Для визначення можливого сценарію розвитку наукових комунікацій і ролі бібліотеки в них доцільно спочатку визначити тенденції розвитку основного комунікаційного засобу - наукового документопотоку. Поява персональних комп'ютерів і стрімке збільшення їх обчислювальної потужності, а також зародження технологій швидкісної передачі текстів на довільні відстані дала змогу мати доступ до будь-яких публікацій, представлених на сайтах інтернету. Інші технічні розробки призвели до створення компакт-дисків, що зробило можливими запис і тривале збереження сотень тисяч сторінок тексту, їх швидке та дешеве тиражування, а також відкрило перспективи комп'ютерного оброблення повнотекстових документів.

Відомо, що вчені використовують в основному новітні публікації. У звіті фахівців Федеральної лабораторії США показано, що більше 80 % прочитаних ними матеріалів належали до останніх 12 місяців, а понад половину склали журнали, що тільки вийшли друком. За даними іншого типового обстеження групи вчених, 70 % одержаної ними наукової інформації містилися в журналах [42].

І хоча всі види наукової комунікації в сукупності і складають інформаційне середовище фахівця, однак саме журнальна стаття залишається, незважаючи на всі зміни в технології, "атомом наукового зв'язку" [16], а журнальні статті посідають перше місце серед джерел інформації, якими користуються вчені. Обстеження бібліографічних запитів кількох тисяч американських науковців показало, що 70 % їх інформаційних запитів становлять журнальні статті. З джерел, якими користуються інженери електропромисловості Великої Британії, 70 % припадає на фахові журнали, а 60 % усіх наукових документів з електротехніки - це журнальні статті [42].

Через важливість наукового журналу як ядра наукових комунікацій простежимо тенденції його розвитку в електронному середовищі. Початком електронного журналу вважають жовтень 1976 р., коли Національний науковий фонд США приступив до здійснення програми EIES (Electronic Information Exchange System - Система електронного обміну інформацією). Незважаючи на технологічну недосконалість перших інформаційно-пошукових систем і високу вартість передачі інформаційна цінність цієї послуги для користувача була очевидною. Неминучим було те, що на початковому етапі електронний журнал був лише електронною копією традиційної друкованої версії, тим, що називається full text on-line, або рівнобіжна копія. Однак згодом виникає й інша модель журналу - електронний журнал у чистому вигляді.

У 1980-ті роки виникли перші журнали: "The Online Chronicle", "The Online Hotline", "The Electronic Magazine". Технологія підготовки періодичних електронних видань змінювала стереотипи відносин авторів, редакторів і читацької аудиторії, встановлювала "зворотний зв'язок" зі споживачем інформації в інтерактивному режимі. Було введене поняття "віртуального електронного журналу", орієнтованого виключно на публікації авторських статей і такого, що виключає інші елементи, які визначають єдність журнальної структури. Уже тоді розглядалася перспектива, за якої споживач буде мати доступ до повних текстів релевантних статей, що супроводжуватимуться текстами усіх цитованих публікацій [5].

Сьогодні вже значна кількість наукових видавництв пропонує на ринку свої друковані журнали як на компакт-дисках, так і в мережевому доступі. Провідні видавництва світу (Elsevier, Springer, Blackwell, Kluwer та ін.) випускають сьогодні свої видання в електронному вигляді, постійно збільшують їх кількість і забезпечують користувачам доступ не тільки до поточних, але і до ретроспективних випусків. Доступ до електронних версій традиційних журналів організовують й інформаційні фірми. Наприклад, в електронному сховищі компанії EBSCO тільки в одній БД Academic Search Premier містяться повні тексти публікацій з 4500 журналів (дані на 01.07.2007 р.). Можна говорити про те, що процес переходу від традиційних друкованих видань до їх мережевих версій і поява суто електронних журналів безперервно інтенсифікується. Публікацію мережевих електронних журналів сьогодні здійснюють не лише видавництва, а й наукові організації або навіть окремі вчені [10]. З'являється все більше журналів, що видаються лише в електронному форматі, наприклад, американський журнал New Journal of Physics [41], підготовка якого є результатом спільної діяльності Американського інституту фізики і Німецького фізичного товариства.

