До питання специфіки опису української кириличної рукописної книги XVII ст. у базі даних "Кодекс": поля "Протограф" та "Стародрук"

Створення баз даних кириличних рукописних книг є актуальним для східнослов'янської книжної культури. В Україні цей напрям активно розробляється в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадского (далі -- ІР НБУВ) на базі рукописних книжних колекцій та зібрань. Електронний ресурс кириличної рукописної книги ХУІІ ст. створюється на основі бази даних (далі -- БД) «Кодекс», реалізованої в ІР НБУВ О. Івановою для кодексів XVI ст.1, розширеної для кодексів XTT-XV ст. та інтегрованої в автоматизовану бібліотечну систему «ІРБІС64» заввідділом програмно-технологічного забезпечення комп'ютерних мереж НБУВ К. Лобузіною. У структуру БД «Кодекс» закладена уніфікована система кодикологічного опису рукописної книги, яка була розроблена Л. Дубровіною, О. Гальченко, О. Івановою2. Над створенням електронного ресурсу кириличної рукописної книги XVІІ ст. в ІР НБУВ працюють О. Іванова, Т. Добрянська, О. Гальченко, Л. Гнатенко3.

Розробка й наповнення електронного ресурсу кириличної рукописної книги XVB ст. пов'язані з певними об'єктивними труднощами, зокрема з тим, що рукописні кодекси цього періоду переважно не мають сучасних наукових описів4. У науковому обігу використовуються дані каталогів кінця ХІХ -- початку ХХ ст., які потребують критичного опрацювання й переописування. Отож рукописи не мають точної наукової атрибуції, а власне українська рукописна книга практично не виділена зі східнослов'янського спадку. На сьогодні нагальною для української археографії, кодикології й палеографії є проблема сучасної атрибуції й описування українських кириличних рукописних кодексів XVII ст. На нашу думку, нагальним стає завдання розширення структури опису рукопису та, відповідно, структури БД «Кодекс» з урахуванням специфіки кодексів XVII ст., пов'язаної зі стародрукованою книгою. У статті ми зосередимося на причинах та характеристиці цієї специфіки, і в зв'язку з цим, -- на розробці нових структурних полів для БД «Кодекс» у системі автоматизації бібліотек «ІРБІС64».

У XVII ст. українська рукописна книга набула багатожанровості, значно розширилася її тематика, завдяки чому вона стала відігравала значну роль в суспільно-політичному та культурному житті української спільноти. Ще поширеною була практика створення рукописної релігійної книги, але на розвиток рукописної традиції все більше впливала друкована книга. Особливе місце в цьому процесі посідало Євангеліє, що було пов'язано, за визначенням І. Поздєєвої, з його багатофункціональністю5. При описуванні рукописних Євангелій слід враховувати, що в Україні Євангеліє вперше було надруковане в 1636 р., отож могло слугувати протографом для більш пізніх рукописних Євангелій. Поширеним стало й переписування зі стародруків Апостола, Псалтиря та інших книг. З огляду на появу абсолютно нових друкованих полемічних богословських і учительних книг, які не могли бути засвоєними читачами без знання і розуміння книг Святого Письма, друкування й переписування останніх мало важливе суспільне значення.

У цей період починає побутувати світська рукописна книга. У силу історичних умов більшість світських творів не була видана, і переписування залишалося одним з головних способів їхнього розповсюдження. Зокрема, значного поширення в рукописах набули літописи та хроніки, які є першоджерелами і пам'ятками історії, що в ті часи не виходили друком. Проте існує й інша ситуація, коли книги побачили світ уперше саме в друкованому вигляді і тільки потім набули значного розповсюдження в рукописних списках (Граматика Мелетія Смотрицького, перший підручник з української історії Інокентія Гізеля «Синопсис» та ін.). Переписувалися у великій кількості також музичні кодекси, зокрема нотні збірники церковних співів -- Ірмологіони6, оскільки, як наголошував Я. Запаско, хоч вони і посідали важливе місце в церковній практиці, але їхнє друкування було освоєне значно пізніше через важкість набору нотного стану7.

