Одеська громада адвентистів сьомого дня у контексті державної політики (1908 - 1961 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеська громада адвентистів сьомого дня у контексті державної політики (1908 - 1961 рр.)

Ніколаєнко В.О.

У 2008 році Церква адвентистів сьомого дня в Одесі відзначала свій 100-річний ювілей. Втім у науковій літературі її історія вивчена не у достатній мірі. Залишається чимало «білих плям», особливо що стосується розвитку Церкви адвентистів сьомого дня (АСД) у регіонах, тому наша розвідка видається нам актуальною. Предметом нашої публікації є державна політика щодо одеської громади АСД у означений період. Метою публікації ми означили висвітлення історії громади АСД м. Одеси у призмі державно-церковних відносин, з'ясування місця згаданої громади у загальноукраїнському русі і введення у науковий обіг архівних джерел. Хронологічно дослідження охоплює період з 1908 p., часу заснування громади, і до початку 60 років XX ст., коли громада була знята з реєстрації після гучного судового процесу над її керівником. Значна частина нашої публікації присвячена саме подіям 60-х років минулого століття, коли проводилася широкомасштабна антирелігійна кампанія і церква зазнавала особливих гонінь. Що стосується ступеня розробки даної проблеми, то мусимо зазначити, що у науковій літературі вона фактично не досліджувалася. Певні спроби історичних розвідок територіального характеру здійснювалися віруючими-адвентистами, але переважно вони є недоступними для широкої громадськості, характеризуються суб'єктивізмом і відсутністю документальних підтверджень. Основними джерелами нашої наукової розвідки є фонди Центрального державного архіву вищих органів влади України та Державного архіву Одеської області.

Поява адвентизму на півдні України пов'язана з іменами Якова Ресвіка, Герхарда Перка та Людвіга Конраді. 12 липня 1886 р. проповідники-місіонери Л. Конраді та Г. Перк зустрілися в Одеському морському порту, маючи офіційне направлення адвентистської церкви поширювати невідоме до того віровчення на теренах Російської імперії. Після заснування перших релігійних громад адвентистів у Криму цей рух набув поступового поширення в інших південних регіонах, особливо після видання спеціального циркуляра за № 55327 від 6 листопада 1906 р. голови Міністерства внутрішніх справ Росії Петра Столипіна про надання адвентистам свободи віросповідання.

Перша громада адвентистів сьомого дня (АСД) в Одесі з'явилася у 1908 році. Незважаючи на досить непрості стосунки з владою, чисельність громади швидко збільшувалася. У 1909 році вона нараховувала близько 20 членів, у 1910 році - ЗО [8,с.2], а ще за два роки, у 1912 році, вже 100 послідовників [1,арк.58].

У перші роки після утвердження радянської влади більшовицький уряд досить поблажливо ставився до протестантських церков і послідовників адвентизму в тому числі. По всій країні відбувався бурхливий ріст протестантських громад. Були непоодинокі випадки утворення віруючими адвентистами спеціальних артілей з метою відбудови народного господарства, які відзначалися високою продуктивністю праці та дисципліною.

Починаючи з 1928 року у відносинах церкви і держави наростає криза, яка на середину 1930-х років переростає у відвертий терор. He стала винятком у цьому процесі і одеська громада АСД. У результаті масових арештів і заслань громада значно втратила у чисельності і на 1938 рік нараховувала менше 50 осіб. Оскільки на той час радянське законодавство про культи для офіційної діяльності громади передбачало наявність не менше 50 членів, громаду знімають з реєстрації. Другу світову війну одеська громада АСД зустрічає без пастора, позбавлена організації і деморалізована.

Після закінчення війни влада дещо пом'якшила свою політику щодо церкви. Згідно нової постанови уряду для реєстрації громади мали нараховувати не менше 20 членів, що помітно пожвавило цей процес, 18 червня 1945 року одеська громада АСД була поновлена у реєстрації і нараховувала на той момент 60 членів, включаючи 6 осіб із Розділянського району [1,арк.58]. За архівними даними в той час громада не мала пресвітера, а роль керівника виконувала 70-річна жінка на прізвище Рожченко. Для виконання релігійних обрядів у громаді до Одеси із Жмеринки приїжджав уповноважений Всесоюзної ради адвентистів сьомого дня (ВРАСД ) С. Кулижський. Свої зібрання одеські адвентисти проводили у колишній німецькій кірсі, що знаходилась на вул. Островидова, 68-6, і ділили її з баптистами. Про тяжке матеріальне становище громади свідчить той факт, що з майна вона мала лише 8 лавок, а молитовні зібрання проводила при свічках (електричний струм давали далеко не всім, особливо ж релігійним громадам) [8,с,2].

