Ефективність використання потенціалу недержавних суб'єктів інформаційної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ефективність використання потенціалу недержавних суб'єктів інформаційної безпеки

Захаренко К.

Анотація

Максимальний результат щодо захисту вітчизняного інформаційно-культурного простору забезпечується співпрацею його державних і недержавних суб'єктів. Водночас демократичні країни мають значний досвід використання потенціалу недержавних суб'єктів інформаційної безпеки різних громадських об'єднань, асоціацій та організацій. Так само, як і державні інститути, вони виявляються генераторами нових ідей та альтернативних підходів у сфері інформаційної безпеки. Також неурядові організації є інструментами громадського контролю, знаряддями упливу на визначення цілей і цінностей суспільства, засобами формування суспільної думки. Але не всі неурядові організації можна вважати потенційними суб'єктами інформаційної безпеки. Адже навіть ті серед них, які діють легально, іноді використовуються в інформаційній війні проти України. Саме тому держава має створювати правові, організаційні та економічні умови для розвитку недержавних суб'єктів інформаційної безпеки, а також сприяти їх усебічній співпраці з різними державними структурами.

Ключові слова: інформаційна безпека, культура безпеки, суб'єкт інформаційної безпеки. інформаційний безпека державний

Адекватна протидія зовнішнім і внутрішнім загрозам у сфері національної безпеки загалом та інформаційної зокрема неможлива без залучення потенціалу недержавних суб'єктів інформаційної безпеки: громадських організацій, громадських рухів, недержавних аналітичних і наукових центрів, розмаїтих об'єднань громадян - політичних, економічних, волонтерських, правозахисних, мережевих, культурно-просвітницьких тощо. Як засвідчила "Революція гідності", а також розвиток подій після неї, в Україні є нагальна необхідність інституціалізації та нового правового забезпечення діяльності громадського сектору, який виявився локомотивом суспільних змін і одним із суб'єктів у сфері національної безпеки, зокрема й інформаційної (поява "кіберармії", громадського центру "Інформаційний спротив" та ін.).

Можна погодитися з думкою фахівців про те, що фактично вся сукупність недержавного сектору, який містить об'єднання, асоціації і громадські організації, залишається поза процесом єдиної політики в сфері забезпечення національної безпеки [1,с. 162].

Дослідники В. Крутов та Г. Новицький зазначають, що аналіз законодавства і практики забезпечення національної безпеки свідчить, що в інституціональній структурі суб'єктів забезпечення національної безпеки повинно бути чітко визначене місце недержавного сектору безпеки. Необхідно усвідомлювати, що забезпечення національної безпеки здійснюється не в державі взагалі, не в абстрактному просторі, а в конкретному місці. Воно безпосередньо пов'язане з безпекою конкретних людей [1, с. 166]. Екстраполюючи вищеозначені висновки на проблему забезпечення інформаційної безпеки держави, суспільства та людини варто зазначити, що саме у співпраці державних та недержавних суб'єктів можливо досягти максимального результату щодо захисту вітчизняного інформаційно- культурного простору.

Як стверджує Ю. Лісовська, включення інститутів громадянського суспільства у систему захисту інформаційної безпеки забезпечує вирішення низки важливих завдань. По-перше, забезпечується участь громадськості у прийнятті рішень з питань інформаційної безпеки. Подруге, введення інститутів громадянського суспільства у механізм політики інформаційної безпеки забезпечує процес залучення громадян у розв'язання проблем інформаційної безпеки, їхню активну позицію з відповідних питань [2, с. 110].

Аналіз нормативно-правової бази, яка регламентує участь недержавних суб'єктів як структурних елементів системи забезпечення інформаційної безпеки, дає підстави виокремити такі її основні форми:

- участь у роботі консультативно-дорадчих органів при органах державного управління в інформаційній сфері;

- участь у публічних громадських обговореннях, що проводяться органами державного управління в інформаційній сфері;

- участь у вивченні громадської думки, що проводяться органами державного управління в інформаційній сфері;

- направлення органам державного управління в інформаційній сфері інформаційних запитів та скарг в ході громадського контролю за їх діяльністю, а також скарг та заяв про інформаційні правопорушення в процесі громадського контролю за дотриманням законності в інформаційній сфері;

- направлення органам державного управління в інформаційній сфері заяв (клопотань) про задоволення прав та законних інтересів у цій сфері [3, с. 34].

