Кібергеографія як соціально-інституційне явище

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кібергеографія як соціально-інституційне явище

Кіберпростір часто порівнюється з новим «великим континентом», а його відкриття і освоєння з Великими географічними відкриттями і колонізацією нових земель. Ці порівняння, звичайно, умовні, проте вони відображають те, що дослідження кіберпростору з географічних позицій є новим напрямком науки, а специфіка кіберпростору вимагає часто інших теоретичних обгрунтувань, ніж традиційні географічні дослідження. Динаміка кібергеографії потребує соціально-філософського осмислення, оскільки кіберпросторі наявні різні інформаційно-мережеві потоки, а доступ і використання інформації людиною набуває локально-флуктуаційного характеру.

Інформаційний простір в цілому, та кіберпростір зокрема, є одними з яскравих прикладів псевдо географічних просторів з власними «рельєфами» та «потоками» у вигляді каналів зв'язку з обміну інформацією. Важливою якісною характеристикою будь-якого простору є його топологія. Когнітивна карта необхідна для надання індивідуальному суб'єктові всеосяжного враження про улаштування кіберпростору. Кінцева мета когнітивного картографування кіберпростору полягає в тому, аби продемонструвати діалектику репрезентації загальних соціальних кодів в індивідуальних системах відліку. У основі принципу картографії лежить надзвичайно важливе зіставлення ізоморфної і поліморфної моделей інтерпретації (структури та ризоми). Лише остання з них може картографувати невідому місцевість, не освоєну в процесі семіозиса. Подібно до асимптоти в геометрії, ризома задає межі струкгуризації.

Предметом досліджень сучасної кібергеографії є вивчення територіальної та організаційної структури кіберпростору. В даний час велика частина досліджень з кібергеографії за кордоном здійснюється переважно в англомовних країнах, в першу чергу у Великобританії та СІЛА; крім того, окремі дослідження проводяться в Німеччині, Ірландії, Італії, Франції, Новій Зеландії. He зважаючи на більш ніж десятилітню історію розвитку кібергеографії на Заході, вона досі не сформувалася як єдиний напрям досліджень. Внаслідок того, що кібергеографія спочатку представляла собою спробу досліджень інформаційних просторів окремих комп'ютерів, а потім невеликих комп'ютерних мереж, на сьогодні кібергеографія розуміється найчастіше у вузькому значенні як напрямок географії, що вивчає внутрішню структуру віртуальних просторів комп'ютерних мереж і (в кращому випадку) їх вплив на інші соціально-економічні системи. У ширшому значенні до кібергеографії в даний час деякі західні дослідники відносять як мінімум п'ять взаємозв'язаних напрямків досліджень [1,с.32]:

- загальна теорія і основи кібергеографії, вивчення організаційної структури віртуальних просторів, співвідношення кіберта реального просторів (власне кібергеографія);

- картографування комп'ютерних і телекомунікаційних мереж;

- візуалізація віртуального простору (кіберкартографія);

- вивчення впливу кіберпростору на територіальну організацію суспільства економіку, соціум, політику;

- вивчення територіальної організації комп'ютерних і телекомунікаційних мереж.

В цілому ж кібергеографія це комплексна наука, в сферу вивчення якої входить не лише сам кіберпростір, але і його фізична інфраструктура в реальному просторі ісоціум користувачів комп'ютерних систем. Тому кібергеографію умовно розділяють на два основні напрямки досліджень:

1) географію кіберпростору (або віртуальну географію), що займається вивченням структури кіберпростору;

2) географію комп'ютерних мереж, що вивчає в реальному просторі територіальну структуру комп'ютерних мереж.

Загалом, це розділення умовне внаслідок того, що явища в кіберпросторі не можуть бути розглянуті без їх взаємозв'язку з об'єктами в реальному просторі.

Технологічний простір комп'ютерів для кібергеографії інтересу не представляє і є об'єктом досліджень технічних наук, хоча саме тут, між комп'ютерними процесорами і протоколами мережі, пролягає кордон між реальним простором та кіберпростором, між світом фізичним і інформаційним. Саме технологічний простір комп'ютерів визначає багато в чому структуру кіберпростору і способи, за допомогою яких можна його досліджувати.

