Розробка емулятору роботи банкомату

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

В даний час широкого поширення набуло програмування різних пристроїв, що використовуються в автомобілях, пральних машинах, фотоапаратах і т.д. такі пристрої використовуються дуже часто, і тому їх застосування повинно бути максимально безпечним. При цьому програми, «зашиті» в ці пристрої, повинні працювати коректно.

Одним із способів вирішення цього завдання є доказ коректності роботи програм. Це дуже трудомістка задача математичної логіки, і існуючі зараз додатки вміють доводити коректність тільки для певного класу програм. При цьому існують такі властивості програм, виконання яких взагалі не можна довести.

Інший спосіб вирішення цієї проблеми - писати програми, коректні, з інженерної точки зору. Це досягається, якщо для кожної специфікації хоча б поведінку програми не реалізовувати вручну. Тому, якщо за специфікацією поведінку програм реалізуються формально, то так як всі програми генеруються за допомогою одного і того ж перетворювача, то він багаторазово тестується. Це призводить до підвищення якості його програмної реалізації. Така ситуація, наприклад, має місце для компіляторів широко відомих мов програмування. Сьогодні поняття банківського автомата для видачі готівки або просто банкомату нерозривно пов'язане з поняттям платіжної картки. Цей зв'язок витримана десятиліттями і допомагає нам отримати доступ до свого рахунку практично з будь-якої точки земної кулі банківської філіальної інфраструктури, тому що ніхто і не думав встановлювати термінал за межами офісу банку. В результаті дослідження фахівці компанії Docutel прийшли до висновку, що установка "автоматичних операціоністів" тільки в головних офісах банків по всій країні займе як мінімум 5 років.

Робота в режимі offline зажадала організації вбудованої в банкомат системи захисту, яка обмежувала кількість видаваних за одне звернення грошей. Так як на момент видачі грошей реальний баланс рахунку був невідомий, обмеження накладалося на кількість звернень за день, а банкомат при кожному зверненні видавав однакову суму.

У початку 1969 року результати досліджень були представлені раді директорів корпорації Recognition Equipment, в яку входила компанія Docutel. В результаті обговорень рада директорів корпорації проголосував за виділення цільового фінансування в розмірі 4 мільйонів доларів.

Забавна деталь: єдиним членом ради директорів, що висловили несхвалення проекту був банкір. Це пояснювалося менталітетом банкірів того часу, які вважали: "Ми повинні працювати з клієнтами безпосередньо, люди не збираються використовувати якісь автомати і ми не хочемо, щоб вони це робили. Ми хочемо, щоб клієнти приходили в офіс банку, спілкувалися з нами. так ми зможемо продати їм додаткові послуги ". Але це не відповідало дійсності. Операціоністи ніколи не продавали додаткових послуг, їх менталітет був: "Ви принесли чек, в обмін на який я дам вам гроші і, якщо я буду працювати швидко, то зможу обслужити всіх клієнтів в черзі і всі будуть щасливі".

Після отримання фінансування Docutel приступила до виготовлення основних вузлів банкомату - зчитувача магнітної смуги карти, диспенсера банкнот і принтерів для друку чека і журнальної стрічки.

Зчитувач магнітної смуги було легко знайти на ринку. Проблеми виникли з механічними частинами диспенсера, який ніяк не хотів працювати зі старими купюрами. У Docutel над цією проблемою працював Том Барнс, який пізніше став співавтором патенту на банкомат. Довелося повозитися і з журнальним принтером: виникла ідея друкувати інформацію про вчинені транзакції спеціальними.

Банкомат - це автоматизований пристрій, що дозволяє віддалено здійснювати операції, пов'язані з аутентифікацією користувача (власника рахунку в банку), переглядом поточного стану рахунку, зняттям грошей з рахунку і здійсненням різних платежів. В даному проекті моделюється робота банкомату, включаючи не тільки клієнтську частину, а й серверну частину, обробну запити, а також підсистему авторизації.

Основне завдання при реалізації таких систем - гарантія високого рівня надійності клієнтів-користувачів банку і інформаційної системи банку. Відсутність таких гарантій може спричинити за собою не тільки прямі витрати банку, пов'язані з конкретними діями зловмисників, а й втрату репутації. Більшість уразливих місць в безпеці систем такого рівня пов'язано з помилками, допущеними при створенні системи. Серед них значну частину становлять помилки в програмному забезпеченні. Для боротьби з такими помилками необхідно застосовувати в розробці методи, що дозволяють уникнути їх ще на стадії проектування. Інша вимога до методу розробки полягає в наявності способу формально доводити коректність реалізації.

Всі ці вимоги виконуються при традиційному методі розробки лише частково. Тому для створення систем, подібних вищезазначеним, необхідний інший підхід. Таким підходом є метод автоматного програмування, який дозволяє висловити мовою автоматів логіку системи. Ця логіка може бути піддана формальної верифікації. Після цього по моделі поведінки автоматично генерується програма. Таким чином, процес створення коду бере на себе спеціалізоване програмне забезпечення, а розробник задає логіку системи за допомогою автоматів і реалізує функції вхідних і вихідних впливів.

У даній роботі на основі автоматного підходу виконана генерація коду на основі використання інструментального кошти UniMod для вирішення завдання емуляції банкомату. Користувач може здійснювати різні дії з картою, наприклад, дізнатися баланс, зняти гроші або здійснити платіж за телекомунікаційні послуги. Для операцій з карткою користувач повинен ввести її номер і PIN-код.

1. Дослідження предметної області

1.1 Походження та розвиток банків.

Слова, що були схожі за звучанням зі словом bank та позначали різні поняття зі сфери грошового обігу, ввійшли до більшості європейських мов практично одночасно -- в епоху швидкого розвитку торгівлі в середньовічній Європі, яка тоді ще не знала сучасного поділу на національні держави.