З нашого погляду, важливим недержавним суб'єктом інформаційної безпеки країни є неурядові аналітичні центри. Роль неурядових аналітичних центрів як генераторів нових ідей та альтернативних підходів є особливо важливою на перехідних етапах, коли відбуваються глибокі внутрішні трансформації у всіх сферах суспільного життя, у сфері інформаційної безпеки зокрема. Неурядові аналітичні центри є також інструментом громадського контролю, вони впливають і на визначення цілей та цінностей суспільства, формують суспільну думку, яка є основним об'єктом інформаційних атак з боку інших держав. їх потенціал, як посередника та ефективного каналу зв'язку між інтелектуальним середовищем і державними органами та суспільством, важко переоцінити. Неурядові аналітичні центри - це важливий інструмент громадського контролю за діями влади. Важлива їхня роль і у визначенні цілей та цінностей суспільства, формуванні громадської думки з актуальних для країни питань. Як правило неурядові аналітичні центри представлені у медіа-просторі країни: їх спеціалісти виступають у ЗМІ, фахівці аналітичних центрів надають коментарі з суспільно важливих питань, попереджають про загрози у сфері національної безпеки, інформаційної зокрема.

Демократичні країни демонструють стабільну практику співпраці державних та недержавних суб'єктів інформаційної безпеки, що знайшло своє відображення і на законодавчому рівні. Наприклад, 26 листопада 2003 р. Конгресом США ухвалено закон "Про внутрішню безпеку" (Home Security Act), відповідно до якого створено Міністерство внутрішньої безпеки (Department of Homeland Security), на яке покладено координацію діяльності державних органів і всіх приватних структур з питань забезпечення інформаційної безпеки. Цим законом передбачено розробку Національної стратегії із забезпечення безпеки у кіберпросторі (National Strategy to Secure Cyberspace) та Національної стратегії фізичного захисту об'єктів життєзабезпечення населення (The National Strategy for the Physical Protection of Critical Infrastructures). Зазначеними документами передбачено створення єдиної національної системи протидії кібернетичному тероризму, в рамках якої ініційовано створення територіальних, відомчих і приватних центрів протидії, визначено їхні функції та порядок взаємодії [4, с. 93-94].

У свою чергу, в лютому 2011 р. уряд Нідерландів ухвалив Національну стратегію кібербезпеки "Сила через співпрацю", якою передбачено створення Національної ради з кібербезпеки. Завданням цього органу буде забезпечення реалізації підходу, в основу якого покладено співробітництво державного та приватного секторів, а також різного роду наукових центрів. Передбачено також створення Національного центру з питань кібербезпеки, завданням якого є виявлення тенденцій та загроз інформаційній безпеці, а також сприяння подоланню наслідків інцидентів і кризових ситуацій у цій сфері [5, с. 30-31].

Водночас, як справедливо зауважує К. Павлюк, існує проблема поширення проявів загрозливого впливу неурядових громадських організацій на стан національної безпеки (інформаційної зокрема) через дестабілізацію внутрішньополітичної ситуації. Напрями такого впливу мають переважно політичне забарвлення. Зокрема, упродовж 2006-2007 рр. об'єднання "Народний фронт "Севастополь-Крим-Росія" проводило публічну агітацію і розповсюджувало матеріали із закликами до дій з метою зміни кордонів території та державного кордону України, конституційного ладу України, зокрема шляхом реалізації так званого силового сценарію возз'єднання Криму з Росією. А 18 жовтня 2007 р. на горі Говерла "Євразійський союз молоді" вчинив символічний акт антиукраїнської спрямованості по знищенню тризуба як реакцію на поширення "сучасного українського неонацизму" [6, с. 213].

Можна констатувати, що в інформаційній війні, яка здійснювалась і здійснюється проти України, використовуються не тільки різноманітні ЗМІ, а й неурядові організації, які створюють інформаційні приводи для такої руйнівної діяльності, підривають основи національної державності. Саме тому, не всі неурядові організації, які навіть діють легально можна вважати потенційними суб'єктами інформаційної безпеки.

