Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя

Кафедра комп'ютерних систем та мереж

Реферат

з дисципліни «Комп'ютерні системи штучного інтелекту»

на тему: Метод локалізації і моніторингу обличчя

Тернопіль 2013

Зміст

• Вступ
• 1. Призначення та область застосування
• 2. Штучна нейронна мережа
• 3. Локалізація обличчя
• 4. Розпізнавання обличчя
• 5. Мережа зі зворотнім розповсюдженням
• 6. Метод головних компонент
• 7. Гнучкі контурні моделі обличчя
• 8. Методи, засновані на геометричних характеристиках обличчя
• 9. Порівняння еталонів
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Системи виявлення і розпізнавання облич використовуються не тільки в системах безпеки і контролю доступу. Вони знайшли широке застосування і в таких областях, як організація відеоконференцій, об'єктно-орієнтоване стиснення відеоданих, розпізнавання емоцій людини, створення систем машинного зору в робототехніці.

1. Призначення та область застосування

З бурхливим розвитком нових інформаційних технологій і медіа, розробляються ефективніші і дружні методи взаємодії людина-комп'ютер (HCI), які не залежать від традиційних пристроїв, як наприклад клавіатури, миші, і дисплею. До того ж, спадаюче співвідношення "ціна/продуктивність" обчислень знижує собівартість отримування відеозображення, що призводить до того, що системи комп'ютерного зору можуть бути розгорнені в домашніх комп'ютерах і вбудованих системах. Швидко розвиваються дослідження в обробці зображень обличчя, яке засноване на факті, що інформація про особу користувача, стан, і наміри може бути витягнена із зображень, і що комп'ютери можуть відповідно до цього реагувати, наприклад, спостерігаючи вираз обличчя особи. За минулі п'ять років, проблема розпізнавання виразу обличчя сконцентрувала багато уваги, проте вона вже вивчається більш ніж протягом 20 років психофізіологами, невронауковцями, і інженерами. Багато дослідних демонстрацій і комерційних додатків розроблені цими зусиллями. Перший крок будь-якої системи обробки обличчя - знаходження області зображення, де присутні обличчя. Проте, виявлення обличчя з єдиного зображення - це задача, яка потребує вирішення через мінливість в масштабах, розташуванні, орієнтації і позі. Емоційний вираз, завади і умови освітлення також впливають на продуктивність системи.

2. Штучна нейронна мережа

У останні десятиліття в світі для вирішення високоформалізованих задач використовують апарат штучних нейронних мережах (ШНМ). Актуальність досліджень в цьому напрямі підтверджується масою різних застосувань ШНМ. Це автоматизація процесів розпізнавання образів, адаптивне керування, апроксимація функцій, прогнозування, створення експертних систем, організація асоціативної пам'яті і багато інших додатків. За допомогою ШНМ можна, наприклад, передбачати показники біржового ринку, виконувати розпізнавання оптичних або звукових сигналів, створювати системи самонавчання, що здатні керувати автомашиною при парковці або синтезувати мову по тексту [1].

Широкий круг задач, який вирішують ШНМ, не дозволяє в даний час створювати універсальні, могутні мережі, змушуючи розробляти спеціалізовані ШНМ, функціонуючі за різними алгоритмами.

Рисунок 1. Штучний нейрон

Не дивлячись на істотні відмінності, окремі типи ШНМ володіють декількома загальними рисами.

По-перше, основу кожної ШНМ складають відносно прості, в більшості випадків - однотипні, елементи (комірки), що імітують роботу нейронів мозку. Далі під нейроном матиметься на увазі штучний нейрон, що зображений на рис. 1 тобто осередок ШНМ. Кожен нейрон характеризується своїм поточним станом по аналогії з нервовими клітинами головного мозку, які можуть бути збуджені або загальмовані. Він володіє групою синапсів - однонаправлених вхідних зв'язків, сполучених з виходами інших нейронів, а також має аксон - вихідний зв'язок даного нейрона, з якою сигнал поступає на синапси наступних нейронів. Кожен синапс характеризується величиною синаптичного зв'язку або її вагою wi, який по фізичному значенню еквівалентний електричній провідності.

