3. ДІАГНОСТИКИ ТА РОБОТА В ПРОГРАМНОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ

Програмне забезпечення - сукупність програм системи обробки інформації і програмних документів, необхідних для експлуатації цих програм.

3.1 Робота з операційною системою Windows 7

Операційна системма, скорочено ОС це базовий комплекс програмного забезпечення, що виконує управління апаратним забезпеченням комп'ютера або віртуальної машини; забезпечує керування обчислювальним процесом і організовує взаємодію з користувачем.

Операційна система звичайно складається з ядра операційної системи та базового набору прикладного програмного забезпечення.

Функції операційної системи поділяються на головні та додаткові функції.

Головні функції:

- виконання на вимогу програм користувача тих елементарних (низькорівневих) дій, які є спільними для більшості програмного забезпечення і часто зустрічаються майже у всіх програмах (введення та виведення даних, запуск і зупинка інших програм, тощо);

- стандартизований доступ до периферійних пристроїв (пристрої введення-виведення);

- завантаження програм у оперативну пам'ять і їх виконання;

- керування оперативною пам'яттю (розподіл між процесами, організація віртуальної пам'яті);

- керування доступом до даних енергонезалежних носіїв (твердий диск, оптичні диски тощо), організованим у тій чи іншій файловій системі;

- забезпечення користувацького інтерфейсу;

- мережеві операції, підтримка стеку мережевих протоколів;

Додаткові функції:

- паралельне або псевдопаралельне виконання задач (багатозадачність);

- розподіл ресурсів обчислювальної системи між процесами;

- організація надійних обчислень (неможливості впливу процесу на перебіг інших), основана на розмежуванні доступу до ресурсів;

- взаємодія між процесами: обмін даними, синхронізація;

3.2 Ознайомлення та робота в середовищі Proteus

Proteus - середовище для проектування і налагодження електронних пристроїв, виконаних на основі мікроконтролерів різних сімейств. Надає можливості введення схеми в графічному редакторі, моделювання її роботи і розробки друкованої плати, включаючи тривимірну візуалізацію її складання. Унікальною рисою середовища Proteus є можливість ефективного моделювання роботи різноманітних мікроконтролерів (PIC, 8051, AVR, HC11, ARM7 / LPC2000 і ін.) І налагодження мікропрограмного забезпечення.

Середа PROTEUS має величезну бібліотеку електронних компонентів, а відсутні - можна зробити самостійно. Передбачена підтримка SPICE-моделей, які часто надаються виробниками електронних компонентів.

У комплект професійної версії входять інструменти USBCONN для підключення модельованої схеми до реального USB порту комп'ютера і COMPIM для підключення до COM-порту ПК.

Середа PROTEUS сумісна з популярними середовищами розробки мікропрограмного забезпечення:

- CodeVisionAVR (тільки МК AVR);

- IAR (будь МК);

- ICC (МК AVR, msp430, ARM7);

- WinAVR (МК AVR);

- Keil (МК 8051 і ARM);

- HiTECH (МК 8051 і PIC).

Відмінні особливості наступні.

Підтримувані етапи розробки:

- розробка схеми електричної принципової (введення в графічному редакторі);

- моделювання схеми з використанням різноманітних віртуальних приладів;

- розробка друкованої плати, включаючи 3D-візуалізацію її збірки.

Можливості налагодження мікропрограмного забезпечення:

- спільне моделювання роботи мікроконтролера, виконуючого задану програму, і оточуючих його аналогової і цифрової схем;

- широкі налагоджувальні можливості, в т.ч. доступ до вмісту регістрів і пам'яті, завдання точок зупину програми, покрокове виконання;

- налагодження на рівні вихідного коду (Сі, Бейсік, Асемблер, залежно від типу використовуваного для налагодження файлу з випробовуваним мікропрограмним забезпеченням);

Підтримка декількох сімейств мікроконтролерів від різних виробників:

- PIC12, PIC16, PIC18 і PIC24 (Microchip);

- 8051/8052, в т.ч. похідні від них, що випускаються Philips і Atmel;

- AVR, Tiny AVR і Mega AVR (Atmel);

- ARM7, в т.ч. LPC2000 (NXP);

- HC11 (Freescale) і мікроконтролерні модулі BASIC Stamp (Parallax);

3.3 Ознайомлення та робота в середовищі Code Vision AVR

CodeVisionAVR - це крос-компілятор Сі, Інтегроване середовище розробки (Integrated Deve1opment Environment) і Автоматичний генератор

програм (CodeWizardAVR), розроблені для сімейства AVR мікроконтроллерів фірми Atmel.

Програма є 32-бітовим додатком, що працює під операційними системами Windows 95, 98, NT 4, 2000, XP, 7 i 8.

CodeVisionAVR забезпечує виконання майже всіх елементів мови Сі, zrs дозволені архітектурою AVR, з деякими доданими характеристиками, які реалізовують свої переваги специфіки архітектури AVR.

Компілятор призначений для використання разом з отладчиком AVR Studio від Atmel версії 4.06 або пізнішої. AVR Studio

IDE має програмне забезпечення вбудованого внутрішньосхемного программатора чіпів AVR, який дозволяє автоматично передавати програми y мікроконтроллерні чіп після успішної компіляції. Програмне забеспечення внутрішньосхемного програматора може працювати спільно з Atmel STKSOO /AVRISP / AVRProg (прикладне опис AVR910 від Atmel), Kandz Systems STK200 + / 300, Dontronics DTOO6, Vogel Elektronik VTEC-ISP, Futurlec J RAVR і платою розробника MicroTronics ATCPU / MegaZOOO.

Для налагодження розроблюваних систем, які застосовують послідовний зв'язок, IDE має вбудований термінал.

Крім стандартних бібліотек Сі, компілятор Сі CodeVisionAVR має бібліотеки для:

- алфавітно-цифрових LCD-модулів;

- шини 12C від Philips;

- температурного датчика LM75 від National Semiconductor;

- годин реального часу PCF8563, PCF8583 від Philips і DSl302, DS1307 01;

- Dallas Semiconductor;

- протоколу l-Wire від Dallas Semiconductor;

- температурного датчика DSl 820 / DS18S20 від Dallas Semiconductor;

- термометра / термостата DS1621 від Dallas Semiconductor;

- EEPROM DS243O і DS2433 від Dallas Semiconductor;

- SPI;

- управління живленням;

- про затримок;

- про перетворення коду Грея.

CodeVisionAVR також містить Автоматичний генератор програм CodeWizardAVR, який дозволяє написати за кілька хвилин весь код, необхідно для виконання таких функцій:

- встановлення доступу до зовнішньої пам'яті;

- ідентифікація джерела скидання чіпа;

- ініціалізація порту введення / виводу;

- ініціалізація зовнішніх переривань;

- ініціалізація таймерів / лічильників;

- ініціалізація сторожового таймера;

- ініціалізація UART і переривань, керуючих буфером послідовного зв'язку;

- ініціалізація аналогового компаратора;

- ініціалізація АЦП;

- ініціалізація інтерфейсу SPI;

- ініціалізація шини 12C, температурного датчика LM75, термометра / термостата D8162] і годинника реального часу PCF8563, PCF8583, DSl302, DSl307;

- ініціалізація шини 1-Wire і температурного датчика D81820/D818820;

- ініціалізація LCD-модуля.

3.4 Робота з моваю програмування С

C - універсальна, процедурна, імперативна мова програмування загального призначення, розроблена у 1972 році Денісом Рітчі у Bell Telephone Laboratories з метою написання нею операційної системи UNIX.

Хоча С і було розроблено для написання системного програмного забезпечення, наразі вона досить часто використовується для написання прикладного програмного забезпечення для мікроконтролерів. На мові С програмується велокомп'ютер.

С імовірно, є найпопулярнішою у світі мовою програмування за кількістю вже написаного нею програмного забезпечення, доступного під вільними ліцензіями коду та кількості програмістів, котрі її знають. Версії компіляторів для мови С існують для багатьох операційних систем та апаратних архітектур. C здійснила великий вплив на інші мови програмування, особливо на C++, яка спочатку проектувалася, як розширення для С, а також на Java та C#, які запозичили у С синтаксис.

Як і більшість імперативних мов, заснованих на традиції АЛГОЛ, C має можливості для структурного програмування і дозволяє здійснювати рекурсії, у той час, як система статичної типізації даних запобігає виникненню багатьох непередбачуваних операцій. У С увесь виконуваний код міститься у функціях.Параметри функції завжди передаються за значеннями. Передача параметрів за вказівником реалізовується шляхом передачі значення вказівника. Гетерогенні сукупності типів даних (структури) дозволяють пов'язаним типам даних бути об'єднаними і маніпулювати ними, як єдиним цілим.

C також має такі специфічні властивості:

- змінні можуть бути прихованими у вкладених блоках;

- слабка типізація; наприклад, символи можуть використовуватися, як цілі числа;

- низькорівневий доступ до оперативної пам'яті шляхом перетворення машинних адрес вказівники;

- вказівники на функції і дані підтримують динамічний поліморфізм

- масив індексів як вторинне поняття, визначається у термінах арифметики вказівників;

- стандартизований препроцесор C для макроозначення, включення файлу з джерельним кодом, умовної трансляції, і т. д.;

- комплексна функціональність, як то I/O, маніпуляція рядками, і делегування математичних функцій бібліотекам;

- відносно невелика кількість зарезервованих слів (32 у С89, і 37 у C99);

- лексичні структури, які нагадують B більше за ALGOL;

Мова програмування С використовує бібліотеки, як основний засіб свого розширення. У С, бібліотека - набір функцій, котрі містяться в одному файлі. Кожна бібліотека, за звичай має заголовочний файл, в якому містяться прототипи функцій, присутніх у бібліотеці, яка може використовуватися, а також декларації спеціальних типів даних і макро-символів, що використовують ці функції. Для того, щоб програма використовувала бібліотеку, заголовний файл цієї бібліотеки має бути оголошений вгорі файлу із сирцевим кодом, і бібліотека має бути злінкованою з програмою, що у багатьох випадках вимагає спеціальної опції для компілятора (наприклад, -lmath). Загальною бібліотекою С є стандартна бібліотека С stdlib.h, що вказана у ISO та ANSI C стандартах, і розповсюджується з кожним сучасним компілятороммови С.

