З огляду на загальну зацікавленість і економічну вигоду при використанні накладених мереж і готовність техніки для їхньої реалізації, пред-ставляється можливим побудова таких мереж на базі нових версій облад-нання технологій GSM (2G) і CDMA (3G) з опціями для накладених мереж.

При цьому, наприклад, використовуване раніше устаткування стандартуGSM оператор може перенести в інше місце мережі, де навантаження менше. Втім, такий шлях розвитку найбільш доцільний для тих виробниківобладнання, що випускають техніку відразу декількох стандартів і поколінь рухомого зв'язку.

Історично склалося так, що європейці найбільш докладно розробили різні додатки (у сфері додаткових послуг) для стандарту GSM (але це від-носиться більше до функцій комутатора, а не радіоінтерфейса). І ось20 лютого 1998 року компанія Qualcomm оголосила про успішне закінчення іспитів з британським оператором Vodafon базової станції CDMA(IS-95), включеної в центр комутації рухомого зв'язку мережі GSM. Цеозначає, що тепер немає нічого неможливого й існує реальна можливістьпоєднати численні послуги, розроблені в рамках проекту GSM і адаптованідо європейських телефонних мереж, з перевагами радіоінтерфейса IS-95.

2.4 Недоліки стандарту CDMA

Що стосується перспективи використання діапазону 800 МГц дляпотреб цифрового телебачення, для чого намічено поступово звести нані-вець мережі cdmaOne і AMPS/DAMPS, то слід зазначити наступне:

В Україні практично весь діапазон, на первинній основі, зайнятий уданий час радіоелектронними засобами (РЕЗ) військового і спеціальногопризначення, що відзначено, до речі, в документах МСЕ. При цьому елект-ромагнітна сумісність (ЕМС) між РЕЗ військового і спеціального призна-чення і РЕЗ цифрового телебачення не забезпечується практично в усьомудіапазоні 800 МГц. У той же час, переведення РЕЗ військового і спеціального призначення за межі діапазону проблематично через неминучі величезні матеріальні витрати.

Один канал цифрового ТБ займає смугу 8 МГц. Весь виділений діапазон для розміщення основних і резервних каналів цифрового ТБ прос-тирається від 470 до 862 МГц. Таким чином, смуга, займана в цьому діапазоні мережами стандарту cdmaOne, складає всього 1,23 МГц. Максимальнасмуга, що може знадобитися стандарту cdmaOne для забезпечення, наприклад, у повному обсязі послуг зв'язку 3G за еволюційного шляху розвиткускладає не більше1,23 МГц, тобто одинтелевізійний канал.

Якщо такі факти і є, то проблеми як такої немає. У процесі комер-ційної експлуатації стільникових мереж технології cdmaOne дійсно буливиявлені випадки впливу позасмугових випромінювань окремих передавачів базових станцій cdmaOne «Сонет» на прийомні тракти базових станційтехнології GSM у діапазоні вище 890 МГц за близького територіальногорозташування антен обох систем. У результаті проведених досліджень була з'ясована причина впливу обладнання CDMA і оператори мережcdmaOne установили на виходах передавачів базових станцій додатковісмугові фільтри для зниження рівня позасмугових випромінювань на45 дБ. Після установки таких фільтрів (це не занадто дорогий захід) впливизавад з боку мереж технології CDMA на приймачі технології GSM цілкомзникли, про що, зокрема, свідчить протокол, підписаний керівництвом ЗАТ„МТС” і ВАТ “Персональные коммуникации” (Росія).

Для усунення подібних явищ у майбутньому, в нових постачанняхбазових станцій cdmaOne установлений спеціальний дуплексер, що забез-печує необхідне придушення позасмугових випромінювань спектра на частотах роботи стандарту GSM (понад 890 МГц). Таким чином, сьогодні неіснує ніяких технічних перешкод для забезпечення ЕМС РЕЗ cdmaOne зРЕЗ силових структур і цивільних засобів.

Отже, ознайомившись з основними технічними характеристиками стандарту стільникового зв'язку CDMAIS-95 доцільно перейти до розгляду питання пов'язаного з використанням Rake-приймачів в системах телекомонікацій, зокрема в стандарті СDMA.



3. RAKE-ПРИЙМАЧІ В СУЧАСНИХ СИСТЕМАХ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЇ

Першим стандартом стільникового мобільного звязку з кодовим розділенням каналів став стандарт IS-95. Основна мета розробки компанією Qualcom системи стільникового рухомого зв'язку з кодовим розділенням каналів(CDMA) полягала в необхідності збільшення пропускної здатності мережі не менше, ніж на порядок, в порівнянні з аналоговою системою AMPS (IS-19) в діапазоні800 МГц. В цьому стандарті користувачі(близько 64) одночасно працюють в одній смузі1,25 МГц. Індивідуальний псевдо-шумовий код дає можливість розділити трафік. Біт інформації кодується за допомогою псевдошумової послідовності(ПШП), елемент якої називають чіпом. Тривалість чіпа в багато разів менша тривалості біта, який передається. Як GSM, IS-95 підтримує передачу даних з швидкістю
14,4 кбіт/с.

В таблиці наведені основні параметри різних модифікацій CDMA.

Таблиця 3.1

Система CDMA	Частотна смуга каналу	Частота чіпів	Максимальна швидкість	Реальна швидкість
CdmaOne	1,25 МГц	1,2288 МГц	115 Кбіт/с	64 Кбіт/с
Cdma2000 1XMC	1,25 МГц	1,2288 МГц	384 Кбіт/с	144 Кбіт/с
Cdma2000 1Xtreme	1,25 МГц	1,2288 МГц	5,2 Мбіт/с	1,2 Мбіт/с
Cdma2000 HDR	1,25 МГц	1,2288 МГц	2,4 Мбіт/с	621 Кбіт/с
Cdma2000 3XMC	3,75 МГц	3,6864 МГц	4 Мбіт/с	1,117 Мбіт/с
W-CDMA	3,75 МГц	4,096 МГц	4 Мбіт/с	1,126 Мбіт/с

Технологія CDMA поступово розвивається від2-го до2,5 і3-го покоління з метою збільшення швидкості передавання інформації, але принципи її збереглися незмінними. Технологія cdma2000 1Х- перша фаза переходу від2-го покоління до2,5, яка забезпечує передачу даних з швидкістю 144 кбіт/с, що дозволяє надавати послуги голосового зв'язку, передачу коротких повідомлень, роботу з електронною поштою, Інтернетом, базами даних, передачу даних та нерухомих зображень, а також перегляд повільного відео. В другій фазі cdma2000 1Х використовується та ж смуга частот1,25 МГц, швидкість передачі сягає384 кбіт/с, що дає можливість поряд з раніше існуючими послугами, надавати послуги передачі повного відео. Наступний крок- перехід від систем зв'язку 2,5 покоління до 3-го покоління cdma 2000 1X-EV, зі збереженням термінальної сумісності.

Останні модифікації технології доступу cdma 2000 1X-EV є cdma2000 1xEV-DO та cdma2000 1xEV-DV: cdma2000 1xEV-DO- підтримує лише високошвидкісну передачу даних(в прямому каналі2,4 Мбіт/с в зворот-ному153 кбіт/с); cdma2000 1xEV-DV- підтримує передачу даних і голосу в IP-архітектуру з швидкістю передачі даних3 Мбіт/с [1].

Збільшення швидкості передавання досягається застосуванням ряду заходів, в тому числі адаптацією системи до динамічного трафіку, до зміни параметрів радіоканалу, тощо. Одним з цих кроків є використання Rake-приймачів, які мінімізують вплив міжсимвольної інтерференції, що виникає за рахунок багатопроменевого поширення радіохвиль. Принцип дії Rake-приймача, який був створений для приймання рознесених в часі сигналів, базується на відокремленій обробці кількох променевих компонентів (найбільш потужного променя, що приходить по найкоротшому шляху, та декількох інших, що відстоять від першого на певні, заздалегідь відомі проміжки часу) і обчисленні їх середньозваженої суми. Кожна з компонентів обробляється окремим каналом(Rake-палець). Основною компонентою Rake-пальця є оптимальний(по критерію відношення сигнал/шум) приймач. На вхід приймача сигнал надходить з виходу пристрою зважування (підсилювача), коефіцієнти якого залежать від якості кожного з каналів.

Коефіцієнти визначаються шляхом аналізу пілот-сигналу, що надходить з базової станції(БС) на мобільну станцію МС. З виходу приймача сигнал потрапляє в лінію затримки для забезпечення одночасного надходження сигналів з кожного з Rake-пальців на вхід суматора. Після суматора вирішуючий пристрій визначає переданий символ.

Принципи кодового розділення каналів базуються на використанні широкосмугових сигналів (ШСС). Основною характеристикою такого сигналу є його (значно більша одиниці) база B= FT, де F- спектр сигналу, Т- тривалість одного інформаційного символу. Прийом ШСС здійснюється приймачем, який для сигналу з повністю відомим кодом розширення вираховує кореляційний інтеграл за допомогою корелятора або узгодженого фільтра

,

де x(t)- вхідна суміш, що являє собою суму корисного сигналу і завади, u(t) індивідуальна псевдошумова послідовність користувача. Величина Z порівнюється з заданим порогом Z_q(відомим для заданого коду розширення). Корелятор реалізує «стискання» спектра широкосмугового сигналу шляхом множення його на u(t) з наступною фільтрацією в смузі 1/Т, що призводить до покращення відношення сигнал/шум на виході корелятора в В разів по відношенню до входу. Математичну модель Rake- приймача можна отримати проаналізувавши процеси, що відбуваються у каналі зв'язку[5]. Тоді значення основних параметрів приймача визначаються співвідношеннями:

,

де b_опт - коефіцієнти масштабування у каналах приймача, - потужність символу, s_i- інформаційні символи, імпульсна функція автокореляції, p(t) - ПШП, матриця Ф[i] характеризує канал зв'язку, затримка у трактах якого визначається як:

.

Значення b_опт і и_опт відповідають коефіцієнтам зважування і затримкам, які необхідно задати Rake-приймачу при заданому типі сигналу для досягнення максимального співвідношення сигнал/шум на його виході. В наземних радіоканалах сигнали багатопроменевих компонентів можуть відрізнятись(на величину близьку до тривалості одного чіпа). Затримки менші за один чіп усуваються синхронізацією приймача, яка дозволяє нівелювати малу зміну. Компоненти, що відстоять один від одного більше ніж на один чіп, обробляються і складаються.

Алгоритм роботи Rake-приймача(див.рис.1):

1. Під час передачі даних(надходження виклику чи здійснення дзвінка) сигнал надходить на вхід кожного з 3 пальців Rake-приймача.

2. В кожний канал суміш корисного сигналу і завади надходить на пристрій зважування1. Значення коефіцієнтів зважування в каналах для заданого коду розраховуються по методиці наведеній вище і фіксуються.

3. Зважена суміш в схемах перемноження каналів 5,6,7 перемножується з індивідуальною ПШП користувача, яку виробляє генератор 4.

4. Отримані функції інтегрується в інтеграторах 13, 14, 15.

5. Після кожного періоду(тривалості біта) інтегратори скидаються генераторами скидання 8, 9, 10.

6. З виходів інтеграторів сигнали потрапляють в лінії затримки16, 17 з часом затримки розрахованим вище.

7. Сигнали з усіх каналів після відповідної затримки потрапляють на суматор 18, що і формує вихідний пік.

8. Пік потрапляє на вирішуючий пристрій 19, який визначає тип сигналу на вході приймача: "1", "0", "завада" [4].



Рисунок 3.1 - Rake-приймач

В системах стандарту IS-95 викорисовується 3-канальна схема Rake-приймача, яка дає можливість виділити 3 компоненти багатопроменевого каналу з різними затримками і коефіцієнтами передачі. При русі мобільного об'єкта змінюються умови відбиття радіохвиль, а відповідно, і коефіцієнти послаблення сигналу. Щоб відслідкувати подібні зміни в Rake-приймачі третій канал виконує крім основних функцій і допоміжну зондування багатопроменевого середовища, яке відбувається за алгоритм:

1. Скануючий Rake-палець(3-й канал) надсилає в напрямку БС пілот-сигнал.

2. За прийнятим сигналом БС видає свій пілот-сигнал-відповідь, а такожсигнали регулювання потужності.

3. У МС обробляються3 компоненти пілот-сигналу-відповіді. По результатам обробки у каналах встановлюються відповідні коефіцієнти зважування(фактично оцінка променів на наявність помилок) [3].

У системах cdma2000 та W-CDMA алгоритм дещо відрізняється.

