Експериментальні дослідження в галузі телевізійної техніки

Размещено на http://allbest.ru

Експериментальні дослідження в галузі телевізійної техніки

Телебачення відіграє значну роль у популяризації сценічного та кіномистецтва. Воно давно стало важливим засобом масової комунікації, без якого не можна уявити собі нинішнє життя.

На сьогодні телебачення є потужним джерелом інформації населення про події в країні та за кордоном, могутнім засобом впливу на духовне життя суспільства. Телебаченням, що є різновидом електронних ЗМІ, прийнято називати творчо-технологічну систему, що діє в інтересах населення. Одержувачем інформації є розділена простором або часом (чи одночасно тим та іншим) масова аудиторія.

Телебачення має такі особливості:

- доступність;

- достовірність;

- особистісний характер спілкування з учасниками передачі, адже коли людина виступає по телебаченню, кожному глядачеві здається, що ця людина звертається саме до неї;

- зручність;

- можливість опосередкованого звернення до телевізійної аудиторії через засоби донесення інформації;

- здатність швидко поширювати інформацію - передавати повідомлення, показувати події в момент їх звершення;

- визначена, заздалегідь обумовлена періодичність, систематичність поширення повідомлень;

- універсальність масової інформації [121].

Сьогодні вже не можна ігнорувати «телебачення, що має перевагу безпосередності впливу глядача перед кіно, поступаючись водночас театру. Ця обставина пов'язана з характером самого зображення. Телебачення не допускає відвертої умовності гри, цілком можливої в театрі» [154, 7].

Посідаючи особливе місце в житті сучасної людини, телебачення має свою жанрову структуру, постійно розвивається й удосконалюється. Воно є невід'ємним чинником культурного процесу сьогодення.

«Виступаючи як транслятор естради, театру, кіно, телебачення виявляє, наскільки послабляється вплив інших мистецтв при їх пасивній передачі, і від спроб пристосувати «для себе» театральні спектаклі приходить до усвідомлення власних естетичних принципів, і з часом приходить до ідеї телевізійної постановки, телефільму» [154, 8].

Тривалий час люди мріяли про можливість передачі зображення та звуку на відстань. комунікація телебачення фотоефект технічний

Ідеї створення електричної системи для передачі рухомого зображення на відстань висловлювали ще в 70-х роках XIX ст. Але тільки в середині 1920-х промислово-технічна база розвинулася настільки, що виникла можливість практично реалізувати теоретичні принципи телебачення, висунуті за піввіку до того.

Отже, телебачення - це ще й «технічний засіб, спосіб створення передач, трансляцій, показу візуальної інформації з використанням радіотехніки й інших електронних, електромагнітних та електронних систем, проводового і кабельного зв'язку, оптичних (зокрема лазерних і голографічних) систем зі звуковим супроводом або без нього» [121, 413].

Розвиток ідей електричної передачі зображень із самого початку був інтернаціональним. До початку ХХ ст. в одинадцяти країнах було висунуто не менше 25 проектів під назвами телефотограф, електричний телескоп, телефот та ін. В основі їх лежали три фізичні процеси:

- поділ переданого зображення на елементарні ділянки й подальше перетворення їх у послідовність електричних сигналів;

- передача цієї послідовності на приймальний пункт;

- відновлення з прийнятого сигналу видимого зображення.

Важливими віхами на шляху розвитку телебачення (або радіобачення) можна вважати:

• виділення 1817 року хімічного елемента селену шведським ученим Йєнсом Якобом Берцеліусом;

• відкриття 1873 року американським науковцем Вільямом Смітом явища внутрішнього фотоефекту;

• встановлення 1888 року російським фізиком Олександром Столєтовим основних закономірностей зовнішнього фотоефекту.