Іншим загальним набором функцій стандартної бібліотеки С є той, що використовується застосунками. Проектувалися вони для UNIX-подібних систем, у першу чергу, для забезпечення інтерфейсу до ядра. Ці функції деталізуються у різноманітних стандартах, на кшталт POSIX та Single UNIX Specification.

Відтоді, як С набула великої популярності, для неї було написано чимало інших бібліотек. Бібліотеки часто пишуться на С, оскільки компілятори C ґенерують ефективний об'єктний код; пізніше програмісти створюють інтерфейси до бібліотек таким чином, що ті можуть використовуватися високорівневими мовами, на кшталт Java, Perl та Python.

4. МІКРОПРОЦЕСОРИ ТА ВЛАСТИВОСТІ

Мікропроцесор - інтегральна схема, яка виконує функції центрального процесора (ЦП) або спеціалізованого процесора. Сьогодні слово мікропроцесор є практично повним синонімом слова процесор, оскільки функціональний блок, що на ранніх стадіях розвитку обчислювальної техніки займали цілу плату чи навіть шафу, тепер вміщається в одну невеличку інтегральну схему із сотнями мільйонів транзисторів всередині. З середини 1980-х мікропроцесори витіснили інші види ЦП. Проте загалом це не так: центральні процесорні пристрої деякихсуперкомп'ютерів навіть сьогодні є складними комплексами великих (ВІС) і надвеликих (НВІС) інтегральних схем.

4.1 Структура мікропроцесора

Архітектура типової невеликої обчислювальної системи на основі мікро ЭВМ. Мікро ЭВМ містить усі 5 основних блоків цифрової машини: пристрій введення інформації, керуючий пристрій (КП), арифметико-логічний пристрій (АЛП) ( що входять до складу мікропроцесора), що запам'ятовують пристрої (ЗП) і пристрій висновку інформації.

Мікропроцесор координує роботу всіх пристроїв цифрової системи за допомогою шини керування (ШК). Крім ШК мається 16-розрядна адресна шина (ША), що служить для вибору визначеної комірки пам'яті, порту введення або порту висновку. По 8-розрядній інформаційній шині або шині даних (ШД) здійснюється двонаправлене пересилання даних до мікропроцесора і від мікропроцесора. Важливо відзначити, що МП може посилати інформацію в пам'ять мікроэвм або до одному з портів висновку, а також одержувати інформацію з пам'яті або від одного з портів уведення.

Постійний запам'ятовуючий пристрій (ПЗП) у мікроэвм містить деяку програму (на практиці програму ініціалізації ЕОМ). Програми можуть бути завантажені в запам'ятовуючий пристрій з довільною вибіркою (ЗУПВ) і з зовнішнього запам'ятовуючого пристрою (ЗЗП). Це програми користувача.

У більшості мікропроцесорних систем (МШС) передача інформації здійснюється способом, аналогічним розглянутому вище. Найбільш істотні розходження можливі в блоках введення і висновку інформації.

Підкреслимо ще раз, що саме мікропроцесор є ядром системи і здійснює керування всіма операціями. Його робота представляє послідовну реалізацію мікропроцедур вибірки-дешифрації-виконання. Однак фактична послідовність операцій у МШС визначається командами, записаними в пам'яті програм. обчислювальний програмний забезпечення мікропроцесор

Таким чином, у МШС мікропроцесор виконує наступні функції: - вибірку команд програми з основної пам'яті; - дешифрацію команд; - виконання арифметичних, логічних і інших операцій, закодованих у командах; - керування пересиланням інформації між регістрами й основною пам'яттю, між пристроями введення/висновку; - відпрацьовування сигналів від пристроїв уведення/висновку, у тому числі реалізацію переривань з цих пристроїв; - керування і координацію роботи основних вузлів МП.

Логічна структура мікропроцесора, тобто конфігурація складовий мікропроцесор логічних схем і зв'язків між ними, визначається функціональним призначенням. Саме структура задає склад логічних блоків мікропроцесора і те, як ці блоки повинні бути зв'язані між собою, щоб цілком відповідати архітектурним вимогам. Спрацьовування електронних блоків мікропроцесора у визначеній послідовності приводить до виконання заданих архітектурою мікропроцесора функцій, тобто до реалізації обчислювальних алгоритмів. Ті самі функції можна виконати в мікропроцесорах зі структурою, що відрізняється набором, кількістю і порядком спрацьовування логічних блоків. Різні структури мікропроцесорів, як правило, забезпечують їхні різні можливості, у тому числі і різній швидкості обробки даних.