Поточний стан нейрона визначається, як зважена сума його входів:

(2.1)

Вихід нейрона є функція його стану:

у = f (s) (2.2)

Рисунок 2. Функції активації

Нелінійна функція f називається активаційною і бути різною (рис.2.). Однієї з найбільш розповсюджених є нелінійна функція з насиченням, так звана логістична функція або сигмоїд (тобто функція S-образного вигляду):

(2.3)

При зменшенні сигмоїд стає пологішим, в межах при =0 вироджується в горизонтальну лінію на рівні 0.5, при збільшенні сигмоїд наближається до функції одиничного стрибка з порогом T в точці x=0. З виразу для сигмоїда очевидно, що вихідне значення нейрона лежить в діапазоні [0,1]. Одна з цінних властивостей сигмоїдной функції - простий вираз для її похідної.

(2.4)

Слід зазначити, що сигмоїдная функція диференційована на всій осі абсцис, що використовується в деяких алгоритмах навчання. Крім того вона володіє властивістю підсилювати слабкі сигнали краще, ніж великі, і запобігає насиченню від великих сигналів [1, c.126].

Рисунок 3. Одношаровий перцептрон

Повертаючись до загальних рис, властивих всім ШНМ, відзначимо, по-друге, принцип паралельної обробки сигналів, який досягається шляхом об'єднання великого числа нейронів в так звані шари і з'єднання певним чином нейронів різних шарів, а також нейронів одного шару між собою.

Як приклад простої НС розглянемо трьохнейронний перцептрон (рис.3.), тобто таку мережу, нейрони якої мають активаційну функцію у вигляді одиничного стрибка. На n входів поступають якісь сигнали, що проходять по синапсах на 3 нейрони, що створюють єдиний шар цієї ШНМ і видаючі три вихідні сигнали:

, j=1...3 (2.5)

3. Локалізація обличчя

Оскільки проблема виявлення обличчя може розглядатися як клас розпізнавання, тому були запропоновані різні нейромережеві архітектури. Перевагою використання нейронних мереж для виявлення обличчя є здатність навчання системи захоплювати комплексну густину умов зразків облич.

В запропонованому методі нейронна мережа одержує на вхід набір ознак з регіону 20х20 пікселів зображення і виробляє вихідне значення в межах від 0 до 1. Надаючи тестовий зразок на входи, вихід навченої нейронної мережі вказує присутність обличчя (близько до 1) або іншого зразка (близько до 0). Щоб знайти обличчя через все зображення, нейронну мережу застосовують на всіх ділянках зображення. Щоб знайти обличчя більших за 20х20 пікселів, вхідне зображення циклічно зменшується і мережа застосовується в кожному з масштабів.

Рисунок 4. Архітектура нейронної мережі для локалізації обличчя в зображенні

Попередня обробка - нормалізація інтенсивності. Найпростіша дія нормалізації інтенсивності: зображення І (x, y) відображається в площину

I' (x, y) = аx + by + c, (2.6)

де значення коефіцієнтів а, b і c оцінені, використовуючи метод найменших квадратів, а потім надлишкове освітлення зменшують як результат різниці І

(x, y) = І (x, y) - I' (x, y). (2.7)

Після нормалізації, розподіл зображень підвікон стає більш компактним і стандартизованим, що допомагає скорочувати складність подальшої класифікації.

Процедура виявлення обличчя класифікує зображення по значеннях простих ознак. Є багато стимулів для використання ознак замість опікселів. Найзагальніша причина - ознака може кодувати спеціалізовану проблемну область, що важливо при використанні обмеженої кількості учбових даних. Для цієї системи також існує другий критичний стимул: система заснована на ознаках діє набагато швидше, ніж аналогічна заснована на пікселях. Використані прості ознаки нагадують базові функції Хаара, які запропонував Viola [19]. Найістотнішими є три види ознак (рис.5). Значенням двохпрямокутної ознаки є різниця між сумою пікселів в межах двох прямокутних рівновеликих і однаково орієнтованих регіонів. Трьохпрямокутна ознака обчислюється як різниця від суми пікселів за межами центрального прямокутника, і суми пікселів самого прямокутника в центрі. Нарешті чотирьохпрямокутна ознака обчислює різницю між діагональними парами прямокутників.