1. Вводиться так звана процедура(функція) "максимізація", яка реалізує алгоритм:

під час передачі даних у каналі №1 відбувається девіація значення часу затримки фіксованої ПШП у межах тривалості 1 чіпу;

значення девіації записується у запам'ятовуючий пристрій;

значення отриманого максимуму сигналу на виході інтегратора записується в вирішуючий пристрій.

це значення порівнюється з пороговим значенням і при перевищенні його встановлює новий поріг;

при спрацюванні порогового пристрою змінюється значення в ЛЗ ПШП та вихідній ЛЗ.

Дану процедуру можна порівняти зі скануванням, яке відбувається в межах чіпу і слугує для компенсації зміни затримки під час руху абонента.

2. З розвитком новітніх технологій збільшилась швидкодія кореляторів. Це дало можливість розділяти сигнали зсунуті один відносно другого на тривалість одного чіпу.

3. Оптимізація моделі Rake-приймача систем IS-95 полягала у знаходженні такого часу затримки в ЛЗ2-го та3-го каналів, щоб сумарний сигнал на виході Rake-приймача був максимальним як при незначних відстанях до БС так і при значному віддалені від неї. Як відомо, у системі IS-95 більшість затримок була фіксованою. На теперішній час оптимізація полягає у пошуку найкращого алгоритму адаптації Rake-приймача до зміни затримки вхідного сигналу та його відбитих копій[2].

У сучасних системах зв'язку Rake-приймач є невід'ємною складовою приймально-передавальних пристроїв, який забезпечує значний виграш у використанні енергетичного ресурсу зв'язку і як наслідок виграш у співвідношенні сигнал/шум. Функціональна модель Rake-приймача має важливі навчально-досдідницькі властивості. Вона дозволяє більш детально вивчити принципи функціонування радіомережі побудованої на базі стандарту CDMA, а також є основою для розробки нових більш швидкісних методів передачі даних. В майбутньому приймач буде удосконалюватися у напрямку адаптації до змін у каналі передачі даних з метою покращення вихідного значення сигнал/шум та збільшення швидкості передачі.

В даному розділі розглядалося питання пов'язане з використанням Rake-приймачів в системах CDMA. Розглянувши принцип побудови таалгоритмроботиRake-приймачів доцільно перейти до практичної частини дипломної роботи - моделювання роботи корелятора одного каналу Rake-приймача в програмному середовищі LabVIEW.



4. МОДЕЛЮВАННЯ РОБОТИ КОРЕЛЯТОРА ОДНОГО КАНАЛУ RAKE-ПРИЙМАЧА В ПРОГРАМНОМУ СЕРЕДОВИЩІ «LABVIEW»

Програмне середовище LabVIEW є високоефективним середовищем графічного програмування. Широкі функціональні можливості LabVIEW дозволяють використовувати її в практичній роботі студенту, інженеру та науковому працівнику. Інтуїтивно зрозумілий процес графічного програмування дозволяє спеціалісту приділяти більше уваги вирішенню самої проблеми, а не процесу програмування .

Особливості середовища LabVIEW полягають у наступному:

функціонально повна мова графічного програмування, що дозволяє створювати програму у формі наочної графічної блок-схеми, яка традиційно використовується радіоінженерами;

вбудовані програмні засоби для збору даних, управління приладами та обладнанням, обробки сигналів і експериментальних даних, генерації звітів, передачі і прийому даних і т.д.;

потужне математичне забезпечення, можливість інтеграції програм, написаних у середовищі математичного пакета Matlab;

наявність понад 2000 програм (драйверів), що дозволяють об'єднувати розроблену програму з різноманітними приладами та обладнанням різних фірм через стандартні інтерфейси (COM, LPT, USB і т.п.);

наявність великої кількості шаблонів-додатків, а також понад 1000 прикладів, що дозволяють швидко створювати власні програми, вносячи в них невеликі виправлення;

висока швидкість виконання компільованих програм (при деяких умовах програми можуть виконуватись в режимі «реального часу»);

можливість роботи LabVIEW під управлінням операційних систем Windows 2000/NT/XP, Mac OS X, Linux і Solaris.

Програму, написану в середовищі LabVIEW, прийнято називати віртуальним приладом (ВП), або віртуальним інструментом (ВІ). Випливає це з того, що будь-яка програма, створена в LabVIEW, представляється у вигляді деякого приладу, основними складовими якого є передня панель, блок-схема, іконка тощо.

а передній панелі (FrontPanel) розташовуються елементи управління (регулюють повзунки, ручки, кнопки, перемикачі), а також елементи відображення (екрани, цифрові табло, індикатори). Передня панель є графічним інтерактивним інтерфейсом користувача для управління програмою.

Іконка (icon) і сполучна панель (connector) ВП служать для того, щоб інші ВП могли передавати дані на входи ВП. Іконка є графічним зображенням ВП. Сполучна панель -- це графічне зображення полів введення і виведення даних в ВП. Іконка і з'єднувач дозволяють використовувати ВП як у основній програмі (програмі верхнього рівня) або у підпрограмах усередині інших програм або підпрограм. Графічним еквівалентом підпрограми в LabVIEW буде віртуальний підприлад (віртуальний субінструмент) «subVI».

Блок-схема являє собою графічне зображення блоків, що входять до складу приладу, а також виводи елементів управління, розміщених на передній панелі. Як і в традиційній блок-схемі, сигнал в процесі обробки проходить через блоки від входу до виходу.

У середовищі LabVIEW застосовується принцип обробки потоку даних (dataflow). За цією схемою обробка сигналу блоком починається тільки тоді, коли потік даних сформований на його вході. Подальший блок починає обробку після закінчення роботи попереднього блоку.Потік даних рухається від блоку до блоку, підкоряючись природній причинно-наслідкового зв'язку в ланцюзі обробки сигналу. Таким чином, обробка потоку даних управляється самим потоком даних і залежить від самих даних (datadependent).



Рисунок 4.1 -- Вигляд блок схеми середовищаLabVIEW

На відміну від цього в звичайних текстових мовах програмування порядок виконання програми визначається послідовністю інструкцій -- потоком управління. Принцип потоку даних LabVIEW спрощує розробку багатопотокових і багатозадачних програм.

Вислову «віртуальний прилад» відповідає англійський еквівалент «VirtualInstrument (VI)» i відповідно до абревіатури цього виразу, програми LabVIEW мають розширення (*.vi). Англійський термін «BlockDiagram» можна дослівно перекласти як «блок-діаграма», але правильно використовувати термін «блок-схема».

