«Наклеювання ярликів».

Метод аналогічний методу «Перенесення несхвалення і негативного образу» і полягає в експлуатації забобонів і стереотипів населення через «наклеювання ярлика». Ярлик кваліфікує цей об'єкт як щось, чого аудиторія боїться, ненавидить, випробовує огиду, знаходить підозрілим або небажаним і ін. У Росії як такі ярлики в різний час використовувалися слова партократ, дерьмократ, коммуно-фашист, червоно-коричневий і ін. Вже згадуваний нами спікер палати представників США Ньют Гінріч для опису його опонентів (демократичної партії) використовував наступний набір негативних слів («ярликів»): жалість, обман, примушення, обвал, падіння, корупція, криза, затримка, знищення, деструктивність, поглинання, ставити під загрозу, невдача, провал, некомпетентність, хвороба, зрада, бюрократія, витрачати час, радикальність, брехню, лицемірство.

«Випереджаюче використання скрутного питання або проблеми».

Метод полягає у використанні питання або проблеми, скрутної для іншої сторони, з одночасною підготовкою широкого освітлення, для того, щоб спровокувати іншу сторону на не вигідні для неї дії.Наприклад, в одній з виборчих кампаній використовувалося скрутне для кандидата питання за наступним сценарієм: на першому етапі була обнародувана частина негативної інформації, кандидат, припускаючи відсутність додаткової негативної інформації, використовував метод «спростування», після чого була опублікована частина негативної інформації, що залишилася. Реалізація цього сценарію привела до значного зниження довіри електорату до даного кандидата.

«Загострення уваги».

Цей метод багато в чому схожий з методом «Спрощення проблеми». Складні ідеї, події або дії іншої сторони зводяться до того або іншого уразливого для неї пункту.

«Імітаційна дезинформація».

Метод полягає у внесенні змін до пропаганди іншої сторони. Ці зміни додають їй інший напрям, знижують довіру до неї, створюють негативний образ. Використовується у вигляді підміни листівок, висловів кандидатів або груп. Наприклад, в ході однієї з кампаній були випущені листівки з виборчою програмою і дизайном листівок іншої сторони, проте програма містила положення, неприйнятні для електорату. Іншим прикладом застосування методу є випуск підробленої листівки за підписом одного з кандидатів з повідомленням про зняття своєї кандидатури, що мало місце в одному з регіонів РФ.

6.3 Протидія руйнуванню іміджу

«Пряме спростування»

Метод полягає в прямому спростуванні всіх елементів пропаганди іншої сторони.

«Ігнорування»

Полягає в ігноруванні елементів і тим іншої сторони, заснований на тому припущенні, що негативна тема, що залишається на слуху», приносить більший збиток в порівнянні з темою, що з'явилася на короткий проміжок часу. Найбільш ефективний у разі незначності теми, невеликих ресурсів іншої сторони для його «розкручування», а також у разі високої достовірності негативної інформації.

«Відволікаюча пропаганда»

Метод полягає у відверненні і перенесенні уваги цільової аудиторії з пропаганди іншої сторони на інші теми. Достатньо часто використовується державною владою. Наприклад, загальновідомим стає той факт, що за моментами активізації критики Президента США по «сексуальній лінії» практично відразу ж активізувалися теми Іраку, завдання бомбових і ракетних ударів, терористів і так далі. У Росії в моменти різних криз виникала тема поховання В.И.Леніна.

«Зменшення значущості теми»

Метод заснований на перенесенні акцентів на менш негативні елементи теми, короткому зачіпанні і «не згадці» теми і так далі. Використовується спільно з методом «Відволікаючої пропаганди».

