Історія іудаїзму і протестантизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Іудаїзм. Особливості протестантської догматики і церковної організації раннього протестантизму: лютеранство, кальвінізм, англіканство

Однією з найдавніших етнонаціональних релігій є іудаїзм, якому належить особливе місце в історії релігії та світової культури. Іудаїзм -- одна з найдавніших етнонаціональних релігій, яка започатковує ідею єдиного Бога-творця й володаря Всесвіту; поширена здебільшого серед євреїв.

Назва цієї релігії виникла в VI ст. до н. е. в середовищі грекомовних євреїв («елліністів») з метою відокремлення власне еллінізму від єврейського релігійного способу мислення.

Походження. Історично євреї -- одне із семітських племен Аравії та Палестини -- беруть свій початок десь за два тисячоліття до нашої ери. За Біблією, спілкування Авраама з Богом датується приблизно 2085 р. до н. е. Бог цьому праведному чоловіку оголосив, що його нащадки будуть численними й утворять народ, обраний серед всіх інших народів світу. Після цього прабатько євреїв переселився з Месопотамії до Ханаану. Він, його син Ісаак та онук Яків поклонялись одному Богу -- Ягве (Яхве, Єгові). Біблія розповідає про те, що Яків, якому Бог дав ім?я Ізраїль (євр. -- Божий герой), разом із дванадцятьма синами та їх сім?ями переїхав у долину Нілу, до Єгипту. З часом добровільне переселення перетворилося на рабство, а народ Ізраїлю із невеликої групи людей, практично однієї сім?ї, став декількамільйонною нацією.

Приблизно 1250 р. до н. є. Мойсей (з коліна Левія) вивів євреїв з єгипетського полону в землю, обіцяну Богом, тобто в Палестину. На околицях гори Синай (на Синайському півострові) євреї мешкали майже рік. Саме тут Мойсею Бог дав ще й вказівку спорудити скинію, тобто молитовний будинок для богослужінь у похідних умовах. Все це детально описано у п?яти перших книгах Старого Завіту (Буття, Вихід, Левит, Числа, Повторення Закону), які ще називаються П?ятикнижжям Мойсея, або Торою. Тому Тора є основним священним текстом іудеїв

Потім настали періоди суддів, об?єднаної монархії під керівництвом Саула (євр. Шауль -- випрошений). Знаменитим було царювання Давида (євр. -- улюблений). Вершини могутності євреї досягли в часи царювання над усіма колінами сина Давидового -- Соломона (євр. Шлом -- мирний, багатий миром). Соломон спорудив храм у Єрусалимі (євр. Єрушалаїм -- місто Великого Царя), який у Старому Завіті називається домом Господнім, або домом Божим.

Приблизно 935 р. до н. е. відбувається поділ нації на Ізраїль (Північне царство, 10 родів) та Іудею (Південне царство, 2 роди

У деяких джерелах можна знайти критику раннього іудаїзму за багатобожжя, ідолопоклонство та примітивізм. Проте немає ніяких достовірних даних, які б підтверджували таку позицію. Насправді вже ранні книги Старого Завіту свідчать про розвинуте етичне єдинобожжя, яке не має собі подібних серед вірувань давнього світу. Із самого початку Бог Старого Завіту явив себе як всемогутній, люблячий, благий і справедливий. Він -- безкінечний і глибоко персоніфікований Творець усього сущого. Бог поставив перед народом Ізраїлю високі моральні вимоги і його благословіння залежало від соціальної та моральної справедливості, досягнутої обраним народом. Як визначальний елемент культу було введено своєрідну систему жертвопринесень, які демонстрували необхідність спокутувати гріхи Сучасний іудаїзм значною мірою відрізняється від іудаїзму Старого Завіту. Суттєві зміни в релігії іудеїв почалися ще в часи Вавилонського полону. Ще тоді вони почали збиратися для молитов і роздумів в особливих місцях -- синагогах. Навіть після відновлення Єрусалимського храму синагоги продовжували залишатися місцями молитовних зібрань більшості іудеїв. Коли ж римляни остаточно знищили храм, синагоги стали офіційними центрами розповсюдження іудаїзму.

