Електронне урядування як форма організації державного управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Академія муніципального управління

Кафедра державного управління та місцевого самоврядування

Контрольна робота

з дисципліни: “Електронне врядування, інформаційні технології, ресурси та сервіси на державній службі”

На тему: «Електронне урядування як форма організації державного управління»

Виконав:

слухач магістерської програми

спеціальності «Державна служба»

І курсу заочної форми навчання

Мартиненко Юлія Юріївна

Київ 2013

Зміст

Вступ

1. Електронне урядування як нова форма державного управління

2. Розвиток електронного урядування в Україні

3. Оцінка готовності України до електронного урядування та стратегічні рекомендації

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В умовах глобалізації та розбудови інформаційного суспільства традиційні способи взаємодії органів державної влади та місцевого самоврядування з громадянами та бізнесом стають недостатньо ефективними. Для створення нових, більш зручних методів доступу до інформації та послуг все частіше застосовуються сучасні інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ).

Україна довго була централізованою країною, і громадяни не мали можливості впливати не процес прийняття рішень. Маючи досвід централізованого, непрозорого управління, сьогодні залучення громадян на місцевому рівні є критично важливим.

Електронний уряд не є доповненням або аналогом традиційного уряду, а лише визначає новий спосіб взаємодії на основі активного використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) з метою підвищення ефективності надання державних послуг.

В майбутньому електронний уряд "одного вікна" стане більш актуально, ніж сьогодні. Ця тенденція буде наслідком розвитку соціальних мереж. Дані технології істотно розширюють можливості політичної комунікації і дозволяють досягти нових форм інтеграції між урядом, бізнесом і громадянами.

Сьогодні органи місцевого самоврядування України перебувають на початковому етапі впровадження елементів е-урядування та е-документообігу. Роботи з автоматизації діловодства окремі органи місцевого самоврядування ведуть не скоординовано, при обмеженому фінансуванні. Питанням автоматизації здебільшого приділяється неналежна увага з боку вищого керівництва.

Водночас, Згідно з даними опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведеного 13-23 вересня 2013 року, в Україні 49,8% дорослого населення користується Інтернетом. Темп приросту протягом лютого 2012 року -- жовтня 2013 року становить 16%, що трохи поступається рекордному стрибку в 34% в період з березня 2011 року по лютий 2012 року. У цілому, за даними статистики, в Україні налічується близько 15,3 млн. користувачів глобальної мережі.

Але, за словами експертів, незважаючи на стабільну тенденцію збільшення користувачів Інтернету, в Україні важливою проблемою залишається рівність доступу абонентів до мережі. Якщо у великих містах якість і рівень послуг, що надаються провайдерами, нічим не поступається європейському рівню (84% українських користувачів Інтернетом проживають у містах), то жителі сільських районів або малонаселених пунктів частіше відчувають обмеження в технічних можливостях підключення.

Тому електронне врядування має хороші перспективи для ширшого залучення місцевих громад до процесу прийняття рішень на місцевому рівні.

1. Електронне урядування як нова форма державного управління

Україна впевнено рухається шляхом переходу до інформаційного суспільства, в якому головними продуктами виробництва виступають інформація і знання, а саме суспільство характеризується високим рівнем розвитку інформаційних технологій. Національна політика розвитку інформаційного суспільства в Україні передбачає проведення таких загальнодержавних заходів як перехід до пріоритетного науково-технічного та інноваційного розвитку, законодавче забезпечення розвитку інформаційного суспільства, формування сприятливих економічних умов, розвиток загальнодоступної інформаційної інфраструктури, забезпечення загального доступу до телекомунікаційних послуг та інформаційних ресурсів, сприяння збільшенню різноманітності та кількості електронних послуг, забезпечення створення загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів, підготовка людини для роботи в інформаційному просторі, створення системи мотивацій щодо впровадження і використання інформаційно-комунікаційних технологій, забезпечення подальшого розвитку науки, забезпечення інформаційної безпеки.