Міжнародний досвід показує, що активізація екстремістських неурядових громадських організацій відбувається під час важливих для країни подій (проведення виборчих кампаній, референдумів, міжнародних заходів тощо) у формі різноманітних публічних акцій (пікетів, мітингів тощо), розповсюдження антидержавної інформаційної продукції. Так, у перший день парламентських виборів (16 квітня 2009 р.) в Індії екстремісти маоїстських організацій у штаті Джаркханд убили дев'ять осіб, у тому числі семеро солдатів, які охороняли дільниці для голосування [7].

В цілому, у демократичних країнах держава створює правові, організаційні та економічні умови для розвитку недержавних суб'єктів інформаційної безпеки, сприяє їх всебічній співпраці з державними структурами у даній сфері. Крім того, державні інститути покликані виконувати усе необхідне, щоб забезпечити гідну життєдіяльність усіх об'єктів інформаційної безпеки - від громадян до власне держави.

Відтак уся система інформаційної безпеки має бути спрямована на захист життєво важливих інтересів особистості, різноманітних колективів, нації, суспільства та держави. На думку Л. Борисової та В. Тулупова, в інформаційній сфері України вирізняються такі стрижневі інтереси особистості:

забезпечення конституційних прав і свобод людини на збирання, зберігання, використання та поширення інформації; недопущення несанкціонованого втручання у зміст, процеси оброблення, передання та використання персональних даних; захищеність від негативного інформаційно-психологічного впливу [8,с.41].

Отже, система інформаційної безпеки повинна бути спрямована на захист вищеперерахованих інтересів особистості та сприяти нейтралізації можливих ризиків для неї, які можна класифікувати за наступними критеріями:

- за ступенем універсальності - загальні й специфічні;

- за часом дії - постійні, довгострокові, короткострокові;

- за територіальною поширеністю - глобальні, регіональні, національні (у межах певних національних кордонів), місцеві;

- за способом дії - відкриті й приховані:

- за джерелами виникнення - природні (природна стихія), штучні (результат людської діяльності), змішані (людська діяльність, що сприяє виникненню стихійного лиха);

- за характером виникнення: навмисні та ненавмисні (як закономірний або непередбачений побічний результат певних дій або явищ);

- за характером дії - такі, що проявляються поступово або раптово; такі, що спричиняють прямий (безпосередній) або побічний збиток;

- за ступенем небезпеки - з наслідками переборними, непереборними або переборними частково;

- за можливістю запобігання - загрози, яким можна запобігти цілком, частково і неможливо запобігти зовсім [9, с. 138-140].

Наступним об'єктом інформаційної безпеки є різноманітні колективи. Зазначимо, у існуючий в Україні законодавчій базі колективи не розглядаються як об'єкти інформаційної безпеки, що є певним недоліком. Саме в трудових, учнівських, студентських та інших колективах відбуваються процеси становлення та розвитку суспільної й національної свідомості. Тому системна робота всіх суб'єктів інформаційної безпеки з різноманітними колективами є одним з стратегічних завдань, реалізація якого потребує розроблення та впровадження відповідних програм на рівні держави, області, району, міста тощо.

Низка фахівців у своїх наукових дослідженнях наголошують на необхідності включення колективів до системи суб'єкт-об'єктних відносин національної та інформаційної безпеки. Так, визначаючи сутність національної безпеки (інформаційної зокрема) В. Українчук розуміє під нею такий специфічний вид суспільних відносин, які складаються між людьми і їх колективами у процесі цілеспрямованої діяльності, результатом якої є досягнення стану оптимального функціонування і розвитку громадянського суспільства, правової держави та їх структурних компонентів [10, с. 14].

З нашої точки, саме у колективах утверджуються політичні, правові, національні та духовні цінності, реалізація яких становить підґрунтя інформаційної безпеки. Вочевидь, що різноманітні колективи є полем обговорення інформаційних повідомлень від характеру інтерпретації яких залежить рівень розвитку суспільної свідомості.