Загальна логічна структура мікропроцесора: I - керуюча частина, II - операційна частина; БУПК - блок керування послідовністю команд; Бквоп - блок керування виконанням операцій; БКФКА - блок керування формуванням кодів адрес; БКВП - блок керування віртуальною пам'яттю; БЗП - блок захисту пам'яті; Бкпрпр - блок керування перериванням роботи процесора; БКВВ - блок керування введенням/висновком; Рззп - реєстрове зверхоперативний запам'ятовуючий пристрій; АЛБ - арифметико-логічний блок; БДА - блок додаткової арифметики; БС - блок синхронізації.

При проектуванні логічної структури мікропроцесорів необхідно розглянути: 1) номенклатуру електронних блоків, необхідної і достатню для реалізації архітектурних вимог; 2) способи і засоби реалізації зв'язків між електронними блоками; 3) методи добору якщо не оптимальних, те найбільш раціональних варіантів логічних структур з можливого числа структур зі складом блоків, що відрізняється, і конфігурацією зв'язків між ними.

При проектуванні мікропроцесора приводяться у відповідність внутрішня складність кристала і кількість висновків корпуса. Відносний ріст числа елементів у міру розвитку мікроелектронної технології в багато разів перевищує відносне збільшення числа висновків корпуса, тому проектування БІС у виді кінцевого автомата, а не у виді набору схем, що реалізують деякий набір логічних перемикальних функцій і схем пам'яті, дає можливість одержати функціонально закінчені блоки і пристрої ЕОМ.

Використання мікропроцесорних комплектів БІС дозволяє створити мікроэвм для широких областей застосування внаслідок програмної адаптації мікропроцесора до конкретної області застосування: змінюючи програму роботи мікропроцесора, змінюють функції інформаційно-керуючої системи. Тому за рахунок складання програми роботи мікропроцесорів у конкретних умовах роботи визначеної системи можна одержати оптимальні характеристики останньої.

Якщо рівень тільки програмної "настроювання" мікропроцесорів не дозволить одержати ефективну систему, доступний наступний рівень проектування - мікропрограмний. За рахунок зміни вмісту ПЗП або програмувальної логічної матриці (ПЛМ) можна "настроїтися" на більш специфічні риси системи обробки інформації. У цьому випадку частково за рахунок зміни мікропрограм зачіпається апаратний рівень системи. Техніко-економічні наслідки тут зв'язані лише з обмеженим втручанням у технологію виготовлення керуючих блоків мікроэвм.

Зміна апаратного рівня інформаційно-керуючої мікропроцесорної системи, що включає в себе функціональні БІС комплекту, одночасно з конкретизацією мікропрограмного і програмного рівнів дозволяє щонайкраще задовольнити вимогам, пропонованим до системи.

Рішення задач керування в конкретній системі чисто апаратними засобами (апаратна логіка) дає виграш у швидкодії, однак приводить до складностей при модифікації системи. Мікропроцесорне рішення (програмна логіка) є більш повільним, але більш гнучким рішенням, що дозволяє розвивати і модифікувати систему. Зміна технічних вимог до інформаційно-керуючої мікропроцесорної системи веде лише до необхідності перепрограмування роботи мікропроцесора. Саме ця якість забезпечує високу логічну гнучкість мікропроцесорів, визначає можливість їхнього широкого використання, а значить і багатосерійного виробництва виробництва.

4.2 Система команд мікропроцесорів

Найнижчим рівнем, який дозволяє описувати роботу цифрових пристроїв це рівні логічних станів їх входів та виходів таблиці станів.

Наступним рівнем є спосіб описання - це мова значень вхідних та вихідних сигналів, що складають мову мікрокоманд. Сукупність адрес та керуючих сигналів називаються мікрокомандою.

Третій рівень формалізації описання роботи мікропроцесора - це мова команд - тобто строга послідовність мікрокоманд, що записується в пам'яті мікропроцесорів. Тобто, команда, це слово, або набір слів, які дешифруються в послідовність мікрокоманд. Звідси витікає, що будь-який процесор має строго фіксований і обмежений набір команд, який є характерним для данного процесора. Будь-яка мікрокоманда характеризується своїм форматом. Під форматом мікрокоманди розуміється її протяжність та призначення кожного біта або їх групи. Команди, також мають свій фіксований формат. (Протяжність мікрокоманди - це стандартна для данного процесора кількість біт в слові). В залежності від протяжності команди, вона може складатися з одного, двох, та трьох слів.