Структура інформаційного простору ототожнюється з територіальною структурою реального простору лише в тому, що більшість об'єктів кіберпростору є інформаційному проекцією цих же об'єктів в реальному просторі. В цілому поняття структури кіберпростору, хоча і засноване на об'єктах реального простору, відрізняється від звичайного його розуміння в географії тому, що не можна виміряти відстань між об'єктами в кіберпросторі в звичайних одиницях відстані метрах або кілометрах. Можна, звичайно, виміряти фізичну відстань між окремими комп'ютерами, але це має сенс лише для з'ясування того, скільки метрів дроту потрібно, аби з'єднати ці комп'ютери.

Взагалі головною особливістю кіберпростору є те, що відстань як така, в традиційному її значенні, не має для нього жодного значення. Існує два підходи до визначення відстані у кіберпросторі. Перший-час з'єднання між двома комп'ютерами-об'єктами кіберпростору може вважатися способом визначення відстані. Саме такої думки дотримуються дослідники-кібергеоірафи. Деякі зарубіжні вчені на основі цього підходу створюють тривимірні деревовидні мали кіберпростору. Створення таких мал рівнозначне картуванню земної поверхні на основі не географічних координат, а, наприклад, транспортної доступності від будь-якого визначеного центру, яким для кіберпростору фактично в даний час виступає Силіконова долина в Каліфорнії (СІЛА).

Процес мапування кіберпростору бурхливо розвивається силами наймогутніпшх інформаційних корпорацій. Причому, ці мали бувають не лише прив'язаними до земної поверхні, тобто відображують, як говорять в таких випадках, атрибутивну інформацію про структуру ноосфери. Важливо, що з'явилися картоїди (псевдокарти), на яких як координати простору використовуються адреси користувачів Інтернету та його ієрархічної структури. Тобто формується і вже реально існує, «дихає» власний кіберпростір ноосфери. Виникає інформаційна географія, що відрізняється від традиційної за своєю об'єктно-наочною сутністю. На думку українських вчених, інформаційна географія це комплекс наукових дисциплін, що вивчають особливу форму соціальної організації суспільства в комплексному кіберпросторі, в якому інформація та створення на її базі нових технологій забезпечують небачені раніше умови для функціонування людського співтовариства. Нематеріальні (віртуальні) і інтелектуальні ресурси стають суб'єктом кіберпростору: валюту витісняють віртуальні гроші; у всю йде торгівля віртуальними ресурсами; деякі країни перемкнулися на нематеріальні активи і завдяки цьому нестримно досягай успіхів, які приголомшують уяву [2,с.25-26].

Другий підхід «теорія інформаційного зв'язку», оскільки всі інформаційні сервери поєднані один з одним багаточисельними інформаційними посиланнями. Гіперпосилання забезпечують інформаційну єдність мережі Інтернет, і відстань, в даному випадку, це середня кількість переходів за посиланнями, які необхідно зробити, аби досягнути певного сайту. Останній підхід не відображає реальної ситуації, оскільки кожен інформаційний ресурс розміщений в тій чи іншій пошукові системи, і, відповідно, поняття «середнього» втрачає свій смисл. Більше того, аби розраховувати відстань необхідно визначити точку відліку, що зробити в мережі досить важко, оскільки вона не має ні початку, ні кінця.

Але як все-таки, наприклад, можна виміряти «відстань» в Інтернеті від одного сайту до іншого? Деякі вчені з Франції (Університет Нотр-дам), провівши спеціальне дослідження інформаційних ресурсів Інтернету, виявили, що максимальна «відстань» від одного сайту до іншого в Інтернеті складає всього лише 19 кліків миші. Тобто з якого б сайту Інтернет-користувач не почав свій «серфінг» в Мережі на будь-який інший сайт він може попасти в межах дев'ятнадцяти переходів (посилань з інших сайтів). Методика цього дослідження полягала в тому, що спеціальна програма-робот «упроваджувалася» в Мережу на випадково вибраному сайті і переходила по всіх посиланнях з вихідної сторінки на інші сайти. На кожному сайті процедура повністю повторювалася і так до безкінечності.