Електронне урядування - форма організації державного управління, яка сприяє підвищенню ефективності, відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з використанням інформаційно-телекомунікаційних технологій для формування нового типу держави, орієнтованої на задоволення потреб громадян. Головною складовою електронного урядування є електронний уряд - єдина інфраструктура міжвідомчої автоматизованої інформаційної взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування між собою, з громадянами і суб'єктами господарювання.

Англомовний термін «е-government» увійшов у світову політичну термінологію досить недавно, десь наприкінці 90-х років ХХ сторіччя. Цей термін досить складно перекласти українською буквально. Найпоширеніші два варіанти перекладу звучать як «електронне урядування» чи «електронний уряд», тобто мова йде про «електронну державу», «електронний державний апарат», «електронну інфраструктуру держави», «державу інформаційного суспільства» тощо. Не зважаючи на розмаїття тлумачень понять електронного урядування та електронного уряду, навіть впливові міжнародні організації не дійшли єдиних теоретичних й нормативних рамок даних концептів, які й надалі, залишаються дискусійними. Загально прийнятими є такі компоненти визначення, як спрямованість на потреби громадян, економічна ефективність і відкритість для громадського контролю та ініціативи. Взагалі концепція електронного уряду виникла виходячи з розуміння держави як постачальника послуг, де інформаційні технології мають працювати в інтересах всіх верств населення, забезпечуючи надання послуг з боку держави.

Досвід зарубіжних країн дозволяє виділити п'ять основних етапів становлення електронного урядування. На першому етапі створюються розрізнені веб-сторінки різних органів влади, інформативний характер має просвітницький місію і не передбачає зворотного зв'язку. На другому ? з'являються перші елементи інтерактивності, наприклад електронна приймальня. Третій - полягає у появі можливості здійснювати в режимі «он-лайн» різноманітні сервісні операції: сплату штрафів, замовлення та подовження терміну дії різних документів: довідок, паспортів, ліцензій тощо. На четвертому етапі розрізнені веб-сторінки різних державних відомств і служб починають об'єднуватись в портали з метою поєднання в собі всього спектру державних послуг відповідного спрямування. П'ятий завершальний етап характеризується формуванням єдиного урядового веб-порталу як єдиної точки доступу до всіх адміністративних послуг незалежно від структури тих чи інших департаментів чи відомств. При цьому просте ім'я для входу в систему і пароль дозволять користувачу спілкуватися з будь-яким підрозділом уряду.

Традиційно виділяють три основні компоненти електронного управління:

- електронне інформування громадян державними органами;

- електронну взаємодію громадян і державних органів;

- електронне обслуговування громадян державними органами.

Електронне інформування означає, що влада стає більш відкритою, прозорою для громадян. В електронному просторі з'являються видавані нею документи, висвітлюються прийняті рішення.

Електронна взаємодія громадян і державних органів передбачає їхнє вільне спілкування в реальному часі через Інтернет-приймальні з метою створення умов для участі громадян у процесі підготовки державних рішень, забезпечення прозорості використання державних фінансів.

Електронне обслуговування громадян та суб'єктів господарювання передбачає надання адміністративних послуг у режимі «єдиного вікна» з доступом до всіх видів електронних послуг для громадян з урахуванням потреб громадян і функціональних аспектів. Прикладами такого обслуговування може бути одержання громадянами тих чи інших документів за електронними запитами, подача електронної звітності, електронна реєстрація тих чи інших правових актів. Як показує досвід розвинених країн, здійснення електронної взаємодії громадян з органами влади може бути вдвічі дешевше, ніж здійснюване за допомогою реального офісу.

Загалом до послуг, що надаються електронним урядом відносять інформаційні, комунікаційні та транзакційні послуги. Варто зазначити, кількість та якість пропонованих послуг суттєво відрізняються на різних етапах розвитку електронного урядування. Дуже популярними є послуги працевлаштування та пошук роботи, сплата податків, повідомлення про зміну адреси, послуги соціального забезпечення, оформлення особистих документів, реєстрація автомобіля, реєстрація народження та шлюбу, користування публічними бібліотеками.