У науковій літературі набуло розповсюдження таке поняття як "культура безпеки" (яке вбирає в себе й інформаційну безпеку), що визначається як рівень розвитку людини і суспільства та характеризується значущістю забезпечення безпеки життєдіяльності в системі особистісних і соціальних цінностей, безпечної поведінки в повсякденному житті й в умовах небезпечних та надзвичайних ситуацій, рівнем захищеності від загроз і небезпек в усіх сферах життєдіяльності. Культура безпеки має низку складових, які проявляються на певних рівнях, в тому числі й на рівні колективів. До вищеозначених рівнів культури безпеки та її складових відносяться такі:

- на індивідуальному рівні - це світогляд, норми поведінки, індивідуальні цінності і підготовленість людини у сфері безпеки життєдіяльності;

- на колективному рівні - корпоративні цінності, професійна етика та мораль, підготовленість персоналу у сфері безпеки;

- на суспільному рівні - традиції безпечної поведінки, суспільні цінності, підготовленість всього населення у сфері безпеки життєдіяльності [11, с. 42].

Таким чином, на рівні колективних об'єктів важливо формувати культуру інформаційної безпеки як ефективного засобу протистояння різноманітним інформаційним загрозам, що у свою чергу буде зміцнювати загальносуспільну інформаційну безпеку.

Аналізуючи сутність суспільства як об'єкта інформаційної безпеки, варто згадати тезу, яка проходить червоною ниткою у роботі К. Поппера "Відкрите суспільство та його вороги" - все, що заперечує існування системи, являє собою небезпеку, і навпаки, система, існуванню якої не загрожує заперечення, знаходиться в безпеці [12]. Виходячи з вищенаведеного будь-яке суспільство повинно захищати всі сфери життєдіяльності, інформаційну зокрема.

Отже, основними завданнями у забезпеченні інформаційної безпеки суспільства є захист інформаційно-культурного простору, протистояння зовнішнім руйнівним впливам, нівелювання загроз у інформаційних війнах, які у нових геополітичних реаліях мають перманентний характер. Підкреслимо, що особливо вразливими у інформаційній сфері є суспільства, які знаходяться на стадії системних трансформацій, українське суспільство зокрема.

Як справедливо зауважує О. Дзьобань, методи комунікативних технологій в умовах ведення "інформаційної війни" поширюються на всі сфери життя суспільства, провокуючи в транзитивній соціальній реальності нові явища: інформаційну релігійну експансію, переписування сторінок історії, свідоме перекручування норм національних мов у бік їх збідніння, введення ненормативної лексики тощо. Загроза поширення псевдокультурних знань і цінностей сприяє створенню фіктивного людського і соціального капіталу, що не піддається точному кількісному виміру, але може зіграти "доленосну" роль у розвитку (деградації) суспільства. Він виражається в низькому професіоналізмі, зниженні значущості моральних норм, створенні культу помилкових (хибних) цінностей тощо [13, с. 251].

У зв'язку з комерціалізацією ЗМІ, що характерно і природно для ринкової економіки, з телеекранів на особистість і суспільство обрушився потік реклами, фільми і передачі, що пропагують насильство, садизм, секс. Усе це можна класифікувати як несанкціонований доступ до свідомості. Наслідком панування принципу "рекламної паузи" на телебаченні є вплив на психіку мільйонів людей.

З метою запобігання та нейтралізації загроз інформаційній безпеці суспільства застосовуються базові методи. До них відносяться правові, програмно- технічні та організаційно-економічні методи. Правові методи передбачають розробку комплексу нормативно- правових актів та положень, що регламентують інформаційні відносини в суспільстві, керівних і нормативно-методичних документів щодо забезпечення інформаційної безпеки. Програмно-технічні методи сприяють наповненню національного інформаційного простору новітніми технологіями, що здатні істотно підвищити як адекватність відображення реальності, так і продуктивність інформаційної діяльності в суспільстві, що у свою чергу визначає можливості захисту національних інтересів. Застосування організаційно-економічних методів обумовлено тим, що інформаційні технології зараз привносять революційну і, на думку деяких дослідників, не завжди безпечну хвилю в соціально-економічні процеси, тому безпека інформаційної революції для суспільства може бути гарантована за рахунок коректного управління інформаційними процесами [14, с. 54-55].

Досліджуючи сутність суб'єкт-об'єктних відносин у системі інформаційної безпеки ми не може ігнорувати її етнонаціональний вимір, а саме базові характеристики нації та народу.

