Тестування та діагностика систем зв’язку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Новокаховський приладобудівний технікум

.

Курсова робота

Тема:

„Тестування та діагностика систем зв'язку”

Виконав студент

групи К06-1Д

Арутюнов А.А

Спеціальність 5.091504

„Обслуговування комп'ютерних

та інтелектуальних систем і мереж”

2010

Зміст

• Вступ
• 1. Лінії зв'язку та їх класифікація
• 1.2 Лінії зв'язку та канали передачі даних
• 1.3 Засоби й методи передачі даних на фізичному й канальному рівнях
• 2. Основні програмні й апаратні компоненти ЛОМ
• 2.1 Багатошарова модель мережі
• 2.2 Комунікаційне устаткування обчислювальних мереж
• 2.3 Програмне забезпечення обчислювальних мереж ( програмні компоненти ЛОМ)
• 3. Створення і настроювання мережевих підключень
• 3.1 Створення мережевих підключень із використанням провідного інтерфейсу
• 3.2 Створення бездротових мережевих підключень
• 4. Усунення несправностей у роботі мережі
• 4.1 Загальні рішення мережевих проблем
• 4.2 Звіти про проблеми і їхні рішення
• 4.3 Перевірка підключення за допомогою команди PING
• 4.4 Усунення несправностей у бездротовій мережі
• 5. Економічна частина
• 5.1 Розрахунок ціни одиниці послуги для проекту Адміністрування ОС Windows 7
• 5.2 Амортизаційні підрахунки
• 5.3 Адміністративні витрати
• 6. Охорона праці
• 6.1 Державна політика в галузі охорони праці
• 6.2 Організація робочого місця
• 6.3 Техніка безпеки
• Висновок
• Перелік використаної літератури
• Глосарій
• Додаток
• Вступ
• комунікаційний зв'язок обчислювальна мережа
• Темою курсової роботи є „Тестування та діагностика систем зв'язку”
• Актуальність вивчення теми присвяченій тестуванню та діагностиці систем зв'язку в комп'ютерних мережах обумовлена зростаючою популярністю мереж, а так само їхньою технологічною розмаїтістю.
• Так наприклад лінія зв'язку складається в загальному випадку з фізичного середовища, по якій передаються електричні інформаційні сигнали, апаратури передачі даних і проміжної апаратур.
• Фізичне середовище передачі даних може являти собою кабель, тобто набір проводів, ізоляційних і захисних оболонок і сполучних рознімань, а також земну атмосферу або космічний простір, через які поширюються електромагнітні хвилі.
• Як видно розмаїтість фізичних середовищ передачі даних вражає, у цьому зв'язку актуальні питання не тільки організації таких середовищ, але і їхньої всебічної діагностики та налагодження.
• Виходячи з теми роботи, метою курсової роботи є різнобічне освітлення систем зв'язку, та детальний опис основних проблемё що виникають в процесі побудови та налагодження комп'ютерних мереж.
• Виходячи з поставлених завдань курсовий проект складається з вступу, основної частини та висновку. Основна частина містить 3 розділи.
• В першому розділі розглядається лінії зв'язку, їх різновиди та класифікація. Також розглядаються канали передачі даних, а саме засоби й методи передачі даних на фізичному й канальному рівнях.
• В другому розділі описується основні програмні й апаратні компоненти систем зв'язку, омунікаційне устаткування та програмне забезпечення, що є актуальними у наш час.
• В третьому розділі безпосередньо розглядається створення та налагодження мережевих підключень. Розглядається два види побудови мережі: дротова та бездротова. Особлива увага приділяється двом найбільш популярним операційним системам, та їх інтегрованим засобам діагностування.
• Така структура курсової роботи дозволяє найбільш повно розкрити обрану тему.