«Превентивна пропаганда і випередження»

Метод полягає в превентивному використанні пропагандистської теми, яка може бути узята іншою стороною, із зміненими і пом'якшеними компонентами або елементами для зменшення довіри до теми. Більш того, контрпропаганді в цілому властивий саме випереджаючий характер. У практиці психологічних операцій часто використовується у формі випереджаючого висунення звинувачень до іншої сторони.У виборчих кампаніях нерідко використовується шляхом висунення очевидно надуманих звинувачень до кандидата, з подальшим широким спростуванням цих звинувачень. Наприклад, в ході виборчої кампанії в одному з регіонів РФ «виборча команда» одного з кандидатів використовувала цей метод таким чином: було висунуто свідомо помилкове звинувачення в привласненні комерційного кредиту кандидатом, а потім забезпечено широке спростування, побудоване на відсутності даної форми кредиту в банківській практиці. Оскільки первинне звинувачення було нібито зроблено з боку конкурента кандидата, подальші його спроби використо-вувати інформацію про аналогічний факт, що володів значно більшою достовірністю, були нейтралізовані.

«Обмежувальні заходи»

У виборчих кампаніях метод трансформується в роботу по збору і знищенню наочної агітації конкурентів порушенню циклів її виробництва і розповсюдження. Наприклад, в одній з виборчих кампаній «виборча команда» однієї із сторін організувала позачерговий святковий захід на друкарні, в якій друкувалася наочна агітація іншої сторони, що привело до зриву її плану розповсюдження і, зрештою, до істотного відставання іншої сторони.

«Використання евфемізмів»

Даний метод схожий з використанням метода» наклеювання ярликів» навпаки. Полягає в заміні загальновизнаних і емоційно забарвлених позначень тих або інших об'єктів або фактів на слова, що мають менше емоційне забарвлення або є менш зрозумілими.

«Псевдологічні висновки»

Метод полягає у використанні неправильних логічних висновків. Наприклад, на основі факту про підтримку кандидатом ідеї про збільшення втручання держави в економіку і того факту, що комуністи також виступають за втручання в економіку, робиться висновок, що кандидат - комуніст. Як різновид методу виступає його сумісне використання з методом «вибірковий підбір інформації», коли логічні висновки робляться на основі спеціального обмеженого масиву інформації. У виборчих кампаніях особливо часто використовується при проведенні різних соціологічних опитів, розвитку і підтримці пропагандистських тем і так далі.

«Порушення логічних і тимчасових зв'язків між подіями»

Використовується для зниження ефекту «дії» іншої сторони, а також створення ілюзії тих або інших тенденцій і ситуацій. Наприклад, за допомогою методу попереджається неявне створення (або, навпаки, створюється) з окремих негативних фактів загальної істотно негативної тенденції або фону. Застосовується спільно з методами «вибірковий підбір інформації» і «псевдологічні висновки».

«Заміна джерела повідомлення»

Метод є протилежністю методу «імітаційна дезинформація» (заміна змісту при незмінному джерелі повідомлення) і полягає в заміні джерела повідомлення для збільшення або зменшення довіри до повідомлення. Наприклад, для зменшення довіри до того або іншого факту приводиться джерело, не заслуговуюче довіри. Навпаки, для того, щоб уникнути припущень в «ангажованій» і, таким чином, збільшити довіри до повідомлення, проводиться «дистанціювання» і приводиться яке-небудь незалежне джерело. Як поширений варіант виступає повідомлення, що з'являється в зарубіжних країнах, з подальшою «републікацією» з посиланням на зарубіжне джерело.

«Формування оточення»

Метод полягає в спеціальному формуванні інформаційного оточення навколо того або іншого факту для зниження або, навпаки, збільшення його ефекту або ступеня довіри до нього. Наприклад, якщо факт, що дійсно мав місце, подається в оточенні помилкової інформації, це призводить до зниження довіри до нього.

7. Інформаційно-психологічний вплив

Рушійною силою для зміни установок виступають негативні психічні хвилювання, викликані відсутністю рівноваги між окремими компонентами політичних установок-об'єктів пропагандистського впливу, - так званий когнітивний дисонанс (тобто пізнавальна невідповідність). Дисонанс - психічно неприємний стан, що викликає в об'єктів пропагандистського впливу прагнення до його зм'якшення або усунення. Останнє веде до змін одного з компонентів установки, у результаті чого вся система установок прагне повернутися до втраченої рівноваги. Таким чином, змінюється стійкість попередньої установки або виникає нова. Було б, однак, ілюзією розраховувати на можливість у короткий проміжок часу повного руйнування основних установок і заміни їх на протилежні, оскільки стабільність основних політичних установок досить висока. Як зазначав французький психолог Ле Бон, ідеї вимагають багато часу, щоб закріпитися у свідомості людей, але вони вимагають не менше часу, щоб знову відтіля зникнути.

Для зміни політичних установок, що міцно закріплені у свідомості особистості, використовується метод поступового посилення когнітивного дисонансу, тобто подається в певному порядку інформація, яка все більше й більше суперечить поглядам об'єкта впливу. Терпіння, час і аргументація з кожною порцією інформації посилюється, вони сприяють поступовій зміні політичних установок об'єктів впливу.

Однак зміна поведінки не пов'язана безпосередньо зі зміною основних установок. Установка відіграє значну роль у детермінації поведінки, але не є єдиною складовою, від якої вона залежить, і безпосередньо не керує поведінкою в конкретній обстановці через відсутність прямого зв'язку між установкою і поведінкою. Поведінка людини в кожному конкретному випадку залежить від умов, тобто внутрішніх запитів: потреб, мотивів, установок. Таким чином, поведінка завжди обумовлена конкретною обстановкою.

Установки та поведінка не обов'язково мають збігатися, між ними можуть існувати великі відмінності, приміром, висловлювання однієї й тієї ж особи за несхожих обставин можуть дещо відрізнятися. Через це поведінка людини в певній обстановці протягом короткого часу може не збігатися з основними установками або навіть суперечити їм.

Основним у процесі взаємодії установок і поведінки є не відмінність між ними, а їхня взаємна обумовленість: установки значною мірою детермінують поведінку, але буває й навпаки: поведінка створює значну основу для утворення установок. Установки виникають внаслідок пережитого на основі реальної поведінки ще до того, як вони знову перейдуть у нову поведінку. Поведінка, що змінилася, має зрештою впливати на зміну установок. Отже, якщо в результаті пропагандистського впливу поведінка індивіда зміниться, то відбудуться і певні зміни в загальній структурі установок, у тому числі й політичній орієнтації.

Можна виділити такі види ІПВ: психогенний, нейролінгвістичний, психоаналітичний (психокорекційний), психотропний та психотронний.

Психогенний вплив - це психічний або фізичний вплив якихось явищ або подій на мозок, свідомість людини (спостерігається порушення вищої нервової діяльності: з'являється відчуття страху та паніки). Це обумовлено неузгодженістю функціональних систем психофізіологічної організації, тобто ламанням стереотипів під час впливу різко зміненої афферентації з боку різних рецепторів. Чим вища в часі така неузгодженість і чим менше підготовлена людина до впливу цього психогенного фактора, тим більше виражені психічні порушення. Такий стан може виникати під впливом голографічних малюнків. Багато країн домоглися в цій галузі досить великих успіхів, приміром, створено проекти лазерної графіки з поверхні землі та з космічної платформи.

Нейролінгвістичний вплив - вид психологічного впливу, що припускає використання спеціальних прийомів, спрямованих на створення позитивної мотивації, психологічної корекції внутрішніх джерел поведінки і світогляду особистості людини.

Нейролінгвістичний вплив орієнтований на ідентифікацію та зміну переконань особистості під час впливу на її світоглядні й емоційно-почуттєві стани (характеристики, що дозволяють удосконалювати, програмувати стан і поведінку людини в умовах практичної діяльності). Основним об'єктом такого виду впливу на людину є її психіка і контрольована нею діяльність, а основним засобом впливу виступають соціально продумані програми вербального і невербального впливу, що дозволяють змінювати світогляд, цінності особистості.

