Особливості розвитку і основні напрями буддизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості розвитку і основні напрями буддизму

Вступ

Буддизм -- найдавніша світова релігія, яка є спільним компонентом різних цивілізацій Сходу -- від Індії до Японії. Його філософія глибока і оригінальна. Буддизм вважається „ключем до східної душі”, без нього не можливо зрозуміти багатьох культур і особливостей східних народів.

Сформувавшись в Індії в середині І ст. до н.е., буддизм поширився делеко за межі своєї батьківщини по всій південній, південно-східній і центральній Азії аж до Бурятії і Туви на півночі. Більшість буддистів проживають у таких країнах, як Шрі-Ланка, М'янма, Таїланд, Японія, Корея та Китай. Буддійськими країнами вважаються Кампучія, Лаос, В'єтнам, Монголія. Буддисти кажуть, що всього в світі їх є 356 млн.

1. Соціальні та історичні умови виникнення буддизму. Різноманітність легенд та історична довідка про народження, життя і смерть Сіддхартхи Гаутами

За переважаючим твердженням буддизм виник у лоні брахманізму як реакція на його елітарність, як вияв вільнодумства у боротьбі з закостенілою брахманською ортодоксією і зовнішнім ритуалізмом шляхом відкинення вчення про святість і непорушність варно-кастової системи (поділ індійського суспільства на елітарні варни -- брахманів, кшатріїв, вайшьїв, і безправних шудрів). Але соціальні та духовні передумови виникнення буддизму як оригінальної філософської системи слід шукати значно глибше в пошуках істини відлюдниками і мудрецями.

В якийсь період в індійській історії відбувається дивне явище. Велика кількість молоді залишає свої домівки, селища і міста та йде до лісу, де починає вести життя відлюдників, аскетів. Це відбувається оскільки індійська філософська думка прийшла до великого відкриття. Якщо раніше людина шукала божественне в природі, в оточуючому видимому світі, то споглядальники Індії відкрили його всередині себе, в середині свого духу. Мовчання, концетрація духу, особливі духовні вправи привели людину до того, що вона відкрила великий внутрішній вимір буття. Древні тексти розповідають, що з лісу з'явилися архати з довгим волоссям, напівоголені з відчуженими палаючими очима. І всі бачили, що вони щасливі. Це стало переломом в історії духу, що було засвідчено в древній індійській літературі, зокрема Ведах. На основі цього поступово сформувався брахманізм як пануюча релігія. Вона полягала у вірі в світ вічного, який назився світом Брахмана. Брахман -- це справжня реальність, а все що ми бачимо довкола, лише сплески Брахмана, який є вічним. Було розроблене вчення про дхарми, сансару і карму, а відповідно закріплений розподіл на варни. Але пошук істини навіть після цього не припинився і ліси Індії були наповнені аскетами і мудрецями, які поряд з брахманами користувалися повагою населення, найвидатншим з яких безперечно був Сіддхартха Гаутама або Шак'ямуні (мудрець із племені шак'я).