Зважаючи на переваги LabVIEW для вирішення задач у області радіотехніки для розробки віртуальної лабораторної установки обрано середовище візуального програмування LabVIEW версії 11.0.

Проведено моделювання одного каналу RAKE-приймача системи CDMAOneв середовищі LabVIEW. Загальний вигляд моделі показаний на рис.4. 2. Блок-схема змоделюваного каналу приймання наведений на рис. 4.3.

До складу моделі каналу RAKE-приймача (блок-схеми) головним чином входять наступні елементи: формувач сигналу, приймач та засоби візуального відображення процесів роботи.

В якості генератора повідомлень використовується генератор М-послідовності (рис. 4.4 а). Для штучного розширення спектру інформаційного сигналу застосовується псевдовипадкова послідовність

Рисунок 4.2 -- Передня панель моделі каналу приймання RAKE-приймача

Рисунок 4.3 -- Блок-схема моделі каналу приймання RAKE-приймача (ПВП) Ї код Баркера (рис. 4.4 г)

Далі інформаційна послідовність сигнал перемножується з кодом ПВП з частотою дискретизації (у структурному елементі «SAMPLEImpuls» (рис. 4.4 б)).

Рисунок 4.4 - Основні структурні елементи блок-схеми моделі

Оскільки у якості розширюючого сигналу використовується код Баркера, тому приймач на першому етапі оброблення сигналу буде виконувати операцію виявлення сигналу. Для такої цілі використовується модель ультразвукової лінії затримки (УЛЗ) (рис. 4.4 д). У вихідному сигналі УЛЗ інформація про переданий біт прихована у початковій фазі. Тому для остаточної демодуляції сигналу виконується перемножуються з носійним коливанням у помножувачі (рис. 4.4 з).

На кінцевому етапі демодуляції сигнал з виходу помножувача надходить на фільтр нижніх частот та пороговий пристрій (рис. 4.4 ж, і).

На передній панелі моделі (рис. 4.2) можна проконтролювати інформаційний бітовий потік, що передається, модулюючий сигнал та їх спектрограми. Також можливо проконтролювати процеси, що протікають на основних етапах роботи каналу приймання.

З показів аналізаторів спектру інформаційної та помноженої послідовностей можна зробити висновок, що спектр переданого сигналу дійсно розширюється, при цьому енергетика всього сигналу рівномірно розширюється на всю ширину головної пелюстки амплітудно-частотного спектру. Це підтверджує основні принципи роботи системи CDMA.



5. ОХОРОНА ПРАЦІ

Охорона праці -- це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. В поняття охорони праці входять і всі ті заходи, що спеціально призначені для створення особливих та безпечних умов праці усіх верств працівників що включає в себе розробку і прийняття загальних норм охорони праці, правил техніки безпеки і виробничої санітарії; проведення профілактичних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, що попереджують виробничий травматизм та професійні захворювання; створення сприятливих умов праці і забезпечення її охорони на діючих підприємствах в процесі виконання працівниками своїх трудових обов'язків; систематичне поліпшення і оздоровлення умов праці безпосередньо з участю самих трудових колективів.

Правові норми, що об'єднані терміном «охорона праці» -- це норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії. Перейдемо до розгляду основних норм та правил техніки безпеки які безпосередньо стосуються теми дипломної роботи.

Електробезпека -- це система організаційних, технічних заходів та засобів, що забезпечують захист людей від шкідливого та небезпечного впливу електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля і статичної електрики.

До небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносять підвищене значення напруги в електричному колі, замкнення якого може відбутися через тіло людини, підвищений рівень статичної електрики, електромагнітних випромінювань, підвищену напруженість електричного та магнітного полів.

Електричне обладнання становить велику потенційну небезпеку для людини, особливо у зв'язку з тим, що органи почуттів не відчувають на відстані електричну напругу на відміну від теплоти, світла, елементів, що рухаються, запаху та інших шкідливих і небезпечних виробничих факторів. Тому, коли струм впливає на людину, її закисна реакція проявляється тільки після безпосереднього контакту з частинами обладнання, що є під напругою. Дія електричного струму на живу тканину, на відміну від інших фізичних факторів, носить своєрідний і різнобічний характер.

Механізм ураження людини електричним струмом надзвичайно складний і супроводжується термітним, електролітичним та біологічним впливами. При цьому можливі незворотні порушення функціональної діяльності життєво важливих органів людини. Термічний вплив характеризується нагріванням тканин тіла, кров'яних судин, нервів, серця та інших органів, які знаходяться на шляху струму.

Електролітичний вплив розкладає кров, лімфу та плазму, порушує їх фізико-хімічний склад. Біологічний вплив виявляється у порушенні біологічних процесів, які відбуваються в організмі, що супроводжуються подразненням або руйнуванням нервових та інших тканин та опіками, аж до повного припинення діяльності органів дихання та кровообігу.

За наслідками електротравми поділяються на місцеві, що супроводжуються явно визначеними місцевими ушкодженнями організму, та загальні, або електричні удари, які призводять до ураження всього організму через порушення функцій життєдіяльності найважливіших органів та систем.

Сила струму є головним фактором, що зумовлює ступінь ураження людини. Залежно від цього, встановлюють такі порогові значення струму:

а) поріг відчуття струму -- найменший відчутний струм (0,5...1,5 мА змінного та 5...7 мА постійного);

б) поріг невідпускаючого струму -- найменший струм, при якому людина вже не може самостійно керувати м'язами, крізь які проходить струм, і звільнитися від захоплених руками предметів (10...15 мА змінного та 50…80 мА постійного). Менші величини струму називаються відпускаючими. Тривалий допустимий струм -- до 10 мА;

в) пороговий фібриляційний струм, клінічна смерть (100 мА...5 А змінного та 300 мА...5 А постійного).

Небезпека ураження тим більша, чим більший струм протікає крізь людину, але ця залежність не рівнозначна, тому що небезпека ураження залежить не тільки від значення струму, але й від інших факторів.

Струм понад 5 А, як правило, фібриляцію серця не викликає. При такому струмі відбувається зупинка серця (минаючи стан фібриляції), а також параліч дихання.

