, або ж повністю вигаданих, спеціально сфабрикованих новин, головною метою яких є дискредитація певних держав, інститутів, організацій чи персон. У цьому контексті доречніше використовувати термін «фейкові новини» («fake news»).

У 2017 році словосполучення «fake news» стало фразою року за версією укладачів тлумачного словника англійської мови «Collins English Dictionary», оскільки частота його використання зросла на 365%. Словник Collins визначає це поняття як «фальшиву, часто сенсаційну, інформацію, поширювану під виглядом новинного повідомлення» [16]. Ефективність фейкових новин ґрунтується на їх особливості імітувати справжні новини, здаватися правдоподібними.

У сучасних дослідженнях, зокрема в офіційних документах ЄС та звітах дослідних організацій, для позначення явища «fake news» використовують також поняття місінформація і дезінформація.

Під місінформацією (англ, misinformation - помилкова інформація) розуміють несвідомі помилки без наміру нашкодити, наприклад, поширення неточних, неперевірених повідомлень. Натомість поняття дезінформації (англ, disinformation) трактують як свідоме поширення неправдивої інформації, сфальсифікований контент шляхом перекручення, підтасовування та підробки документальних доказів, що розповсюджується з метою введення суспільства в оману і з наміром нашкодити особі, соціальній групі, організації чи країні. Таким чином, різниця між термінами «місінформація» і «дезінформація» полягає у наявності умислу, у намірі навмисного поширення неправдивого повідомлення, хоча результати та вплив на громадськість помилкової, неперевіреної інформації та свідомо сфальсифікованої можуть бути однаковими

[17].

Деякі науковці розглядають поняття «фейкові новини» і «дезінформація» як синонімічні, інші ж - визначають певні співвідношення між цими поняттями:

- ототожнення (заміна): фейкові новини здебільшого називають різновидом медіаконтенту, а дезінформацію - його суттю;

- родовидові відношення: фейкові новини є дезінформацією у формі новинних матеріалів; дезінформація розглядається як метод маніпулювання (пропаганди), а фейкові новини - як інструмент і механізм використання цього методу;

- розрізнення за обсягом поняття: фейкові новини - це частина дезінформації, стосується тільки повністю вигаданих історій;

- розрізнення за критерієм суб'єкта (фейкові новини переважно продукують журналісти, громадяни, а дезінформацію - держава, спецслужби);

- розрізнення за критерієм системності/фаховості: фейки - діяльність разова; дезінформація - свідома та системна діяльність колективів спеціалістів

[18].

Загалом дослідники пропонують відмовитися від використання поняття «фейкові новини» на користь поняття «дезінформація». Це пов'язано передусім із політизацією поняття «fake news», його частим маніпулятивним використанням популістськими лідерами у всьому світі для позначення тих медіа, новини яких вони вважають шкідливими і невигідними для себе.

Дезінформація зазвичай поширюється швидкими темпами через усі можливі канали, насамперед, соціальні мережі, інтернет платформи, месенджери, новинні сайти.

До різновидів дезінформації науковці відносять: неправдивий факт (подія або явище не мали місця); неправдиве джерело / приписування інформації відомому джерелу; неправдивий контекст (неповнота або перекрученість події або явища, що мали місце); невідповідність назви (заголовка) змісту [18].

У сучасних умовах, коли технології розвиваються швидкими темпами, суттєву загрозу суспільству несуть також «глибинні фейки» (deepfake). Цей різновид сфальсифікованого контенту створюється за допомогою алгоритмів штучного інтелекту і може бути представлений у вигляді фото або відео. Створити сьогодні такий контент можна досить швидко і відносно дешево (наприклад, використовуючи відповідний застосунок на смартфоні), не володіючи при цьому якимось спеціальними знаннями. Технологія діпфейків несе серйозну небезпеку для громадськості передусім через достатню простоту у створенні і поширенні підробленого таким чином аудіовізуального контенту, а також через те, що виглядає він настільки реалістичним, що його складно відрізнити від справжніх фото та відео [19].

Найефективнішим способом виявлення і протидії дезінформації в медіапросторі залишається критичне мислення і достатній рівень медіаграмотності аудиторії.

Поширення соціальних стереотипів. Через ускладнення соціально - політичної ситуації, посилення суспільних конфліктів громадянам стає дедалі складніше розбиратися в поточних подіях та виробляти певне ставлення до них, тому люди прагнуть до спрощеного пояснення подій суспільного життя та використання вже сформованих стереотипів реагування на них. Достатньо поширеною практикою медіа стало зведення соціально-політичних проблем і явищ до спрощених і легких для розуміння меседжів. Процес формування засобами масової інформації ставлення аудиторії до тих чи інших подій за допомогою стандартизованих, часто хибних, уявлень отримав назву «стереотипізація у медіа».