Досліджуючи українську світську книгу XVII-XVIII ст., О. Апанович наголошувала, що книги не просто переписувались, -- відбувався свідомий творчий відбір текстів різноманітного змісту, нерідко робилися виписки і компіляції з різних друкованих і рукописних джерел відповідно до смаків і творчих зацікавлень автора8. Отож набули поширення збірники, до складу яких могли включатися як рукописні тексти, так і стародруковані твори або їхні уривки.

Переписування друкованих книг внесло якісні зміни в розвиток рукописної книжної форми та структури: заголовок рукопису став подаватися на початку тексту, завдяки чому було сформоване книгознавче поняття заголовка; ввівся титул, який заповнювався за зразком стародруку, тобто репрезентував вихідні дані (назву рукопису, його час та походження, автора, писця та ін.); відповідно оформилися передмова та післямова, поле тексту; рукописи стали оздоблюватися в стародрукованому стилі або вже готовими стародрукованими титулами, заставками, ініціалами, малюнками, які часто розфарбовувалися.

Жанрова специфіка української рукописної книги, яка пов'язана зі стародрукованою, та техніка переписування друкованих книг (копіювання, наближене до оригіналу, зі збереженням, наприклад, структури текстового поля, пагінації, елементів художнього оформлення та ін.) мають обов'язково враховуватися при описуванні кодексів. Необхідним є не тільки уточнення або встановлення самого факту переписування зі стародруку за кодикологічними та іншими даними, але й самого друкованого протографа. Ось чому схема опису рукопису та структура БД для таких кодексів має бути розширена додатковими рубриками та полями, до яких має вноситися необхідна археографічна та кодикологічна інформація щодо друкованого протографа. Для того, щоб основні дані описів, пов'язані зі стародрукованою книгою, були представлені в БД «Кодекс», пропонуємо розширити її структуру новими базовими полями Протограф та Стародрук, які є нововведеннями для БД такого рівня. Наявність цих полів не передбачена в існуючих слов'янських міжнародних та українських стандартах опису, оскільки вони, переважно, розроблені для документальних джерел (правила архівного описування (ПАО), міжнародний стандарт опису архівних документів ISAD(G) (переклад 2-го доопрацьованого видання 2001 р., здійснений Г. Папакіним), Правила описування архівних документів (ДСТУ 433:2004).

Поле Протограф має містити метадані щодо протографа рукопису й заповнюватиметься залежно від виду протографа: рукописний протограф, друкований протограф. Метадані (з якого протографа, рукописного чи друкованого, списаний досліджуваний рукопис) мають подаватися за наявними в рукописі кодикологічними даними або за отриманими або відомими в науці археографічними або бібліографічними даними. Відповідно до цього, рукописи можуть бути умовно розподілені на: І. Рукописні книги, в яких є кодикологічний запис про їхнє списування зі стародруків; ІІ. Рукописні книги, списані зі стародруків, які не мають про це кодикологічного запису; ІІІ. Рукописні книги, списані зі стародруків, які не мали рукописного протографа (прикладом останньої групи кодексів може бути Синопсис Інокентія Гізеля). При такому розподілі необхідно використовувати каталоги кириличних стародруків, укладені, зокрема, С. Петровим9, Я. Запаском і Я. Ісаєвичем10.

У полі Стародрук подаватиметься археографічна та бібліографічна інформація про стародруковану книгу, твір або друкований уривок, що знаходиться у складі рукописного кодексу (збірника чи конволюта).

Нові поля розширюватимуться підполями, в яких коротко подаватиметься основна інформація (назва книги (або твору), час та місце створення, кількість аркушів чи сторінок, писець чи друкар, опис (з гіперпосиланням на електронну версію видання), книгосховище, шифр та примітка (вказується, на основі яких даних подається інформація до нових полів). Уведення нових полів сприятиме розширенню кодикологічної інформації про історію рукопису. база дані рукописний книга

Подаємо зразки заповнення нових полів для різних типів рукописів:

Поле ПРОТОГРАФ: