Створення простої Vlan розподіленої мережі з можливістю масштабування на базі протоколу динамічної маршрутизації OSPF

Размещено на http://www.allbest.ru/

АНОТАЦІЯ

Дипломна робота охоплює основні теоретичні та практичні задачі при створенні комп'ютерних мереж на базі технології Cisco, працюючими під керуванням стеку протоколів TCP/IP.

У роботі буде розглянуто основні види та топології мереж, основні вимоги до сучасних обчислювальних мереж, протоколи віддаленого управління мережею, статична та динамічна маршрутизація. Розроблено Vlan розподілену мережу з використанням Inter-vlan маршрутизації на базі протоколу RIP з використанням моделі маршрутизатора-на-паличці. Розроблено Vlan розподілену мережу з використанням Inter-vlan маршрутизації на базі протоколу OSPF з використанням моделі маршрутизатора-на-паличці. Проведений аналіз роботи протоколів динамічної маршрутизації RIP та OSPF.

Об'єм роботи - 80 сторінок. Вона включає три основних питання : загальні відомості комп'ютерних мереж, основні технології організації інформаційної взаємодії, реалізація інформаційної взаємодії на базі кафедри. В ході написання роботи було використано 15 джерел. Кількість схем, таблиць - 30.

Ключові слова: Vlan, Inter-vlan, RIP, OSPF,Cisco, ПРОТОКОЛИ ДИНАМІЧНОЇ МАРШРУТИЗАЦІЇ, ДИСТАНЦІЙНО-ВЕКТОРНІ ПРОТОКОЛИ, ПРОТOКОЛИ СТАНУ ЗВЯЗКУ.

ANNOTATION

The work covers the major theoretical and practical problems in creating networks based on technology Cisco, working under control protocol TCP / IP.

The paper will review the main types and network topology, the basic requirements for modern computer networks, protocols, remote network management, static and dynamic routing. A Vlan distributed network using Inter-vlan routing based on a RIP protocol using model router-on-stick. A Vlan distributed network using Inter-vlan routing based on OSPF protocol using model router-on-stick. The analysis of dynamic routing protocols such as RIP and OSPF.

Volume of work - 80 pages. It includes three main issues: an overview of computer networks, the core technology of information interaction, the implementation of information interaction to a chair. In the course of writing has been used 15 sources. Number of charts, tables - 30.

Keywords: Vlan, Inter-vlan, RIP, OSPF, Cisco, dynamic routing protocols, distance-vector protocol, PROTOCOLS OF relationships.

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ARP (address resolurion protocol) протокол визначення адрес

BDR (backup designated router) резервний виділений маршрутизатор

DHCP (dynamic host configuration protocol) протокол динамічної конфігурації вузла.

DNS (domain name system) доменна система імен

DR (designated router) виділений маршрутизатор

EIGRP (enhanced interior gateway routing protocol) дистанційно-векторний протокол маршрутизації фірми Cisco

FDDI (fiber distributed data interface) розподілений волоконний інтерфейс даних

FTP (file transfer protocol) протокол передачі файлів

ISO (international organization for standardization) міжнародна організація зі стандартизації

LAN (local area network) локальна комп'ютерна мережа

MAN (metropolitan area network) міська комп'ютерна мережа

OSI (open systems interconnection reference model) модель взаємодії відкритих систем

OSPF (open shortest path first) протокол динамічної маршрутизації стану зв'язку на основі алгоритму Дейкстри

PPP (point-to-point protocol) протокол точка-точка

RIP (routing information protocol) дистанційно-векторний протокол маршрутизації

SPF (shortest path first) алгоритм Дейкстри - пошук найкоротшого шляху

SSH (secure shell) мережевий протокол для реалізації текстового інтерфейсу по мережі з криптографічним захистом

TCP/IP (transmission control protocol/ internet protocol) протокол керування передачею/міжмережевий протокол

TELNET (TErminaL NETwork) мережевий протокол для реалізації текстового інтерфейсу по мережі

UDP (user datagram protocol) протокол дейтаграм користувача

VLAN (virtual local area network) віртуальна локальна комп'ютерна мережа

WAN (wide area network) глобальна комп'ютерна мережа

КМ комп'ютерна мережа

ВСТУП

Актуальність даної роботи полягає у необхідності створення Vlan розподіленої мережі з використанням Inter-vlan маршрутизації на базі протоколу OSPF, та використання дешевих мідних кабелів UTP cat5, як в межах одного підрозділу так і на базі декількох.

Досвід експлуатації обчислювальних мереж показує, що левова частка генерованої у таких мережах інформації використовуються тією ж установою, підприємством, що її породила, тобто значна частина мережевої інформації призначена для місцевих користувачів. Крім того, багато користувачів мережі зацікавлені у вільному доступу до спільних ресурсів підрозділу.

Об'єкт: локальна обчислювальна мережа

Предмет: Оптимізація інформаційної взаємодії підрозділів зв'язку

Метою написання даної роботи є практичне створення простої Vlan розподіленої мережі з можливістю масштабування на базі протоколу динамічної маршрутизації OSPF.

Для досягнення поставленої мети були поставлені наступні завдання:

· Дослідити загальні відомості про комп'ютерні мережі

· Проаналізувати основні технології організації інформаційної взаємодії

· Виконати реалізацію інформаційної взаємодії на базі кафедри

Дипломна робота складається з теоретичної і практичної частини.

РОЗІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО КОМП'ЮТЕРНІ МЕРЕЖІ

1.1 Комп'ютерна мережа

Комп'ютерна мережа (КМ) - являє собою систему розподіленої обробки інформації, що складає як мінімум із двох комп'ютерів, взаємодіючих між собою за допомогою спеціальних засобів зв'язку. Або іншими словами мережа являє собою сукупність з'єднаних один з одним ПК і інших обчислювальних пристроїв, таких як принтери, факсимільні апарати й модеми. Мережа дає можливість окремим співробітникам організації взаємодіяти один з одним і звертатися до спільно використовуваних ресурсів; дозволяє їм одержувати доступ до даних, що зберігається на персональних комп'ютерах у видалених офісах, і встановлювати зв'язок з постачальниками.[1]

1.2 Класифікація комп'ютерних мереж

Для класифікації комп'ютерних мереж використовуються різні ознаки, вибір яких полягає в тому, щоб виділити з існуючого різноманіття такі, які дозволили б забезпечити даній класифікаційній схемі такі обов'язкові якості:

· можливість класифікації всіх, як існуючих, так і перспективних КМ;

· диференціацію істотно різних мереж;

· однозначність класифікації будь-якої комп'ютерної мережі;

· наочність, простоту й практичну доцільність класифікаційної схеми.

Певна невідповідність цих вимог робить завдання вибору раціональної схеми класифікації КМ досить складної, такою, котра не знайшла до цього часу однозначного рішення. В основному КМ класифікують за ознаками структурної й функціональної організації.

По призначенню КМ розподіляються на:

· обчислювальні;

· інформаційні;

· змішані (інформаційно-обчислювальні).

Обчислювальні мережі призначені головним чином для рішення завдань користувачів з обміном даними між їхніми абонентами. Інформаційні мережі орієнтовані в основному на надання інформаційних послуг користувачам. Змішані мережі поєднують функції перших двох.[2]

По типу комп'ютерів, які входять до складу КМ, розрізняють:

1. Однорідні комп'ютерні мережі, які складаються із програмно-спільних ЕОМ;

2. Неоднорідні, до складу яких входять програмно-несумісні комп'ютери.

Особливе значення займає класифікація по територіальній ознаці, тобто по величині території, що покриває мережа. І для цього є вагомі причини, тому що відмінності технологій локальних і глобальних мереж дуже значні, незважаючи на їхнє постійне зближення.

Класифікуючи мережі по територіальній ознаці, розрізняють:

· локальні (Local Area Networks - LAN) мережі;

· міські (Metropolitan Area Networks - MAN) мережі.

· глобальні (Wide Area Networks - WAN) мережі;

LAN - зосереджені на території не більше 1-2 км; побудовані з використанням не дорогих високоякісних ліній зв'язку, які дозволяють, застосовуючи прості методи передачі даних, досягати високих швидкостей обміну даними порядку 100 Мбіт/с, Надавані послуги відрізняються широкою розмаїтістю й звичайно передбачають реалізацію в режимі on-line.[1]

MAN - займають проміжне положення між локальними й глобальними мережами. При досить більших відстанях між вузлами (десятки кілометрів) вони мають якісні лінії зв'язку й високих швидкостей обміну, іноді навіть більше високими, чим у класичних локальних мережах. Як і у випадку локальних мереж, при побудові MAN уже існуючі лінії зв'язку не використовуються, а прокладаються заново.[1]

WAN - поєднують комп'ютери, розосереджені на відстані сотень і тисяч кілометрів. Часто використовуються вже існуючі не дуже якісні лінії зв'язку. Більше низькі, чим у локальних мережах, швидкості передачі даних (десятки кілобіт у секунду) обмежують набір надаваних послуг передачею файлів, переважно не в оперативному, а у фоновому режимі, з використанням електронної пошти. Для стійкої передачі дискретних даних застосовуються більш складні методи й устаткування, чим у локальних мережах.[1]

Відмітні ознаки локальної мережі:

- висока швидкість передачі, більша пропускна здатність;

- низький рівень помилок передачі (або, що те ж саме, високоякісні канали зв'язку).

- ефективний, швидкодіючий механізм керування обміном;

- обмежене, точно певне число комп'ютерів, що підключаються до мережі.[5]

Глобальні мережі відрізняються від локальних тем, що розраховані на необмежене число абонентів і використовують, як правило, не занадто якісні канали зв'язку й порівняно низьку швидкість передачі, а механізм керування обміном у них у принципі не може бути гарантовано швидким. У глобальних мережах набагато важливіше не якість зв'язку, а сам факт її існування. Правда, зараз уже не можна провести чітку й однозначну межу між локальними й глобальними мережами. Більшість локальних мереж має вихід у глобальну мережу, але характер переданої інформації, принципи організації обміну, режими доступу до ресурсів усередині локальної мережі, як правило, сильно відрізняються від тих, що прийнято в глобальній мережі. І хоча всі комп'ютери локальної мережі в даному випадку включені також і в глобальну мережу, специфіки локальної мережі це не скасовує. Можливість виходу в глобальну мережу залишається всього лише одним з ресурсів, поділюваних користувачами локальної мережі.[7]

1.3 Топологія КМ

Топологія -- це стандартний термін, що використається професіоналами при описі основного компонування мережі. Крім терміна «топологія», для опису фізичного компонування вживають також такі:

· фізичне розташування;

· компонування;

· діаграма;

· карта.

Під топологією (компонуванням, конфігурацією, структурою) комп'ютерної мережі звичайно розуміється фізичне розташування комп'ютерів мережі один щодо іншого та спосіб їх з'єднання лініями зв'язку. Важливо відзначити, що поняття топології ставиться, насамперед, до локальних мереж, у яких структуру зв'язків можна легко простежити. У глобальних мережах структура зв'язків звичайно схована від користувачів і не надто важлива, тому що кожний сеанс зв'язку може виконуватися по своєму власному шляху.[4]

Топологія комп'ютерної мережі відображає структуру зв'язків між її основними функціональними елементами. В залежності від компонентів, що розглядаються, розрізняють фізичну i логічну структури локальних мереж. Фізична структура визначає топологію фізичних з'єднань між комп'ютерами. Логічна структура визначає логічну організацію взаємодії комп'ютерів між собою. Доповнюючи одна одну, фізична та логічна структури дають найповніше уявлення про комп'ютерну мережу.

Топологія мережі спричиняється її характеристиками. Зокрема, вибір тієї або іншої топології впливає на:

· склад необхідного мережного встаткування;

· характеристики мережного встаткування;

· можливості розширення мережі;

· спосіб керування мережею.

Щоб спільно використати ресурси або виконувати інші мережні завдання, комп'ютери повинні бути підключені один до одного. Для цієї мети в більшості випадків використається кабель (рідше -- бездротові мережі -- інфрачервоне встаткування Input/Output). Однак, просто підключити комп'ютер до кабелю, що з'єднує інші комп'ютери, недостатньо. Різні типи кабелів у сполученні з різними мережними платами, мережними операційними системами й іншими компонентами вимагають і різного взаєморозташування комп'ютерів.

Кожна топологія мережі накладає ряд умов. Наприклад, вона може диктувати не тільки тип кабелю але й спосіб його прокладки.