Словом bancheri в Генуї в XII ст. називали міняйла, а стіл, на якому він розкладав свої монети, називався banco. Старофранцузьке слово banque та італійське bancа декілька сотень років тому означали одне й те саме -- "лавка міняйли". Слова banquier та bankier у французькій та німецькій мовах позначають власника капіталу, що має можливість одноосібно визначати стратегію і тактику використання фінансових ресурсів.

Виникнення банків і банківської справи історично пов'язано з потребою ринку в посередницькій діяльності з розміну та обміну цінностей, що виконували функцію грошей при обмінних та торговельних операціях. Потреба в розвитку банківських послуг посилювалась одночасно з розвитком і розширенням торгівлі. Поява грошей як універсального товару перетворила примітивний механізм бартерного обміну в обіг товару через операції купівлі-продажу. Між виробником товару та його споживачем почали виникати різні посередники. На окремих етапах розвитку та розширення ринку посередниками виступали, з одного боку, перекупники, купці або система торговельних послуг, а з іншого -- міняйли, банкіри та фінансово-кредитна система.

У Стародавній Греції банкірів називали "трапезитами". Більшість із них за походженням були іноземцями та рабами-вільновідпущениками, які згодом ставали громадянами. Характерною особливістю ведення банківських операцій того часу був низький розвиток їхнього юридичного оформлення. У суді велике значення мали репутація і слово банкіра, а також зізнання свідків. Трапезити здійснювали обмін монети, приймали вклади, проводили безготівкові розрахунки, надавали кредити під заставу рухомого та нерухомого майна. Середній процент за позику становив 10--20 %.

Держава не втручалася у діяльність трапезитів, майже не регулювала розмір процентів і не користувалася послугами приватних банкірів. Державними банками були храми. Вони залучали вклади, надавали довгострокові кредити, проводили операції з державними коштами. Храми були надійним місцем для збереження цінностей. Злодії боялися Бога і, з поваги до вівтаря, не грабували. Вклади, недоторканність яких гарантувалася шанобливим ставленням до релігії, перетворили знамениті грецькі храми (Дельфійський, Делоський, Самоський, Ефеський) у своєрідні банківські установи. У храмі Артеміди в Ефесі накопичувалися вклади з малоазійського узбережжя, а в храмі Аполлона в Дельфах концентрувались вільні грошові кошти всієї європейської Греції.

Перші банкіри зрозуміли, що накопичені грошові багатства можна віддати в тимчасове користування або самостійно відкривати торговельні та ремісничі підприємства, маючи від них значну користь. Насамперед, вони почали видавати кредити під заставу. Заставою при цьому були кораблі, товари, а в деяких випадках -- будинки, дорогоцінні речі та навіть люди (раби). Отже, почали здійснюватися перші операції зі залучення капіталу, а потім і розміщення його з певною вигодою.

Стародавній Рим запозичив банківську справу в Греції. Банкіри обмінювали та перевіряли монети, приймали вклади, видавали кредити, проводили безготівкові розрахунки. В їхню діяльність активно втручалася держава. Операції, а також грошові розрахунки здійснювалися у Стародавньому Римі менсаріями.

Характерними ознаками ведення банківництва у Стародавньому Римі були високий рівень організації діловодства та детальна правова регламентація банківських операцій. Римським банкірам приписують введення в економічну науку понять "дебет" і "кредит", використання прибутково-видаткової та головних книг, надання їх як доказів у суді.

Жвава торгівля стала основним чинником відродження банківської справи в IX ст. Банківські операції здебільшого провадили торговельні доми, утворені в містах Північної Італії. Вони не тільки обслуговували внутрішній ринок, а й надавали кредити королям і великим феодалам усіх європейських країн.

Попередниками банків в Італії були середньовічні міняйли -- представники грошового капіталу; вони приймали грошові вклади купців і спеціалізувались на обміні грошей різних міст і країн. Із часом міняйли стали використовувати ці вклади, а також власні гроші для надання кредитів та отримання процентів, що означало перетворення міняйлів у банкірів.

У XVI--XVII ст. купецькі гільдії деяких міст (Венеції, Генуї, Мілана, Амстердама, Гамбурга, Нюрнберга) створили спеціальні жиробанки для здійснення безготівкових розрахунків між своїми клієнтами-купцями. Жиробанки вели розрахунки між клієнтами в спеціальних грошових одиницях, виражених у певних вагових кількостях благородних металів. Свої вільні грошові кошти жиробанки надавали в кредит державі, містам і привілейованим зовнішньоторговельним компаніям.

В Англії банківська система виникла в XVI ст., причому перші банкіри вийшли із майстрів-золотарів чи купців. Польсько-Литовська держава, а згодом і Річ Посполита не мали банківської системи в сучасному розумінні цього поняття. Але кредитні відносини, які є необхідним підґрунтям розвитку економіки, в XIV--XV ст. уже перебували на досить високому рівні розвитку. Окремо існувало християнське та єврейське банківництво.

У XVI ст. у Польщі паралельно з економікою розвивався й централізований кредит. Ломбардні операції здійснювали переважно єврейські фінансисти, яким найчастіше доводилося мати справу з християнським населенням. У XVH ст. існували установи, де укладали кредитні угоди.

Кредитні відносини на польських землях у XVII ст. були децентралізованими. Водночас у сільській місцевості, де позичкові каси забезпечували потреби громади в грошах і зерні, вони розвивались досить активно. У містах великими капіталами оперували загальні банки, створені європейською спільнотою. XVII ст. стало періодом концентрації банківських капіталів у Польщі та їх проникнення в міжнародну економіку.

У Київській Русі також існували досить розвинені кредитні відносини, які охоплювали вітчизняних та іноземних купців та державну скарбницю.

