Размещено на http://www.allbest.ru/

Коран як культурна пам'ятка арабо-мусольманського регіону

Вступ

У багатьох релігіях світу маються книги, що шануються віруючими як священні. Такі Веди в індусів, Авеста в зороастрійців, Біблія (Старий завіт) в іудеїв, Біблія, що включає крім Старого завіту Новий завіт, у християн. Звичайно в них містяться сказання про бога і про богів, їхніх вісниках, посланниках і пророках, розповіді про загробне царство, ангелів і чортів, раї і пеклі, про те, як і ким створені світ, земля, людина, тварини і рослини, установлені обряди і звичаї, визначені учинки віруючих, часом навіть перелічується, які з них похвальні, гідні нагороди - земної і загробної і які - засуджувані, переслідувані людськими і небесними законами.

Метою роботи є ознайомлення з Кораном, як з однією з найбільш старовинних книг в історії людства та історичною пам'яткою ісламу. Зрозуміти вплив ісламу на сьогодення.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- ознайомитися з історією ісламу;

- розглянути Коран, як історичну та культурну пам'ятку;

- ознайомитися зі змістом Корану. Проповідники всіх релігій затверджують, що тільки книги їхньої віри правильні, божественні, боговдохновенні. Наука ж підходить до всім цим книгам однаково, об'єктивно, без упередженості. Так вона розглядає і Коран - головну священну книгу однієї з найбільше розповсюджених і щодо молодих релігій - ісламу.

1. Іслам як одна з світових релігій

Іслам - наймолодша зі світових релігій, вона існує з 580 р. н.е. (зелений прапор є символом молодості та вічності цієї релігії). Це друга за чисельністю після християнства світова монотеїстична релігія.

За даними всесвітньої ісламської ліги, 1990 р. в різних країнах налічувалося понад 900 млн. послідовників ісламу.

Мусульмани живуть більш як у 120 країнах світу. В 35 країнах вони становлять 95-99% населення, в 13 країнах - впливову меншість, у 28 країнах іслам є державною релігією (Іран, Пакистан, Мавританія та ін.).

Іслам виник на початку 7 ст. н.е. в Західній Аравії на перехресті культур і цивілізацій Сходу і Заходу, в період розпаду родоплемінного ладу і формування там центральної класичної арабської держави, епоху переходу від первіснообщинного до феодального ладу в арабів. Формування феодалізму вимагало відповідної ідеології - монотеїстичної релігії, яка об'єднала б арабські племена - кочівників - скотарів (бедуїнів), серед яких панував племінний політеїзм. Попередником ісламу був ханіфізм. Халіфи називали себе пророками та боролися за об'єднання арабських племен і встановлення єдинобожжя.

Термін «іслам» у перекладі з арабської означає «покірність», а того, хто прийняв цю релігію називають відданим (з араб.: мусульманин). Звідси - друга назва цієї релігії: мусульманство. У Європі її називають ще «магометанство» (від зміненого імені Мухаммед - Магомет).

З Аравії іслам поширився на сусідні країни Середнього Сходу, Єгипту, Північну Африку, Індію, Індонезію, Середню та Малу Азію, Закавказзя, Європу. Нині іслам є найпоширенішою після християнства релігією у світі.

Як і всі релігії, іслам має кілька течій, найпоширенішими з яких є сунітська та шиїтська, що відрізняються одна від одної деякими догматами і обрядами. Важливим стимулом для розвитку ідеології Ісламу виявився його розкол на ці дві течії. Після оформлення 4 богословсько - юридичних толків (мазхабів) в суннізмі і виробленні ісламського догматизму (10 вік) було визнано неможливим подальший розвиток теології, права, моралі, соціальних встановлень. Така позиція, що зберігалася до 20 століття, не могла не зробити негативного впливу на розвиток економіки і культури районів традиційного розповсюдження ісламу. В наші дні багато мусульманських богословів визнають украй шкідливу дію цієї концепції на все суспільне життя народів Сходу, заявляють, що соціальні структури можуть бути змінні людьми. Разом з тим більшість богословів з країн, що знаходяться в капіталістичній системі господарства, або закликають правовірних відродити порядки мусульманської общини часів пророка Мухаммеда, або бачать єдино можливий шлях до процвітаючого суспільства через введення шаріатськіх норм права і моралі. Теологи, виступаючі з подібними концепціями, нерідко приходять на позиції антикомунізму.