Але, як показало інше дослідження, проведене в 1999 р. спільно компаніями IBM, Compaq і AltaVista в межах 19 кліків можна потрапити лише приблизно на 30% всіх сайтів Мережі, які тісно «переплетені» один з одним посиланнями і складають свого роду інформаційне «ядро» Інтернету. Ще з 24% сайтів можна вийти на «ядро», але повернутися назад не можна, також як і ще на 24% сайтів можна попасти з «ядра», але не повернутися назад. І головне близько 22% всіх сайтів украй слабо пов'язано з іншими або взагалі ізольовано від основної маси інформаційних ресурсів Мережі і вдають із себе щось подібне до загублених «островів» в океані, які можна знайти лише знаючи їх точну адресу. Це той випадок, коли про сайт нічого не знає більшість пошукових систем.

Інший учений із СІЛА (Пенсільванський Університет) Доктор Г. Кай в ході своїх наукових досліджень прийшов до висновку, що відчуття відстані в кіберпросторі тобто, як близько або далеко знаходиться той чи інший сайт, залежить від пропускної спроможності комунікаційного каналу, що визначає швидкість з'єднання: «Просторові взаємини між співтовариствами в кіберпросторі на пряму не залежать від їх місця розташування в просторі реальному. Різниця в швидкості підключення народжує відчуття віддаленості: чим повільніше з'єднання, тим довше отримуєш від нього інформацію і тим сильніше відчуття того, що запрошуваний сайт знаходиться далеко» [3].

І нарешті група дослідників наукової лабораторії Bell Labs на чолі з Білом Чесвіком [4] запропонувала вимірювати відстані в Інтернеті в так званих «пукісах» (pookies), величина яких визначається як час проходження сигналу в процесі трасування дороги до конкретної IP-адреси. В результаті було з'ясовано, що діаметр всієї Мережі складає близько 10 тисяч «пукісів». Але багато це чи мало невідомо.

Якщо говорити про сутність та функціонування мережі Інтернет, то сучасні дослідники використовують поняття «ризома». Специфічне поняття постмодерністського дискурсу запозичене дослідниками Ж.Дельозом та Ф.Гваттарі з ботаніки, де воно означало певну будову кореневої системи, що характеризувалася відсутністю центрального стрижневого кореня та складалася з множини хаотично переплетених, періодично відмираючих та регенеруючих пагонів. У найширшому значенні «ризома» може слугувати образом світу епохи постмодерну, в якому відсутні централізація, впорядкованість та симетрія.

Кіберпростір представляється як сукупність інформаційних об'єктів тобто загальне інформаційне поле (що включає, як окремий випадок, всі інформаційні ресурси мережі Інтернет). Ta ж група учених з американської Bell Labs [5] спеціально розробленою програмою склала «Географічну мапу Інтернету», що є величезним багатовимірним «гіпердеревом», кожна гілка якого є каналом зв'язку між серверами. Візуально така мала нагадує щось подібне до кровоносної системи з величезною кількістю прожилків. Складаючи час від часу такі мали, вчені отримують можливість стежити за розвитком Інтернету, його зростанням і структурними змінами, що відбуваються, в мережі і визначати важливі особливості структури та динаміку Інтернету.

Важливим є також те, що за останні кілька років виникло і закріпилося поняття гео(кібер) політики інформаційного аналогу силової геополітики. Воно відображає досить запеклу боротьбу за кібернетичний простір світу, а також розвиток різних катаклізмів, в основі яких значне місце належить інформації. Існує віртуальна реальність глобально-гео(кібер) політичного розподілу світу, який приходить на зміну (або на противагу) розподілу гео-економічному. Зокрема, експерти передрікають виникнення противаг відносно гегемонії, що склалася в кіберпросторі світу СІЛА, в яких знаходяться зараз, образно і буквально кажучи, «інформаційні ключі» від всього інформаційного світу у вигляді серверів Інтернету та інших світових мереж.

Ці противаги можуть виникнути у вигляді пан-європейської мережі ЄС, а також країн південно-східної Азії. Ці масштабні регіональні мережі загрожують стати, на нашу думку, трьома інформаційними полюсами світового кіберпростору. Тоді геополітичний світ стане знову багатополярним, як це було два десятиліття тому але вже на якісно інший інформаційній основі.