Розглядаючи націю як об'єкт інформаційної безпеки ми будемо розуміти її як політичну спільноту, що мешкає на певній території, має власну мову, культуру та створила (або прагне створити) державу. Як свідчить аналіз наукової літератури, необхідно розрізняти поняття "національна безпека" та "безпека нації".

В цьому контексті дослідник Я. Лантінов зауважує, що доцільно розрізняти "національну безпеку" у широкому та у вузькому сенсах. Національна безпека у широкому сенсі - це система "безпек" як усіх складових нації України (ієрархічне поєднання безпеки держави, безпеки недержавних об'єднань (громад) та безпеки фізичних осіб), так і поєднання усіх аспектів безпеки (безпеки військово-політичної, економічної, енергетичної, екологічної, інформаційної тощо). Є підстави вважати, що національна безпека у широкому сенсі співпадає з суспільною безпекою (не плутати з громадською безпекою). Національна безпека у вузькому сенсі - це вищий, найзагальніший рівень безпеки, який не може бути зведений до жодного з окремих аспектів. Змістом національної безпеки у вузькому сенсі є забезпечення "життя" нації України, її самобутньої життєдіяльності [15,с. 572].

Послуговуючись визначенням національної безпеки у вузькому сенсі зазначимо, що самобутність будь- якої нації проявляється, перш за все, в її культурі, мові, традиціях, здатності сформулювати й реалізувати національну ідею. Тому інформаційна безпека нації полягає у захисті неповторних національно-культурних цінностей, історичних традицій, історичної пам'яті тощо.

Зважаючи на діалектичну єдність культурного й інформаційного факторів, розглянемо їх спільно задля з'ясування основних загроз інформаційній безпеці української нації. Якщо культура певної нації в усталені періоди суспільного буття була єдиним впорядкованим, ієрархізованим цілим, то в перехідних умовах культура характеризується певною мозаїчністю, яка, з одного боку, полегшує можливість нав'язувати широким верствам населення певні думки й поняття, а з іншого - сприяє формуванню знань не системою освіти, а засобами масової інформації. В результаті культурне поле соціуму стає небезпечно вразливим, соціальна комунікація втрачає таку важливу рису як взаємопов'язаність, національна-культурна ідентичність нівелюється. Культурна безпека є надзвичайно чутливою до загроз, особливо зовнішніх. Глобальні інформаційні й комунікаційні технології створюють умови для формування нового інформаційного простору, що охоплює весь світ. Поряд з позитивним ефектом це створює ризики для культурної безпеки України, формуються передумови уніфікації культури, суспільної думки, ціннісних орієнтацій, політичної поведінки, запозичення окремих рис сторонніх культур. Системи цінностей традиційних спільнот руйнуються під дією ризиків, створюваних сучасними засобами масової інформації в умовах соціокультурного транзиту [13, с. 248-249].

Вочевидь, інформаційна політика держави повинна враховувати вищеозначені ризики на зменшувати їх негативний вплив шляхом сприяння відтворенню у суспільстві національно-культурних норм та цінностей усіма можливими засобами.

Українська політична нація є поліетнічною, до її складу входить ціла низка народів (етнонаціональних спільнот). Саме тому доречно розглянути народ як об'єкт інформаційної безпеки. Як зазначають фахівці, етнічна структура українського суспільства характеризується, з одного боку, беззаперечним кількісним переважанням корінного автохтонного українського етносу, з іншого - багатющою палітрою національних меншин і етнічних груп, які представляють основні мовні сім'ї світу. При цьому розмаїта етнічна палітра не лише збагачує українське суспільство, а й висуває до кожної зі сторін (відповідно - до корінного етносу та меншин) взаємні зобов'язання щодо налагодження оптимальних умов для гармонізації міжетнічних взаємин [16, с. 489].

Виходячи з вищенаведеного, підкреслимо, що заходи з інформаційної безпеки щодо окремих народів та етнонаціональних груп, які мешкають на теренах України повинні базуватися на таких принципах як плюралізм, толерантність, віротерпимість, гуманізм. В той же час, держава повинна дбати про захист етнонаціональних утворень від зовнішніх інформаційних загроз, суб'єкти яких можуть використовувати етнічно-культурні, релігійні та мовні відмінності певних народів для дестабілізації ситуації в поліетнічній країні, в Україні зокрема.