Формат пам'яті мікропоцесорної системи також тісно пов'язаний з довжиною слова. Тому при зберіганні таких команд відповідно використовується адресний простір та пам'ять. Якщо, наприклад, команда складається з трьох слів, а використовується з послідовною адресацією, то для зберігання такої команди використовуються три послідовні адреси. Для того, щоб таку команду вибрати з пам'яті, необхідно мати спеціальні засоби, щоб забезпечити її представлення як єдине ціле.

Структура команд повністю залежить від структури мікропроцесора, але незалежно від типу процесора прийнято вважати, що однослівні команди повністю складаютья з коду операції. Двослівні команди складаються з коду операції та однослівного операнда. Трислівні команди також складаються з двох частин: перша частина - код операції, а друга - адреса, або двослівний операнд.

Типи команд, що використовуються, тісно пов'язані з внутрішньою організацією та алгоритмом функціювання мікропрограмного автомата процесора, та внутрішньою системою синхронізації. Мікропроцесорна система функціонує синхронно з частотою тактових сигналів зовнішнього генератора. В залежності від типу мікропроцесорів використовується одно- або двохфазна синхронізація. Незалежно від цього в мікропроцесорних системах використовуються триваліші інтервали часу, ніж тактовий інтервал зовнішнього генератора. Одним з таких інтервалів є машинний цикл -- це інтервал, протягом якого мікропроцесор звертається до пам'яті або пристрою вводу-виводу. Машинний цикл (МЦ) складає тільки частину циклу команди. На початку кожного МЦ на одному з виходів мікропроцесора з'вляється сигнал синхронізації, він передається по лінії шини керування в пам'ять або пристрої вводу-виводу і «сповіщає» про початок нового МЦ, в результаті чого досягається узгодження в часі зовнішніх пристроїв з роботою мікропроцесора.

Цикл команди -- це інтервал часу, необхідний для виборки з памєяті команди, та її виконання. Він складається з 1-5 машинних циклів. Їхнє конкретне число залежить від складності операції, яка виконується в данній команді і дорівнює числу звернень мікропроцесора до пам'яті. Тривалість виконання команди визначається кількістю тактів в циклі команди та тривалістю такту.

Протягом циклу команди, що ділиться на дві фази, робота мікропроцесора виконується в такій послідовності. Пристрій керування задає початок чергового циклу шляхом формування сигналу, по якому число, що знаходиться в лічильнику команд, відправляється в буферний регістр адреси і через нього направляється для дешифрації. Після приходу від мікропроцесору сигналу керування 'готовий' з елемента пам'яті, що знаходиться по вказаній адресі, зчитується слово команди, яке подається по шині даних в буферний регістр данних, а потім в пристрій керування, де дешифрується з допомогою кода операції. Ця послідовність операцій називається фазою виборки. За нею слідує виконавча фаза, в якій пристрій керування формує послідовність сигналів, необхідних для виконання команди. За цей час число, що знаходиться в лічильнику команд, збільшується на 1 (якщо довжина команди є 1) і формується адреса команди, що стоїть слідом за виконуємою. Вона зберігається в лічильнику до приходу сигналу, що задає початок чергового циклу команди.

Окрім адреси елемента в якому зберігається необхідний байт від мікропроцесора до пам'ті поступає сигнал по шині керування, який визначає характер операції -- запис, або зчитування. Виконання вказаних операцій проходить протягом інтервалу часу, що називається часом доступу. По закінченні цього інтервалу від пам'яті в мікропроцесор подається сигнал готовності, який є сигналом початку прийому, або, відповідно, передачі сигналів в пам'ять. До одержання сигналу готовності мікропроцесор перебуває в стані очікування. Інтервал часу між імпульсами звернення до зовнішніх пристроїв та одержання від них відповіді називається циклом очікування.

Якщо, наприклад, цикл команди розглядати відповідно до команди вводу данних, то перші два машинних цикли будуть відноситись до фази виборки, а третій -- до фази виконання команди. В усіх машинних циклах передається адреса, але в кожному циклі адреса належить своєму адресату, в першому -- це адреса елемента, де здерігається код операції, в другому -- адреса порта, що здерігає байт данних, в третьому - адреса акумулятора мікропроцесора, куди повинен поступити байт данних з порта.

4.3 Мікроконтролер ATmega8

Популярність мікроконтролерів AVR на прайси, среди 8 - розрядно мікроконтролерів, постійно збільшується, тому что смороду мают найкращі співвідношення показніків «ціна / швідкодія / енергоекономічність». Крім цього постійно збільшується кількість програмних та апаратних засобів підтримки создания приладів на їх основі.

У рамці однієї базової архітектури мікроконтролери AVR поділяються на три сімейства:

- Classic AVR;

- Mega AVR;

- Tiny AVR;

Мікроконтролери сімейства Classic мают об'єм Flash пам'яті програм від 1 до 8 Кбайт. У сімейство Classic входять мікроконтролери з різнім набором періферійніх устройств та різної кількості виводів.