Відкривши селен, Берцеліус не передбачав, що його досягнення стане першою сходинкою на шляху розвитку телебачення. Більш ніж через півстоліття буде відмічено особливу властивість селену (як і деяких інших матеріалів) змінювати свій електричний опір при освітленні. Учені з'ясують: чим яскравіше світло, що падає на селенову платівку, тим легше вона проводить струм. Світлочутливі властивості селену на практиці були використані лише 1892 року, коли німецькі фізи- ки Ельстер і Гейтель відкрили фотоефект, що стало основою сучасного телебачення [38].

Перетворення оптичного сигналу в електричний ґрунтується на явищі фотоефекту. Уперше прямий вплив світла на електрику виявив німецький фізик Генріх Герц під час дослідів з електроіскровими вібраторами. Герц встановив, що заряджений провідник, будучи освітленим ультрафіолетовим промінням, швидко втрачає свій заряд, а електрична іскра виникає в іскровому проміжку при меншій різниці потенціалів. У своїх статтях 1887-1888 років помічене явище Герц описав, але не пояснив. Не зуміли правильно пояснити дію світла на заряди й німецький фізик Гальвакс, італійський фізик Риги, англійський фізик Лодж, який, демонструючи 1894 року досліди Герца у своїй лекції «Творіння Герца», лише припустив хімічну природу явища. Електрон відкрив Джозеф Джон Томсон тільки 1897 року, а повне пояснення електронної природи фотоефекту здійснив 1905-го А. Ейнштейн на основі квантової теорії.

Однак, попри зазначене вище, 26 лютого 1888 року заслужено вважають одним з визначних днів в історії науки й техніки, зокрема телебачення. У цей день російський учений Олександр Столетов наочно продемонстрував зовнішній фотоефект (явище виривання електронів з поверхні речовини під дією світла), показав справжню природу й характер впливу світла на електрику. При цьому чутливий до світла фотоелемент сучасники О. Столєтова називатимуть «електричним оком». Від «електричного ока» до сучасного телевізора науковцям довелося подолати величезний шлях, щоб вирішити три надзвичайно важливі завдання:

1) перетворити зображення в послідовність електричних сигналів;

2) передати їх на велику відстань;

3) зробити зворотне перетворення в приймальному пристрої.

Спроби передати зображення на відстань за допомогою електрики відносять до 1876 року, коли Александер Грехем Белл винайшов телефон. На той час уже було відомо, що опір селену змінюється залежно від кількості світлової енергії, що падає на нього. Оскільки Белл довів можливість передачі на відстань складного сигналу, винахідники почали розробляти способи «електричного бачення».

1880 року російський учений Порфирій Бахметьєв (відомий як фізик і біолог) запропонував теоретично цілком можливу телевізійну систему, названу ним телефотографом. Заслуга Бахметьєва перед наукою полягає в тому, що він хоча й не побудував телевізійний апарат, але висунув один з основних принципів телебачення - розкладання зображення на окремі елементи для послідовної їх передачі на відстань.

Незалежно від Бахметьєва ідею розкладання зображення на елементи висловив португальський учений Адріано де Пайва. Сьогодні можна стверджувати, що перший у світі проект «електричного телескопа» надійшов до редакції наукового журналу 20 лютого 1878 року саме від професора фізики Адріано де Пайви з міста Порту [43].

Заслуга запровадження в науковий, а згодом і побутовий обіг поняття «телебачення» належить штабс-капітану російської армії Костянтину Перському (викладачеві електротехніки в Костянтинів- ському артилерійському училищі). Він уперше в історії телебачення вжив це слово у своїй доповіді «Сучасний стан питання про електро- бачення на відстані (телевізування)», виступивши 1889 року в Санкт- Петербурзі на І Всеросійському з'їзді. Згодом доповідь повторив 24 серпня 1900 року в Парижі на Міжнародному електротехнічному конгресі. До того часу (і фактично до середини 1930-х років) щодо телебачення в зарубіжній і вітчизняній літературі застосовували терміни: електричний телескоп, радіотелескоп, дальнобачення.