Зі знищенням храму перервалась і традиція жертвопринесень. Синагоги були місцями обрядів, молитов. Іудейських жерців (левітів) замінили вчителі Закону -- рабини, що походили, як правило, з фарисеїв (іудеїв, що вимагали суворо дотримуватися релігійних догм та відзначалися показним благочестям), які започаткували традицію його усної передачі. Закон став регламентувати навіть незначні моменти повсякденного життя.

Святе Письмо. Святе Письмо іудаїзму відоме також за давньоєврейською абревіатурою як ТаНаХ. Воно складається з Тори (Закону, П?ятикнижжя Мойсеевого), Невиїм (євр. -- Пророки -- 21 книга) та Кетувім (євр. -- Писання -- 13 книг.

Талмуд (євр. -- Вчення) складається з великої кількості томів. Так, виданий у 60-х роках Радою синагог Америки Талмуд має 13 томів. Його детально вивчають у іудейських семінаріях, коледжах і суботніх школах, адже він є основою основ усієї повсякденної практики і теології іудаїзму. До Талмуду входять моральні міркування, афоризми життєвої мудрості, метафізичні ідеї, історичні оповіді, мрії про майбутнє євреїв, месіанське уявлення про шляхи порятунку всього людства тощо.

Віровчення та культ. Спасіння іудея досягається жорстким дотриманням усіх 613 вимог Тори. 365 із них (за кількістю днів сонячного року) забороняють певні вчинки, наприклад «не вбий», «не вкради». 248 (за кількістю органів людського тіла) наказують, наприклад «шануй батька твого і матір твою».За недотримання передбачено систему покарань, що складається із семи сходинок: побиття камінцями; спалення; вбивство; задушення; смерть, послана з неба; знищення; тілесне покарання. Так, людина, що свідомо порушила накази про обрізання та пасхальну жертву, підлягає знищенню. Окрім двадцяти двох, існує ще чотирнадцять злочинів, які караються карет, якщо їх вчинено свідомо, але без попередження. а свідоме порушення заборон карають знищенням, за несвідоме -- людина зобов?язана принести очищувальну жертву (хатат). Відмінність між знищенням (карет) та смертю, посланою з небес, полягає в тому, що на знищеного кара чекає і після смерті, тобто по тому, як він залишить цей світ. Смерть, послана з небес, несе спокуту. Кожного, хто порушив заборони Тори, карають: йому наносять тридцять дев?ять ударів паском із волячої шкіри. Перед екзекуцією покараного оглядають, щоб визначити, чи зможе він витримати тридцять дев?ять ударів, чи це не приведе до смерті. Не можна карати людину більше, ніж вона зможе витримати. Рішення про покарання смертю могло затверджувати лише зібрання із 71 мудреця Тори -- Синедріон (Великий Бет-дін), що збиралося в Єрусалимському храмі. У 60 р. до н. е. смертну кару в Ізраїлі було відмінено, і нині тілесні покарання не застосовуються.

Зруйнування давньоєврейської держави римлянами поклало край первинному іудаїзму і стало початком його синагогального періоду. Синагогу (євр. -- Будинок для зборів) - це приміщення чотирикутної форми, поділене колонадами на три відділення.

Під час богослужіння чоловіки одягають спеціальні головні убори і білі шарфи. Віруючі євреї носять головні убори, не знімаючи їх. В ортодоксальних синагогах чоловіки і жінки сидять окремо. Особливе значення в іудаїзмі мають молитви, в яких мова йде про нескінченні біди та страждання єврейського народу, розсіяного по всьому світі.В іудаїзмі чільне місце посідає сім?я. Значна кількість релігійних свят водночас є сімейними. Найзначніше з них -- щотижневий Шабат (євр. -- Субота) розпочинається увечері в п?ятницю із заходом сонця.