З нашої точки зору, інформаційна безпека та інформаційна політика нашої держави у етнонаціональній площині повинна базуватися на інтегральній світоглядній основі, якою є українська національна ідея. Як вважає вітчизняний дослідник О. Ляшенко, українська національна ідея повинна стати політичним проектом майбутньої нації, смисложиттєвим чинником національного розвитку. Національну ідею слід вважати ідеєю нації як спільноти з наступними характеристиками:

1) поліетнічної, консолідованої інститутом громадянства, приналежністю до України як спільної Батьківщини;

2) свідомої своєї політичної мети - побудови незалежної, економічно міцної та соціальної, демократичної, правової держави;

3) об'єднаної спільністю історичної долі, мовою культурними традиціями, толерантністю корінного українського етносу щодо численних етнічних груп [17, с. 96-97].

Будь-яка нація прагне створити або створила державу як інститут, що повинен забезпечувати її розвиток та історичний поступ. Адже держава є одним з системоутворюючих об'єктів інформаційної безпеки. У широкому розумінні інформаційна безпека держави - це захист вітчизняного інформаційно-культурного поля та національних інформаційних ресурсів. Інформаційна безпека національних ресурсів, складовим елементом якої є державні інформаційні ресурси, забезпечується їх власниками (для державних інформаційних ресурсів власником є державні органи управління) шляхом створення комплексної системи захисту інформації щодо несанкціонованого доступу та дотримання належного рівня їх захисту [18,с. 300].

Державна політика з питань захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційно-телекомунікаційних системах полягає у наступному:

- захист державних інформаційних ресурсів;

- створення єдиної системи антивірусного захисту інформації;

- взаємодія з органами державної влади;

- взаємодія з адміністрацією домену.иа;

-міжнародне співробітництво в галузі інформаційних ресурсів;

- визначення рівня захищеності інформаційно- телекомунікаційних систем органів державної влади [19].

Узагальнюючи різноманітні підходи щодо захисту держави як об'єкту інформаційної безпеки можна виокремити низку параметрів цього феномену:

- кількість і види реально існуючих джерел загроз;

- імовірність реалізації кожної із загроз і нападу в цілому;

- розмір збитку, що завдається у результаті реалізації кожної загрози;

- ступінь стійкості об'єкта безпеки до деструктивних впливів (імунітет);

- здатність об'єкта уникати нападу (реалізації загроз);

- ступінь надійності системи захисту;

- здатність об'єкта безпеки до самовідновлювання і розміри витрат, необхідних для ліквідації наслідків нападу [20, с. 20].

Отже, ефективна інформаційна безпека є запорукою захисту національного інформаційного простору та національних інтересів будь-якої країни.

Список використаних джерел

1. Крутов В. Щодо правового статусу структур недержавного сектору національної безпеки України / В. Крутов, Г. Новицький П Проблеми боротьби зі злочинністю. - 2009. - №2 (57). - С.161-68.

2. Лісовська Ю.П. Адміністративно-правова діяльність недержавних органів та організацій як структурних елементів системи забезпечення інформаційної безпеки / Ю.П. Лісовські П Наукові праці МАУП. - 2014. -Вип.2 (41). - С.108-113.

3. Бурило Ю.П. Участь недержавних суб'єктів у здійсненні державного управління інформаційною сферою / Ю.П. Бурило // Правова інформатика. - 2007. - №4. - С.31-41.

4. Алямкін Р.В. Правове забезпечення національної інформаційної безпеки / Р.В. Алямкін, М.П. Федорін // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2013. - №4. - С.91-96.

5. Доклад Группы правительственных экспертов по достижениям в сфере информатизации и телекоммуникаций в контексте международной безопасности (А/65/201) II Нью-Йорк, Организация Объединенных Наций. - 2012. - 57 с.

6. Павлюк К. Діяльність неурядових громадських організацій у контексті забезпечення національної безпеки України / К. Павлюк // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2012. - №2. - С.210-218.

7. Горелов Д. Аналітична записка відділу стратегій розвитку громадянського суспільства та протидії корупції / Д. Горєлов. - Режим доступу: http://human-rights.unian.net/ukr/detail/187585

8. Борисова Л.В. Інформаційна безпека як визначальний компонент національної безпеки України / Л.В. Борисова, В.В. Тулупов II Право і безпека. -2013.-№1 (48). - С.39-42.

