Технологія роботи з засобами ПК

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Технологія роботи з засобами ПК



Введення

У наш час важко уявити собі, що комп'ютерів можна обійтися. Але ж не так давно, до початку 70-х років обчислювальні машини були доступні досить обмеженому колу фахівців, а їх застосування, як правило, залишалося огорнутим завісою секретності і не дуже відомий широкій публіці. Однак в1971 р. відбулася подія, що докорінно змінило ситуацію і з фантастичною швидкістю перетворило комп'ютер в повсякденний робочий інструмент десятків мільйонів людей. У тому поза всяким сумнівом знаменному року ще майже нікому не відома фірма Intel з невеликого американського містечка з гарною назвою Санта-Клара (шт. Каліфорнія), випустила перший мікропроцесор. Саме йому ми зобов'язані появою нового класу обчислювальних систем - персональних комп'ютерів, якими тепер користуються, по суті, всі, від учнів початкових класів та бухгалтерів до провідних учених і інженерів. Цим машинам, не займає й половини поверхні звичайного письмового столу, підкоряються все нові і нові класи задач, які раніше були доступні (а з економічних міркувань часто й недоступні - занадто дороге тоді коштувало машинний час мейнфреймів і міні-ЕОМ) лише системам, що займає не одну сотню квадратних метрів. Напевно, ніколи раніше людина не мала в своїх руках інструменту, який володіє настільки колосальною потужністю при настільки мікроскопічних розмірах.

У персонального комп'ютера є два важливі переваги в порівнянні з усіма іншими видами комп'ютерів: він має відносно просте управління і може вирішувати досить широкий клас задач.

Якщо раніше на ЕОМ могли в основному працювати тільки професійні програмісти (практично для будь-якої задачі доводилося створювати свою програму), то тепер ситуація докорінно змінилася. В даний час розроблені десятки тисяч програм з усіх галузей знань. З ними працюють десятки мільйонів кваліфікованих користувачів.

Згідно зі статистичними даними, найбільш поширеними програмами є операційні системи і текстові редактори.

Знання характеристик комп'ютерних пристроїв допоможе кваліфікованому користувачеві вибрати оптимальну конфігурацію персонального комп'ютера для вирішення поставленої практичної задачі.



1. Апаратне забезпечення ПК

Основні блоки IBM PC

Звичайно персональні комп'ютери IBM PC складаються з таких частин (блоків):

* системного блока (у ньому зберігаються внутрішні пристрої);

* монітора (або дисплея) - призначений для виводу на екран текстової і графічної інформації.

* клавіатури, що дозволяє вводити символи в комп'ютер;

* маніпулятора «миші» (призначений для запровадження команд).

В залежності від призначення розрізняють такі категорії ПК: настільні (desktop), блокнотні (notebook), карманні (pocket), наколінні (laptop).

Системний блок

Хоча з усіх частин комп'ютера системний блок виглядає найменш ефектно, саме він є в комп'ютері «головним».

Корпус визначає не тільки зовнішній вигляд системного блока, але задає певне розміщення материнської плати та інших вузлів ПК. Є корпуси з горизонтальним розміщенням материнської плати (desktop) та вертикальним розміщенням (tower).

На передній панелі є кнопка Power (живлення) Reset (перезавантаження), а також індикаторні лампочки, що символізують про включене живлення та роботу жорсткого диску.

У системному блоці розташовуються всі основні вузли комп'ютера, його внутрішні пристрої: * електронні схеми, що управляють роботою комп'ютера (мікропроцесор, оперативна пам'ять, контролери пристроїв і т.д.);

* блок живлення, що перетворює електроживлення мережі в постійний струм низької напруги, що подається на електронні схеми комп'ютера;

* накопичувачі на гнучких і жорстких магнітних дисках, на оптичних дисках;

* система вентиляції, що забезпечує необхідний температурний режим для мікропроцесора;

додаткові вузли: дисковод для СD, звукова карта, внутрішній модем та інш.

Мікропроцесор

Самим головним елементом у комп'ютері, його «мозком», є мікропроцесор - невеличка (у декілька сантиметрів) електронна схема, що виконує всі обчислення й опрацювання інформації. У комп'ютерах типу IBM PC використовуються мікропроцесори різноманітних фірм. Більш ранні моделі комп'ютерів, як правило, були оснащені процесорами фірми Intel. Вони мали таку класифікацію: 8088, 80286, 80386 (модифікації SX і DX), 80486 (модифікації SX, SX2, DX, DX2 і DX4). Сьогодні з'явилася величезна кількість різних моделей від різних виробників.

Перерахуємо найбільше популярні з них: Intel - Celeron, Pentium III, Pentium IV; AMD - K5, K6, K6-2, K7.

Мікропроцесор складається з трьох основних частин:

* арифметико-логічний пристрій (АЛП);

* пристрій управління (ПУ);

* регістри.

АЛП призначений для виконання арифметичних та логічних операцій

над даними. Дані беруться з регістрів пам'яті процесора.

ПУ настроює МП на виконання операцій у потрібному порядку, управляє всім ходом обробки інформації згідно із заданим алгоритмом.

Регістри - це пристрій високої швидкодії, який призначений для зберігання даних, команд, кодів, що надходять із АЛП і ПУ.

Характеристики Мікропроцесора:

Тактова частота - це тривалість одного такту роботи МП. Однакові моделі мікропроцесорів можуть мати різну тактову частоту - чим вище тактова частота, тим вище продуктивність і ціна мікропроцесора. Тактова частота вказує швидкість виконання елементарних операцій всередині мікропроцесора. Тактова частота вимірюється в мегагерцах (МГц). Часто тактова частота вказується слідом за моделлю мікропроцесора, наприклад Pentium/330 МГц.

Розрядність - це кількість розрядів у війкових числах, які обробляє МП за один такт (8, 16, 32, 64).

Наявність вбудованої кеш-пам'яті. Для прискорення доступу до оперативної пам'яті використовується спеціальна кеш-пам'ять, що надшвидко діє, розташовується вона як би «між» мікропроцесором і оперативною пам'яттю і зберігає копії найбільш часто використовуваних ділянок оперативної пам'яті. При зверненні мікропроцесора до пам'яті спочатку проводиться пошук потрібних даних у кеш-пам'яті. Оскільки час доступу до кеш-пам'яті в декілька разів менше, ніж до звичайної пам'яті, а в більшості випадків необхідні мікропроцесору дані вже утримуються в кеш-пам'яті, середнє час доступу до пам'яті зменшується.