Психоаналітичний (психокорекційний) вплив - це вивчення (аналіз) підсвідомості людини і вплив на неї шляхом, що виключає опір на рівні свідомості (здійснюється у стані гіпнозу). Однак сучасні технологічні досягнення дозволяють усунути опір з боку свідомості й у нормальному стані. Це можна зробити за допомогою комп'ютерних як психоаналізу, так і психокорекції. Під час першого здійснюється математичний аналіз реакцій організму, що виникають під час миттєвого візуального перегляду або звукового прочитання різних «стимулів»: слів, образів, фраз. У такий спосіб можна абсолютно точно визначити наявність у підсвідомості людини визначеної інформації й виміряти її значимість для конкретної особистості, знайти сховану мотивацію. Проаналізувавши отриману інформацію, у разі необхідності можна здійснювати психокорекцію (психорегуляцію), основним діючим фактором якої також служать ключові слова, образи, запахи (слова можуть перетворюватися за допомогою спектрального мовного сигналу).

Найбільш зручною є звукова регуляція психіки, за якої словесні навіювання в закодованій формі виводяться на будь-який носій звукової інформації (музику, мову або шум). Наприклад, людина може слухати музику, у якій утримується схована (не сприймана на свідомому рівні) команда, що постійно впливає на підсвідомість слухача.

Психотронний вплив (парапсихологічний, екстрасенсорний) - вплив, що може здійснюватися за допомогою передачі енергії мислення через позачуттєве сприйняття, яке охоплює опосередковане свідомістю і процесами сприйняття дистантної взаємодії між живими організмами й навколишнім середовищем.

Телевізійні та інші масові сеанси екстрасенсорного впливу засвідчують реальну можливість впливу на особистість. Досить часто при цьому використовуються технічні засоби, що сприяють посиленню впливу, передачі й контакту з індивідом. Цей вплив на об'єкт може бути пов'язаний з придушенням волі до опору, деморалізацією. Відомі факти роботи над створенням генератора частотного кодування психіки, високочастотних і низькочастотних генераторів, засобів впливу соціальною інформацією та ін., які здатні викликати необхідні процеси в психіці людини, а отже, впливати на її свідомість і поведінку.

В основі будь-якої технології маніпулювання масовою свідомістю лежать механізми впливу на психіку людини, її свідомість, але ці механізми служать меті маніпулювання лише в тому випадку, коли вони майстерно ведуть до прихованого збудження у людини тих намірів, якими вона до цього не володіла. Якщо факт маніпулювання очевидний, то воно здійснюватися не може. Технології - це зовнішні впливи на адресатів (маси), а механізми - це психічні процеси, які забезпечують ефективність такого впливу.

За радянських часів основним засобом маніпулювання масами була пропаганда. Проте з початком демократичних перетворень на пострадянському просторі стали розвиватися такі різновиди масової комунікації, як реклама і паблік рилейшнз (ПР). Не можна сказати, що в СРСР їх зовсім не було. Реклама все-таки існувала, але тільки демократизація суспільства дозволила розкрити її потенціал.

Проте бурхливий розвиток рекламного ринку приніс і свої проблеми. Ми все частіше натрапляємо на недобросовісну рекламу, а то й відвертий обман. Виникли суперечки щодо методів реклами, знову на порядок денний винесена тема маніпулювання свідомістю споживачів.

Але якщо ринок споживацької реклами більш-менш перехворів «дитячими хворобами», то ринок політичної реклами сьогодні знаходиться у стані кризи: колишні маніпулятивні стратегії вже вичерпали себе, нові поки що не встигли затвердитися. Свідоцтвом кризи на ринку політичних технологій є численні факти застосування методів так званого «чорного» ПР або «брудних виборчих технологій».

Слід відразу розмежувати такі технології, як паблік рилейшнз, політична реклама і пропаганда, їх часто плутають один з одним. Межа між ними деколи дійсно дуже тонка. Але все-таки позначити її необхідно.

Ступінь успішності маніпулювання значною мірою залежить від того, наскільки широкий арсенал засобів психологічного впливу використовується маніпулятором і наскільки він гнучкий під час їх використання.

Технологія загальнодержавного маніпулювання ґрунтується на систематичному впровадженні в масову свідомість соціально-політичних міфів, ілюзій, ідей, норм, цінностей, які повинні сприйматися без критичного осмислення, на віру. Чому це можливо? Через протиріччя масової свідомості, розвиток нових комунікативних технологій, витонченість методів впливу.

