Цифровий ідентифікатор об'єкта: "ISBN суспільства знань"

Технологічна модель DOI, про яку йтиметься нижче, виникла на перетині проблематики видавничої справи та кібернетики, вона стосується питань індексації та обліку інформаційних ресурсів. Стаття має на меті проведення огляду системи DOI для аналізу потенційних можливостей українських бібліотек, інформаційних центрів та окремих видавничих установ щодо запровадження даної технологічної моделі у практиці своєї діяльності.

Постановка проблеми

Необхідність запровадження системи єдиних міжнародних стандартних номерів (ISBN) для документів була усвідомлена ще у середині 1960-х рр. Сьогодні індекси ISBN (а також ISSN, ISMN, ISAN тощо) мають фундаментальне значення для видавничої справи та інформаційної галузі взагалі. Проте, епоха онлайнових комунікацій кинула нові виклики стандартизації видавничої справи, зокрема, виникла потреба у розробленні системи реєстрації універсальних стандартних ідентифікаторів для онлайнових інформаційних ресурсів. Стандартизація електронного документообігу за допомогою ISBN - подібних ідентифікаторів пов'язана з низкою проблем, адже електронні ресурси суттєво відрізняються від традиційних як за формальними ознаками, так і за механізмом їх видання. Отже, індексація електронних ресурсів потребує запровадження зовсім іншої технології обліку.

Наявність єдиних міжнародних ідентифікаторів ресурсів вкрай важлива також для сталого розвитку глобальних обчислювальних мереж. Взагалі, поява Інтернет-мережі у її сучасному вигляді пов'язана з винайденням у 1990 р. технології Uniform Resource Locator (URL). Це технологія адресації інтернет-ресурсів, фундаментальна за своїм значенням: рядок URL є унікальним для Мережі загалом набором символів, який дає змогу здійснювати елементарну навігацію у Всесвітньому павутинні. Проте, рядок URL ідентифікує місце збереження ресурсу, але не сам ресурс. З одного боку, ресурси з однаковим змістом можуть знаходитись одночасно за кількома URL-адресами (публікуватися паралельно на декількох веб-сайтах), з іншого - адреси веб-сайтів та їх структура (адреси у межах веб-сайтів) часто змінюються, а отже ідентифікація інформаційного змісту за місцем його збереження (тобто за URL-посиланнями) є дуже ненадійною.

У жовтні 1997 р., в результаті досягнення домовленостей і компромісів між співтовариствами видавців та інтернет-розробниками, з'явилася ініціатива розроблення універсального цифрового ідентифікатора об'єктів Digital Object Identifier (DOI). Процес розроблення технології DOI переслідував конкретну мету - потужним видавцям наукової періодики необхідний був інструмент обліку для роздрібної торгівлі своєю продукцією через Інтернет. Для того, щоб дозволити кінцевому користувачеві в обхід усіх посередників купити окрему статтю, розміщену на сайті видавця, або навіть її частину, потрібно запровадити одиницю обліку та розробити механізм ціноутворення для кожної конкретної одиниці інформації. Більше того, оскільки така роздрібна торгівля передбачає виставлення на продаж великої кількості одиниць обліку, цінність кожної одиниці повинна визначатись у автоматизованому режимі. Якщо мова йде про продаж науково-інформаційних ресурсів, для визначення цінності кожної одиниці найбільше підходить індекс цитування. Отже, необхідна технологія для автоматизованого визначення індексів цитування ресурсів. Саме такий зміст було закладено початково у технологічну модель DOI. Сьогодні вона розглядається більш широко, оскільки DOI можуть бути зареєстровані не лише для ресурсів, а й навіть для абстрактних наборів знань, тому дана технологічна модель претендує на статус одиниці обліку «економіки знань» у «суспільстві знань».

Де-факто, система DOI є практичним упровадженням специфікацій URI та URN [18], хоча можливості цієї технології виходять за межі означених специфікацій і вирішують низку самостійних важливих проблем інформаційної галузі.