Топологія мережі визначає не тільки фізичне розташування комп'ютерів, але, що набагато важливіше, характер зв'язків між ними, особливості поширення сигналів мережею. Саме характер зв'язків визначає ступінь відмовостійкості мережі, необхідну складність мережної апаратури, найбільш підходящий метод керування обміном, можливі типи середовищ передачі (каналів зв'язку), припустимий розмір мережі (довжина ліній зв'язку й кількість абонентів), необхідність електричного узгодження й багато чого іншого.[11]

Коли в літературі згадується про топологію мережі, то можуть мати на увазі чотири зовсім різних поняття, що ставляться до різних рівнів мережної архітектури:

1. Фізична топологія (тобто схема розташування комп'ютерів і прокладки кабелів). У цьому змісті, наприклад, пасивна зірка нічим не відрізняється від активної зірки, тому її нерідко називають просто «зіркою».

2. Логічна топологія (тобто структура зв'язків, характер поширення сигналів мережею). Це, напевно, найбільш правильне визначення топології.

3. Топологія керування обміном (тобто принцип і послідовність передачі права на захват мережі між окремими комп'ютерами).

4. Інформаційна топологія (тобто напрямок потоків інформації, переданої мережею). [8]

При проектуванні мереж в першу чергу необхідно вибрати спосіб організації фізичних зв'язків, тобто фізичну топологію. Під фізичною топологією обчислювальної мережі розуміється конфігурація графа, вершинам якого відповідають комп'ютери мережі (іноді і інше устаткування, наприклад концентратори), а ребрам - фізичні зв'язки між ними. Комп'ютери, підключені до мережі, часто називають станціями (workstations) або вузлами мережі.

1.3.1 Фізична топологія

Конфігурація фізичних зв'язків визначається електричними з'єднаннями комп'ютерів між собою і може відрізнятися від конфігурації логічних зв'язків між вузлами мережі. Логічними зв'язками є маршрути передачі даних між вузлами мережі які утворюються шляхом відповідної настройки комунікаційного устаткування.[7]

Вибір топології електричних зв'язків істотно впливає на багато характеристик мережі. Наприклад, наявність резервних зв'язків підвищує надійність мережі і робить можливим балансування завантаження окремих каналів. Простота приєднання нових вузлів, властива деяким топологиям, робить мережу легко розширюваною. Економічні міркування часто приводять до вибору топологий, для яких характерна мінімальна сумарна довжина ліній зв'язку.

Розглянемо деякі найпоширеніші топології:

· шинну;

· зіркоподібну;

· кільце;

· деревоподібну;

· точка-точка.[10]

Шинна топологія. Шинна топологія часто застосовується в невеликих, простих або тимчасових мережних інсталяціях (рис).[1]

Рис. 1 - Шинна топологія

Принцип роботи шинної топології. У типовій мережі з шинною топологією кабель містить одну або більше пар провідників, а активні схеми посилення сигналу або передачі його від одного комп'ютера до іншого відсутні. Таким чином, шинна топологія є пасивною. Коли одна машина посилає сигнал по кабелю, всі інші вузли отримують цю інформацію, але тільки один з них (адреса якого співпадає з адресою, закодованою в повідомленні) приймає її. Останні відкидають повідомлення. У кожен момент часу відправляти повідомлення може тільки один комп'ютер, тому число підключених до мережі машин значно впливає на її швидкодію. Перед передачею даних комп'ютер повинен чекати звільнення шини. Вказані чинники діють також в кільцевій і зіркоподібній мережах. Ще одним важливим чинником є крайове навантаження. Оскільки шинна топологія є пасивною, електричний сигнал від передавального комп'ютера вільно подорожує по всій довжині кабелю. Без крайового навантаження сигнал досягає кінця кабелю, відбивається і йде у зворотному напрямі. Така луна віддзеркалення і подорож сигналу туди і назад по кабелю називається зацикленням (ringing). Для запобігання подібному явищу до обох кінців кабельного сегменту підключається крайове навантаження (термінатори). Термінатори поглинають електричний сигнал і запобігають його віддзеркаленню. У мережах з шинною топологією кабелі не можна залишати без крайового навантаження.

Прикладом недорогої мережі з шинною топологією є Ethernet 10Base-2 (таку мережу називають також "тонкою" Ethernet). Якщо в мережі з шинною топологією виникають проблеми, переконайтесь, що до кабелю підключено крайове навантаження. У мережах без крайового навантаження з'являються часті помилки, в результаті мережі стають некерованими.

Переваги шинної топології:

- вона надійно працює в невеликих мережах, проста у використанні і зрозуміла;

- шина вимагає менше кабелю для з'єднання комп'ютерів і тому дешевше, ніж інші схеми кабельних з'єднань;

- шинну топологію легко розширити. Два кабельні сегменти можна зістикувати в один довгий кабель за допомогою циліндрового з'єднувача BNC. Це дозволяє підключити до мережі додаткові комп'ютери;

- для розширення мережі з шинною топологією можна використовувати повторювач. Повторювач (repeater) підсилює сигнал і дозволяє передавати його на великі відстані.

Недоліки шинної топології:

- інтенсивний мережний трафік значно знижує продуктивність такої мережі. Оскільки будь-який комп'ютер може передати дані в довільний момент часу, і в більшості мереж вони не координують один з одним моменти передачі. у мережі з шинною топологією з великим числом комп'ютерів станції часто переривають один одного, і чимала частина смуги пропускання (потужність пересилання інформації) втрачається даремно.

- кожен циліндровий з'єднувач ослабляє електричний сигнал, і велике їх число перешкоджатиме коректній передачі інформації по шині;

- мережі з шинною топологією важко діагностувати. Розрив кабелю або неправильне функціонування одного з комп'ютерів може привести до того, що інші вузли не зможуть взаємодіяти один з одним. В результаті вся мережа стає непрацездатною.

Зіркоподібна топологія. Зіркоподібна мережа (рис.2) характеризується наявністю центрального вузла комутації -- мережного сервера, до якого (або через який) надсилаються всі повідомлення. На мережний сервер, крім основних функцій, можуть бути покладені додаткові функції з узгодження швидкостей роботи станцій і перетворення протоколів обміну, це дозволяє в рамках однієї мережі об'єднувати різнотипні робочі станції.