Аби уникнути суперечок та обмеження рівня процентів, у збірнику законів "Руська Правда" були статті, які регламентували відповідні положення. Просте населення обслуговували лихварі-євреї.

На українських землях формування банківської системи пов'язують із появою мережі установ Державного банку Російської імперії. У 1860 р. його контори відкрили в Києві, Харкові, Одесі, а також відділення у Полтаві.

Сформована фінансово-кредитна система України XIX -- початку XX ст. охоплювала: державні, іпотечні, акціонерні, приватні, сільські, міські, громадські банки, товариства взаємного кредитування, позичково-ощадні каси, ломбарди.

За часів СРСР суттєвого розвитку банківської справи не відбулося. Причина -- повна підконтрольність банків державі.

Після проголошення незалежності в Україні було створено дворівневу банківську систему, що спричинило стрімкий розвиток недержавних (комерційних) банківських установ. Водночас банки почали швидкими темпами нарощувати спектр фінансових послуг, щоби привабити нових клієнтів. Саме в останні десятиліття з'явилися міжнародні грошові перекази, виплата зарплати за допомогою пластикових карток тощо.

Сучасні банки відіграють важливу роль у суспільстві. Вони:

1) забезпечують передачу грошового капіталу зі сфер накопичення у сфери використання;

2) завдяки банкам діє механізм розподілу та перерозподілу капіталу за сферами і видами діяльності;

3) забезпечують економію суспільних витрат обігу;

4) раціоналізацію всіх процесів обігу товарів і капіталів;

5) сприяють подальшому зростанню концентрації виробництва та капіталу;

6) через банки мобілізуються великі капітали, необхідні для інвестицій, розширення виробництва тощо.

Роль банків суттєво змінюється в умовах подальшого розвитку ринкової економіки. Вони стають надзвичайно важливими суспільними інституціями, від діяльності яких значною мірою залежить економічне благополуччя держави, країни загалом і кожної людини зокрема. Функції банків усе більше виходять за межі простого фінансово-кредитного посередництва. Вони стають важливим механізмом проведення державної грошово-кредитної політики, а через неї -- впливу на всі основні економічні процеси в суспільстві.

Нині банки перетворилися на "фінансові супермаркети", які пропонують широкий спектр послуг для юридичних і фізичних осіб -- від обміну валют до кредитування гігантів української промисловості.

1.2 Поняття, призначення та класифікація банків

У найбільш загальному сенсі банком прийнято називати фінансова установа, що спеціалізується на акумулюванні ресурсів і управлінні ними шляхом "здійснення розрахункових, посередницьких, кредитних та інших фінансових операцій.

Сучасні банки пропонують своїм клієнтам широкий набір послуг, беруть участь в самих фінансових операціях, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій.

Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (від 17 грудня 2000), банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності наступні операції: залучення у внески грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Зараз банки на договірних умовах забезпечують кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб; приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:

- фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників капіталів, що інвестуються;

- випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій і т.д.);

- покупка, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;

- видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

- касове виконання державного бюджету;

- придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасації (факторинг);

- купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;

- покупка і продаж в держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;

- довірчі операції (залучення і розміщення коштів, управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;

- надання консультативних та інших послуг, пов'язаних з банківською та іншою комерційною і господарською діяльністю.

У той же час банкам в Україні заборонено займатися діяльністю в сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет), а також діяльністю з усіх видів страхування (крім виконання функцій страхового посередника), їм заборонено використовувати свої союзи та інші об'єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, встановлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції в банк овськом справі.

Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25% капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:

1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;

2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави;

3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

Залежно від обраних критеріїв і ступеня деталізації можуть виділятися різні за структурою, кількістю і змістом функції банків. В основу платіжно-розрахункової функції покладено посередництво банків при платежах і розрахунках. Виступаючи посередниками, банки беруть на себе виконання таких операцій, як прийняття грошей від клієнтів та їх виплата, зберігання готівкових коштів, зарахування коштів за переказами на відповідні банківські рахунки, здійснення безготівкових платежів за дорученнями клієнтів, виконання платіжно-розрахункових операцій за банківськими пластиковими картками, дорожніми чеками тощо. Ця функція дуже вигідною та корисною для підприємців, оскільки дозволяє скорочувати витрати на утримання штату касирів, бухгалтерів, охорони, спеціального транспорту. Здійснення безготівкових розрахунків через електронну систему платежів дозволяє істотно скоротити тривалість фінансово-господарського обороту і значно зменшити рівень невиробничих витрат обігу.

Ощадно-капіталотворча функція полягає в залученні тимчасово вільних ресурсів суспільства, зокрема, в мобілізації грошових доходів і заощаджень і перетворення їх в реально діючий капітал. Як підприємства, так і домашні господарства при отриманні грошових доходів окрему їх частина направляється на накопичення з метою забезпечення подальших великих витрат. Ці доходи і заощадження, якщо вони не задіяні в грошовому кругообігу, становлять так званий мертвий скарб.

Банки акумулюють грошові доходи і заощадження у вигляді різних депозитів, вкладів, перетворюючи їх в позичковий капітал шляхом його надання у тимчасове користування зацікавленим суб'єктам господарювання та домашнім господарствам на відповідних умовах.