Digital Object Identifier

Система DOI створена для ідентифікації будь - якого змісту у цифровому середовищі (причому, сам зміст не обов'язково має бути цифровим: DOI розшифровується як «цифровий ідентифікатор об'єкта», а не як «ідентифікатор цифрового об'єкта» [12]). Об'єкти реєструються за допомогою унікальних ідентифікаторів, які складаються з цифр та літер, зв'язані з посиланнями на актуальні джерела в Інтернеті, де ці об'єкти (або інформація про них) можуть бути знайдені. Таким чином, інформація про об'єкти може змінюватися з часом, але зареєстровані унікальні ідентифікатори DOI завжди залишаються незмінними [18]. Цю систему часто порівнюють з системою присвоєння універсальних штрих-кодів EAN/UPC товарам [22], якщо штрих-коди ідентифікують об'єкти фізичного світу, система DOI - інформаційні об'єкти. Ідентифікатори DOI можуть бути зареєстровані для будь-яких об'єктів, які можуть бути асоційованими з певною адресою URL [6].

Система DOI як підсистема Handle.

Синтаксис DOI

Система DOI є впровадженням глобальної ієрархічної системи просторів мережевих імен Handle System [10]. Розробником системи Handle є Роберт Кан - один з «батьків Інтернету», винахідник сімейства протоколів TCP/IP, лауреат Премії Т'юрінга (аналог Нобелівської премії у галузі кібернетики). Серед інших упроваджень Handle System можна назвати, зокрема, проект DSpace (пакет програмного забезпечення для створення цифрових репозитаріїв), програму National Digital Library Program (проект Бібліотеки Конгресу США з представлення у цифровому вигляді фондів історичних матеріалів), Defense Technical Information Center (репозитарій науково-технічної документації Міністерства оборони США), сховище даних NASA, бази даних Національної сільськогосподарської бібліотеки США, австралійський урядовий проект PILIN, низку потужних проектів європейських науково-дослідних установ тощо. Щоб уникнути плутанини, одразу зазначимо: система DOI - це не певний програмний пакет, готовий до впровадження і не абстрактний стандарт іменування об'єктів у базах даних. Система DOI є технологічною моделлю, сукупністю стандартизованих інформаційних технологій, упровадження яких дає змогу побудувати конкретну онлайнову інформаційну систему. Спрощено кажучи, мова йде про єдину загальносвітову глобальну базу даних інформаційних об'єктів, виданих різними установами в різному форматі та доступних у різних місцях.

Характерною рисою системи Handle є унікальність кожного імені в межах системи загалом. Всі ідентифікатори Handle, префікси яких починаються з періоду «10» є ідентифікаторами DOI, що відрізняє їх від ідентифікаторів Handle, зареєстрованих для інформаційних об'єктів у рамках інших проектів (DSpace, NDLP тощо). У свою чергу, всі ідентифікатори DOI також є унікальними в межах системи DOI. Таким чином, кожен ідентифікатор DOI має глобальну унікальність: на рівні системи DOI та, загалом, на рівні системи Handle.

Система DOI має декілька компонентів [3]:

стандартизований синтаксис побудови ідентифікаторів (Z39.84);

служба-диспетчеризатор, що базується на Handle System;

модель словника даних, інтероперабельна з моделями даних е-комерції (база метаданих інформаційних об'єктів);

механізми впровадження DOI на рівні інформаційної політики.

По суті, DOI-об'єкт - це триплет даних, що складається з унікального ідентифікатора, адреси (або численних адрес) URL та певного набору метада - них. Метадані та URL-адреси об'єкта з часом можуть змінюватись (доповнюватись, коригуватись) за запитом інтелектуального власника, але ідентифікатор DOI реєструється для об'єкта одноразово і залишається незмінним протягом усього його «періоду життя». Це дає змогу, зокрема, ідентифікувати власне зміст, а не режим доступу до нього, його адресу або його характеристики (контекст його опису певною схемою метаданих). Звертаючись до DOI-об'єктів, суб'єкти інформаційних відносин взаємодіють через службу-диспетчеризатор (resolution service), яка є джерелом актуальних даних про об'єкт звернення. Таким чином, наприклад, якщо посилання на документ оформлено у вигляді посилання на його ідентифікатор DOI, служба-диспетчеризатор має спрацювати як проксі-сервер і перенаправити кінцевого користувача до актуального місця збереження документа, незалежно від того, хто наразі є його власником і як змінювалися його адреси з моменту оформлення посилання.

За своєю структурою ідентифікатор DOI є рядком даних з цифр та літер, що складається з двох компонентів - префікса («Publisher ID») та суфікса («Item ID»), - які розподіляються знаком косої риски («/»). Практично не існує обмежень на розмір ідентифікатора DOI (технічний ліміт - приблизно 4 мільярди символів), хоча для надійності та простоти читання людиною пропонується обмеження розміру ідентифікатора 128 символами [22]. На практиці, ідентифікатори DOI це короткі рядки даних, що містять лише цифри, латинські літери та деякі символи пунктуації.