Внутрішня пам'ять поділяється на: оперативну та постійну.

Оперативна пам'ять. Дуже важливим елементом комп'ютера є оперативна пам'ять. Саме з її процесор бере програми і вихідні дані для опрацювання, в ній він записує отримані результати. Назву «оперативна» ця пам'ять одержала тому, що працює дуже швидко, так що процесору практично не потрібно чекати при читанні даних із пам'яті або запису в пам'ять. Проте дані, що в ній зберігаються тільки поки комп'ютер ввімкнений. При вимиканні комп'ютера вміст оперативної пам'яті як правило стирається Часто для оперативної пам'яті використовують позначення ОЗП (оперативний запам'ятовуючий пристрій) або RAM (random access memory, тобто пам'ять із довільним доступом).

Від кількості встановленої в комп'ютері оперативної пам'яті залежить, із якими програмами Ви зможете на ньому працювати. При недостатній кількості оперативної пам'яті багато програм або зовсім не будуть працювати, або стануть працювати вкрай повільно. Сьогодні необхідним для комфортної роботи рахується кількість оперативної пам'яті 1 Гбайт і вище.

Постійна пам'ять, у якій дані занесені при виготовленні: тестові програми, програми для управління основними периферійними пристроями (дисковод, монітор, клавіатура), інформація про місцезнаходження операційної системи. Як правило, ці дані не можуть бути змінені, виконувані на комп'ютері програми можуть тільки їх зчитувати. Такий вид пам'яті звичайно називається ROM (read only memory) або ПЗП (постійний запам'ятовуючий пристій).

У комп'ютері в постійній пам'яті зберігаються програми. Оскільки велика частина цих програм пов'язана з обслуговуванням вводу і виводу, часто вміст постійної пам'яті називається BIOS (Basic Input-Output System, або базова система вводу і виводу). BIOS - це набір програм умонтованих у постійну пам'ять комп'ютера, що призначені для перевірки устаткування комп'ютера, містить сценарій початкового завантаження комп'ютера і програми для виконання базових функцій по обслуговуванню устроїв комп'ютера.

У BIOS утримується також програма настроювання конфігурації комп'ютера (SETUP). Вона дозволяє встановити деякі характеристики пристроїв комп'ютера (типи відеоконтролера, жорстких дисків і дисководів для дискет, часто також режими роботи з оперативною пам'яттю, запит пароля при початковому завантаженні і т.д.). Як правило, програма настроювання конфігурації викликається якщо користувач під час початкового завантаження натисне певну клавішу або комбінацію клавіш.

Пристрої збереження інформації

Гнучкі диски (дискети) дозволяють переносити документи і програми з одного комп'ютера на інший, а також зберігати інформацію, не використовувану постійно на комп'ютері.

Найбільше поширені дискети розміром 3,5 дюйми. Дискети різняться одна від одної по своїй ємності, тобто кількості інформації, що на них можна записати. Тридюймові дискети мають ємність 1,44 Мбайт.

Захист дискет від запису.

На дискетах розміром 3,5 дюйми є спеціальний перемикач - засувка, що дозволяє або забороняє запис на дискету. Запис на дискету дозволено, якщо отвір, що закривається засувкою, закрито, і заборонено, якщо цей отвір відкритий.

Жорсткі диски

Накопичувачі на жорсткому диску (вони ж жорсткі диски, вони ж вінчестери) призначені для постійного збереження інформації, використовуваної при роботі з комп'ютером. Жорсткі диски забезпечують найбільше швидкий доступ до даних, високі швидкості читання і запису даних. Жорсткий диск є практично у всіх сучасних комп'ютерах типу IBM PC. Можлива установка і декількох жорстких дисків (іноді це збільшує швидкодію комп'ютера або обходиться дешевше).

Характеристики. Для користувача жорсткі диски відрізняються один від одного наступними характеристиками:

* ємністю, тобто тим, скільки інформації поміщається на диску;

* швидкодією, тобто часом доступу до інформації, швидкістю читання і запису інформації;

Ємність диску. Основна характеристика жорсткого диска - це його ємність, тобто кількість інформації, розміщуваної на диску. Перші жорсткі диски для IBM PC мали ємність 5 Мбайт. Зараз у що випускаються комп'ютери частіше усього встановлюються жорсткі диски ємністю від 160 Гбайт.

Дисководи для компакт-дисків.

Існують CD-ROM, які призначені для читання та запису CD-R (запис можливий тільки 1 раз) та CD-RW (запис можливий багато разів) дисків. Ємність CD-дисків становить 700 Мбайт. DVD-ROM призначений для читання та запису CD-R, CD-RW, DVD-R, DVD-RW дисків. Ємність DVD-дисків становить - 4,7 Гбайт.

USB-накопичувачі.

Використовують USB роз'єм. Пристрій який може також зчитувати інші види карт пам'яті називають Card-reader. Середня ємність USB-накопичувачів від 1Гбайт до 32 Гбайт.

Периферійні пристрої:

Сканери призначені для запровадження в комп'ютер графічних зображень і тексту. Принцип дії сканера заснований на перетворенні зображення в електричні сигнали. Зображення накладається на поверхню, під яким установлена лінійка фотоелементів. Ця лінійка зі світловим променем сканує по зображенню і далі світлові сигнали перетворяться в електричні. Сканери бувають ручні, планшетні, роликові і проекційні.

Ручні сканери користувач самий переміщає по поверхні зображення. За один прохід уводиться смуга зображення. Потім робляться другий і наступні проходи доти, поки не буде уведено всіх зображення.

У планшетних сканерах лист із зображенням лягає на спеціальну поверхню. Потім здійснюється автоматичне сканування всього зображення і запровадження його в комп'ютер. У барабанних сканерах зображення на листі паперу протягається через сканер. Після зчитування лист виводиться зі сканера.

Проекційні сканери використовують в основному для запровадження проекцій трьохвимірних предметів.

Основною характеристикою сканера є розв'язувальна здатність.

Принтер - друкуючий пристрій. Здійснює вивід інформації з комп'ютера у вигляді друкованих копій тексту або графіки. Існують тисячі найменувань принтерів. Але основних видів принтерів три: матричні, лазерні і струменеві.

Матричні принтери використовують комбінації маленьких голок, що б'ють по фарбуючій стрічці, завдяки чому на папері залишається відбиток символа. Кожен символ, що друкується на принтері, формується з набору 9, 18 або 24 голок, сформованих у виді вертикального стовпчика. Недоліками цих недорогих принтерів є їхня гучна робота і невисока якість друку.

Лазерні принтери працюють приблизно так само, як ксерокси. Комп'ютер формує у своїй пам'яті «образ» сторінки тексту і передає його принтерові. Інформація про сторінку проектується за допомогою лазерного променя на барабан зі світлочутливим покриттям, що змінює електричні властивості залежно від освітленості. Після цього на барабан, що знаходиться під електричною напругою, наноситься барвний порошок - тонер, частки якого налипають на засвічені ділянки поверхні барабана. Принтер за допомогою спеціального гарячого валика протягує папір під барабаном; тонер переноситься на папір і «вплавляється» у нього, залишаючи стійке високоякісне зображення. Лазерні принтери забезпечують високу швидкість друку при помірній ціні віддрукованої сторінки.

Струменеві принтери генерують символи у вигляді послідовності чорнильних крапок. Друкуюча голівка принтера має сопла, через які на сторінку виприскуються швидкосохнучі чорнила. Ці принтери вимогливі до якості паперу. Кольорові струменеві принтери створюють кольори, комбінуючи чорнило чотирьох основних кольорів - яскраво-блакитного, пурпурового, жовтого і чорного.

Спеціальні принтери для кольорового друку - найкращі зображення (практично фотографічної якості) отримують на сублімаційних (dye sublimation) принтерах. В них фарбуючі стрічки нагріваються до температури близько 400° С, при цьому фарба випаровується і переноситься на спеціальний папір. Ці принтери та матеріали для них коштують дуже дорого.

Принтер зв'язаний з комп'ютером за допомогою кабелю, один кінець якого вставляється своїм роз'ємом у гніздо принтера, а інший - у порт комп'ютера (LPT або USB).

Спеціальні принтери для кольорової друку. Для одержання високоякісних кольорових зображень використовуються спеціальні види принтерів. Найкращі зображення (практично фотографічної якості) утворюються на так називаних сублімаційних (dye sublimation) принтерах. У них барвні стрічки нагріваються до температури біля 400?С, при цьому барвник випаровується і переноситься на спеціальний папір. Проте ці принтери і видаткові матеріали для них коштують дуже дорого.

Плотер - пристрій, що креслить графіки, малюнки або діаграми під керуванням комп'ютера.

Вони використовуються для одержання складних конструкторських креслень, архітектурних планів, географічних і метеорологічних карт, ділових схем. Плотери малюють зображення за допомогою пера.

Роликові плотери прокручують папір під пером, а планшетні плотери переміщають перо через усю поверхню горизонтально лежачого паперу.

Сканер - пристрій для введення в комп'ютер графічних зображень, тексту. Створює оцифроване зображення документа і поміщає його в пам'ять комп'ютера.

Якщо принтери виводять інформацію з комп'ютера, то сканери, навпаки, переносять інформацію з паперових документів у пам'ять комп'ютера. Існують ручні сканери, що прокочують по поверхні документа рукою, і планшетні сканери.

Якщо за допомогою сканера вводиться текст, комп'ютер сприймає його як графіку, а не як послідовність символів. Для перетворення такого графічного тексту в звичайний символьний формат використовують програми оптичного розпізнавання образів.

Модем - пристрій для передачі комп'ютерних даних на великі відстані по телефонних лініях зв'язку. Цифрові сигнали комп'ютера не можна прямо передавати по телефонній мережі, тому що вона призначена для! передачі людської мови - безперервних сигналів звукової частоти.

Модем забезпечує перетворення цифрових сигналів комп'ютера в змінний струм частоти звукового діапазону - цей процес називається модуляцією, а також зворотне перетворення, що називається демодуляцією. Звідси назва пристрою: модем - модулятор / демодулятор.

Модеми бувають зовнішні, виконані у виді окремого пристрою, і внутрішні, які представляють собою електронну плату, що встановлюють усередині комп'ютера. Майже всі модеми підтримують і функції факсів.

Факс - це пристрій факсимільної передачі зображення по телефонній мережі. Модем, що може передавати й одержувати дані як факс, називається факсом-модемом.

Аудіоадаптер (Sound Blaster або звукова плата) - це спеціальна електронна плата, що дозволяє записувати звук, відтворювати його і створювати програмними засобами за допомогою мікрофона, динаміків, убудованого синтезатора й іншого устаткування.

Професійні звукові плати дозволяють виконувати складну обробку звуку, мають власну пам'ять із сотнями тембрів, звучань різних музичних інструментів. Звукові файли звичайно мають дуже великі розміри. Так, трихвилинний звуковий файл зі стереозвуком займає приблизно ЗО Мбайт пам'яті. Тому плати Sound Blaster, крім своїх основних функцій, забезпечують автоматичне стискання файлів.

Область застосування звукових плат - комп'ютерні ігри, навчальні системи, рекламні презентації, «голосова пошта» (voice mail) між комп'ютерами, озвучування різних процесів, що відбуваються в комп'ютерному устаткуванні, таких, наприклад, як відсутність паперу в принтері і т. п.

Мережеві адаптери призначені для прийому і передачі даних. Відповідно до визначеного протоколу управляють доступом до середовища передачі даних. Розміщаються в системних блоках комп'ютерів, підключених до мережі. До роз'єму адаптера підключається мережевий кабель. В локальних мережах можуть використовуватись коаксіальний, волоконно-оптичний кабель, скручена пара. Скручена пара завдяки своїй практичності і невисокій ціні сьогодні є головним середовищем передавання в локальних мережах. Для підключення мережевого кабелю до адаптера використовують конектори.

Для об'єднання комп'ютерів між собою використовують хаб (концентратор) - саме до нього підключаються мережевий кабель, що йде від комп'ютера. Хаб може об'єднувати як комп'ютери, так і окремі сегменти сітки.

Для позначення конфігурації конкретного персонального комп'ютера застосовують запису стандартного типу. Розберемо її на прикладі:

Pentium II - 333 / 64 Sdram / 3.1Gb / ATI 3D Char 4 Mb / Mini / CD ROM 24X + SB 16 ESS68

Отже, що це за комп'ютер?

· Спочатку пишеться тип процесора - Pentium II з тактовою частотою 333 Мгц.

· Далі позначений об'єм і тип оперативної пам'яті - 64 Мбайта.

· У ПК вбудований вінчестер об'ємом 3.1 Гбайт.

· Використовується відеокарта ATI 3D Char c 4 Мбайтами відеопам'яті, відеокарта оптимізована для роботи з тривимірною графікою 3D.

· Корпус MiniTower.

· Також до складу ПК входить 24-швидкісний дисковод для компакт дисків і проста звукова карта Sound Blaster.

· У стандартну конфігурацію комп'ютера завжди входить 3.5 дюймовий флоппі-дисковод, тому він у запису не вказується. Миша також входить в стандартну конфігурацію. Але монітор спільно з даними комплектом не продається. Його необхідно купувати окремо.

Загальний підсумок - даний комп'ютер має мінімальну стандартну конфігурацію для використання в офісі і вдома навесні 1999 р.



2. Пристрої введення-виведення

апаратний програма комп'ютер оператор

Монітор - пристрій візуального відображення інформації (у виді тексту, таблиць, малюнків, креслень і ін.). Переважна більшість моніторів сконструйовані на базі електронно-променевої трубки, і принцип їхньої роботи аналогічний принципові роботи телевізора. Монітори бувають алфавітно-цифрові і графічні, монохромні і кольорового зображення. Сучасні комп'ютери комплектуються кольоровими графічними моніторами.

Монітор на базі електронно-променевої трубки. Основний елемент дисплея - електронно-променева трубка. її передня, звернена до глядача частина з внутрішньої сторони покрита люмінофором - спеціальною речовиною, здатною випромінювати світло при влученні на нього швидких електронів.

Кількість відображених рядків у секунду називається рядковою частотою розгорнення. А частота, з якою міняються кадри зображення, називається кадровою частотою розгорнення. Остання не повинна бути нижчою 85 Гц, інакше зображення буде мерехтіти.

TFT-монітори. Усе ширше використовуються поряд із традиційними ЕЛТ - моніторами. Рідкі кристали - це особливий стан деяких органічних речовин, у якому вони мають властивість утворювати просторові структури, подібні кристалічним. Рідкі кристали можуть змінювати свою структуру і світлооптичні властивості під дією електричної напруги. Змінюючи за допомогою електричного поля орієнтацію груп кристалів і використовуючи введені в рідкокристалічний розчин речовини, здатні випромінювати світло під впливом електричного поля, можна створити високоякісні зображення, що передають більше 15 мільйонів колірних відтінків.

Більшість TFТ - моніторів використовує тонку плівку з рідких кристалів, поміщену між двома скляними пластинами. Заряди передаються через, так звану, пасивну матрицю - сітку невидимих ниток, горизонтальних і вертикальних, створюючи в місці перетинання ниток крапку зображення (трохи розмитого через те, що заряди проникають у сусідні області рідини).

Активні матриці замість ниток використовують прозорий екран із транзисторів і забезпечують яскраве, що практично не має перекручувань зображення. Екран при цьому розділений на незалежні зони, кожна з яких складається з чотирьох частин (для трьох основних кольорів і одна резервна). Кількість таких зон по ширині і висоті екрана називають роздільною здатністю екрана. Сучасні TFT-монітори підтримують роздільну здатність 642x480, 1280x1024 або 1024x768. Таким чином, екран має від 1 до 5 млн крапок, кожна з яких керується власним транзистором. За компактністю такі монітори не знають собі рівних. Вони займають у 2 - 3 рази менше місця, ніж монітори з ЕЛТ, і в стільки ж раз легші; споживають набагато менше електроенергії і не випромінюють електромагнітних хвиль, що впливають на здоров'я людей.

Відеоадаптер ~ це електронна плата, що обробляє відеодані (текст і графіку) і керує роботою дисплея. Посилає в дисплей сигнали управління яскравістю променів і сигнали розгорнення зображення.

Зі збільшенням числа програм, що використовують складну графіку і відео, поряд із традиційними відеоадаптерами широко використовуються різноманітні пристрої комп'ютерної обробки відеосигналів:

Графічні акселератори (прискорювачі) - спеціалізовані графічні співпроцесори, що збільшують ефективність відеосистеми. їхнє застосування звільняє центральний процесор від великого обсягу операцій з відеоданими, тому що акселератори самостійно обчислюють, які пікселі відображати на екрані і які їхні кольори.

TV-тюнери - відеоплати, що перетворюють комп'ютер у телевізор. TV-тюнер дозволяє вибрати будь-яку потрібну телевізійну програму і відображати її на екрані в вікні. У такий спосіб можна стежити за ходом передачі, не припиняючи роботу.

Клавіатура - пристрій для введення символьної інформації і управління роботою комп'ютера. В більшості комп'ютерів використовується IBM-сумісна клавіатура, яка має 101 клавішу і декілька індикаторів, що сигналізують про режим роботи клавіатури.

За своїм призначенням всі клавіші поділяються на 4 поля:

· I поле - вміщує клавіші з літерами, цифрами, розділовими знаками, а також ряд управляючих клавіш. На більшості клавіш першого поля зображено декілька символів, натискування однієї і тієї ж клавіші, залежно від режиму роботи клавіатури, може привести до введення різних символів.

· Перехід у режим введення великих літер здійснюється натискуванням клавіші [Caps Lock], при цьому загорається індикатор у верхньому правому куті клавіатури, повторне натискання переводить клавіатуру в режим введення малих літер.

· II поле містить дванадцять функціональних клавіш (F1-F12), а також деякі управляючі клавіші. Натискання функціональних клавіш призводить до дій, які визначаються програмою, що в даний момент виконується на комп' ютері.

· III поле містить клавіші управління курсором. Клавіші з зображенням стрілок переміщають курсор на 1 знакомісце в відповідному напрямку.