З подіями народження, життя і смерті Сіддхартхи Гаутами пов'язано чимало легенд, які не дають відокремити чистий і достовірний історичний матеріал. Але поряд з міфами знаходимо і більш вірогідний життєопис Будди, хоча він теж вважається легендою. Сіддхартха народився в передгір'ях Непалу, в невеликій державі. Батько його, місцевий раджа, дуже любив його і хотів вберегти від всіх важких вражень. Він побудував йому декілька палаців. Будда в одному зі своїх навчань говорить потім, що в нього був літній палац, зимовий, був парк з лотосами, а потім додає, що батько приховав від нього, що люди вмирають, що вони хворіють, старіють. В шістнадцятирічному віці він щасливо одружився і в нього народився син. І тут, одного разу царевич Сіддхартха вирушив у прогулянку без дозволу батька. Йому на зустріч попався старець, потім хвора людина (очевидно на проказу), аскет, що поринув у роздуми, і на завершення похоронна процесія. Ці „чотири зустрічі” стали поворотним моментом у його житті. Він запитав у свого слуги: що сталося з цими людьми, на що отримав відповідь: всі ми можемо захворіти, обов'язково постаріємо, і точно помремо. Ця думка вразила Гаутаму, нече грім, тому що він не був готовий до сприийняття трагічності людського життя. Він сказав, що життя не має змісту, якщо він загине. Чана відповів: нас вчать, що ти відродишся в новому тілі, якщо будеш добрим, то відродишся в доброму тілі -- тварини або людини. Ці слова довели Гаутаму до відчаю: чи не можна вибратися якось з цього кола? Коли це все повинно закінчитися? Ніхто не міг знайти відповіді. Тоді царевич Сіддхартха вирішив йти в ліс до відлюдників. По дорозі він помінявся з мисливцем одягом, одягнув жовтий плащ і сховався в лісі (потім жовтий плащ стає одягом монахів). Він поголив голову і бороду і оселився в лісі. Довгий час він ставив на собі найжорстокіші експерименти: морив себе голодом, довів своє дихання до кількох подихів на добу. Він став як привид, але все чекав, що йому відкриється таємниця життя. Та вона не відкривалась. Чутки про молодого шакійського відлюдника розійшлись по всіх околицях. Прийшло декілька відлюдників, які нетерпеливо стали чекати, коли ж він дістане одкровення. Як говорить легенда: „Гаутама молодий, йому було тільки 25 років; він сидить і чекає, обличчя його подібне до маски смерті; відлюдники заледве чуюють його тихі слова: коли ж це станеться?” В результаті він мало не помер.

І раптом він розуміє, що таким шляхом нічого не досягне, і говорить відлюдникам, що більше так чинити не буде. Цей перелом відбувся тільки завдяки милосердній жінці, яка побачивши, що він помирає, примусово його нагодувала. Він ожив і сказав: не потрібні людині такі знущання над собою. Ті, хто чекав на одкронення були розчаровані і залишили його за зраду в їхній справі. А він віддавався аскезі вже не так фанатично і чекав, коли наступить просвітлення. І воно прийшло під деревом бодхи, деревом просвітлення, як його тепер називають. Сіддхартху, як блискавка, осяяла думка, що, нарешті, він знайшов вихід з трагедії світу і він став Буддою (просвітленим). Потім, як розповідає легенда, його стали мучити демони або бог Мара, щоб він спокусився, але в них нічого не вийшло. Коли Будда усвідомив своє відкриття, то захотів зустрітися з тими монахами, які його покинули, на що ті погодилися з неохотою, але легенда говорить, що, наблизившись, були вражені світлом, яке йшло від його обличчя. Він виклав їм своє вчення (а саме чотири святих істини і восьмеричний шлях), яке потім проповідував до самої смерті. Якщо його (вчення) дотримуватись, казав Будда, тоді поступово, людина набуде незвичайного спокою духу. Повної свободи. І вони повірили. Всі вдягнули жовті плащі, поголили голови і практично утворили першу буддійську монашу громаду.

Будда прожив близько 80 років. Він подоружував по Індії. У нього були сутички з деякими з місцевих селян; були трагічні моменти, коли просвітлений попав до себе на Батьківщину, і батько його був в жасі, що його син, син раджі став бідним монахом. Раджа намагався якось вмовити Сіддхартху, але скінчилося все тим, що Будда повів за собою і свого сина. Як говорить легенда: він був свідком того, як вороги напали на його країну. Будда прийшов туди вночі, тинявся між трупів, скалічених після побоїща, і тихо повторював: так здійснилась їх доля.

Він помер (парінірвана або велика смерть) в позі лева, на прощання сказавши: „Монахи, все існуюче минуче. Турбуйтесь про своє спасіння.