Префікси для видавців (суб'єктів інтелектуальної власності) реєструються Міжнародною фундацією DOI або однією з її реєстраційних агенцій. Префікси не несуть інформації про поточні права власності на об'єкт, лише вказують на реєстранта, який вніс об'єкт до системи DOI. Деякі суб'єкти інтелектуальної власності мають декілька префіксів для різних типів матеріалів.

Приклади типових префіксів:

10.1016 - Видавничий концерн Elsevier Science;

10.1038 - Видавництво Nature Publishing Group;

10.1535 - Корпорація Intel;

10.2205 - Геофізичний центр Російської академії наук;

10.2298 - Національна бібліотека Сербії.

Суфікси DOI реєструються для об'єктів інтелектуальної власності (книжок та їх розділів, назв журналів, випусків періодичних видань та статей з них, витворів музичного та образотворчого мистецтва, дисертацій, патентів, програмних кодів тощо) реєстрантами, які мають власні префікси (тобто, зареєстрованими постачальниками інформаційного змісту). Стандарт Z39.84-2005 «Синтаксис для DOI» [3] визначає рекомендації та деякі обмеження до структури суфікса DOI, але залишає видавцям свободу вибору оптимальної для них структури суфіксів. Часто у якості суфіксів імпле - ментуються інші ідентифікатори об'єкта (ISBN, ISSN, PII, SICI, «внутрішній» код журналу у видавництві, бібліотечний шифр зберігання тощо). Приклади ідентифікаторів DOI різних видавців: doi:l0.1038/4541032a - стаття з журналу Nature; doi:10.1126/science.321.5893.1225b - стенограма подкасту (звукового файла), опублікованого журналом Science;

doi:10.1016/B978-155860829-0/50015-2 - розділ наукової монографії «Bioinformatics» видавництва Elsevier;

doi: 10.1371/journal.pone.0000188.g001 - малюнок зі статті в електронній бібліотеці PLoS One;

doi:10.1002/9780470050118.ecse279 - стаття «Object-Oriented Databases» з енциклопедії «Wiley Encyclopedia of Computer Science and Engineering».

Видавці можуть використовувати різний синтаксис для різних інформаційних об'єктів або переходити з часом до використання більш зручного для них синтаксису. Але важливо, що існуючі ідентифікатори DOI не можуть зазнавати ніяких змін.

Служба-диспетчеризатор DOI

До базової функціональності системи DOI входить функція диспетчеризації інформаційних об'єктів. При реєстрації, з кожним ідентифікатором DOI асоціюється принаймні одна адреса URL, яка вказує на місце знаходження об'єкта. Служба-диспетчеризатор DOI (DOI Resolution Service) - це сервер Handle System, який надає кінцевому користувачеві сервіс, асоційований з певним ідентифікатором DOI; частіше всього, перенаправляє користувача до URL, асоційованого з ідентифікатором DOI. Ця функціональність є повністю відкритою та безкоштовною для кінцевих користувачів Інтернету.

Дуже близькою аналогією є система доменних імен (DNS), на якій базується Всесвітнє павутиння: DNS-сервер отримує від користувача DNS-адресу ресурсу (наприклад, www.nbuv.gov.ua) та перенаправляє його до IP-адреси фізичного сервера, на якому розміщений ресурс (у даному прикладі, 194.44.242.244). Фактично, DNS-адреса - це та ж сама IP-адреса, лише легша для сприйняття людиною. Але крім того, якщо IP-адреса ресурсу змінюється (через зміну телекомунікаційної інфраструктури), наявність рівня абстракції DNS дозволяє зробити запит постачальнику Інтернет на пере - асоціацію існуючої DNS-адреси з новою IP-адресою і для кінцевого користувача у цьому випадку доменна адреса ресурсу у Всесвітньому павутинні залишиться незмінною. У загальному вигляді диспетчеризація Handle (та DOI, зокрема) виглядає так само, але не на рівні серверів, а на рівні окремих об'єктів інформаційного змісту (сторінок сайтів, статей, наборів даних у таблицях тощо).

цифровий бібліотека український handle

Размещено на Allbest.ru