Необхідно акцентувати увагу й на такому напрямі розвитку наукової комунікації в електронному середовищі, що виник на початку ХХІ ст. і базується на феномені "відкритого контенту". Під останнім розуміються будь-які інтелектуальні продукти (текстові документи, мультимедійні матеріали, комп'ютерні програми), що представлені в інтернеті і допускають їх вільне копіювання та використання за умов посилання на автора інформації [11; 19]. Ідея відкритого доступу до результатів наукової діяльності набула нових імпульсів з оприлюдненням так званої Будапештської ініціативи відкритого доступу (Budapest Open Access Initiative) [2]. Згідно з нею "під відкритим доступом мається на увазі відкриті для всіх публікації в інтернеті; їх можна читати, завантажувати, копіювати, поширювати, роздруковувати, проводити свої дослідження, приєднувати до повних текстів відповідних статей, використовувати для складання покажчиків, уводити як дані в програмне забезпечення або використовувати для інших цілей за відсутності фінансових, правових і технічних перешкод, за винятком тих, які регулюють доступ до самого інтернету. Єдиним обмеженням на відтворення та поширення публікацій і єдиною умовою копірайту в цій сфері має бути право автора контролювати цілісність своєї роботи й обов'язкові посилання на його ім'я у разі використання роботи та її цитування".

Отже, розвиток електронних наукових комунікацій здійснюється в напрямі кардинального підвищення їх оперативності й зумовлює стрімке збільшення зібрань мережевих наукових журналів і окремих публікацій, розпорошених у глобальних комп'ютерних мережах. Тому зростає роль суспільних інституцій, які мають забезпечити кумуляцію та постійне збереження цих зібрань для наступних поколінь [9]. Такою інституцією, що впродовж століть виконувала згадану меморіальну функцію, є бібліотека. Вона має розширити методи та засоби роботи з інформаційними потоками, освоїти технологію архівування джерел електронної інформації і їх аналітико-синтетичного оброблення, а також створення і багатоаспектного використання нових інформаційних продуктів.

Наукове оброблення інформації та виділення нових знань

Необхідність переходу від "епохи Гутенберга", коли основний обсяг знань людства зберігався в документах на паперових носіях, до ери електронних інформаційних комунікацій і зростаючі вимоги суспільства до науково-інформаційного забезпечення його сталого розвитку потребують кардинального переосмислення підходів до аналітико - синтетичного оброблення документних інформаційних потоків у бібліотеках.

Для вирішення цього завдання використовується методологія системного аналізу, що передбачає дослідження бібліотечної сфери не лише як самостійної структури, а й як складової певної більшої системи [33]. Для бібліотечно-інформаційної сфери структурою вищого рівня є суспільна сфера, тому для визначення напряму технологічної трансформації бібліотек потрібно, насамперед, встановити тенденції її розвитку. Сучасне суспільство зазвичай трактується як інформаційне, що здійснює перші кроки на шляху до суспільства знань. У такому разі суспільство знань розглядається як вища стадія інформаційного суспільства [8; 32]. Оскільки науковці, дослідження яких призвели до появи терміна "суспільство знань", вкладали в нього інший зміст, доцільно навести їхню точку зору.

У 1959 р. професор Гарвардського університету Даніел Белл, якого вважають класиком соціології, під час виступу на міжнародному соціологічному семінарі у Зальцбурзі (Австрія) вперше використав термін "постіндустріальне суспільство". Ним визначався соціум, у якому індустріальний сектор втрачає провідну роль, а головною рушійною силою стають наукомісткі (високі, тонкі) технології. Це визначення і сьогодні повністю відповідає реаліям - його можна вважати класичним [1]. Префікс пост - допускає неоднозначність у тлумаченні основної сутності суспільства. Конкретизацію цієї сутності зробив Пітер Друкер, класик менеджменту, професор кількох американських університетів і консультант найбільших фірм США, який у 1966 р. увів у науковий обіг термін "суспільство знань" (knowledge society), що визначає тип економіки, в якій знання відіграють вирішальну роль, а їх виробництво стає джерелом розвитку [7].