Основні визначення ісламу викладено у «святій» книзі мусульман - Корані (у перекладі з араб. Означає «читання»), який, згідно мусульманському переказу, був посланий Аллахом пророку Мухаммеду через ангела Джебраїла (Гавриіла). Вони покояться на семи догматах: вірі в єдиного бога - Аллаха, в ангелів, у всі книги божі, всіх посланників Аллаха, в кінець світу, визначення, воскресіння мертвих. Відповідно до віровчення Ісламу все суще в світі створене Аллахом і всі явища і події, які відбулися і відбудуться у Всесвіті аж до кінця світу і дня страшного суду, зумовлені їм і відбуваються по його волі. Культ Ісламу спирається на п'ять «стовпів віри»: сповідання віри - вимовляння формули «Немає божества окрім Аллаха, і Мухаммед - посланник божий», щоденна п'ятикратна молитва, пост в місяць рамадан (ураза), обов'язкова добродійність (закят), паломництво до Мекки (хадж). На ряду із стародавніми релігійними обрядами і ритуалами, а так само ісламськими святами (курбан - байрам, ураза - байрам, мавлюд) «стовпи віри» мають велике значення для збереження і зміцнення впливу релігії на віруючих. Другим після Корану джерелом віри мусульман - сунітів є Сунна (араб.: поведінка, приклад) збірка розповідей (хадісов) про вислови і дії Мухаммеда. У Корані й Сунні поряд з релігійними догматами і переказами про весілля Аллаха містяться різні моральні повчання, викладено принципи взаємостосунків з іншими народами, ставлення до жінки, до власності тощо. Положення Корану і Сунни покладено в основу феодального мусульманського права - шаріату, в якому чітко виявлено суть ісламу.

Варто звернути увагу на такі особливості віровчення ісламу:

· Віра в одного Бога Аллаха і його посланців - Мухаммеда і Алі. Аллах - один, невіддільний і єдиний. «Доповнюють» Аллаха пророки, ангели, демони, які також шануються як боги;

Шанування «священного писання» (Корану).

Шанування «священного письма» (Сунни) - зведення оповідей про діяння, вчинки Мухаммеда, його висловлювання з різних приводів, його автобіографії. Сунна є основою фікха - мусульманського правознавства - і шаріату - зведення мусульман;

Щоденна п'ятиразова молитва (намаз): на світанку, в обід, о третій годині дня, при заході сонця і перед настанням ночі. У сучасному ісламі є дво - і одноразова молитви - намази. Перед намазом - ритуальне обмивання (водою або піском);

Сплата податку (закят); у давньому ісламі - на користь бідних (чим іслам завоював симпатії пригноблених), а нині - на користь мусульманського духовенства. Закят доповнюється садаком - добровільним пожертвуванням;

Дотримання посту (уразу). Протягом 9-го місяця (рамадан) за місячним календарем (рік місячний коротший від сонячного на 11 днів) мусульманин від світанку і до настання темряви не їсть і не п'є, а з настанням ночі й до світанку може їсти й пити. Зараз цю вимогу спрощено. Духовенство не вимагає строгого дотримання посту від людей, які працюють на виробництві, у сільськогосподарських місцевостях, від вагітних жінок та деяких інших категорій віруючих; Мухаммед отримав перше об'явлення в рамадані, тому саме цей місяць було вибрано місяцем посту (К., 11, 181).

Ходіння на молитви до Мекки (хаджж) - покаяння у гріхах і прилучення до святих;

Священна війна з невірними (джихад, або газават). З давніх часів цей елемент ісламського символу віри насаджував ненависть і ворожнечу серед віруючих різних релігій. Зараз цей догмат не висувається, замовчується, але духовенство звертається до нього залежно від політичної ситуації.

У ісламі велику роль відіграє складна релігійна обрядовість. Мусульманин повинен п'ять разів на день здійснити молитву, дотримуватись релігійних свят, постів, обрядів та звичаїв, здійснювати паломництво.

Тридцятиденний піст місяця рамазану належить до обрядових звичаїв, які існували в стародавній Аравії до ісламу. Ймовірно, що за давнини постилися у найжаркіший літній місяць. Звідси, напевне, й назва місяця «рамазан» (по араб. - рамадан), який походить від арабських слів «рамад хар», що означає спека, виснажливий час.

Вимоги мусульманського посту місяця рамазана - нічого не їсти і не пити з раннього ранку до настання темряви, не вдихати в цей час ніяких пахощів, не купатися тощо - в основному повторюють доісламські звичаї, які визначали передусім особливості господарського життя стародавніх арабів.