Рисунок 5. Ознаки, що подаються в нейронну мережу:

A,B) двохпрямокутна, C) трьохпрямокутна, D) чотирьох прямокутна

Прямокутні ознаки можуть бути обчислені дуже швидко використовуючи проміжне представлення для зображення, яке Viola [19] назвав інтеграл зображення. Інтегралом зображення в точці x, y містить суму пікселів вище і лівіше x, y:

(2.8)

де ii (x, y) - це інтеграл зображення, а i (x, y) є початкове зображення. Використання наступної пари рекурсій:

s (x, y) = s (x, y - 1) + i (x, y) (2.9)

ii (x, y) = ii (x - 1, y) + s (x, y) (2.10)

де s (x, y) - це сума ряду, s (x,-1) = 0, і ii (-1, y) = 0.

Інтеграл зображення може бути обчислений одним проходом над початковим зображенням. Використовуючи інтеграл зображення, будь-яка прямокутна сума може бути обчислена чотирма посиланнями в масив. Ясно, що різниця між двома прямокутними сумами може бути обчислена у восьми посиланнях. Очевидно, що з використанням інтегралу зображення відпадає потреба маштабувати початкове зображення.

4. Розпізнавання обличчя

Труднощі, пов'язані з розпізнанням обличчя, можуть бути віднесені до наступних категорій:

Поза. Зображення обличчя змінюються у відповідності до орієнтації пари обличчя-камера, тому деякі лицьові особливості, як наприклад око або ніс, можуть частково або цілком бути за завадами.

Присутність або відсутність структурних компонентів. Лицьові особливості, як наприклад, бороди, вуса, і окуляри можуть бути присутні або ні. Є велика кількість мінливості серед цих компонентів зокрема форма, колір, і розмір.

Вираз обличчя. Форма облич є безпосередньо пов'язаний з виразом обличчя персони.

Завади. Обличчя можуть бути частково приховані іншими об'єктами. У зображенні з групою людей, деякі обличчя можуть частково заховати інші.

Орієнтація зображення. Зображення обличчя безпосередньо видозмінюється у відповідності до обертання оптичної осі фотоапарата.

Умови зображення. Коли зображення сформоване, чинники, як наприклад освітлення (спектри, початкове розповсюдження і інтенсивність) і характеристики фотоапарата (сенсорна відповідь, лінзи) впливають на вираз обличчя.

Хоча розпізнавання обличчя - це високорівнева візуальна проблема, - в нашому методі залучається досить небагато структур. Ми скористаємося частиною цих структур, пропонуючи схему для розпізнавання, яке засноване на підході теорії інформації, прагнучи кодувати найдоречнішу інформацію в групі облич, які краще всього відрізнятимуть їх один від одного. Підхід перетворює зображення обличчя в малий набір характеристичних даних, які є головними компонентами учбового набору зображень облич. Схема функціонує за методом головних компонент, який показав себе як найбільш ефективний серед інших методів.

5. Мережа зі зворотнім розповсюдженням

В даній розробці використано мережу зі зворотнім розповсюдженням, чия процедура навчання є найбільш ефективною. Алгоритм розповсюдження сигналів помилки від виходів ШНМ до її входів, в напрямі, зворотньому прямому розповсюдженню сигналів в звичному режимі роботи навчання ШНМ одержав назву процедури зворотнього розповсюдження:

1. Подати на входи мережі один з можливих образів і в режимі звичного функціонування ШНМ, коли сигнали розповсюджуються від входів до виходів, розрахувати значення останніх.

(2.11)

де M - число нейронів в шарі n-1 з врахуванням нейрона з постійним вихідним станом +1, що задає зсув; yi (n-1) =xij (n) - i-й вхід нейрона j шару n.

2. Розрахувати (N) для вихідного шару по формулі

(2.12)

Розрахувати по формулі зміни ваг w (N) шару N.