З попередньої тісно пов'язана кредитно-інвестиційна функція. База функціонування кредитно-інвестиційних відносин - тимчасове вивільнення грошових ресурсів і поява тимчасової потреби в них. Відхилення фактичної потреби господарюючих суб'єктів в обігових коштах від їх наявності залежить від багатьох факторів, зокрема: сезонності виробництва, характеру продукції і сировини, співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю оборотності продукції, коливань цін на неї тощо. У той же час у разі безпосереднього надання вільних грошових коштів їх власниками в кредит підприємцям виникають суттєві ускладнення. Розміри пропозиції вільних грошей далеко не завжди відповідають розмірам попиту на позиковий капітал. Терміни вивільнення фінансових ресурсів у їх власників також можуть не збігатися з термінами, протягом яких ці ресурси потрібні позичальникам. Тому саме банки, мобілізуючи ресурси різних розмірів і різної терміновості повернення, мають можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів в одних суб'єктів господарювання за рахунок тимчасового їх надлишку в інших, причому в необхідних сумах і на потрібний термін.

Кредитно-інвестиційна функція забезпечується банками за допомогою механізму створення кредитних засобів обігу. В основі цього механізму лежить система регулювання обов'язкових резервів комерційних банків. Якщо норма обов'язкового резервування складе, наприклад, 10%, то саме ця частина загальної суми залучених коштів має зберігатися банком у резервній формі (кошти на коррахунку НБУ і в касі).

Цей ефект називають банківським мультиплікатором, величину якого визначають за формулою:

М = 1 / R,

де R - норма обов'язкового резервування.

Розмір банківського мультиплікатора показує, скільки коштів може бути введено в обіг банківської системи на кожну одиницю спочатку залучених ресурсів.

Таким чином, спираючись на виділені основні функції банків, можна дати відповідне визначення поняття "банк".

Сучасний банк - це універсальне фінансове підприємство, яке здійснює професійне управління грошовими ресурсами суспільства і виконує відповідні специфічні функції в економіці на законній підставі і під юрисдикцією державних органів, що забезпечують регулювання та контроль банківської діяльності. 1. За формою власності банки поділяються на унітарні і колективні.

Унітарні банки мають одного власника в особі держави чи приватної особи.

Державний банк - це банк, 100% статутного капіталу якого належать державі.

Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності.

Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України.

Інші вітчизняні комерційні банки - це банки з колективною формою власності, тому що частка капіталу кожного із засновників законодавчо обмежена 35% статутного фонду банку, тобто кількість засновників банку не може бути менше трьох юридичних чи фізичних осіб.

В залежності від організаційної форми банки з колективною формою власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами відкритого і закритого типів (акціонерні банки) та кооперативними банками.

Акціонерні банки відкритого і закритого типів (вони становлять понад 84% загальної кількості банків України) формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників і учасників за допомогою випуску і розміщення акцій банку. Власником капіталу виступає акціонерне товариство * є банк. Акціонери, як правило, не мають права вимагати від банку повернення своїх вкладів. Тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними. В Україні більшість комерційних банків - це акціонерні товариства відкритого типу. Найбільшим акціонерним товариством закритого типу є Промінвестбанк.

В Україні до вересня 2006 банки створювалися також у формі товариств з обмеженою відповідальністю (пайові банків). Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків грошових коштів (паїв) у статутному капіталі. По кожному з учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску в капітал банку. Банки в формі товариств з обмеженою відповідальністю в Україні становлять близько 16% від загальної їх кількості.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності, їх поділяють на місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімальна Кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. Учасниками центрального кооперативного банку є Місцеві кооперативного банку.

У функції центрального кооперативного банку ставитися: централізація і перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативних банків, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня та ін.

Органами управління кооперативних банків є загальні збори учасників (Пайовик), спостережна рада банку та правління банку.

Статутний капітал кооперативного банку діляться на паї. Рівень мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку встановлюється Національним банком України.

Кожен учасник кооперативного банку Незалежності від розміру своєї участі у Фонді банку (паї) має право одного голосу.

Походження капіталу розрізняють банки:

- з вітчизняної капіталу;

- за участю іноземного капіталу;

- зі 100-відсотковим іноземним капіталом.

територіальної Ознакою банки бувають:

- міжнародні - обслуговують клієнтів у різних країнах;

- міжрегіональні (національні) - функціонують в межах однієї країни;

- регіональні (місцеві) - обслуговують Певний регіон країни.

залежних від розміру актів Банку поділяють на великі, великі, середні та малі:

На банківському Сайти Вся Україна більшість банків - малі (активи менше 1 млрд. Грн). На початок 2008 р .. У десятку найбільших банків (активи яких становили понад 10 млрд. Грн) входили: Промінвестбанк, Брокбізнесбанк, Укрсоцбанк, ПриватБанк, банк Райффайзенбанк "Аваль", Ощадбанк, Надра, Укрексімбанк, УкрСиббанк, OTP Банк. На ЦІ банки припадають майже половина актів банківської системи України, що свідчить про скроню концентрацію банківського капіталу.

залежних від наявності філій комерційні банки можна класіфікуваті на многофилиального, малофілійні, безфілійні. Більш широку ятір філій нараховує Ощадбанк (близько 15 000 одиниць), який має відділення в усіх адміністративного районах країни. До многофилиального банків відносять Райффайзенбанк "Аваль" (понад 200 одиниць), Укрсоцбанк (понад 100 одиниць). Більшість вітчизняних банків є мало і безфілійнімі.

залежних від діапазону операцій, що виконує, і сектора сайті Вся, де вони функціонують, розрізняють Такі види банків:

Універсальні банки виконує широкий спектр операцій та надаються різні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерційних банків можна вважати універсальними, тому майже всі вони ма ють потенційні юридичні можливості для впровадження всіх банківських продуктів і залучення до обслуговування різних типів КЛІЄНТІВ.

До банків З клієнтської спеціалізацією належати кооперативного банку, в яких основними засновниками і Переважно клієнтами е кооперативи. Процес створення таких банків в Україні був особливо помітним в період 1990-1993 pp. Пізніше більшість кооперативних банків або Припін свою діяльність, або Втратили клієнтську спеціалізацію.