· End - переміщення на кінець рядка; Home - переміщення на початок рядка; PageUp - переміщення на розмір екрана вгору; PageDoun - переміщення на розмір екрана вниз (використовують для перегляду великих за об'ємом текстів); Insert (Ins) - переключення клавіатури в режим вставки. В цьому режимі натискування клавіші будь-якої літери приводить до вставки цієї літери в позицію курсору (літери, що розміщуються з правого боку, зсуваються вправо); Delete(Del) - вилучення літери в позиції курсору (літери, що знаходиться праворуч від курсору)

· IV поле - містить клавіші, які можна використовувати для набору цифр і знаків арифметичних операцій, так і для управління курсором. Перехід до режиму введення цифр здійснюється при натисканні клавіші [Num Lock]

Стандартні управляючі клавіші:

Esc - викликає ігнорування будь-яких дій, повернення до попереднього стану;

Tab - переміщення курсору на 8 позицій праворуч;

Shift - клавіша переводу регістрів (великі та малі літери);

Ctrl, Alt - самостійно не працюють, призначені для зміни значення інших клавіш (натискаються в комбінації з іншими клавішами);

Enter - клавіша для підтвердження команди, закінчення вводу стрічки;

Baskspace - назад, вилучає літеру зліва від курсору, курсор при цьому зміщується на одну позицію ліворуч;

PrintScrn - призначена для виводу на друк зображення екрана;

Pause - призупиняє виконання програми.

Для роботи з багатьма сучасними програмами практично обов'язковим є використання «миші», або іншого замінюючого її пристрою (трекбола, трекпойнта, сенсорної панелі). Ці пристрої дозволяють вказувати на певні елементи на екрані дисплея.

На настільних комп'ютерах найчастіше використовують мишу - маніпулятор, що представляє невелику коробочку з двома (трьома) кнопками. При переміщенні миші по столу, або іншій поверхні на екрані монітора відповідним чином переміщується вказівка миші (має вигляд стрілки), для виконання тієї чи іншої дії потрібно натиснути відповідну кнопку. В портативних комп'ютерах замість миші використовують трекбол, трекпойнт, сенсорну панель; функціонально ці пристрої еквівалентні миші.

Маніпулятор «миша»

Маніпулятор миша є нестандартним, дуже зручним у деяких випадках, пристроєм введення інформації. Миша підключається до одного з послідовних портів. Для підтримки її роботи необхідне завантаження у пам'ять комп'ютера так званого драйвера миші. З цією метою треба просто запустити програму MOUSE.COM (можливі й інші імена), що постачається разом з мишею.

Якщо перемістити мишу по столу (або іншій поверхні), аналогічне переміщення здійснить на екрані курсор миші. На своєму корпусі миша має дві або три кнопки (як правило, використовується тільки ліва кнопка), натискаючи на які ви можете виконувати деякі дії (вказувати, відмічати об'єкт, запускати програму і т.д.). Зауважимо, що при цьому програмний продукт повинен підтримувати роботу миші, що зараз є практичним стандартом для серйозних систем. Крім того деякі програми не можуть взагалі працювати без миші, робота з іншими набагато простіша, якщо використовується миша, а не клавіатура.

Прийоми управління мишкою

Більшість операцій в Windows орієнтовані, в першу чергу, на роботу з маніпулятором «миша», а не з клавіатурою. Частіше за все миша має дві кнопки. Використання правої та лівої кнопок миші призводить до різних результатів, як правило, активною є остання. Користувач - лівша може змінити установку і зробити активною праву кнопку миші. Якщо не вказана клавіша миші, то вважають, що користувач буде працювати з лівою клавішею.



Курсор миші може змінювати свою форму залежно від того, на якому об'єкті чи елементі управління він знаходиться. Цю властивість називають контекстною чутливістю. Вона спрощує роботу з системою, оскільки на екрані видно, що можна зробити з тим об'єктом, на якому знаходиться курсор.

При роботі з мишкою можна виконувати такі операції:

Наведення вказівника.

Якщо навести курсор миші на об'єкт чи елемент управління і затримати його на декілька секунд, часто поряд із ним з'являється підказка, яка коротко описує призначення елемента управління чи об'єкта. (Вивчення нової програми починають із проведення вказівником по всіх елементах управління і знайомляться із підказкою).

Натискання.

Під натисканням розуміють короткочасне натискання на основну (ліву) кнопку миші. Натискання приводить в дію елементи управління в той момент, коли кнопку натиснули і відпустили. Якщо натиснути на об'єкті, то він виділяється.

Подвійне натискання.

Подвійне натискання - це два послідовних швидких натискання на основну (ліву) клавішу. Цим прийомом виконуються операції з об'єктами: програми запускаються, файли даних відкриваються, відтворюються звукові та відеофайли.

Перетягування.

Перетягуванням виконується переміщення об'єктів. Для перетягування об'єкта треба навести на нього курсор і натиснути ліву кнопку миші. Не відпускаючи її, перемістити курсор мишки в потрібне місце. Об'єкт переміститься разом з курсором. Таким способом можна переміщувати і вікна. Для цього треба навести курсор мишки на заголовок вікна, натиснути ліву кнопку і, не відпускаючи її, перетягти вікно у потрібне місце.

Протягування.

Цей прийом виконується при натиснутій лівій кнопці миші, але при цьому об'єкт не переміщається, а змінюється. Протягуванням, зокрема, змінюють розміри вікон. При наведенні вказівника на межу вікна він змінює форму. У цей момент і здійснюється протягування.

Натискання на праву кнопку миші на будь-якому об'єкті відкриває контекстне меню.

Контекстне меню - це елемент управління, який містить пункти команд, які можна виконати над даним об'єктом. Склад цих команд залежить від об'єкта, на який наведено вказівник. У контекстному меню завжди є пункт «Свойства», який дає можливість отримати інформацію про властивості об'єкта та змінювати їх.

Якщо курсор миші змінив свою форму на пісковий годинник, то це означає, що операційна система завантажує нову програму і користувачу треба зачекати.

Звук

На ПК фірми IBM із самого початку їх випуску встановлювалися невеличкі динаміки, які були в змозі відтворювати звуки заданої частоти із визначеною тривалістю. Ця можливість використовувалась раніше тільки для подання сигналу про початок або кінець деякого процесу, щоб привернути увагу користувача. Зараз створені програмні засоби, за допомогою яких можна відтворювати не тільки якусь музику, але навіть і мову, щоправда з невисокою якістю.