У вищенаведеному контексті цей термін фігурував у науковому середовищі до 1980-х років, адекватно описуючи розвиток суспільства: у 30-х роках у розвинених країнах світу виникла така наукомістка галузь виробництва, як радіотехніка, в 40-х - ядерні технології, у 50-х - комп'ютерне машинобудування, в 60-х - ракетно-космічні технології. Досягнуті в 1970-х роках успіхи у сфері мікроелектроніки (зокрема, створення мікропроцесорів) призвели до появи у 80-х роках минулого століття персональних комп'ютерів, а в 1990-х - інтернету. Якщо раніше високі технології спричинювали зародження в суспільстві "острівків знань", то персональні комп'ютери разом з інтернетом зумовили лавиноподібне поширення глобальних інформаційно-комунікаційних технологій. Успіхи в даній сфері були настільки разючими, що в засобах масової інформації суспільство стали називати інформаційним. Цей термін перейшов і в лексикон політиків, про що свідчить, наприклад, поява такого програмного документа, як "Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства", прийнята лідерами країн "великої вісімки" у 2000 р. [21].

Віддаючи належне ролі та значенню інформаційно-комунікаційних технологій, слід констатувати, що вони - не єдина наукомістка галузь. У зробленому в 2000 р. у США фундаментальному прогнозі розвитку світу до 2015 р. йдеться про пріоритетний розвиток поряд з інформаційними технологіями й біотехнологій [36]. Сьогодні в розвинених країнах підвищену увагу стали приділяти новітньому напряму - нанотехнологіям, тому цілком логічним є прийняття на 32-й Генеральній конференції ЮНЕСКО (Париж, 2003 р.) рекомендацій щодо використання терміна "суспільство знань", а не "інформаційне суспільство" [20] і "Туніської програми для інформаційного суспільства" (Туніс, 2005 р.) [26]. Очевидно і в Україні необхідно повернутися до класичного визначення сучасного етапу розвитку суспільства, яке було введене в науковий обіг ще в 1950-60-ті роки.

З вищевикладеного однозначно випливає сутність вимог суспільства знань до всіх інституцій - вони мають орієнтувати свою діяльність на наукомісткі технології. Щодо бібліотек така ідеологема потребує визначення стратегічним напрямом розвитку в них інтелектуальних інформаційних технологій [13].

Потрібно наголосити, що спрямованість на наукомісткі технології у бібліотеках існувала завжди. Їх класичним прикладом є процес створення бібліографічної інформації [12]. Детальне теоретичне опрацювання, чітке визначення об'єкта та предмета бібліографознавства, методології та базових бібліографічних категорій і значна практика каталогізації призвели до того, що бібліографічна діяльність стала вважатися рутинною. Однак це процес наукового оброблення документів, що полягає в аналітико-синтетичному переробленні первинної документної інформації в бібліографічну, і тому його безперечно слід вважати першим етапом наукомістких технологій, спрямованих на інформаційне забезпечення сталого розвитку суспільства.

Нетрадиційним для бібліотек світу є процес створення реферативної інформації, її формування здійснюється, як правило, у спеціально створених інформаційних центрах. Така ситуація виникла внаслідок недооцінки бібліотеками ролі наукомістких технологій. Не викликає сумнівів доцільність проведення реферування в межах інтегрованого з процесом каталогізації технологічного циклу, розглядаючи його в цілому як поглиблене аналітико-синтетичне оброблення документної інформації. Тому слід оцінити досвід України зі створення на цій базі національної системи реферування наукової літератури, що була започаткована двома провідними науково-інформаційними центрами держави - Національною бібліотекою України імені В.І. Вернадського (НБУВ) та Інститутом проблем реєстрації інформації НАН України.

Якщо реферування можно вважати другим етапом наукового оброблення документів, то третім є підготовка оглядово-аналітичних і прогностичних матеріалів, насамперед, для органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Найбільших успіхів у реалізації такого етапу досягнуто Бібліотекою Конгресу США, що первісно орієнтувалась на інформаційну підтримку діяльності вищого законодавчого органу держави. У складі цієї бібліотеки в 1912 р. створено Дослідницьку службу, що є багатогалузевим науково-дослідним інститутом зі штатом понад 800 осіб високої кваліфікації [22]. Ця служба реалізує три основні завдання: підготовка з певною періодичністю бюлетенів з проблем політики, економіки, науки тощо; підготовка оглядових матеріалів на замовлення комітетів і підкомітетів Конгресу США; інформаційна підтримка розгляду Конгресом поточних законодавчих актів. Слід звернути увагу на одну принципову особливість у діяльності Дослідницької служби: її фахівці уникають терміна "інформаційно-аналітичні документи", який передбачає наявність у створених матеріалах висновків і рекомендацій. Вважається, що останні - це прерогатива конгресменів, а Служба має лише надати різнобічну й об'єктивну інформацію для прийняття науково обґрунтованих рішень. Певних успіхів щодо інформаційної підтримки діяльності управлінських структур досягли й українські бібліотеки. В НБУВ, наприклад, створено Службу інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади, більшість обласних універсальних наукових бібліотек мають підрозділи з підготовки відповідних матеріалів для обласних і міських держадміністрацій.