2. Пророк Мухаммед - засновник Корану

Засновника ісламу, Корану і першої общини мусульман називають на його рідній арабській мові Мухаммед (приблизно 570 - 632).

Згідно богословським джерелам, батьки Мухаммеда належали ізмаїлітському племені корейшитів господарюючих в Мекке ще до Різдва Христового. Мухаммед рано осиротів. Батько Мухаммеда помер за два місяці до його народження, а мати, коли йому було шість років. Виховував його спочатку дід Абд - ель - Мутталиб, а потім дядько Абу - Талиб, якого він супроводжував в Сирію (по торгівельним справам), й там в Басрі, по оповіданням, один несторіанський монах, на ім'я Бахіра, віщував йому велику долю. В 584 р., під час війни між корейшитами й Бену - Хавазін, він супроводжував своїх дядьків в битві при Нахл й підіймав для них упавші стріли. Батьки Мухаммеда, хоч належали до господствуючого роду, були бідні й не залишили йому нічого. До 24-х років він прислуговував своїм дядькам, пас їх худобу чи виконував обов'язки погонщика верблюдів. Не дивлячись на таке незначне положення, він став відомий своїми здібностями й чесністю і отримав звання ель-амін, що означає вірний. В 594 р. заможна вдова (від двох чоловіків) Хадіжа, дальня родичка Мухаммеда (донька Ховейлида, онука Абд - Менафова) звернула на нього увагу і зробила його своїм помічником. Він з успіхом водив її караван в Сирію, і в наступному році вона вийшла за нього заміж і він став купцем. Їй було сорок років, йому - двадцять п'ять. Їх брак був щасливий, хоч і не дав Мухаммеду чоловічого потомства; троє синів, народжені йому Хадіжей, померли в дитинстві, доньки ж - Зейнаб, Рокайя, Омм-Кольсум й Фатіма залишились живими й пізніше стали мусульманками. Коли народилась остання донька, Хадіжі було вже 51 рік; вона після того прожила ще 13 років.

Коли Мухаммеду минуло сорок років його найстарша донька була вже заміжня, друга заручена, а відсутність чоловічого потомства було надолужено всиновленням двох молодих людей, безмежно відданих йому; це були: Алі, син його дядька та покровителя Абу-Таліба, й Зейд Ібн-Харис, невільник християнського походження, якому він дав свободу, а потім всиновив. Всі близькі любили Мухаммеда, співгромадяни поважали його за чесність і благочестя; багатство дружини позбавляло його від матеріальних клопотів, і він міг би жити спокійно і щасливо, якби не заговорило в ньому його релігійне покликання. Мухаммед знав три релігії: національну релігію арабів; релігію Мойсеєву - від євреїв Медини, і релігію християнську - від монахів, з якими зустрічався під час своєї подорожі в Сирію. Національна релігія арабів до часу появлення Мухаммеда частково втратила усіляке значення.

По переказам, ще молодим він кожного року уходив на місць в пустинні гори Хіра, недалеко від Мекки, і там віддавався думкам. Його розум перероблював й засвоював ті духовні впливи, які він в звичайному житті отримував від євреїв, християн і ханіфов. Після того як Мухаммед переконався в теоретичній істині єдинобожжя, для нього залишились не роз'ясненими два практичні життєві питання: 1) Що він повинен робити, щоб догодити єдиному, справжньому Богу, як чи чим він повинен служити йому? І 2) як допомогти арабам, поринутим в оману? Обидва ці питання вирішувались одним і тим же словом - проповідь;

Близько 610 року 40-ка літній Мухаммед пережив сильне духовне потрясіння, рішучим образом змінивше його долю. Незадовго до цього Мухаммед набув звички час від часу виходити у гори, щоб там, у самоті й тиші, віддаватися внутрішньому спогляданню.

В місяць Рамадан 610 року, під час свого щорічного блукання, зайшов він у печеру на горі Хира і втомлений довгими і безплідними роздумами ліг і заснув. Те що трапилось з ним в ту ніч в печері, було потім прикрашено усілякими легендами; але його особиста розповідь збережена в одному із переказів і частково записана в Корані. «Зненацька я відчув у вісні, що хтось приблизився до мене й сказав: читай! Я відповів: Ні! Тоді він здавив мене так, що я думав, що помираю, і повторив: читай! Я знову відмовився і знову він здавив мене, і я почув слова: «Читай во ім'я Господа твого. Читай: Господь твій - Він милосердний - дає знати людині те, чого він не знав». Коли я прочитав, сон відступив від мене, і я прокинувся. Я відчував, що ці слова написані в моєму серці.».

В 610 р. він виступив з проповіддю нової релігії, пізніше названої ним ісламом і оголосив себе посланцем єдиного Бога. У своїх виступах Мухаммед закликав до нової віри, що заснована на визнанні єдиного бога Аллаха і закріплювала соціальні засади класового антагоністичного суспільства. Прагнучи завоювати довіру народу, він одночасно говорив про братерство віруючих, необхідності дотримувати прості норми моралі, про обмеження лихварства, наданні багатими добродійної допомоги неімущим. Курейшитська верхівка спочатку вороже віднеслася до діяльності Мухаммеда і йому в 622 довелося бігти з Мекки в Ятріп (пізніше названий Мединатан - набі, тобто містом пророка). 622 рік увійшов до історії як основна дата ісламу (хиджра), з нього починається мусульманський календар. У Медині Мухаммед став главою мусульманської общини, в якій люди об'єднувалися не по кровній спорідненості, а за релігійною ознакою. Мусульмани вважали Мухаммеда «посланцем божим», і він користувався необмеженою владою серед віруючих. У 630 - 631 мусульмани під керівництвом Мухаммеда підпорядкували собі Мекку, а за тим і значну частину інших районів Аравії, де затвердився іслам. Гробниця Мухаммеда в Медині стала другою (після Кааби) святинею ісламу.

Мухаммеду неодноразово доводилося спростовувати висловлення про те, що він, подібно поетам, «складає» свої сури: «Або вони стануть затверджувати: «Він вигадав Коран». Відповідай: «Складіть десять вигаданих сур, подібних до Корана, і викличте на допомогу, кого зумієте, крім Аллаха, якщо ви й справді так уважаєте»» (11, 13;). Насправді він ставився до «поетів» дуже погано. Тодішні араби вкладали в поняття «поет» досить специфічний зміст.

Хоч Мухаммед придавав значення і почуттям супроводжуючим отримання ним божого одкровення, важливим для нього було звичайно саме одкровення, тобто Коран. Коран означає читання, але це читання було спочатку внутрішнім, сердечним відчуттям божественних Глаголєв, які Мухаммед потім промовляв в голос і задиктовував своїм близьким. Хоч Коран з самого початку представлявся Мухаммедом як книга, але ця книга не схожа на звичайні писання - діло рук людських; вона існує на небі і звідти повідомлена пророку.

Назва ресул-аллах, яке звичайно дається Мухаммеду ним самим та його послідовниками, означає посланець Господній, тобто людина, яка отримала місію від Бога. Ця місія полягала в тому, щоб проповідувати арабам єдинство і праведність Бога, відмінність добра та зла і майбутній суд.

Помер Мухаммед 8 червня 632 року на 63 році життя.

Іслам з'явився у формі книги - Корану.

У людства не так багато священних книг, як може здатися на перший погляд. Коран - одна з них. Коран (араб. «аль - куран» - читання, декламація) - головна священна книга мусульман усього світ, що зберігає записи та зібрання проповідей, пророцьких об'явлень, Божественних одкровень, молитов, повчальних розповідей і притч виголошених пророком Мухаммедом у формі «пророчих откровеній» у Мецці й Медині між 610 та 632. Слово Коран означає «те, що читають, вимовляють» (тобто те, що було сказано Мухаммедові, а він повторив). Його називають також мусхаф, кітаб, фуркан.

3. Коран як історико-культурна пам'ятка

Своєрідність Корана як історико-культурного пам'ятника і як історичного джерела полягає в подвійності його ідеологічної основи. Коран закріпив божественною санкцією результати тривалого процесу перебудови соціальної дійсності, що домінує положення вже існуючих, як правило, осілих центрів Внутрішньої Аравії, інститутів і норм. Коран відбив боротьбу Мухаммеда з язичеством і язичниками, а також його полеміку з іудаїзмом і християнством, які існували в Аравії в сектантських формах, а також, можливо, і боротьбу з іншими представниками до ісламських монотеїстичних течій. У ході цієї полеміки відбувалося насичення проповідей Мухаммеда релігійно-філософськими ідеями й сюжетами іудео-християнського змісту, а також деякими уявленнями, які відносяться до зороастризму й манихейству. Все це обумовило значну еволюцію коранічних уявлень і привело до суперечливості й непослідовності в трактуванні ряду найважливіших елементів віровчення.

У ході соціально-ідеологічних процесів, що відбувалися одночасно з арабо-мусульманською експансією, Коран став головним джерелом релігійних приписань і соціальних установлень, етико-культурних норм і стандартів спілкування. Сакралізація мови Корана зіграла важливу роль у складанні на території Халіфату нової соціально-комунікативної системи. Вивчення Корану мусульманськими богословами й лінгвістами, викликане в першу чергу необхідністю його коментарію, призвело до становлення цілого спектру наукових дисциплін.

4. Історія писаного Корану

Згідно з мусульманською міфологією текст Корану передав Мухаммедові архангел Джебраїл (Гавриїл). Текст Корану проголошувався Пророком Мухаммедом послідовникам у міру того, як посилалися одкровення. Перші вірші відкрилися йому приблизно в 610 році, а останнє одкровення датується 632 р. - останнім роком його життя. Спочатку його послідовники запам'ятовували Коран напам'ять, а потім по настанові Мухаммеда стали записувати. Робота над повним змістом Корану, розстановкою його віршів і класифікацією глав бере свій початок з часу Пророка. Оскільки Мухаммед одержував одкровення впродовж всього життя, всі частини Священного Послання могли бути остаточно зібрані в єдине зведення - «між двома обкладинками» - лише вже після його смерті.

При житті Пророка Мухаммеда текст Корана існував і передавався головним чином в усній формі, і було чимало людей (карі, курра), які могли читати весь Коран або його більшу частину напам'ять. Однак згодом якісь частини Корана могли випасти з пам'яті, інші придбати нову редакцію. Перша спроба записати Коран була почата в колі найближчих сподвижників Мухаммеда після його смерті, але як рукописна книга й канонічний текст Коран став доступний лише при третьому халіфі Османі (644-656).

Є версія, що спочатку існували записи лише окремих одкровень, зроблених незалежно від Мухаммеда, а в Медині, видимо, і за його вказівкою. Але найбільшою підтримкою в науці користується заснована на мусульманськім переказі гіпотеза, відповідно до якої перші трохи відмінні один від одного записи повного тексту Корана з'явилися після смерті Мухаммеда (632 р.) у колі його найближчих сподвижників.

Між 650 - 656 за наказом Халіфа Османа спеціальною колегією було підготовлено список Корану, котрий поступово витіснив інші записи. Найбільш ранні збережені списки Корана відносяться до рубежу VII-VIII ст. Наприкінці IX ст. у текст Корана були уведені діакритичні знаки (огласовки), що було викликано необхідністю його однозначного розуміння. Однак і після цього зберігалася можливість деяких різночитань, сім варіантів яких були визнані однаково правомірними. Орфографія, структура тексту й правила читання були остаточно канонізовані офіційним виданням Корана в Каїрі (1919, 1923 і 1928 р.), які відповідали одному із цих варіантів читань. Кожен із етапів роботи над текстом Корану був викликаний вимогами релігійно - політичної ситуації в арабо - мусульманському суспільстві.

Відповідно до переказів, першим ініціатором укладання об'явлення Аллаха був халіф Омар Ібн аль-Хаттаб. Після битви у Аль-Йамами в 633 році і трагічній загибелі в ній багатьох сподвижників Пророка Омар ібн аль-Хаттаб, що пізніше став другим халіфом, повідомив Абу Бакру, першого халіфа, про те, що існує реальна небезпека втратити текст Священного Корану, що зберігається правовірними мусульманами в пам'яті лише розрізненими і уривчатими фрагментами. Абу Бакр усвідомив існуючу небезпеку і довірив завдання збирання одкровень Зайду ібн Сабіту, якому, як головному писарю Пророка, Мухаммед часто диктував одкровення протягом свого життя. Не дивлячись на великі труднощі, робота була завершена, і перший повний рукопис був складений з розрізнених записів, зроблені ним самим та іншими людьми, на кістках, клаптиках шкіри, камінні, а також з власних записів спогадів сучасників Мухаммеда про об'явлення Аллаха. Всі зібрані та наново переписані відомості стали першою редакцією Корану. Вважається, що винахід арабської писемності стався саме тоді. Пізніше за часів третього халіфа Османа підготовка останнього справжнього засвідченого тексту Корану була завершена в 651 році. З тієї пори він зберігається в незмінному вигляді. За часів Арабського халіфату Коран не переписувався і не розмножувався. Але поява інших подібних записів змусила керівництво халіфату видати розпорядження про конфіскацію всіх наявних записів. Їх порівняли з першою редакцією Корану, внесли в нього певні зміни, а всі записи знищили. Одержану внаслідок цього нову редакцію, «зейдівсько - османський» текст, було переписано в чотирьох примірниках і розіслано до найважливіших центрів халіфату - Мекки, Дамаска, Куфу, Басри. Остання редакція Корану вважається канонічною.

Встановлення канонічного тексту Корану, що відбувалося в халіфаті в обстановці гострої політичної і релігійної боротьби, супроводжувалося знищенням списків, що суперечили йому, хоча є дані, що різні списки Корану існували ще в 9 - 10 ст. Текст Корану, прийнятий за канонічний в суннізмі, в шиїзмі вважається неповним.

Як вже зазначалось, Коран дуже важкий для однозначного його розуміння, але якщо читати уважніше, то можна зрозуміти, що аяти Корану самі себе роз'яснюють.

Висновок

Отже, проаналізувавши розглянуті питання ми можемо зробити такі висновки: Іслам виник на початку 7 ст. н. е. в Західній Аравії на перехресті культур і цивілізацій Сходу і Заходу, в період розпаду родоплемінного ладу і формування там центральної класичної арабської держави, епоху переходу від первіснообщинного до феодального ладу в арабів. Формування феодалізму вимагало відповідної ідеології - монотеїстичної релігії, яка об'єднала б арабські племена - кочівників - скотарів (бедуїнів), серед яких панував племінний політеїзм. Попередником ісламу був ханіфізм. Халіфи називали себе пророками та боролися за об'єднання арабських племен і встановлення єдинобожжя.

Термін «іслам» у перекладі з арабської означає «покірність», а того, хто прийняв цю релігію називають відданим (з араб.: мусульманин). Звідси - друга назва цієї релігії: мусульманство. У Європі її називають ще «магометанство» (від зміненого імені Мухаммед - Магомет).

З Аравії іслам поширився на сусідні країни Середнього Сходу, Єгипту, Північну Африку, Індію, Індонезію, Середню та Малу Азію, Закавказзя, Європу. Нині іслам є найпоширенішою після християнства релігією у світі.

Своєрідність Корана як історико-культурного пам'ятника і як історичного джерела полягає в подвійності його ідеологічної основи. Коран закріпив божественною санкцією результати тривалого процесу перебудови соціальної дійсності, що домінує положення вже існуючих, як правило, осілих центрів Внутрішньої Аравії, інститутів і норм. Коран відбив боротьбу Мухаммеда з язичеством і язичниками, а також його полеміку з іудаїзмом і християнством, які існували в Аравії в сектантських формах, а також, можливо, і боротьбу з іншими представниками до ісламських монотеїстичних течій. У ході цієї полеміки відбувалося насичення проповідей Мухаммеда релігійно-філософськими ідеями й сюжетами іудео-християнського змісту, а також деякими уявленнями, які відносяться до зороастризму й манихейству. Все це обумовило значну еволюцію коранічних уявлень і привело до суперечливості й непослідовності в трактуванні ряду найважливіших елементів віровчення.

Коран - це святе письмо мусульман, їхня культурна пам'ятка. Одна з найважливіших і значущих книг історії не тільки мусульман а й всього людства, оскільки дає своє роз'яснення виникнення світу, людства, тих моральних і культурних засад за якими ми повинні жити.

коран пророк мухаммед культурний

Література

1. Ю.А. Калінін, Є.А. Харьковщенко «Релігієзнавство» підручник. 2. журнал «Наука і релігія» №5 2003 р. Москва

3. В.М. Андріанов, С.А. Бублик, М.М. Ібрагімов «Релігієзнавство» навчальний посібник.

4. В.С. Соловьйов «Магомет. Його життя та релігійне вчення.» Сан - Петербург 1902 р.

5. «Іслам. Словар атеїста» під редакцією Піотровського М.Б., Прозорова С.М. Москва 1988 р.

6. «Релігії світу» під редакцією Я.Н. Щапова Москва «Просвітництво» 1994 р.

7. Коран (переклад).

8. «Християнство та іслам» Рудольф Фрилинг, переклад «Енігма» Москва 1997 р.

Размещено на Allbest.ru