Деякі аспекти галузевої інтерпретації інформації та її ознак

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Деякі аспекти галузевої інтерпретації інформації та її ознак

Аналіз опублікованих наукових робіт демонструє, що найчастіше безпосереднє дефініювання інформації стає завданням безпосередньо інформаційно-правових, а також цивільно-правових досліджень.

Сьогодні на фундаментальних позиціях української інформаційно- правової науки сформовано низку підходів до розуміння і науково-юридичної інтерпретації інформації та її властивостей. Не применшуючи вкладу усіх авторських пропозицій щодо цієї проблеми, наведемо деякі з них.

О.А. Баранов пропонує таку дефініцію інформації - «це відомості, представлені в будь-якій формі й вигляді, на будь-яких носіях, про події, явища або факти, які мали, мають або можуть мати місце» Content (media). URL: https://en.wikipedia.org/wiki/Content_(media) (дата звер-нення: 12.02.2023). Баранов О.А. Правове забезпечення інформаційної сфери: теорія, методологія і практика : монографія. Київ : Едельвейс, 2014. С. 43-44.. На думку ученого цей підхід представляє інформацію більш всеохоплюючою категорією, вже не обмеженою просторами суспільства, державної юрисдикції чи інформаційних систем, межами часу, а також формами і видами інформації, видами і типами її носіїв тощо, що вигідно впливає на її властивості як об'єкта правових відносин.

Б.А. Кормич визначає інформацію як «відомості, що були організовані в такій формі, документовані, передані або оголошені таким чином, що можуть бути сприйнятими іншою особою» 1. При цьому «організованість, передавання та зрозумілість даних, які існують лише в свідомості окремого індивіда або всередині якого-небудь технічного пристрою, перетворюють їх на інформацію, роблять їх придатними для суспільного використання». До індивідуальних характеристик кожної конкретної інформації Б.А. Кормич відносить кількість, зміст, цінність та якість, а серед правових властивостей виокремлює фізичну невідчужуваність інформації, необхідність відособлення інформації, незалежність прав на інформацію та на її матеріальний носій, здатність до тиражування.

Більш структуровано характеристики інформації представлені в концепції К.І. Бєлякова, зокрема шляхом виділення «параметрів інформації» та «критеріїв», які їм відповідають. До параметрів інформації належать: зміст, охоплення, час, джерело, якість, унікальність, відповідність потребам, способи фіксації, мова вартість. А, наприклад, серед критеріїв якості виділяються - адекватність, вірогідність, своєчасність, цінність, актуальність, новизна, корисність, доступність, захищеність, економічність, фасцінація (привабливість), живучість Кормич Б.А. Інформаційне право : підручник. Харків : БУРУН і К., 2011. С. 10-15. Бєляков К.І. Інформація в праві. С. 20-21.

¹ Верховна Рада України : проєкт Закону про цифровий контент та цифрові послуги. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/CardByRn?regNum=6576&conv=9 (дата звернення: 11.02.2023)..

Як видно, інформаційно-правова наука в трактуванні інформації тяжіє передусім до концептуального, загальнотеоретичного рівня, що логічно з огляду на інтегруючий характер інформаційного права, а також те, що інформація в інформаційно-правових дослідженнях є ключовим об'єктом вивчення, який зумовлює сутнісні особливості всіх інших досліджуваних явищ.

Осмислення інформації в цивільно-правових науках базується на інших методологічних посилах - виходить з ідеї інформації як особистого немайно- вого блага і одного з об'єктів цивільних прав. Тому, цивільне право і право інтелектуальної власності концентруються на актуальних, часто абсолютно нових, практичних проблемах цивільних інформаційних відносин.

Зокрема, згадане в попередньому підрозділі введення в законодавство України понять «контент», «цифровий контент» сьогодні відбувається саме у цивільному законодавстві - через чинну редакцію Закону України «Про авторське та суміжні права», а також в імовірній перспективі через Закон України «Про цифровий контент та цифрові послуги», проект якого обговорюється в парламенті. Останній закон своєю метою визначає регулювання «цивільно-правових відносин між виконавцем та споживачем з приводу надання на підставі договору цифрового контенту та (або) цифрової послуги» 1.

З огляду на орієнтованість цивільно-правових інтерпретацій інформації на потреби практики забезпечення і реалізації цивільних прав особи інформаційного характеру, які в контексті інформаційних прав людини по суті є цивільно-правовим відображенням, далі розглянемо їх більш детально.