електронна комунікація бібліотека науковий

Наступний, четвертий, етап інтелектуального оброблення документів тісно пов'язаний із комп'ютерними технологіями, оскільки його реалізація потребує наявності й електронних інформаційних ресурсів, і значних обчислювальних потужностей. Йдеться про проведення взаємодоповнювальних бібліо-, інформо- та наукометричних досліджень у сховищах даних для встановлення кількісних закономірностей у бібліотечно-бібліографічній діяльності та процесах наукової комунікації з метою оптимізації науково-інформаційної сфери суспільства в цілому [4]. Прикладами інтелектуальних завдань цього етапу можуть бути кластеризація (виділення компактних скупчень документів, що мають подібні, заздалегідь не задані ознаки), процедури побудови нових класифікаційних схем тощо. Розробки в цьому напрямі все більш інтенсифікуються [31]. Можна говорити про певні досягнення, хоча в повсякденній бібліотечній практиці згадані інтелектуальні технології поки що не використовуються.

Технологічний цикл, що передбачає бібліографування, реферування, підготовку інформаційно-аналітичних і прогностичних матеріалів, проведення бібліо-, інформо- та наукометричних досліджень, є передумовою, необхідною для досягнення головного кінцевого результату науково - інформаційної діяльності бібліотеки XXI ст. - виділення зі сховищ даних нових знань, що в явному вигляді в них не містяться.

Четвертий і п'ятий етапи інтелектуального оброблення документних масивів мають багато спільного, насамперед, у комп'ютерно-технологічному аспекті. Однак, між ними є й принципова різниця. Бібліо-, інформо- та наукометричні дослідження мають на меті вдосконалення науково-інформаційної діяльності бібліотек. П'ятий етап орієнтовано на зародження в їх стінах наукових установ, що можуть одержувати теоретичні та прикладні результати у всіх галузях знання. Цей етап сьогодні бібліотеками ще не реалізовано, лише проводяться окремі дослідження та експерименти.

Таким чином, за умов переходу від індустріального суспільства до суспільства знань бібліотека має освоїти інтегрований технологічний цикл, що включає всі наукомісткі процеси оброблення документних масивів, починаючи з бібліографування й закінчуючи екстракцією зі сховищ даних нових знань. Це - визначальна ідеологема її розвитку й одночасно неодмінна умова існування, інакше в XXI ст. книгозбірня стане музеєм книги.

Функціональна трансформація бібліотеки зумовить структурну. Сьогодні класичною є модель бібліотеки, що включає чотири елементи: фонд, матеріально-технічну базу, користувача та бібліотекаря [25]. Інтелектуальні технології виділення нових знань нададуть бібліотеці сутнісні функції наукової установи й інформаційно-аналітичного центру. Необхідність кадрового забезпечення інтелектуальних технологій продукування знань кардинально посилить освітній акцент у діяльності бібліотек, оскільки якісну підготовку та підвищення кваліфікації спеціалістів у цій сфері можна здійснити лише за участю бібліотек і на їх базі. Використання інноваційних форм безперервної освіти призведе до появи в концептуальній моделі бібліотеки дослідницького університету. І, нарешті, інтеграція інтелектуальних технологій продукування знань гуманітарної спрямованості з традиційною функцією бібліотеки як осередку культури зумовить потребу доповнення згаданої моделі культурологічною інституцією.

Отже, у функціональному аспекті бібліотека XXI ст. поряд з виконанням традиційних завдань документно-комунікаційного центру має забезпечити реалізацію повного технологічного циклу інтелектуальних інформаційних технологій від бібліографування до виділення зі сховищ даних нових знань і надання їх користувачам.

Висновки