Походження Максима Грека

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст реферату

1. Походження Максима Грека. Його подорожі світом

2. Максим Грек перебуває в Росії. Робота із священними текстами. Граматична теорія перекладу Максима Грека

3. Перекладацька робота Максима Грека

4. Переклад Тлумачних Псалтирів

5. Максим Грек здобуває високий авторитет

6. Основні роботи Максима Грека. Його роздуми

7. Звинувачення проти Максима Грека

8. Ув'язнення

9. Вшанування пам'яті Максима Грека

Список використаної літератури

Вступ

Можна з упевненістю сказати, що професія перекладача є однією з найдавніших і найзначущих професій. Щоб досягти успіхів в сфері перекладу потрібно не лише бажання, але і ряд навиків, які даються нам від природи. Як говорив Пітер Трент: «Думать что вы можете быть переводчиком только потому, что вы знаете два языка, это всё равно что считать, что вы сможете играть на пианино только потому, что у вас две реки». Кваліфікованим перекладачем може стати не кожен. Для того, щоб чогось досягти потрібно багато працювати і багато знати. А ті, кому вдалося чогось досягти в цій сфері заслуговують не аби якої поваги і всесвітнього визнання. Саме такою особистістю і був Максим Грек. Він досяг успіху там, де інший не досяг би нічого. На мою думку, ця людина дійсно заслуговує поваги. Саме про нього та його перекладацьку діяльність я би хотіла розповісти нижче.

1. Походження Максима Грека. Його подорожі світом

Образ Максима Грека дуже цікавий. Це був не тільки афонський чернець, але і людина гуманістичної освіти. Він народився в грецькому місті Арти і належав за походженням до родини, досить відомої серед грецької та італійської інтелігенції другої половини XV-XVI ст. Рід Тріволісів був близький до останньої візантійської правлячої династії Палеологів, один із предків Михайла-Максима був константинопольським патріархом. Сам Михайло навчався в Італії, відвідав Венецію, Падую, Флоренцію, Болонью, Феррару і Мілан, "поніжитися на берегах в Греції, країні філософского навчання заради великого упокорення книжного ". Є припущення (поділені не всіма дослідниками), що Михайло побував також у Римі і відвідав Німеччину. Він не був гуманістом в західному сенсі цього слова, але його можна назвати візантійським гуманістом. У всякому випадку він був людиною справжньої словесної культури.

В Італії Михайло Тріволіс співпрацював з Дж.-Фр. Піко де ла Мірандолою, Іоаном Ласкарісом, Анджело Поліціано - відомими італійськими та грецькими гуманістами; брав участь у роботі венеціанського видавця Альда Мануція. У свій час він був захоплений проповідями Дж. Савонароли і кілька років провів в домініканському монастирі св. Марка у Флоренції, настоятелем якого колись був Савонарола. У 1505 р. він виходить звідти і віддаляється на Афон, де стає ченцем Ватопедського монастиря. Про більш ніж 10-річний (1505-1517) період життя Максима на Афоні ми знаємо небагато. Можна лише здогадуватися - беручи до уваги убогі дані грецьких джерел, а також аналізуючи його власні твори, написані вже в Росії, - що саме на Афоні Максим стає тим серйозним вченим, знавцем Святого Письма та патристики, канонічного права та історії, як який він, у відповідь на прохання великого князя Московського Василя III надіслати "на час" книжкового перекладача, і прибув у 1518 р. до Москви.