• 1. Лінії зв'язку та їх класифікація
• 1.2 Лінії зв'язку та канали передачі даних
• Для побудови комп'ютерних мереж застосовуються лінії зв'язку, що використовують різне фізичне середовище. Як фізичне середовище в комунікаціях використовуються: метали (найчастіше мідь), над прозоре скло (кварц) або пластик чи ефір. Фізичне середовище передачі даних може являти собою кабель "кручена пара", коаксіальний кабель, волоконно-оптичний кабель і навколишній простір.
• Лінії зв'язку або лінії передачі даних - це проміжна апаратури та фізичне середовище, по яких передаються інформаційні сигнали (дані).
• В одній лінії зв'язку можна утворити кілька каналів зв'язку (віртуальних або логічних каналів), наприклад шляхом частотного або часового розподілу каналів. Канал зв'язку - це засіб однобічної передачі даних. Якщо лінія зв'язку монопольно використовується каналом зв'язку, то в цьому випадку лінію зв'язку називають каналом зв'язку.
• Канал передачі даних - це засоби двостороннього обміну даними, які містять у собі лінії зв'язку та апаратуру передачі (прийому) даних. Канали передачі даних зв'язують між собою джерела інформації та приймачі інформації.
• Залежно від фізичного середовища передачі даних канали зв'язку можна розділити на:
• - провідні лінії зв'язку без ізолюючих екрануючих обпліток;
• - кабельні, де для передачі сигналів використовуються такі лінії зв'язку як кабелі "кручена пара", коаксіальні кабелі або оптоволоконні кабелі;
• - бездротові (радіоканали наземного й супутникового зв'язку), що використовують для передачі сигналів електромагнітні хвилі, які поширюються по ефіру.
• Провідні (повітряні) лінії зв'язку використовуються для передачі телефонних і телеграфних сигналів, а також для передачі комп'ютерних даних. Ці лінії зв'язку застосовуються як магістральні лінії зв'язку.
• По провідних лініях зв'язку можуть бути організовані аналогові й цифрові канали передачі даних. Швидкість передачі по провідних лініях "простої старої телефонної лінії" (POST - Primitive Old Telephone System) є дуже низкою. Крім того, до недоліків цих ліній відносять слабку перешкодозахищеність і можливість простого несанкціонованого підключення до мережі.
• Кабельні лінії зв'язку мають досить складну структуру. Кабель складається із провідників, укладених у кілька шарів ізоляції. У комп'ютерних мережах використовуються три типи кабелів.
• Кручена пара (twisted pair) - кабель зв'язку, що являє собою кручену пару мідних проводів (або декілька пар проводів), укритих в екрановану оболонку. Пара проводів скручуються між собою з метою зменшення наведень. Кручена пара є досить завадостійкою. Існує два типи цього кабелю: неекранована кручена пара UTP й екранована кручена пара STP.
• Характерним для цього кабелю є простота монтажу. Даний кабель є найдешевшим і розповсюдженим видом зв'язку, що знайшов широке застосування в найпоширеніших локальних мережах з архітектурою Ethernet, побудованих по топології типу “зірка”. Кабель підключається до мережних пристроїв за допомогою з'єднувача RJ45.
• Кабель використовується для передачі даних на швидкості 10 Мбіт/с й 100 Мбіт/с. Кручена пара звичайно використовується для зв'язку на відстані не більше кількох сотень метрів. До недоліків кабелю "кручена пара" можна віднести можливість простого несанкціонованого підключення до мережі.
• Коаксіальний кабель (coaxial cable) - це кабель із центральним мідним провідником, що оточений шаром ізолюючого матеріалу для того, щоб відокремити центральний провідник від зовнішнього провідного екрана (мідної оплітки або шар алюмінієвої фольги). Зовнішній провідний екран кабелю покривається ізоляцією.
• Існує два типи коаксіального кабелю: тонкий коаксіальний кабель діаметром 5 мм і товстий коаксіальний кабель діаметром 10 мм. У товстого коаксіального кабелю загасання менше, ніж у тонкого. Вартість коаксіального кабелю вище вартості крученої пари й виконання монтажу мережі складніше, ніж крученою парою.
• Коаксіальний кабель застосовується, наприклад, у локальних мережах з архітектурою Ethernet, побудованих по топології типу “шина”. Коаксіальний кабель більше перешкодозахищений, ніж кручена пара та має нижче власне випромінювання. Пропускна здатність - 50-100 Мбіт/с. Припустима довжина лінії зв'язку - кілька кілометрів. Несанкціоноване підключення до коаксіального кабелю складніше, ніж до крученого пари.
• Оптоволоконний кабель (fiber optic) - це оптичне волокно на кремнієвій або пластмасовій основі, укладене в матеріал з низьким коефіцієнтом переломлення світла, що закритий зовнішньою оболонкою.
• Оптичне волокно передає сигнали тільки в одному напрямку, тому кабель складається із двох волокон. На передавальному кінці оптоволоконного кабелю потрібне перетворення електричного сигналу у світловий, а на прийомному кінці зворотне перетворення.
• Основна перевага цього типу кабелю - надзвичайно високий рівень перешкодозахищеності й відсутність випромінювання. Несанкціоноване підключення дуже складно. Швидкість передачі даних 3 Гбіт/c. Основні недоліки оптоволоконного кабелю - це складність його монтажу, невелика механічна міцність і чутливість до іонізуючих випромінювань.
• Радіоканали наземної (радіорелейного й стільникового) і супутникового зв'язку утворюються за допомогою передавача й приймача радіохвиль і відносяться до технології бездротової передачі даних.
• Радіорелейні канали зв'язку складаються з послідовності станцій, що є ретрансляторами. Зв'язок здійснюється в межах прямої видимості, дальності між сусідніми станціями - до 50 км. Цифрові радіорелейні лінії зв'язку (ЦРРЛЗ) застосовуються в якості регіональних і місцевих систем зв'язку й передачі даних, а також для зв'язку між базовими станціями стільникового зв'язку.