Рисунок 2 ілюструє зіркоподібну топологію де всі кабелі йдуть до комп'ютерів від центрального вузла - концентратора (hub). [1]

Рис. 2 - Топологія зіркоподібної мережі

Принцип роботи зіркоподібної топології. Кожен комп'ютер в мережі з топологією типу "зірка" взаємодіє з центральним концентратором, який передає повідомлення всіх комп'ютерів (у зіркоподібній мережі з широкомовною розсилкою) або тільки комп'ютеру-адресатові (у комутованій зіркоподібній мережі). Мережний сервер підключається до комутатора як робоча станція, але з максимальним пріоритетом. У цьому випадку структура центрального вузла значно спрощується, що у сполученні з високошвидкісними каналами дозволяє досягти досить високої швидкості передачі даних. Так, наприклад, у зірчастій мережі Ultra Net швидкість передачі даних становить 1,4 Гбіт/с (рис. 3).[1]



Рис. 3 - Структура зіркоподібної мережі з розподіленим керуванням

Активний концентратор регенерує електричний сигнал і посилає його всім підключеним комп'ютерам. Такий тип концентратора часто називають багатопортовим повторювачем (multiport repeater). Для роботи активних концентраторів і комутаторів потрібне живлення від мережі. Пасивні концентратори, наприклад, комутаційна кабельна панель або комутаційний блок, діють як точка з'єднання, не підсилюючи і не регенеруючи сигнал. Електроживлення такі пристрої не вимагають. Для реалізації мережі з топологією типу "зірка" можна застосовувати декілька типів кабелів. Гібридний концентратор дозволяє використовувати в одній зіркоподібній мережі різні типи кабелів.

Переваги мережі із зіркоподібною топологією:

· така мережа допускає просту модифікацію і додавання комп'ютерів, не порушуючи інші її частини. Досить прокласти новий кабель від комп'ютера до центрального вузла і підключити його до концентратора. Якщо можливості центрального концентратора будуть вичерпані, слід замінити його пристроєм з великим числом портів;

· центральний концентратор зіркоподібної мережі зручно використовувати для діагностики. Інтелектуальні концентратори (пристрої з мікропроцесорами, доданими для повторення мережних сигналів) забезпечують також моніторинг і управління мережею;

· відмова одного комп'ютера не обов'язково приводить до зупину всієї мережі. Концентратор здатний виявляти відмови і ізолювати таку машину або мережний кабель, що дозволяє решті мережі продовжувати роботу;

· у одній мережі допускається застосування декількох типів кабелів (якщо їх дозволяє використовувати концентратор);

· зіркоподібна топологія відрізняється найбільшою гнучкістю і простотою діагностики у разі відмови.

Недоліки мережі із зіркоподібною топологією:

· при відмові центрального концентратора стає непрацездатною вся мережа;

· багато мереж з топологією типу "зірка" вимагають застосування на центральному вузлі пристрою для ретрансляції широкомовних повідомлень або комутації мережного графіка;

· всі комп'ютери повинні з'єднуватися з центральним вузлом, це збільшує витрату кабелю, а отже, такі мережі дорожчі, ніж мережі з іншою топологією.

Розширювати зіркоподібну мережу можна шляхом підключення замість одного з комп'ютерів ще одного концентратора і під'єднання до нього додаткових машин. Так створюється гібридна зіркоподібна мережа (деревоподібна). Найбільш характерним представником мереж з такою топологією є мережа lOOVG-AnyLan. Цікаво відзначити, що високошвидкісний варіант магістральної мережі Ethernet -- Fast Ethernet також має деревоподібну структуру.[3]

Порівняно з шинними і кільцевими мережами, деревоподібні мають вищу живучість. Відімкнення або вихід з ладу однієї з ліній або комутатора, як правило, не має значного впливу на працездатність частини локальної мережі, що залишилася.

Однією з причин широкого використання мереж із деревоподібною топологією є також те, що ця структура найбільше відповідає структурі інформаційних потоків між абонентами мережі.

Рис. 4 - Гібридна зіркоподібна мережа

Мережі з кільцевою топологією. У кільцевій мережі (Рис. 5) кожен комп'ютер пов'язаний з наступним, а останній - з першим. Кільцева топологія застосовується в мережах, що вимагають резервування певної частини смуги пропускання для критичних за часом засобів (наприклад, для передачі відео і аудіо), у високопродуктивних мережах, а також при великому числі клієнтів, що звертаються до мережі (що вимагає її високої пропускної спроможності).[1]

Рис. 5 - мережа з кільцевою топологією.

Принцип роботи мереж з кільцевою топологією. У мережі з кільцевою топологією кожен комп'ютер з'єднується з наступним комп'ютером, що ретранслює ту інформацію, яку він отримує від першої машини. Завдяки такій ретрансляції мережа є активною, і в ній не виникають проблеми втрати сигналу, як в мережах з шинною топологією. Крім того, оскільки "кінця" в кільцевій мережі немає, ніяких крайових навантажень не потрібно.

Деякі мережі з кільцевою топологією використовують метод естафетної передачі. Спеціальне коротке повідомлення-маркер циркулює по кільцю, поки комп'ютер не побажає передати інформацію іншому вузлу. Він модифікує маркер, додає електронну адресу і дані, а потім відправляє його по кільцю. Кожен з комп'ютерів послідовно отримує даний маркер з доданою інформацією і передає його сусідній машині, поки електронна адреса не співпаде з адресою комп'ютера-одержувача, або маркер не повернеться до відправника. Комп'ютер, що отримав повідомлення, повертає відправникові відповідь, підтверджуючу, що послання прийняте. Тоді відправник створює ще один маркер і відправляє його в мережу, що дозволяє іншій станції перехопити маркер і почати передачу. Маркер циркулює по кільцю, поки яка-небудь із станцій не буде готова до передачі і не захопить його.[6]

Всі ці події відбуваються дуже часто: маркер може пройти кільце з діаметром в 200 м приблизно 10000 разів в секунду. У деяких ще швидших мережах циркулює відразу декілька маркерів. У інших мережних середовищах застосовуються два кільця з циркуляцією маркерів в протилежних напрямах. Така структура сприяє відновленню мережі у разі виникнення відмов.

Прикладом швидкої волоконно-оптичної мережі з кільцевою топологією є FDDI.

Переваги мережі з кільцевою топологією:

- оскільки всім комп'ютерам надається рівний доступ до маркера жоден з них не може монополізувати мережу;

Недоліки мережі з кільцевою топологією:

- відмова одного комп'ютера в мережі може вплинути на працездатність всієї мережі;

- додавання або видалення комп'ютера змушує розривати мережу, усувається завдяки використанню "подвійного" кільця. Для цього до складу локальної мережі включають додаткові лінії зв'язку пристрої реконфігурації -- спеціальні перемикальні пристрої, прості й надійні. На рис. 6. показано схему перемикання з одного кільця на інше у випадку виходу з ладу одного із сегментів кільця.

