Регіональне радіомовлення України: проблематика розвитку (за матеріалами роботи радіоорганізацій східних областей України)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

УДК 007:304.5(477)

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій

Регіональне радіомовлення України: проблематика розвитку

(за матеріалами роботи радіоорганізацій східних областей України)

Спеціальність 27.00.01 - теорія та історія соціальних комунікацій

Кошак Олександр Михайлович

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі реклами та зв'язків з громадськістю Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Іванов Валерій Феліксович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, завідувач кафедри реклами та зв'язків з громадськістю

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Лизанчук Василь Васильович, Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет журналістики, завідувач кафедри радіомовлення і телебачення

кандидат політичних наук Набруско Віктор Іванович, Національна спілка журналістів України, секретар

Захист відбудеться «11» квітня 2011 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ-119, вул. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано «10» березня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 кандидат філологічних наук, доцент В.М. Корнєєв

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. В умовах стрімкого прогресу новітніх технологій та під впливом змін, яких зазнають мас-медіа у зв'язку з переходом до інформаційного суспільства, виникає нагальна потреба у досконалому вивченні засобів масової комунікації (ЗМК) як чинника глобалізації і водночас ролі радіомовлення на місцях в процесі творення сучасного інформаційного медіапростору в областях. Саме трансляційні зміни, пов'язані з трансформацією ролі радіомовлення, його місця в сучасному суспільному житті регіону, а також його сталі та нові традиції стають предметом зацікавленості науковців цією темою.

На нашу думку, у сучасних умовах нагальною потребою суспільства є забезпечення громадян оперативною, достовірною, вичерпною, якісною інформацією з різних джерел і на цій основі формування високої національної самосвідомості, моральних принципів та інтелектуальної розвиненості у громадян незалежної, суверенної України. Дієвим механізмом в цій справі може бути радіомовлення, оскільки воно охоплює всі верстви населення.

Водночас поглибленого аналізу проблематики розвитку радіомовлення потребують гострі суперечності, які виникали на всіх етапах існування державних, а згодом і недержавних мовників. У цій роботі пропонуються певні шляхи вирішення існуючих проблем.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною комплексної науково-дослідної теми Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Дослідження у галузі українського журналістикознавства: методологія, термінологія і стандарти» (номер державної реєстрації 06БФ045-01).

Метою дослідження є виявлення основних проблем становлення й розвитку радіомовлення на місцях у державному й недержавному секторах та визначення шляхів їх вирішення, а також ролі радіоорганізацій у формуванні громадської думки в суспільстві.

Реалізація сформульованої мети передбачає розв'язання таких дослідницьких завдань:

· дослідити історію зародження та розвитку радіомовлення в регіонах;

· систематизувати відомості про діяльність радіомовлення в трьох східних областях: Донецькій, Луганській та Харківській, визначити специфічні ознаки комунального (обласного, районного, міського, селищного, сільського) та низового (на рівні підприємства, бригади, оздоровчого закладу, стадіону, парку відпочинку тощо) радіомовлення, зробити їх аналіз;

· дослідити комплекс правових умов, в яких працює вітчизняне радіомовлення, та його відповідність цим умовам;

· зробити порівняльний аналіз теоретичних засад розвитку радіоефіру на місцях з практикою функціонування вітчизняного мовлення;

· визначити тенденції взаємозв'язку комунального та всеукраїнського радіоефіру, розглянути застосування новітніх технологій у розширенні можливостей радіомовлення на місцях, виробити стратегію його розвитку;

· розробити рекомендації щодо шляхів вирішення проблем регіонального радіомовлення в ХХI сторіччі.

Об'єктом дослідження є діяльність регіональних, місцевих, муніципальних та низових радіоорганізацій всіх форм власності, що територіально розміщені в індустріально розвинених східних областях України - Донецькій, Луганській та Харківській, де показник щільності населення найбільший в Україні.

Предметом дослідження є процеси, основні тенденції становлення і проблематика розвитку радіомовлення в регіонах, окреслені в публікаціях про роботу радіоорганізацій у різних періодичних виданнях, монографіях та інших наукових дослідженнях вчених, а також у програмах передач місцевих радіостанцій східних областей України. Використано й біографічні матеріали.

Хронологічні межі дослідження - від 1991 року до 2009 року, оскільки саме в цей період з'являються перші недержавні радіоорганізації в Україні (січень 1991 р.), починає свою діяльність комерційне радіомовлення (травень 1992 р.), розгортається потужна мережа FM-станцій та створюються перші вітчизняні радіоорганізації громадського мовлення (травень 2002 р.), радіоринок країни почав активно переходити на цифрове мовлення (листопад 2007-2009 рр.).

На різних етапах роботи дисертантом застосовано такі методи:

- монографічний (вивчення літератури);

- історико-логічний і порівняльний аналіз;

- спостереження (моніторинг) - прослуховування радіопередач у прямому ефірі та архівних аудіоматеріалів, обраних для аналізу (систематичне цілеспрямоване вивчення об'єкта, яке дає можливість отримати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень);

- комплексно-аналітичний - аналіз та зіставлення відібраного теоретичного та аудіоматеріалу;

- описовий - для аналізу програм радіопередач, характеристики станцій;

- конкретно-типологічний - дає можливість фіксувати сталі типи радіопрограм і відстежувати тенденції, характерні для регіонального медіапростору.

Перевага надавалася системному методу, що дав змогу використовувати комплексний підхід до питання аналізу роботи вітчизняних радіомовників. Системний підхід у вивченні діяльності радіоорганізацій в регіонах має такі складники: моніторинг функціонування суб'єктів ринку мовників, контент системи радіомовлення, який відрізняється синкретичним підходом на відміну від інших методів дослідження, а також аналіз користувачів системи (аудиторія).

У науковому дослідженні застосовувався також функціонально-структурний метод, за допомогою якого об'єкт вивчався як структура із взаємопов'язаними елементами, кожен з яких виконує певні функції.