Одна з найхарактерніших рис іудаїзму -- щорічні свята та пости, в яких беруть участь усі віруючі. Передусім це Шабат (Субота) -- щотижневий святковий день відпочинку. У цей день віруючий єврей не працює, не користується транспортом і не бере в руки ніяких знарядь праці, якщо тільки не виникає небезпеки для життя, що автоматично знімає всі суботні заборони.

Головне свято іудеїв -- Песах (Великдень), яке випадає на 15-й день місяця нисан (березень -- квітень). Воно водночас є символом весняного відродження природи й ізраїльської нації після виходу з Єгипту.Друге щорічне свято -- Суккот (свято кущів), яке починається на 15-й день місяця тишрей (вересень -- жовтень). Це веселе свято жнив, коли будують курені з гілляк, в основному пальм та маслин, згадуючи ходіння ізраїльського народу в пустелі після звільнення з єгипетського рабства.

Є й інші свята: Рош-Ашана -- єврейський Новий рік, що випадає на перший день Тишрея, Иом-Кіпур (день Спокути), Пурілі, Ханука (Освячення) тощо.

2. Течії теології іудаїзму

Теологія іудаїзму знає кілька течій. Це -- караїми та кабала. Рух караїмів виник у VIII ст. у Вавилоні як новий підхід до коментування Тори. Прихильники цієї школи називалися караїмами, тобто «Синами Писання». Засновником її був учений Анан бен Давид, мешканець Багдада. Він зі своїми послідовниками повністю відкинув рабинські коментарі до Талмуду і вчив, що єдиним авторитетом має бути єврейська Біблія, в першу чергу Тора. Кабала -- містичне релігійне вчення, яке виникло в іудаїзмі у ХIII ст. Його прибічники оголошують себе продовжувачами давніх таємних релігійних учень. З часом Кабала стала центром найрізноманітніших окультних течій, що не мають нічого спільного з іудаїзмом.

Власне Кабалу поділяють на дві основні течії: теоретичну та практичну. Прибічники теоретичної течії опікуються в основному метафізичними та містичними проблемами; практичної -- цікавляться насамперед тавматургією (практичними основами магії).

Течії іудаїзму. Сучасний іудаїзм має три головні течії: ортодоксальну, реформістську і консервативну.

Серед ортодоксів виділяються ультраортодокси, що дістали назву хасиди (євр. -- благочестиві). Заснована ця течія в Україні в середині XVIII ст., а її фундатором є БЕШТ (абревіатура імені Ісраеля Баал Шем Това). Він учив, що соціальна нерівність, притаманна цьому світу, не впливає на стосунки між людиною і Богом Справжнім праведником є не той, хто віддає весь свій час власному навчанню, а той, хто турбується про простих людей. З України хасидизм потрапив разом із мігрантами до єврейської діаспори. Нині його центр перемістився до США.

Реформістський іудаїзм виник в Америці. У ньому менше значення надається положенням і приписам Талмуду. Синагоги реформістів, як правило, називаються храмами, а святкування Суботи вони перенесли на неділю. Вчення реформістів передбачає майбутнє пришестя Месії й тілесне воскресіння. Вся їхня релігійна система побудована на фундаменті суворого єдинобожжя.

Консервативна течія займає серединне положення між ортодоксальною й ліберальною. Іудаїсти-консерватори відзначають свята і дотримуються основних традицій, намагаються зберегти незмінною сутність національної культури і релігії. Іудеї-консерватори -- це, як правило, освічені люди, які відіграють значну роль в інтелектуально розвинених прошарках суспільства.

Межі поширення.

Європа, Азія Африка, Північна Америка, Південна Америка, Австралія.

Особливості протестантської догматики і церковної організації раннього протестантизму: лютеранство, кальвінізм, англіканство.

3. Протестантизм і особистісне спілкування з Богом

Відповідно до загального вченням християнства протестантизм всіх різновидів стоїть на тій позиції, що знання релігійної істини дається людині божественним одкровенням. У християнстві не викликає сумніву положення про те, що основним джерелом одкровення є Біблія. Але в ній є багато протиріч, а також незрозумілих місць, які вимагають тлумачення та роз'яснення. Для католицизму право такого тлумачення належало тільки церкви, причому настільки незаперечно, що мирянам навіть заборонялося без керівництва з боку духовенства читати Біблію.

