Контроль інформаційного простору у становленні державних та політичних режимів ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контроль інформаційного простору у становленні державних та політичних режимів ХХ століття

Кудрявський Іван Володимирович, Докторант

Міжрегіональної Академії управління персоналом

Анотація

ХХ століття стало часом вибухового розвитку технологій у найрізноманітніших сферах. Дві світових війни, намагання перерозподілу ресурсів між державами без огляду на втрати, вибуховий розвиток технологій радіо та масового друку, зародження і поширення телебачення за умов неготовності освітнього та культурного рівня людства до настільки кардинальної зміни технологій призвели не лише до активізації найрізноманітніших політтехнологій, але й до неабиякого поширення різноманітних стратегій інформаційних дій, зокрема і достатньо жорстких. “дуче Муссоліні”, “каудильйо Франко”, “фюрер Гітлер” і куди ж без недоученого семінариста та кримінального злочинця “генералісімуса Сталіна”, - це лише мізерна доля промовистих прикладів результатів пропаганди за напрямком створення культу особи, яка і сьогодні, через багато десятиліть після їхньої смерті, викликає досить сильні та не надто позитивні емоції у кожного, хто знайомий з історією. Стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, форм та способів спілкування у віртуальному інформаційному просторі разом із намаганням росії, спільно з блоком антидемократичних режимів, спровокувати черговий перерозподіл ресурсів у світі фактично створює ситуацію, дуже схожу до тієї, яка виникла і тривала практично протягом усього минулого століття. Поряд із очевидною необхідністю захищати інформаційний простір та його користувачів від загроз деструктивного інформаційно-психологічного впливу засобами та механізмами державного управління, ми маємо враховувати негативні наслідки, до яких може призвести дисбаланс чи суттєві помилки в організації такої діяльності.

Мета запропонованого дослідження - пошук шляхів і способів підвищення ефективності механізмів державного управління у сфері захисту безпеки інформаційного простору шляхом аналізу заходів контролю інформаційного простору державними та політичними режимами ХХ століття.

Завдання дослідження полягає в аналізі наукових публікацій, історичних праць та інших джерел, що надають можливість вивчити досвід інформаційних дій владних представників державних та політичних режимів ХХ століття з метою більш якісного формування пропозицій щодо розвитку системи державного управління захисту безпеки інформаційного простору.

Наукова новизна дослідження і його результатів полягає у комплексному розгляді питання сучасного державного управління у сфері захисту безпеки інформаційного простору з акцентуацією уваги на історичний досвід інформаційних дій, що призвів до розвитку сучасних інструментів деструктивного інформаційно-психологічного впливу противника в умовах відбиття Силами оборони України широкомасштабного російського збройного вторгнення.

Методологія. В ході роботи застосовано такі методи наукового дослідження: історичний, ретроспективного аналізу, аналізу та синтезу, дедукції, індукції, системно-структурний, лінгвістичний, формально-логічний.

У висновках пропонується активізувати дослідження: форм та методів деструктивного інформаційно-психологічного впливу, що здійснюється росією, терористичними та злочинними організаціями; форм і методів інформаційної політики та державного управління інформаційним простором демократичних країн, які зарекомендували себе як ефективні у питаннях протидії інформаційним загрозам з боку антидемократичних режимів і терористичних організацій; українського позитивного та негативного досвіду протидії російській інформаційній агресії з метою оперативного коригування та стратегічної розбудови ефективної національної системи державного управління у сфері захисту інформаційного простору.

Ключові слова: державне управління, інформаційний простір, державний режим, політичний режим, психологічний вплив, інформаційний вплив.

Kydriavskyi Ivan Volodymyrovych Doctoral student, Interregional Academy of Personnel Management, Kyiv

CONTROL OF THE INFORMATION SPACE IN THE FORMATION OF STATE AND POLITICAL REGIMES OF THE TWENTIETH CENTURY

Abstract

The twentieth century was a time of explosive technological development in a wide variety of fields. Two world wars, attempts to redistribute resources between states without regard to losses, the explosive development of radio and mass printing technologies, the emergence and spread of television in the face of the unpreparedness of the educational and cultural level of humanity for such a dramatic change in technology led not only to the intensification of various political technologies, but also to a wide spread of various strategies of information actions, including quite tough ones. "Duce Mussolini", "Caudillo Franco", "Fuhrer Hitler" and, of course, the untrained seminarian and criminal "Generalissimo Stalin" are just a few examples of the results of propaganda aimed at creating a cult of personality that even today, many decades after their death, evokes quite strong and not very positive emotions in anyone familiar with history. The rapid development of information and communication technologies, forms and methods of communication in the virtual information space, together with Russia's attempts, together with a bloc of anti-democratic regimes, to provoke another redistribution of resources in the world, actually creates a situation very similar to the one that arose and lasted almost throughout the last century. Along with the obvious need to protect the information space and its users from threats of destructive information and psychological influence by means and mechanisms of public administration, we must take into account the negative consequences that may result from imbalances or significant errors in the organization of such activities.

The purpose of the proposed study is to find ways and means to improve the efficiency of public administration mechanisms in the field of information space security protection by analyzing the measures of information space control by the State and political regimes of the twentieth century.

The objective of the study is to analyze scientific publications, historical works and other sources that provide an opportunity to experience the information actions of the authorities of the state and political regimes of the twentieth century with a view to better formulating proposals for the development of the system of state administration of information space security protection.

The scientific novelty of the study and its results lies in a comprehensive consideration of the issue of public administration in the field of information space security protection with a focus on the historical experience of information actions that led to the development of modern tools of destructive information and psychological influence of the enemy in the context of repulsion of a large-scale Russian armed invasion by the Ukrainian Defense Forces.

Methodology. The following methods of scientific research were applied in the course of the work: historical, retrospective analysis, analysis and synthesis, deduction, induction, systemic and structural, linguistic, formal and logical.