Комплекс визначених методів у поєднанні з особистим досвідом журналістської діяльності здобувача у Хмельницькій та Луганській обласних державних телерадіокомпаніях, а також у Національній радіокомпанії України дали можливість ґрунтовно дослідити проблематику розвитку регіонального радіомовлення зокрема.

У дослідженні застосовується порівняльний підхід для ретроспективного аналізу радіомовлення східних областей України впродовж 1924-2009 років. Для аналізу сучасного стану регіонального медіапростору нами було прослухано безліч радіопрограм і переглянуто чимало мікрофонних папок аудіоматеріалів, що вийшли в ефір на центральних та регіональних станціях різних форм власності. Детальний типологічний аналіз охоплює радіопрограми, що вийшли в ефір на місцевих радіостанціях Донецької, Луганської та Харківської областей.

Радіомовлення на межі двох сторіч характеризується значною активністю слухачів, пов'язаною з небувалим доти розвитком як державних, так і недержавних радіоорганізацій, їх зацікавленістю різними аспектами людського буття, появою різноманітних програм, нових прийомів спілкування з аудиторією.

Виправданим є проведення аналізу програм комунального та недержавного мовлення, які, конкуруючи між собою в медіапросторі, прискорюють процес формування та реорганізації вітчизняного інформаційного простору. Метод узагальнення дав можливість на основі проаналізованих матеріалів зробити висновки щодо загальних тенденцій взаємозв'язку регіонального та всеукраїнського радіоефіру, розглянути застосування новітніх технологій у реформуванні мовлення на місцях, виробити стратегію його розвитку.

За допомогою методу моделювання розроблено рекомендації щодо шляхів вирішення проблем комунального радіомовлення, дальшого функціонування вітчизняного мовлення в областях, що стосується розуміння його специфіки та ролі у розвитку суспільства.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні здійснено комплексний аналіз діяльності вітчизняних радіомовників на місцях у контексті комплексу комунікацій, промоції, програмування.

У процесі наукового дослідження отримано такі результати:

- сформульовано основні тенденції та стратегії місцевого радіомовлення в Україні в ринкових умовах поступового переходу вітчизняних мовників у режим цифрового формату;

- розроблено когнітивно-регулятивний підхід до теорії радіомовлення: визначено модель регіонального радіомовлення, що відображає основні структурні елементи та розкриває роль цих елементів у здійсненні ефективного комунікативного процесу;

- здійснено порівняльний аналіз рейтингових вітчизняних радіомовників за допомогою класичних та формалізованих методів дослідження змісту ЗМК;

- поєднано результати дослідження щодо теоретичних засад розвитку радіоефіру на місцях з практикою функціонування вітчизняного мовлення;

- визначено внесок місцевих радіоорганізацій індустріального регіону країни у розбудову вітчизняного радіомовлення.

Теоретичне значення одержаних результатів. Зважаючи на наукову новизну роботи, актуальність тематики й незначну кількість теоретичних матеріалів стосовно радіомовлення в областях, результати дослідження можуть бути включені до наукового матеріалу, яким мають змогу користуватися як дослідники історії української журналістики, так і студентство з навчальною метою, практики-професіонали радіожурналісти, менеджери вітчизняного мовлення, які прагнуть підвищити рівень своїх знань у цій сфері.

Ця робота може стати методологічною основою для теоретичного осмислення, подальшого ґрунтовнішого аналізу проблематики розвитку сучасного радіомовлення як у східних областях, так і в межах усієї держави.

Практичне значення одержаних результатів. Дослідження надає можливість журналістам, що працюють на комунальному радіо, побачити проблеми організації мовлення на місцях і дати поштовх до їх вирішення.

Аналіз проблем і визначення шляхів їх подолання може бути корисним як для місцевої, так і для центральної влади, яка має переглянути своє ставлення до електронних ЗМІ.

Особистий внесок здобувача. Дисертацію, автореферат та опубліковані наукові статті, в яких викладено основні положення роботи, здобувач виконав самостійно.

Апробація результатів. Основні результати роботи оприлюднені на кількох міжнародних та загальноукраїнських конференціях:

- І Всеукраїнській науково-практичній конференції «Регіональна журналістика: історія, сучасний стан та перспективи розвитку» - виступ «Регіональний інформаційний радіопростір: історія і сучасність» (Луганськ, 29-30 листопада 2003 р.);

- Міжнародній науковій конференції «Духовний розвиток особистості: методологія, теорія і практика» - виступ «Навчаючи - виховуємо» (Луганськ, 2-3 червня 2004 р.);

- Всеукраїнській науковій конференції «Документалістика на порозі XXI століття: проблеми теорії та історії» - виступ «Говорить і показує Луганськ!» - перша спроба електронної фіксації історії регіонального радіомовлення» (Луганськ, 21 жовтня 2005 р.);

- III Міжнародній журналістській планерці «Проблеми професійного становлення майбутніх журналістів» - виступ «Журналістська відповідальність перед суспільством» (Київ, 26 квітня 2010 р.).

Основні положення дисертації, узагальнення та висновки обговорювалися на засіданнях кафедри реклами та зв'язків з громадськістю Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Результати дослідження викладені у десяти наукових статтях, із них п'ять опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України, п'ять - у тезах і матеріалах доповідей, вміщених у збірниках наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертацією є рукопис, який складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, що містять дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел, який містить 375 найменувань українською, російською та англійською мовами. Основний текст містить 183 сторінки. Повний обсяг роботи 217 сторінок.

радіомовлення комунальний низовий україна

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, проаналізовано стан дослідження наукової проблеми, її значення в умовах стрімкого прогресу новітніх технологій та під впливом змін, яких зазнають мас-медіа у зв'язку з переходом до інформаційного суспільства, визначено мету і завдання, конкретизовано об'єкт, предмет, методи дослідження, сформульовано теоретичне й практичне значення цієї роботи, її наукову новизну, ступінь апробації одержаних результатів.