Протестантизм позбавляв папство і церкву монопольного права тлумачення Біблії. Для цього протестанти проголосили право кожного віруючого не тільки самостійно читати, але й тлумачити Біблію. Що ж стосується Священного Передання, то протестантизм відмовив йому бути джерелом одкровення. "Тільки Біблія" - це стало основним девізом усіх протестантських церков.

Реформатори наполягали на особистому відношенні людини і Бога. Відомо, що в ортодоксальному католицизмі Бог мислиться як єдність трьох особистостей: Бога-отця, Бога-сина і Святого Духа. Багатовікова історія церкви свідчить про те, що саме формулювання і тлумачення догмату Трійці складає своєрідний епіцентр богословських баталій. Офіційний початок їм було покладено олександрійським теологом Арієм (IVвек), який піддавав сумніву друга особа трійці - богоподібного Ісуса Христа.

Саме акценту особистісному спілкуванні з Богом визначив типологічну особливість протестантизму. На місце церковного однаковості прийшов релігійний і богословський плюралізм. Тому в різних країнах і навіть всередині однієї країни виникали різні віровчення. Всі вони розділяли ключові ідеї і уявлення, визначали їх загальний протестантський характер, (концепцію "особистої віри", "хрещення в дусі", обраність і т.д.), але в залежності від специфіки політичної боротьби і соціальної позиції звичні символи і поняття набували особливий характер. Так виникли його різні течії: англіканство, лютеранство, кальвінізм.

Перш за все, атаці Мартіна Лютера піддалася претензія католицької церкви на небесне заступництво і представництво. Між людиною і Богом, як вважав М. Лютер, не повинно бути жодних посередників; Бог дає спасіння за своєю вільної волі, а зовсім не ведений домаганнями грішника. Доля людини визначається не церквою, але цілком милістю божою, а хто вірує своїми силами порятунку добитися не може і не здатний. Він знаходить його лише тоді, коли усвідомить себе безнадійно гріховною істотою, знаходить особисту віру в Бога і в спокутну жертву Ісуса Христа. Вчення про "особистої віри" як єдиному і достатньому умову порятунку, утворює фундамент протестантської догматики і передбачає переосмислення всього традиційного вчення.

Особиста віра, за вченням Лютера, викликає радикальний переворот в душі людини, робить його "внутрішньо" вільним. А тому гасло любові до ближнього прирівнюється до служби ближньому: людина не повинна зразок ченця втікати від світу. "... Служити Богові, - підкреслював Лютер, - є не що інше, як служити ближньому, чи то дитина, дружина, слуга ... будь-кому, хто тілесно і душевно тебе потребує, і це є богослужіння".

Протестантизм означав і значне спрощення обрядності. В 1519 р. Лютер остаточно відмовився вважати християнськими таїнствами шлюб, конфірмацію, посвячення в сан, соборування, а надалі й сповідь, оскільки вважав, що вони створені самими людьми. Свою значущість в лютеранстві зберігають лише два з семи християнських таїнств: хрещення та причащання. Але, за Лютером, і ці таїнства не повинні бути в компетенції священика; їх мають право здійснювати усі віруючи, оскільки кожна людина стає священиком після хрещення, приймаючи Євангеліє і християнську віру.

У результаті радикально змінюється розуміння церкви як інституту, в якому священик відав таїнствами, а з ним реформується і все канонічне право, структура норм і регулювання священицької ієрархії. Кожен християнин, оскільки пройшов крізь хрещення, визнається рівним за благодаттю з усіма хрещеними по вірі. Тому всі мають право обирати керівників протестантських громад та бути ними обраними. Обирають спеціальних служителів -- дияконів, пресвітерів, пасторів, єпископів.