Мікроконтролери сімейства Tiny мают найбільший об'єм пам'яті програм (1-8 Кбайт) та доволі ограниченной кількість періферійніх устройств. Майже всі смороду виготовляють у 8-вихідних корпусів та призначенні для так званні «бюджетних» рішень, вікорістовуваніх в условиях важка фінансових обмежень. Межі використання цих мікроконтролерів - інтелектуальні датчики різного призначення (контрольні, пожарні та охороні), іграшки, зарядні прилади, різні побутові прилади та інші подібні прилади.

Мікроконтролери сімейства Mega такоже мают найбільший об'єм пам'яті програм та даних, но смороду й мают и найбільш розвинення періферію среди всех мікроконтролерів AVR. Mega призначенні для использование в мобільніх телефонах, в контролерах різніх періферійніх прилаштувати (принтери, сканери, сучасні дискові накопичувачі) важкої офісної техніки.

Мікроконтролери обидвох сімейств підтрімують декілька режімів зниженя использование енергії, мают блок переривані, сторожова таймер та дозволяють програмуваті безпосередно в зібраному пріладі.

До особливостей мікроконтролерів AVR сімейства MEGA можна віднести:

- FLASH пам'ять програм від 8 до 256 Кбайт;

- Оперативна пам'ять (статичність ОЗП) об'ємом від 512 байт до 8 Кбайт;

- Пам'ять Даних на Основі EEPROM об'ємом від 256 байт до 4 Кбайт (число ціклів стирання / запису Не менше 100000);

- Можлівість захисту від зчітування та модіфікації пам'яті програм та даних;

- Можлівість програмування безпосередно в системе через послідовні інтерфейси SPI та JTAG;

- Можлівість саме програмування;

- Різні Способи сінхронізації: вмонтованою RC -генератори з внутрішньою та зовнішньою годині задаючою RC - ланцюг, вмонтованою генератор з зовнішнім кварцовий або п'єзокерамічнім резонатором, Зовнішній сигнал сінхронізації;

Мікроконтролери сімейства MEGA мают великий набір періферійніх устройств:

- Один або два 8-бітніх таймера / лічильника. В усіх моделях з двома 8-бітнімі таймерами / лічільнікамі один з них может працювати в якості годинників реального часу (в асинхронному режімі);

- Від одного до 16-бітніх таймерів / лічильників;

- Сторожова таймер;

- Аналоговий компаратор;

- Послідовний синхронний інтерфейс SPI.

5. ТЕХНІЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ

5.1 Перелік діючої технічної документації, яка використовується в обчислювальному центрі підприємства

Технічна документація - набір документів, що використовуються при проектуванні (конструюванні), створенні (виготовленні) та використання (експлуатації) яких-небудь технічних об'єктів: будівель, споруд, промислових товарів, програмного і апаратного забезпечення.

Технічну документацію поділяють на кілька видів:

- ремонтна документація;

- технологічна документація;

- експлуатаційна документація;

- конструкторська документація;

- документи, що визначають технологічний цикл вироби;

- документи, що дають інформацію, необхідну для організації виробництва і ремонту виробу.

Технічною документацією також може називатися технічний паспорт, технічний керівництво або технічна література.

На даному підприємстві діє така технічна документація:

- архітектурно-планувальне завдання;

- архітектурно-технічний паспорт об'єкта архітектури;

- проектно-кошторисна документація;

- розрахунок (техніка);

- робочі креслення.

Виконавчу технічну документацію можна поділити на первинні документи про відповідність та безпосередньо виконавчу документацію. До первинних документів про відповідність відноситься документація, яка оформлюється в процесі виконання будівельних робіт, фіксує сам процес виконання робіт і відображає показники технічного стану об'єкта будівництва. Склад первинної документації регламентується будівельними нормами і правилами. Така первинна документація комплектується генеральним підрядником, а також контролюється технаглядом замовника. Після введення об'єкта комплект первинної документації передається експлуатуючій організації в установленому порядку для зберігання.

5.2 Охорона праці та техніка безпеки при виконанні супроводження та ремонтно-налагоджувальних робіт

Напевно у кожного користувача ПК (принаймні, у чоловічої половини), хоча б іноді виникало бажання розібратися в системному блоці свого персонального комп'ютера. До кого то ця ідея могла прийти в голову лише суто через інтерес, тобто зняти кришку системного блоку і просто подивитися, що там всередині. Деяким захочеться відкрити системний блок, почистити його від пилу, глянути, чи все в порядку. Ну а деякі знімуть кришку з-за потреби, наприклад, замінити застарілу деталь на більш нову ну, скажімо, змінити відеокарту. А хтось самостійно вміє лагодити комп'ютерну техніку, і заради цього, також буде «колупатися» у своєму системному блоці.
Попередження при ремонті ПК. Все вищесказане звичайно добре, адже займаючись подібними речами, можна з упевненістю сказати, що людина чимось захоплюється, а не тільки сидить цілими днями безперервно перед телевізором. Але з іншого боку, є й зворотна сторона медалі, давайте спробуємо розібратися, чим загрожує самовільне розтин системного блоку, особливо якщо ви не фахівець (нехай навіть самоучка) у цій області знань.

Перше, про що хочеться зауважити, так це те, що розкриваючи системний блок, можна позбутися гарантії на нього. Це стосується в першу чергу нових комп'ютерів, але що для нас новий комп'ютер, напевно той, який стоїть на гарантійному обслуговуванні. Деякі продавці комп'ютерів ставлять гарантійну пломбу повністю на весь системний блок, тобто виходить, що знявши кришку з нього, ми повністю позбавляємося гарантії, а це не є добре, адже комп'ютер - це річ не з дешевих. Крім такої гарантії, деякі продавці ставлять гарантійну пломбу не на весь корпус, а на кожні запчастини окремо. У такому разі ми залишаємося в більш виграшній ситуації, адже ми без проблем можемо відкрити пристрій, якщо необхідно, можна підключити новий жорсткий диск або ще що-небудь, при цьому, не зачіпаючи інші деталі, а це значить, що гарантію ми не втратимо.

Ще одна неприємність, якою потрібно остерігатися при самостійному відкриванні системного блоку, це акуратність. Припустимо, ви вирішили почистити системний блок від пилу, при цьому, під час прибирання важкодоступних місць, потрібно бути гранично обережним, адже можна самому не помітити і зачепити якусь дрібну деталь, в результаті чого, вся материнська плата, прийде в непридатність. Деякі люди вважають за краще прибирати пил в системному блоці, за допомогою пилососа. Такий метод, звичайно, теж застосуємо, але перед чищенням, варто переконатися в деяких дуже важливих речах. По-перше, на пилосос, необхідно встановити спеціальну щітку, яка як раз за розміром буде підходити для комп'ютера. По-друге, дуже важливо встановити пилосос на мінімальну потужність, адже якщо там буде встановлена ??потужність на максимумі, то пару транзисторів чи ще якихось запчастин з материнської плати, пилосос точно засмокче. До речі хотілося б зауважити, що існують спеціальні міні-пилососи, які призначені саме для чищення комп'ютерів. Придбати їх можна в будь-якому поважаючому себе комп'ютерному магазині.

Отже, якщо ви все ще переконані, що ваш комп'ютер потребує самостійному ремонті або просто розтині системного блоку, при цьому гарантія у вас вже вийшла чи вона встановлена ??на кожну деталь окремо, при цьому ви впевнені, що руки у вас ростуть саме звідти, звідки треба, то ви можете сміливо розкривати системний блок, але при цьому пам'ятати про техніку безпеки!

Що таке техніка безпеки - це комплекс заходів, щодо запобігання нещасних випадків, та інших факторів, небезпечних для життя або майна. У нашому випадку, в ролі майна виступає комп'ютер. Щоб дійсно не відбулося ніяких неприємностей, то варто дотримуватися кількох наступних правил.

Для початку, перед розкриттям корпусу, необхідно відключити комп'ютер від електроживлення. Краще за все, взагалі висмикнути шнур з розетки. Відверто кажучи, змінюючи будь-які деталі в комп'ютері, при цьому, попередньо не вимкнувши його, потрібно бути справді дурним людиною. Ще одним важливим складовим, при дотриманні техніки безпеки під час роботи з ПК, є відсутність рідин. Нехай, навіть ви впевнені, що водичку в гуртку, яка стоїть за півметра від розібраного корпусу, ніхто пити не буде, краще всього її відставити подалі, адже рідини на техніку, як відомо, впливають дуже згубно, якщо не сказати більше. Також варто зауважити, що розкривати системний блок потрібно на рівній поверхні, а не відомо на чому. Знову ж таки, один невірний рух, і вважайте, що комп'ютера у вас більше немає, а все через те, що знаходився він у нерівному положенні.

Звичайно, можна ще багато перераховувати того, що ставитися до техніки безпеки, при роботі з системним блоком, але дотримуючись саме вищесказані правила, ризик того, що щось піде не так, набагато менше.

6. ПЛАНУВАННЯ ТА ОБЛАДНЕННЯ РОБОЧОГО МІСЦЯ

Робоче місце - місце, де працівник повинен знаходитись і де він виконує роботу в режимі і умовах, передбачених нормативно-технічною документацією.

Вимоги щодо організації та обладнання робочих місць: площа, відведена на одне робоче місце має становити не менше 6 кв. м., а об'єм - не менше 20 куб. м. Конструкція робочого місця повинна забезпечувати підтримання оптимальної робочої пози (тобто такої, яка дозволяє працівникові виконувати роботу з мінімальним напруженням тіла, і яка дозволяє уникнути перевтоми в ході і після закінчення робочого процесу). Раціональна робоча поза має важливе значення для збереження здоров'я працівника, оскільки тривале перебування його в незручній і напруженій позі може призвести до таких захворювань, як сколіоз (викривлення хребта), варикозне розширення вен, плоскостопість тощо. Установлено, що робота в зігнутому положенні збільшує затрати енергії на 20%, а при значному нахиленні -- на 45% порівняно з прямим положенням корпуса.