У країнах З розвиненості ринкового економікою дуже помітна деталізація і діференційність банків залежних від спеціалізації з обслуговування конкретного типу клієнтури. Зокрема, функціонують Біржові банки, які обслуговують операції біржових структур; Страхові - страхових інститут; кооперативного - кооперативи і т.д .. На вітчизняному банківському Сайти Вся помітнними представник банків з клієнтською спеціалізацією (малий і середній бізнес) є Правексбанк, Олбанк, банк "Альянс" та ін. Можна вважати "що подальша клієнтська спеціалізація є невикористаних резервом розвитку банків України.

Банки З галузевого спеціалізацією обслуговують переважно юридичних та фізичних осіб в межах Певного увазі ДІЯЛЬНОСТІ. Рівень спеціалізації галузевих банків значною мірою залежить від СФЕРИ їх діяльності, а також особливо господарської ДІЯЛЬНОСТІ галузевої клієнтури, що можуть бути пов'язані з сезонними або іншими процесами. Характерними представник банків З галузевого спеціалізацією є Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Легбанк, Енергобанк, банк "Надра", АвтоЗАЗбанк, Укрнафтогазбанк і ін.

Функціональна спеціалізація Полягає в тому, що банки виконує основному вузьке коло Спеціалізована операцій. Це - інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні, облікові, Депозитні, земельні, поштово-Пенсійні, промислові, АГРОПРОМИСЛОВИЙ, Біржові, Лізингові, торговельні, експортно-імпортні. Функціональна спеціалізація принципова впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування актів і ременів, а також специфіку роботи з клієнтурою.

Інвестиційні та Інноваційні банки спеціалізуються на акумуляції тимчасово вільних копійчаних коштів на тривалому рядки (в тому числі через облігаційні позики) і надання довгострокового кредитів.

Ощадні банки спеціалізуються на кредитування населення за рахунок Залучення невеликих за розмірами строкових депозитів.

Іпотечні банки здійснюють кредитні операції на тривалий термін, в основному під заставу нерухомості. Значний Частка їх ременів формується за рахунок власного капіталу і капіталу, покликаного за допомогою випуску іпотечних облігацій.

Облікові і депозитні банки історично спеціалізуються на здійсненні короткостроковій депозитних і кредитних операцій. Тому серед їх активних операцій переважають кредитні та облікові операції з комерційним векселями, а серед Пасивні - операції, пов'язані з Залучення тимчасово вільних копійчаних коштів у формі депозитів вимоги.

Згідно з банківським законодавством України, банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50% його актів е активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50% ЙОГО ременів є вкладами фізичних осіб.

Спеціалізованому банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в ОБСЯГИ, що перевищує б% капіталу банку.

В Україні Функціональна спеціалізація КОМЕРЦІЙНИХ банків ще недостатньо розвинена. Поки Єдиним банком з інвестиційної спеціалізації вважається Укрінбанк. Тому актуальною залишається проблема створення інвестиційних, інноваційних, іпотечних та інших спеціалізованих банків.

Відомими банками з функціональною спеціалізацією є ВАТ "Державний Ощадний Банк України", Укрексімбанк. В ременів Ощадбанку близько 90% - це кошти фізичних осіб, а активні операції в основному спрямовані на споживче кредитування. Укрексімбанк Обслуговує переважно зовнішньоекономічної діяльності КЛІЄНТІВ. Функціональна спеціалізація назв банків не заважає їм виконувати інші операції, притаманне універсальним банкам.

За фінансовим становищем банки ділять на стійкі (стабільні), проблемні, крізь і Банкрут.

Зараз в Україні відбувається процес Залучення іноземного капіталу в банківську систему. Кількість банків, створених за участю іноземного капіталу, на початок 2007 р .. досягла більш 20% від загальної кількості діючих банків, з них майже третина стають банки зі 100% іноземним капіталом.

1.3 Сучасні банківські системи та їх характеристики

Формування банківської системи визначається характером існуючих у країні кредитних відносин та відповідних форм кредиту. На різних етапах розвитку суспільства склад кредитних установ зазнавав змін відповідно до еволюції історичних умов, розвитку національних економік.

За своєю структурою банківські системи різних країн істотно різняться. Разом із тим є низка ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують у ринковій економіці, -- це, передусім, дворівнева побудова.

На першому рівні міститься один або кілька банків (банки США), який виконує функції центрального емісійного банку. Він несе відповідальність за забезпечення сталості національної валюти і всієї банківської системи країни. На другому рівні банківської системи розміщені всі інші банки -- універсальні (комерційні) та спеціалізовані, які обслуговують економічних суб'єктів, здійснюючи розрахункові, депозитні та кредитні операції.

Однією зі загальних ознак банківських систем є контроль та регулювання діяльності банків другого рівня з боку центрального, що пов'язано з життєво важливим значенням для національної економіки стану та перспектив їх діяльності. У кожній країні сформувалась своя система банківського нагляду і контролю, що зумовлено як особливостями їх історичного розвитку, так і політико-економічними чинниками.