Ідеям та експериментам передавання на відстань рухомого зображення передували ідеї й експерименти з передачі нерухомого зображення. Відповідно до принципу «факсимільної телеграми», висунутого шотландцем О. Бейном 1842 року, який працював у Росії, італієць Д. Козеллі винайшов 1862-го так званий «хімічний телеграф», за допомогою якого можна було передавати по проводах зображення - малюнок або текст. Цей телеграф випробували на лінії зв'язку Петербург - Москва, але він не отримав визнання.

Оскільки для того, щоб передати зображення по «пантотелеграфу Козеллі», малюнок або текст потрібно було витравити на мідній пластинці, а в приймаючому пункті аналогічну пластинку піддати настільки ж тривалій хімічній обробці. Практично винахід Козеллі виявився безглуздим, бо між Москвою та Петербургом уже функціонувала залізниця, і потяг міг доставити зображення майже за той самий час, який потрібен був при використанні «хімічного телеграфу».

Значний вклад у розвиток кольорового телебачення здійснив Олександр Полумордвінов. Наприкінці 1899 року викладач Казанського технічного училища Полумордвінов запатентував систему з передачею сигналів трьох основних кольорів.

Він пропонував використовувати два диски, що обертаються на пара- лельних осях з різними швидкостями. У дисках прорізали щілини: в одному - по радіусах, а в іншому - у формі «логарифмічної або Архімедової спіралі». Число щілин було кратне трьом - за кількістю основних кольорів. На перетині щілин виходив наскрізний ромбічний отвір, який і служив розгортаючим елементом.

Олександр Полумордвінов

Для отримання сигналу кольороподіленого зображення пропонувалося закривати щілини в одному з дисків послідовно червоним, зеленим і фіолетовим світлофільтрами. Світло, що проходило через ромбічний отвір, перетворювалося в електричний сигнал за допомогою фотоелемента. Між оптичною проекцією переданого зображення та фотоелементом у кожен момент часу перебував тільки один отвір, закритий світлофільтром тільки одного кольору. Коли цей отвір зрушував за рамку зображення, з протилежного боку набігав наступний отвір, закритий світлофільтром іншого кольору та зміщений на ширину щілини, і т. д.

Світлорозподілювач являв собою оптико-механічну систему з послідовною передачею кольорів по рядках (коли світлофільтрами закривали криві щілини) або по кадрах (коли світлофільтри були на радіальних щілинах).

Електричний сигнал від фото-елемента передбачалося передавати на приймальний пункт і використовувати для керування яскравістю джерела світла. Цей принцип передачі кольору використовують і досі. 1900 року Полумордвінов переїхав до Петербурга, щоб продовжити освіту, і вступив на третій курс Електротехнічного інституту. В автобіографії він зазначав, що отримав від військового міністерства 2000 рублів на здійснення свого винаходу. Однак створити діючу установку йому не вдалося [40].

Досягнення Столєтова щодо фотоелемента відкрило принципову можливість безпосереднього перетворення світлової енергії в електричну. Спираючись на це відкриття, у Німеччині 1906 року Дікман і Глейс отримали патенти на системи телебачення, що використовували приймач з електронно-променевою трубкою (ЕПТ).

Пізніше викладач Санкт-Петербурзького технологічного інституту Борис Розінг 1907 року запропонував (і запатентував у Росії та за кордоном) ідею, що без принципових змін збережена дотепер у сучасних телевізорах. Ідея ця полягала в тому, щоб використовувати для перетворення електричних сигналів у світлові точки видимого зображення катодну (електронно-променеву) трубку, створену англійцем В. Круксом і вдосконалену німецьким ученим К. Брауном. Катодна трубка, відповідно видозмінена, постачається безліччю складних і тонких пристроїв - основа сучасних телевізорів: нинішній телеекран - ніщо інше, як сплюснений торець катодної трубки.