Електронне урядування має позитивні моменти у багатьох сферах життя держави. Зокрема, громадяни одержують доступ до високоякісних послуг державних органів, причому вартість цих послуг зменшується. Доступ до державної установи одержують люди з обмеженими фізичними можливостями. Завдяки спрощенню бюрократичних процедур покращуються умови для розвитку бізнесу. Зведений до мінімуму безпосередній контакт чиновників з громадянами має на меті зменшення рівня корупції. Скорочуються урядові операційні витрати, а сама влада набуває нове обличчя більш прозоре, доступне, підконтрольне громадськості. Відбувається перехід на якісно новий рівень спілкування держави і громадян, на порядок підвищується їх обслуговування.

На жаль, навіть стрімкого розвитку інформаційно-комунікаційних технологій протягом останнього десятиліття недостатньо для швидкого втілення в життя ідеї електронного урядування. На часі залишаються невирішеними проблеми інформаційного розшарування суспільства, недосконалості правового регулювання та занадто повільного реформування державного управління в частині впровадження електронного урядування. Окрім того, проблеми, які заважають впровадженню технологій електронного урядування у діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, існують у всіх владних структурах і мають міжвідомчий, міжрегіональний характер тому, а тому вони мають вирішуватись на загальнодержавному рівні.

2. Розвиток електронного урядування в Україні

інтернет електронний урядування влада

Розвиток інформаційного суспільства в Україні передбачає цілеспрямовану узгоджену діяльність всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Державна політика у сфері розвитку інформаційного суспільства та електронного урядування базується на наступних нормативно -- правових джерелах:

- Конституція України;

- Стратегія розвитку інформаційного суспільства;

- Середньострокова програма розвитку інформаційного суспільства;

- Короткострокова програма розвитку інформаційного суспільства;

- Державний бюджет України;

- Основні засади (концепція) розвитку інформаційного суспільства;

- Національна стратегія сталого розвитку України;

- Закон «Про персональні данні»;

- Закон «Про електронну торгівлю»;

- Закон «Про адміністративні послуги».

У формуванні державної політики розвитку інформаційного суспільства виділяють 2 етапи. З першим етапом (1998-2006) пов'язують прийняття Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про національну програму інформатизації», «Про електронний цифровий підпис», низки актів уряду, які започатковували формування нормативно-правової бази інформатизації, а саме побудову: телекомунікаційної системи, системи національних інформаційних ресурсів, інформатизацію стратегічних напрямів розвитку економіки, безпеки та оборони, соціальної сфери.

На другому етапі ухвалено закони України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», а також сукупність інших нормативно-правових актів, спрямованих на конкретизацію та деталізацію вищевказаних законів.

Але в чинній нормативно-правовій базі й до цього часу відсутнє офіційне визначення таких понять як «е-уряд», «е-урядування», «е-демократія», «інформаційне суспільство». Відсутність відповідного офіційно визначеного категорійно-понятійного апарату є однією з проблем, що заважає ефективному впровадженню технології «е-урядування».

Тільки в Законі України «Про Основні засади розбудови інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» на базі матеріалів Женевської декларації принципів в неявному виді сформульовано визначення "інформаційного суспільства", а саме: «орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові та підвищуючи якість життя».

У Законі України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» № 537 наголошується на використанні інформаційно-телекомунікаційних технологій для вдосконалення державного управління, відносин між державою і громадянами, становлення електронних форм взаємодії між органами державної влади та органами місцевого самоврядування і фізичними та юридичними особами.

13 січня 2011 року прийнято Закон України «Про доступ до публічної інформації», що заклав основу для створення в Україні ефективної системи е-урядування та нових стандартів відкритості влади.

Кабінет Міністрів схвалив Концепцію розвитку електронного урядування в Україні. Реалізація Концепції передбачена на період до 2015 року та складається з трьох основних етапів.

- На першому етапі (2011-2012) передбачалося: розроблення необхідної нормативно-правової та нормативно-технічної бази, зокрема щодо надання адміністративних послуг в електронній формі, а також єдиних стандартів, протоколів і регламентів взаємодії суб'єктів електронного урядування, їхня гармонізація з міжнародними стандартами; створення єдиної загальнодержавної системи електронного документообігу та Національного реєстру електронних інформаційних ресурсів та веб-сайтів органів державної влади і органів місцевого самоврядування на усіх рівнях; забезпечення надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування послуг в електронній формі громадянам та суб'єктам господарювання з використанням Інтернету.

- На другому етапі (2013-2014) планується: забезпечити організацію надання послуг в електронній формі в усіх сферах суспільного життя; створення сприятливих умов для залучення громадських організацій до управління державними справами; освоєння технологій інтерактивної взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування з громадянами та суб'єктами господарювання; впровадження в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування типових організаційно - технологічних рішень у сфері електронного урядування; забезпечення передавання електронних документів у державні архіви, музеї, бібліотеки, їх довгострокове зберігання, підтримка в актуалізованому стані та надання доступу до них.

- На третьому етапі (2014-2015) передбачається створити: об'єднані веб-портали органів виконавчої влади, призначені для проведення відповідних трансакцій; єдину інформаційно-телекомунікаційну інфраструктуру органів державної влади та органів місцевого самоврядування; спеціальні центри (пункти) надання послуг, центри обслуговування населення (кол-центри), веб-портали надання послуг; єдиний веб-портал електронного урядування як єдине місце доступу до всіх видів електронних послуг для громадян та суб'єктів господарювання з урахуванням потреб громадян і функціональних аспектів; національний депозитарій електронних інформаційних ресурсів.

Концепція розвитку електронного урядування в Україні та Концепція створення Національної системи опрацювання звернень до органів виконавчої влади стали стратегічними документами на шляху до формування електронної демократії. Вони визначають мету, основні завдання, пріоритети, етапи побудови електронного урядування в Україні на період до 2015 року, а також очікувані наслідки від його впровадження.

На сьогодні різними органами влади вже створено такі прототипи базових елементів є - урядування як: електронне міністерство (Головне управління державної служби), електронний регіон (Одеська область), електронне місце (місто Славутич), електронне село (Дніпропетровська область), отримано відповідний досвід в цій сфері, який необхідно поширити на інші органи влади. При цьому залишається невирішеною проблема їх інтеграції в єдину систему, координації дій виконавців, перевірки відповідності цих елементів на типовість рішень для подальшого рекомендування органам влади. Організація міжвідомчої та міжрегіональної електронної взаємодії потребує комплексних масштабних рішень, підтриманих відповідними ресурсами, що не було передбачено ні одним з вищевказаних проектів, які створювались незалежно один від одного та без необхідного взаємоузгодження. В той же час чинним законодавством визначені конкретні строки деяких елементів впровадження е-урядування в Україні, наприклад, електронного документообігу з використанням електронного цифрового підпису (ЕДО з ЕЦП) до кінця 2013 року. Ці терміни визначались без врахування негативних наслідків світової фінансово-економічної кризи з специфікою їх проявлення в Україні і тому сьогодні розглядаються як нереальні.

Електронне урядування є таким способом організації державної влади, який за допомогою локальних інформаційних мереж та сегментів глобальної інформаційної мережі забезпечує функціонування органів влади в режимі реального часу та робить максимально простим і доступним щоденне спілкування з ними громадян, юридичних осіб, неурядових організацій. Задачу створення електронного урядування останніми роками ставлять перед собою різні країни світу. В Україні також ця проблема усвідомлена і поступово вирішується.

3. Оцінка готовності України до електронного урядування та стратегічні рекомендації

Україна рухається в напрямку розвитку інформаційного суспільства, подальшого поширення використання інформаційних технологій в життєдіяльності суспільства та займає, хоча й низьке, але вище за середнє місце в світових рейтингах.

Цей рух, в порівнянні зі світовими темпами, сповільнений, і це веде до відставання України від передових країн світу. Тобто ще актуальніше стала необхідність створення та виконання відповідної цій ситуації державної політики розвитку інформаційного суспільства.

Україна є одним з лідерів Східної Європи у наданні послуг з офшорного програмування, хоча й має істотних конкурентів в її найближчому оточенні, які на відміну від України мають більшу правову та фінансову підтримку своєї діяльності.

Українська інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура непогано розвинена. Рівень доступу до Інтернет досяг 43% населення країни. Інтернет-користувачами є різні верстви населення, навіть, з незначними доходами. Це вказує, що подальше поширення гальмується, перш за все, цікавістю та/або потребами населення в наявності доступу до мережі. Тобто, поширення доступу обмежується не вартістю обладнання та тарифами доступу (за ними Україна має 6 місце), а зацікавленням в корисності Інтернет та ін. Слід зазначити, що в Україні в межах світових тенденцій набуває поширення мобільний Інтернет, використання смартфонів і в інформаційно-розважальних потребах, і в сфері ділових інтересів.

Таким чином, подальший розвиток інформаційного суспільства в Україні ґрунтується, насамперед, на підвищенні зацікавлення населення та бізнесу у ІТ-сфері, тобто у розширенні сфери інформаційних послуг, які надаються ІТ_ринком, державною та місцевою владою.

Електронна комерція є однією з провідних за темпами зростання галузей економіки, в країні налічується не менш 7 - 8 тис. Інтернет-магазинів, обіг яких за рік зріс на 45% і досяг 1,6 млрд. дол. США.

Найбільш масовими ІТ-послугами, якими користується населення є соціальні мережі, пошук інформації щодо товарів та послуг, обсяг адміністративних інформаційних послуг, які надаються органами влади, взагалі не можна порівнювати з ними.

В Україні не має однозначної, достатньо достовірної статистики щодо поширення інформаційних технологій, розвитку інформаційного суспільства. Державна служба статистики України не підтримує регулярної інформації з Інтернет-користувачів, доступу до Інтернет, обсягів ІТ-ринку тощо. Ці характеристики є базовими, що ніяк не корелює з Законом України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства», Постановою КМУ «Про затвердження Національної системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства», недавнім Розпорядженням КМУ «Про схвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства».

Умови ведення ІТ бізнесу, зокрема розробки програмного забезпечення за обсягом стимулів поступаються тим, які створені у провідних країнах - експортерах послуг у сфері ІТ, а їх практичне використання ускладнене.

Слід знову зауважити, що розвиток інформаційних технологій корелює з розвитком інновацій, безпосередньо впливає на конкурентоспроможність національних економік, відіграє вирішальну роль в наукових дослідженнях та освіті.

У 2013 році в цілому зберіглась світова динаміка розвитку інформаційного суспільства, не відбулося істотних змін в його темпах та напрямках, в основному залишились ті ж самі лідери, що пов'язано, насамперед, з рівнем соціально-економічного розвитку та використанням певного накопиченого досвіду цими країнами в даній сфері. Загалом, це демонструє ефективність відповідної державної політики розвитку країн-лідерів.

Національна Інтернет-інфраструктура в Україні достатньо розвинена для підтримки зростаючих темпів доступу до Інтернет та розвитку ІТ-ринку країни в цілому, який випереджає багато інших галузей економіки за темпами розвитку. В той же час, ці темпи занадто низькі в порівнянні зі світовими, що призводить до повільного відставання України в світових рейтингах розвитку інформаційного суспільства, особливо в останні 2 роки.

В Україні одним з головних завдань державної політики є поширення використання ІТ в різних сферах життєдіяльності громадян, суспільства та держави. Судячи з поточного розподілу Інтернет-користувачів, фактор вартості доступу не є вирішальним. Головне - розуміння переваг використання ІТ в своїй життєдіяльності.

Тобто, державна політика має орієнтуватися на доведення, насамперед, громадянам всіх переваг використання та розвитку ІТ.

В сфері бізнесу ця політика, перш за все, має включати:

- залучення бізнесу до ІТ-сфери, стимулювання розвитку електронної економічної діяльності та розробки високих технологій;

- створення національних ІТ-продуктів, просування національного ІТ-бізнесу на міжнародні ринки.

Державна політика розвитку інформаційного суспільства повинна стати єдиною загальнодержавною, де як складові мають бути представлені цілі та завдання фінансового, економічного, технологічного соціального, ресурсного, особистісного розвитку тощо.

Однією з загальних проблем, що заважає успішній реалізації державної політики України в цій сфері є неузгодженість, а іноді суперечливість процесів її виконання, розпорошеність по гілках влади, коштах, методах та засобах.

Державою продовжується використовуватися успадкована командно-адміністративна структура влади, яка не відповідає сучасним умовам. Декларативними лишаються визначені законодавчо основні пріоритетні напрямки державної політики, насамперед, це:

- провадження узгодженої діяльності всіма органами влади із залученням інститутів громадянського суспільства та представників ділових кіл;

- удосконалення принципів державного управління, структури і функцій, адміністративних процесів в органах влади.

Першим кроком в реалізації такої політики є оптимізація діяльності самої влади, її структури, підвищення оперативності та якості рішень, скорочення бюджетних витрат на утримання владної структури та сукупних непродуктивних витрат часу та коштів при взаємодії влади, населення та бізнесу, тобто реального партнерства, що декларується затвердженою Стратегією розвитку інформаційного суспільства.

Сьогодні на державному рівні прийнято цілу сукупність законодавчих та нормативних документів в сфері ІТ, розвитку інформаційного суспільства, інформатизації та електронного урядування. Але, законодавча база теж має значну кількість невизначеностей та суперечностей. Це виражається, насамперед, у неадекватно великій кількості регулюючих норм і інститутів, адміністративному і податковому тиску на суб'єктів діяльності. Держава, регулюючи розвиток інформаційного суспільства та електронного урядування, демонструє низьку спроможність ефективно справлятися з прийнятими повноваженнями.

Нормативні положення законодавства, які дуже часто коригуються, виявляються ще більш суперечливими, розмитими і неузгодженими з реальними потребами розвитку інформаційного суспільства, інформатизації та електронного урядування, ніж правові норми, які діяли раніше.

Деякі загальноекономічні і суспільно значущі правові акти розробляються і приймаються без урахування специфіки ІТ-діяльності. Це не тільки негативно впливає на розвиток інформаційного суспільства та електронного урядування, але й породжує необхідність створення значного масиву відомчих, недостатньо узгоджених між собою документів. У багатьох соціально-економічних і загальногромадянських нормативних документах інформатизаційний блок просто відсутній. Це стосується навіть правових актів, які безпосередньо впливають на розвиток інформаційного суспільства, інформатизації та електронного урядування.

Для вітчизняного законодавства характерний значний розрив у часі між ухваленням нормативно-правових актів і подальшою розробкою конкретних нормативів, процедур, механізмів їх реалізації.

В Україні не має однозначної, достатньо достовірної статистики щодо поширення інформаційних технологій, розвитку інформаційного суспільства. Держстат не дає навіть базової регулярної інформації з Інтернет-користувачів та інших ключових показників ІТ-ринку.

Справа в тому, що неузгодженість, суперечливість, некоординованість, необґрунтованість механізмів державного управління призводять не тільки до зниження їх ефективності та результативності, а є також джерелом загрози національній безпеці.

Зокрема, залишаються відкритими проблеми використання персональних даних, запроваджуються проекти створення відомчих загальнонаціональних реєстрів, які допускають втручання у приватне життя, в тому числі з надмірним використанням реєстраційного номеру платника податку.

Окремо, й практично без уваги розвивається стандартизація ІТ, хоча узгодження стандартів є необхідною умовою вступу до ЄС, чого добивається Україна. В цій сфері необхідно створити єдину систему стандартизації ІТ та технічної політики, провести аналіз стандартів ІТ щодо визначення першочергових та найбільш перспективних напрямів їх стандартизації.

Також потребують уваги держави поширення засобів електронної та дистанційної освіти, електронної медицини, створення основ та поширення методів та засобів електронної демократії тощо.

У сукупності необхідно відпрацювати науково-методологічне та інформаційно-аналітичне підґрунтя єдиної державної інформаційної політики, яке дозволятиме, крім відпрацювання її окремих заходів здійснювати моніторинг, аналіз тенденцій та прогнозування розвитку інформаційного суспільства,

Виходячи з цього, в межах Стратегії розвитку інформаційного суспільства, насамперед, необхідно:

- підвищити роль Генерального державного замовника при формуванні та організації виконання Національної програми інформатизації;

- налагодити системний діалог між органами виконавчої влади та інститутами громадянського суспільства;

- забезпечити фінансування заходів із впровадження Державної цільової науково-технічної програми використання в органах державної влади програмного забезпечення з відкритим кодом;

- забезпечити реалізацію пілотних проектів з впровадження технологій електронного урядування.

На сьогодні поширення використання ІТ, розбудова інформаційного суспільства є єдиною основою ефективного вирішення найбільш актуальних проблем країни і вимагає відповідної уваги до себе, що разом надасть кращі можливості підвищити:

- національну конкурентоспроможність за рахунок розвитку людського потенціалу, насамперед, у високоінтелектуальних сферах;

- якість життя за рахунок економічного зростання, надання рівного якісного доступу до інформації, освіти, охорони здоров'я та адміністративних послуг, розширити можливості працевлаштування населення;

- сприяти становленню відкритого демократичного суспільства.

З метою підвищення рівня ефективності формування та реалізації державної політики розвитку інформаційного суспільства, інформатизації та електронного урядування необхідно також розробити та впровадити механізм державного управління цією сферою, якій дозволив би усунути дублювання та конкуренцію існуючих механізмів та державних органів в цій сфері, їх взаємні суперечності, сконцентрувати ресурси та зусилля на пріоритетних напрямах та стратегічних завданнях, підвищити його координованість, відкритість та прозорість.

Одним з найважливіших факторів впливу на процеси розвитку інформаційного суспільства, інформатизації та електронного урядування є готовність та вмотивованість державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування до впровадження ІТ в державне управління.

Висновки

В контрольній роботі здійснено аналіз стану, виявлено основні проблеми, проаналізовано міжнародний досвід та запропоновано конкретні заходи щодо удосконалення підготовки, перепідготовки та підвищенню кваліфікації державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування електронному урядуванню, що дало підстави для наступних висновків.

Впровадження е-урядування в Україні забезпечить якісно новий рівень управління державою та суспільством в цілому, зміцнить довіру до держави та її політики, вдосконалить взаємодію між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, бізнесом, громадянами та державними службовцями.

Якісно побудована система електронного урядування має позитивно впливати на загальний хід та наслідки проведення подальших радикальних перетворень в українському суспільстві, насамперед, соціальної і економічної реформи, розбудови соціальної держави з впливовими інституціями громадянського суспільства, особливо з тих питань, де велике значення мають методи та форми взаємодії органів державного управління та органів місцевого самоврядування з людиною та громадянином, громадськими організаціями. Подальше здійснення політики розбудови системи електронного урядування прямо залежить від політико-правового становища суспільства, фінансово-економічних можливостей держави. Зазначені фактори здатні внести суттєві корективи в процес електронного урядування, у темпи проведення реформаторських заходів.

Сьогодні в наукових публікаціях як вітчизняних, так і зарубіжних, відсутнє стале поняття Е-урядування. Кожен з авторів визначає це явище, зосереджуючись на одній або кількох його загальних рисах. На підставі узагальнення цих понять та дослідження природи вищевказаного явища, ми вважаємо, що Е-урядування - це засіб організації державної влади, який передбачає у взаємодії органів державної влади з фізичними та юридичними особами при наданні останнім сформульованого набору державних послуг максимальне застосування інформаційно-комунікаційних технологій та глобальних інформаційних мереж.

Характеризуючи Е-урядування необхідно наголосити, що воно є засобом організації державної влади та необхідним атрибутом публічного адміністрування; нерозривно пов'язано з Е-демократією; максимально застосовує інформаційно-комунікаційні технології та глобальні інформаційні мережі. Крім того, особливо цінною для сучасної України, на наш погляд, є здатність Е-урядування бути дієвим інструментом боротьби з корупцією, адже остання є гострою загальнонаціональною проблемою, яка перешкоджає нормальному розвиткові країни і гальмує всі демократичні процеси. Повне ж впровадження Е-урядування робить весь державний апарат прозорим, дає можливість кожному пересічному громадянинові відслідковувати дії чиновника будь-якого рангу.

Електронне урядування в Україні стоїть на шляху впровадження. Деякі його ознаки (робота офіційних сайтів органів державної влади та місцевого самоврядування, діалог між державою і суспільством через віртуальні приймальні, поступовий перехід від паперового до електронного документообігу) ми бачимо вже сьогодні. Маємо сподівання, що всі інші переваги Е-урядування чекають українське суспільство у майбутньому.

Нові технології змушують уряди бути особливо уважними до такої категорії, як час. На відміну від інших областей, що перебувають в полі зору уряду, технології еволюціонують дуже швидко і обладнання морально зношується, не відповідаючи сучасним вимогам. Рішення, що приймаються адміністративними органами сьогодні, розраховані на майбутнє, яке стрімко змінюється і не завжди чітко проглядається. Помилки дуже дорого обходяться в фінансовому плані, але особливо насторожують через можливий підрив довіри громадян та сфери бізнесу, а саме у цих двох категорій високий рівень очікувань.

У всіх країнах перехід до електронного уряду дає можливість урядам продемонструвати свої здатності в адаптації до нових умов. Відставання в проведенні реформ, супутніх впровадженню електронного уряду, в нашому конкурентному, швидко змінюваному світі стане платою в економічному просуванні.

Разом з тим, традиційне державне управління повільно адаптується до інформаційної революції, розглядаючи її як один з багатьох викликів, з якими доводиться стикатися.

Для того щоб приймати правильні рішення і уникати руйнівних наслідків, уряди повинні формулювати і вирішувати нагальні проблеми перехідного періоду, коли традиційний та електронний уряди співіснують.

Список використаної літератури

1. Конституція України : прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua;

2. Про Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 року : Указ Президента 25 червня 2013 року № 344/2013 [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.uaПро державну службу : Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua;

3. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки : Закон України від 9 січня 2007 року № 537-V [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua;

4. Про адміністративні послуги: Закон України від 6 вересня 2012 року № 5203-VІ [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua;

5. Концепція розвитку електронного урядування в Україні : Схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2010 року № 2250-р [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua;

6. ДОПОВІДЬ про стан інформатизації та розвиток інформаційного суспільства в Україні за 2013 рік [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://nc.gov.ua;

7. Семенченко А.І. Електронне урядування в Україні: проблеми та шляхи вирішення //Електронне урядування: міжнародний науковий фаховий журнал. - 2010;

8. Пісковець З. А. Електронне урядування - основа прозорості влади / З. А. Пісковець // збірник тез доповідей Всеукраїнської міжнар. наук.-практ. конф. (м. Запоріжжя, 3 грудня 2010 р.); [ред. кол.: В. М. Огаренко, М. О. Фролов, А. О. Манаєнко та ін.] ; - Запоріжжя: КПУ, 2010.

Размещено на Allbest.ru