У першому розділі «Історичні аспекти розбудови радіомовлення на сході України», який складається з трьох підрозділів, - розглянуто сутність виникнення радіо, становлення і розвиток радіомовлення в східних областях держави в контексті реформування вітчизняного мовлення, з'ясовано роль і місце радіомовлення в соціально-комунікативному середовищі, досліджено вплив на формування громадської думки.

Перший підрозділ - «Історіографія розвитку радіомовлення в регіонах» розкриває сутність становлення та розвитку радіомовлення, зокрема в східних областях держави. Науковці сходяться на одній даті щодо визначення початку літопису розвитку вітчизняного радіомовлення - 16 листопада 1924 року, коли в українському радіопросторі пролунало кодове послання азбукою Морзе - три літери «Ж», потім технік-радист тричі вимовив «Алло! Говорить Харків!» 16 травня 1927 року у Донецькому краї державне радіо передало перше повідомлення: «Говорить «Сталіно - Донбас» через радіостанцію РВ-26 на хвилі 386,6 метра!» 15 грудня 1927 року почалося мовлення першої в Луганській області радіостанції імені 10-річчя Жовтня типу «Малий Комінтерн» потужністю 1,2 кВт в антені. Тоді в ефірі пролунали позивні і голос диктора вперше повідомив: «Говорить Луганськ! Працює радіостанція на хвилі 850 метрів».

Історичний розвиток суспільства показав необхідність його перебудови, нове місце і роль радіомовлення у цьому процесі. Проголошення незалежності України (1991 р.) було відправною точкою пошуку і поступового ствердження нових прийомів, форм і засобів роботи радіоорганізацій в ефірі на місцях.

Доведено, що на початку ХХІ сторіччя одна з основних причин гальмівних процесів у розвитку радіомовлення в областях - відсутність відповідного рішення на державному рівні: або відновлювати ще не зовсім зруйноване проводове мовлення, або відмовитися від нього і негайно переходити на альтернативний шлях розвитку, який вже давно обрало світове радіо, - ефірний.

Акцент другого підрозділу - «Інтерактивність, діяльність радіоорганізацій як інструменту впливу на суспільство» зроблено на особливостях розбудови регіонального радіомовлення в контексті взаємовідносин влади, засобів масової інформації та суспільства. Сьогодні провідною проблемою у взаєминах влади й суспільства є вплив ЗМІ, зокрема радіомовлення, на громадську думку.

Створення в Україні правової демократичної держави неможливе без переходу від інформаційно закритого до інформаційно відкритого суспільства. Це передбачає виникнення нових форм інформаційної взаємодії державної влади з суспільством. При цьому влада повинна здійснювати відкриту й чесну інформаційну взаємодію з громадськістю, у першу чергу через радіомовлення, яке має стати справжнім виконавчим механізмом «четвертої влади» - громадської думки. Оскільки формуючи громадську думку й виробляючи певні настанови, функції радіомовлення виходять за межі суто інформативних, тому радіоорганізації стають одним із важливих засобів управління суспільством.

Простежено виникнення і розвиток недержавного радіомовлення в країні, яке позначилося створенням перших вітчизняних приватних радіокомпаній. Вони вели мовлення в областях і були або радіостанціями-транслянтами, або радіостанціями-ретранслянтами.

В умовах розвитку телекомунікацій регіональне радіо не тільки не втратило аудиторію, а й розширило її завдяки збільшенню кількості радіостанцій, оперативному використанню інформації й популярності багатьох програм. Дохідливість, простота і водночас емоційність живого слова дають змогу радіо мати широку слухацьку аудиторію.

В роботі окреслено головні проблеми інтерактивності у радіомовленні на місцях. Окремо розглянута проблема підвищення професіоналізму як провідного чинника якості мовлення на місцях.

Третій підрозділ - «Актуалізація історичного досвіду в сучасному радіомовленні в східних областях країни». Вироблено стратегію розвитку регіонального радіомовлення України, яка, на нашу думку, відповідає сучасним суспільним потребам та напрямам загальнодержавного розвитку.

Однією зі складових частин нинішньої реорганізації мовлення на місцях є його адаптація до ринкових умов. Радіоредакція функціонує не тільки як суто ефірна структура, а й як концертна організація та продюсерський центр, на засадничі принципи яких перейшли зокрема, луганські культурно-музичні радіостанції «Ехо», «Скайвей». Це поширена у світі практика. Вони, окрім мовленнєвої діяльності, проводять і культурно-видовищні, конкурсні та інші заходи. FM-станції стали реальною конкурентною силою і відібрали у державного радіо значну частину аудиторії, особливо молодіжної.

У другому розділі «Функціонування регіонального радіомовлення в системі єдиного інформаційного простору держави», який складається з трьох підрозділів, - досліджено концептуальні та функціональні засади радіомовлення східних областей країни, соціальні умови його діяльності, проблеми ефективності мовлення на місцях як складову частину єдиного інформаційного простору держави.

Творення українського інформаційного простору як у межах держави, так і за кордоном належить до глобальних проблем сучасності. Дослідження показало, що інформаційний простір України перебуває в процесі становлення і розвивається досить нерівномірно. Стабільний розвиток радіоінформаційного простору України залежить в першу чергу від стану економіки та від досконалості законів. Саме вони створять рівні правила гри в інформаційній сфері, а отже - можливість для радіоорганізацій бути економічно спроможними, розвивати свою матеріально-технічну базу та реалізовувати незалежну програмно-творчу політику.

Перший підрозділ - «Концептуальні та функціональні засади радіомовлення східних областей України». Доведено, що специфіка радіомовлення певною мірою змінюється з його розвитком, має історичний характер. Ми переконалися, що практика мовлення виявляє нові специфічні можливості радіо: форми, жанри, методи тощо. Радіомовлення, почавши з копіювання газети, з часом закріпило на практиці саме йому притаманні жанрові властивості.