• У супутникових системах використовуються антени НВЧ-діапазону частот для прийому радіосигналів від наземних станцій і ретрансляції цих сигналів назад на наземні станції. У супутникових мережах використовуються три основних типи супутників, які перебувають на геостаціонарних орбітах, середніх або низьких орбітах. Супутники запускаються, як правило, групами. Рознесені друг від друга вони можуть забезпечити охват майже всієї поверхні Землі.
• Доцільніше використовувати супутниковий зв'язок для організації каналу зв'язку між станціями, розташованими на дуже великих відстанях, і можливості обслуговування абонентів у самих важкодоступних пунктах. Пропускна здатність висока - кілька десятків Мбіт/c.
• Радіоканали стільникового зв'язку будуються по тим самим принципам, що й стільникові телефонні мережі. Стільниковий зв'язок - це бездротова телекомунікаційна система, що складається з мережі наземних базових приймально-передавальних станцій і стільникового комутатора (або центра комутації мобільного зв'язку).
• Базові станції підключаються до центра комутації, що забезпечує зв'язок, як між базовими станціями, так і з іншими телефонними мережами та з глобальною мережею Інтернет. По виконуваних функціях центр комутації аналогічний до звичайної АТС дротового зв'язку. LMDS (Local Multipoint Distribution System) - це стандарт стільникових мереж бездротової передачі інформації для фіксованих абонентів. Система будується по стільниковому принципі, одна базова станція дозволяє охопити район радіусом кілька кілометрів (до 10 км) і підключити кілька тисяч абонентів. Самі базові станції поєднуються одна з однією високошвидкісними наземними каналами зв'язку або радіоканалами. Швидкість передачі даних до 45 Мбіт/c.
• Радіоканали WiMAX (Worldwide Interoperability for Microwave Access) аналогічні Wi-Fi. WiMAX, на відміну від традиційних технологій радіодоступу, працює й на відбитому сигналі, поза прямою видимістю базової станції. Експерти вважають, що мобільні мережі WiMAX відкривають набагато більш цікаві перспективи для користувачів, чим фіксований WiMAX, призначений для корпоративних замовників. Інформацію можна передавати на відстані до 50 км зі швидкістю до 70 Мбіт/с.
• Радіоканали MMDS (Multichannel Multipoint Distribution System) здатні обслуговувати територію в радіусі 50-60 км, при цьому пряма видимість передавача оператора не є обов'язковою. Середня гарантована швидкість передачі даних становить 500 Кбіт/с - 1 Мбіт/с, але можна забезпечити до 56 Мбіт/с на один канал.
• Стандартом бездротового зв'язку для локальних мереж є технологія Wi-Fi. Wi-Fi забезпечує підключення у двох режимах: точка-точка (для підключення двох ПК) і інфраструктурне з'єднання (для підключення декількох ПК до однієї точки доступу). Швидкість обміну даними до 11 Mбіт/с при підключенні точка-точка та до 54 Мбіт/с при інфраструктурному з'єднанні.
• Радіоканали Bluetooht - це технологія передачі даних на короткі відстані (не більше 10 м) і може бути використана для створення домашніх мереж. Швидкість передачі даних не перевищує 1 Мбіт/с.
• 1.3 Засоби й методи передачі даних на фізичному й канальному рівнях
• Пересилання даних в обчислювальних мережах від одного комп'ютера до іншого здійснюється послідовно, біт за бітом. Фізично біти даних передаються по каналах передачі даних у вигляді аналогових або цифрових сигналів.
• Сукупність засобів (ліній зв'язку, апаратури передачі й прийому даних), що служить для передачі даних в обчислювальних мережах, називається каналом передачі даних. Залежно від форми переданої інформації канали передачі даних можна розділити на аналогові (безперервні) і цифрові (дискретні).
• Тому що апаратури передачі й прийому даних працює з даними в дискретному виді (тобто одиницям і нулям даних відповідають дискретні електричні сигнали), то при їхній передачі через аналоговий канал потрібне перетворення дискретних даних в аналогові (модуляція).
• При прийомі таких аналогових даних необхідно зворотне перетворення - демодуляція. Модуляція/демодуляція - процеси перетворення цифрової інформації в аналогові сигнали й навпаки. При модуляції інформація представляється синусоїдальним сигналом тієї частоти, що добре передає канал передачі даних.
• До способів модуляції відносять: амплітудну модуляцію, частотну модуляцію, фазову модуляцію.
• При передачі дискретних сигналів через цифровий канал передачі даних використовується кодування: потенційне, імпульсне.
• Таким чином, потенційне або імпульсне кодування застосовується на каналах високої якості, а модуляція на основі синусоїдальних сигналів переважніше в тих випадках, коли канал вносить сильні перекручування в передані сигнали.
• Зазвичай модуляція використовується в глобальних мережах при передачі даних через аналогові телефонні канали зв'язку, які були розроблені для передачі голосу в аналоговій формі й тому погано підходять для безпосередньої передачі імпульсів.
• Залежно від способів синхронізації канали передачі даних обчислювальних мереж можна розділити на синхронні й асинхронні. Синхронізація необхідна для того, щоб передавальний вузол даних міг передати якийсь сигнал приймаючому вузлу, щоб приймаючий вузол знав, коли почати прийом даних, що надходять,.
• Синхронна передача даних вимагає додаткової лінії зв'язку для передачі синхронізуючих імпульсів. Передача бітів передавальною станцією і їхній прийом приймаючою станцією здійснюється в моменти появи синхроімпульсів.
• При асинхронній передачі даних додаткової лінії зв'язку не потрібно. У цьому випадку передача даних здійснюється блоками фіксованої довжини (байтами). Синхронізація здійснюється додатковими бітами (старт-бітами й стоп-бітами), які передаються перед переданим байтом і після нього.
• При обміні даними між вузлами обчислювальних мереж використовуються три методи передачі даних:
• - симплексна (односпрямована) передача (телебачення, радіо);
• - напівдуплексна (прийом/передача інформації здійснюється по черзі);
• - дуплексна (двонаправлена), кожен вузол одночасно передає й приймає дані (наприклад, переговори по телефону).
• Перш ніж послати дані в обчислювальну мережу, вузол що передає дані розбиває їх на невеликі блоки, що називаються пакетами даних. На вузлі-одержувачі пакети накопичуються й вибудовуються в належному порядку для відновлення вихідного виду.
• У складі будь-якого пакета повинна бути присутня наступна інформація:
• - дані або інформація, призначена для передачі по мережі;
• - адреса, що вказує місце призначення пакета. Кожен вузол мережі має адресу. Крім того, адреса має й додаток. Адреса додатка необхідна для того, щоб ідентифікувати, якому саме додатку належить пакет;
• - керуючі коди - це інформація, що описує розмір і тип пакета. Керуючі коди містять у собі також коди перевірки помилок й іншу інформацію.
• Існує три принципово різні схеми комутації в обчислювальних мережах: комутація каналів, комутація пакетів, комутація повідомлень.
• При комутації каналів встановлюється з'єднання між передавальною й приймаючою стороною у вигляді безперервного складеного фізичного каналу з послідовно з'єднаних окремих канальних ділянок для прямої передачі даних між вузлами. Потім повідомлення передається по утвореному каналу.
• Комутація повідомлень - процес пересилання даних, що включає прийом, зберігання, вибір вихідного напрямку й подальшу передачу блоків повідомлень (без розбивки на пакети). При комутації повідомлень блоки повідомлень передаються послідовно від одного проміжного вузла до іншого з тимчасовою буферизацією їх на дисках кожного вузла, поки не досягнуть адресата. При цьому нова передача може початися тільки після того, як весь блок буде прийнятий. Помилка при передачі спричинить нову повторну передачу всього блоку.
• Передача пакетів здійснюється аналогічно передачі повідомлень, але тому що розмір пакета значно менше блоку повідомлення, то досягається швидка його обробка проміжним комунікаційним устаткуванням. Тому канал передачі даних зайнятий тільки під час передачі пакета й по її завершенню звільняється для передачі інших пакетів. Шлюзи і маршрутизатори, приймають пакети від кінцевих вузлів і на підставі адресної інформації передають їх один одному, та кінцевій станції призначення. Даний вид передачі даних є стандартом для мережі Інтернет.
• У наш час телекомунікаційні мережі будуються на цифровій основі, тому методи передачі даних, що застосовуються в обчислювальних мережах, можуть бути використані для розробки стандартів передачі будь-якої інформації (голосу, зображення, даних).
• 2. Основні програмні й апаратні компоненти ЛОМ
• 2.1 Багатошарова модель мережі
• Весь комплекс програмно-апаратних засобів мережі може бути описаний багатошаровою моделлю, що складається із шарів:
• - комп'ютери або комп'ютерні платформи;
• - комунікаційне встаткування;
• - операційні системи;
• - мережні додатки.
• Комп'ютери. В основі будь-якої мережі лежить апаратний шар стандартизованих комп'ютерних платформ. У цей час широко використовуються комп'ютерні платформи різних класів - від персональних комп'ютерів до мейнфреймів і суперЕОМ. Комп'ютери підключаються до мережі за допомогою мережевої карти.
• Комунікаційне встаткування. До другого шару відносять комунікаційне устаткування, що грає не менш важливу роль, ніж комп'ютери. Комунікаційне устаткування мереж можна розділити на три групи:
• - мережеві адаптери (карти);
• - мережеві кабелі;
• - проміжне комунікаційне встаткування (трансивери, повторювачі, концентратори, комутатори, мости, маршрутизатори й шлюзи).
• Операційні системи. Третім шаром, що утворить програмну платформу мережі, є операційні системи. Залежно від того, які концепції керування локальними й розподіленими ресурсами покладені в основу мережний ОС, залежить ефективність роботу всієї мережі.
• Мережеві додатки. Четвертий шар - це мережеві додатки. До мережевих додатків відносять такі додатки як мережеві бази даних, поштові додатки, системи автоматизації колективної роботи й т.д.
• Технічне забезпечення обчислювальних систем. Розглянемо більш докладно апаратні засоби мереж - комп'ютери. Архітектура комп'ютера містить у собі структуру, що включає як апаратний вміст ПК, так і програмно - математичне забезпечення. Всі комп'ютери в мережах можна розділити на два класи: сервери й робочі станції.
• Сервер (server)- це комп'ютер, призначений для обробки запитів від всіх робочих станцій. Це потужний комп'ютер або мейнфрейм, що надає робочим станціям доступ до системних ресурсів і розподіляє ці ресурси. Сервер має мережеву операційну систему, під керуванням, якої відбувається спільна робота всієї мережі.
• Основними вимогами, які пред'являються до серверів, є висока продуктивність і надійність їхньої роботи. Сервери у великих мережах стали спеціалізованими і, як правило, використовуються для керування мережевими базами даних, організацією електронної пошти, керуванням терміналами (принтерами, сканерами, плоттерами) і т.д.
• Існує кілька типів серверів:
• - файл-сервери. Керують доступом користувачів до файлів і програм.
• - прінт-сервери. Керують роботою системних принтерів.
• - сервери додатків. Сервери додатків - це працюючий у мережі потужний комп'ютер, що має прикладну програму, з якою можуть працювати клієнти. Програми по запитах користувачів виконуються безпосередньо на сервері, а на робочу станцію передаються лише результати запиту.
• - поштові сервери. Даний сервер використовується для організації електронної кореспонденції з електронними поштовими скриньками.
• - проксі-сервер. Це ефективний засіб підключення локальних мереж до мережі Інтернет. Проксі-сервер - комп'ютер, постійно підключений до мережі Інтернет, через який відбувається спілкування користувачів локальної мережі з мережею Інтернет.

• 2.2 Комунікаційне устаткування обчислювальних мереж
• Мережевий адаптер (мережева карта) - це пристрій двонаправленого обміну даними між ПК і середовищем передачі даних обчислювальної мережі. Крім організації обміну даними між ПК й обчислювальною мережею, мережевий адаптер виконує буферизацію (тимчасове зберігання даних) і функцію сполучення комп'ютера з мережевим кабелем. Мережевими адаптерами реалізуються функції фізичного рівня, а функції канального рівня семиступеневої моделі ISO реалізуються мережевими адаптерами і їхніми драйверами.
• Адаптери компонуються власним процесором і пам'яттю. Карти класифікуються по типу порту, через який вони з'єднуються з комп'ютером: ISA, PCI, USB. Найпоширеніші з них - це мережеві карти PCI. Карта, як правило, встановлюється в слот розширення PCI, розташований на материнській платі ПК, і підключається до мережевого кабелю з'єднаннями типу: RJ-45 або BNC.
• Мережеві карти можна розділити на два типи: адаптери для клієнтських комп'ютерів; адаптери для серверів.
• Залежно від застосовуваної технології обчислювальних мереж Ethernet, Fast Ethernet або Gigabit Ethernet, мережеві карти забезпечують швидкість передачі даних: 10, 100 або 1000 Мбіт/с.
• В якості кабелів з'єднуючих окремі ПК і комунікаційне устаткування в обчислювальних мережах застосовуються: кручена пара, коаксіальний кабель, оптичний кабель.
• У якості проміжного комунікаційного устаткування застосовуються: трансивери (transceivers), повторювачі (repeaters), концентратори (hubs), комутатори (switches), мости (bridges), маршрутизатори (routers) і шлюзи (gateways).
• Проміжне комунікаційне устаткування обчислювальних мереж використовується для посилення й перетворення сигналів, для об'єднання ПК у фізичні сегменти, для поділу обчислювальних мереж на субмережі (логічні сегменти) з метою збільшення продуктивності мережі, а також для об'єднання субмереж (сегментів) і мереж у єдину обчислювальну мережу.
• Фізична структуризація обчислювальних мереж поєднує ПК у загальне середовище передачі даних, тобто створює фізичні сегменти мережі, але при цьому не змінює напрямок потоків даних. Фізичні сегменти спрощують підключення до мережі великого числа ПК.
• Логічна структуризація розділяє загальне середовище передачі даних на логічні сегменти й тим самим усуває зіткнення (колізії) даних в обчислювальних мережах. Логічні сегменти або субмережі можуть працювати автономно й у міру необхідності комп'ютери з різних сегментів можуть обмінюватися даними між собою. Протоколи керування в обчислювальних мережах залишаються тими ж, які застосовуються й у неподілюваних мережах.
• Трансивери й повторювачі забезпечують посилення й перетворення сигналів в обчислювальних мережах. Концентратори й комутатори служать для об'єднання декількох комп'ютерів у необхідну конфігурацію локальної обчислювальної мережі.
• Концентратори є засобом фізичної структуризації обчислювальної мережі, тому що розбивають мережу на сегменти. Комутатори призначені для логічної структуризації обчислювальної мережі, тому що розділяють загальне середовище передачі даних на логічні сегменти й тим самим усувають зіткнення.
• Для з'єднання субмереж (логічних сегментів) і різних обчислювальних мереж між собою в якості міжмережного інтерфейсу застосовуються комутатори, мости, маршрутизатори й шлюзи.
• Повторювачі - це апаратні пристрої, призначені для відновлення й посилення сигналів в обчислювальних мережах з метою збільшення їхньої довжини.
• Трансивери - це апаратні пристрої, що служать для двонаправленої передачі між адаптером і мережевим кабелем або двома сегментами кабелю. Основною функцією трансивера є посилення сигналів. Трансивери застосовуються і як конвертори для перетворення електричних сигналів в інші види сигналів (оптичні або радіосигнали) з метою використання інших середовищ передачі інформації.
• Концентратори - це апаратні пристрої множинного доступу, які поєднує в одній точці окремі фізичні відрізки кабелю, створюють загальне середовище передачі даних або фізичні сегменти мережі.
• Комутатори - це програмно-апаратні пристрої, які розділяють загальне середовище передачі даних на логічні сегменти. Логічний сегмент створюється шляхом об'єднання декількох фізичних сегментів за допомогою концентраторів. Кожен логічний сегмент підключається до окремого порту комутатора.
• Мости - це програмно - апаратні пристрої, які забезпечують з'єднання декількох локальних мереж між собою або кілька частин однієї й тієї ж мережі, що працюють із різними протоколами. Мости призначені для логічної структуризації мережі або для з'єднання в основному ідентичних мереж, що мають деякі фізичні розходження. Міст ізолює трафік однієї частини мережі від трафіку іншої частини, підвищуючи загальну продуктивність передачі даних.
• Маршрутизатори - комунікаційне устаткування, що забезпечує вибір маршруту передачі даних між декількома мережами, що мають різну архітектуру або протоколи. Маршрутизатори застосовують тільки для зв'язку однорідних мереж й у розгалужених мережах, що мають кілька паралельних маршрутів. Маршрутизаторами й програмними модулями мережевої операційної системи реалізуються функції мережевого рівня.
• Шлюзи - це комунікаційне устаткування (наприклад, комп'ютер), що служить для об'єднання різнорідних мереж з різними протоколами обміну. Шлюзи повністю перетворюють весь потік даних, включаючи коди, формати, методи керування й т.д.
• Комунікаційне устаткування: мости, маршрутизатори й шлюзи в локальній обчислювальній мережі - це, як правило, відокремленіі комп'ютери зі спеціальним програмним забезпеченням.
• 2.3 Програмне забезпечення обчислювальних мереж ( програмні компоненти ЛОМ)
• Програмне забезпечення обчислювальних мереж складається із трьох складових:
• - автономних операційних систем (ОС), установлених на робочих станціях;
• - мережевих операційних систем, установлених на виділених серверах, які є основою будь-якої обчислювальної мережі;
• - мережевих додатків або мережевих служб.
• У якості автономних ОС для робочих станцій, як правило, використовуються сучасні 32-розрядні операційні системи - Windows 95/98, Windows 2000, Windows XP, Windows VISTA, Windows 7..
• Мережеві ОС (програмне забезпечення обчислювальних мереж)
• У якості мережевих ОС в обчислювальних мережах застосовуються:
• - ОС Unix;
• - ОС NetWare фірми Novell;
• - мережеві ОС фірми Microsoft (ОС Windows NT, Microsoft Windows 2000 Server, Windows Server 2003, Windows Server 2008)
• Мережеві операційні системи необхідні для керування потоками повідомлень між робочими станціями та серверами. Вони організовують колективний доступ до всіх ресурсів мережі.
• Одержання доступу до ресурсів локальних обчислювальних мереж передбачає виконання трьох процедур: ідентифікація, аутентифікація та авторизація:
• - ідентифікація - присвоєння користувачеві унікального імені або коду (ідентифікатора).
• - аутентифікація - встановлення відповідності користувача. Найпоширенішим способом аутентифікації є присвоєння користувачеві пароля і зберігання його в комп'ютері.
• - авторизація - перевірка повноважень або перевірка права користувача на доступ до конкретних ресурсів і виконання певних операцій над ними. Авторизація проводиться з метою розмежування прав доступу до мережевих і комп'ютерних ресурсів.
• Засоби аутентифікації, авторизації й ідентифікації призначені для керування інформаційною безпекою обчислювальних мереж.
• У більшості мережевих операційних систем вбудована підтримка протоколів: TCP/IP, IPX/SPX, NetBEUI.
• TCP/IP - ці протоколи були розроблені для мережі Міністерства оборони США ARPAnet, вони підтримуються мережевими операційними системами Unix, Windows і т.д. Протоколи TCP/IP - це базові протоколи мережі Інтернет.
• IPX/SPX - протоколи, розроблені фірмою Novell, підтримуються операційною системою NetWare розробленою також фірмою Novell, Windows й ін. Novell була однієї з перших компаній, які почали створювати ЛОМи. Основним елементом локальної мережі Novell NetWare є файловий сервер. На ньому розміщається мережева операційна система, база даних і прикладні програми користувачів. У цей час найпоширенішими є локальні мережі на базі мережевих плат Ethernet з операційною системою Novell NetWare.
• NetBEU - розроблювач цього протоколу фірма IBM. Протокол призначений для невеликих локальних обчислювальних мереж, у ньому відсутня маршрутизація, його підтримують операційні системи фірм IBM й Microsoft.
• Мережеві додатки (програмне забезпечення обчислювальних мереж)
• Для користувачів локальних обчислювальних мереж великий інтерес представляє набір мережевих служб, за допомогою яких він одержує можливість переглянути список наявних у мережі комп'ютерів, прочитати отриманий файл, роздрукувати документ на принтері, встановленому на іншому комп'ютері в мережі або послати поштове повідомлення.
• Реалізація мережевих служб здійснюється програмним забезпеченням (програмними засобами). Файлова служба й служба друку надаються операційними системами, а інші служби забезпечуються мережевими прикладними програмами або додатками. До традиційних мережевих служб відносять: Telnet, FTP, HTTP, SMTP, POP-3.
• Служба Telnet дозволяє організовувати підключення користувачів до сервера по протоколу Telnet.
• Служба FTP забезпечує пересилання файлів з Web-серверів. Ця служба забезпечується Web-оглядачами (Internet Explorer, Mozilla Firefox, Opera й ін.)
• HTTP - служба, призначена для перегляду Web-сторінок (Web-сайтів), забезпечується мережевими прикладними програмами: Internet Explorer, Mozilla Firefox, Opera й ін.
• SMTP, POP-3 - служби вхідної й вихідної електронної пошти. Реалізуються поштовими прикладними програмами: Outlook Express, The Bat й ін.
• 3. Створення і настроювання мережевих підключень
• 3.1 Створення мережевих підключень із використанням провідного інтерфейсу
• Розшифруємо поняття VPN-з'єднання. VPN (англ. Virtual Private Network - віртуальна приватна мережа) - узагальнена назва технологій, що дозволяють забезпечити одне або кілька мережевих з'єднань (логічну мережу) поверх іншої мережі (наприклад, Інтернет). Незважаючи на те, що комунікації здійснюються по мережах з меншим невідомим рівнем довіри (наприклад, по публічних мережах), рівень довіри до побудованої логічної мережі не залежить від рівня довіри до базових мереж завдяки використанню засобів криптографії (шифруванню, аутентифікація, інфраструктури публічних ключів, засобам для захисту від повторів і зміни переданих по логічній мережі повідомлень).
• Залежно від застосовуваних протоколів і призначення, VPN може забезпечувати з'єднання трьох видів: вузол-вузол, вузол-мережа й сітка-мережа.
• Класифікувати VPN рішення можна по декількох основних параметрах:
• Наприклад по призначенню:
• - Intranet VPN. Використовують для об'єднання в єдину захищену мережу декількох розподілених філій однієї організації, що обмінюються даними по відкритих каналах зв'язку.
• - Remote Access VPN. Використовують для створення захищеного каналу між сегментом корпоративної мережі (центральним офісом або філією) і одиночним користувачем, що, працюючи вдома, підключається до корпоративних ресурсів з домашнього комп'ютера, корпоративного ноутбука, смартфону або інтернет-кафе.
• - Extranet VPN. Використовують для мереж, до яких підключаються «зовнішні» користувачі (наприклад, замовники або клієнти). Рівень довіри до них набагато нижче, ніж до співробітників компанії, тому потрібне забезпечення спеціальних «рубежів» захисту, що запобігають або обмежують доступ останніх до особливо коштовній, конфіденційній інформації.
• - Internet VPN. Використовується для надання доступу до інтернету провайдерами, найчастіше у випадку якщо по одному фізичному каналу підключаються декілька користувачів.
• - Client/Server VPN. Він забезпечує захист переданих даних між двома вузлами (не мережами) корпоративної мережі. Особливість даного варіанта в тому, що VPN будується між вузлами, що перебувають, як правило, в одному сегменті мережі, наприклад, між робочою станцією й сервером. Така необхідність дуже часто виникає в тих випадках, коли в одній фізичній мережі необхідно створити кілька логічних мереж. Наприклад, коли треба розділити трафік між фінансовим департаментом і відділом кадрів, що звертаються до серверів, що перебувають в одному фізичному сегменті. Цей варіант схожий на технологію VLAN, але замість поділу трафику, використається його шифрування.
• Для створення VPN-підключення викликаємо властивості Сетевого подключения.
• Пуск - Панель управления - Сетевые подключения (Сеть и Подключение к Интернету).
• У діалоговому вікні, що з'явилося, вибираємо пункт "Создание нового подключения". Запуститься майстер створення нового підключення (див. Рисунок 3.1 )
• Для деяких версій ОС Windows XP SP1 і нижче, на одному з етапів створення підключення, Майстер може зажадати ввести телефонний номер і код країни для створення нового підключення. Уводимо будь-який телефонний номер, натискаємо „ОК” або „Далее”, потім перериваємо роботу Майстра. Починаємо заново процес створення VPN-підключення. З цього моменту будуть доступні всі необхідні меню для його створення. В Windows XP SP2 дана недоробка ОС усунута.
• Натискаємо кнопку "Далее". У наступних двох меню (див. Рисунок 3.2 і Рисунок 3.3) вибираємо пункти, де зустрічається абревіатура VPN і натискаємо кнопку "Далее".
• У меню "Имя подключения" у поле "Организация" вводимо будь-яке слово що співвідноситься з підключенням до Інтернет, наприклад, Internet (див. Рисунок 3.4). Натискаємо кнопку "Далее".
• У меню "Выбор VPN-сервера" у пустому полі набираємо адресу VPN-сервера.
• Рисунок 3.5 Вікно „Выбор VPN-сервера”
• VPN-сервер: 192.168.1.250 або vpn.pupkin.ua (див. Рисунок 3.5).
• Натискаємо кнопку "Далее".
• У меню "Завершение работы мастера новых подключений" натискаємо кнопку "Готово".
• Переходимо до настроювання VPN-підключення.
• Після натискання на кнопку "Готово", з'являється консоль підключення по VPN-з'єднання.
• Входимо у властивості VPN-з'єднання (натискаємо кнопку "Свойства" або через Пуск - Панель управления - Сетевые подключения - Свойства VPN-подключения (див. Рисунок 3.6).
• У відповідних вкладках вказуємо наступні параметри:
• Загальні:
• VPN-сервер - 192.168.1.250
• При підключенні вивести значок в області повідомлень - так
• Параметри:
• Відображати хід підключення - так
• Запитувати ім'я, пароль, сертифікат і т.д. - так
• Включати домен входу в Windows - немає
• Передзвонити при розриві зв'язку - так
• Безпека:
• Параметри безпеки - звичайні + Безпечний пароль
• Потрібне шифрування даних - так
• Мережа:
• Тип VPN - автоматично
• Internet protocol (TCP/IP) - включено
• File and Printer Sharing for Microsoft Networks - немає
• Client for Microsoft Networks - немає
• Додатково:
• Загальний доступ підключення до Інтернету - немає
• Перевіряємо ще раз всі уведені дані, тиснемо "ОК".
• Настроювання VPN-з'єднання закінчено.
• В операційній системі Microsoft Windows 7 всі настроювання мережевих з'єднань відбуваються у вікні Центр керування мережами і загальним доступом. Для одержання доступу до нього клацаємо на робочому столі на значку „Сеть” правою кнопкою миші й у контекстному меню, що відкрилося, вибираємо пункт „Свойства” (див. Рисунок 3.7).
• У результаті відкриється вікно „Центр управления сетями и общим доступом” (див. Рисунок 3.8), у правій частині якого відображаються статус і властивості підключення комп'ютера до Інтернету й локальної мережі, а в лівій - панель завдань із посиланнями на інші діалогові вікна, що відносяться до настроювань, керування, перегляду і діагностики мережевих з'єднань.
• Спочатку розглянемо підключення комп'ютера з операційною системою Windows 7 до локальної мережі з використанням провідного інтерфейсу, тобто підключення по мережі Ethernet.
• Доти, доки на мережевому контролері комп'ютера не зроблені необхідні настроювання для його підключення до локальної мережі, в „Центре управления сетями и общим доступом” статус підключення комп'ютера буде відображатися як „Нет подключения”, або ж як підключення до „Неопознанной сети”.
• Для підключення комп'ютера до складу локальної мережі насамперед необхідно з'ясувати, чи застосовується в ній DHCP-сервер або ж кожному комп'ютеру мережі виділяється статична IP-адреса. Однак другий варіант досить рідкий - як правило, він використовується в домашніх умовах, коли в мережу поєднуються два-три комп'ютера. Але навіть у тому випадку, якщо домашня мережа побудована на базі маршрутизатора з виходом в Інтернет, як DHCP-сервер часто застосовується сам маршрутизатор, що обов'язково має убудований DHCP-сервер. У випадку корпоративних мереж, що нараховують десятки й більше комп'ютерів, стандартним рішенням є використання DHCP-сервера.
• DHCP-сервер дозволяє всім комп'ютерам локальної мережі одержувати IP-адреси автоматично із заздалегідь певного діапазону IP-адрес. Зрозуміло, що у цьому випадку ніяких специфічних настроювань на мережевому контролері робити не потрібно. З настроюванням за замовчуванням мережевий контролер буде намагатися одержувати всі мережеві адреси (своя IP-адреса, IP-адреса шлюзу за замовчуванням, IP-адреса DNS-сервера) автоматично.
• Для того щоб настроїти мережевий контролер комп'ютера на автоматичне одержання IP-адрес або ж задати IP-адресу вручну, необхідно у вікні Центр керування мережами і загальним доступом на панелі завдань клацнути по посиланню Керування мережевими підключеннями. У вікні, що відкрилося, Мережеві підключення (див. Рисунок 3.9) вибираємо потрібний нам мережевий інтерфейс (якщо їх декілька) і, клацнувши на ньому правою кнопкою миші, вибираємо в контекстному меню пункт „Свойства”.
• Після цього відкриється діалогове вікно властивостей мережевого підключення (Подключение по локальной сети - Свойства) (див. Рисунок 3.10), що практично не відрізняється від аналогічного вікна в операційній системі Windows XP.
• Перейшовши до пункту „Протокол Интернета версии 4 (TCP/IPv4)”, натискаємо на кнопку „Свойства”, після чого повинне відкритися вікно властивостей протоколу TCP/IPv4. У ньому виконується установка IP-адрес мережевого контролера, шлюзу за замовчуванням та DNS-сервером.
• Якщо в локальній мережі застосовується DHCP-сервер, то у вікні властивостей протоколу TCP/IPv4 необхідно відзначити пункт „Получать IP-адрес автоматически” і пункт „Получать адрес DNS-сервера автоматически” (див. Рисунок 3.11). Дані настроювання мережевого контролера використовуються за замовчуванням.
• Якщо ж необхідно зробити підключення до локальної мережі, у якій не застосовується DHCP-сервер, то необхідно вручну привласнити комп'ютеру IP-адресу й задати маску субмережі. Природно, що привласнена IP-адреса повинна бути з тієї ж субмережі, що й всі інші адреси комп'ютерів цієї локальної мережі. Крім того, якщо в локальній мережі є маршрутизатор з виходом в Інтернет, то для одержання доступу в Мережу необхідно також указати IP-адресу основного шлюзу (IP-адреса маршрутизатора з виходом в Інтернет).
• Після того як зроблене настроювання мережевого інтерфейсу комп'ютера, він буде підключеним до локальної мережі й у вікні Центр керування мережами і загальним доступом відобразиться статус підключення з назвою тієї мережі, до якого підключений ПК. Приміром, якщо комп'ютер підключений до мережевого домену, то як ім'я мережі буде відображатися ім'я мережевого домена (див. Рисунок 3.12).
• Після підключення комп'ютера до локальної мережі у вікні „Центр управления сетями и общин доступом” можна буде зробити додаткові настроювання мережевого з'єднання.
• Для цього на панелі завдань необхідно вибрати посилання Настроювання, напроти імені локальної мережі. У вікні, що відкрилося, „Настройка сетевого размещения” (див. Рисунок 3.13) можна вказати назву створеного мережевого з'єднання (наприклад, HOME LAN), вибрати значок для цього з'єднання й тип розміщення мережі („Общественное” або „Частное”). Що стосується домашньої мережі, то краще встановити тип розміщення „Частное”, оскільки це дозволить вашому комп'ютеру виявляти інші комп'ютери й пристрої в складі локальної мережі й зробить для них можливим виявлення вашого комп'ютера. Для публічної мережі (наприклад, якщо мова йде про бездротовий хот-спот) краще використати тип розміщення „Общественное”. У цьому випадку буде обмежене виявлення комп'ютерів у мережі, а також використання мережі деякими програмами.
• Після того як настроєні параметри мережі, у вікні „Центр управления сетями и общин доступом” можна переглянути повну карту мережі, клацнувши на посиланні „Просмотр погной карты сети”. Слід зазначити, що правильна структура мережі відображається лише в найпростіших випадках, а якщо локальна мережа більш-менш складна, то очікувати її коректного відображення не доводиться. Приміром, у нашому випадку використовувалася домашня локальна мережа, що складається із трьох комп'ютерів і двох бездротових маршрутизаторів, що функціонують у режимі розподіленої бездротової мережі (WDS) і відповідно зв'язаних один з одним по бездротовому інтерфейсі. До одного маршрутизатора були підключені бездротовим образом ноутбук і комп'ютер, а до іншого - ще один комп'ютер по провідному інтерфейсу (див. Рисунок 3.14)
• Як бачимо, „Центр управления сетями и общин доступом” некоректно відображає схему мережі. По-перше, бездротової маршрутизатор відображається як бездротова точка доступу й пов'язаний з ним комутатор, а не як єдиний пристрій. Другий бездротової маршрутизатор взагалі відображається як комутатор, а бездротовий зв'язок між двома маршрутизаторами визначається як дротовий зв'язок між двома комутаторами. Тому довіряти відображуваній схемі мережі сумнівно. У той же час відзначимо, що створювана карта мережі дозволяє швидко переглянути IP- і MAC-адреси всіх комп'ютерів і мережевих пристроїв, що входять до складу локальної мережі. Для цього до значка із зображенням комп'ютера або мережевого пристрою досить підвести покажчик миші, і в спливаючій підказці відобразяться IP- і MAC-адреси мережевого адаптера (мережевого пристрою).
• Крім можливості задавати тип розміщення локальної мережі, у вікні Центра керування мережами і загальним доступом можна більш точно настроїти всі параметри доступу комп'ютера в мережу, а також параметри доступу до комп'ютера з локальної мережі. Так, передбачене керування (включення й вимикання) наступними параметрами доступу:
• - мережеве виявлення;
• - спільний доступ до файлів;
• - спільний доступ до спільних папок;
• - використання мережевих принтерів;
• - спільний доступ з парольним захистом;
• - спільний доступ до медіафайлів.
• Параметр доступу „Определение сети” визначає, чи буде даний комп'ютер бачити інші мережеві комп'ютери та пристрої, і чи буде, у свою чергу, цей комп'ютер видимий іншим мережевим комп'ютерам.
• Параметр „Общий доступ к файлам” регламентує, чи будуть доступні файли й принтери, до яких дозволений Спільний доступ на комп'ютері, іншим користувачам мережі.
• Параметр „Общий доступ к папкам” визначає, чи зможуть мережеві користувачі одержувати доступ до файлів, розміщених у спільній папці. При цьому включити Спільний доступ до спільних папок можна так, щоб мережні користувачі могли відкривати, змінювати й створювати файли в спільних папках на даному комп'ютері або тільки відкривати їх для читання.
• Параметр „Использование сетевых принтеров” визначає можливість застосування принтерів, підключених до даного ПК, іншими користувачами мережі.
• При включенні опції „Общий доступ с парольной защитой” доступ до спільних файлів і принтерів зможуть одержувати тільки ті користувачі, для яких на даному ПК створені облікові записи й паролі.
• При включенні опції „Общий доступ к медиафайам” мережеві користувачі одержать доступ до музичних файлів, зображень і відеозаписів, що зберігаються на даному ПК, а сам комп'ютер буде виконувати пошук спільних файлів цього типу в мережі.
• Після того як комп'ютер включений до складу локальної мережі, „Центр управления сетями и общин доступом” дозволяє одержати швидкий доступ до браузера локальної мережі. Для цього досить на панелі завдань у вікні „Центр управления сетями и общин доступом” вибрати посилання „Просмотр компьютеров и устройств”. Після цього відкриється вікно „Сеть” (див. Рисунок 3.15), у якому будуть відображені всі комп'ютери локальної мережі й мережеві пристрої. Клацнувши на кожному із цих комп'ютерів (пристроїв), можна одержати доступ до нього, якщо це передбачено політикою безпеки.
• Відзначимо, що доступ до мережевого браузера можна також одержати, клацнувши лівою клавішею миші по значку „Сеть” на робочому столі.
• 3.2 Створення бездротових мережевих підключень
• На робочому столі комп'ютера правою кнопкою миші натискаємо на значку „Сетевое окружение” й у меню, що випадає, вибираємо „Свойства”.
• Якщо на робочому столі немає значка „Сетевое окружение”, то в меню „Пуск” натискаємо Настройка - Сетевые подключения (для Класичного меню Пуск).
• Для меню Пуск за замовчуванням: натискаємо „Пуск” і правою кнопкою миші натискаємо на „Сетевое окружение”, потім у спадаючому меню обираємо „Свойства” (див. Рисунок 3.16)
• Значок „Сетевые подключения” також можна знайти у вікні „Панель управления”.
• У вікні „Сетевые подключения” натискаємо правою кнопкою миші на значку „Беспроводное сетевое подключение” й у меню, що випадає, вибираємо „Включить”.
• У вікні „Сетевые подключения” натискаємо правою кнопкою миші на значку Бездротове „Беспроводное сетевое подключение” й у меню, що випадає, обираємо „Свойства”. (див. Рисунок 3.17)
• На вкладці „Общие” необхідно впевнитися, що присутні галочки на кнопці-прапорці „При включении вывести значок в области уведомлений” і на кнопці-прапорці „Сообщать пр ограниченном или отсутствующем подключении” (див. Рисунок 3.18).
• Угорі діалогового вікна „Беспроводное сетевое подключение - Свойства” переходимо на вкладку „Беспроводные сети”.
• Якщо там немає вкладки Бездротові мережі, то внизу вікна тиснемо кнопку „OK”.
• У меню „Пуск” переходимо до пункту Настройки - Панель управления.
• Потім у вікні Панель керування відкриваємо Адміністрування > Служби.
• Засвідчуємо, що служба під ім'ям Wireless Zero Configuration (або Бездротове настроювання) у стані „Включено”.
• Потім повторюємо описані вище кроки для того щоб потрапити у властивості „Беспроводного сетевго подключения”.
• На вкладці „Беспроводные сети” необхідно впевнитися що включено опцію „Использовать Windows для настройки сети”. Потім у секції „Предпочитаемые сети” для продовження установки натискаємо кнопку „Добавить...”(див. Рисунок 3.19)
• Рисунок 3.19 Вікно „Беспроводное сетевое подключение - закладка Беспроводные сети”
• На вкладці „Связи” в поле „Сетевое имя” (SSID) набираємо MАІN (всі букви - заголовні). Відзначаємо галочкою пункт "Подключаться, даже если сеть не ведет вещание". У полі „Проверка подлинности” в меню, що випадає, обираємо WPA.
• За цим у полі „Шифрование данных” у меню, що випадає, Обираємо TKIP.
• Угорі діалогового вікна „Свойства беспроводной сети” натискаємо вкладку „Проверка подлинности”. У поле „Тип EAP” у меню, що випадає, вибираємо „Protected EAP (PEAP)”. Знімаємо галочку із кнопки-прапорця „Проверять подлинность при доступности сведений о компьютере”. Потім тиснемо кнопку „Свойства” для продовження установки.
• В діалоговому вікні „Защищенные свойства EAP” знімаємо галочку із кнопки-прапорця „Проверять сертифікат сервера”.(див. Рисунок 3.21). У полі „Выбор метода проверки подлинности” вибираємо „Secured password (EAPMSCHAP v2)”. Ставимо галочку на кнопці-прапорці „Включить быстрое переподключение”. Потім натискаємо кнопку „Настроить...”
• У діалоговому вікні „Свойства EAP MSCHAPv2” знімаємо галочку із кнопки-прапорця „Автоматически использовать имя входа и пароль Windows” (і ім'я домена, якщо існує). Натискаємо кнопку „ОК”.
• Windows XP уперше спробує з'єднатися, і в панелі завдань з'явиться спливаюча підказка. (див. Рисунок 3.22)
• Натискаємо на цій спливаючій підказці. У вікні „Ввод учетных данных” у полях „Имя пользователя” й „Пароль” заповнюємо відповідні дані (див. Рисунок 3.23). Поле „Домен” залишаємо порожнім. Натискаємо кнопку „OK”.
• Коли мережеве з'єднання відбудеться, у панелі завдань з'явиться відповідна спливаюча підказка із вказівкою мережі до якої було виконане підключення й рівнем сигналу (див Рисунок 3.24).
• Для створення нового бездротового підключення заходимо в Панель управления - Центр управленя сетями и общин доступом - настройка нового подключения или сети, де вибрати Создание и настройка новой сети (див. Рисунок 3.25)
...