Величина напруги -- один з головних факторів, від якого залежить наслідок ураження електричним струмом, оскільки визначає, згідно з законом Ома, значення струму, який протікає через людину

(5.1)

-- струм, який проходить крізь людину, мА; -- опір людини, Ом.

Від величини напруги залежить можливість пробою шкіри і наступне за тим різке зниження загального опору тіла (при великих значеннях напруги опір тіла людини наближається до своєї найменшої межі 300 Ом).

Електронебезпека на виробництві забезпечується відповідною конструкцією електроустановок, застосуванням технічних способів та засобів захисту; організаційними та технічними заходами.

Конструкція електроустановок повинна відповідати умовам експлуатації, забезпечувати захист персоналу від дотику із струмоведучими і рухомими частинами та від попадання всередину обладнання сторонніх предметів і води.

Забезпечення електробезпеки від випадкового дотику до струмоведучих частин досягається такими способами та засобами, що застосовуються або окремо, або в поєднанні один з одним: захисні огорожі; ізоляція струмоведучих частин; застосування малих напруг; електричний розподіл мережі; захисне заземлення; захисне занулення; захисне відключення; захист від небезпеки при переході напруги з вищої сторони на нижчу; компенсація струмів замикання на землю; ізолюючі захисні та охоронні засоби; організація безпечної експлуатації електроустановок.

Захисні огорожі.Щоб виключити можливість дотику або небезпечного наближення до ізольованих струмоведучих частин, необхідно забезпечити їх недосяжність за допомогою огорож, блокувань та розташування на недосяжній висоті або в недоступному місці. Огорожі застосовують як суцільні, так і сітчасті (сітка 25x25 мм). Суцільні огорожі у вигляді кожухів та кришок використовують в електроустановках напругою до 1000 В. Огорожі споруджуються у вигляді кришок, дверцят або дверей, що зачиняються на замок або забезпечені блокуванням. Застосування з'ємних кришок, що закріплені болтами, не забезпечує надійного захисту, оскільки кришки часто знімаються, губляться або використовуються для інших цілей; внаслідок цього струмоведучі частини залишаються довгий час відкритими. Сітчасті огорожі мають двері, що зачиняються на замок.

Ізоляція струмоведучих частин. Покриття струмоведучих частин або відокремлення їх від інших частин прошарком діелектрика забезпечує протікання струму по потрібному шляху та безпечну експлуатацію електрообладнання. В електроустановках застосовуються такі види ізоляції: робоча, допоміжна, подвійна та посилена.

Робоча -- це ізоляція струмоведучих частин, що забезпечує нормальну роботу електроустановки і захист від ураження електричним струмом.

Допоміжною називають ізоляцію, що передбачається як додаткова до робочої для захисту від ураження електричним струмом у випадках її пошкодження.

Подвійна ізоляція складається із робочої і допоміжної ізоляцій.

Посилена -- це покращена робоча ізоляція, що забезпечує такий саме ступінь захисту, як подвійна.

При подвійній ізоляції, крім головної робочої, на струмоведучих частинах застосовується шар ізоляції, що захищає людину під час дотику до металевих неструмоведучих частин, які можуть опинитися під напругою у разі пошкодження робочої ізоляції. Найбільш досконалою подвійною ізоляцією є виготовлення корпусів електрообладнання із ізолюючого матеріалу. Як правило, подвійну ізоляцію має апаратура електропровідників (вимикачі, розетки, вилки, патрони ламп, переносні світильники, електровимірювальні прилади, електрифіковані ручні інструменти). Більшість уражень в електроустановках напругою до 1000 В (внаслідок безпосереднього дотику до струмоведучих частин або дотику до металевих корпусів електрообладнання, які опинилися під напругою через пошкодження електричної ізоляції) пов'язано з пошкодженням ізоляції. Надійність ізоляції повинна забезпечуватися правильним вибором ізоляційного матеріалу, його форми та геометричними розмірами із урахуванням умов навколишнього середовища та експлуатації (напруги, вологості, температури, наявності хімічно активних речовин струмопровідного пилу та ін.).

Потрібно враховувати, що навіть найякісніша ізоляція під впливом фізичних процесів, що пов'язані з роботою електроустаткування, від дії навколишнього середовища і, нарешті, просто з часом втрачає свої ізоляційні властивості. Тому кваліфіковане своєчасне технічне обслуговування та профілактика електроустановок, постійний контроль за станом ізоляції є надійною гарантією забезпечення електробезпеки.

Опір ізоляції нормується для дільниці мережі і повинен бути не менше 10 МОм -- для вторинних ланцюгів електричних колів керування захисту, вимірювання та сигналізації в електроустановках напругою понад 1000 В.

Використання малих напруг. Мала напруга -- номінальна напруга змінного струму не більше 42 В, використовується із метою зменшення небезпеки ураження електричним струмом. Якщо номінальна напруга електроустановки не перевищує припустиму величину напруги дотику, то навіть одночасний контакт людини із струмоведучими частинами різних фаз або полюсів безпечний.

Джерелом малої напруги може бути батарея гальванічних елементів, акумулятор, випрямне обладнання, перетворювач частоти, понижуючий трансформатор, що працюють на напругах 12; 24 і 42 В. Використання автотрансформаторів як джерела малих напруг заборонено, оскільки мережа малої напруги в цьому випадку завжди зв'язана з мережею вищої напруги.

Електричне розділення мережі. Розгалужена мережа великої довжини має значну ємність та невеликий активний опір ізоляції відносно землі. Тому однофазний дотик в мережі навіть із ізольованою нейтраллю є, безумовно, небезпечним.

Захисне заземлення. Захисне заземлення -- це примусове електричне з'єднання із землею або її еквівалентом металевих неструмоведучих частин електроустановок, корпусів та оболонок, конструкцій, огороджень та ін., які можуть опинитися під напругою внаслідок пошкодження ізоляції.

Захисне занулення. Зануленням називається примусове електричне з'єднання з нульовим захисним провідником металевих неструмоведучих частин, які можуть опинитися під напругою.

Занулення має захищати від ураження електричним струмом при дотику до неструмоведучих металевих частин електроустаткування, що опинилося під напругою, та застосовується в електроустановках напругою до 1000 В з глухозаземленою нейтраллю (трифазних чотирипровідних) або з глухозаземленим виводом джерела однофазного струму.