2. Вчення про дхарму, сансару, карму та нірвану. Чотири „святих істини”. Восьмирічний шлях. Моральні заповіді буддизму для монахів та мирян (панчашила). Тріпітака (написання, склад, зміст). Інші не канонічні тексти буддизму

буддизм сіддхартха гаутама релігійний

І все таки, постає питання: яка ж ціль Буддійського самовідречення. Цю ціль Будда називав нірваною. Він ніколи не дозволяв собі дати їй визначення. Нірвана -- це повне згасання пристрастей і навіть самоусвідомлення. Погашення буття. Тут не виникає „ніщо”, як в смерті. Звідки з'явилося буття? Початково виникло коливання елементів всесвіту, дхарм. Воно створює життя, переродження, природу, людину. І все це зло. Житя -- зло, буття -- зло, все це не потрібне, негативне явище, оскільки є стражданням від початку до кінця. Будда вирішує питання про трагічність життя, виносячи смертельний вирок життю. Життя не потрібне, це помилка природи. Справжнє реальне буття -- це мовчання нірвани. Людина має можливість на своєму індивідуальному шляху відмовитись від спраги життя, подолати всі переродження, розсіятись і піти в небуття. І чим швидше людство в решті решт від усього відмовиться, передусім повністю відмовиться від стремління до буття, тим краще для Всесвіту, бо існування для нього тільки мука і страждання.

Фундаментальною концепцією буддизму є уявлення про дхарму (якість, елемент, річ, закон). Дхарми -- життєві елементи, які вступають у миттєві комбінації, залишаючись при цьому незмінними, але з'єднуючись кожен раз по-новому, утворюють нові структури. Потік дхарм утворює особистість, і від з'єднання дхарм залежить на яку істоту перетвориться людина. Як з'єднуюча і організуюча сила виступає карма, яка розподіляє елементи відповідно до вчинків людини.

Нірвана -- „згасання”, „спокій”, припинення хвилювання дхарм і утворення їх нових з'єднань: людина вибуває з кругообігу життя -- сансари, але дхарми не зникають, лише припиняється їхнє хвилювання.

Сансара не має початку, ніким не створена. Її сутність: афекти і сукупна карма живих істот попереднього космічного циклу. Подібно до того, як окрема істота помирає і відповідно до своєї карми набуває нового народження, так увесь світ набуває нового народження, проходить цикл розгортання і перебування, а потім руйнується, розпадається, щоб відновитися знову відповідно до колективної карми всіх живих істот.

Для того, щоб досягти нірвани, слід найперше усвідомити чотири благородних істини:

1. життя -- страждання;

2. причиною страждань є людські пристрасті і бажання;

3. позбутися страждань можна лише відмовившись від земних бажань, від жадоби життя, занурившись в нірвану;

4. існує священний шлях позбавлення від страждань і досягення нірвани. За словами Будди: „не радіти, але і не сумувати, піднятися над всім цим”.

Тоді слід пройти „восьмирічний” або восьмичленний шлях пізнання істини, який полягає:

1. Праведна віра (треба повірити Будді, що світ повний скорбот і страждань і стримувати у собі пристрасті, любов до земних благ, до життя).

2. Рішучість (треба рішуче ствердити свій шлях, обмежити свої бажання і пристрасті).

3. Праведна мова (необхідно пильнувати за своїми словами, щоб вони не несли зла, мова повинна бути правдивою і доброзичливою).

4. Праведні діла (слід уникати недобрих вчинків, робити тільки добрі справи).

5. Праведне життя (треба вести достойне життя, не шкодити живому -- людям, рослинам, тваринам, комахам і т.д.)

6. Праведна думка (треба пильнувати за керунком своїх думок, погані думки -- зло, їх слід відганяти, налаштовуватись тільки на добро).

7. Праведні помисли (слід уяснити, що зло від нашої плоті).

8. Істинне споглядання (треба постійно і терпеливо тренуватись, досягти вміння глибокого зосередження, заглиблення у пошук істини)

Моральні заповіді (5) для мирян (Панчашила): ахімса (не вбивати), не вживати спиртних напоїв, не торкатися чужих дружин, не говорити неправди, не брати чужої власності.

Моральні заповіді для монахів (10): берегти живі істоти; дотримуватися цнотливості; не говорити неправди; не брати чужої власності; не вживати вина; уникати надмірного вживання їжі; уникати світських забав; не вживати пахощів, оздоблень, прикрашувань; не спати на розкішних ложах; не приймати подарунків з золота і коштовних каменів.

Найдавніші буддійські священні тексти існували вже в І ст. до н.е. і були написані мовою палі, якою, як вважають, користувався Будда.

Складаються ці тексти з 31 книги; вони поділені на три частини і названі Тріпітака, що перекладається як „Три кошики”, а саме:

Віная-пітака (кошик дисципліни) містить правила і приписи для монахів і монахинь. По-суті, це статути буддійських монастирів.

Сутта-пітака (кошик проповідей) складається з проповідей, притч, прислів'їв Будди та його учнів.

Абхідхарма-пітака (кошик найвищої доктрини) містить коментарі до „Чотирьох благородних істин” (філософія буддизму), „Восьмирічного шляху” (етика буддизму) і психотехніки буддизму з метою досягнення „просвітлення” за допомогою медитації.

Всі ці тексти дбайливо зберігались і переписувались у найбільш відомих монастирях. У 1871 році у Мандалі (Бірма) був скликаний П'ятий буддійський собор, на якому 2400 ченців -- знавців канону -- шляхом звірки різних списків і перекладів створили уточнений текст Тріпітаки, який потім був вирізьблений на 729 спеціально вирізаних мармурових плитах. Для кожної плити був побудований окремий мініатюрний гостроверхий храмик. Ці храмики, які стоять стрункими рядами, склали храмовий комплекс Кутодо -- ціле своєрідне храмове містечко, сховище канону.

Крім канонічної літератури буддисти вважають корисною неканонічну. Це, в основному, збірники біографій Будди або коментарі до канону.

3. Процес формування релігійного культу буддизму. Космічні уявлення буддизму. Бодхисатви. Мистецтво буддизму

Цей процес почався відразу після смерті Будди (13 жовтня 483 р. до н.е.). Після кремації його прах і рештки кісток склали у золочену урну і помістили її на горі великої ступи в Кушингарі. Однак, сім царів з інших областей, які прийняли буддизм, направили послів з вимогою приділити їм частки святого праху. Одержавши відмову, вони почали військовий наступ. Біля стін Кушингара мав відбутися бій. Але барахман Дрона вмовив людей не порушувати заповідей Будди і не проливати кров. Святий прах був поділений на 8 частин і поміщений у релікварії, які кожен цар повіз у свою країну і встановив на спеціально збудованій ступі.

Буддизм швидко розповсюджувався. Цю релігію підтримало міське населення, правителі, воїни. Їм імпонувало вчення, яке з розумінням ставилося до людських страждань, яке закликало гальмувати пристрасті, творити добро, і те, що позбавлення від зла і досягення істини достойні всі люди. Спочатку носіями буддизму були аскети, які об'єднувалися в громади, відмовлялись від майна, власності, голили голову, вдягалися у лахміття переважно жовтого кольору і мали при собі лише необхідне -- чашку для милостині, посох, миску для води, бритву. Поблизу місць їх оселення ховали померлих аскетів, а на місцях поховання відомим з них будували пам'ятники-ступи (куполоподібні будівлі з замурованим входом). Довкола виникали різні будови. Так започатковано буддійські монастирі. Вони скоро перетворилися у головну і єдину форму організації буддистів, стали буддійським центрами, своєрідними університетами і бібліотеками. Буддійська громада називалася сангхою. З неї можна було виходити і повертатися до світського життя.

Було також розроблене вченя про світобудову.

Космологія буддизму представляє Всесвіт як три сфери (світи або поверхні). Верхній поверх -- це світ божественний, сфера духу. Ця вища сфера є тотожна відвічному Будді, його космічному тілу і нірвані. Космічне тіло Будди здатне з'явитися в різних іпостасях, в тому числі і в земному образі, що вже було, коли на землі жив Будда Гаутама. А в майбутньому на Землю ступить Будда Майтра (Будда Майбутнього).

Нижче від цієї сфери розташований світ богів різних рангів.

Нижній поверх Всесвіту складає сансара -- це весь світ, який ми сприймаємо чуттєво, світ безперервних змін, становлень і розрух, світ перероджень і страждань. У сансару входить частково світ нижчих божеств, а також розташоване у глибинах землі пекло. Зображення сансари -- коло, колесо, яке символізує біг часу, і з якого можуть вийти і досягти нірвани (стати буддою) тільки люди.

Універсальною інтерпритацією моделі Всесвіту є мандала -- предмет буддійського культу, де план Всесвіту передано у вигляді кола та квадрату.

У ранньому буддизмі культ обмежувався читанням текстів, проповіддю і сповіддю монахів, пошанування реліквій і предметів, якими користувався Будда. По суті, єдиним періодичним культовим актом громади монахів можна вважати церемонію пошадха -- день посту, що став днем покаяння монахів.

Учення Будди не містило ідеї Бога, і тому в ранньому буддизмі не було молитви. Замість молитви була медитація -- вправа, яка сприяла посиленню уваги, концентрації думки, оволодіння волею і розумом. Заняття медитацією -- шлях до просвітлення і спасіння. Лише добрими вчинками (без медитаці) людина не досягне нірвани.

За буддійським вченням Будда вказав на 4 місця для паломництва: місце народження Будди, місце, де він став просвітленим (Буддою), місце його першої проповіді; місце його смерті.

У буддизмі Махаяни існують і дуже шануються бодхісатви. Це святі сподвижники, які досягли мети спасіння. Стати Буддою, піти в небуття, в нірвану для них можна вже. Але вони цього не роблять, залишаючись з людьми і допомагаючи їм. Головна якість бодхисатви -- праджня (премудрість, тобто здібність збагнути справжню реальність, і каруна (велике співчуття), яке виражається в умінні різних живих істот.

Спочатку бодхисатвою називали будь-якого віруючого, який намагався здійснити таку альтруїстичну місію. Пізніше ця назва стала використовуватись виключно для великих святих, які наділені наприродньою могутністю. Вони перевершували силу богів.

Зрештою, в текстах Варджаяни описуються обряди, виконання яких повинне забезпечити благословенну діяльність -- це медитація перед мандалей, виголошення священних фраз, звуків (мантр) повинно допомогти в досягенні просвітлення. З'являються потім церемонії і таємні обряди.

Разом з бодхісатвами з'являється пантеон святих, яким можна помолитися, попросити в них допомоги. Будди, бодхисатви та інші святі мали кожен свій лик, історію, функцію, перетворилися на об'єкт поклоніння. Їх образи відтворювало і оспівувало мистецтво буддизму. Зокрема розвивалося паркове і архітектурне мистецтво.

Взагалі релігія буддизму тісно пов'язана з рослинним світом, оскільки все життя Будди зображається у взаємозв'язку з природою, особливо деревами (наприклад, народження, просвітлення, проповідування тощо). Тому буддизм плекає любов людини до природи, до всього навколишнього середовища. Відповідно буддійські монахи розводили довколо своїх монастирів цілі гаї. Жили вони в довкіллі мирної природи, яка дуже потрібна для спокою людини. Саме завдяки буддійським монастирям і храмам виникло садово-паркове мистецтво, яке було перенесене до інших країн від Китаю до Європи. Ця особливість буддійського турботливого ставлення до природи як до виконання важливої морально-етичної настанови про „збереження всього живого” дуже позитивно впливає на вирішення всього комплексу екологічних проблем у країнах, де поширений буддизм.

Буддійська архітектура розвивалась під впливом розвитку буддійських ритуалів. Одним з головних об'єктів поклоніння є чакра -- багаторадіусне коло, символ вчення - дхарми, символ сонця, спасіння. Таким же важливим об'єктом поклоніння є ступа -- це специфічний меморіальний пам'ятник, що є, як вже зазначалось, сховищем часток праху Будди Гаутами та інших реліквій. За переказами Будда двом своїм першим учням дав правила збереження реліквій і передав їм свій локон і нігті. Потім він пояснив якою має бути ступа. Поступово в Індії побудували багато таких ступ (без будь-яких останків Будди), які стали центрами медитації і культу, а їхня архітектурна форма ставала дедалі складнішою, художньою. Громада монахів шанувала реліквії Будди (в особливій пошані був зуб Будди), вважала їх талісманами.

Також будуються храми, в яких багато зображень буддійських божеств, на розписах по стінах малюють епізоди з життя Будди, його великі статуї часто ставили і під відкритим небом. Пишні богослуження супроводжуються звуками труб і барабанів. Ченці інколи вдягають фантастичні костюми і розігрують пантоміми. Багатолюдні процесії супроводжують священні реліквії, коли їх виносять з храму.

Поява іконографії Будди відноситься до часу формування буддизму Махаяни. Його зображували умовно -- символом або атрибутом, яким є священне колесо закону, тюрбан, трон, сліди босих ніг, релікварій та ін. Образотворчий канон Будди передає три статурні композиції, при чому всі пов'язані з тими поворотними пунктами в житті Будди, які відображають просвітлення, проповідницьку діяльність і парінірвану. Їм відповідає образ Будди, який силить у позі йога; Будди, який крокує вперед, несе до народу істину, і Будди на смертному ложі.

4. Хінаяна, махаяна. Релігійні течії, школи та секти та буддизму

Як вже зазначалось, спочатку буддійські громади складали жебраючі ченці. Чернечий буддизм носив назву хінаяна (мала колісниця). Але не всі послідовники Будди погоджувались носити чернечий одяг, і так виник інший напрям в буддизмі -- махаяна (велика колісниця).

Хінаяну також називають південним буддизмом, оскільки він почав поширюватися в країнах південної і південно-східної Азії, махаяну вважають північним буддизмом.

Хінаяністи використовують священні тексти мовою палі, а махаяністи на санскриті.

Релігійним ідеалом Хінаяни є архат (гідний, святий), послідовник чернечих заповітів, який за одне життя досягає нірвани. Мета ж мирян -- турбота про сангу (чернечу громаду) і поліпшення своєї карми.

У хінаяні (початковій) Будда не вважався божеством, не був надприродною істотою, а лише людиною, яка завдяки власним зусиллям просвітлилася і таким чином знайшла шлях до звільнення, а також вчителем і наставником, який дав Дхарму (закон просвітлення). Від здобув нірвану, і у світі більше не присутній. Тому всі молитви та інші форми культу мають сенс лише як меморіальні акти, мета яких -- віддати шану пам'яті вчителя, а спогад про нього -- приклад для наслідування.

Ідеалом махаяни є бодхисатва (пробудежена істота), про яку вже йшлося вище. Культ бодхисатв настільки важливий для Махаяни, що іноді її називають Бодхисатваяною -- колісницею бодхисатв.

Будда також розуміється в Махаяні по-іншому. Будда, у суворому розумінні цього слова, -- споконвічно пробуджена природа свідомості, істинна реальність, якою вона є в дійсності, що набуває у пізніших текстах риси безякісного Абсолюта, подібного до брахмана. Ця справжня сутність Будди називається в Махаяні Тілом Дхарми.

Але через велике співчуття цей вічний Будда виявляє себе ще у двох формах, або тілах: на рівні світу -- як тіло насолоди, в якому Будда спілкується з бодхисатвами, повчає їх, і водночас насолоджується блаженством нірвани; на рівні світу бажань -- як „перетворене” тіло. Будда постає як людина -- наставник і вчитель істини. Саме перетвореним тілом і був згідно з махаяною, історичний Будда Шак'ямуні.

Махаяна також вчить, що кожна жива істота наділена природою Будди і є Буддою потенційно. Йдучи шляхом бодхисатви, людина може зреалізувати цю природу, досягти досконалого і повного просвітлення і пробудження - стати буддою.

Не відміну від хінаяни, махаяна наділяє своєю увагою не лише монахів, а й усіх віруючих, намагаючись максимально залучити до релігійної практики якомога більше людей. При цьому махаяна твердить, що досягнути стану будди можуть не лише монахи, але й благочестиві та мудрі миряни.

У другій половині І ст. н.е. в рамках буддизму махаяни формується новий напрям, який називається Варджаяна (Алмазна або Громова колісниця), і відомий на Заході як тантричний буддизм (від назви священних текстів цього вчення -- тантр, дослівно „нитка, на яку щось нанизується).

Варджаяна -- ізотеричне (таємне) вчення, яке забезпечує досягнення стану будди упродовж одного життя. Для Ваджраяни характерні: 1. використання найзвичайно розроблених форм йоги, 2. візуалізація образів божеств, які символізують вищі стани свідомості; 3. повторення специфічних молитв - мантр; 4. психотехнічні способи і методи споглядання; 5. активне використання сексуальної символіки: зображень шлюбного поєднання богів, що уособлюють поєднання праджні (мудрості) і упаті (умілих, вправних засобів, використовуваних бодхисатвами), з яких народжується пробудження і просвітлення (бодхи).

До китайськтих напрямів буддизму належать вчення „чань” і „чистої землі”. Перший з них, відомий лише під японською назвою „дзен”, був школою, зорієнтованою на заняття психотехнічною практикою. Послідовники цієї школи вважали, що істинний смисл буддизму осягається лише завдяки поглибленому спогляданню („дивись у свою природу і станеш буддою”), а не внаслідок вивчення доктринальних і філософських текстів.

Школа „чистої землі” (япон. „дзедо”) вважалася формою релігійної практики поклоніння будді Амітахбі. Сподіваючись на його допомогу, послідовники школи молитвенно повторювали його ім'я.

Ламаїзм -- ще одна поширена форма буддизму. Виникає у пізньому середньовіччі в Тибеті. У цій своїй найбільш пізньому і специфічному різновиді, на думку вчених, буддизм досягає найбільшого і найзавершенішого вигляду. Вчення про нірвану у ламаїзмі відсувається на другий план. Детально розроблена космологічна система. Вершина її -- Будда Будд-Адибудда, володар усіх світів, творець усього, його головний атрибут велика пустота, яка є духовною суттю, духовним тілом Будди і пронизує собою все. Усе живе, кожна людина несе в собі частку Будди і тому володіє потенцією для досягнення спасіння. Досягнути спасіння можуть лише небагато людей. Для більшості головне поліпшити свою карму і переродитися або відродитися в Західному раю будди Амітаби або на одному з багаточисельних небес, в одному ряді зі святими, чия карма дозволяє довго жити в їх світах і залишатися молодими і здоровими. А хто хоче позбавитись перероджень, вийти за межі сансари, вступає на шлях аскези, медитації, самовдосконалення і так далі, тобто на шлях, який іде до нірвани. Його проходили лами у монастирях. Підготовка включала освіту, обряд ординації, присвоєння чергових звань, вступ на шлях спасіння. Образ життя лам був доволі суворий, вони повинні дотримуватись буддійських принципів існування. Ієрархія увінчувалась нечисленною групою настоятелів великих монастирів і прибічників Далай-лами і Панчел-лами. Останній є загальновизнаним авторитетом всіх прихильників ламаїзму і багатьох буддистів, він зосередив вищу духовну і політичну владу.

Размещено на Allbest.ru