3. Розрахувати по формулах

відповідно (n) і w (n) для всієї решти шарів, n=N-1,...1.

4. Скоректувати всю вагу в ШНМ за формулою:

(2.10)

5. Якщо помилка мережі істотна, перейти на крок 1. Інакше - кінець.

Рисунок 6. Діаграма сигналів в мережі при навчанні по алгоритму зворотного розповсюдження: А) взаємодія сигналів у внутрішньому шарі, А) взаємодія сигналів у вихідному шарі, С) виправлення ваг

6. Метод головних компонент

В даній розробці вибраний метод розпізнавання обличчя, що називається метод головних компонент (Principal Component Analysis, PCA), що стискує простір облич без істотних втрат інформативності. Він полягає в лінійному ортогональному перетворенні вхідного вектора X розмірності N у вихідний вектор Y розмірності M < N. При цьому компоненти вектора Y є некорельованими і загальна дисперсія після перетворення залишається незмінною. Матриця X складається зі всіх зразків зображень навчального набору. Розв'язавши рівняння

одержуємо матрицю ортонормованих власних векторів , де - коваріаційна матриця для X, а - діагональна матриця власних значень. Вибравши з підматрицю , що відповідає найбільшим власним числам, одержимо, що перетворення

метод локалізація моніторинг обличчя

,

де - нормалізований вектор з нульовим математичним очікуванням, характеризує велику частину загальної дисперсії і відображає найістотніші зміни X. Вибір перших M головних компонент розбиває векторний простір на головний (власний простір)

,

що містить головні компоненти, і його ортогональне доповнення

.

Застосування цього методу для задачі розпізнавання людини по зображенню обличчя має наступний вигляд. Вхідні вектори є центрованими і приведеними до єдиного масштабу зображеннями облич. Власні вектори, обчислені для всього набору зображень облич, називаються власними обличчями (eigenfaces) [3].

Рисунок 7. Приклад зображень власних векторів (власних облич)

Для кожного зображення обличчя обчислюються його головні компоненти. Звичайно береться від 5 до 200 головних компонент. Решта компонентів кодує дрібні відмінності між обличчями і шум. Процес розпізнавання полягає в порівнянні головних компонент невідомого зображення з компонентами решти зображень.

Метод головних компонент так само застосовується для виявлення обличчя на зображенні. Для облич значення компонент у власному просторі мають великі значення, а в доповненні власного простору - близькі до нуля. По цьому факту можна знайти, чи є вхідне зображення обличчям. Для цього перевіряється величина помилки реконструкції: чим більше помилка, тим більше ймовірність, що це не обличчя.

При зміні ракурсу зображення, наступає момент, коли цей метод при розпізнаванні починає реагувати більше на ракурс зображення, ніж на міжкласові відмінності. Класи при цьому більше не є кластерами у власному просторі. Це розв'язується додаванням в навчальну вибірку зображень в різних ракурсах. При цьому власні вектори втрачають обличчеподібну форму. При зміні кута повороту голови, головні компоненти викреслюють криві у власному просторі, які однозначно ідентифікують обличчя людини і по яких можна провести розпізнавання. Ці криві були названі власними сигнатурами (eigensignatures). По максимумах власних сигнатур було так само відмічено, що найбільшу інформативність має зображення обличчя в напівпрофіль [4].

Основна перевага застосування аналізу головних компонент - це зберігання і пошук зображень у великих базах даних, реконструкція зображень. Основний недолік - високі вимоги до умов зйомки зображень. Зображення повинні бути одержані в близьких умовах освітленості, однаковому ракурсі і повинна бути проведена якісна попередня обробка, що приводить зображення до стандартних умов (масштаб, поворот, центрування, вирівнювання яскравості, відсікання фону). Небажана наявність таких чинників, як окуляри, зміни в зачісці, виразі обличчя і інших внутрішньокласових варіацій.