3. Програмне забезпечення ПК

Системне програмне забезпечення

Програмне забезпечення (ПЗ) ПК можна розділити на дві основні частини: системне і прикладне ПЗ.

Системне ПЗ призначено для управління роботою комп'ютера, розподілу його ресурсів, підтримки діалогу з користувачами, надання їм допомоги в обслуговуванні комп'ютера, а також для часткової автоматизації розробки нових програм.

Системне ПЗ - це комплекс програм, багато з яких постачаються разом з комп'ютером та документацією до неї. Системне ПЗ можна розділити на три основні частини: операційні системи (ОС), системи програмування та сервісні програми.

Операційна система - це комплекс програм, які призначені для керування роботою машини і організації взаємодії користувача з ПК.

Склад та функції ОС дуже залежать від режиму роботи ПК, а також від складу та конфігурації апаратних засобів. Найпотужніші ОС використовують у мультипроцесорних діалогових обчислювальних системах та комп'ютерних мережах.

Програмні модулі ОС, як правило, зберігаються на магнітних дисках та в міру необхідності передаються до оперативної пам'яті для виконання. Однак деяка частина ОС, яку називають ядром чи супервізором операційної системи,

після вмикання комп'ютера та ініціалізації системи постійно знаходиться в оперативній пам'яті. Самі ці програми одержали назву резидентних програм.

Ядро ОС керує функціями самої операційної системи. В оперативній пам'яті крім області ядра виділяється транзитна область, у яку навперемінно, в міру необхідності, завантажується решта так званих транзитних програм операційної системи. Відповідно всі команди ОС звичайно поділяють на резидентні та транзитні, принцип використання яких є подібним розглянутому раніше.

На одному ПК можуть використовуватися декілька різних ОС.

Усі сучасні операційні системи ПК мають ще своєрідні надбудови, які називають оболонками. Оболонки ОС суттєво полегшують користувачеві роботу на комп'ютері. При використанні оболонок не треба запам'ятовувати багато команд ОС та вводити їх вручну з клавіатури.

Системи програмування призначені для полегшення та для часткової автоматизації процесу розробки та відлагодження програм. Основними компонентами цих систем є транслятори з мов високого рівня, наприклад, Паскаль, Сі, Бейсик та ін. Особлива роль належить Ассамблерам. Програму мовою Ассамблера називають машинно-орієнтованою. Мовою Ассамблера користуються, як правило, системні програмісти.

Транслятори здійснюють перетворення програм з мов високого рівня на машинну мову. Крім того, транслятори звичайно здійснюють синтаксичний аналіз програми, яка транслюється. Вони можуть також відлагожувати та оптимізувати програми, які одержують, видавати документацію на програму та виконувати ряд інших сервісних функцій.

Ассамблери перетворюють програми, які представлені у машинноорієнто-ваних мовах, на машинну мову.

Сервісні програми розширюють можливості ОС. Їх, звичайно, називають утілітами. Утіліти дозволяють, наприклад, перевірити інформацію у шістнад-цятковому коді, яка зберігається в окремих секторах магнітних дисків; організувати виведення на принтер текстових файлів у визначеному форматі, виконувати архівацію та розархівацію файлів та ін.

Прикладне програмне забезпечення

У структурі прикладного ПЗ можна виділити: прикладні програми як загального, так і спеціального призначення.

Прикладне ПЗ загального призначення - це комплекс програм, який одержав широке використання серед різних категорій користувачів. Найбільш відомими серед них є: текстові редактори, графічні системи, електронні таблиці, системи управління базами даних та ін.

Текстові редактори дозволяють готувати текстові документи: технічні описи, службові листи, статті та ін. Найбільш відомі такі текстові редактори:

Лексикон, Write, Word.

Текстовий редактор Word є одним з найпоширеніших текстових редакторів. Це обумовлюється в першу чергу його численними перевагами, до яких у першу чергу належать широкі функціональні можливості. Важко знайти таку, задачу при роботі з текстами, яку не можна було б розв'язати засобами Word.

Текстовий редактор Word для Windows (далі просто Word) входить до групи програм Microsoft Office. Крім текстового редактора, ця група включає електронну таблицю Excel і систему управління базою даних Access, тобто основні програми, які можуть використовуватися для формування документообігу в установах. Широкому використанню Word сприяють також вбудовані в нього, засоби перетворення файлів, створених іншими текстовими редакторами, в файли формату Word і навпаки.

Графічні системи багаточисельні, а їх функції - різноманітні. Серед них можна виділити системи ділової графіки (Microsoft PowerPoint, Lotus Freelance Graphics), художньої графіки, які ще називають просто графічними редакторами (Раіntbrush), інженерної графіки та автоматизованого проектування (Autodesk AutoCad), системи обробки фотографічних зображень (Adobe Photoshop), а також універсальні графічні системи (CorelDRAW!).

Програми роботи з електронними таблицями (ЕТ) дозволяють розв'язувати широке коло задач, зв'язаних з числовими розрахунками. Найширше використовують серед програм такого класу Supercalk, Місrosoft Excel та Lotus 1-2-3.

Системи управління базами даних (СУБД) призначені для об'єднання наборів даних з метою створення єдиної інформаційної моделі об'єкта. Ці програми дозволяють накопичувати, обновляти, коригувати, вилучати, сортувати інформацію, організовану спеціальним засобом у вигляді банку даних. Найпоширеніші СУБД: dВаsе III Рlus, FохBase+, Сlірреr, Оrасlе, Ассеs, FохРrо, Раrаdох.

Крім перерахованих систем до складу прикладного ПЗ загального призначення слід віднести й інтегровані системи. Ці системи об'єднують у собі можливості текстових редакторів, графічних систем, електронних таблиць та систем управління базами даних. Головна перевага інтегрованих систем перед окремими системами прикладного ПЗ загального призначення полягає у тому, що вони створюють єдині правила роботи для користувача, тобто вони мають єдиний інтерфейс як при роботі з текстом, так і при роботі з електронними таблицями та ін. Найвідоміші серед них: Місrosoft Works, Місrosoft Office, Lotus SmartSuite, Perfect Office.