В мережі із зануленням не можна застосовувати заземлення окремих електроприймачів, не з'єднавши їх перед цим з нульовим захисним проводом. У противному разі при замиканні фази на заземлений, але не приєднаний до нульового захисного проводу корпус утворюється ланцюг струму через заземлення нейтралі джерела струму. Подібна ситуація небезпечна, оскільки засоби захисту не зможуть вимкнути такий електроприймач через мале значення струму і небезпечна напруга на всіх корпусах може зберігатися, поки заземлений приймач не буде відключений вручну.

Важливо відмітити, якщо замулений корпус одночасно заземлений, то це тільки збільшить безпеку, тому що забезпечується допоміжне заземлення нульового захисного проводу.

Захисне відключення. Захисним відключенням називається система, яка забезпечує швидке автоматичне відключення аварійної ділянки мережі при замиканні на корпус, при зниженні опору ізоляції відносно землі і у випадку безпосереднього контакту людини, яка стоїть на землі, із струмової частиною електроустановки, що знаходиться під напругою.

Захист від небезпеки при переході напруги з вищої на нижчу. При пошкодженні ізоляції між обмотками вищої і нижчої напруги трансформатора виникає небезпека переходу напруги і, як наслідок, - небезпека ураження людини, виникнення пожежі.

Компенсація струмів замикання на землю. Замиканням на землю називається випадкове електричне з'єднання частин електроустановки, які знаходяться під напругою по відношенню до землі.

Електрозахисні засоби і запобіжні пристрої. Електрозахисними засобами називають переносні і перевозі вироби, які служать для захисту людей, працюючих з електроустановками, від ураження електричним струмом, від дії електромагнітної дуги і електромагнітного поля.

Електрозахисні засоби доповнюють такі захисні пристрої електроустановок, як огорожа, блокування, захисне заземлення, занулення, відключення тощо. Необхідність застосування електрозахисних засобів визвана тим, що при експлуатації електроустановок інколи виникають умови, коли чавіть найдосконаліші захисні пристрої електроустановок не і гарантують безпеки людини. За своїм призначенням засоби захисту умовно розділяють на ізолюючі, огороджуючі і допоміжні.

Організаційно-технічні заходи при забезпеченні електробезпеки. До початку роботи повинні бути виконані технічні і організаційні заходи, від яких залежить безпека працівників.

Горіння -- це фізико-хімічний процес швидкої взаємодії горючої речовини та окислювача (кисню), який супроводжується виділенням тепла і світла.

Окислювачем може бути не тільки кисень повітря, але і хлор, фтор, сірка, азотна кислота, бертолетова сіль та інші речовини. Для виникнення процесу горіння необхідна наявність трьох факторів: горючої речовини, кисню та джерела запалювання. Горюча речовина і кисень створюють горючу систему (матеріал, суміш, конструкція), а джерело запалювання викликає в ній процес горіння, яке не припиняється і після усунення джерела запалювання.

Горіння поділяють на кілька видів: спалахування, займання, запалення, самозаймання, самозапалення.

Спалахування -- швидке згоряння горючої речовини, яке не супроводжується утворенням стисненого газу. Температура, яка виникає при цьому, недостатня для швидкого розігріву горючої речовини, тому такий процес нестійкий і локалізується, не переходить у горіння.

Початкова стадія горіння під дією джерела запалювання називається займанням. Займання, яке супроводжується появою полум'я, називається запаленням. Потім наступає процес стійкого горіння.

Самозаймання -- це явище прискорення швидкості екзотермічних реакцій, яке приводить до різкого підвищення температури і до виникнення горіння речовин при відсутності джерела запалювання. Самозаймання буває тепловим, мікробіологічним і хімічним. Теплове самозаймання є зовнішній нагрів речовин до температури, яка перевищує мінімальну температуру, за якої починається його самозігрівання, що спричиняє до підвищення температури в масі речовини. До теплового самозаймання схильні деревина і вироби з неї при температурі навколишнього середовища вище 100 °С, рослинна олія, скипидарна фарба -- при температурі 80...100 °С.

Мікробіологічне самозаймання виникає внаслідок самонагрівання у масі речовини під дією життєдіяльності мікроорганізмів. Такі процеси виникають при зберіганні зерна, сіна, торфу та інших рослинних матеріалів.

Хімічне самозаймання відбувається внаслідок хімічної взаємодії речовин, а також дії на них повітря і води. До такого процесу схильні рослинна олія і тваринні жири, мастила при наявності великої поверхні окислення і малій тепловіддачі у навколишнє середовище. Здатність олії або жиру до хімічного самозаймання характеризується йодним числом; чим воно вище, тим більше ці речовини схильні до самозаймання. Так, у льоновій олії йодне число дорівнює 175...205, температура самозаймання 343 °С, а у конопляної олії -- відповідно 150...172 та 410 °С. У зв'язку з цим значну небезпеку викликає порушення правил при зберіганні соняшникової макухи, промаслених ганчірок, паклі. Білий фосфор і металоорганічні сполуки самозаймаються на повітрі. Карбіди лужних металів вибухають при взаємодії з водою і самозаймаються в атмосфері вуглекислого газу. Тому для запобігання хімічному самозайманню необхідно знати хімічні властивості речовин, які зберігаються.

Пожежа -- неконтрольований процес горіння, який завдає матеріального збитку.

Вибухом називається надзвичайно швидке хімічне перетворення речовини, яке супроводжується виділенням енергії і утворенням стиснених газів, які здатні виконувати механічну роботу. Тому пожежна небезпека речовин і матеріалів залежить від їх агрегатного стану, фізико-хімічних властивостей, умов зберігання та використання. Важливими показниками пожежної небезпеки речовин є температура спалахування, займання, самозаймання.

Температура спалахування -- це найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюється пара або гази, що здатні спалахувати у повітрі від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для подальшого горіння.

Температура займання -- це температура горючої речовини, при якій після її запалення виділяються горючі гази або пара з такою швидкістю, за якої виникає стійке горіння.

Температура самозаймання -- це найнижча температура речовини, при якій відбувається прискорення швидкості екзотермічних реакцій, що призводить до самозаймання. Більшість рідин, що горять, значно пожежонебезпечніші, ніж тверді горючі матеріали, тому що швидко горять, утворюють вибухові пароповітряні суміші і погано гасяться водою. Найбільшу пожежонебезпеку становлять речовини із низькою температурою спалахування, запалення, самозапалення, а також ті, що мають низьку концентраційну межу вибуховості.