«Словник іншомовних слів» подає декілька визначень поняття стереотипу, зокрема: «3. С. соціальний - звичний, усталений спосіб духовної діяльності, стійкі форми сприйняття й оцінки соціальних об'єктів та явищ, нормативні утворення групової і суспільної свідомості. 4. Переносно - надто часто вживаний, заяложений вираз, погляд, думка» [20]. За допомогою стереотипів суспільство намагається категоризувати людей, події й явища.

Медіа прагнуть спростити свої повідомлення до зрозумілих стереотипів, аби аудиторія сприймала їх без зайвих зусиль і не піддавала сумніву. ЗМІ зазвичай оперують соціальними стереотипами. Одним із перших дослідників, хто привернув увагу до цього поняття і осмислив його, був відомий американський журналіст і публіцист Уолтер Ліппман. У своїй книзі «Громадська думка» (1922) він описав стереотипи як набір усталених мисленнєвих шаблонів, які визначають наш особистий досвід і економлять наші зусилля при сприйнятті складних явищ соціального світу [21]. Новина (відображена через ЗМІ картина дійсності) і дійсність («правдива картина»), на думку У. Ліппмана, - різні речі.

Поширюючи соціальні стереотипи, медіа визначають, які саме установки та моделі поведінки є прийнятними у суспільстві, а які, навпаки, ні. ЗМІ привчають людей мислити стереотипами і досягають вони цього методом багаторазового повторення подібної чи ідентичної інформації. Маркуючи і закріплюючи у суспільній свідомості за допомогою тенденційно підібраних фактів, зокрема й стереотипів, потрібні меседжі, медіа можуть створювати псевдореальність, і як результат, громадяни будуть жити у псевдооточенні, яке заміщує реальний світ.

Поширення міфів. «Словник іншомовних слів» подає такі значення поняття «міф» (від грец. MuQoq - «переказ», «сказання»): «1. Легенда, сказання про вірування давніх народів щодо походження Землі, Всесвіту, явищ природи, про богів, героїв (Одіссей, Геракл та ін.). 2. перен. Щось вигадане, неіснуюче, фантастичне; казка, вигадка, фантазія» [22]. У широкому трактуванні міф - це певні ілюзорні ідеї, які сприймаються переважно на віру, без критичного осмислення.

Нині міф є інструментом соціально-політичного маніпулювання, основною функцією якого є формування штучної реальності навколо певної персони, події, явища.

Поширення засобами масової інформації соціальних міфів загалом деформує і спотворює реальну дійсність, формує «чорно-біле» уявлення про навколишній світ, привчає людей мислити в категоріях «свій-чужий», «добро¬зло», «герой-антигерой», створює ілюзію простого пояснення і вирішення складних суспільних проблем і протиріч, блокує критичне мислення громадян, активізує уявлення, які ґрунтуються на вірі, а не на логіці думки, унаслідок чого значно спрощується сприйняття суспільних явищ і процесів.

Для впровадження міфів у суспільну свідомість можуть застосовуватися різні прийоми: пряма підтасовка фактів, замовчування небажаної інформації, поширення неправди, наклепів, вигадок, поєднання у повідомленні реальних і вигаданих фактів (метод напівправди), применшення або перебільшення ролі історичних подій, особистостей, навішування «ярликів» для компрометації якоїсь ідеї, людини чи групи людей тощо [23].

У сучасних умовах міфи можуть використовуватися і як потужний інструмент інформаційної війни з метою фальсифікації історичних подій і створення помилкових уявлень про соціально-політичну реальність.

Висновки. Сучасні медіа володіють широким спектром маніпулятивних можливостей. Вони здатні продукувати множинність реальностей через інтерпретацію соціально-політичних змінних, створюючи при цьому потрібні смисли шляхом використання різних методів і технік, зокрема через свідоме спрощення інформації, її фрагментацію та викривлення, тенденційний підбір фактів і їх категоризацію, транслювання певного погляду на подію як єдино правильного і замовчування при цьому інших поглядів, приховування невигідних фактів або їх свідоме ігнорування, поширення соціальних стереотипів і міфів тощо.

Список використаних джерел

маніпуляція масовий інформація фейковий

[1] Pratkanis, A.R. & Aronson, E. (2001). Age of Propaganda: The Everyday Use and Abuse of Persuasion. New York: W.H. Freeman.

[2] Van Dijk, T.A. (2006). Disburse and manipulation. Disburse & Sodety, 17 (2), 359-383.

[3] Доценко, Е.Л. (1997). Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита. Москва: ЧеРо; Издательство МГУ.

[4] Кара-Мурза, С.Г. (2005). Манипуляция сознанием. Москва: Эксмо.

[5] Почепцов, Г.Г. (2016). Смисли і війни: Україна і Росія в інформаційній і смисловій війнах. Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія».

[6] Бойко, О.Д. (2010). Політичне маніпулювання: навчальний посібник. Київ: Академвидав.

7] Лігачова, Н., Черненко, С., Іванов, В. & Дацюк, С. (2003). Маніпуляції на ТБ. Маніпулятивні технології в інформаційно-аналітичних телепрограмах українського телебачення: моніторинг, рекомендації щодо захисту від впливу та запобігання застосуванню. Київ: Телекритика, Інтерньюз-Україна. Вилучено з https://cutt.ly/TgTrWIR

[8] Присяжнюк, М.М. (2008). Прийоми маніпулювання свідомістю людей через засоби масової інформації. Сучасні інформаційні технології у сфері безпеки та оборони, (1), 51-58.

[9] Петрик, В.М., Присяжнюк, М.М., Компанцева, Л.Ф., Скулиш Є.Д., Бойко, О.Д. & Остроухов, В.В. (2011). Сугестивні технології маніпулятивного впливу. Київ: ЗАТ «ВІПОЛ».

[10] Росінська, О. (2019). Маніпулятивний вплив ЗМІ на свідомість в умовах інформаційної війни. Вісник Львівського університету. Серія Журналістика, (46), 318-324. Вилучено з http://pubMcations.lnu.edu.ua/buMetins/index.php/journalism/article/view/10069

[11] Білодід, О.С. (ред.). (1973). Словник української мови. (Т. 4: І-М). Київ: Наукова думка.

[12] Орбан-Лембрик, Л.Е. (2005). Соціально-психологічна природа масової маніпуляції. Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина української держави, (4). Вилучено з https://ispp.org.ua/wp-content/uploads/2020/05/ppp-4.txt

[13] Зайко, Л.Я. (2019). Мас-медіа як чинник формування суспільної свідомості: соціально-філософський аналіз. (Дис. канд. філос. наук). Житомирський державний університет імені Івана Франка, Житомир. Вилучено з http://eprints.zu.edu.ua/30374/1/dys_Zajko.pdf

[14] Білодід, О.С. (ред.). (1979). Словник української мови. (Т. 10: Т-Ф). Київ: Наукова думка.

[15] Рум'янцева, С.В. (2017). Медіатехнології у виборчому процесі: світові тенденції та українська практика. (Дис. канд. політ. наук). Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків. Вилучено з http://dspace.univer.kharkov.ua/bitstream/123456789/15076/3/rumyanceva_disser.pdf

[16] «Fake news» стало словом 2017 року. (2017, 2 листопада). Вилучено з https://www.bbc.com/ukrainian/other-news-41844435

[17] Wardle, C. & Derakhshan, H. (2017). Information Disorder: Toward an interdisciplinary framework for research and policy making. Council of Europe report. Вилучено з https://rm.coe.int/information-disorder-toward-an-interdisciplinary-framework-for - researc/168076277c

[18] Дубов, Д.В. (ред.). (2019). Фейки, пропаганда, дезінформація та виборчий процес: як нам захистити демократичні практики? Київ: ТОВ «Видавництво Сталь». Вилучено з http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/20146/Feiky_propahanda_de zinformatsiia_ta_vyborchyi_protses.pdf? sequence=1 &isAllowed=y

[19] Вальорска, М.А. (2020). Діпфейк та дезінформація: навчальний посібник. (В. Олійник, пер.). Київ: Академія української преси; Центр Вільної Преси. Вилучено з https://www.aup.com.ua/uploads/DEEPFAKES_FNF_AUP_2020.pdf

[20] Мельничук, О.С. (ред.). (1974). Словник іншомовних слів. Київ: «Українська радянська енциклопедія».

[21] Липпман, У. (2004). Общественное мнение. (Т.В. Барчунова, пер.). Москва: Институт фонда «Общественное мнение».

[22] Морозов, С.М. & Шкарапута, Л.М. (уклад.). (2000). Словник іншомовних слів. Київ: Наукова думка.

[23] Гойман, О. (2013). Особливості сучасної політичної міфотворчості. Проблеми гуманітарних наук. Філософія, (31), 40-50. Вилучено з file:///C:/Users/Admin/Downloads/Pgn_2013_31_6-1.pdf

Размещено на Allbest.ru