2. Максим Грек перебуває в Росії. Робота із священними текстами. Граматична теорія перекладу Максима Грека

В долі Максима Грека є характерне протиріччя. Його звали як грецького експерта для перевірки та виправлення перекладів. Але при цьому, строго кажучи, тільки з трудом могли скористатися його експертизою. Сам Максим по-російськи спочатку зовсім не вмів, а людей, які знали по-грецьки, у Москві не знайшлося. Це здається майже неймовірним, проте справді Максим перекладав з грецької на латинську, а вже з латинської товмачі перекладали російською. Ще А.І. Соболевський свого часу зовсім не розумів, як могло вийти так, що ігумен Ватопедського Афонського монастиря у відповідь на конкретно сформульоване прохання великого князя Московського надіслати досвідченого старця для перекладу книг з грецької мови на слов'янську, відправив на Русь людину, яка абсолютно не володіє слов'янською мовою. Як зауважують сучасні дослідники, можливо, тут і не було особливого протиріччя. З точки зору греків, слов'янська мова - мова неупорядкована, її закони (на відміну від законів новогрецької мови) не вимагають спеціального вивчення, а пізнаються простим емпіричним шляхом. При такому підході було очевидно, що освічений Грек "борзо навикнет" такій мові. Треба сказати, що така свідомість переваги грецької мови над російською неодноразово висловлювалася і самим Максимом Греком в Росії: "І вчення то (мається на увазі граматика. - А.А.) у нас, греків, хитро зело, а не й у вас". З іншого боку, цим початковим протиріччям пояснюється і "граматична" сторона справи Максима Грека. Зокрема, він був звинувачений в проведених в його перекладах священних текстів заміни форм аориста на форми перфекта. Обвинувачі угледіли в цій заміні заперечення вічності буття Божого, оскільки перфект міг ставитися тільки до дій, що мають тимчасову межу. Максим же на свій захист посилався на синонімію дієслівних часів: "У тому разньстві нікоторого немає, а те мімошедшеє і минуле ". Граматична теорія перекладу, якою Максим Грек намагався замінити існуючу на Русі доктрину послівного перекладу, виявилася за його життя незрозумілою і не прийнятою. Але ця теорія відбилася в перекладацькій діяльності князя Андрія Курбського в період його перебування в Литві, а згодом, через, приблизно, 100 років, знайшла відгук у деяких положеннях Никонівської церковної реформи.

3. Перекладацька робота Максима Грека

Але повернімося до початку перебування Максима Грека в Росії. У Москві він займається (або його займають) головним чином перекладами. Учено-перекладацьких потреб у Москві накопичилося достатньо. До кінця XV ст. постало велике питання про приведення до єдності текстів богослужбових книг. З'явилися протиріччя біля московського трону у зв'язку з одруженням великого князя на грецькій царівні Софії Палеолог, греки не могли не звернути увагу на якусь статутну богослужбову строкатість. Пожвавлення на Русі єретичних течій ці ж самі греки довільно, але прикро пов'язували з якимись непорядками і плутаниною в текстах богослужбових книг, стверджуючи, не без певної наївності, що у греків цього немає і що треба виправляти все за грецьким зразком. З одного боку, все це приводило Івана III "в великий гнів ", з іншого - доводилося все-таки припускати можливість і наявность спотворень в слов'янському тексті, і похибок самого перекладу. Так постало питання про генеральне виправлення всього циклу богослужбових книг з грецького оригіналу. Максим, з часом все більше долаючи церковнослов'янську мову, старанно переглянув, прокоректував текстb “Кольоровій Тріоді”, “Часослова”, “Євангеліє”, “Апостол” і підтвердив, що жодних описок, неточностей і богословських похибок немає, і що генеральна правка рукописних книг - справа величезна, постійна і в цьому сенсі нескінченна.

4. Переклад Тлумачних Псалтирів

Головною перекладацькою працею Максима є переклад Тлумачних Псалтирів, урочисто піднесених Василю III разом з посланням самого перекладача, в якому зазначалося, що "ця книга складена стародавніми мужами і всілякою премудрістю і тяжкістю, і розважністю прикрашена". Серед дослідників немає єдиної думки про те, яким роком слід датувати завершення роботи над Тлумачним Псалтирем; називають 1519 і 1522 рр. Закінчивши цю роботу, Максим просив у государя дозволу повернутися на батьківщину, але не отримав його. Н.М. Карамзін писав про цю епоху: "Іноземцям з розумом і даруванням легше було тоді в'їхати в Росію, ніж виїхати з неї ". Максиму доручають все нові й нові переклади і звірки.

5. Максим Грек здобуває високий авторитет

Але чим більше Максим опановував живу російську мову, тим більше до нього тягнулися інтелектуали того часу, задаючи йому безліч найрізноманітніших питань. На дворі була епоха великих і глобальних питань, бо Москва в той час, ще не цілком усвідомлюючи це, стихійно перетворювалася на такий собі збірний центр великого державного організму. Москва відчувала потребу знати, чим живе і ідейно хвилюється християнський світ. А особистість Максима, який бачив цей світ своїми очима, грунтується на особистому досвіді судження, буквально інтригувала москвичів. Він став свого роду оракулом, волею-неволею російським публіцистом з широкого кола питань. Уми були вражені і з вдячністю вбирали всі міркування Максима. Його келія стала центром, де збиралися освічені люди того часу для суперечок і бесід. Максим Грек у цих суперечках все більше пізнавав слов'янську мову, а також навчав своїх слухачів мови грецької.

6. Основні роботи Максима Грека. Його роздуми

Один зі своїх трактатів на цю злободенну тему - "Набуток любостяжательного з нестяжательним"- Максим навмисно, для жвавості і конкретності аргументації, написав у формі діалогу. Діалог - одна з улюблених форм вираження філософської думки, оскільки дозволяє показати полярні концепції, боротьбу протилежних начал, несумісність опозиційних установок і саму суперечливість буття. Цю форму використовують Августин («Діалог розуму і мудрості”), Філіпп Пустельник ("Дебати душі і тіла" в "Діоптрії"), Петрарка (”Бесіда розуму, скорботи і радості”), Савонарола (“Cуперечка розуму і почуття”). Приблизно в 90-і рр.. XV ст. на Русі з'являється "Дебати живота і смерті" - переклад-переробка однойменного німецького діалогу. У формі діалогу написано та інший твір Максима Грека, звичайно зване дослідниками "Бесіда Ума з Душею".

Максим вже розумів, що він залазить у вогонь палаючих пристрастей, але зупинитися не міг, та й, мабуть, не хотів. На закінчення спору любостяжательний (Філоктімон) говорить нестяжательному (Актімону): "Припини свої довгі Суєслови. Ми не заслуговуємо ніякого осуду за те, що купуємо маєтки і володіємо землями і селами. Ні в кого з нас немає нічого свого. І нікому з нас не дозволено нічого взяти собі, але все належить монастирю. Тому ми справедливо називаємося нестяжательними, бо ніхто з нас не має нічого власного, але все у нас - загальне всім ". На це справжній нестяжатель відповідає любостяжательному: "Кажеш ти мені щось смішне. Це анітрохи не відрізняється від того, як якщо б багато хто жив з однією блудницею і, в разі докору за це, кожен став би говорити: “Я зовсім не грішу, бо вона є однаково загальне надбання всіх.” Або якщо б хто вийшов на розбій у зграї і провів разом з іншими грабіж, а потім був би схоплений і під тортурами став би говорити: “Я зовсім невинний, я нічого не взяв, усе награбоване залишилося у інших”.

Як же сам Максим вирішував це, як здавалося росіянам, майже невирішуване питання? Він заперечував ідею самозабезпечення духовенства та монашества. Якщо вони потрібні мирянам, то саме миряни повинні дбати про їх забезпечення. А духовенство і ченці повинні розвивати свою волю і ревність за спасіння душ віруючих. Обговорюючи це питання, Максим неодноразово наводив приклади з побуту латинського чернечого пастирства, розповідав, як католицькі монаші ордени існують на милостиню від мирян, яка підтримується існуючим серед мирян величезною повагою до чернечого “дєланія”. Західні ченці, як казав Максим, "виконані без усякої філософії і розуму богонатхненного писання", у вивченнях,в яких вони занурювалися і вдень, і вночі. Крім цього, вони вважають основною своєю чеснотою любов до ближніх, тому вони постійно зайняті християнською настановою і навчанням мирян. Все це викликає до них глибоку повагу з боку народу.

Ще одним прикладом, згадуваним Максимом, є побут і пристрій афонських монастирів. Якщо в ранніх описах афонського життя економічних питань відводиться досить небагато місця, то чим далі, тим більше Максим звертається до цєї теми. Відзначається, зокрема, відсутність сіл і лихварства в афонських монастирях, ченці яких живуть "одними своїми рукоділлями та безперестанними працями і в поті чола свого добувають собі всі потрібні життєві блага".

Особливе місце займає в спадщині Максима Грека тема ідеального правителя. Цікаво, що як ідеал Максим називає великого володаря Олександра Македонського, вихованого не менш великим філософом Арістотелем і саме тому став "царем великим і преславним". Кожній людині в житті догоджають три головні гріховні пристрасті - "сластолюбство, славолюбство і грошолюбство ". Але найбільш небезпечні вони правителю. Догоди утробі зводить людину на рівень тварини, любов до слави робить жорстоким тираном по відношенню до тих, хто не принижується до грубих лестощів. Але корінь всіх зол, з точки зору Максима Грека, - це жага багатства, якій немає і не може бути кінця і заради якої людина стає здатною на будь-який найбільш тяжкий злочин. Справжнім самодержцем виявляється лише той, хто подолав у собі ці згубні пристрасті і звернувся до трьох рятівних чеснот - правді, цнотливості і лагідності. Ідеальне правління повинне включати в себе і морально-етичний початок, і соціальну справедливість.

Соціальні і суспільні проблеми не проходили повз увагу Максима Грека. Цій темі присвячено сповнене викривального пафосу. "Слово, докладно викладає з жалем негаразди непорядних царів і властей останнього часу ". Центральним образом у "Слові" стає образ дружини, одягненої в чорний одяг, що сидить "край дороги" і сумно стогне і плаче. Мандрівник Максим, вражений скорботним виглядом жінки, навколо якої нишпорять хижі звірі, просить її назвати йому своє ім'я і відкрити причину страждань. Жінка не відразу вирішує відкритися, оскільки скорбота її невтішна, а на своєму шляху вона бачила чимало лицемірів, випробовуваний її удаваною участю. Але, відчувши людину Максим щиро співчуває, вона нарешті називає себе: "Ім'я ж мені не єдине, але по-різному: і начальство бо нарічуся, і влада, а влада, і господьство ". За всіма цими назвами стоїть головне і загальне ім'я. Жінку звуть Василя (від грец. - царська влада, царство, держава) і вона виступає як символічний образ багатостраждальної держави, охоплений хижими користолюбцями і неправедними правителями останнього часу. Нинішні володарі, як розповідає плаче жінка, користуються владою не для того, щоб приносити людям благо, а для власної вигоди. Вони ставлять собі чудові палаци, в яких придаються обжерливості і блуду. Вони поневолюють своїх підданих, але самі ще більш поневолені своїми пристрастями. Вони не виносять ніякої критики на свою адресу і тим уподібнюються біблійному царю Іродові, який занапастився викривши його Іоанна Хрестителя. Вони не хочуть слухати жодних порад і прирікають на страждання свій народ. На відміну від минулих часів, тепер не залишилося сміливих праведників, які заступилися б за принижених і страждаючих. Тим самим неправедні правителі гублять не тільки свою душу, а й наводять гнів Божий на свою державу.

7. Звинувачення проти Максима Грека

Максим Грек був звинувачений у свідомому спотворенні тексту священних книг, в єресі, в хулі на російських чудотворців, у засудженні практики поставлення руських митрополитів, в таємних зносинах з турецьким послом Скіндером, греком за походженням, і в прагненні "підняти" на Русь турецького султана. Позначилася і протидія Максима на розлучення і другого шлюбу Василя III, який, не дивлячись на загальний осуд, все ж таки одружився з молодою Оленоюю Глинською. Максима судили двічі - в 1525 і в 1531 р. Суд був організований як політичний процес, відповідало цьому завданню і його освітлення в супутніх документах. Останні 30 років життя Максима пройшли в ув'язненні в Іосифо-Волоколамському, Тверському і, нарешті, у Троїцько-Сергієвому монастирях.

8. Ув'язнення

Найбільш важкими були перші 6 років проведені в Іосифо-Волоколамському монастирі, коли Максиму не дозволялося ні читати, ні писати. За переказами, саме там, вугіллям на стіні Максим написав канон Парaкліту, Духу Істини і Утішителю (від грец. - заступник, тішить). Тверське ув'язнення було менш важким, але більш тривалим; Максим провів у Тверському монастирі близько 15 років, але там йому дозволялося не тільки читати, але й писати і навіть вести публіцистичну діяльність. Саме тоді за Максима вступають константинопольський патріарх Діонісій II, єрусалимський патріарх Герман і олександрійський патріарх Іоаким, просячи відпустити старого ченця на батьківщину. Але московська влада побоювалася, що Максим занадто багато дізнався про російське життя і після повернення на Афон може розповісти про все, що бачив і чув. Тому в Москві вважали за благо зовсім не відпускати його. У 1547-1548 рр. його переводять до Троїцько-Сергієвого монастиря, де він, вже звільнений і від пут, і від звинувачень, доживає останні роки свого життя.

9. Вшанування пам'яті Максима Грека

Навколо Максима утворилася тільки невелика група учнів, але враження він справив взагалі дуже велике і сильне, а його страдницька доля і ув'язнення тільки подавали новий привід шанувати його довготерпіння. Слава приходить до нього ще за життя, про нього з глибокою повагою та щирою похвалою відгукуються Вассіан Патрикеєв, Андрій Курбський, Зіновій Отенский, Герман Казанський та інші. Усього лише через кілька років після смерті Максима його зображення з'являється на стінах паперті Благовіщенського собору Московського Кремля, який був розписаний в 1564 році. Там Максим виявився відображеним у вигляді благовидого старця серед вельми авторитетних письменників і філософів античності - Гомера, Платона, Арістотеля, Анаксагора, Вергілія та ін М.Н. Громов відзначав, що подібної честі на Русі не удостоювався ніхто ні до, ні після Максима Грека. Тому й був він так скоро канонізований, вже за Федора Івановича в 1591 році.

Висновок

З усього вище сказаного ми можемо ближче познайомитися із ще однією видатною постаттю, і не просто постаттю, а з одним з найвидатніших перекладачів людства. Перекладацька спадщина Максима Грека є надзвичайно великою, важливою і, не побоюся цього слова, геніальною. Сьогодні нам важко навіть і уявити, що б ми робили без таких талановитих людей, як Максим Грек, адже професія перекладача є дуже важливою і складною, а переклад - є важливим допоміжним засобом, що забезпечує виконання мовою його комунікативної функції в тих випадках, коли люди висловлюють свої думки різними мовами. Переклад відіграє велику роль в обміні думками між різними народами і служить справі розповсюдження скарбів світової культури. Недарма А.С. Пушкін називав перекладачів "поштовими кіньми цивілізації".

Список використаної літератури

1. Громов М.Н. Максим Грек / Г.М. Николаевич ? М.: Мысль, 1983. ? 199 с.

2. Брокгауз Ф.А., Ефрон І.А. Енциклопедичний словник / Ф.А. Брокгауз, І.А. Ефрон ? М.: Русское слово, 1996.

3. Иванов А.И. Литературное наследие Максима Грека / А.И. Иванов - Л.: Наука, 1969. - 244 с.

4. Синицына Н.В. Максим Грек в России / Н.В. Синицына - М. : Наука, 1977. - 332 с.

5. Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://skatarina.ru.

Размещено на Allbest.ru