Схема пристрою Б. Розінга Борис Розінг

Тож 1907 року Розінг запропонував використовувати для розгортання телевізійного зображення катодно-променеву трубку (за 10 років до цього її винайшов німецький фізик Карл Браун), яку застосовували в осцилографах. Невагомий електронний промінь у цій трубці можна було змусити «пробігати» по «рядках» зображення з величезною швидкістю.

Розінг сконструював трубку, у якій потік електронів (катодний промінь), викликаний фотоефектом, «бомбардує» торець, покритий ізсередини шаром речовини, що здатний під впливом катодного променя світитися.

Телевізійне зображення (градація світла й тіні) виникає як результат більшого чи меншого за інтенсивністю світіння визначених ділянок екрана. Відзначимо, що в розробці Розінга аналіз зображення здійснювався за допомогою оптико-механічного (дзеркально-барабанного) пристрою, а синтез (розгортання) зображення здійснювався без використання оптико -механічного пристрою, що стало типовим для електронних телевізійних систем лише до середини 1930-х років.

9(22) травня 1911 року Розінг продемонстрував науковому товариству на скляному екрані електронно-променевої трубки телевізійне зображення. Передавалося зображення решітки, уміщеної перед об'єктивом передавача. Крім того, Розінг продемонстрував у лабораторних умовах передачу телевізійних зображень простих геометричних фігур і прийом їх з відтворенням на екрані електронно- променевої трубки. Це був найбільш сприятливий, з погляду передачі, варіант.

Відзначаючи заслуги вченого в галузі електричної телескопії (як тоді було прийнято називати передачу зображення на відстань), Російське технічне товариство присудило йому 1912 року Золоту медаль і премію імені почесного члена товариства К. Ф. Сіменса [61].

Перша світова війна змінила напрям роботи Розінга: йому довелося виконувати завдання військового відомства. Лише після завершення Громадянської війни він відновив свої дослідження в Ленінградській експериментальній електротехнічній лабораторії й 1922 року одержав державний патент на радіотелескоп і додаток до отриманого ним 1911 року «Привілею №18076» на перший у світі електронний телевізор.

1926 року в першому номері журналу «Наука і техніка» Б. Розінг опублікував роботу «Електрична телескопія (бачення на відстані). Найближчі завдання і досягнення». У цій статті автор у всіх подробицях описав усі ті досягнення та функції, якими володіє телебачення наших днів.

Розінга справедливо вважають одним з батьків електронного телебачення. Проте в телебачення немає єдиного винахідника: багато вчених та інженерів об'єднали свої зусилля й, обмінюючись ідеями та відкриттями, розвинули його так, щоб телебачення через десятиліття після дослідів Розінга стало тим, чим воно є.

Окрім Розінга, одним із перших запропонував використовувати телевізійну систему, повністю побудовану на основі електронного устаткування, Алан Арчібальд Кемпбел-Свінтон. 1908 року вчений не виготовив апаратуру, але дуже докладно описав свою ідею в журналі «Nature». Його система була заснована на електронно-променевій трубці (ЕПТ), яку винайшов 1897 року Карл Фердинанд Браун у Страсбурзі (трубка з безліччю фотоелементів, сполучених паралельно, кожен з яких до розгортки записував певний заряд і за кожний період розгортання міг віддати тільки один імпульс).

Алан Арчібальд Кемпбел-Свінтон

Схема електронно-променевої трубки

Кемпбелл-Свінтон запропонував використовувати ЕПТ як у передавачі, так і в приймачі й відзначав, що головною проблемою є створення ефективного передавача, який під впливом світлих і темних ділянок буде достатньою мірою змінювати електричний струм для того, щоб забезпечити необхідну модуляцію електронного променя в приймальному пристрої.