Прикладні програми спеціального призначення використовують у специфічній діяльності користувачів.

Функції специфічних систем залежать від їх призначення. Наприклад, для систем навчального призначення це можуть бути інструментальні засоби для розробки комп'ютерних уроків (гіпермедійні та гіпертекстові системи, авторські та інші системи), імітаційне моделюючі програми навчального призначення, програми для розробки та підтримки шкільного розкладу, педагогічні про - грамні засоби різного призначення та ін.

До складу прикладних програм спеціального призначення можна також віднести пакети прикладних програм (ППП), які широко використовуються, наприклад, для статистичної обробки даних, бухгалтерського обліку, розрахунку будівельних конструкцій та ін. Наявність у комп'ютері різноманітних ППП дозволяє розв'язувати значну частину простих прикладних задач, майже без програмування. В цьому випадку завдання на розв'язування тієї чи іншої задачі записується у вигляді директиви спеціальною проблемно-орієнтованою мовою та повідомляється комп'ютеру.



4. ОС Windows: основні поняття

Комп'ютерна система складається з апаратної частини (комп'ютера, hardware) і програмного забезпечення (software), яке є у файловій системі на дисках. Програмне забезпечення поділяється на операційні системи (MS Windows, Linux тощо) і прикладні програми (MS Word, MS Excel, Adobe Photoshop тощо).

Доступ до комп'ютерної системи може бути прямий або захищений паролем. За допомогою пароля захищають приватну чи корпоративну (колективну) інформацію. У захищену систему можна увійти, знаючи ідентифікаційний номер (ID) чи прізвище користувача (login), а також пароль (password). Під час введення пароль на екрані не висвітлюється, його слід зберігати в таємниці. Якщо підчас введення номера (прізвища) чи пароля допущено помилку, то процес треба повторити.

Операційна система - це сукупність програм, які призначені для керування роботою комп'ютера і підтримки взаємодії користувача з апаратною частиною і прикладними програмами.

Після завантаження операційної системи з'являється основний екран - це робочий стіл користувача.

Візуально робочий стіл - це тло, на якому відображаються інші елементи, а фактично - це папка з назвою desktop, яка містить різні об'єкти (файли, інші папки). На столі є робоче поле з підписаними значками, які називають піктограмами, а також панель задач з кнопкою Пуск, що розгортає головне каскадне меню системи.

Диски, папки користувача, прикладні програми (Word, Excel тощо) та системні папки («Мій комп'ютер», «Кошик» тощо), файли документів називатимемо об'єктами. Піктограми графічно репрезентують ці об'єкти у вікні. Надалі поняття дії над об'єктом чи його піктограмою ототожнюватимемо. Це означає: якщо, наприклад, вилучити піктограму деякої папки, то з диска буде вилучено реальну папку; щоб скопіювати файл у буфер обміну, достатньо дію копіювання застосувати до піктограми файлу.

Піктограма програми має вигляд деякого значка-картинки, документа - аркуша паперу. Назву піктограмі дає користувач. Назву і вигляд значка можна змінювати.

Сама піктограма - це також об'єкт. Панель задач є об'єктом. Об'єктами є вікна тощо. Об'єктом можна вважати все, над чим визначені певні дії. Ось чому ОС MS Windows є об'єктно орієнтованою.

Панель задач (taskbar) - це вузька горизонтальна смуга внизу екрана, яка містить кнопку Пуск, панель швидкого запуску програм, кнопки мінімізованих вікон, відкритих вікон та запущених програм, область інформування з індикатором мови, годинник, піктограми антивірусних та інших обслуговуючих програм. Щоб активізувати потрібне вікно (тобто програму), можна клацнути на відповідній кнопці на панелі задач. Панель задач можна ховати, змінювати чи переміщати на робочому столі, але початківцям це робити не рекомендується.

Об'єкт «Мій комп'ютер» забезпечує взаємодію користувача з файловою системою: дисками, папками, файлами і засобами керування комп'ютером. Зазвичай цей об'єкт трактують як специфічну системну папку.

Вікно є центральним поняттям у Windows (звідси і походить назва операційної системи). Вікно відображає зміст (наповненість) об'єкта. Розрізняють такі головні типи вікон: робочий стіл, вікно папки, вікно програми, вікно документа, діалогове вікно, вікно системи допомоги.

Вікно папки складається з таких головних елементів:

· рядка з назвою об'єкта і кнопками керування вікном;

· рядка меню;

· робочого поля вікна.

Необов'язковими елементами є рядки панелей інструментів (toolbars), стану (статусу, status bar) і область задач ліворуч від робочого поля.

Якщо у робочому полі не поміщається вся інформація, то вікно матиме горизонтальну і вертикальну смуги прокручування з бігунцями. Бігунці переміщують, щоб побачити все поле.

Розміри вікна можна змінювати. Для збільшення чи зменшення розмірів вікна вказівник миші встановлюють на межі вікна або в кутку (вказівник змінить вигляд), натискають на ліву клавішу миші і, не відпускаючи її, перетягують межу.

Мінімізоване вікно можна закрити одним із таких способів: викликати контекстне меню кнопки, клацнувши над нею правою клавішею миші, і виконати команду «Закрити»; якщо у контекстному меню панелі задач доступна команда «Скасувати згортання», то виконати її.

Розгорнуті вікна закрити різними способами, зокрема, комбінацією клавіш Shif t+Alt+F4; натиснути по черзі кнопки на панелі задач: вікна відкриються, закрити їх відомими способами.

Над об'єктами чи елементами вікна визначені конкретні дії, які можна виконати трьома різними способами: за допомогою меню програми, панелі інструментів або контекстного меню (найзручніший спосіб). Контекстне меню об'єкта містить команди, визначені лише над вибраним об'єктом.

Щоб отримати контекстне меню елемента, треба клацнути над елементом правою клавішею миші.

Відображення піктограм у вікні папки залежить від вибору команд («Значки», «Список», «Таблиця» тощо) з пункту меню «Вигляд», а також від значень параметрів, доступ до яких отримують після виконання команд «Сервіс»; «Властивості папки»; «Вигляд». Власне тут у Windows XP можна задати чи скасувати відображення ПОВНОГО шляху до вибраного файлу в рядку заголовка папки чи в адресному рядку на панелі інструментів, назв типів файлів (розширень), захованих і системних файлів тощо.