Основою богослужіння є читання Біблії та проповідь, що відбувається не латиною, а національною мовою. Супроводжується богослужіння органною музикою, співами; запалюються свічки, вшановується хрест. У лютеранських церквах немає ікон, але зберігаються розп'яття, використовуються богослужбове вбрання. Окрім Біблії, як Святого Письма, лютерани традиційно вшановують «Книгу Згоди», куди увійшли великий та малий катехізиси Лютера, а також інші богословські твори.

Англіканство. На відміну від Німеччини та Швейцарії, в Англії реформаційний рух було розпочато зверху. Формальним приводом реформування апостольської церкви стала ситуація з особистого життя англійського монарха Генріха VIII, якого ще 1520 р. Папа Римський нагороджує за протистояння реформам Лютера почесним титулом defensor fidei (захисник віри). Оскільки від шлюбу з Катериною Арагонською король не мав нащадка чоловічої статі, а його фаворитка Анна Болейн наполягала на шлюбі з нею, Генріх VIII звернувся до Папи Римського з проханням дозволити розлучення в інтересах англійської корони. Після обґрунтованої відмови Ватикану король звинуватив католицьке священство Англії у державній зраді та підкоренні владі Риму

Англіканство як течія протестантизму було законодавчо оформлене в офіційну церкву 7 постановами англійського парламенту 1532--1534 pp., за якими розривалися офіційні стосунки християнської церкви Англії з Римом. Англійському церковному суду було заборонено апелювати до іноземного, тобто папського суду.

Після розриву стосунків з Римом спеціальним «Актом про верховенство» за королем було закріплено титул глави церкви Англії з правом «інспектувати церкви ... відновлювати, реформувати, наказувати, виправляти всілякого роду помилки, єресі... неповагу до влади». «Акт церковних призначень» додатково надавав королю право призначення єпископів. Надалі було припинене шанування святих, ікон та статуй, зачинено монастирі, відбулася секуляризація церковних володінь, з'явився офіційний переклад Біблії на англійську мову. В 1549 р. було введено англійську літургію, а за правління королеви Єлізавети (1591) р. затверджено «Символ віри» англіканської церкви -- так звані «39 статей». Таким чином відбулося остаточне оформлення віровчення та літургійних особливостей, а Церква Англії стала централізованою державною релігійною організацією.

В англіканській (єпископальній) церкві збережені ієрархія, єпископат, урочистість богослужінь. Англіканцями визнаються лише два християнських таїнства -- хрещення та причащання.

Святе Письмо в англіканстві визнається єдиним джерелом віровчення, декларується принцип спасіння однією лише вірою, але зберігаються характерні для католицизму ідеї про рятівну силу церкви та ієрархію. Єпископи церкви Англії призначаються короною, а в інших англіканських церквах обираються синодами. Життя церков в цілому підпорядковується синодам, які утворюються єпископатом і священиками. Священнослужителі можуть брати шлюб, а останнім часом до священства допущені й жінки.

Кальвінізм. Ще однією течією протестантизму став кальвінізм, догматичні основи якого були сформульовані швейцарським реформатором Жаном Кальвіном (1509-1564).

В 1536 р. вийшла книга Кальвіна «Настанови в християнській вірі», центральною ідеєю якої стало не стільки виправдання вірою, а принципово нове розуміння покликання і обраності людини Богом. Вважається, що Бог наперед визначає долю та можливий життєвий шлях кожної людини. Завдяки дару віри одні люди є обраними задля спасіння у вічному блаженстві, інші ж приречені на страждання за життя та загибель душі після смерті. Згідно з цим положенням ні вірою, ні своїми справами людина не в змозі нічого змінити в своїй долі, бо обраність чи прокляття, доля людської душі після смерті -- то є велична таємниця Бога.