Рисунок 6. - Перемикання кілець

У разі потреби може бути ізольована одна або декілька робочих станцій (рис. 7)

Рис. 7 - Ізоляція робочих станцій

Повнозв'язна топологія характеризується наявністю надмірних зв'язків між пристроями. Наприклад, в дійсній мережі з чарунковою (mesh) структурою існує прямий зв'язок між всіма пристроями мережі. Для великої кількості пристроїв така схема виявляється неприйнятною. Більшість повнозв'язних мереж не є чарунковими структурами, а є гібридними повнозв'язними мережами, що містять деякі надмірні зв'язки (але не між всіма вузлами).

При збільшенні числа пристроїв складність реконфігурації подібної мережі, як і її інсталяції, збільшується в геометричній прогресії.

Основною гідністю мережі із чарунковою структурою є її відмовостійка. Інші переваги включають гарантовану пропускну спроможність каналу зв'язку і те, що такі мережі достатньо легко діагностувати.

До недоліків чарункової топології відносяться складність інсталяції і реконфігурації, а також вартість.

Змішані топології. Тоді як невеликі мережі, як правило, мають типову топологію - зірка, кільце або загальна шина, для крупних мереж характерна наявність довільних зв'язків між комп'ютерами. У таких мережах можна виділити окремі довільно зв'язані фрагменти (підмережі), що мають типову топологію, тому їх називають мережами із змішаною топологією

Методи сумісного використання ліній зв'язку. У обчислювальних мережах використовують як індивідуальні лінії зв'язку між комп'ютерами, так і ті що розділяються (shared), коли одна лінія зв'язку поперемінно використовується декількома комп'ютерами. Тільки у мережі з повнозв'язною топологією для з'єднання кожної пари комп'ютерів є окрема лінія зв'язку.

Класичним прикладом мережі з лініями зв'язку, що розділяються, є мережі з топологією “загальна шина”, в яких один кабель спільно використовується всіма комп'ютерами мережі. Жоден з комп'ютерів мережі в принципі не може індивідуально, незалежно від всіх інших комп'ютерів мережі, використовувати кабель, оскільки при одночасній передачі даних відразу декількома вузлами сигнали змішуються і спотворюються. У топологіях “кільце” або “зірка” індивідуальне використання ліній зв'язку, що сполучають комп'ютери, принципово можливо, але ці кабелі часто також розглядають як мережі, що розділяються для всіх комп'ютерів, так що, наприклад, тільки один комп'ютер кільця має право в даний момент часу відправляти по кільцю пакети іншим комп'ютерам.

1.3.2 Логічна організація мережі

Поряд із фізичною топологією, локальна мережа характеризується логічною структурою. На рівні логічної структури визначається логічний канал передачі інформації, порядок доступу робочих станцій до спільного передавального середовища та характер взаємодії комп'ютерів між собою.

а) б)

Рис. 8 - Логічна та фізична топологія мережі

У рамках кільцевої фізичної структури, як правило, реалізується логічна кільцева структура (рис. 8). В цьому випадку логічна і фізична структури збігаються, тобто маркер і дані передаються кільцем в одному напрямку.

1.4 Моделі представлення інформаційних мереж

TCP/IP -- це абревіатура терміну Transmission Control Protocol/Internet Protocol (Протокол керування передачею/міжмережевий протокол). Фактично TCP/IP не один протокол, а декілька. Саме тому ви часто чуєте, як його називають набором, або комплектом протоколів, серед яких TCP і IP -- два основних. Фактично TCP/IP представляє цей базовий набір протоколів, відповідальний за розбивання вихідного повідомлення на пакети (TCP), доставку пакетів на вузол адресата(IP) і збирання (відновлення) вихідного повідомлення з пакетів (TCP).

TCP/IP -- зародився в результаті досліджень, профінансованих Управлінням перспективних науково-дослідних розробок (Advanced Research Project Agency, ARPA) уряду США в 1970-х роках. Цей протокол був розроблений для того, щоб обчислювальні мережі дослідницьких центрів в усьому світі могли бути об'єднані у формі віртуальної «мережі мереж» (internetwork). Первісна Internet була створена в результаті перетворення існуючого конгломерату обчислювальних мереж, що носили назву ARPAnet, за допомогою TCP/IP.

Великий внесок у розвиток стеку протоколів TCP/IP, що одержав свою назву завдяки популярним протоколам IP і TCP, вніс університет Берклі реалізувавши протоколи стека у своїй версії ОС UNIX. Популярність цієї операційної системи привела до широкого поширення протоколів ТСР, IP і інших протоколів стека. Сьогодні цей стек використовується для зв'язку комп'ютерів світової інформаційної мережі Internet, а також у величезному числі корпоративних мереж.



Рис. 9 - Рівні стека протоколів TCP/IP

Міжнародна організація по стандартизації (МОС, International Standardization Organization, ISO) запропонувала в 1978 р. еталонну модель взаємодії відкритих систем (ВВС, Open System Interconnect, OSI). На основі цієї моделі був розроблений стек протоколів, що не одержав широкого поширення, хоча він і був прийнятий як національний стандарт урядом США ще в 1990 році (проект GOSIP). Проте, модель OSI є головною методологічною основою для аналізу й розробки мереж.

Стандартом де-факто для глобальних мереж у цей час є стек протоколів TCP/IP, розроблений у середині 70-х років за замовленням Міністерства оборони США. Пізніше була вироблена й модель TCP/IP.

У локальних мережах, поряд з TCP/IP, застосовуються стеки IPX/SPX, NetBIOS/SMB, XNS, DECnet і інші.

Розходження між моделями ВВС і TCP/IP походять із різних цілей і методологій розробки протоколів і послуг. Розробка моделі OSI була спрямована на досить амбіційну мету - установлення механізмів для розподіленої обробки даних в апаратно й програмно - різнорідних комп'ютерних середовищах. Мети розробки протоколів TCP/IP були набагато скромніше й прагматичніше: установлення механізмів для з'єднання мереж і надання користувачам цих мереж набору базових комунікаційних послуг.