Радіомовлення є частиною глобальних інформаційних процесів, які увійшли до нашої реальності. Головне завдання радіомовлення - відображати життя таким, як воно є. З цього випливають і головні засади його діяльності: об'єктивність, гласність, відкритість, плюралізм.

Конкуренція з телебаченням змусила інтенсивніше використовувати специфічні можливості радіо: діалогічність, встановлення контактів зі слухачами (прямоефірні передачі: радіомости, радіопереклики, телефонні бесіди в ефірі, радіодиспути, радіовікторини тощо). Відбувається вдосконалення засобів передачі звукових образів картин події, які документально підтверджують ситуацію, відображають атмосферу дій і впливають на обидві сфери свідомості людини (емоційну і раціональну). Досконалішими стали технічні можливості підготовки, транслювання та сприймання радіопередач.

Другий підрозділ - «Соціальні умови діяльності регіонального радіомовлення в країні» доводить, що вітчизняне законодавство про ЗМІ та інформаційний простір держави включає в себе значну кількість нормативних документів. При цьому в основу законодавчого регулювання інформаційного простору та діяльності українських інформаційних систем покладено ключові положення ст. 34 Конституції України, яка проголошує право кожного громадянина вільно шукати, одержувати, передавати, виробляти та поширювати інформацію в будь-який законний спосіб.

Ми дійшли висновку, що законодавство, яке регулює інформаційну сферу, не завжди враховує реалії життя. Окремі норми раніше прийнятих законів старіють і потребують свого коригування з метою відповідності сучасним вимогам політичного, соціально-економічного, культурного розвитку держави, нормам і стандартам міжнародного права, вимогам Європейського Союзу та Ради Європи.

У третьому підрозділі - «Проблеми ефективності радіомовлення на місцях як складова частина єдиного інформаційного простору держави» детально охарактеризовано радіомовлення - складову частину і один із найбільш ефективних засобів масової інформації. Висока ефективність та переконливість радіопередач пояснюються широкими можливостями радіотехніки, яка забезпечує виключну оперативність повідомлення, яка недоступна іншим засобам інформації. Радіо здатне миттєво розповідати про подію, що відбувається, давати мільйонам людей оперативну інформацію.

Науковці єдині в тому, що творення українського інформаційного простору як у межах своєї держави, так і за кордоном належить до глобальних проблем сучасності.

Визначено сутність поняття «національний інформаційний простір». Це і умовний простір, окремий для кожної держави, що утворюється сукупністю національних інформаційних систем і ресурсів, розташованих у цій державі, і юридично визначена територія держави, яка є сувереном щодо поширення на цій території сукупності текстової, звукової, аудіовізуальної та ілюстрованої інформації через канали масової комунікації.

У третьому розділі «Актуалізація проблематики розвитку радіомовлення в регіонах на початку ХХІ сторіччя», який складається з трьох підрозділів, - проаналізовано принципи і практику співіснування державних та недержавних радіостанцій на регіональному рівні, тенденції формування недержавного радіомовлення на місцях у контексті демократизації інформаційного суспільства, зроблено прогнозування розвитку та розширення інформативних можливостей радіомовлення в регіонах.

Перший підрозділ - «Принципи і практика співіснування державних та недержавних радіостанцій на регіональному рівні» робить акцент на тому, що наприкінці другого тисячоріччя загострилася конкурентна боротьба за радіослухача між державними та недержавними радіостанціями. Мовники від владних структур намагалися зберегти свій значний ідеологічний, державницький вплив на громадян. Для досягнення цієї мети державні радіоорганізації значно збільшили свої технічні можливості, відкривши мовлення на різних хвилях, передусім у сучасному FM-діапазоні.

Вивчено специфіку недержавних радіостанцій, коли поряд із традиційною функцією забезпечення інформаційних потреб населення, а отже, впливу на слухацьку аудиторію, власник станції прагне одержати фінансовий прибуток.

З'ясовано, що розвиток радіомовлення на початку XXI сторіччя, як й інших засобів масової інформації, пов'язаний із появою нових продуктивних сил і нових виробничих відносин, що формуються в умовах ринку. Саме ці відносини стали предметом дослідження. Визначені в цілому принципи співіснування державних та недержавних радіостанцій на регіональному рівні.

Другий підрозділ - «Тенденції формування недержавного радіомовлення на місцях у контексті демократизації інформаційного суспільства» дає обґрунтування того, що комерційні радіостанції України повинні керуватися положеннями Світової комісії з політики радіо і телебачення, яка розробила порядок функціонування для незалежних радіостанцій у республіках колишнього Радянського Союзу. Основні положення і порядок діяльності ґрунтуються на визнанні визначальної ролі ЗМК у формуванні демократичного суспільства та ролі громадян у забезпеченні успіху принципів демократії.

Третій підрозділ - «Трансформація, прогнозування розвитку та розширення інформативних можливостей радіомовлення в регіонах» висвітлює основні проблеми і можливості радіожурналістики під час переходу вітчизняного мовлення на якісно нову сходинку його технічного розвитку.

На наше переконання, перспективним напрямом, що має сприяти покращенню роботи радіоорганізацій, є розвиток мереж мовлення та цифрових технологій. Зволікання з впровадженням цифрового мовлення в країні може призвести до втрати частотного ресурсу, а отже, і до знищення радіомовлення в прикордонних регіонах, якими є Харківська, Луганська, Донецька області. Впровадження цифрових методів обробки сигналів у системах формування і трансляції передач сприятиме інтеграції вітчизняного місцевого радіо у світовий інформаційний радіопростір.

Висновки

Завдяки опрацьованому науково-теоретичному матеріалу, вивченню роботи радіокомпаній та редакцій радіомовлення безпосередньо на місцях, проведеним моніторинговим дослідженням радіомовлення, аналізу програм передач комунальних та недержавних радіоорганізацій, систематизації мікрофонних матеріалів, а також власному практичному досвіду авторові вдалося узагальнити й сформулювати основні наукові результати дисертації:

1. Проаналізовано історію зародження та розвитку радіомовлення в регіонах України. Установлено, що стрімкий розвиток радіо перетворив мовлення з технічного засобу зв'язку на виховний інструмент суспільства. Кожен історичний етап розвитку радіомовлення в Україні слугував підґрунтям для посилення його впливу на громадян.

Окрім цього, соціально-політичні конфлікти, що мали місце в суспільстві в кінці ХХ сторіччя, особливо в індустріальному Донбасі та на Слобожанщині, поставили вимогу переосмислення організаційної функції радіо. Аналіз діяльності місцевих радіоорганізацій у східних областях у 90-х роках ХХ століття під час шахтарських страйків дає підстави стверджувати, що мовники своєю вичікувальною позицією сприяли поглибленню приглушених конфліктів у суспільстві, новому їх розгортанню.

Поява ж у медіапросторі недержавних радіостанцій засвідчує новий етап розвитку регіонального радіомовлення в Україні. У секторі електронних ЗМІ поступово створюється конкурентне середовище, що сприяє альтернативності розповсюдження та отримання інформації. Водночас на місцях зберігається досить потужна система державного радіомовлення.

Розпад Радянського Союзу (серпень 1991 року) позначився на роботі комунального радіомовлення. Проголошення незалежності України було відправною віхою пошуку і поступового ствердження нових прийомів, форм і засобів роботи в радіоефірі. В умовах незалежності інформаційне радіомовлення почало ґрунтуватися на принципово нових засадах, значно зросли його обсяги, воно стало багатопрограмним і демократичним за суттю, сучасним за формою й методами здійснення.

Водночас серйозною причиною кризових явищ державного радіо на початку ХХI століття є занепад проводового мовлення, яке за радянських часів було основним засобом поширення радіопередач. В умовах ринку, де перевага надається не ідеології, а фінансовій доцільності, державне проводове мовлення виявилося нездатним витримувати випробування на життєздатність.

Вирішити ж проблему відродження проводового радіо можуть і мають лише співзасновники цих радіоорганізацій - райдержадміністрації та районні й міські ради, - розглянувши на сесіях своїх рад питання про збільшення чисельності творчих працівників і як похідне від цього - розширення фінансування радіоредакцій на місцях. Розвиток системи проводового мовлення можливий тільки за наявності цільової підтримки держави.

Натомість місцеве державне радіомовлення теж намагається створити свої сучасні FM-станції з цифровою технологією. Безперечною перевагою регіонального радіомовлення є його самозаснованість, бо на місцях досить швидко було організовано роботу незалежних FM-станцій. Існування великої кількості незалежних радіоорганізацій - явище позитивне з огляду на забезпечення відповідної конкуренції.

На початку ХХI сторіччя майже всі приватні радіостанції залежать від політичних джерел фінансування. Радіомовлення на місцях перебуває під великим впливом органів влади, переважно виконавчої. Фактично тотальний контроль здійснюється в переважній більшості регіонів. Свобода отримання інформації слухачами є обмеженою. Матеріальні труднощі й політичні реалії роблять майже неможливим існування незалежних ЗМІ в регіонах.

Відстоюючи певні принципи, об'єктивно висвітлюючи події, радіомовлення в жодному разі не має права ставати додатком будь-якої впливової сили. Ігнорування цього принципу неминуче призводить не лише до грубих порушень закону, а й до втрати незалежності радіоорганізацій.

2. Визначено специфічні ознаки регіонального (обласного), місцевого (районного), міського (муніципального), а також низового (на рівні селища, сіла, підприємства, санаторію, стадіону, парку тощо) радіомовлення, зроблено їх аналіз.

Узагальнені результати огляду джерельної бази дають змогу визначити можливі перспективні напрями дослідження радіомовлення в областях. Ними можуть бути: 1) вітчизняний регіональний радіопростір (структура, зміст, способи трансляції); 2) персоніфікація місцевого мовлення; 3) порівняльні особливості функціонування місцевого мовлення державних та недержавних радіоорганізацій; 4) творчі аспекти діяльності місцевих радіостанцій тощо.

Визначено тенденції й проблеми формування радіомовного ринку в областях на межі сторіч. Радіомовлення стало потужним знаряддям впливу на суспільство як центральної, так і місцевої влади. Воно з самого початку, з одного боку, несло справжню культуру у тогочасне суспільство майже суцільної неписемності, а з іншого - виховувало з громадян звичайних обивателів.

У незалежній Україні радіомовлення на місцях стало посередником між владою та народом. Але воно не впоралося з функцією громадського контролю за діяльністю органів державної влади, навпаки - виконувало їх волю. Водночас перетворилося на одне з основних джерел забезпечення реалізації прав і свобод громадян на отримання інформації про внутрішню та зовнішню політику держави, роботу органів влади, події в країні та світі.

Справжнє інформаційне суспільство надає нові можливості для розвитку демократії, врахування громадської думки та контролю за діяльністю державно-владних структур. Воно має забезпечити правові й соціальні гарантії того, що кожний громадянин будь-коли зможе отримати інформацію, яка необхідна для його життєдіяльності та вирішення поставлених перед ним проблем.

Бурхливо розвиваючись на новій техніці радіомовлення набуває нових особливостей та ширших можливостей. Воно виконує специфічні завдання національного державотворення. В умовах розвитку телекомунікацій радіо не тільки не втратило аудиторію, а й розширило її завдяки збільшенню кількості радіостанцій, оперативному використанню ними інформації й популярності багатьох програм.

3. Досліджено комплекс правових умов, за яких працює вітчизняне радіомовлення. Законодавча робота, яка проводиться в Україні, закладає передумови для справжнього плюралізму думок в інформаційному просторі, який би, з одного боку, став відкритою системою, а з іншого - захищав би українську мову, культуру, духовність, залучав би слухачів до найкращих надбань світового мистецтва, загальнолюдських цінностей.

У нашій державі створено належні умови для вільного та безперешкодного функціонування радіомовлення всіх форм власності. Тим самим громадянам гарантовано право на свободу слова та інформацію.

Потребує остаточного вирішення питання міжнародного статусу синхронних мереж мовлення, створених за часів СРСР. Проводові радіоорганізації повинні мати повноцінні ліцензії, видані Національною радою. Це впорядкує правову перспективу діяльності проводового мовлення.

4. Поєднано результати дослідження щодо теоретичних засад розвитку радіоефіру на місцях з практикою функціонування вітчизняного мовлення, що дає змогу передбачити перспективи його розвитку в системі всеукраїнського радіопростору.

Під час проведеного дослідження визначено головні чинники оптимізації мовлення в регіонах на межі сторіч. Це використання творчих надбань мовлення в східних областях попередніх періодів його розвитку та приведення їх у відповідність до новітніх вимог; цілковите дотримання принципів достовірності, об'єктивності в поданні журналістського продукту; неприпустимість внутрішньоредакційної цензури; широке використання та урізноманітнення інтерактивних форм мовлення; напрацювання механізмів розширення творчої самореалізації ведучих програм; підвищення творчими працівниками свого професіоналізму.

Встановлено, що вітчизняне комерційне РМ, на відміну від традиційного державного, для України є принципово новою сферою моделювання ефіру й спілкування з аудиторією. Воно характеризується новими методами журналістської роботи й стандартами діяльності, які ґрунтуються на застосуванні творчого журналістського менеджменту й розширеному розумінні специфіки професії.

Бізнес і підприємництво забезпечують існування комерційної радіожурналістики як творчого процесу, адже йдеться про виготовлення журналістського продукту на продаж із метою отримання прибутку.

Унаслідок кардинальних змін у житті суспільства в 90-х роках ХХ сторіччя законодавчо закріплено можливість засновувати та утримувати радіостанції у приватній власності й таким чином поєднувати творчу журналістську роботу з підприємницькою діяльністю. До того ж, потенціал вітчизняного радіомовлення в областях дав змогу здійснити суттєві зміни в управлінській сфері та програмуванні.

Приватні станції створили систему комерційного радіомовлення, яка відображає ринкові відносини в суспільстві. Створено потужні регіональні радіомережі. Було визначено місце комерційного мовлення в системі вітчизняних мас-медіа та роль підприємницької діяльності в радіоефірі.

5. Визначено тенденції взаємозв'язку комунального та всеукраїнського радіоефіру, розглянуто застосування новітніх технологій мовлення у формуванні вітчизняного інформаційного простору. Державотворчі процеси започаткували глобальні зміни комунального радіомовлення, що підтверджується науковими фактами. Трансформація ідеологічно-сутнісних та структурно-жанрових засад мовлення призвела до значного поліпшення якості журналістського продукту. Зміни дали змогу наблизити регіональне мовлення до всеукраїнських, а часом і до світових стандартів, унаслідок чого підвищилася зацікавленість слухачів в отриманні об'єктивних відомостей про події в державі та світі.

Ідеологічні, змістові, структурні зміни мовлення на місцях дали можливість зробити прорив у багаторічній діяльності радіоорганізацій та суттєво демократизувати передачі. Зміни в структурі програм свідчать про формування модернізованої системи мовлення.

Водночас зазнала розподілу колись єдина багатомільйонна слухацька аудиторія СРСР, вона розпалася на безліч окремих аудиторій за вподобаннями. У регіонах у кожного радіомовника з'явилися свої слухачі. Рейтинг і формат почали відігравати засадничу роль на радіостанції.

Комерційний радіоефір на місцях породив певні проблеми, серед яких - домінування чинника персонального інтересу над суспільним. Заангажовані радіостанції певних політичних сил спотворювали інформацію про суспільні процеси на користь своїх власників. Це породжувало недовіру слухачів до журналістського продукту.

6. Розроблено рекомендації щодо шляхів вирішення проблем комунального радіомовлення, подальшого функціонування вітчизняного радіоефіру в областях, що стосується розуміння його специфіки та ролі у розвитку суспільства, теорії та практики радіожурналістики, а також нових підходів у розвитку журналістської освіти в Україні.

На початку ХХІ сторіччя нагальною потребою є утвердження принципу пріоритетності вітчизняного виробника інформаційного продукту та розробка системи заходів для сприяння розвитку радіостанцій, які працюють в ефірі українською мовою.

Якщо радіостанція хоче утримати споживача та збільшити кількість своїх слухачів, вона має якомога частіше залучати до своєї роботи активну аудиторію. Радіоорганізація за допомогою інтерактивності матиме значно вищу ефективність своєї роботи завдяки емоційному зв'язку зі слухачами. Працівникам радіоредакцій на місцях необхідно уважно дослухатися до думок та інтересів аудиторії - особистості, індивіда, нації, народу, і загалом задовольняти їхні різні за суттю інтереси, а не тільки політико-економічну волю засновника. Це - прямий шлях до створення національного інформаційного простору, подальшого розвитку радіомовлення. Радіоорганізаціям слід уважно вивчати слухацькі аудиторії і складати програми з максимальним урахуванням розподілення часу, характеру занять, психічного і фізичного стану слухача в різні проміжки часу. Бо саме ціннісні орієнтації особистості мають провідне значення в умовах вільного обміну інформацією.

Радіомовленню на місцях слід вийти на сучасний професійний рівень, щоб протистояти негативним інформаційним впливам, убезпечити від них свідомість співвітчизників, зробивши національний інформаційний простір дійсно всеукраїнським за змістом і формою, а також унеможливити неповноту, невчасність і недостовірність інформації через негативні наслідки функціонування інформаційних технологій або внаслідок поширення інформації, забороненої чи обмеженої законами України. Для цього необхідно проводити цілісну державну інформаційну політику.

Піднесення України до рангу й рівня сучасного інформаційного суспільства може бути прискорено лише узгодженими, послідовними, законними діями всіх гілок влади: законодавчої, виконавчої та судової. Можливо владі варто зберегти пріоритети державних електронних ЗМІ, зокрема, радіомовлення, як єдиних і найбільш ефективних державотворчих інструментів перехідного періоду. Тобто увиразнити в них українську законодавчу специфіку.

Практика переконує, що державна підтримка розвитку комунального радіомовлення, а також державне регулювання інформаційних відносин у регіонах потребують зміцнення. Ідеться про підвищення ролі радіомовлення, зокрема, у державотворчих процесах, формуванні структур громадського суспільства, національної свідомості та патріотизму.

Доцільніше знайти можливість відновити проводове радіо у регіонах, ніж розпочинати ефірне мовлення з нуля. Ефірне радіомовлення доцільно впроваджувати лише там, де неможливо відновити повністю зруйноване аналогове, а також у найвіддаленіших населених пунктах. Якщо радіо непотрібне «Укртелекому» через неприбутковість, то необхідно створити державну госпрозрахункову структуру, щоб підтримати проводове радіо.

Із метою розвитку комунального проводового мовлення доцільно було б створити мережу місцевого та муніципального мовлення на базі обласного державного радіо. Створення розгалуженої мережі радіомовлення в усіх районах і містах області покращило б технічний рівень місцевих студій, а також дало можливість професійного навчання і підвищення кваліфікації радіожурналістів. Для цього потрібна державна підтримка й ініціатива керівництва обласних ТРК. До того ж, у бюджеті всіх рівнів необхідно передбачити фінансування на відновлення комунального проводового радіо.

У системі організаційного забезпечення державна інформаційна політика має передбачати заходи щодо створення аналітичних служб для моніторингу процесів і тенденцій у діяльності ЗМІ. Державне радіо має визначити найефективніші форми (нова стилістика, формат) комерційного мовлення і використати їх у своїх програмах.

Перспективним шляхом поширення радіопрограм має стати модернізація загальнонаціональних радіомереж УР-1, УР-2, УР-3 та переведення мовлення у FМ-діапазон. З огляду на труднощі з розрахунком вільних частот мовлення, тривалість процедури узгодження та міжнародної координації у Програмі модернізації НРКУ з відновлення і модернізації ліній зв'язку проводового мовлення доцільно було б врахувати канали мовлення обласних державних телерадіокомпаній, яким Національною радою вже видано ліцензії на мовлення з використанням частот у FМ-діапазоні. Варто створити розгалужену мережу місцевого FМ-мовлення в усіх районах регіону на базі обласної державної телерадіокомпанії.

Незалежно від системи впровадження цифрового радіомовлення в Україні мають існувати механізми державної підтримки цього процесу.

Щоб забезпечити успішну історичну перспективу України щодо національної інформаційної політики, слід дотримуватися таких принципів:

- інформаційно-частотний ресурс варто розглядати як державний феномен одного рівня з надрами, землею, повітрям, водою;

- інформаційну політику слід вважати наймобільнішим державним інструментом у подоланні внутрішніх соціальних викликів і зовнішніх загроз;

- інформаційна політика має спонукати і контролювати ЗМК у процесі формування національно-патріотичних настроїв і почуттів;

- новітні інформаційні технології повинні впроваджуватися не лише через комерційно-ринкові мотивації, а й з урахуванням пріоритетів державної інформаційної політики;

- переформування інформаційного поля держави під час переходу до цифрового мовлення має відбуватися за чітко визначеними алгоритмами змістовно-творчої концепції мовників.

Досвід радіомовлення в регіонах і надалі впливатиме на формування пріоритетів журналістської освіти в Україні. Весь процес навчання сучасного радіожурналіста й принципи радіожурналістської освіти мають враховувати особливості розвитку медіапростору в областях, що проаналізовано у цьому дослідженні, а також тісне поєднання теорії з практикою радіожурналістики, здатність максимально впливати на аудиторію.

Радіомовлення східних областей країни зі своїми характерними особливостями творення журналістського продукту розвиватиметься як модель, характерна загалом для України, яка прагне інтегруватися до світової прогресивної спільноти, а регіональна радіожурналістика стане одним з основоположних провідників налагодження демократичних процесів у суспільстві.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті у наукових фахових виданнях

1. Кошак О. М. Від азбуки Морзе до цифрового радіо: розвиток регіонального мовлення [Текст] / О. М. Кошак // Інформаційне суспільство. - К. : Ін-т журналістики, 2009. - Лип.-груд. - Вип. 10. - С. 31-36.

2. Кошак О. М. Нотатки з історії радіомовлення на Луганщині [Текст] / О. М. Кошак // Інформаційне суспільство. - К. : Ін-т журналістики, 2007. - Вип. 5. - С. 34-36.

3. Кошак О. М. Ретроспектива становлення і розвитку радіомовлення на Луганщині [Текст] / О. М. Кошак // Інформаційне суспільство. - К. : Ін-т журналістики, 2008. - Вип. 7. - С. 45-49.

4. Кошак О. М. Сучасний розвиток недержавного радіомовлення в Донецькій області [Текст] / О. М. Кошак // Інформаційне суспільство. - К. : Ін-т журналістики, 2009. - Січ.-черв. - Вип. 9. - С. 29-33.

5. Кошак О. М. Початок становлення радіомовлення в Харківській області [Текст] / О. М. Кошак // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту ім. Тараса Шевченка : зб. наук. ст. - Луганськ : Альма-матер, 2006. - № 15 (110). - С. 159-166. - (Серія «Філологічні науки»).