Становлення банківської системи США в сучасному вигляді відбулось із проведенням реформи 1913 р., у результаті якої було створено державну систему управління монетарною та банківською діяльністю, що базувалась на заснуванні Федерального резерву, або Федеральної резервної системи СІНА (ФРС). ФРС тісно співпрацює з Казначейством США й органами федеральної влади на різних рівнях. Конгрес США не в змозі втручатись у поточну діяльність ФРС, хоча вона є структурою, формально підлеглою Конгресу. Голова Ради керуючих ФРС взаємодіє з секретарем Казначейства, головою ради економічних консультантів при президентові США, директором Федерального відомства управління і бюджету. ФРС двічі на рік надає Конгресу звіт про результати своєї діяльності й доповідає про відповідність своїх дій економічним умовам і завданням державної адміністрації та Конгресу. Основними функціями ФРС є:

-- виконання ролі центрального банку країни;

-- емісія грошей;

-- нагляд за діяльністю банків, що отримали чартер (дозвіл) в окремих штатах;

-- ліцензування і нагляд за міжнародними банками, що базуються в СІНА;

-- грошово-кредитний контроль для підтримання стабільності економіки;

-- виконання ролі "кредитора в останній інстанції", тобто надання в критичній ситуації тимчасових позик банкам, що мають певні фінансові проблеми з платоспроможністю та ліквідністю;

-- виконання ролі клірингового центру при грошових переказах у межах банківської системи.

Окрім ФРС, до органів державного управління та контролю банківської діяльності належать: спеціальний підрозділ Казначейства СІНА -- Контролер грошового обігу; Федеральна корпорація страхування депозитів (ФКСД) та комісії штатів з банківської діяльності.

У США існують чотири основні типи кредитно-депозитних установ:

1) власне комерційні банки;

2) позиково-ощадні асоціації;

3) ощадні банки;

4) кредитні союзи.

Відмінності між цими установами полягають в основному в специфічних умовах використання різних видів депозитів при наданні кредитів.

Найбільш вагому групу кредитно-депозитних установ США становлять комерційні банки. Головна особливість комерційних банків як кредитно-депозитних установ полягає у переважному використанні депозитів на ринку коротко- та середньострокових комерційних кредитів для розвитку бізнесу. Крім того, комерційні банки практикують надання споживчих позик (під майбутні доходи) та кредитів під нерухомість (закладні кредити).

Комерційні банки США інтенсивно працюють на ринках капіталу та все активніше охоплюють операції з корпоративними цінними паперами, особливо на ринку облігацій. Інвестиційні банки, організовані в так званий альянс позикодавців, займають перші позиції у сфері банківського кредитування клієнтів. Таке становище, безумовно, сприяє підвищенню ефективності функціонування банківської системи США, постійній конкуренції у різних сегментах фінансового ринку, реструктуризації портфеля банківських послуг, появі нових банківських продуктів відповідно до потреб клієнтів.

Серед банківських систем держав сучасної Європи особливої уваги заслуговує фінансово-кредитна система Німеччини. Банківська система сучасної Німеччини включає систему центрального банку та мережу комерційних банків. Крім того, в ній представлені правові установи, що здійснюють нагляд за діяльністю банків та виконанням чинного закону про кредитну систему.

Основне завдання центрального банку полягає у забезпеченні зовнішньої конвертованості та внутрішньої стабільності національної валюти. До найважливіших його завдань належать:

-- регулювання грошового обігу;

-- емісія грошей;

-- регулювання обсягу кредитування національної економіки;

-- гарантування виконання правил платіжного обігу в державі;

-- забезпечення розрахунків з іноземними державами.

Контрольні та наглядові функції в банківській сфері покладено на спеціальний орган, що діє під юрисдикцією Міністерства фінансів Німеччини, -- Федеральне відомство з нагляду за кредитними установами. Основними завданнями цього відомства є;-- профілактика порушень фінансового законодавства;-- контроль видів та обсягів комерційної діяльності банків;-- нагляд за системою інформаційного забезпечення банків і фінансових установ;-- інформаційне обслуговування та контроль.

Саме Федеральне відомство з нагляду за кредитними установами видає комерційним банкам ліцензії на право здійснення фінансово-кредитної діяльності на території Німеччини. Цей орган також може відкликати ліцензію, якщо дії банківської установи не відповідають нормативним актам або законодавству про фінансово-кредитну діяльність.

У Німеччині функціонує близько 4000 комерційних банків, серед яких розрізняють універсальні та спеціалізовані. За існуючою класифікацією з точки зору правового статусу комерційні банки Німеччини поділяють на приватні, кооперативні та громадсько-правові.

Комерційні банки Німеччини функціонують у трьох організаційних формах: 1) акціонерне товариство; 2) акціонерне командитне товариство; 3) товариство з обмеженою відповідальністю. Основу системи спеціалізованих комерційних банків Німеччини становлять близько 30 приватних іпотечних банків, що надають кредит під заставу земельних ділянок, та банків, які спеціалізуються на наданні комунальних позик. Основна сфера діяльності цієї системи кредитних установ -- фінансування житлового будівництва та реконструкція житла.

Сучасна банківська система Японії має таку структуру:

І рівень: Банк Японії;

II рівень: урядові банки (Японський експортно-імпортний банк); комерційні банки (міські, регіональні, іноземні); банки довгострокового розвитку; траст-банки.

Найбільші банки Японії посідають перші шість місць у рейтинговому списку провідних національних банків світу, а до списку п'ятдесяти найбільших банків розвинутих держав входять близько 20 японських.

Для банківської системи Японії характерна велика залежність кредитної діяльності банків від державної економічної та господарської політики. Японські банки здійснюють інвестиції за межі країни тільки під гарантії урядів у країнах зі стабільним законодавством та стійкою внутрішньополітичною ситуацією.

До останнього часу практично всі вклади в комерційні банки Японії були об'єктом державного гарантування їх повернення. Державне регулювання кредитної політики японських банків після Другої світової війни здійснювалось, як правило, в непрямій формі та обмежувалось рекомендаціями щодо кредитування тих чи інших галузей і підприємств. В окремих випадках держава прямо та активно впливала на банківську систему в інтересах розвитку національної промисловості.