The conclusions propose to intensify the study of forms and methods of destructive information and psychological influence exercised by Russia, terrorist and criminal organizations; forms and methods of information policy and public administration of the information space of democratic countries, which have proven to be effective in countering information threats from anti-democratic regimes and terrorist organizations; as well as Ukrainian positive and negative experience in countering Russian information aggression for the purpose of prompt adjustment and strategic development of an effective system of public administration in the field of information space protection.

Keywords: public administration, information space, state regime, political regime, psychological influence, information influence.

Вступ

Постановка проблеми. В умовах відбиття Силами оборони України широкомасштабного російського вторгнення питання захисту безпеки інформаційного простору та механізмів державного управління, які для цього застосовуються, стоїть особливо гостро. Необхідність звернутися до досвіду інформаційних дій, інформаційних та інформаційно-психологічних операцій, заходів державного контролю за поширенням інформації та іншої діяльності, пов'язаної з деструктивним інформаційно-психологічним впливом у ХХ столітті, обґрунтована низкою факторів.

По-перше, це безпрецедентні на світовому рівні для останніх десятиліть масштаб і тривалість бойових дій у гарячій фазі - виклик, з яким зіткнулася зараз наша держава та український народ, і співмірний якому досвід можна знайти лише на сторінках історії.

По-друге, не менш вражаючий за масштабом, потужністю та рівнем порушення будь-яких міжнародних і світоглядних норм акт інформаційної гібридної агресії, покликаний підготувати, супроводжувати та посилювати ефективність російської збройної агресії проти України.

По-третє, сучасний путінський режим в росії, а також режими країн, що підтримують російську агресію, - КНДР, Білорусі, Ірану та, на стадії формування, Китаю - за багатьма своїми ознаками схожі на антидемократичні режими минулого століття, з якими пов'язані історичними коренями й методологічними інструментами реалізації як внутрішньої політики, так і зовнішньої агресії, спрямованої на здобуття регіонального лідерства.

Виходячи з викладеного, для формування пропозицій щодо підвищення ефективності механізмів державного управління у сфері захисту безпеки інформаційного простору необхідно вивчити, знати та враховувати, з одного боку, характер противника і його можливих дій, з іншого - природу явищ та подій, які відбуваються. У цьому контексті досвід інформаційної політики різних політичних та державних режимів, зокрема й антидемократичних, що діяли у ХХ столітті, за умов достатньо ґрунтовного аналізу і правильно сформованих напрямків дослідження може бути не лише релевантним, але і необхідним, тим більше, що дуже багато методів деструктивного інформаційно-психологічного впливу, зокрема інформаційних операцій, організації цензури, а особливо - агресивної пропаганди, у цей період вже сформувалися практично в тому вигляді, у якому вони застосовуються зараз.

Завдання дослідження полягає в аналізі наукових публікацій та інших джерел, що надають можливість оцінити історичний досвід інформаційних дій з метою більш якісного формування пропозицій щодо розвитку системи державного управління у сфері захисту безпеки інформаційного простору.

Методологія. В ході роботи застосовано такі методи наукового дослідження: історичний, дедукції, індукції, системно-структурний, лінгвістичний, формально-логічний, метод аналізу та синтезу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інформаційний матеріал, необхідний для аналізу інформаційних дій та систем контролю інформаційного простору, які істотно вплинули на становлення та розвиток державних і політичних режимів ХХ століття, містяться у працях багатьох українських дослідників. Серед них: Д. Павлов, Н. Гнасевич, О. Рудакевич, О. Талдикін, Г. Баранов, М. Довбиш, О. Житко, І. Гомза, Є. Заболотний, В. Семко, Ю. Баєва, І. Шімон, О. Сирінська та інші.

Мета статті - пошук шляхів і способів підвищення ефективності механізмів державного управління у сфері захисту безпеки інформаційного простору шляхом аналізу історичного досвіду реалізації інформаційних дій представниками державних і політичних режимів ХХ століття.

Виклад основного матеріалу

Д. Павлов наводить три основних елементи політичної технології: технологічне знання, яке включає в себе знання таких суб'єктів, як технолог (аналізує політичні події і процеси), замовник (визначає конкретні цілі), виконавець (вирішує завдання оптимального застосування відповідних процедур, прийомів і способів впливу); процедури, прийоми та методики дії, які необхідно застосовувати в сукупності з урахуванням специфіки політичної події і умов її перебігу; технічне та ресурсне забезпечення [1. С. 142]. Досвід ХХ століття цікавий тим, що ролі замовника, технолога та виконавця були вже фактично сформовані у тому ж вигляді, в якому вони існують зараз. Значною мірою відбулося також оформлення процедур та методик деструктивного інформаційно-психологічного впливу, як у контексті пропаганди, так і в питаннях інформаційних операцій та інших інформаційних дій.

Поряд з тим, інформаційні дії як такі є інструментом, який може застосовуватися і для деструктивного впливу, і для вирішення завдань конструктивного, зокрема і повсякденного, характеру. Було б помилково вважати їх виключно атрибутом антидемократичних державних і політичних режимів.

В більшості країн світу існує відповідний орган, що займається державною пропагандою (як внутрішньою, так зовнішньополітичною). Наприклад, в росії існувало відповідне міністерство (міністерство зв'язку і масових комунікацій), зараз федеральна служба з нагляду у сфері зв'язку, інформаційних технологій і масових комунікацій, відома як роскомнагляд, (рос. “роскомнадзор”), що активно застосовує багаторічний досвід пропагандистської системи СРСР (“Народный комиссариат связи СССР”, створений в 1932 році). У США при кожній державній структурі діяв окремий інформаційний відділ, який “творить ідею дня”, завдання якої покращувати імідж існуючої політики організації. [2. С. 323] Тільки якщо в американському демократичному суспільстві інформаційні відділи покликані були забезпечувати єдине розуміння політики відповідних державних структур у внутрішній комунікації та певну прозорість і звітність, передусім по відношенню до платників податків, то в СРСР з самого початку пропагандистська загальнодержавна максимально централізована структура створювалася у період найжорстокіших репресій для того, щоби приховати від світу їхній факт та спотворити для внутрішньої аудиторії сутність.