7. Гнучкі контурні моделі обличчя

У даних методах розпізнавання проводиться на основі порівняння контурів обличчя. Контури, звичайно, витягуються для ліній голови, вух, губ, носа, брів і очей (рис.7). Контури представлені ключовими позиціями, між якими положення точок, що належать контуру, обчислюється інтерполюванням. Для локалізації контурів в різних методах використовується як апріорна інформація, так і інформація, одержана в результаті аналізу навчального набору.

Ключові точки розміщуються вручну на наборі тренувальних зображень. Потім витягується інформація про інтенсивність пікселів, що лежать на лінії, перпендикулярній контуру для кожної точки контура. При пошуку контурів нового обличчя використовувався метод симуляції відпалу з цільовою функцією з двох складових. Перша із них максимізовувалася при відповідності інтенсивностей пікселів, витягнутих на перпендикулярній контуру лінії аналогічним пікселям з навчальної вибірки. Друга - при збігу контура з формою контурів тренувальних прикладів. Таким чином, витягувався не просто контур, а контур рис обличчя. Як повинен виглядати типовий контур рис обличчя, процедура пошуку знає з тренувальних прикладів. Для порівняння зображень використовуються значення головних компонент, обчислених на наборі векторів, що є координатами ключових точок [2].

Рисунок 8. Контури зображення створені за допомогою перетворення Хау

Головною задачею при розпізнаванні по контурах є правильне виділення цих контурів. У загальному випадку ця задача по складності порівнянна безпосередньо з розпізнаванням зображень. Крім того, використання цього методу самого по собі для задачі розпізнавання недостатньо.

Функція подібності з одним джетом у фіксованій позиції і іншим із змінною позицією є достатньо гладкою, для того, щоб одержати швидку і надійну збіжність при пошуку із застосуванням простих методів, таких як дифузія або градієнтний спуск. Досконаліші функції подібності залучають інформацію про фазу.

Для різних ракурсів відповідні ключові точки відмічені вручну на навчальному наборі. Крім того, щоб для одного і того ж обличчя представити різні варіації його зображення в одному і тому ж графі, для кожної точки використовуються декілька джетів, кожний з яких може відповідати різним локальним характеристикам даної точки, наприклад розплющеному і закритому оку.

Майже аналогічинм є метод еластичного графу. В цьому випадку відмінність між двома графами d (Q,R) обчислюється за допомогою деякої функції, що враховує як значення ознак - вага вершин, так і ступінь деформації ребер графа.

Рисунок 9. Еластичний граф, що покриває зображення обличчя

Деформація графа відбувається шляхом зсуву кожної з його вершин на деяку відстань в певних напрямах щодо її початкового положення і вибору такої позиції, при якій різниця у вазі вершин графа, що деформується, і відповідній їй вершині еталона буде мінімальною. Дана операція виконується по черзі для всіх вершин графа до тих пір, поки не буде досягнуте найменше (для даної пари графів) значення d (Q,R).

8. Методи, засновані на геометричних характеристиках обличчя

Один з найперших методів - це аналіз геометричних характеристик обличчя. Спочатку застосовувався в криміналістиці і був там детально розроблений. Потім з'явилися комп'ютерні реалізації цього методу. Суть його полягає у виділенні набору ключових точок (або областей) обличчя і подальшому виділенні набору ознак. Кожна ознака є або відстанню між ключовими точками, або відношенням таких відстаней. На відміну від методу порівняння еластичних графів тут відстані вибираються не як дуги графів. Набори найбільш інформативних ознак виділяються експериментально.

Ключовими точками можуть бути кути очей, губ, кінчик носа, центр ока і т.п. Як ключові області можуть бути прямокутні області, що включають очі, ніс, рот [13].

Рисунок 10. Ідентифікаційні точки і відстані

В процесі розпізнавання порівнюються ознаки невідомого обличчя з ознаками, що зберігаються в базі. Задача знаходження ключових точок наближається до трудомісткості безпосередньо розпізнавання, і правильне знаходження ключових точок на зображенні багато в чому визначає успіх розпізнавання. Тому зображення обличчя людини повинне бути без шумів, що заважають процесу пошуку ключових точок. До таких завад відносять окуляри, бороди, прикраси, елементи зачіски і макіяжа. Освітлення бажане рівномірне і однакове для всіх зображень. Крім того, зображення обличчя повинно мати фронтальний ракурс, можливо з невеликими відхиленнями. Вираз обличчя повинен бути нейтральним. Це пов'язано з тим, що в більшості методів немає моделі врахування таких змін.