У дослідженнях українських цивілістів поширений двоякий ракурс розгляду категорії «інформація» - як об'єкта цивільних прав та як об'єкта цивільних правовідносин. Глибока змістовна спорідненість цих аспектів очевидна, тому їх розмежування в контексті власне об'єкту як матеріального або нематеріального блага часто сприймається штучним, що веде до логічного ототожнення об'єкта цивільних прав і об'єкта цивільних правовідносин.

Однак з філософсько-методологічної точки зору вони перебувають дещо в різних «системах координат». Розгляд інформації як об'єкта цивільних прав орієнтує передусім на виявлення місця і властивостей інформації у вимірі можливої правомірної поведінки особи, яка забезпечується цивільно-правовими механізмами. Як об'єкт цивільних правовідносин (як об'єкт цивільного права особи, як цивільний інтерес) інформація з належними їй властивостями виступає підставою виникнення складної системи правової комунікації різних суб'єктів, із регулятивною і охоронною складовою, на основі відповідних прав і обов'язків. До того ж у разі порушення цивільного права, інформація як об'єкт первинних правовідносин щодо його реалізації транспонується в об'єкти інших правовідносин, які можуть вийти поза межи суто приватноправового регулювання.

Осмислюючи інформацію саме як об'єкт цивільних правовідносин, Є.В. Петров серед основних її властивостей виділяє: нематеріальність; інваріантність відносно носіїв; здатність до розмноження, розповсюдження; можливість реалізації у вигляді товару та послуги на ринку і, відповідно, мати вартість 1. Як додаткову до цих ознак А.І. Марущак розглядає «здатність власника (носія) інформації захистити відповідні права в судовому порядку» Петров Є.В. Інформація як об'єкт правовідносин. Вісник Національного Універси-тету внутрішніх справ. Спецвипуск. Харків, 2001. C. 249-252. Марущак А.І. Цивільні права на інформацію. Юридичний вісник. 2009. № 3(12). С. 33-36., з чим варто погодитись, зважаючи на виділення ст. 277 Цивільного кодексу України права на спростування недостовірної інформації. Цей перелік доцільно доповнити й здатністю інформації, на відміну від речі, виключно до морального, а не фізичного старіння (О.В. Кохановська Кохановська О.В. Цивільно-правові проблеми інформаційних відносин в Україні : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право». Київ, 2006. 34 с., О.О. Кулініч Кулініч О.О. Інформація як об'єкт цивільних прав. Університетські наукові записки. 2005. № 3(15). С. 126-128.).

Загалом як об'єкт правового регулювання інформація утворює інформаційні правовідносини з відповідним комплексом інформаційних прав і обов'язків. Цивільно-правовий зміст мають ті з них, які пов'язані з інформацією, що становить реальну чи потенційну «особистісну» (як інформація про особу) або «комерційну» (як інформація про майнове становище особи) цінність, тобто яка є об'єктом цивільного обороту і, відповідно, об'єктом цивільних прав Харитонов Є.О., Старцев О.В. Цивільне право України : підручник. Вид. 2-е, перероб. і доп. Київ : Істина, 2007. 816 с..

Оборотоздатність інформації - одна з фундаментальних і водночас неоднозначних її цивільно-правових характеристик. На відміну від нематеріальності, самостійності щодо носія та можливості безвтратного багаторазового використання й відтворення, оборотоздатність, яка по суті визначає «повноцінність» (обмеженість або необмеженість) інформації як об'єкта цивільних прав, залишається науково дискусійною.

Оскільки інформація є нематеріальним благом, а право на інформацію цивільним законодавством України віднесено до особистих немайнових прав, то проблема визначення оборотоздатності інформації лежить ще й у площині більш загального наукового дискурсу - щодо місця особистих немайнових відносин у предметній сфері цивільного права та можливостей застосування аналогій з майновими відносинами у їх регулюванні.

У зв'язку з цим окремі учені висловлюють думку про те, що інформація, будучи специфічним нетрадиційним і достатньо новим об'єктом цивільних прав, може набувати цивільної оборотоздатності як продукт споживання, товар, послуга тощо, тобто в якості окремого своєрідно відчужуваного соціально-значущого нематеріального блага, право на яке певною мірою відповідає класичній тріаді правомочностей: володіння, користування, розпорядження (А.І. Марущак 1, О.М. Яриш Марущак А.І. Цивільні права на інформацію. С. 33-36. Яриш О.М. Правове регулювання цивільних відносин, об'єктом яких є інформа-ція. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014. № 9-2. С. 197-199.).

Основну специфіку «класичних» особистих немайнових відносин провідні українські вчені-цивілісти вбачають у тому, що їх об'єктом є нематеріальне благо, яке не є товаром, позбавлене вартісної оцінки і, відповідно, не може регулюватися аналогічно об'єктам речового права, а особисті немайнові права на нематеріальні блага лише проголошуються законом та прирівнюються до майнових прав за способами правового захисту Цивільне та сімейне право України : підруч. / за ред. Є.О. Харитонова, Н.Ю. Голубєвої. Київ : Правова єдність, 2009. С. 145 ; Цивільне право України : підруч. : у 2-х кн. / О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін. ; за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. 2-е вид., допов. і перероб. Київ : Юрінком Інтер, 2004. Кн. 1. С. 19..

Очевидно, що в сучасних умовах тотальної інформатизації суспільного життя, порівняно із звичними для цивілістики нематеріальними благами (життям, ім'ям, честю, гідністю, діловою репутацією тощо), які теж набули інформаційної залежності і входять до об'єктної сфери інформаційних прав людини, інформації як самостійному об'єкту характерна певна нетипо- вість, що нерідко вимагає нетрадиційних підходів до цивільно-правового регулювання інформаційних відносин.

Наголошуючи на необхідності багатоаспектного цивільно-правового розуміння інформації, О.О. Мазіна зазначає, що «інформація в умовах інформаційного суспільства перетворюється на найважливіший товар і як нематеріальний об'єкт входить в економічні відносини і в якості фактора виробництва, і в якості самостійного об'єкта товарного обігу» Мазіна О.О. Поняття інформації як об'єкту цивільних правовідносин. URL: http//www.stattionline.org.ua (дата звернення: 12.02.2023)..

Такі уявлення відповідають «другій хвилі» правового інтересу до інформації - тепер вже не тільки як до особистого нематеріального блага, а й як до ресурсу життєдіяльності сучасного суспільства, здатного перетворюватися на товар, послугу, об'єкт комерції тощо, утворюючи загалом інформаційний ринок, що відповідним чином повинно регламентуватися правом.

Однак, попри помітне зростання потреб інформаційної сфери у правовому регулюванні, суттєва видозміна наявної нормативно-правової концепції «інформації» не має абсолютної підтримки вітчизняних науковців, вірогідно через те, що досі не запропоновано виваженої, максимально прагматичної інтерпретації цих ідей, придатної для використання у правовому регулюванні.

Зокрема, О.О. Кулініч визначає інформацію як ідеальний компонент буття, як самостійний об'єкт, що існує окремо від технологічних рішень зберігання, передачі і обробки, отже не може бути об'єктом правовідносин окремо від матеріальних носіїв - фізичних об'єктів, безпосередньо з ним пов'язаних. Звідси, в цивільному обороті інформацію «безвідносно носія неможливо відчути, тому вона опосередковує в результаті дій суб'єкта, здійснених під впливом сприйнятої інформації або стає об'єктом цивільного права після її фіксації на матеріальному носії» 1.

Є.В. Петров також позиціонує інформацію самостійним об'єктом цивільного права із своєрідними ознаками, але «якщо вона відповідає таким вимогам: а) має товарну форму та комерційну цінність; б) може переходити у порядку правонаступництва; в) не вилучена з цивільного обігу (державна таємниця, службова тощо); г) не є невід'ємною від суб'єктів цивільного права; д) якщо її неправомірним поширенням завдано шкоди суб'єкту цивільного права» Кулініч О.О. Інформація як об'єкт цивільних прав. С. 128. Петров Є.В. Інформація як об'єкт цивільно-правових відносин : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжна-родне приватне право». Харків, 2003. С. 16..

Отже, будучи достатньо неоднозначним специфічним нематеріальним об'єктом приватноправових відносин, інформація має різні прояви, які можуть не вкладатися в традиційну теоретичну конструкцію цивільних прав.

Так, О.В. Кохановська цілком логічно розглядає інформацію у трьох ракурсах:

- як особисте немайнове благо, яке охороняється цивільним законодавством;

- як результат інтелектуальної, творчої діяльності;

- як інформаційну продукцію, послугу, ресурс, документ, тобто як об'єкт цивільних прав, «який може бути інформаційним товаром і предметом будь-яких правочинів, з урахуванням особливостей і специфіки його як об'єкту особливого роду» 1.

Дещо схожої концепції дотримується і Б. М. Гоголь, згідно з якою інформація у цивільних правовідносинах може виступати в якості відкритої інформації, інформації з обмеженим доступом, об'єкта права інтелектуальної власності (нематеріальних результатів інтелектуальної діяльності людини, що існують у будь-якій формі, доступній для сприйняття людиною чи технічним пристроєм) та особистого немайнового блага (честі, гідності, ділової репутації, імені особи тощо) Кохановська О.В. Цивільно-правові проблеми інформаційних відносин в Україні. С. 6. Гоголь Б.М. Право на інформацію в цивільному праві України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжна-родне приватне право». Київ, 2010. С. 9.

Петров Є.В. Інформація як об'єкт цивільно-правових відносин. С. 6..

Таким чином, в системі об'єктів цивільних прав, залежно від формалізації інформації, доцільно виділяти:

1) інформацію, як об'єкт особистих немайнових прав (особисте немай- нове благо);

2) інформацію, як опосередкований об'єкт через об'єкти права інтелектуальної власності (твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо);

3) інформацію, як самостійний об'єкт цивільних прав (відомості, дані та інші форми об'єктивації інформації).

У кожному з цих проявів, ступінь «фактичної оборотоздатності» інформації відрізняється як від традиційних нематеріальних, так і від матеріальних об'єктів цивільних прав. Механізм передачі інформації як самостійного блага не тотожний механізму передачі речей, майна (на відміну від фізичного носія інформації), оскільки сприйнята і трансформована в певні знання інформація стає невід'ємною від суб'єкта, який її передає (повідомляє). З іншого боку, залишаючись об'єктом особистого немай- нового права однієї особи, інформація може своєрідно «відчужуватись шляхом дублювання, копіювання у свідомості», стаючи невід'ємною і від особи, до якої вона переходить, що апріорі унеможливлює вилучення інформації з цивільного обороту. Таку варіативність оборотоздатності інформації наразі українське цивільне законодавство належним чином не відображає, залишаючи її перспективним напрямом правового регулювання і актуальним предметом наукових досліджень.

З метою визначення товарності інформації та типу зобов'язальних відносин щодо неї, її можна диференціювати зокрема таким чином:

а) приватноправового - публічно-правового характеру;

б) обігоздатна - необігоздатна;

в) загальнодоступна - з обмеженим доступом;

г) приватна - офіційна;

д) для комерційного - для вільного використання 1.

При цьому більшість дослідників, аналізуючи аналогічні аспекти інформації, погоджуються з тим, що загальнодоступна інформація, завдяки особливостям свого виникнення і розповсюдження, не наділена всіма властивостями товару і тому не може бути об'єктом «інформаційного ринку».

Іншим предметом активної цивільно-правової наукової дискусії є комплекс правомочностей щодо інформації як особливого об'єкта приватного права. Застосування аналогій з інститутом «речового права власності» для врегулювання цивільних інформаційних відносин вважається безперспективним. Це спонукає до пошуку особливих правових конструкцій, які будуть відповідати унікальності інформації як об'єкта правових відносин.

Неоднозначність цивільно-правового розуміння інформації (розуміння її в контексті об'єкта цивільних прав і інтересів) наштовхує на розподіл цивільних інформаційних правовідносин на дві групи із суттєвими відмінностями у правомочностях.

Об'єктну сферу першої групи становлять «позитивні інформаційні свободи» з центральним правом на інформацію, що виходять із природних, об'єктивно притаманних інформації властивостей та особистих потреб в інформації - право на інформацію; право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання та поширення; право на інформацію про стан свого здоров'я тощо.

Для цієї групи основний зміст комплексу правомочностей найбільше відображає концепція, запропонована О.В. Кохановською, а саме: «тріада» правомочностей щодо інформації полягає у можливостях створення (вироблення) інформації; передання і одержання інформації; використання інформації (включаючи її поширення і зберігання) 1. Як видно, в межах такого підходу правомочності щодо інформації корелюють із можливостями, через які законодавець розкриває право на інформацію у ст. 5 Закону України «Про інформацію» і ст. 302 Цивільного кодексу України.

Друга група правовідносин формується цивільними правами, які встановлюють «негативні інформаційні свободи» (право на таємницю особистого життя, право на таємницю про стан здоров'я, право на таємницю донорства тощо), чим забезпечується захист конфіденційності певної інформації про особу та її діяльність. Ознаки цієї групи мають і правовідносини щодо комерційної таємниці та ноу-хау.

Функція таких правовідносин полягає передусім у захисті охоронюва- ного законом інтересу особи, яку конфіденційна інформація ідентифікує або, яка фактично контролює конфіденційну інформацію.

Варто погодитися з В.І. Жуковим Кохановська О.В. Цивільно-правові проблеми інформаційних відносин в Україні. С. 15. Жуков В.І. Підстави для розширеного тлумачення терміна «інформація» в чин-ному законодавстві України. Інтелектуальна власність. 2006. № 9. С. 30-38. і А.Г. Дідук Дідук А.Г. Правовий режим конфіденційної інформації: цивільно-правовий аспект : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право». Харків, 2008. 23 с., котрі правомочності щодо конфіденційної інформації пропонують розглядати тільки в ракурсі надання доступу або обмеження неправомірного доступу до неї, згідно з концепцією «фактичної монополії», яка підтримується вченими і суддями країн континентальної правової системи. «Ознайомлення з конфіденційною інформацією відбувається не у вигляді «права на» інформацію, яке належить певній особі (суб'єктивне право), а у вигляді фактичного «права доступу», при умові збереження її конфіденційності, який надається обмеженому, чітко встановленому колу осіб» Там само. С. 17.

¹ Пілюков Ю.О. Формування поняття інформації у криміналістиці та судово-екс-пертній діяльності. Криміналістичний вісник. 2017. № 1(27). С. 31..

Отже, в багатьох випадках саме в цивілістичних дослідженнях формується прагматичний сенс інформації і проявляються невирішені практичні проблеми, що необхідно для розуміння ідеї, спрямованості, механізмів реалізації, захисту, відновлення інформаційних прав. Крім того, на відміну від інших традиційних галузей права, крім конституційного, самі права людини в їх цивільно-правовому відображенні (як прав фізичної особи), становлять окремий інститут цієї галузі права з власними особливостями правового регулювання.

Спектр галузевих інтерпретацій інформації не обмежуються тільки інформаційно-правовим чи цивільно-правовим ракурсом. Дослідники в інших галузях права здебільшого не здійснюють розгляду «інформації» як загальнотеоретичної чи загальноправової категорії, а базуються на законодавчому визначенні інформації та зосереджуються на окремих її властивостях в контексті предмету і методології відповідної галузі права і задач того чи іншого дослідження. Водночас, такі спеціалізовані підходи можуть створювати акценти, важливі для розвитку уявлень про інформацію як універсальний об'єкт правовідносин, та сприяти їх актуальності.

Приміром, доволі змішане за характером і значне за обсягом визначення інформації пропонує Ю.О. Пілюков у розрізі проблем криміналістики та судово-експертній діяльності. «Інформація», на його думку, «...у широкому застосуванні цього поняття - це філософська категорія, яка нероздільно пов'язана із матерією та енергією, відображає різноманіття зовнішнього світу, відзначається організованістю відображення, характеризує різні аспекти людського спілкування, комунікативні явища у техніці, біологічних та інших процесах, основними атрибутами якої є якість і кількість, яка характеризується такими властивостями, як правдивість, вірогідність, повнота, глибина, точність, переконливість, доказовість, новизна, ефективність, оптимальність, оперативність, надійність та іншими, має чітко виражену структуру інформаційного процесу, що поділений на окремі стадії та фази і передається людьми усним, письмовим або іншим способом, а також за допомогою сигналів у тваринному чи рослинному світі, на міжклітинному рівні живих організмів та під час застосування людиною спеціальних технічних засобів» 1.

Не зважаючи на деяку надмірність цього визначення, варто відзначити, що в ньому, серед іншого, акцентується увага на ще одній не вирішеній і важливій для інформаційних прав людини проблемі - якості інформації і її адекватного юридичного відображення.

науково-юридична інформація

Размещено на Allbest.ru