Значну роль у розвиток електронного телебачення вніс і винахідник Борис Грабовський, що мав українське походження (син українського письменника Павла Грабовського). Його винахід - телефот, запатентований 1925 року, міг здійснювати низькоякісну передачу рухомого зображення на кілька метрів, а потім і на велику дистанцію.

Перший публічний експеримент передачі рухомого зображення провели Б. Грабовський і його помічник І. Бєлянський 28 липня 1928 року в Ташкенті. Газета «Правда Востока» (№167) у статті «Новий винахід» писала: «Конструкція телефота Грабовського відрізняється багатьма особливостями, які не зустрічаються в жодному з подібних апаратів, винайдених в інших країнах і в СРСР».

4 серпня 1928 року телевізійну апаратуру перенесли на ташкентські вулиці. За 30-40 м від передавача стояла камера-приймач. Навіть зацікавлені перехожі могли спостерігати зображення на маленькому екранчику: трамвай, що рухався, обличчя людей, різні предмети.

Так почала діяти перша у світі телевізійна установка, у якій за словами Б. Розінга, «вдалося перекласти всю роботу з передавання зображення на електроніку». Ця подія сталася 1928 року, при цьому В. Зворикін, якому приписують пріоритет у передачі рухомого зображення на відстань, тільки через рік, 1929-го, виготовив кінескоп і лише 1931-го - електронно-променеву трубку.

Б. Грабовському запропонували продемонструвати апаратуру в Москві, у Центральному бюро раціоналізації та винаходів. Однак по дорозі з Ташкента в Москву телефот (що потребував удосконалення) був пошкоджений і відновленню не підлягав [122].

Павло Шмаков, який стояв біля джерел телебачення СРСР, а згодом здійснив значний внесок у розвиток сучасного телебачення (зокрема кольорового), ознайомився з роботою телефота Б. Грабовського ще раніше та, вважаючи безперспективним, дав йому негативний відгук. Крім того, до 1929 року до ідеї електронного телебачення керівництво СРСР ставилося стримано: повним ходом тривала підготовка до малорядкового доступного мовлення, т. зв. «механічного телебачення» із диском Ніпкова. Радіоаматори СРСР приймали з-за кордону саме такі передачі.

На жаль, вважається, що винахід Грабовського не вплинув істотно на хід розвитку вітчизняної електронної телевізійної техніки, оскільки розвиток телебачення передбачав колективні, добре організовані й спрямовані дослідження, що спиралися б на могутню технічну базу.

Багато років потому 23 грудня 1963 року Б. Грабовський отримав лист із Державного комітету радіоелектроніки, у якому зазначалося: «Ваш пріоритет на одержання рухомого зображення за допомогою апарата електронної телескопії не заперечний, а факт видачі патенту скріплює пріоритет за авторами винаходу». Згодом спеціалізована Міжнародна комісія за ініціативи ЮНЕСКО дійшла щодо цієї справи незаперечного висновку, яким стверджується «факт здійснення Борисом Грабовським та Іваном Бєлянським першого у світі телевізійного пересилання за допомогою електронних телевізійних пристроїв 1928року».

Отже, в основі телевізійної передачі лежать три найважливіші фізичні процеси:

1. Перетворення світлової енергії оптичного зображення в електричні сигнали. Для цього перетворення використовують явище фотоефекту, яке відкрив Г. Герц 1887 року та фундаментально дослідив у 1888-1890 роках професор Московського університету А. Столєтов.

2. Передача отриманих електричних сигналів каналами зв'язку.

3. Зворотне перетворення прийнятих електричних сигналів в оптичне зображення. Це перетворення вперше здійснив за допомогою електронно-променевої трубки викладач Петербурзького технологічного інституту Б. Розінг (у 1907-1911 рр.).

Розінг розділив долю багатьох російських інтелігентів: 1931 року під час чергової сталінської «чистки» його арештували та вислали на три роки до Архангельська, але не дожив до закінчення терміну й помер (1933) від крововиливу в мозок. Йому не вдалося довести до кінця задумане. Це зробив у США його учень Володимир Зворикін.