Розглянемо особливості технологій впливу на масову свідомість. Саме на масову, оскільки люди стають більш податливими до навіювання, коли їх зганяють у натовп. Підкорити масу легше, ніж окремого індивіда.

8. Паблік рилейшнз

Термін «паблік рилейшнз» прийнято переводити як «зв'язки з громадськістю». Він з'явився відносно недавно, але відразу здобув популярність. Що ж ховається за цим терміном і яку мету ставить перед собою людина або організація, використовуючи ПР у своїй діяльності?

Мета ПР - встановлення двостороннього спілкування для виявлення загальних уявлень або загальних інтересів І досягнення взаєморозуміння, заснованого на правді, знанні та повній інформованості.

ПР-менеджери повинні прокладати мости взаєморозуміння між окремим суб'єктом і його аудиторією або між двома чи більше суб'єктами.

На Заході як у діловому світі, так і в політиці для підтримки репутації в суспільстві приходить на допомогу ПР, С. Блек наводить список сфер використання ПР:

1. Консультування на основі законів поведінки людини.

2. Виявлення можливих тенденцій і прогнозування їх наслідків.

3. Вивчення громадської думки, відношення й очікування з боку громадськості та рекомендації необхідних заходів для формування думки й задоволення очікування.

4. Встановлення й підтримка двостороннього спілкування, заснованого на правді та повній інформованості.

5. Запобігання конфліктів і непорозуміння.

6. Сприяння формуванню взаємної пошани і соціальної відповідальності.

7. Гармонізація особистих і суспільних інтересів.

8. Сприяння формуванню доброзичливих відносин з персоналом, постачальниками і споживачами.

9. Поліпшення виробничих відносин.

10. Залучення кваліфікованих працівників і зниження текучості кадрів.

11. Реклама товарів і послуг.

12. Підвищення прибутковості.

13. Створення власного іміджу.

Запорука успіху ПР - у правдивій і повній інформації, у безперервній діяльності.

Проте для нашого читача подібні міркування звучать сьогодні досить неприродно. Ми вже звикли до словосполучення «чорний ПР», до постійних обманів з боку властей, політиків. Нас ошукують у банках, на роботі, в магазині, на ринку тощо. Про яку гармонію тут може йти мова? Чому, наприклад, «телефон довіри президенту» затихає відразу після виборів? Очевидно, за непотрібністю, оскільки мета досягнута. Для ПР досягнення взаєморозуміння (наприклад між президентом і населенням) є метою. В описаному вище випадку воно послужило лише засобом для зниження незадоволеності населення та отримання сприятливого результату виборів. Іншими словами, була використана лише технологія ПР з метою маніпулювання громадською думкою, створення помилкового враження турботи з боку президента про громадян країни. Для зручності це можна назвати «чорним ПР», хоча за своєю суттю це вже не ПР. ПР завжди «білий». В цьому його глибинна суть.

Але проблема в тому, що мета маніпуляторів е прихованою. Така суть маніпулювання, його природа. І розпізнати, де правда, а де обман, часом досить важко.

А. Звєринцев виділив такі функції ПР:

- аналітико-прогностична (аналіз, прогнозування тенденцій, дослідження);

- організаційно-управлінська (забезпечення мети організації, вироблення заходів щодо відповіді);

- комунікативно-інформаційна (досягнення взаєморозуміння, гармонії, забезпечення управління інформацією);

- консультаційно-методична (виступає як радник керівника). Розглянемо перш за все комунікативну функцію ПР. Заходи ПР можуть бути орієнтовані як на вирішення тимчасових, короткострокових задач, так і ва довгострокову перспективу. 6 першому випадку ПР, як правило, виступає одним з елементів виборчої кампанії.

Завдання ПР у період виборів - створення, корекція іміджу кандидата, інформування виборців, налагодження зворотного зв'язку тощо. В другому випадку ПР направлений в основному на підтримку іміджу політика.

Найважливішою задачею ПР-команди є уміння адекватно реагувати на непередбачені ситуації, різкі випади конкурентів тощо.

ПР-заходи повинні сприяти консолідації суспільства під час виникнення загроз, вирішення важливих суспільних проблем.

Для прикладу розглянемо програму США «10 найбільш розшукуваних злочинців». 14 березня 1950 р. директор ФБР Е. Гувер офіційно повідомив про початок програми співпраці бюро з громадськістю через ЗМІ. За півстоліття до газет додалися радіо, телебачення, Інтернет. Але справа не тільки в розмаху. І навіть не в тому, що програма виявилася дуже успішною (з 456 розшукуваних знайдено 437). «Програма «10 найбільш розшукуваних» - потужний спосіб заспокоєння громадськості». Обиватель бачить, які зусилля прикладає ФБР, держава, щоб охороняти його спокій. І, крім того, він сам може взяти участь у цьому. Та до того ж ще й отримати грошову винагороду.

Досягнуто взаєморозуміння поміж владою та суспільством, об'єднання зусиль проти загальної небезпеки. Можна сказати, що ПР-задачі вирішені успішно. як впливає полювання за десятком головорізів на загальну криміногенну обстановку? Очевидно, ніяк. Якщо ФБР вдається від ловити за підтримки всієї країни десяток злочинців, чи значить це, що воно так само добре справляється з повсякденною рутиною? Зовсім ні. Іншими словами, програма «10 найбільш розшукуваних» створює видимість доброї роботи ФБР, успішності співпраці громадськості та правоохоронних органів і створює в населення ілюзорне відчуття безпеки й захищеності.

Наведений приклад свідчить, що часто зусиллями ПР-менеджерів створюється не реальна співпраця між владою й населенням, а її видимість. Відбувається непомітна підміна реальності. Той широкий розмах, з яким американці ловлять десять найзапекліших головорізів, не дозволяє помітити цю підміну, оскільки люди думають, що не може така велика увага приділятися незначним проблемам. Залучення глядачів до цього грандіозного спектаклю створює відчуття причетності до того, що відбувається. В цьому хаосі істинні проблеми відходять на задній план. Перемогти злочинність - непосильна задача навіть для ФВР. А ось піймати десяток-другий знаменитих бандитів куди простіше. Звузивши свої реальні задачі та звівши їх у ранг загальнонаціональних, керівники ФБР досягли своєї мети.

У відомому американському фільмі «Маска» герой Дж. Керрі, тихий, скромний службовець, знаходить старовинну маску. Коли він прикладає її до лиця, вона раптово приростає до нього. Він зростається з нею і стає іншою людиною. Автори фільму дуже точно підмітили цей психологічний феномен. Маска дозволяє герою Керрі позбутися всіх своїх комплексів, здійснити свої потаємні мрії. Вона дає йому відчуття свободи та безпеки, оскільки його реальне обличчя приховане від очей публіки. Думаю, що й у політиці зустрічаємо той самий феномен приростання політика до своєї маски, свого іміджу. Тому розділити їх неймовірно складно, а часом просто неможливо, оскільки маска приростає назавжди.

Інша справа, що є маски, так би мовити, одноразові, створювані під конкретну ситуацію. Ось їх-то й треба неодмінно зривати, оскільки мета, яку переслідують їх виробники, має явні маніпулятивні властивості.

Для наочності проведемо аналогію з Фантомасом із однойменного французького фільму. У Фантомаса була сіра маска, яка немов приросла до його обличчя, - її він ніколи не знімав. Але, крім неї, він користувався безліччю інших масок, коли хотів бути схожий на когось із своїх жертв з маніпулятивною метою. А сіра маска стала його істинним обличчям! Приблизно так само твориться й імідж політиків. Є основний, базовий імідж, який назавжди «прилипає» до державного діяча. І є набір певних ролей, які лідер грає відповідно до вимог конкретної ситуації. Саме вони є «віртуальним тілом» політика, фантомом, який зникає, як тільки відпадає в ньому потреба. Це створює величезні можливості для маніпулювання людьми.

Сьогодні великою популярністю у середовищі психологів і виборчих технологів користується техніка НЛП (нейро-лінгвістичне програмування). Подібно до багатьох інших технологій, НЛП може використовуватися як для розпізнавання маніпулювання, так і безпосередньо для його здійснення.

Один з лідерів цього напряму Р. Бендлер вважає, що більшість людей «не користується власним мозком активно й продумано». Фактично можна стверджувати, що якщо людина «не користується своїм мозком», то завжди знайдеться людина, яка зробить це за неї. Правда, зробить це у своїх інтересах. Іншими словами, наша «розумова безгосподарність» відкриває для маніпуляторів широкі можливості. І не їх вина, що ми дозволяємо собою маніпулювати.

В НЛП розрізняють три види репрезентативних систем: візуальну, слухову і тактильну. Одна з цих систем у людей, як правило, буває переважаючою: одні люди краще бачать картину уявної мети, інші - чують, а треті - відчувають. За предикативними словами й зовнішніми ознаками можна визначити ведучу репрезентативну систему людини. Якщо ви хочете когось у чомусь переконати, то творці НЛП рекомендують копіювати поведінку співбесідника, розмовляти з ним на його «мові».

Б. Роббінс вважає, що «всі видатні лідери сильні у всіх трьох репрезентативних системах. Ми зазвичай довіряємо людям, які симпатичні нам на всіх трьох рівнях і від яких виходить відчуття цілісності - всі три аспекти їх особистості виражають одне й те ж. На думку Е. Роббінса, подібна цілісність була властива Р. Рейгану.

Основна суть копіювання, підлаштування під співбесідника полягає в тому, щоб у певний момент непомітно перехопити ініціативу, і тоді «ваш партнер, сам того не помічаючи, починає слідувати за вами».

Подібне «перехоплення ініціативи» намагаються здійснити й політики. Оратор спочатку входить у контакт з аудиторією, зливається з нею, а вже потім починає опановувати її та направляти спілкування в потрібне йому русло. Ця техніка не є якимсь новим відкриттям. Нею користувалися інтуїтивно вожді, оратори, полководці в усі часи. Але технології, подібні до НЛП, дозволяють свідомо оволодіти цією технікою людям, які не володіють від природи необхідною для цього інтуїцією, «відчуттям аудиторії» тощо. Іншими словами, маніпулятивні прийоми стають доступними майже будь-якій людині, що має необхідність у їх застосуванні. Відсутність таланту підміняється чітко відпрацьованими алгоритмами дій. Власне в цьому й полягає суть виборчих технологій, які компенсують, як виразився Е. Роббінс, «комунікативну незграбність» кандидатів.

9. Маніпулювання через засоби масової інформації

Сучасні засоби масової інформації (ЗМІ) повністю контролюють розповсюдження інформації, яка визначає наші уявлення, установки, а зрештою й нашу поведінку.

Мас-медіа не тільки інформують, розважають і висвітлюють. Вони володіють маніпулятивно-управлінським потенціалом, змінюючи наші установки, моделі поведінки та сприйняття дійсності. Формуючи в такий спосіб нові, часто відірвані від життя, міфи та стереотипи, ЗМІ створюють свою реальність. При цьому, оскільки така реальність сприймається мільйонами або навіть мільярдами споживачів одночасно, саме вона стає такою, яка заслуговує на довіру.

Навмисно фабрикуючи повідомлення, що спотворюють реальну соціальну дійсність, ЗМІ, без сумніву, намагаються з тим чи іншим успіхом маніпулювати масовою свідомістю.

Способів маніпулювання багато, але абсолютно очевидно, що головним є контроль на всіх рівнях над інформаційним апаратом та апаратом формування ідей. Це гарантується простим правилом ринкової економіки. Володіти та управляти засобами масової інформації, які всіма іншими видами власності, можуть лише ті, в чиїх руках капітал. Радіо та телекомпанії, газети, журнали, видавництва належать конкретним корпораціям і конгломератам. Таким чином, апарат завжди готовий до активної, домінуючої участі в маніпулятивному процесі.

Саме тому й ведеться у наших засобах масової інформації «війна компроматів». Якщо ретельно проаналізувати приналежність ЗМІ, то стає очевидним, чому раптом трапляється просочування інформації з правоохоронних органів і спецслужб.

Усе більшої актуальності набуває питання використання ЗМІ у передвиборних кампаніях. Не випадково багато учасників передвиборного марафону сподіваються на ЗМІ як на гарантуючий перемогу чудодійний засіб і використовують всі ймовірні засоби, щоб зробити ЗМІ слухняним інструментом політиків. Що таке «маніпулювання свідомістю під час виборчих кампаній»? Коротко, це - система засобів ідеологічного та духовно-психологічного впливу на свідомість виборців, за умов приховування справжньої мети й думок, з метою отримання підтримки певної політичної сили, яка не тільки спонукає особу віддати свій голос за потрібного кандидата або партію, але й примушує її бажати це зробити.

Наймогутнішим засобом впливу на виборців є телебачення. Недаремно сучасні вибори часто називають телевиборами. Часто від роботи телебачення залежить результат виборів.

Другим за ефективністю засобом інформаційного впливу на виборців е радіо. Особливо корисні радіоматеріали, розраховані на пенсіонерів і домогосподарок, а також вахтерів і представників інших професій, які під час роботи не вимикають радіо.

Для багатьох верств населення джерелом інформації все ще залишаються газети. Останнім часом у передвиборній гонці почали широко використовувати рекламні газети.

З розвитком таких телекомунікаційних систем, як Інтернет і загальним доступом населення до глобальних комп'ютерних мереж простішим стало впровадження технологій маніпулювання свідомістю та поведінкою людей на міждержавному рівні.

Сучасні люди перебувають у постійному протистоянні на розумовому й психологічному рівні, знаходячись під щоденним гнітом ЗМІ та реклами, які навіюють нам, що ми всього лише фізичні тіла, які живуть у матеріальному всесвіті.

Висновок

Вирішення проблеми організації і редагування інформаційних потоків в суспільстві масового інформаційного споживання, можливо, є одним з ключових моментів для глобального розвитку. Всупереч знаменитій парадигмі Ф. Фукуями, що «історія закінчена», соціальні конфлікти і катаклізми переносяться в інформаційну сферу як верхівку айсберга сучасних систем державного управління.

Багато рішень у нашому житті ми приймаємо не усвідомлюючи, що ці рішення вже давно були прийняті за нас. Велику роль відіграють засоби масової комунікації. Нові технології які впроваджуються в рекламу, телебачення, різні комунікативні засоби спрямовані на маніпуляцію людьми, регулюванню свідомістю без їх відома і перш за все їх гаманцями. Гроші грають у нашому житті чи не найпершу роль і доки це не змінеться будуть створюватися нові технологічні засоби впливу, яким ми просто не зможемо протидіяти!

Список джерел і літератури

1. Інформаційна безпека (соціально-правові аспекти): підручник / В. В. Остроухов, В. М. Петрик, М. М. Присяжнюк та ін.; за заг. ред. Є. Д. Скулиша. - К. : КНТ, 2010. - 776 с.

2. Доценко Е. Л. Психология манипуляции. Феномены, механизмы, защита. - М., 1996.

3. Засурский И. Масс-медиа второй республики. - М.: Изд-во МГУ, 1999.

4. Конецкая В. П. Социология коммуникации. - М., 1997.

5. Леонов Н.С. Информационно-аналитическая работа в загранучреждениях.- М., 1996.

6. Почепцов Г. Г. Коммуникативные технологии ХХ века. - Москва - Киев: «Рефл-бук», 2000.

7. Почепцов Г. Г. Психологические войны. - Москва - Киев: «Рефл-бук», 2000.

8. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. - М.: «Мысль», 1980.

9. Моль А. Социодинамика культуры. - М.: Прогресс, 1973.

10. Кара-Мурза С. Манипуляция сознанием. - М.: «Алгоритм», 2000.

11. http://www.referatcentral.org.ua/journalism_television_load.php?id=167&startext=2

Размещено на Allbest.ru