Одним з найбільш яскравих проявів пропаганди та системи державного управління інформаційним простором антидемократичних режимів ХХ століття стало створення та закріплення культу особи. Взагалі, історія присвоєння керівникам держав, особливо традиційних монархічних форм, певних титулів має глибокі історичні корені. Особливістю такої практики у ХХ столітті стало очевидне бажання відповідних владних верхівок закріпити законодавчо та на рівні впливу у когнітивній сфері відхід від демократичних принципів, які у ХХ столітті вже були достатньо популярними і декларувалися навіть далеко не демократичними режимами та претендувати на владу, притаманну історичним прикладам королів, царів, імператорів, - абсолютну і незаперечну.

Італійський диктатор Беніто Муссоліні у 1925 році отримав титул “Дуче” (від лат. dux: лідер, вождь). Тоді ж набуло популярності прислів'я “Ha sempre ragione” - (Він завжди правий). На цьому Беніто не зупинився, тож після захоплення Ефіопії та Еритреї у 1935-1936 роках повний титул диктатора мовою оригіналу звучав наступним чином: Suo Eccellenza Benito Mussolini Capo del Govemo, Duce del Fascismo, e Fondatore dell'Impero (Його Високоповажність Беніто Муссоліні, глава уряду, лідер фашизму та засновник імперії). Це відбувалося при живому, але слабкому, королі Вікторі Еммануїлі ІІ. Не сильно відрізнявся і титул Німецького диктатора Адольфа Шикльгрубера, відомого як “Гітлер”. “Фюрер” (нім. Fuhrer) теж означає “вождь”, “лідер”. Відмінністю існування титулу “фюрер” в нацистській Німеччині ще було те, що воно належало не лише одній особі. У Штурмових Загонах (СА) та Загонах Охорони (СС) слово “фюрер” було складовою частиною назви посади (групенфюрер, бригаденфюрер, штандартенфюрер тощо). Титул Франсіско Франко “Каудильйо” (ісп. Caudillo: вождь, ватажок) був прийнятий власником у 1936 році. Особливість звання полягала в тому, що й воно не було поодиноким для іспаномовного світу. Каудильїзм можна вважати своєрідним різновидом авторитарного диктаторського режиму з необмеженою владою політичного лідера в Іспанії та деяких країнах Латинської Америки [3. С. 91].

Але якщо проаналізувати історичний досвід більш широко, виявиться, що асоціювання певного явища або руху, політичного, визвольного чи іншого з прізвищем конкретної особи, могло мати місце і в цілком демократичних країнах, при цьому зовсім без штучно створеного культу особи, характерного для диктаторських режимів.

Так, наприклад неоконсервативна теорія, що визначила концептуальну основу економічної політики уряду президента США Р. Рейгана у 1981-1988 рр., отримала назву - “Рейганоміка” Для цієї політики були характерні такі особливості, як захист вільного ринку, збалансованість бюджету, зниження податків для заохочення підприємницької діяльності. Водночас уряд прийняв рішення для стимулювання інвестиційного клімату, зменшення інфляції і підвищення конкурентоспроможності держави на міжнародній арені [4. С. 80].

Вдалі стратегії економічного розвитку нерідко залишалися в історії суспільств держав з достатньо розвинутою демократією під іменем політичного лідера, який взяв на себе відповідальність за втілення відповідної програми дій. Одна з таких програм була реалізована прем'єр-міністром Великобританії Маргарет Тетчер. Основними напрямами соціально-економічної діяльності Маргарет Тетчер вважала наступні: зупинити інфляцію, посилення якої руйнувало господарське життя країни; знизити податки на прибутки корпорацій та особисті доходи, що дало б можливість збільшити інвестиції в економіку, звести до мінімуму державне втручання в господарські та соціальні відносини - бо це негативно впливало на розвиток економіки; “приборкати” тред-юніони, які, на переконання консерваторів, зосередили надмірну владу, що підривало розвиток бізнесу. Висунута програма передбачала корінні зміни в соціально-економічній сфері, дала свої результати далеко не одразу, а окремі її непопулярні елементи піддавалися нищівній критиці у британському суспільстві. Однак у підсумку період перебування уряду Маргарет Тетчер при владі відзначався винятковими успіхами в усіх царинах життя країни. Жоден із британських урядів XX ст. не досягав таких рекордних успіхів за порівняно короткий період. Політика неоконсерваторів увійшла в історію Великої Британії під назвою “Період “тетчеризму” [5. С. 4, 5, 7].

Якщо у випадку з рейганомікою мова йде швидше про неологізм, призначений прискорити передачу інформації для позначення “економіки (економічної політики) президента Рейгана”, то термін “політика тетчеризму” спочатку увійшов до обігу більше в негативному аспекті через незадоволення, зокрема викликане закриттям збиткових видобувних підприємств, а потім залишився в історії більше з мотивів вдячності з огляду на кінцевий отриманий результат. І в першому, і в другому випадку мова не йде про законодавче закріплення спеціальних титулів чи явищ, як і про спеціальну політику державного управління у сфері інформаційного простору для просування наведених неологізмів, що було характерно для титулів диктаторів антидемократичних режимів.

Від термінів “рейганоміки” та “тетчеризму”, які позначають економічну, а швидше комплексну соціально-економічну політику, дещо відрізняється французький термін “голлізм” (від імені прездента Шарля де Голля).

Голлізм - це прагнення до національного ідеалу, який уособлює віру в те, що всі французи, які мають спільну історію і культуру, повинні бути автономними, об'єднаними на своїй батьківщині, й відрізнятися від інших. Сучасне тлумачення голлізму передбачає відстоювання нацією власних інтересів через самостійництво і національно-визвольний рух та, як виняткову його форму, за необхідності. Він є втіленням національної самосвідомості й самоідентифікації. Пріоритетне значення у державотворчому процесі Шарль де Голль віддавав національній ідеї, конкретне бачення якої залежить від історичної ситуації та суб'єктивного бачення мети нації, а також засобів її досягнення. Національна ідея невіддільна від національної гордості й національного характеру, виступає внутрішнім чинником життєствердження нації і тим самим забезпечує її свободу та незалежність [6. С. 192]. Формулювання національної ідеї та її втілення шляхом реалізації певної політики державного управління безумовно виходить за рамки позначення економічної політики чи методики технократичних дій в економічній та соціальній сфері. Попри це, термін “голлізм” сьогодні вживається в літературі у позитивному контексті і, більше того, система ідей та цінностей, пов'язана із ним, не була забутою після завершення відповідного періоду президентства Шарля де Голля.