Міцність фінансової системи та становище лідера у світовому фінансовому просторі надають Японії можливість реалізувати найбільш ефективні способи вирішення кризових проблем, ключовими серед яких є:

- підвищення ступеня відкритості та рівня доступності інформації про фінансовий стан банків у національній фінансовій системі;

- формування правової основи для здійснення процедури оголошення банку банкрутом;

- забезпечення більшої свободи у визначенні умов злиття банків, у тому числі -- поглинання банків-банкрутів ефективно функціонуючими банками;

- реформування існуючої системи державних гарантій збереження вкладів населення в комерційних банках;

- істотна зміна місця і ролі держави в забезпеченні функціонування банківської системи.

1.4 Історія банкоматів і цікаві факти про банкомат

Сьогодні пристрої, які зустрічаються практично на кожному розі і для багатьох служать єдиною можливістю перевести в готівку свої кошти з банківського рахунку, відзначають 50-річний ювілей. Всі ми звикли до банкоматів, однак чи замислювалися ви про те, як працює цей пристрій? За останні 20 років банкомати особливо міцно увійшли в наш повсякденний побут. Так що знати їх історію і те, як вони влаштовані і за яким принципом працюють - просто необхідно.

Перший банкомат з'явився в 1967 році в північній частині Лондона. Його встановив англійський банк Barclays. Розробив пристрій шотландець Джон Шепард-Баррон, який одного разу не зміг зняти гроші зі свого банківського рахунку просто тому, що відділення банку було закрито. Так що Джон надихнувся торговим апаратом з шоколадками, запропонував помістити в машину гроші замість солодощів і полегшив життя всім наступним поколінням.

Як працює банкомат: основні принципи

Банкомат - це перш за все пристрій для обробки інформації. Будь банкомат пов'язаний з обчислювальним центром (процессингом), який і керує конкретною мережею банкоматів. Сама ж мережа може належати як певного банку, так і окремим постачальнику послуг.

Для початку, машина здійснює перевірку справжності вашої карти. Для цього біля банкомату є два зчитують пристрої: перше шукає спеціальний код на магнітній смузі карти, щоб підтвердити її дійсність. Другий пристрій обчислює номер рахунку користувача і пароль, щоб перевірити введений PIN-код. Як тільки система підтверджує пароль, банкомат зв'язується з вашим банком через процесинговий центр, відправляє йому запити і виконує «накази» клієнта.

Якщо користувач хоче зняти гроші, то процесинг здійснює електронний переказ необхідної суми з банківського рахунку користувача на свій. Відразу після завершення перекладу обчислювальний центр дає банкомату команду видати гроші.

Банк-емітент - це банк, що випустив карту; банк-еквайєр - банк, якому належить банкомат

Для зв'язку банкомату з процессингом використовуються або прості телефонні лінії, підключення до яких здійснюється через модем, або виділені. Таким чином, схема роботи банкомату аналогічна роботі постачальників послуг Інтернету.

Крім запитів клієнтів, банкомат відправляє в обчислювальний центр також всі відомості про свою роботу: заздалегідь попереджає про те, що закінчилися гроші, інформує про збої в роботі, про всі виникли помилки.

З чого складається банкомат

Банкомат складається з двох основних частин: верхньої, або користувальницької, і нижній, або сейфа. У нижній частині розташовується пристрій для видачі грошей - диспенсер (віконце видачі купюр також називають диспенсером). У сейфі знаходяться кілька касет для зберігання грошових купюр (може бути від двох до п'яти). Зазвичай в касету завантажують від двох до трьох тисяч банкнот. Їх також можна налаштувати для банкнот будь-якого типу, під певну довжину і ширину банкноти. Після завантаження грошей в касету, остання закривається спеціальним ключем, пломбується і видається інкасаторам. Процес інкасації зазвичай займає 15-30 хвилин.

Пристрій банкомату

Банкнота, перш ніж з'явитися в віконці перед зачекалися клієнтом, проходить тривалий шлях. Спочатку пристрій фідер, яке є в кожної касеті, стежить, щоб за однією банкнотою часом не зачепилася інша. Потім спеціальний пристрій Double Detect перевіряє надходять банкноти на відповідність запиту клієнта: того чи вони розміру, товщини, чи немає перекосу. Все це здійснюється за допомогою датчиків. Далі паперові гроші потрапляють в дивертер, який або відправляє їх далі в накопичувальний пристрій, або в разі якоїсь помилки скидає банкноти в спеціальну діверт-касету. Вона призначена для рваних, злиплих, пошкоджених банкнот. Туди ж потрапляють гроші, які клієнт не забрав протягом певного періоду часу з віконця видачі. Тільки коли в накопичувальному пристрої береться необхідна сума, вона видається користувачеві. Не забудьте згадати про це всім наступного разу, коли будете знімати гроші в банкоматі.

У верхній частині банкомату розташована його електронна начинка - комп'ютер. Також тут знаходиться пристрій для прийому і зчитування карт (кард-рідер) і два принтера: чековий і журнальний. Перший відповідає за видачу чеків клієнтів, а другий на своїй стрічці фіксує все, що відбувається з банкоматом. До слова, цю інформацію власник банкомату зобов'язаний зберігати два роки. Також у верхній частині знаходиться модуль і пристрій, що кодує інформацію про введеному пін-код. Знаходяться в цій частині і видимі користувачеві пристрою: монітор, динамік, клавіатура і світлові індикатори.

Ящик з грошима, він же автомат з готівкою, він же банкомат.

Цікаві факти про роботу банкомату

За одну операцію банкомат може видати не більше 40 купюр.

Видані пристроєм гроші потрібно забрати протягом 30 секунд, інакше банкомат забере їх назад.

Вуличні банкомати на 100% захищені від вологи. Але при цьому чутливі до холоду. При температурі 10-15 градусів морозу вони можуть не включатися, не видавати гроші, довго вирішувати завдання і т.д.