З іншої точки зору до географії кіберпростору підходить М.Кастельс у своїй Грунтовній роботі «Галактика Інтернет». І хоча епоха виникнення та розвитку мережі Інтернет була багатьма дослідниками проголошена як «кінець географії», М. Кастельс заперечує їм, говорячи Інтернет має свою власну географію, що представлена у вигляді мереж та вузлів, які обробляють генеровані інформаційні потоки з різних місць. «Одиницею є мережа, а тому архітектура та динаміка складних мереж є джерелом смислу і функцій для кожного такого місця. Отриманий в результаті простір інформаційних потоків це новий різновид простору, характерного для інформаційної ери, який при цьому не є таким, що не має місця: він пов'язує між собою різні місця за допомогою телекомунікаційних комп'ютерних мереж і комп'ютеризованих транспортних мереж. Він перерозподіляє відстані, але не відміняє географію». Нові територіальні конфігурації, на думку М.Кастельса, з'являються в результаті одночасних процесів просторової концентрації, децентралізації та об'єднання, які постійно відчувають вплив з боку мінливої геометрії глобальних інформаційних потоків.

Зосереджуючи свою увагу на географії мережі Інтернет, він говорить, що такий вимір Мережі можна аналізувати з трьох точок зору: технічна географія Інтернету, просторовий розподіл його користувачів та економічна географія Інтернет-виробництва.

Технічна географія співвідноситься з телекомунікативною інфраструктурою мережі Інтернет, міжкомп'ютерними з'єднаннями, що організовують Інтернет-трафік, та розподілом доступу до Мережі, тобто телекомунікаційними лініями, призначеними для передачі пакетів даних. Саме за таким принципом працює ряд вже згадуваних нами дослідників, які складають мали Інтернету. « Загалом, якщо говорити технічною мовою, інфраструктура Інтернету є глобальною за своїм поширенням, проте територіально неоднорідною в тому, гцо стосується пропускної спроможності. По мірі того як міжрегіональні відмінності йдуть на спад, залежність від Сполучених Штатів поступово замінюється технічною залежністю від з'єднання з крупною широкосмуговою мережею мереж, що пов'язує між собою основні мегаполіси земної кулі, при цьому головні вузли як і раніше в основній своїй масі продовжують розташовуватися в Сполучених Штатах».

Що стосується географії користувачів, то, на думку М. Кастельса, вона демонструє вкрай неоднорідний територіальний розподіл Інтернету у вересні 2000 року, як за числом користувачів, так і за його впровадженням відносно чисельності населення кожній з країн. Так, Північна Америка з її 161 мільйоном користувачів була домінуючим регіоном світу (267 млн 2010р.) [7], а разом з 105 мільйонами європейських користувачів (475 млн 2010р.) вона концентрувала основну масу із загального числа 378 мільйонів користувачів Інтернету (2 млрд у 2010р. ), що різко контрастувало з каршною розподілу населення по планеті. Наприклад, на азіатсько-тихоокеанський регіон, де зосереджено понад дві третини населення земної кулі, доводилося лише 90 мільйонів користувачів (850 у 2010р.), або приблизно 23,6% від загального їх числа; Латинська Америка мала лише близько 15 мільйонів користувачів (205 млн 2010р.); Середній Схід 2,4 мільйона (63 млн 2010р.); Африка 3,11 мільйона (110 млн 2010р.), більшість з яких була у Південній Африці.

Що стосується щільності використання Інтернету, то тут Скандинавія, Північна Америка, Австралія і, що є досить цікавим, Південна Корея (39,9 млн у 2010р.), явно випереджали всі останні країни. За ними йшли Великобританія, Нідерланди, Німеччина, Японія, Сінгапур, Тайвань, Гонконг та країни Південної Європи. Із значним розривом від них слідували держави Азії, Латинської Америки, Середнього Сходу і, в самому кінці, Африка.

Як справедливо зазначає М.Кастельс, використання Інтернету сильно диференційоване в територіальному відношенні внаслідок неоднорідного розподілу технічної інфраструктури, багатств та освіти по планеті. Але така географічна схема з часом зазнає змін. Використання Інтернету поширюється швидкими темпами, проте подібне поширення відбувається згідно просторової схеми, яка веде до фрагментації його географії відповідно до багатства, технологічного рівня і влади: це, на його думку, нова географія розвитку.