9. Биктимирова 3. 3. Безопасность в концепции развития человека / 3. 3. Биктимирова // Общественные науки и современность. - 2002. - №6. - С.135-142.

10. Українчук В.М. Забезпечення національної безпеки в умовах формування в Україні громадянського суспільства / В.М. Українчук. - Харків: Ун-т внутр. справ, 1996. - 164 с.

11. Дем'янчук В.А. Культура безпеки людини - безпека суспільства в XXI столітті / В.А. Дем'янчук, І. М. Риженко,

B. Й. Чабан // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти: Збірник наукових праць. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. - Рівне: РДГУ, 2014.-ВИП.8 (51).-С.42-46.

12. Поппер К.Р. Открытое общество и его враги. Т.1: Чары Платона: Пер. с англ, под ред. В.Н. Садовского / К.Р. Поппер. - М.: Феникс, Международный фонд "Культурная инициатива", 1992. - 448 с.

13. Дзьобань О.П. Національна безпека України: концептуальні засади та світоглядний сенс: Монографія / О.П. Дзьобань. - X.: Майдан, 2007. - 284 с.

14. Григор'єв В. І. Інформаційна безпека у державному управлінні/В. І. Григор'єв//Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. -2013.- №4. - С.53-55.

15. Лантінов Я.О. Щодо визначення національної безпеки України як об'єкта кримінально-правової охорони / Я.О. Лантінов // Форум права. - 2011. - №1. - С.570-574.

16. Горєлов М. Є. Цивілізаційна історія України // М. Є. Горєлов,

О.П. Моця, О.О. Рафальський. - К.: ТОВ УВПК"ЕксОб", 2005. -632 с.

17. Правосвідомість і правова культура як базові чинники державотворчого процесу в Україні: монографія / Л.М. Герасіна, О.Г. Данильян, О.П. Дзьобань та ін. -X.: Право, 2009. - 352 с.

18. Юдін О.К. Концептуальний аналіз уразливості державних інформаційних ресурсів / О.К. Юдін, С.С. Бучик // Наукоємні технології. - 2013. - №3 (19). - С.299-304.

19. Біла книга Держспецзв'язку. - Режим доступу: http://www. dsszzi.gov.ua/dstszi/control/uk/publish/article?art_id=49942&cat_ id=49941

20. Каштелян С.О. Сутність та зміст поняття "безпека" у контексті забезпечення національної безпеки України у прикордонній сфері /

C. О. Каштелян // Честь і закон. - 2013. - №1 (44). - С. 17-21.

References

1. Krutov V. Shhodo pravovogo statusu struktur nederzhavnogo sektoru nacional'noi' bezpeky Ukrai'ny / V. Krutov, G. Novyc'kyj // Problemy borot'by zi zlochynnistju. - 2009. - №2 (57). - S.161-68.

2. Lisovs'ka Ju. P. Administratyvno-pravova dijal'nist' neder- zhavnyh organiv ta organizacij jak struktumyh elementiv systemy zabezpechennja informacijnoi' bezpeky / Ju. P. Lisovs'ki // Naukovi praci MAUP.-2014.-Vyp.2 (41). - S.108-113.

3. Burylo Ju. P. Uchast' nederzhavnyh sub'jektiv u zdijsnenni derzhavnogo upravlinnja informacijnoju sferoju / Ju. P. Burylo // Pravova informatyka. - 2007. - №4. - S.31-41.

4. Aljamkin R. V. Pravove zabezpechennja nacional'noi' informacijnoi' bezpeky / R. V. Aljamkin, M. P. Fedorin // Naukovi zapysky Instytutu zakonodavstva Verhovnoi' Rady Ukrai'ny. - 2013. - №4. - S.91-96.

5. Doklad Gruppy pravitel'stvennyh jekspertov po dostizhenijam v sfere informatizacii і telekommunikacij v kontekste mezhdunarodnoj bezopasnosti (A/65/201) // N'ju-Jork, Organizacija Ob#edinennyh Nacij. - 2012. - 57 s.