Цікаво, що поява поняття “голлізму” як певна данина поваги французів до визнаного ними військового і політичного лідера відбулася без активної участі пропагандистських структур у час, коли представники дорослого покоління ще зовсім не забули історії маршала Філіпа Петена - найстарішого керівника Франції, засновника антидемократичного режиму “віті”, засудженого до старти за державну зраду (через вік Філіпа вирок змінили довічним ув'язненням).

Культ особистості Петена створювався якраз із творчим, широким та масштабним застосуванням пропаганди та найрізноманітніших інформаційних дій. Популяризація “лева Вердену” відбувалася за керівництва спеціального бюро пропаганди, яке навіть видало нову абетку, де кожна літера починалася з речі, пов'язаної з особистістю Маршала. Фантазія автора підручника вражає: поряд із маршальським жезлом і зірками з еполет гротескно виглядають літери “К” - кепі Маршала чи “W” - вагон Маршала. Виховання молодших поколінь у дусі поклоніння “рятівникові Франції” було центральним аспектом культу особи, саме тому офіційний спів “Марсельєзи” щопонеділка в школах замінило виконання пісні “Marechal, nous voila” (“Ось і ми, Маршале”), що описує чесноти Петена та закінчується клятвою учнів виконувати всі його накази [7. С. 28]. Неозброєним оком простежується наслідування культу особистості маршала Петена російським пропагандистом В. Антоновим у пісні “дядя вова, мы с тобой”, де російські діти обіцяють віддати життя, якщо диктатор путін покличе їх “в последний бой” [8]. Очевидно, що в обох випадках у ході реалізації державного управління інформаційним простором застосована не просто агресивна пропаганда, а її виконавцями здійснено злочин проти психічного здоров'я дітей своєї країни. У Французькому суспільстві, попри важкий період німецької окупації та непрості повоєнні роки, маршалу Петену була надана різко негативна оцінка у вигляді смертного вироку, в той час як в росії ми зараз спостерігаємо неприхований розвиток культу особи диктатора, що не зустрічає не те що опору, а навіть суттєвого осуду.

Підміною понять із застосуванням слів, похідних від прізвищ історичних постатей, особливо відзначилася російська пропаганда. Причому, російські пропагандисти застосовували цю методику задовго до ХХ століття і продовжують застосовувати її сьогодні. Називаючи учасників українських національно-визвольних рухів “мазепинцями”, “петлюрівцями” та “бандерівцями,” росіяни намагалися реалізувати психологічну операцію та введенням самих згаданих понять звузити ідею національно-визвольної боротьби українського народу до позначення послідовників відповідного політичного лідера.

Фігура Івана Мазепи - лакмусовий папірець московської інформаційної політики, відправною точкою якої можна вважати відлучення гетьмана від церкви, що була де факто інструментом пропаганди у руках московського деспота. Варто сказати, що сучасна РПЦ і досі послуговуються цим фактом. Наступним кроком із дискредитації особи Мазепи було знищення його автентичних зображень. У 1919-1920-х роках “петлюрівців” і “петлюрівщину” кілька разів оголошували знищеними. Фактично ім'я Симона Петлюри стало тією гарантією, під яку в квітні 1920 року з УНР уклала договір Польща. І знову-таки його ім'я стало тим чинником, що спонукав багатьох українців битися разом з поляками проти радянської диктатури. Ставало зрозуміло, що слово “петлюрівці” стає більше компліментом, аніж знеціненням. Тому з 1920 року з “петлюрівцями” почалася більш системна інформаційна війна. Одним із найуспішніших прикладів ворожої інформаційно-психологічної операції стало ототожнення “петлюрівщини” і “петлюрівців” з організаторами і натхненниками єврейських погромів. Термін “бандерівці”, російські пропагандисти і сьогодні використовують у якості ярлика, позначаючи ним у своїх інформаційно-психологічних акціях усіх представників Сил оборони України та усіх українських патріотів [9. С. 31, 33]. Утім, логічна та зрозуміла для українців природа національно-визвольного руху проти російських загарбників призвела до того, що російським пропагандистам не вдалося повністю нівелювати своїми зусиллями фактор спадкоємності традицій збройної боротьби, а сформульовані ними ярлики в українському суспільстві з часом набули зворотного до задуму - тобто позитивного - значення. Попри це, для внутрішньої російської аудиторії ці ярлики залишилися достатньо ефективними в ході здійснення деструктивного інформаційно-психологічного впливу російських пропагандистів на власне населення для формування образу ворога.

Наслідуючи військових злочинців та послідовників диктаторських режимів різних часів, російські пропагандисти систематично застосовують неологізми, похідні від прізвища чи псевдоніму лідера не лише для створення ярликів, але і в ході героїзації та міфотворчості. Попри те, що СРСР не існує уже більше трьох десятиліть, завдяки зусиллям російської пропаганди і сьогодні на всьому пострадянському просторі важко знайти людину, яка жодного разу у своєму житті не зустрічала б словосполучень на кшталт “героїв-панфіловців” чи “вірних ленінців”. Застосування одних і тих самих прийомів та інструментарію як і з позитивним, так і з негативним забарвленням характерне для еклектичної та суперечливої в цілому російської пропагандистської системи. Втім, це пояснюється не тільки і не стільки низьким професійним рівнем російських пропагандистів, скільки особливостями їхньої цільової аудиторії. По суті дія російської пропаганди та деструктивного інформаційно-психологічного впливу проводиться століттями. Протягом останніх трьох десятиліть на території країни-агресора виросло покоління, яке не бачило іншого керівника держави, окрім диктатора Путіна, та не уявляє іншого політичного режиму. Про критичне мислення такої аудиторії і її здатність опиратися пропаганді чи деструктивному інформаційно-психологічному впливу говорити не доводиться. Навіть у випадках, коли окремі особистості висловлюють елементи незгоди чи незадоволення, - починають діяти зовсім інші механізми державного управління: тотальний контроль та репресивна машина. За таких умов застосування тих самих механізмів та методик у поєднанні із різним змістом або інтонаціями додатково дезорієнтує цільову аудиторію та робить її ще більш сприйнятливою до будь-чого, що походить із джерел інформації, які сприймаються як довірені. Наприклад - державного телебачення. Багатократне повторення дезінформаційних меседжів загалом характерне для застосування у методиках деструктивного інформаційно-психологічного впливу навіть у тих випадках, коли зміст таких повідомлень був неодноразово та обґрунтовано спростований і є абсурдним сам по собі. Воно дозволяє цільовій аудиторії, яка раніше повірила такому повідомленню, переконатися у своїй “правоті”, інформація, повторена багато разів навіть без підтвердження, нерідко сприймається як знайома, а отже більш довірена, і загалом при застосуванні таких методик задіюється ціла низка когнітивних упереджень. Зазвичай пропагандист ставить перед собою у таких випадках завдання не випустити цільову аудиторію з ланцюжка когнітивних упереджень (помилок свідомості), кожна з яких нерідко породжує наступні, не дозволити цільовій аудиторії почати критично оцінювати інформацію та приймати обґрунтовані рішення.

Цікавий з позиції дослідження і досить трагічний за наслідками зразок пропагандистських збочень ХХ століття в питаннях державного управління інформаційним простором представлений режимом Ніколає Чаушеску в Румунії. У ході інавгурації на посаду, нововведену спеціально, президента, яка сама по собі зазвичай передбачає демократичний устрій, голова комуністичної партії тримав у руках... скіпетр - символ королівської влади. Культ особи Ніколає та його першої леді Єлени порівнюють з культом осіб Мао Цзедуна та Кім Ір Сена. Особливості правління “румунського комуністичного монарха”: жорстоке зміцнення особистої влади та влади свого клану, передусім впливу дружини і сина Ніку Чаушеску, відверта дезінформація у внутрішній інформаційній політиці, політика “затягування поясів” економічний хаос, систематизація сіл, пригнічення національних меншин, заборона абортів, штучне продукування підвищення продуктивності; зведення телепрограм до двох годин на день, з яких година присвячувалася самому Чаушеску, а друга - патріотичному фільму в дусі комуністичної ідеології на одному-єдиному каналі, контроль і реєстрація друкарських машин, приниження діячів культури та багато інших особливостей [10. С. 106]. Втім, Ніколає Чаушеску зумів здобути сумнівну “популярність” не тільки у власного народу, але й у великих геополітичних гравців свого часу, зокрема - керівництва СРСР. Його прагнення вести самостійну політику та бути єдиним самодержцем ХХ століття в країні, яку, як і інших учасників Організації Варшавського договору, керівництво СРСР вважало своєю зоною впливу, а також відсутність підтримки формальної демократизації СРСР в кінцевому рахунку призвело до народного повстання, схваленого дипломатичними структурами “старшого брата”, воєнного трибуналу і розстрілу “комуністичного короля” разом з дружиною менш ніж через три години після початку судового засідання. В ході самого повстання, безумовно обґрунтованого внутрішніми факторами і драконівською політикою Чаушеску, за різними даними, загинули більше тисячі людей [11. С. 375]. Приклад “епохи Чаушеску” в Румунії - чергове яскраве свідчення того, що спроба повного підпорядкування інформаційного простору засобами державного управління у найжорсткіших формах, навіть якщо вона технічно досягне успіху, зазвичай завершується політичною катастрофою, нерідко з летальними наслідками для тих, хто намагається запроваджувати і здійснювати такий контроль. Звісно, необхідно враховувати, що у випадку з Ніколає Чаушеску мали місце, окрім незваженості зовнішньої політики, масштабні зловживання у внутрішній. Але, як показує практика, зазвичай повний контроль інформаційного простору якраз і намагаються запровадити ті очільники систем державного управління, яким такий контроль необхідний передусім для утримання влади та забезпечення приховування власних зловживань.

Методи деструктивного інформаційного впливу активно застосовують не лише антидемократичні державні та політичні режими, але й мережеві терористичні організації. Так, наприклад, спостерігається активне використання з боку ІДІЛ методів media savvy strategy (стратегія діяльності компанії або організації у соціальних мережах, що включає етапи планування, моніторингу, залучення, управління, вимірювання та інтеграцію діяльності у соціальних медіа мережах з іншими видами медіадіяльності) та адаптацію сцен насилля для показу широкій аудиторії [12. С. 122]. Як результат, інформаційна стратегія ІДІЛ добре спланована, при її реалізації використовується потужна медіаінфраструктура, створена кваліфікованим персоналом, який глибоко розуміє сучасну природу комунікації, зв'язків із громадськістю, інформаційних технологій, нових соціальних медіа і має можливості для їхнього використання у роботі з цільовими аудиторіями [12. С. 130]. Варто зазначити, що засобами роботи мережевих організацій, зокрема і в питаннях здійснення ними деструктивного інформаційно-психологічного впливу, та методами мережевої розвідки не гребує і країна-агресор у війні проти України. Безпосередньо підготовку до вторгнення на Донбас (на рівні тактичних планів) російська сторона провела протягом 2010-2013 рр. Саме в цей момент було розгорнуто в Україні агентурні мережі Федеральної служби безпеки та Головного управління розвідки генерального штабу збройних сил росії. Це відбувалося безпосередньо за мовчазної згоди та підтримки тодішнього президента України В. Януковича, а також голови СБУ В. Хорошковського [13. С. 68]. Ці структури відігравали значну роль протягом усієї гібридної фази російської агресії проти України з 2014 року та особливо активізували свою діяльність, аж до збройних акцій, після початку широкомасштабного російського вторгнення у 2022 році.

Таким чином небезпечність загроз, як внутрішніх, так і зовнішніх, що пов'язані з деструктивним інформаційно-психологічним впливом, було б неправильно розподіляти на ті, які характерні для антидемократичних державних режимів і ті, що застосовуються децентралізованими терористичними чи злочинними організаціями. Терористичні і злочинні організації за допомогою підкупу, корупції, шантажу та інших інструментів нерідко залучаються підтримкою засобів, монополією на які володіє держава, особливо там, де недостатньо добре налагоджена система державного управління, зокрема і в сфері захисту безпеки інформаційного простору. Поряд з тим, диктаторські режими у сфері розвідки, проведення інформаційних та психологічних операцій, акцій, заходів деструктивного інформаційно-психологічного впливу можуть залучати до співпраці децентралізовані терористичні та злочинні організації або брати на озброєння їхні методи. І для одних, і для інших характерне використання деструктивних якостей особистості та мотиваційних факторів, перш за все таких, як жадібність і страх. Це обумовлює популярність серед методів деструктивного інформаційно-психологічного впливу, з одного боку, заходів залякування, а з іншого - деструктивної мотивації щодо отримання необумовленої адекватними зусиллями та роботою винагороди, поширення гасел на кшталт “грабуй награбоване”, дегуманізації опонентів та противників, яких необхідно знищувати, і, при цьому, дозволяється не забувати про власний інтерес, застосовуючи грабежі та мародерство. Природно, що на подібні тези неохоче відгукнеться аудиторія з числа людей, які мають достатнє критичне мислення і звикли заробляти на життя власною працею та досягли у цьому напрямку певних успіхів. У зв'язку з цим у багатьох демократичних країнах розвиток громадянського суспільства та сильний малий і середній бізнес обґрунтовано вважаються надійною запорукою національної безпеки. Адже суспільство, де громадянин може заробити на життя працею і при цьому мати в такому суспільстві необхідну вагу та повагу, завжди значно стабільніше, аніж атомізоване суспільство - жертва антидемократичного режиму, де громадянин апріорі має лише обов'язки перед державою і безсилий у порівнянні з нею, чи суспільство, де тотальна бідність призводить до легкого поширення різноманітних маніпуляцій і теорій сумнівної раціональності. Хоча автори інформаційних та психологічних операцій не гребують у своїй діяльності жодними цільовими аудиторіями, найбільш масовий, ефективний, руйнівний та небезпечний деструктивний інформаційний вплив зазвичай відбувається тоді, коли абсурдна ідея спрямована на апріорі неблагополучний контингент: кримінальних злочинців, релігійних чи інших фанатиків, групи людей, які протягом тривалого часу виконували тяжку роботу, не маючи можливості задовольнити основні життєві потреби, тих, у кого вже порушена система цінностей та критичне мислення, або ж є істотні можливості порушити таку систему цінностей і змінити світогляд у зв'язку з об'єктивними факторами: виснаження, зневіра, неподолана індивідуальна чи колективна образа. Правильно спрямований зміст психологічних акцій на такі аудиторії у поєднанні із вибірковими соціальними ліфтами, на кшталт відомого більшовицького принципу “хто був ніким - той стане всім”, дозволяє перетворити цільову аудиторію не просто на інструмент дестабілізації та витратний матеріал воєн, революцій чи військових переворотів, - але й на слухняних, добре контрольованих рабів та будівничих майбутньої антигуманної тоталітарної системи.

Висновки

ХХ століття стало часом, коли розвиток технологій, зокрема в інформаційній сфері та у сфері масової комунікації, у поєднанні з активним намаганням претендентів на регіональне чи світове лідерство брати участь у перерозподілі ресурсів, не гребуючи ніякими засобами, ані воєнними, ані, тим більше, інформаційними, призвели до появи та поширення найрізноманітнітттих форм деструктивного інформаційного впливу. У цей період інформація стає зброєю у прямому розумінні цього слова, дозволяючи ламати світогляд цілих націй, формувати найбільш антигуманні звірячі диктаторські режими, використовувати для досягнення власних злочинних цілей сотні тисяч, а то й мільйони, людей. Дві світові війни і сотні локальних конфліктів, поряд із багатодесятилітнім глобальним протистоянням у холодній фазі, відомим як “холодна війна”, тільки прискорили розвиток технологій інформаційно-психологічного впливу, контролю над розумом особистості, а нерідко - масштабними групами та спільнотами людей, які при здійсненні деструктивного інформаційно-психологічного впливу прийнято називати цільовими аудиторіями.

Досвід держав, визвольних рухів і терористичних організацій, які зазвичай представляли інтереси різних геополітичних гравців високого рівня, був ретельно вивчений і з новим етапом розвитку інформаційно-комунікаційних технологій у ХХІ столітті активно застосовується. Небезпечність ситуації з позиції державного управління захистом безпеки інформаційного простору полягає не лише у величезній кількості методик та засобів, якими здійснюється деструктивний інформаційно-психологічний вплив, але і в тому, що держави (хай і антидемократичні) чи державні утворення за фактом втратили монополію на можливість здійснення такого впливу.

Доступність інформації, зокрема й історичного досвіду, та дешевизна комунікаційних технологій призвели до того, що практично будь-хто за наявності достатнього інтелекту і мотивації може вивчити необхідний методичний матеріал, скористатися поширеними та недорогими засобами створення і розповсюдження контенту, спланувати та реалізувати масштабну інформаційну чи психологічну акцію або серію акцій із руйнівними довготривалими наслідками. Ситуація ускладнюється тим, що тотальний контроль за інформаційним простором в масштабах системи державного управління зрештою призводить до погіршення критичного мислення, значної кількості зловживань представників державних структур, а в довготривалій перспективі - до спротиву, повалення державного режиму та осуду, або й фізичного знищення, вищого державного керівництва, що зазвичай відкидає суспільство у розвитку на десятиліття назад, знижує конкурентні можливості у порівнянні з іншими країнами, де проводиться зважена політика, зокрема і в інформаційній сфері. Поряд з тим, відсутність належного контролю та ефективного управління у сфері захисту безпеки інформаційного простору, особливо у поєднанні з демократичністю інформаційної політики та дотриманням принципів плюралізму при складному геополітичному становищі, робить державу легкою ціллю для інформаційно-психологічних операцій більш мілітаризованих сусідів із антидемократичними політичними і державними режимами, створює загрозу як для національної безпеки в цілому, так і для життя та здоров'я, причому - не лише психічного, а й фізичного, громадян такої держави.

Поряд із появою нових загроз в кінці ХХ - на початку ХХІ століть розвивалися і специфічні засоби протидії цим загрозам. Для країн-членів Північноатлантичного Альянсу засобом відповісти на інформаційні загрози з боку антидемократичних режимів і терористичних організацій, не послаблюючи при цьому рівень розвитку демократії та громадянських свобод у своїх країнах, стало впровадження системи стратегічних комунікацій. Часткове застосування елементів цієї системи в рамках співпраці з партнерами та протистояння російській агресії Силами оборони України та Україною в цілому мало свої позитивні результати і досить відчутну ефективність. Виходячи з викладеного, пропонується:

активізувати дослідження історії та реалізації на тактичному, оперативному і стратегічному рівнях загальної концепції, форм, методів, засобів здійснення деструктивного інформаційно-психологічного впливу російськими державними структурами та залученими організаціями розвідувального, диверсійного, терористичного і злочинного характеру, що проводили в минулому або здійснюють зараз інформаційну підготовку й забезпечення російської агресії проти України;

активізувати вивчення системи стратегічних комунікацій, інших ефективних засобів протидії загрозам деструктивного інформаційно-психологічного впливу антидемократичних режимів і терористичних організацій, які фактично перебувають на озброєнні та успішно застосовуються демократичними країнами, з метою адаптації досвіду таких країн для удосконалення і стратегічної довгоперспективної розбудови української системи державного управління у сфері захисту інформаційного простору в умовах відбиття Силами оборони України широкомасштабного російського вторгнення;

активізувати дослідження українського досвіду реалізації інформаційної політики та протидії інформаційним загрозам, як позитивного, так і негативного, з метою оперативного коригування роботи механізмів державного управління у сфері захисту безпеки інформаційного простору.

Література

1. Павлов Д. Особливості технологій політичної пропаганди // [Електронний ресурс]. ГРАН, 2018, №2 том. 21. С. 141 - 149. DOI: https://doi.org/10.15421/171828 (дата звернення 01.05.2024 р.).

2. Гнасевич Н., Рудакевич О. Вплив політичної пропаганди в інформаційно- психологічних операціях: принципи, форми та засоби впливу. // [Електронний ресурс]. Україна в умовах реформування правової системи: сучасні реалії та міжнародний досвід.: матеріали П Міжнар. наук.-практ. конф. - Тернопіль: Економічна думка. - 2017. - С. 323-328. URL: http://dspace.wunu.edu.ua/handle/316497/21448 (дата звернення 01.05.2024 р.).

3. Талдикін О. Атипові титули та звання глав держав, як складова культу особи. // [Електронний ресурс]. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2021, №1. С. 89 - 98. DOI: https://doi.org/10.31733/2078-3566-2021-1- 89-98 (дата звернення 01.05.2024 р.).

4. Баранов Г. Аналіз історичних аспектів розвитку неоконсерватизму (на прикладі Рейганоміки). // [Електронний ресурс]. Гуманітарний вісник. - 2019, № 14. С. 78 - 84. URL: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/1995 (дата звернення 01.05.2024 р.).

5. Довбиш М. Економічна криза у Великобританії в епоху тетчеризму та шляхи її вирішення. // [Електронний ресурс]. Науковий журнал “Політикус”. - 2018, № 3. С. 4 - 8. DOI: https://doi.org/10.24195/2414-9616-2018-3-4-8 (дата звернення 01.05.2024 р.).

6. Житко О. Державна доктрина голлізму та її реалізація в 1958-1969 рр. [Електронний ресурс]. Збірник матеріалів ІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Розвиток професійної майстерності педагога в умовах нової соціокультурної реальності”. - Тернопіль. - 2019. С. 192 - 194. URL: http://dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/19060/!/ Rozvutok_prof_majst_ch_1.pdf#page=192 (дата звернення 01.05.2024 р.).

7. Гомза І. Культ особи у Франції доби Другої світової війни: маршал Петен як “спаситель нації”. // [Електронний ресурс]. Наукові записки НаУКМА. - 2010. - Т. 108: Політичні науки. - С. 25-29. URL: https://ekmair.ukma.edu.ua/items/ec6a5bb6-5b3a-4e4c- 979e-f99f9cb407f2 (дата звернення 01.05.2024 р.).

8. Нашумевшая песня Вячеслава Антонова. Дядя Вова, мы с тобой. // [Електронний ресурс]. URL: https://www.youtube.com/watch?v=rE0MrvC0FTE (дата звернення 01.05.2024 р.).

9. Заболотний Є., Мазепинці, петлюрівці, бандерівці: від пропагандиських кліше до синоніму поняття “українці”. // [Електронний ресурс]. Вісник студентського наукового товариства ДонНУ імені Василя Стуса. - 2023, № 15. URL: https://jvestnik-sss.donnu.edu.ua/ article/view/14673 (дата звернення 01.05.2024 р.).

10. Семко В., Баєва Ю. Румунський націоналізм в історичному контексті: коріння, історія, перспективи. // [Електронний ресурс]. Науковий журнал “Політикус”. - 2022, № 3. DOI: https://doi.org/10.24195/2414-9616.2022-3.15 (дата звернення 06.05.2024 р.).

11. Шімон І. Демократична революція в Румунії 1989 р.: передумови, зміст, особливості. // [Електронний ресурс]. Форум права. - 2015. - № 1. - С. 371-376. URL: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN= UJRN&Z21 ID=& S21REF=10&S21CNR=20&S21S TN=1&S21 FMT=ASP_meta&C21C OM= S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=FP_index.htm_2015_1_61 (дата звернення 06.05.2024 р.).

12. Сирінська О. ІДІЛ як гібридна мережна організація: історія, ідеологія й інформаційна стратегія. // [Електронний ресурс]. Сходознавство. - 2015, № (70), 114-133. https://doi.org/ 10.15407/skhodoznavstvo2015.70.114 (дата звернення 06.05.2024 р.).

References

1. Pavlov D. Osoblyvosti tekhnolohiy politychnoyi propahandy. [Features of political propaganda technologies]. GRAN, 2 С. 141 - 149. DOI: https://doi.org/10.15421/171828 [in Ukrainian].

2. Hnasevych N., Rudakevych O. Vplyv politychnoi propagandy v informatsiino- psykholohichnykh operatsiiakh: pryntsypy, formy ta zasoby vplyvu. [Hnasevych N., Rudakevych O. Influence of political propaganda in information and psychological operations: principles, forms and means of influence.]. Ukraina v umovakh reformuvannia pravovoi systemy: suchasni realii ta mizhnarodnyi dosvid.: materialy II Mizhnaar. nauk.-prakt. konf. - Ternopil: Ekonomichna dumka. - Ukraine in the context of reforming the legal system: modern realities and international experience: materials of the II International scientific and practical conference - Ternopil: Economic thought. 2017. 323-328. URL: http://dspace.wunu.edu.ua/handle/316497/21448 [in Ukrainian].

3. Талдикін О. Атипові титули та звання глав держав, як складова культу особи. Taldykin O. Atypovi tytuly ta zvannia hlav derzhav, yak skladova kultu osoby. [Taldykin O. Atypical titles and titles of heads of state as a component of the cult of personality.]. Naukovyi visnyk Dnipropetrovskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav. Scientific Bulletin of Dnipropetrovs'k State University of Internal Affairs 1. 89 - 98. DOI: https://doi.org/10.31733/ 2078-3566-2021-1-89-98. [in Ukrainian].

4. Baranov H. Analiz istorychnykh aspektiv rozvytku neokonservatyzmu (na prykladi

Reihanomiky). [Baranov G. Analysis of the historical aspects of neoconservatism (on the example of Reaganomics)]. Humanitarnyi visnyk - The Humanitarian Bulletin. 14. 78 - 84. URL:

https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/1995 [in Ukrainian].

5. Dovbysh M. Ekonomichna kryza u Velykobrytanii v epokhu tetcheryzmu ta shliakhy yii vyrishennia. [Dovbysh M. Economic crisis in the UK in the era of Thatcherism and ways to solve it.]. Naukovyi zhurnal “Politykus” - Scientific journal "Politicus". 3. 4 - 8. DOI: https://doi.org/10.24195/2414-9616-2018-3-4-8 [in Ukrainian].

6. Zhytko O. Derzhavna doktryna hollizmu ta yii realizatsiia v 1958-1969 rr. [Zhytko O. The State Doctrine of Holism and its Implementation in 1958-1969.]. Zbirnyk materialiv II Mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii “Rozvytok profesiinoi maisternosti pedahoha v umovakh novoi sotsiokulturnoi realnosti”. - Ternopil - Collection of materials of the II International Scientific and Practical Conference "Development of Professional Skills of a Teacher in the New Socio-Cultural Reality." - Ternopil. 192 - 194. URL: http://dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/ 123456789/19060/1/Rozvutok_prof_majst_ch_1.pdf#page=192 [in Ukrainian].

7. Homza I. Kult osoby u Frantsii doby Druhoi svitovoi viiny: marshal Peten yak “spasytel natsii”. [Gomza I. The Cult of Personality in France during the Second World War: Marshal Petain as the “Savior of the Nation”]. Naukovi zapysky NaUKMA. Politychni nauky. - Scientific Notes of NaUKMA. Political Science. 08. 25-29. URL: https://ekmair.ukma.edu.ua/items/ec6a5bb6- 5b3a-4e4c-979e-f99f9cb407f2 [in Ukrainian].

8. Nashumevshaia pesnia Viacheslava Antonova. Diadia Vova, mbi s toboi. [Vyacheslav Antonov's sensational song. Uncle Vova, we are with you.]. URL: https://www.youtube.com/ watch?v=rE0MrvC0FTE [in russian].

9. Zabolotnyi Ye., Mazepyntsi, petliurivtsi, banderivtsi: vid propahandyskykh klishe do synonimu poniattia “ukraintsi”. [Zabolotnyi E., Mazepynets, Petliurists, Bandera: from propaganda cliches to a synonym for the concept of "Ukrainians".]. Visnyk studentskoho naukovoho tovarystva DonNU imeni Vasylia Stusa. - Bulletin of the Student Scientific Society of Vasyl' Stus Donetsk National University. 15. URL: https://jvestnik-sss.donnu.edu.ua/article/view/ 14673 [in Ukrainian].

10. Semko V., Baieva Yu. Rumunskyi natsionalizm v istorychnomu konteksti: korinnia, istoriia, perspektyvy. [Semko V., Baeva Y. Romanian Nationalism in the Historical Context: Roots, History, Prospects.]. Naukovyi zhurnal “Politykus”. - Scientific journal "Politikus". 3. DOI: https://doi.org/10.24195/2414-9616.2022-3.15 [in Ukrainian].

11. Shimon I. Demokratychna revoliutsiia v Rumunii 1989 r.: peredumovy, zmist, osoblyvosti. [Shimon I. The Democratic Revolution in Romania in 1989: Preconditions, Content, Features.]. Forum prava. - Forum of Law. 1. 371-376. URL: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi- bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF= 10&S21 CNR=20& S21STN= 1& S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03 =FILA=&2_S21 STR= FP_index.htm_2015_1_61 [in Ukrainian].

12. Syrinska O. IDIL yak hibrydna merezhna orhanizatsiia: istoriia, ideolohiia y informatsiina stratehiia. [ISIS as a hybrid network organization: history, ideology and information strategy.]. Skhodoznavstvo. - 70, 114-133. https://doi.org/10.15407/skhodoznavstvo2015.70.114 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru