Характеристика протиугінних систем

Размещено на http://www.allbest.ru/

Протиугінні системи

Сучасні охоронні системи можуть надавати ефективні протиугінні функції, що базуються на електронних пристроях, які позбавляють автомобіль рухливості. Система інтелектуального доступу в автомобіль (розумний ключ) - електронна система комфорту, яка ідентифікує власника автомобіля по коду відповіді ключа та забезпечує автоматичне розблокування дверей і запуск двигуна кнопкою. При цьому інтелектуальний ключ може залишатися у кармані власника автомобіля. Таким специфічним ключем є іммобілайзер (англ. Immobilizer). Головне завдання іммобілайзера - розірвати один або декілька життєво важливих для роботи автомобіля електричних ланцюгів і таким чином перешкодити угону. Для підвищення надійності автомобілів від угону виробники застосовують системи радіочастотної ідентифікації.

Принцип дії іммобілайзера грунтується на тому, що, поки у зоні дії антенного модуля не буде виявлений записаний у систему транспондер, пуск двигуна буде заблоковано, що полягає у розриванні з'єднання електричних ланцюгів автомобіля у найбільш значних місцях - наприклад, електроланок стартера, запалювання, двигуна.

Завдяки цьому автомобіль гарантовано залишиться на місці стоянки навіть при проникненні зловмисників усередину. При використанні додаткових пристроїв (наприклад, електромагнітних клапанів), можливе блокування роботи неелектричних систем. Іноді зняття коду іммобілайзера здійснюється за допомогою контактного ключа або брелока. Зазвичай постановка іммобілайзера на охорону здійснюється через двадцять-тридцять секунд автоматично після вимкнення запалення.

Стандартний іммобілайзер складається з трьох основних частин:

- блоку керування на базі мікропроцесора, що є центром, з якого надходять сигнали про необхідність активізації всієї системи;

- електромагнітного реле, за допомогою якого здійснюється розрив електричних ланцюгів при проникненні в автомобіль;

- ключа, який знаходиться у власника автомобіля та який розпізнається блоком керування. протиугінний пристрій іммобілайзер шифратор

В якості ідентифікатора власника виступає транспондер (спеціалізований мікрочіп), який може знаходиться у ключі, брелоці або картці. Живлення транспондера здійснюється через несучу частоту в електромагнітному полі приймача іммобілайзера. Транспондер, потрапляючи в електромагнітне поле зчитувача, відразу видає циклічно свій ідентифікатор, а іммобілайзер порівнює його зі збереженим у пам'яті. При збігу мікропроцесор дозволяє запуск двигуна.

В іммобілайзері транспондер може бути як активним, так і пасивним. Пасивні транспондери не вимагають живлення та активується у магнітному полі, ті які виконані у вигляді брелка, мають радіус розпізнавання у радіусі 10- 20 см, а ті, які виконані у вигляді карток - 30-40 см. Активний транспондер живиться за допомогою власної батареї, унаслідок цього активні транспондери трохи важчі та більші, ніж пасивні, та виглядають приблизно так само, як виглядає брелок від сигналізації, але без кнопок. У активних транспондерів радіус розпізнавання більший - близько одного метра, що дозволяє носити його, не витягаючи з кишені - зняття охоронної системи відбувається при посадці в автомобіль.

Іммобілайзери можуть бути контактні і безконтактні.

Рисунок - Контактний іммобілайзер - зовнішній вигляд та принцип дії

Управління у контактних може здійснюватися за допомогою ключа, який необхідно укласти у свердловину або додати до відповідної частини замку. У безконтактних іммобілайзерах приймальня антена системи ховається під обшивку салону, а керує всім іммобілайзером брелок або картка

У деяких моделях іммобілайзерів схема роботи дещо інша - вона передбачає можливість пуску двигуна та початку руху автомобіля своїм ходом без наявності транспондера, але після виїзду за певну зону дії транспондера (50- 100 м) усі системи двигуна вимикаються та вмикається сигнальна система, що буде значною несподіванкою для зловмисника.

Вмикання та вимикання іммобілайзера має бути доступно тільки господареві автомобіля. Як правило, для цієї мети використовується електронний кодовий ключ. Менш поширені моделі з ручним набором коду. Перед тим як завести автомобіль, власник повинен вкласти кодовий ключ у спеціальне гніздо та вимкнути іммобілайзер. У системах з ручним набором коду для того, щоб вимкнути іммобілайзер, необхідно ввести встановлений власником код. При руйнуванні іммобілайзера або несанкціонованому відключенні, системи автомобіля залишаються блокованими. Усі типи іммобілайзерів мають функцію автоматичної постановки на охорону після закінчення певного терміну, під час якого не проводилося будь-яких дій власником.

Більшість сучасних автомобілів має штатний іммобілайзер, встановлюваний автовиробником. У штатному іммобілайзері блокування проводиться без допомоги реле. Сам пристрій фізично і програмно пов'язано з контролером впорскування двигуна, тому при відсутності дозволяючого сигналу, контролер сам не ініціюватиме запуск та підтримку роботи двигуна. Іншими словами, блокування відбувається не фізично, а програмно самою системою контролю двигуна. Заводськими іммобілайзерами автомобілі почали оснащуватися приблизно з 1995 року.

Робота такого іммобілайзера організована наступним чином: при вмиканні запалювання блок іммобілайзера на короткий час подає високочастотний сигнал на котушку зв'язку з чипом ключа та чекає код відповіді через цю ж котушку. Через цей високочастотний сигнал здійснюється живлення та зв'язок з чипом у ключі. У деяких системах іммобілайзер передає і унікальний код запиту, який сповіщає чипу ключа про те, що читання проводиться "рідним" автомобілем (практично усі європейські та японські автомобілі з 2000 року). У відповідь чип відправляє свій персональний код. Прийнятий код порівнюється з кодами записаних ключів у пам'яті іммобілайзера, і якщо він збігається, то установлюється зв'язок між іммобілайзером та блоком керування двигуном. Зв'язок відбувається у цифровому вигляді по К-лінії або по шині CAN та являє собою запит-відповідь. Електронний блок передає іммобілайзеру 4 байти випадкового числа, іммобілайзер шифрує ці байти певним чином та віддає 4 байти відповіді назад моторному блоку. Якщо все відбувається правильно, то дозволяється запуск двигуна. Якщо на якомусь етапі відбувається збій, двигун заводиться проте відразу глушиться. Переривається як робота бензонасоса, так і імпульси на форсунки та подача іскри на свічки. Заборона запуску йде на програмному рівні. Наприклад, на автомобілях "Калина" та "Пріора" мікрочіп знаходиться у корпусі штатного брелка. Брелок також керує штатним центральним замком (та штатною сигналізацією). У автомобілі "Пріора" конструктивно іммобілайзер об'єднаний з контролером склопакета, на "Калині" блок окремий. У випадку втрати ключів запалювання, заміна самого замка не вирішує проблеми. Електроніка не дасть запустити двигун.

Бортова та переносна система обмінюються інформацією радіокодами, які можуть бути постійними або змінними - динамічними. Постійні коди - це строго визначена послідовність кодових комбінацій. Динамічний код - послідовність кодових комбінацій, що змінюються при кожному натисканні на кнопку брелка. Чим складніша закономірність його зміни, тим вище рівень захисту системи від зловмисників, які можуть відмикати її спеціальними електронними пристроями - код-граберами. Надійність протиугінної системи залежить від надійності системи кодування, яка забезпечує шифрування кодів.

При роботі шифратора та дешифратора кодів підсистем виконується їх синхронізація. При використання динамічного коду це виконується на стадії виготовлення - у кодер заноситься інформація про серійний номер передавача, код виробника. На основі цих даних по певному алгоритму вираховується ключ шифрування. Щоб шифратор та дешифратор могли працювати разом, дешифратор повинен спочатку узнати та зберегти інформацію у пам'яті стосовно:

- серійного номера передавача;

- ключа шифрування;

- поточного значення лічильника синхронізації;

- коду виробника.

Всього у дешифратора сім слотів пам'яті, тому він може запам'ятати сім шифраторів.

Рисунок - Схема формування коду у шифраторі

При прийомі дешифратором коду спочатку виконується перевірка на відповідність серійного номеру шифратора. Якщо навіть у одному слоті пам'яті зберігається прийнятий серійний номер, то шифратор вважається упізнаним. Далі використовується отриманий динамічний код та ключ шифрування, який збережений у слоті пам'яті, та вираховується передане синхрочисло. Потім дане синхрочисло порівнюється із збереженим у пам'яті синхрочислом. Для зняття/постановки під охорону та інших режимів з мобільного пульта власника передається кодова послідовність, яка складається із 12 імпульсів преамбули, заголовку, кодової частини повідомлення з 32 біт, фіксованої частини повідомлення з 34 біт та завершується захисним проміжком. Термін передачі всієї кодової посилки складає 108 мс.

Враховуючи багаторічний досвід підборів, перехватів, зломів кодів дистанційного керування охоронними системами спеціалістами ЮАР у 1996 році розроблена технологія KeeLogO з використанням криптографічних методів шифрування. Суть технології полягає у тому, що для кодування та декодування кодової посилки використовуються 64-ох розрядні ключі. Код посилки представляє собою 56 розрядні числа, які змінюються при передачі кожної команди по майже випадковому закону. Для злому такого коду потрібний значний час та дуже дорога апаратура. Технологія KeeLogO також вигідно відрізняється від інших плаваючих динамічних кодів тим, що кожний брелок-передавач має лише свій унікальний ключ кодування, що формується при його виробництві

Размещено на Allbest.ru