Статті в інших виданнях

6. Кошак О. М. «Говорить і показує Луганськ!» - перша спроба електронної фіксації історії регіонального радіомовлення [Текст] / О. М. Кошак // Документалістика на порозі ХХІ століття: проблеми теорії та історії : матеріали Всеукр. наук. конф. - Луганськ : Альма-матер, 2005. - C. 24-32.

7. Кошак О. М. Державне радіомовлення в контексті взаємовідносин влади, засобів масової інформації та суспільства [Текст] / О. М. Кошак // Формирование политической культуры молодежи средствами телевидения и радио : сб. науч. раб. - Луганск : Изд-во Восточноукр. нац. ун-та им. В. Даля, 2005. - Вып. 2. - C. 97-107.

8. Кошак О. М. Навчаючи - виховуємо [Текст] / О. М. Кошак // Духовність особистості: методологія, теорія і практика : зб. наук. пр. - Луганськ : Вид-во Східноукр. нац. ун-ту ім. В. Даля, 2004. - Вип. 4. - C. 144-155.

9. Кошак О. М. Регіональний інформаційний радіопростір: історія і сучасність [Текст] / О. М. Кошак // Становление региональной журналистики: сб. науч. работ. - Луганск : Изд-во ВНУ им. В. Даля, 2004. - Вып. 1. - C. 74-78.

10. Кошак О. М. Розвиток недержавного радіомовлення в Харкові впродовж останнього десятиріччя ХХ століття [Текст] / О. М. Кошак // Фольклор, література та мистецтво сходу України в системі етнокультурних вимірів : зб. наук. пр. - Луганськ, 2006. - Вип. 4. - С. 162-168.

Анотація

Кошак О. М. «Регіональне радіомовлення України: проблематика розвитку» (за матеріалами роботи радіоорганізацій східних областей України) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій зі спеціальності 27.00.01 - теорія та історія соціальних комунікацій. Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2011.

Дисертація є однією з перших спроб комплексного дослідження проблематики становлення й особливостей розвитку вітчизняного регіонального радіомовлення в трьох східних областях України: Донецькій, Луганській, Харківській.

Систематизовано відомості про діяльність радіоорганізацій, визначено та проаналізовано специфічні ознаки комунального та низового мовлення, досліджено комплекс правових умов, в яких працюють регіональні радіоорганізації, та відповідність мовлення цим умовам. Визначено тенденції розвитку державного та недержавного мовлення, взаємозв'язку комунального та всеукраїнського радіоефіру, творчого сегменту мовлення з технічним прогресом, розглянуто застосування новітніх технологій мовлення у формуванні вітчизняного інформаційного простору.

Доведено, що радіомовлення є активним сегментом бізнесу.

Ключові слова: радіо, радіомовлення, радіостанція, радіомережа, FM-станція, формат, інформація, засоби масової інформації, інтернет-радіо, національний інформаційний простір.

Аннотация

Кошак А.М. «Региональное радиовещание Украины: проблематика развития» (по материалам работы радиоорганизаций восточных областей Украины) - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук социальных коммуникаций по специальности 27.00.01 - теория и история социальных коммуникаций. Институт журналистики Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев, 2011.

Диссертация является одной из первых попыток комплексного исследования проблематики становления и особенностей развития отечественного регионального радиовещания, радиофикации городов и сел. Рассмотрены этапы становления вещания в трех восточных областях Украины: Донецкой, Луганской и Харьковской.

Систематизированы сведения о деятельности радиоорганизаций, определены и проанализированы специфические признаки коммунального и низового радиовещания, исследован комплекс правовых условий, в которых работают радиоорганизации на местах, и соответствие вещания этим условиям. Проанализированы взаимосвязи коммунального и всеукраинского радиоэфира, творческого сегмента вещания с техническим прогрессом. Определены значение и основные характеристики FM-радио.

Провозглашение независимости Украины взято за отправную точку поиска и постепенного закрепления новых приемов, форм и средств работы в региональном радиоэфире. Исследовано, как происходила реорганизация не только управления государственным радио на местах, но и всего творческо-производственного процесса. Сделан акцент на особенностях расширения регионального радиовещания в контексте взаимоотношений власти, средств массовой информации и общества. Выработана стратегия развития регионального радиовещания Украины, которая соответствует современным общественным запросам и направлениям общегосударственного развития.

Прослежено возникновение и развитие негосударственного радиовещания в стране, которое обозначено созданием первых отечественных частных радиокомпаний. Они вели вещание в областях и были или радиостанциями-транслянтами, или радиостанциями-ретранслянтами.

Проанализированы принципы и практика сосуществования государственных и негосударственных радиостанций на региональном уровне, тенденции формирования негосударственного радиовещания на местах в контексте демократизации информационного общества. Сделан прогноз развития и расширения информативных возможностей радиовещания в регионах.

Определенный временной промежуток - с 1991 по 2009 годы - позволяет проследить наиболее активный период реформирования радиовещания в восточных областях, что стало возможным благодаря получению Украиной независимости и развитию демократии в обществе в процессе строительства государственности. В свою очередь это благоприятствовало обострению конкуренции между государственными и негосударственными вещателями, что предоставило возможность повысить эффективность влияния радиовещателей на слушательскую аудиторию. Это - период инноваций на украинском медиарынке, внедрения новых тенденций развития отечественного радиовещания, становления и постепенного завершения переходного периода вещателей на режим цифрового вещания, что является особенно актуальным в современных условиях развития новейших технологий.

Доказано, что в начале ХХІ столетия одна из основных причин процессов замедления в развитии радиовещания в областях - отсутствие соответствующего решения на государственном уровне: или восстанавливать еще не совсем разрушенное проводовое вещание, или отказаться от него и безотлагательно переходить на альтернативный путь развития, который уже давно избрало мировое радио, - эфирный.

...