Всередині окремих країн також мають місце значні просторові відмінності в розподілі використання Інтернету. Першими йдуть міські регіони (як у розвинених, так і в країнах, що розвиваються), тоді як аграрні області та невеликі міста істотно відстають в тому, що стосується доступу до цього нового середовища, факт, що ставить під серйозний сумнів футурологічний образ «електронного котеджу», про роботу і мешкання в сільській місцевості. Таким чином, поширення Інтернету в часі і просторі відбувається нерівномірно, за допомогою послідовно приєднуваних шарів, що може знайти своє віддзеркалення в різноманітності соціальної географії в майбутньому.

Проте, тоді як використання Інтернету, згідно очікувань та прогнозів, найближчими роками і далі розширюватиметься (принаймні, в найбільш розвинених країнах і в мегаполісах країн, що розвиваються), зараз з'являється більш вибіркова економічна географія, пов'язана з виробництвом Інтернету. І це третій, запропонований М. Кастельсом, підхід до аналізу географії Мережі. При цьому, він має на увазі виробництво Інтернет-устаткування і розробку відповідних технологій. «Силіконова долина та її глобальні мережі разом із всесвітньою мережею Ericsson з центром в Швеції, всесвітньою мережею Nokia з центром у Фінляндії, всесвітньою мережею NEC з центром в Японії і, можливо, ще декількома мережами, організованими довкола могутніх корпорацій доінтернетівської епохи (ATT, IBM, Microsoft, Motorola, Phillips, Siemens, Hitachi), продовжують концентруватися в не багатьох інноваційних середовищах, на технологічному ноу-хау яких переважно і ґрунтується Інтернет. Насправді, компанія Cisco Systems, контролююча понад 80% ринку мережевих маршрутизаторів, планувала до кінця 2000 року побудувати величезний кампус в Долині койотів поблизу від СанХосе (район Силіконової долини), здатний забезпечити житлом 20 тисяч працівників на додаток до вже працюючих на Cisco в цьому районі декількох тисяч чоловік, внаслідок чого велика частина її глобальної робочої сили виявиться сконцентрованою на ділянці розміром лише в декілька миль».

Водночас М.Кастельс зазначає, що уявлення про індустрію Інтернету як про ту, що складається виключно з Інтернет-виробників, компаній-розробників програмного забезпечення, Інтернет-провайдерів і Інтернет-порталів було б дуже обмеженим. «Комерційний Інтернет це не лише компанії всесвітньої павутини, це і компанії всередині всесвітньої павутини. Отже, нам необхідно виробити оцінку географії контент-провайдеров Інтернету в цілому, тобто доменів Інтернету будь-якого вигляду, які виробляють, обробляють і поширюють інформацію. Оскільки інформація є головним продуктом інформаційної епохи, а Інтернет є основним засобом здобуття і поширення такої інформації, економічна географія Інтернету в цілому це географія контент-провайдеров Інтернету».

Отже, можемо зробити важливий висновок, що основною особливістю сучасної кібергеографії є те, що той чи інший регіон характеризується як неоднорідністю доступу, так і випадковістю у користуванні інформації. Це означає, що в одному і тому ж кібергеографічному просторі наявні різні інформаційно-мережеві потоки, а їх динаміка характеризується як вертикальною, так і горизонтальною мобільністю, вони можуть протікати паралельно один одному, пересікатись і характеризуватися різною мірою інтенсивності.

кібергеографія комп'ютерний інтернет

Список використованих джерел

1. Перфильев Ю.Ю. Российское Интернет-пространство: развитие и структура / Ю. Перфильев. М. : Гардарики, 2003. 272 с.

2. Багров Н.В. Учение В.И.Вернадского и современность: ноосфера, информационное общество, киберпространство нового мира / Н. Багров, И. Черванёв //Социальная экономика. № 1.-2009.-С. 9-31.

3. Девтеров І.В. Віртуальність масового суспільства. «Мультіверсум». Філософ, альманах. Вип.2 (100). Київ. 2011 p.. с. 23-32.

4. Девтеров І.В. Деякі чинники соціокультурної структуризації Internet. -Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. №3. 2002 р. с.42-49.

5. Кастельс М. Галактика Интернет : Размышления об Интернете, бизнесе и обществе / М. Кастельс. Екатеринбург: У-Фактория : Изд-во Гуманит. ун-та, 2004. 327 с.

Размещено на Allbest.ru