Рідини, що горять, поділяються на дві категорії: легкозаймисті і горючі.

До легкозаймистих рідин відносяться горючі рідини з температурою спалаху, яка не перевищує 61 °С при визначенні в закритому тиглі або 66 °С при визначенні у відкритому тиглі. Рідини з температурою спалахування вище вказаної температури відносяться до горючих.

У виробничих умовах легкозаймисті і горючі рідини можуть утворити пароповітряні суміші, але при недостатній або надлишкової концентрації їх пари запалення не виникне. Тому найменша концентрація пари горючої речовини у повітрі, при якій вона здатна запалюватися від джерела запалювання і полум'я, що виникає, поширюється на весь об'єм пароповітряної суміші і називається нижньою концентраційною межею займистості (НКМЗ), а найбільша концентрація пари горючої рідини, при якій вона ще здатна займатися від джерел запалювання і полум'я поширюється на весь її об'єм, -- верхньою концентраційною межею займистості (ВКМЗ). Межа між НКМЗ і ВКМЗ називається зоною займистості.

Концентраційні межі займистості можна виразити через температуру рідини, тому що при будь-якій температурі над рідиною утворюється шар пари, який має відповідну температуру, пружність. Тому нижня або верхня температура займистості горючої рідини -- це найменша або найбільша її температура, при якій над поверхнею рідини утворюється шар насиченої пари, яка здатна займатися від джерела запалення. Це можна сформулювати так: нижня або верхня температури займистості -- це такі величини, при яких насичена пара речовини в даному окислювальному середовищі утворює концентрацію з повітрям і яка здатна займатися від джерела запалення.

Запобіганню пожежам сприяє герметизація виробничого обладнання, заміна горючих речовин на негорючі, які застосовуються в технологічних процесах, обмеження обсягів речовин, що застосовуються і зберігаються; контроль за концентрацією речовин у повітрі в приміщеннях і технологічному обладнанні.

Застосування робочої і аварійної вентиляції; відведення, горючого середовища в спеціальні пристрої і безпечні місця; застосування інгібіруючих і флегматизуючих домішок; вибір безпечних швидкісних режимів руху середовища та ін.

Пожежна небезпека виникає при порушенні правил і норм монтажу і експлуатації електричних установок. Електричний струм і наслідки його дії при відповідних умовах перетворюються в потужне джерело запалювання горючого середовища, Статистика показує, що таким джерелом запалювання може бути невідповідність експлуатації електрообладнання умовам навколишнього середовища; механічні причини, такі як несправність і пошкодження електрообладнання; великі струмові перевантаження електрообладнання, апаратури і електропроводів; виникнення великих температур, електричної дуги і іскор в результаті короткого замикання; виникнення іскор при розрядах статичної електрики, а також розрядах блискавки. Найбільша кількість пожеж в електроустановках виникає в результаті коротких замикань, струмових перевантажень, перегріву контактів із великими перехідними опорами. Причинами коротких замикань є пошкодження ізоляції струмоведучих частин електрообладнання, механічні пошкодження в обмотках електродвигунів і електропроводах, великі вібрації, неправильний монтаж, часті огляди і перестановки електрообладнання.

Струмові перевантаження і пожежна небезпека від них виникають при відповідному режимі роботи електроустановок, коли в провідниках електричних машин і мережах тривалий час протікають струми вище допустимих значень, виникає небезпечний перегрів струмоведучих частин, тобто ізоляції проводів і кабелів. Якщо температура ізоляції вище гранично допустимої на 8...10 ^оС, то термін служби струмопровідника скорочується вдвічі. Струмові перевантаження виникають також в електричних мережах при включенні електрообладнання в електричну мережу із проводами заниженого перерізу, зниженні напруги в мережі, механічних перевантаженнях електродвигунів, при несправності струмового захисту.

Пожежна небезпека виникає при створенні великих перехідних опорів в місцях контакту струмопровідників між собою, з'єднанні струмопровідників з електрообладнанням, при яких може виникати велика кількість тепла,що призводить до перегріву струмопровідників та веде до запалення ізоляції і горючих матеріалів. В цих місцях також можуть виникати іскри, які теж утворюють небезпеку запалення або вибуху.

З'єднання струмопровідних елементів необхідно проводити зварюванням, паянням або стисканням, а приєднання до споживачів захисної і пускорегулювальної апаратури -- за допомогою наконечників або затискачів. В місцях, які піддаються великим вібраціям, встановлюють пружинні шайби або контргайки.

Щоб запобігти виникненню пожежі від струмів короткого замикання і перевантаження електроустановок, застосовують захисні пристрої, такі як плавкі запобіжники; автоматичні вимикачі, теплові реле та ін. Правильний підбір захисних пристроїв забезпечує мінімальний час їх спрацювання і таким чином підвищує пожежну безпеку електроустановок. Категорично забороняється застосування нестандартних елементів захисних пристроїв.

Важливим заходом пожежної безпеки є відповідний вибір типів і виконання електроприладів та іншого електрообладнання із урахуванням умов навколишнього середовища та їх експлуатації.

Запобіганню пожежній небезпеці сприяє виконання таких організаційних і профілактичних заходів: наявність принципових, робочих і оперативних схем електромереж; систем захисту, блокування автоматики; мереж заземлення; попереджувальних плакатів і написів; контроль, профілактичний ремонт і випробування електрообладнання; протипожежний інструктаж, навчання і атестація обслуговуючого персоналу.

Заходи пожежної безпеки за призначенням поділяються на чотири групи:

1) заходи, які забезпечують пожежну безпеку технологічного процесу і обладнання, зберігання сировини і готової продукції;

2) будівельно-технічні заходи, які направлені на виключення причин виникнення пожеж;

3) організаційні заходи, які забезпечують організацію пожежної охорони, навчання працюючих методам щодо запобігання пожежам і щодо застосування первинних засобів гасіння пожеж;

4) заходи до ефективного вибору засобів гасіння пожеж, обладнання пожежного водопостачання, пожежної сигналізації, створення запасу засобів гасіння.

В будівлях і приміщеннях повинні бути передбачені шляхи евакуації і виходи. Евакуація працюючих із будівель і приміщень при виникненні пожежі є одним із важливих заходів запобігання дії небезпечних факторів. Ефективність евакуації оцінюється часом, необхідним для евакуації людей із приміщень будівлі. Час від початку пожежі до виникнення небезпечної для людини ситуації називається критичною тривалістю пожежі і залежить від багатьох факторів.

Тривалість шляху евакуації вимірюється від найбільш віддаленого робочого місця до найближчого евакуаційного виходу і регламентується в залежності від ступеня вогнестійкості будівлі, її об'єму, поверху, категорії вибухопожежонебезпеки і щільності людського потоку в загальному проході в межах 30...100 м.

Інженер з радіоелектроніки повинен знати основні положення з охорони праці, завдання та обов'язки, права та відповідальності тощо. Такі відомості перелічені нижче.

Інженер радіоелектроніки відноситься до категорії «Професіонали».

Призначення на посаду інженера та звільнення з неї здійснюється наказом керівника підприємства із дотриманням вимог Кодексу законів про працю України та чинного законодавства про працю.

Інженер радіоелектроніки підпорядковується безпосередньо керівнику.

За відсутності інженера-електроніка його обов'язки виконує особа, призначена у встановленому порядку, яка набуває відповідних прав та несе відповідальність за належне виконання покладених на неї обов'язків.

Інженер радіоелектроніки у своїй діяльності керується чинним законодавством України, наказами та інструкціями відповідних галузевих міністерств, цією посадовою інструкцією та іншими нормативними документами, затвердженими у встановленому порядку.

Інженер радіоелектроніки:

Забезпечує правильну технічну експлуатацію, безперебійну роботу електронного обладнання.

Бере участь у складанні перспективних та поточних планів та графіків роботи, технічного обслуговування та ремонту обладнання, заходів щодо покращення його експлуатації, запобіганню браку та простоїв у роботі, підвищенню якості роботи, ефективному використанню електронної техніки.

Здійснює підготовку електронного обладнання до роботи, технічний огляд окремих пристроїв та вузлів, контролює параметри та надійність електронних елементів обладнання, здійснює тестові перевірки з метою своєчасного викриття недоліків та їх ліквідації.

Здійснює налагодження елементів і блоків електронного обладнання, радіоелектронної апаратури й окремих пристроїв та вузлів.

Організовує технічне обслуговування електронної техніки, забезпечує її робото спроможний стан, раціональне використання, проведення профілактичного та поточного ремонту.

Приймає заходи щодо своєчасного та якісного виконання ремонтних робіт згідно затвердженої документації.

Здійснює контроль за проведенням ремонту та іспитів електронного обладнання, за дотриманням інструкцій з експлуатації, технічному догляду за ним.

Бере участь у перевірці технічного стану електронного обладнання, проведенні профілактичних доглядів, поточному ремонті, а також у прийманні та впровадженні в експлуатацію нового електронного обладнання

Чинний перелік обов'язків не звільняє працівника від рішень питань та проблем, що виникають у роботі, у відповідності до отриманих знань, досвіду роботи, кваліфікацією та обійманню посадою.

Інженер радіоелектроніки має право:

Знайомитися з проектами рішень керівництва підприємства, що стосуються його діяльності.

Вносити на розгляд керівництва пропозиції щодо покращення роботи, пов'язаної з обов'язками, що передбачені цією інструкцією.

Повідомляти свого керівника про усі виявлені в процесі виконання своїх обов'язків недоліки в виробничій діяльності підприємства та вносити пропозиції щодо їх усунення.

Запитувати самостійно та за дорученням керівництва у фахівців та керівників структурних підрозділів інформацію та документи, що необхідні для виконання його посадових обов'язків.

З дозволу керівництва залучати фахівців окремих структурних підрозділів до вирішення покладених на нього завдань.

Вимагати від керівництва сприяння у виконанні ним посадових обов'язків.

Удосконалювати свою професійну кваліфікацію у встановленому порядку.

Інженер радіоелектроніки несе відповідальність за:

5.3.4.1 Своєчасне та якісне виконання планово-запобіжного ремонту, за простій обладнання, що відбувся за провини інженера-електроніка.

Дотримання правил охорони праці, техніки безпеки та пожежної безпеки.

Чистоту та охайність робочого місця.

Належне виконання або невиконання своїх посадових обов'язків, що передбачені цією посадовою інструкцією, -- у межах передбачених чинним трудовим законодавством України.

Правопорушення, скоєні в процесі виконання своєї діяльності, -- у межах передбачених чинним цивільним, карним і адміністративним законодавством України.

Завдання матеріальної шкоди -- в межах, що передбачено чинним трудовим та цивільним законодавством України.

Діючі системи вимірювань, шифрів та кодів.

Стандартні програми, основи програмного забезпечення та програмування.

Методи розробки перспективних та поточних планів роботи, а також порядок складання звітів про виконану роботу.

Організацію ремонтного обслуговування, вітчизняний та зарубіжний досвід експлуатації та технічного обслуговування електронного обладнання.

Порядок складання запитів на електронне обладнання, запасні частини, проведення ремонту та іншої технічної документації.

Основи організації виробництва та праці, основи законодавства про труд, накази, інструкції та розпорядження керівництва.

Правила та норми охорони праці, техніки безпеки та протипожежної безпеки, правила внутрішнього розпорядку.

Всім необхідно постійно пам'ятати, що електричний струм приховує в собі певну небезпеку, якщо ним невміло користуватися.

Електричний струм небезпечний тим, що його дія на організм людини може викликати порушення серцевої діяльності, зупинку дихання, шоковий стан, опіки, а нерідко закінчується смертю. Внаслідок цього користування електричним струмом вимагає особливої уваги та обережності від людини.

Ураження електричним струмом суттєво відрізняється від інших травм. При ураженні електричним струмом розрізнюють: електричні удари, коли струмом уражається весь організм, і електротравми, коли отримують місцеві зовнішні та внутрішні ураження тіла -- опіки.

При електричному ударі, коли струм проходить через тіло людини, у більшості випадків спочатку порушується дихання, а серце продовжує працювати з порушенням свого ритму, після чого може статися його зупинка, а потім і смерть.

Електричні опіки тіла можуть бути отримані, як при проходженні електричного струму через тіло людини, так і від іскор вольтової дуги при різноманітних умовах короткого замикання, наприклад при зміні зіпсованих електрозапобіжників, при випадковому замиканні різних електричних фаз металевими предметами або несправної ізоляції живлячих дротів і інші. При цьому опік може виявлятися почервонінням шкіри та утворенні на ній пухирів, а іноді може викликати глибоке порушення тканин і навіть обвуглення кісток.

...