Банкомати зроблені з більш ніж 100 кг сталі. Вони здатні протистояти 22-тонного удару.

Якщо злодій проникає всередину пристрою, що вибухають контейнери з фарбою відразу ж зіпсують все банкноти. Тому шахраї найчастіше використовують скіммінговие пристрої, що перехоплюють інформацію по карті, приховані камери для підглянувши пін-коду, а також липкі стрічки, на яких затримуються банкноти в момент видачі.

Згідно поширеній теорії, якщо біля банкомату вас намагаються пограбувати, необхідно набрати свій пін-код навпаки. Це міф, звичайно ж. Ідея перевернутого пін-коду існувала і була запатентована Джозефом Зінгером в 1998 році. Однак жоден банк покупкою цього патенту не зацікавився.

2. Змістовний аналіз та опис предметної області

Під банкоматом будемо розуміти автоматизований пристрій, що дозволяє віддалено здійснювати операції, пов'язані з:

- аутентифікацією користувача (власника Рахунку в банку);

- переглядом поточного стану Рахунку;

- зняттям грошей з Рахунку;

- здійсненням різніх платежів.

Всі операції з рахунками можуть супроводжуватися роздруківкою чека, що містіть інформацію про здійснене дії. У випадку з здійсненням платежів роздруківка проводитися автоматично, у всіх других - за бажання клієнта.

Для виконання вищевказаних операцій банкомат повинен зв'язуватися з банком. При цьому він відправляє з сервера банку і отримує від нього повідомлення згідно з визначенням протоколу.

У даній роботі буде розглянуто завдання програмної емуляції роботи банкомату.

З точки зору клієнта, Взаємодія з емуляцією банкомату має виглядати так само, як і в реальності: він повинен мати можливість почату роботу з конкретною карткою, яка винна буті ідентифікована пристроєм, а потім за допомогою меню здійснювати в будь-якій послідовності перераховані вище грошові операції . У реальному банкомати ідентифікація карти відбувається шляхом автоматичного зчитування її номера. В якості цієї процедури буде використовуватися ввід номера картки з клавіатури. аунтифікація, як правило, проводитися на основі введення клієнтом так званого PIN-коду (Personal Identification Number), який перевіряється сервером банку на відповідність номером картки. У даній роботі також буде використано введення користувачем PIN-коду його карти з клавіатури.

Природно реалізувати меню на основі графічного інтерфейсу, що імітує вид типового банкомату.

Емуляція банкомату повинна буде дозволяти проводити всі перераховані вище операції з рахунками.

3. Визначення вимог до ПЗ

програмний банкомат аутентифікація

При розробці системи потрібно врахувати сучасні характеристики, та реалізувати оптимізацію програмного продукту.

Документацію проекту необхідно розробити згідно державних стандартів. Зміст документації повинен включати в себе інформацію про систему, інструкції для використання та інші необхідні для функціонування системи дані (системні вимоги, конфігурації та особливості апаратної та програмної складових, які будуть використовуватися системою). Документація повинна бути розрахована на використання під час впровадження системи та її довгострокову підтримку. Необхідною є наявність в документації вказівок по впровадженню та обслуговуванню додатка.

До не функціональних вимог відносять вимоги програмного забезпечення, які задають критерії для оцінки якості його роботи. На відміну від функціональних вимог, які визначають що система повинна робити, не функціональні вимоги визначають якою система повинна бути.

Даний програмний продукт повинен бути з зрозумілим інтерфейсом, простим у використанні. Програмний продукт повинен відповідати сучасним вимогам, містити усі новітні технології проектування, та розробки ПЗ.

4. Розробка технічного завдання

Технічне завдання представляє собою документ, в якому сформульовані основні цілі розробки, вимоги до програмного продукту, визначено терміни та етапи розробки, а також регламентовано процес прийому-передачі досліджень. В розробці технічного завдання приймають участь як представники замовника, так і представники виконавця. В основі цього документа лежать вихідні вимоги замовника, аналіз передових досягнень техніки, результати виконання навчально-дослідницьких робіт, передпроектних досліджень, наукового прогнозування і т. п.

Розробка технічного завдання являє собою важливий етап розробки програмного забезпечення, адже завдяки цьому етапу документується поступова розробка програмного продукту, можливі переваги і недоліки продукту. Технічне завдання є основним документом, який описує загальні вимоги щодо програмного додатка та визначає порядок створення цієї системи. Дане технічне завдання відповідає вимогам сучасному рівню розвитку інформаційних технологій.

Встановлювані в цьому документі вимоги до програмного додатка не обмежують розробника системи в пошуку та реалізації найбільш ефективних техніко-економічних рішень. Зміни, які будуть вноситись у даний документ будуть оформлятися окремими документами.

Розробка технічного завдання виконується в такій послідовності. Перш за все, встановлюють набір виконуваних функцій, а також перелік і характеристики вхідних даних. Потім визначають перелік результатів, їх характеристики і способи подання. Далі уточнюють середовище функціонування програмного забезпечення: конкретну комплектацію і параметри технічних засобів, версію операційної системи і, можливо, версії і параметри іншого встановленого програмного забезпечення, з яким може взаємодіяти майбутній програмний продукт.

У випадках, коли програмне забезпечення збирає і зберігає деяку інформацію або включається в управління будь-яким технічним процесом, необхідно також чітко регламентувати дії програми в разі збоїв обладнання і енергопостачання.

На технічне завдання існує стандарт ГОСТ 19201-78 «Технічне завдання. Вимоги до змісту та оформлення». Відповідно до цього стандарту технічне завдання повинне містити наступні розділи:

- вступ;

- підстави для розробки;

- призначення розробки;

- вимоги до програми або програмного виробу;

- вимоги до програмної документації;

- техніко-економічні показники;

- стадії і етапи розробки;

...