Таким чином, даний метод пред'являє строгі вимоги до умов зйомки, потребує надійного механізму знаходження ключових точок для загального випадку. Крім того, потрібне застосування досконаліших методів класифікації або побудови моделі змін. У загальному випадку цей метод не найоптимальніший, проте, для деяких специфічних задач перспективний. До таких задач можна віднести документарний контроль, коли вимагається порівняти зображення обличчя, одержаної у нинішній момент з фотографією в документі. При цьому інших зображень цієї людини немає, і, отже, механізми класифікації, засновані на аналізі тренувального набору, недоступні.

9. Порівняння еталонів

Порівняння еталонів (Template Matching) полягає у виділенні областей обличчя на зображенні, і подальшому порівнянні цих областей для двох різних зображень [11]. Кожна область, що співпала, збільшує міру схожості зображень. Це також один з історично перших методів розпізнавання людини по зображенню обличчя. Для порівняння областей використовуються прості алгоритми, наприклад, попіксельне порівняння.

Рисунок 11. Області-еталони обличчя

Недолік цього методу полягає у тому, що він вимагає багато ресурсів, як для зберігання ділянок, так і для їх порівняння. З причини того, що використовується простий алгоритм порівняння, зображення повинні бути отримані в строго встановлених умовах: не допускається помітних змін ракурсу, освітлення, емоційного виразу.

Висновки

Створення інтелектуальних систем розпізнавання образів облич, є однією з найпопулярніших тем на сьогоднішній день. У даному рефераті описані методи, що дозволяють розпізнавати обличчя людей. Зокрема такі методи як: штучна нейронна мережа, мережа зі зворотнім розповсюдженням, метод головних компонент, методи, засновані на геометричних характеристиках обличчя.

У кінці реферату приведені порівняння еталонів.

Системи виявлення і розпізнавання облич використовуються не тільки в системах безпеки і контролю доступу. Вони знайшли широке застосування і в таких областях, як організація відеоконференцій, об'єктно-орієнтоване стиснення відеоданих, розпізнавання емоцій людини, створення систем машинного зору в робототехніці.

Список використаних джерел

1. Головко В.В. Нейроинтеллект: Теория и применения. Книга 1. Организация и обучение нейронных сетей с прямыми и обратными связями. - Брест: БПИ, 1999. - 260 с.

2. Sung K.,Poggio T. Learning Human Face Detection in Cluttered Scene // Computer Analysis of Images and Patterns. - 1995. - №4. - P.432-439.

3. Graham D.,Allinson N. Face Recognition Using Virtual Parametric Eigenspace Signatures // Image Processing and its Applications. - 1997. - №21. - P.123-129.

4. Belhumeur P., Hespanha J. Eigenfaces vs Fisherfaces: Recognition Using Class Specific Linear Projection // IEEE Transactions on Pattern Analysis and Machine Intelligence. - 1997. - №19. - P.711-720.

5. Hallinan P.,Gordon G. Two - and Three-Dimensional Patterns of the Face. - Natick: A. K. Peters Ltd., 1999. - 260 p.

6. Lanitis A.,Taylor C. Automatic Interpretation and Coding of Face Images Using Flexible Models // IEEE Transactions on Pattern Analysis and Machine Intelligence. - 1997. - №19. - P.743-756.

7. Wiskott L.,Fellous J. - M. Face Recognition by Elastic Bunch Graph Matching // IEEE Transactions on Pattern Analysis and Machine Intelligence. - 1997. - №19. - P.775-779.

8. Duc B.,Fischer S. Face Authentication with Gabor Information on Deformable Graphs // IEEE Trans. on Pattern Analysis and Machine Intelligence. - 1999. - №8. - P.504-516.

Размещено на Allbest.ru