Розробкою протоколів ВВС займалася велика міжнародна організація - МОС. Подібним до організацій властиво вповільнене функціонування. Робота над стандартами ВВС показала як недостатню мобільність таких організацій перед особою гранично інтенсивного технологічного розвитку в даній області, як і складності із установленням балансу найчастіше суперечливих інтересів багатьох учасників роботи.[1]

Розробка протоколів TCP/IP відбувалася в середовищі, орієнтованої на практичне застосування. У центрі уваги були конкретні проблеми, що стосуються зв'язки мереж і обслуговування користувачів. Розробку TCP/IP починали заради рішення проблем мережі ARPANET - у першу чергу, різкого росту кількості підключених комп'ютерів і, відповідно, трафіка, ними виробленого. Протокол IP повинен був надати засоби поділу єдиної мережі, який була ARPANET, на безліч підмереж, що ізолюють внутрішній трафік друг від друга. Потрібно було створити мережу мереж замість мережі комп'ютерів.

При розробці моделі OSI виділення рівнів базувалося на наступних принципах:

· кожний рівень повинен виконувати окрему функцію,

· потік інформації між рівнями повинен бути мінімізований,

· функції рівнів повинні бути зручні для визначення міжнародних стандартів,

· кількість рівнів повинне бути достатнім для поділу функцій, але не надлишковим.

Модель OSI визначає сім рівнів: фізичний, канальний, мережний, транспортний, сеансовий, подання даних, прикладний.[1]

Рис. 10 Сім рівнів моделі OSI

Всі мережні функції в моделі розділені на 7 рівнів (Рис. 10). При цьому вищестоящі рівні виконують більше складні, глобальні завдання, для чого використовують у своїх цілях нижчестоящі рівні, а також управляють ними. Ціль нижчестоящого рівня - надання послуг вищестоящому рівню, причому вищестоящому рівню не важливі деталі виконання цих послуг. Нижчестоящі рівні виконують більше прості, більше конкретні функції. В ідеалі кожний рівень взаємодіє тільки з тими, які перебувають поруч із ним (вище його й нижче його). Верхній рівень відповідає прикладному завданню, що працює в цей момент додатку, нижній - безпосередній передачі сигналів по каналі зв'язку. [15]

Функції, що входять у показані на рис 10 рівні, реалізуються кожним абонентом мережі. При цьому кожний рівень на одному абоненті працює так, начебто він має прямий зв'язок з відповідним рівнем іншого абонента, тобто між однойменними рівнями абонентів мережі існує віртуальний зв'язок. Реальний же зв'язок абоненти однієї мережі мають тільки на самому нижньому, першому, фізичному рівні. У передавальному абоненті інформація проходить всі рівні, починаючи з верхнього й закінчуючи нижнім. У приймаючому абоненті отримана інформація робить дорогу назад: від нижнього рівня до верхнього (рис. 11).

Рис. 11. Шлях інформації від системи до системи

Модель OSI описує тільки системні засоби взаємодії, реалізовані операційною системою, системними утилітами, системними апаратними засобами. Модель не включає засобу взаємодії додатків кінцевих користувачів. Свої власні протоколи взаємодії додатка реалізують, звертаючись до системних засобів. Тому необхідно розрізняти рівень взаємодії додатків і прикладний рівень.

Варто також мати на увазі, що додаток може взяти на себе функції деяких верхніх рівнів моделі OSI. Наприклад, деякі СКБД мають убудовані засоби видаленого доступу до файлів. У цьому випадку додаток, виконуючи доступ до видалених ресурсів, не використовує системну файлову службу; він обходить верхні рівні моделі OSI і звертається прямо до системних засобів, що відповідають за транспортування повідомлень по мережі, які розташовуються на нижніх рівнях моделі OSI.[1]

Рис. 12 - Порівняння моделей OSI та TCP/IP

Фізичний рівень (Physical layer) має справи з передачею бітів по фізичних каналах зв'язку, таким, як коаксіальний кабель, кручена пара, оптоволоконний кабель або цифровий територіальний канал. До цього рівня мають відношення характеристики фізичних середовищ передачі даних, такі як смуга пропускання, перешкодозахищеність, хвильовий опір і інші. На цьому ж рівні визначаються характеристики електричних сигналів, що передають дискретну інформацію, таку як крутість фронтів імпульсів, рівні напруги або струму переданого сигналу, тип кодування, швидкість передачі сигналів. Крім того, тут стандартизуються типи роз'ємів і призначення кожного контакту.

Функції фізичного рівня:

· передача бітів по фізичних каналах;

· формування електричних сигналів;

· кодування інформації;

· синхронізація;

· модуляція.

Функції фізичного рівня реалізуються у всіх пристроях, підключених до мережі. З боку комп'ютера функції фізичного рівня виконуються мережним адаптером або послідовним портом.

Прикладом протоколу фізичного рівня може служити специфікація 100Base-TX технології Ethernet, що визначає в якості середовища передачі даних неекрановану кручену пару категорії 5 із хвильовим опором 100 Ом, роз'єм RJ-45, максимальну довжину фізичного сегмента 100 метрів, а також деякі інші характеристики середовища й електричних сигналів.

Канальний рівень. На фізичному рівні просто пересилаються біти. При цьому не враховується, що в тих мережах, у яких лінії зв'язку використовуються (розділяються) поперемінно декількома парами взаємодіючих комп'ютерів, фізичне середовище передачі може бути зайняте.

Тому одним із завдань канального рівня (Data Link layer) є перевірка доступності середовища передачі. Інше завдання канального рівня - реалізація механізмів виявлення й корекції помилок. Для цього на канальному рівні біти групуються в набори, називані кадрами (frames).

Канальний рівень забезпечує коректність передачі кожного кадру поміщаючи спеціальну послідовність біт у початок і кінець кожного кадру, для його виділення, а також обчислює контрольну суму, обробляючи всі байти кадру певним способом, і додає контрольну суму до кадру. Канальний рівень може не тільки виявляти помилки, але й виправляти їх за рахунок повторної передачі ушкоджених кадрів. Необхідно відзначити, що функція виправлення помилок для канального рівня не є обов'язкової, тому в деяких протоколах цього рівня вона відсутня, наприклад в Ethernet і Frame Relay реалізується апаратно.[14]

Мережний рівень (Network layer) служить для утворення єдиної транспортної системи, що поєднує кілька мереж, причому ці мережі можуть використовувати зовсім різні принципи передачі повідомлень між кінцевими вузлами й мати довільну структуру зв'язків. Функції мережного рівня досить різноманітні.

На мережному рівні сам термін мережа наділяють специфічним значенням. У цьому випадку під мережею розуміється сукупність комп'ютерів, з'єднаних між собою відповідно до однієї зі стандартних типових топологій, що використовують для передачі даних один із протоколів канального рівня, певний для цієї топології.