За потреби особливої концентрації уваги під час виконання робіт суміжні робочі місця операторів необхідно відділяти одне від одного перегородками висотою 1,5 - 2 м.

Робочі місця слід розташовувати відносно джерела природного світла (вікон) таким чином, щоб світло падало збоку, переважно зліва. Також робоче місце має відповідати сучасним вимогам ергономіки:

- робочий стілець робочий стілець має бути підйомно-поворотним, з можливістю регулювання висоти, бажано зі стаціонарними або змінними підлікотниками і напівм'якою нековзкою поверхнею сидіння, що легко чиститься і не електризується;

- стіл повинен мати висоту поверхні 680 - 800 мм., ширину 600 - 1400 мм. і глибину 800 - 1000 мм. (такі параметри забезпечують можливість виконання операцій в зоні досяжності працівника);

- екран комп'ютера має розташовуватися на оптимальній відстані від користувача, що становить 600 - 700 мм., але не менше за 600 мм. з урахуванням літерно-цифрових знаків і символів.

ВИСНОВОК

Пройшовши переддипломну практику в «Астра-Запоріжжя» я дійшов наступних висновків.

Проходження переддипломної практики є важливим етапом практичної підготовки висококваліфікованих спеціалістів. Вона дає можливість пошуку матеріалу для написання дипломної роботи, а також допомагає здобути практичні навички для подальшої роботи та навчання.
Метою проходження практики є вивчення реального підприємства, проведення аналізу роботи підприємства, формування висновків щодо його роботи та можливі шляхи покращення.

Під час практики були поглиблені та закріплені теоретичні знання, уміння та навички, отриманні нові знання, уміння і навички, в основному при виконанні конкретних практичних завдань. За наявності вакантних місць студенти можуть бути зараховані на штатні посади, якщо робота на них відповідає вимогам програми практики.

У період проходження переддипломної практики я зібрав всю необхідну інформацію для написання дипломной роботи, вивчив структуру управління організацією, ознайомився з організаційною структурою, завданнями та функціями відділу кадрів, ознайомилася з системою професійних обов'язків і посадовими інструкціями спеціалістів відділу

Результати виконаної роботи були занесені у щоденник практики.

Переддипломна практика на ПП«Астра-Запоріжжя» допомогла мені зібрати всі необхідні дані та матеріал для написання дипломного проекту.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАННЬ

1. «Интернет у вас дома», С. В. Симонович, В. И. Мураховский, ООО «АСТ-Пресс Книга», Москва 2002.

2. Герасименко В.Г., Нестеровский И.П., Пентюхов В.В. и др. Вычислительные сети и средства их защиты: Учебное пособие/ Герасименко В.Г., Нестеровский И.П., Пентюхов В.В. и др. - Воронеж: ВГТУ, 1998. - 124

3. Еженедельник для предпринимателей и специалистов в области информационных технологий ComputerWeek Moscow.

4. Журнал для пользователей персональных компьютеров Мир ПК.

5. Камалян А.К., Кулев С.А., Назаренко К.Н. и др. Компьютерные сети и средства защиты информации 2003.-119с.

6. Курносов А.П. Практикум по информатике/Под ред. Курносова А.П. Воронеж: ВГАУ, 2001.- 173 с.

7. Симонович С.В.Информатика. Базовый курс/Симонович С.В. и др. -- СПб.: издательство "Питер", 2000. -- 640 с.: ил.

8. Шатт С. Мир компьютерных сетей. - К.: BHV, 1996. - 314 с.

9. Чекмарев Ю. В. - Локальные вычислительные сети

10. Хомоненко А.Д. Основы современных кмпьютерных технологий - СПб.: Корона, 1998. - 448 с

11. Вальпа О.Д. "Borland C++ Builder. Экспресс-курс"

12. Вандевурд Д., Джосаттис Н. М. "Шаблоны С++: справочник разработчика"

13. Васильев А. Н "Самоучитель C++ с примерами и задачами"

14. Ишкова Э. А. "С++. Начала программирования"

15. Культин Н. Б. "С/С++ в задачах и примерах"

16. Лаптєв В. В. "С ++. Експрес-курс"

17. Надолин К. А. "Объектно-ориентированное программирование на С++. Обработка исключительных ситуаций"

18. Оверленд Б. "С++ без страха"

19. Рули Д. Сети Windows NT. - К.: BHV, 1998. - 414 с

20. Лебедева М.Б.CodeVisionAVR -- Пособие для начинающих

Размещено на Allbest.ru