Ідея створення телевізора, у якому зображення буде «створюватися» електронним променем, виникла у Зворикіна вже під час навчання в Петербурзькому технологічному інституті. Володимир Зворикін закінчив інститут 1912 року, а через два роки почалася Перша світова війна, і молодому радіоспеціалістові довелося йти до війська. Після Жовтневого перевороту Зворикіну було не до наукових дослідів: йому як колишньому білому офіцерові загрожував арешт. 1918 -го - Зворикін виїхав з країни, а 1919-го - оселився в США.

Тільки через рік після приїзду до Америки Зворикіна прийняли на роботу у фірму «Westinghouse Electric». 1923 - новий співробітник зібрав далекий від досконалості зразок системи електронного телебачення. Однак переконати російського інженера в безперспективності електронного телебачення виявилося неможливо. Він наполегливо працював у лабораторії над удосконаленням свого винаходу.

1929-го Зворикін перейшов у Радіокорпорацію Америки, де його ідеями зацікавились і надали фінансову підтримку. За допомогою співробітників талановитий учений виготовив катод зі складною фо- томозаїчною структурою, винайшов спосіб посилювати малі струми, що виникають у мініатюрних фотоелементах, вирішив інші технічні проблеми. У результаті кропітких експериментів 1931 року була створена працездатна передавальна телевізійна трубка - іконоскоп, на який було зареєстровано патент на передавальну телевізійну ЕПТ. Принципово важливим у цій електронно-променевій трубці було те, що фотокатоди з посрібленої слюди «запам'ятовували» заряди, утворені фокусованим на них зображенням, а скануючий електронний промінь нейтралізував заряди й одночасно модулювався. Слід зазначити, що приблизно в той самий період з'явилися пристрої без «запам'ятовування» зарядів (наприклад дисектор зображення Філа Фарнсуорта), що були менш вдалими. Через рік після винаходу іконоскопа Зворикін винайшов кінескоп - приймальну телевізійну електронно-променеву трубку з електростатичним відхиленням і фокусуванням променя.

Прийнято вважати, що саме В. Зворикін став творцем основних (передавального та приймального) елементів електронного телебачення.

Згодом Радіокорпорація Америки (RCA, Ар-Сі-Ей; Radio Corporation of America) налагодила серійне виробництво апаратури, і 1936 року у США започаткували перші телевізійні передачі.

Другою важливою віхою в розвитку телебачення стало механічне телебачення. 1884 року німецький інженер (на той момент ще студент) Пауль Ніпков запатентував пристрій «електричний телескоп», у якому для «розгортання» зображення були застосовані диски з отворами, розташованими по спіралі. При обертанні диска отвір у периферії пробігав верхній «рядок» зображення, наступний отвір, розташований трохи ближче до центру, - другий рядок і т. д. За один оберт диска «розгорталося» все зображення. Отже, ідея Ніпкова полягала в тому, що на передавальному кінці лінії зображення розкладалося на окремі електричні сигнали, потім здійснювалася послідовна передача цих сигналів і відновлення цього повного зображення на приймальному кінці.

Такий спосіб давав можливість передавати телевізійне зображення по одному телефонному або радіоканалу. Основу камери становив широковідомий нині диск Ніпкова. Він мав 24 отвори, розташованих на однаковій відстані по спіралі в периферії диска. Передане зображення фокусувалася на невеликій ділянці периферії диска, а сам диск обертався з частотою 600 об./хв. При обертанні диска зображення послідовно сканували отвори по прямих лініях. Лінза, встановлена за проектованим зображенням, збирала послідовні світлові вибірки та фокусувала їх на одному селеновому елементі. При цьому селеновий елемент формував послідовність струмових сигналів, кожен з яких був пропорційний яскравості окремих елементів зображення. На приймальному боці Ніп- ков запропонував використовувати магнітооптичний (заснований на ефекті Фарадея) модулятор світла, що змінював яскравість відновлюваного зображення. Для формування зображення був необхідний інший диск, аналогічний диску передавача, що обертався синхронно з ним.

Ніпков не займався створенням апаратури, що було дуже важливо, оскільки технологія того часу не дозволяла створити подібну систему. Адже тільки один модулятор світла потребував би керуючого сигналу потужністю 10 Вт. Однак його диск послужив моделлю для кіл ькох пізніших телевізійних систем. Так, на початку 1920-х років Джон Лоугі Берд у Великій Британії і Дженкінс у США абсолютно незалежно один від одного провели цілу низку експериментів з передачі телебачення з використанням механічноїрозгортки. Причому Джона Берда більше цікавила перевірка реалізації своїх ідей, ніж їх промислове впровадження.

Джон Лоугі Берд - один із першопрохідців телебачення, чиї дослідження відкрили дорогу іншим винаходам

Одну з перших публічних демонстрацій механічного телебачення здійснив Дженкінс 13 червня 1925 року, коли передав зображення між авіаційною станцією повітряно-морських сил в Анак (штат Меріленд) і своєю лабораторією у Вашингтоні (округ Колумбія), тобто на відстань у кілька кілометрів.

Принцип сканування за допомогою диска Ніпкова став основою й для телевізійної системи шотландського вченого Джона Берда, який 1926 року демонстрував публіці передачу зображення і відтворення його на екрані. Телевізійна система Берда дуже відрізнялася від сучасного телебачення. Надбання системи вченого полягало в тому, що через дуже низьку роздільну здатність екрана передавати телевізійне зображення можна було за допомогою звичайної середньохвильової радіосистеми. Берд міг передавати зображення, використовуючи радіосистему компанії BBC

Слабке й мерехтливе телевізійне зображення з дуже невисокою роздільною здатністю, яке продемонстрував Берд, було розміром приблизно з поштову марку. Зображення не можна було вдосконалити в межах системи механічного телебачення без зміни фундаментальних технологічних принципів роботи телебачення [46].

Берд назвав свій прилад «телевізором», котрий справді був телевізором (тобто передавачем зображення), а не «телеприймачем».

Берд продемонстрував свій прилад в одному з лондонських універмагів у Сохо. Але винахіднику не вдалося домогтися передачі півтонів, і на екрані було видно лише силуети замість осіб.

1926 року шотландський учений зробив повторну спробу - цього разу публіка, яка була присутня на першому публічному телесеансі в історії, була вражена.

Ще через два роки Берд уперше створив діючу модель кольорового телевізора - за 30 років до його широкого практичного використання (1929 р. експериментальну телевізійну передачу в кольорі провели й співробітники американської компанії Bell).

Диски Ніпкова виявилися, на диво, «живучими»: їх використовували в ранніх телевізійних передачах аж до початку 1930 -х років. У дисках було 30 отворів, що відповідало 30 рядкам розгортки, а для того, щоб отримати чітке зображення, необхідно мати в 20 разів більше рядків. Оскільки при цьому диск збільшувався до зовсім неприйнятних розмірів, усе виразніше виявлялася безвихідь напрямку, що базувався на механічній розгортці зображення.

1928 року Берд провів першу трансатлантичну телепередачу, тоді ж мовна корпорація ВВС, використовуючи передавачі Берда, продемонструвала «радіовізійний» передавач W3XK. 2 липня цього ж року почалися перші регулярні передачі-«радіофільми» на міста східного узбережжя США. З вересня 1929-го розпочались регулярні телепередачі у Великій Британії. Того ж року в Німеччині Ніпков здійснив першу передачу зображення по проводах, а 1930 - на виставці в Берліні винахідник обійшовся без них. Телебачення швидко завойовувало своїх прихильників.

Размещено на Allbest.ru