Повідомлення мережного рівня прийнято називати пакетами (packets). При організації доставки пакетів на мережному рівні використовується поняття «номер мережі». У цьому випадку адреса одержувача складається зі старшої частини - номера мережі й молодшої - номера вузла в цій мережі. Всі вузли однієї мережі повинні мати ту саму старшу частину адреси, тому терміну «мережа» на мережному рівні можна дати й інше, більше формальне визначення: мережа - це сукупність вузлів, мережна адреса яких містить той самий номер мережі.

На мережному рівні визначаються два види протоколів:

1. Мережні протоколи (routed protocols) - реалізують просування пакетів через мережу. Саме ці протоколи звичайно мають на увазі, коли говорять про протоколи мережного рівня. Однак часто до мережного рівня відносять і інший вид протоколів, називаних протоколами обміну маршрутною інформацією або просто протоколами маршрутизації (routing protocols).

2. Протоколи вирішення адрес - Address Resolution Protocol, ARP, які відповідають за відображення адреси вузла, використовуваного на мережному рівні, у локальну адресу мережі.

Прикладами протоколів мережного рівня є протокол ідмово стій взаємодії IP стека TCP/IP і протокол ідмово стійкі обміну пакетами IPX стека Novell.

Транспортний рівень (Transport layer) забезпечує додаткам або верхнім рівням стека - прикладному й сеансовому - передачу даних з тим ступенем надійності, що їм потрібно. Модель OSI визначає п'ять класів сервісу, надаваних транспортним рівнем. Ці види сервісу відрізняються якістю надаваних послуг: терміновістю, можливістю відновлення перерваного зв'язку, наявністю засобів націлити декількох з'єднань між різними прикладними протоколами через загальний транспортний протокол, а головне - здатністю до виявлення й виправлення помилок передачі, таких як перекручування, втрата й дублювання пакетів.

Основні завдання транспортного рівня:

1. Розбивка повідомлення сеансового рівня на пакети, їхня нумерація;

2. Буферизація прийнятих пакетів;

3. Впорядкування пакетів, що прибувають;

4. Адресація прикладних процесів;

5. Керування потоком.

Як правило, всі протоколи, починаючи із транспортного рівня й вище, реалізуються програмними засобами кінцевих вузлів мережі - компонентами їх мережних операційних систем. Як приклад транспортних протоколів можна привести протоколи TCP і UDP стека TCP/IP і протокол SPX стека Novell.

Сеансовий рівень (Session layer) забезпечує керування діалогом: фіксує, яка зі сторін є активною в даний момент, надає засоби синхронізації. Останні дозволяють вставляти контрольні точки в довгі передачі, щоб у випадку відмови можна було повернутися назад до останньої контрольної точки, а не починати все спочатку. На практиці деякі додатки використовують ідмово рівень, і він рідко реалізується у вигляді окремих протоколів, хоча функції цього рівня часто поєднують із функціями прикладного рівня й реалізують в одному протоколі.

Основні завдання сеансового рівня:

1. Встановлення способу обміну повідомленнями (дуплексний або напівдуплексний);

2. Синхронізація обміну повідомленнями;

3. Організація «контрольних точок» діалогу.

Представницький рівень (Presentation layer) має справу з формою подання переданої по мережі інформації, не міняючи при цьому її змісту. За рахунок рівня подання інформація, передана прикладним рівнем однієї системи, завжди зрозуміла прикладному рівню іншої системи. За допомогою засобів даного рівня протоколи прикладних рівнів можуть перебороти синтаксичні розходження в поданні даних або ж розходження в кодах символів, наприклад кодів ASCII і EBCDIC. На цьому рівні може виконуватися шифрування й дешифрування даних, завдяки якому таємність обміну даними забезпечується відразу для всіх прикладних служб. Прикладом такого протоколу є протокол Secure Socket Layer (SSL), що забезпечує секретний обмін повідомленнями для протоколів прикладного рівня стека TCP/IP.

Основні завдання представницького рівня:

1. Перетворення даних із зовнішнього формату у внутрішній;

2. Шифрування й ідмово стій даних.

Прикладний рівень (Application layer) - це в дійсності просто набір різноманітних протоколів, за допомогою яких користувачі мережі одержують доступ ресурсів, що розділяються, таким як файли, принтери або гіпертекстові Web-сторінки, а також організують свою спільну роботу, наприклад, за допомогою протоколу електронної пошти. Одиниця даних, який оперує прикладний рівень, звичайно називається повідомленням (message).

1. Ідентифікація, перевірка прав доступу;

2. Принт- і файл-сервіс, пошта, вилучений доступ і т.д.

Крім моделі OSI, існує також модель IEEE Project 802, прийнята в лютому 1980 року (звідси й число 802 у назві), яку можна розглядати як модифікацію, розвиток, уточнення моделі OSI. Стандарти, обумовлені цією моделлю (так звані 802-специфікації), діляться на дванадцять категорій, кожної з яких привласнений свій номер.

· 802.1 - об'єднання мереж.

· 802.2 - керування логічним зв'язком.

· 802.3 - локальна мережа з методом доступу CSMA/CD і топологією «шина» (Ethernet).

· 802.4 - локальна мережа з топологією «шина» і маркерним доступом.

· 802.5 - локальна мережа з топологією «кільце» і маркерним доступом.

· 802.6 - міська мережа (Metropolitan Area Network, MAN).

· 802.7 - широкомовна технологія.

· 802.8 - оптоволоконна технологія.

· 802.9 - інтегровані мережі з можливістю передачі мови й даних.

· 802.10 - безпека мереж.

· 802.11 - бездротова мережа.

· 802.12 - локальна мережа із централізованим керуванням доступом по пріоритетах запитів і топологією «зірка» (100VG-AnyLAN).

Стандарти 802.3, 802.4, 802.5, 802.12 прямо ставляться до підрівню MAC другого (канального) рівня еталонної моделі OSI. Інші 802-специфікації вирішують загальні питання мер[7]

1.5 Вимоги, пропоновані до сучасних обчислювальних мереж

1). Продуктивність.

Існує кілька основних характеристик продуктивності мережі:

1. час реакції;

2. пропускна здатність;

3. затримка передачі.

1. Час реакції визначається як інтервал часу між виникненням запиту користувача до якої-небудь мережної служби й одержанням відповіді на цей запит.