6. Pavljuk K. Dijal'nist' neurjadovyh gromads'kyh organizacij u konteksti zabezpechennja nacional'noi' bezpeky Ukrai'ny / K. Pavljuk // Visnyk Nacional'noi' akademii' derzhavnogo upravlinnja pry Prezydentovi Ukrai'ny. -2012.- №2. - S.210-218.

7. Gorjelov D. Analitychna zapyska viddilu strategij rozvytku gromadjans'kogo suspil'stva ta protydii' korupcii' / D. Gorjelov. - Rezhym dostupu: http://human-rights.unian.net/ukr/detail/187585

8. Borysova L. V. Informacijna bezpeka jak vyznachal'nyj komponent nacional'noi' bezpeky Ukrai'ny / L. V. Borysova, V. V. Tulupov // Pravo і bezpeka. - 2013. - №1 (48). - S.39-42.

9. Biktimirova Z. Z. Bezopasnost' v koncepcii razvitija cheloveka / Z. Z. Biktimirova // Obshhestvennye nauki і sovremennost'. - 2002. - №6.-S.135-142.

10. Ukrai'nchuk V. M. Zabezpechennja nacional'noi' bezpeky v umovah formuvannja v Ukrai'ni gromadjans'kogo suspil'stva / V. M. Ukrai'nchuk. -Harkiv: Un-tvnutr. sprav, 1996. - 164 s.

11. Dem'janchuk V. A. Kul'tura bezpeky ljudyny - bezpeka suspil'stva v XXI stolitti / V. A. Dem'janchuk, I. M. Ryzhenko, V. J. Chaban // Onovlennja zmistu, form ta metodiv navchannja і vyhovannja v zakladah osvity: Zbimyk naukovyh prac'. Naukovi zapysky Rivnens'kogo derzhavnogo gumanitarnogo universytetu. - Rivne: RDGU, 2014. - Vyp.8 (51). - S.42-46.

12. Popper K. R. Otkrytoe obshhestvo і ego vragi. T.l: Chary Platona: Per. s angl. pod red. V. N. Sadovskogo / K. R. Popper. - M.: Feniks, Mezhdunarodnyj fond "Kul'tumaja iniciativa", 1992. -448 s.

13. Dz'oban' О. P. Nacional'na bezpeka Ukrai'ny: konceptual'ni zasady ta svitogljadnyj sens: Monografija / О. P. Dz'oban'. -H.: Majdan, 2007. - 284 s.

14. Grygor'jev V. I. Informacijna bezpeka u derzhavnomu upravlinni / V. I. Grygor'jev // Bibliotekoznavstvo. Dokumentoznavstvo. Informologija. - 2013. - №4. - S.53-55.

15. Lantinov Ja. O. Shhodo vyznachennja nacional'noi' bezpeky Ukrai'nyjak ob'jekta kryminal'no-pravovoi' ohorony / Ja. O. Lantinov // Forum prava. - 2011. - №1. - S.570-574.

16. Gorjelov M. Je. Cyvilizacijna istorija Ukrai'ny // M. Je. Gorjelov, О. P. Mocja, O. O. Rafal's'kyj. -K.: TOVUVPK "EksOb", 2005. -632 s.

17. Pravosvidomist' і pravova kul'tura jak bazovi chynnyky derzhavotvorchogo procesu v Ukrai'ni: monografija / L. M. Gerasina, O. G. Danyl'jan, О. P. Dz'oban' ta in. - H.: Pravo, 2009. - 352 s.

18. Judin О. K. Konceptual'nyj analiz urazlyvosti derzhavnyh informacijnyh resursiv / О. K. Judin, S. S. Buchyk // Naukojemni tehnologii'. - 2013. - №3 (19). - S.299-304.

19. Bila knyga Derzhspeczv'jazku. - Rezhym dostupu: http:// www.dsszzi.gov.ua/dstszi/control/uk/publish/article?art_id=49942&cat_ id=49941

20. Kashteljan S. O. Sutnist' ta zmist ponjattja "bezpeka" u konteksti zabezpechennja nacional'noi' bezpeky Ukrai'ny u prykordonnij sferi / S. O. Kashteljan // Chest' і zakon. - 2013. - №1 (44). - S.17-21.

Размещено на Allbest.ru