Значок для папки можна замінити на інший, зокрема на закладці «Налаштування команди Вигляд» на «Налаштування вигляду папки».

За допомогою команди «Властивості» з контекстного меню робочого столу отримаємо доступ до діалогового вікна налаштування екрана (робочого столу).

Тут користувач може:

ь на закладці «Фон» чи «Робочий стіл» з меню дібрати до вподоби колір фону і вигляд малюнка (шпалер) робочого столу;

ь на закладці «Заставка» вибрати вигляд екранної заставки - рухомого зображення, яке з' явиться на екрані через заданий інтервал бездіяльності користувача (це роблять з метою запобігти вигорянню екрана);

ь змінити кольорове оформлення всіх елементів вікон;

ь задати параметри роздільної здатності екрана.

У Windows 9х можна вибирати web-стиль чи класичний Windows-стиль вибору і відкривання (запуску) об'єктів, а також вигляд вказівника миші, змінювати вигляд значків; а у Windows XP - задавати тему робочого столу як сукупність значень різних параметрів, а також можливість відобразити певну web - сторінку на робочому столі відразу після вмикання комп'ютера.

Задавши потрібні параметри, діалогові вікна закривають, натиснувши на кнопку ОК. Якщо користувач почав задавати нові параметри і передумав їх упроваджувати, то потрібно натиснути на кнопку ВІДМІНИТИ. Початківці часто роблять помилку: намагаються виконати якусь дію, не закривши діалогового вікна. Діалогове вікно завжди потрібно закривати.

У діалогових вікнах є також кнопка зі знаком запитання. Клацнувши на ній, а потім на будь-якому елементі вікна, отримаємо довідку про призначення цього елемента.

Комп'ютер вимикати відразу не можна. Спочатку потрібно натиснути на кнопку «Пуск» і послідовно виконати пункти «Закінчення роботи» і «Вимкнути» або «Перезавантажити». Натиснувши на комбінацію клавіш AIt+F4 і Enter, процес вимикання комп'ютера можна значно пришвидшити.

У Windows XP комп'ютер можна перевести у «сплячий режим», натиснувши клавішу Shift після виконання команди «Закінчення роботи». У цьому випадку після вмикання комп'ютера на екрані будуть папки і документи, що залишилися з попереднього сеансу роботи.

Порушення правил вимикання або самовимикання комп'ютера внаслідок раптового зникнення живлення може призвести до неполадок у системних файлах на диску.

Під час наступного вмикання комп'ютера деякий час працюватиме програма сканування дисків, яка усуватиме ці неполадки.

5. ОС Windows: Головне меню. Запуск програм

Головне (каскадне) меню операційної системи призначене для запуску програм і керування роботою комп'ютера. Його формує користувач і відкриває натисканням на кнопку «Пуск».

Пункт Програми (Усі програми) призначений для запуску програм, що занесені в його підменю. Він також дає уявлення про наявні на комп'ютері програми. Будь-яку програму запускають так: знаходять у списку потрібну назву і клацають над нею лівою клавішею миші. Символ трикутника праворуч від назви означає, що це не програма, а папка, розкривши яку отримаємо підменю, в якому треба буде зробити вибір. Так утворюється каскад меню. Працюючи з каскадом, потрібно акуратно вести курсор миші в горизонтальному напрямку в рядку з назвою програми до символу трикутника, щоб відкрити чергове підменю. Якщо це не вдається відразу, слід набути відповідних навичок.

Головне меню, і, зокрема, пункт «Програми» користувач може змінювати відповідно до своїх потреб. Для цього потрібно клацнути на кнопці «Пуск» правою клавішею миші та виконати команду «Відкрити» - отримаєте доступ до папок з ярликами програм, що є в меню. Ці ярлики можна вилучати або вставляти нові - отримаєте нову конфігурацію меню. Змінити вигляд і склад головного меню можна за допомогою команди «Властивості» контекстного меню кнопки Пуск, але студентам це робити не дозволяється.

Розглянемо деякі програми, згруповані у папці «Стандартні»: Блокнот (Notepad) - редактор текстів, Калькулятор - калькулятор, Paint - графічний редактор, Знайомство з Windows XP. Англійські назви програм часто (але не завжди) є водночас власними назвами exe - файлів, з яких вони запускаються.

Блокнот (MS NotePad)

Блокнот (MS NotePad) - найпростіший текстовий редактор. Його використовують для підготовки коротких повідомлень у стандартному форматі txt, а також кодів Windows - програм і даних для них, зокрема, текстів web - документів у форматі html тощо. Текстовий файл може містити реферат чи курсову роботу студента, автобіографію користувача, лист до друга, текст пісні чи вірша, фрагмент літературного твору, звіт, важливий документ тощо.

Набирання і виправляння текстів називають редагуванням, ось чому відповідні програми називаються текстовими редакторами. Розглянемо головні правила роботи з ними.

Текст з'являтиметься на екрані у точці, на яку вказує курсор. Ця точка називається точкою (позицією, місцем) вводу.

Розглянемо, як використовують деякі клавіші клавіатури для набирання текстів. Між словами потрібно робити пропуски, для чого використовують найдовшу клавішу - пропуск. Пропуски не рекомендується використовувати для утворення абзаців, відступів, центрування тексту. Для цього є спеціальні способи. Наприклад, абзацний відступ утворюють клавішею Tab.

Щоб вилучити щойно неправильно набраний символ, натискають на клавішу Backspace. Помилку в середині тексту виправляють так: до неправильного символу підводять курсор, вилучають його клавішею Del і набирають потрібний символ. Виявивши помилку, не потрібно вилучати правильно набрані символи клавішею Backspace, щоб виправити помилку.

Курсор можна швидко перевести на початок чи в кінець рядка, натиснувши на клавіші «Home» чи «End» відповідно, або користуючись мишею. Клавіші «Page Up» і «Page Down» призначені для перегляду великих текстів екранними сторінками.

Щоб почати новий абзац чи розділити один рядок на два, натискають на клавішу вводу Enter. Щоб вставити у текст порожній рядок, потрібно ще раз натиснути на клавішу «Enter». Для продовження введення тексту в наступному рядку без створення нового абзацу треба натиснути «Shift+Enter».

...