Підкреслюється, що за кожну хвилину свого життя, за кожен вчинок людина відповідає перед Богом і перш за все це стосується великих дарів Отця Небесного: часу, здоров'я та власності. Ознаками обраності до спасіння, за Кальвіном, є спроможність християнина влаштовувати свої життєві справи, проявляти енергію та докладати зусиль задля здійснення мети; реалізувати себе в професійній діяльності, підприємництві; зосереджуватися на повсякденних справах, роботі та досягненні успіху. Життя в цілому розуміється як виконання обов'язку щодо родини, суспільства, людства. Але любов до ближнього в кальвінізмі розуміється своєрідно-- як служіння Богові, а не його творінню. Сутність цього напрямку в протестантизмі багато в чому пояснюють вислови: «Бог допомагає тому, хто допомагає собі сам», а також «Працювати -- значить молитися». В цій конфесії відкинуті майже всі зовнішні атрибути культу: ікони, свічки, хрест. Підкреслюється, що ніякі магіко-сакральні засоби, ніякі релігійні церемонії не мають значення для особистого індивідуального спілкування з Богом. Навіть хрещення та причащання розглядаються лише як символічні обряди.Єдиним джерелом віровчення визнається лише Біблія. Центральним елементом спрощеного богослужіння є проповідь, характерними ознаками виступають також співання псалмів та молитви.

Протестантські течії

На базі основних напрямків протестантизму в XVI-- XVIII ст. виникли течії пізнього протестантизму: менноніти, баптисти, квакери, методисти, а в XIX ст. -- адвентисти, свідки Єгови, ще пізніше -- п'ятидесятники.Менноніти -- послідовники проповідника Менно Сімонса. Менноніти вимагають водохрещення дорослих, двічі на рік роблять обряди причащання, а також взаємного омивання ніг у пам'ять про те, як це робив Ісус. Вони проголошують принцип непротивлення злу, сповідують пацифізм, відмовляються від військової служби.

Особливості історичного розвитку меннонітів, що жили в умовах постійних переслідувань, в інонаціональному іноконфесійному оточенні, їхня замкнутість призвели до утворення своєрідної етноконфесійної спільності.

Баптизм (від грецьк. baptizo -- занурюю у воду) виник на початку XVII ст. у Голландії, а потім в Англії. У 1639 р. була організована перша баптистська громада в Північній Америці. Виражаючи соціальні прагнення радикальної частини дрібної буржуазії, баптисти вимагали повного відокремлення церкви від держави, релігійної свободи і віротерпимості.

Баптисти вважають Біблію єдиним джерелом віровчення, проголошують особистий порятунок за допомогою віри в «спокутну жертву Ісуса Христа». Баптизм сповідує принцип «загального священства», заперечує духівництво як посередника між віруючим і Богом, не визнає святих, мощів, ікон, чернецтва, церковних таїнств та атрибутів.

Методизм -- один з найбільш поширених протестантських напрямків. Його заснував Дж. Веслі, син священика. Разом із братом Чарльзом він організував у 1729 р. «Святий клуб», метою якого було поширення благочестя. За крайню пунктуальність свого релігійного життя і суворе дотримання релігійних розпоряджень їх стали називати методистами.

Адвентисти (від лат. adventus -- пришестя) -- протестантська течія, що виникла в 30-х pp. XIX ст. у США. її засновник В. Міллер зробив спробу «точно» спрогнозувати друге пришестя Христа в 1843--1844 pp. Очікування цього пришестя, незважаючи на провал пророцтва, є центральним догматом адвентизму. Особливості віровчення і культу цієї організації: заперечення безсмертя душі, обов'язковість святкування суботи, «санітарна реформа», десятина.

П'ятдесятництво -- одна з найпізніших протестантських течій, що з'явилися в США наприкінці XIX -- на початку XX ст. Відрізняється містико-екстатичним характером свого вчення і культу. В їх центрі -- віра в можливість безпосереднього спілкування з Богом і одержання від Нього так званих «видимих дарів Святого Духу»: здатності говорити іншими мовами без попереднього вивчення, до пророцтва, цілительства. В основі п'ятдесятництва лежить новозавітний міф про «зішесття Святого Духу» на апостолів у день п'ятдесятниці (Діян. II, 1-18).

іудаїзм релігія протестантський

Размещено на Allbest.ru