Очевидно, що значення цього показника залежить від типу служби, до якої звертається користувач, від того, який користувач і до якого сервера звертається, а також від поточного стану елементів мережі - завантаженості сегментів, комутаторів і маршрутизаторів, через які проходить запит, завантаженості сервера й т.п.

2. Пропускна здатність відбиває обсяг даних, переданих мережею або її частиною в одиницю часу.

Пропускна здатність виміряється або в бітах у секунду, або в пакетах у секунду. Пропускна здатність може бути миттєвої, максимальної й середньої:

· Середня пропускна здатність обчислюється шляхом розподілу загального обсягу переданих даних на час їхньої передачі, причому вибирається досить тривалий проміжок часу - година, день або тиждень.

· Миттєва пропускна здатність відрізняється від середньої тем, що для усереднення вибирається дуже маленький проміжок часу - наприклад, 10 мс або 1 с.

· Максимальна пропускна здатність - це найбільша миттєва пропускна здатність, зафіксована протягом періоду спостереження.

3. Затримка передачі визначається як затримка між моментом надходження пакета на вхід якого-небудь мережного пристрою або частини мережі й моментом появи його на виході цього пристрою. Цей параметр продуктивності за змістом близький до реакції мережі, але відрізняється тим, що завжди характеризує тільки мережні етапи обробки даних, без затримок обробки комп'ютерами мережі.

Пропускна здатність і затримки передачі є незалежними параметрами, так що мережа може володіти, наприклад, високою пропускною здатністю, але вносити значні затримки при передачі кожного пакета.

2).Надійність і безпека

Для оцінки надійності використовується:

Коефіцієнт готовності означає частку часу, протягом якого система може бути використана. Готовність може бути поліпшена шляхом введення надмірності в структуру системи: ключові елементи системи повинні існувати в декількох екземплярах, щоб при відмові одного з них функціонування системи забезпечували інші.

Іншим аспектом загальної надійності є безпека (security), тобто здатність системи захистити дані від несанкціонованого доступу.

Ще одною характеристикою надійності є відмово стійкійсть (fault wrance). У мережах під відмовостійкостю розуміється здатність системи сховати від користувача відмову окремих її елементів. В відмово стійкій системі відмова одного з її елементів приводить до деякого зниження якості її роботи, а не до повного останову.

3).Розширюваність і масштабованість

Розширюваність (extensibility) означає можливість порівняно легкого додавання окремих елементів мережі (користувачів, комп'ютерів, додатків, служб), нарощування довжини сегментів мережі й заміни існуючої апаратури більш потужною. При цьому принципово важливо, що легкість розширення системи іноді може забезпечуватися в деяких досить обмежених межах.

Масштабованість (scalability) означає, що мережа дозволяє нарощувати кількість вузлів і довжину зв'язків у дуже широких межах, при цьому продуктивність мережі не погіршується. Для забезпечення масштабованості мережі доводиться застосовувати додаткове комунікаційне устаткування й спеціальним образом структурувати мережу.

4) Прозорість

Прозорість (transparency) мережі досягається в тому випадку, коли мережа представляється користувачам не як безліч окремих комп'ютерів, зв'язаних між собою складною системою кабелів, а як єдина традиційна обчислювальна машина із системою поділу часу. Прозорість може бути досягнута на двох різних рівнях - на рівні користувача й на рівні програміста. На рівні користувача прозорість означає, що для роботи з вилученими ресурсами він використовує ті ж команди й звичні йому процедури, що й для роботи з локальними ресурсами. На програмному рівні прозорість полягає в тім, що додатку для доступу до вилучених ресурсів потрібні ті ж виклики, що й для доступу до локальних ресурсів.

5) Керованість

Керованість мережі має на увазі можливість централізовано контролювати стан основних елементів мережі, виявляти й розв'язувати проблеми, що виникають при роботі мережі, виконувати аналіз продуктивності й планувати розвиток мережі. В ідеалі засоби керування мережами являють собою систему, що здійснює спостереження, контроль і керування кожним елементом мережі - від найпростіших до самих складних пристроїв, при цьому така система розглядає мережу як єдине ціле, а не як розрізнений набір окремих пристроїв.

6) Сумісність

Сумісність означає, що мережа здатна містити в собі найрізноманітніше програмне й апаратне забезпечення, тобто в ній можуть співіснувати різні операційні системи, що підтримують різні стеки комунікаційних протоколів, і працювати апаратні засоби й додатки від різних виробників. Мережа, що складається з різнотипних елементів, називається неоднорідної або гетерогенної, а якщо гетерогенна мережа працює без проблем, то вона є інтегрованою. Основний шлях побудови інтегрованих мереж - використання модулів, виконаних відповідно до відкритих стандартів і специфікацій.[14]

Висновок по першому розділу

В даному розділі розглянуто поняття комп'ютерної мережі, її топології фізичні і логічні, класифікація обчислювальних мереж LAN, MAN, WAN, моделі представлення інформаційних мереж TCP/IP та OSI і загальні вимоги пропоновані до сучасних обчислювальних мереж.

комп'ютерний мережа маршрутизація протокол

РОЗІЛ 2. ОСНОВНІ ТЕХНОЛОГІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ІНФОРМАЦЙНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

2.1 Налагодження віддаленого управління

Віддалене управління комп'ютером через Інтернет -- це можливість використовувати комп'ютер з будь-якої точки миру так, як працювати безпосередньо за ним. Скрізь, де є Інтернет, з'являється можливість підключатися до офісного або домашнього комп'ютера і використовувати всі його можливості для вирішення різних завдань.

2.1.1 Telnet

Telnet (англ. TErminaL NETwork) мережевий протокол для реалізації текстового інтерфейсу по мережі (у сучасній формі за допомогою транспорту TCP). Назву «telnet» мають також деякі утиліти, що реалізують клієнтську частину протоколу.[5]

Призначення протоколу TELNET у наданні достатньо спільного, двонаправленого, восьмибітового байт-орієнтованого засобу зв'язку. Його основне завдання полягає в тому, щоб дозволити термінальним пристроям і термінальним процесам взаємодіяти один з одним. Передбачається, що цей протокол може бути використаний для зв'язку виду термінал-термінал («зв'язування») або для зв'язку процес-процес («розподілені обчислення»).

Хоча у сесії Telnet виділяють клієнтську і серверну сторону, протокол насправді повністю симетричний. Після встановлення транспортного з'єднання (як правило, TCP) обидва його кінця грають роль «мережевих віртуальних терміналів » (Network Virtual Terminal, NVT), які обмінюються двома типами даних:

...