20 травня 1946 року головою одеської громади АСД був обраний В. Андрусенко. Через відсутність рукопокладеного служителя, який би міг проводити релігійні обряди, продовжувалася практика відвідування одеських адвентистів уповноваженим ВРАСД. У серпні 1946 року відбулося хрещення першої групи віруючих з 11 осіб. Загалом, з 1945 по 1947 роки громада збільшилася на 11 чоловік і складалася з 71 особи [ 1,арк.59].

Ймовірно, громада відчувала гостру необхідність у досвідченому і талановитому керівнику, який би зміг розвинути активну діяльність у розбудові одеського осередку АСД. Розуміли це і керівники ВРАСД, коли направили на служіння до Одеси Дмитра Лукашенка.

Д. Лукашенко народився 30 жовтня 1920 р. в селі Пожарки, що на Волині. У 1939 році він закінчив заочне відділення Біблейського інституту в м. Бельско-Бяла у Польщі і з того часу вів активну місіонерську діяльність на Волині. Під час війни проходив службу в лавах радянської армії, був нагороджений 4 медалями [1,арк.59]. З листопада 1947 року Д. Лукашенко очолює одеську громаду АСД у якості пресвітера і голови громади (за даними М. Жукалюка - з лютого 1947 р.) [3,арк.3]. В тому ж 1947 році він був рукопокладений у сан проповідника.

З появою нового пастора життя одеської громади АСД помітно пожвавилося. Поступово вона розширює свій вплив на Миколаївську, Херсонську та Кіровоградську області. Про плідну діяльність Д. Лукашенка може свідчити той факт, що з 1947. по 1954 роки кількість членів громади зростає втричі і становить на 1 серпня 1954 р. 212 членів [1,арк.60]. Керівництвом ВРАСД часто застосовувалась практика ротації керівників громад і у квітні 1954 року Д. Лукашенко був переведений на служіння в Горький (зараз Нижній Новгород) а на його місце прийшов А. Лікаренко, за час служіння якого чисельність громади збільшилася ще на 87 членів і становила на 1 січня 1957 року вже 299 осіб. З поверненням до Одеси Д. Лукашенка у 1957 році активне зростання громади продовжувалося і на 1 січня 1961 року громада нараховувала 345 осіб.

Якщо за часів служіння А. Лікаренка громада збільшувалася виключно у межах Одеси, то Д. Лукашенко проводив активну місіонерську діяльність у сусідніх Миколаївській та Херсонській областях. З 1958 по 1960 роки Д. Лукашенко провів хрещення 28 осіб у Херсонській та 28 - у Миколаївській областях. Для наглядного прикладу подаємо таблицю динаміки зростання кількості віруючих адвентистів у районах Одеської області:

церква адвентизм одеса

Разом з тим, практикувалися і виключення з громади. З 1946 по 1956 роки позбавлено членства 14 осіб, що могло свідчити про боротьбу за дотримання дисципліни всередині релігійного об'єднання [1,арк.60].

Отже, на початок 60-х років XX ст. в Одесі, внаслідок активної місіонерської діяльності керівників місцевого осередку АСД, формується найбільша на той час релігійна громада адвентистів в У країні. Безперечно, таке стрімке і стабільне її зростання не могло залишитися поза увагою держави. Сам факт існування в Одесі такого значного релігійного об'єднання викликав у владних органів серйозне занепокоєння. Після ліквідації ВРАСД у грудні 1960 р. існування великої громади АСД видавалося владі особливо недоцільним і з початком 60-х років XX ст. місцеві державні органи почали активний наступ на адвентистів Одеси.

Безумовно, найкращим способом ліквідувати релігійну громаду було позбавлення її керівництва. Навіть добре організована громада за відсутності керівника і духовного лідера з плином часу чахла, переживала внутрішні розбіжності та бродіння і врешті розпадалася. Уповноважені ради у справах релігійних культів (PCPK) дуже часто застосовували таку практику, особливо, коли на чолі громади стояв досвідчений і талановитий керівник. Безперечно, Д. Лукашенко таким був і одеська громада не стала виключенням.

Одним з перших приводів до ліквідації одеської громади АСД було небажання Д. Лукашенка впроваджувати нове положення євангельських християн-баптистів, яке, як відомо, вагомо обмежувало життєдіяльність релігійних громад і суттєво ускладнювало їх зростання. Іншою серйозною претензією влади до пресвітера АСД були його систематичні виїзди у сусідні області з метою обслуговування вже існуючих груп АСД та розповсюдження віровчення у нових регіонах. Ще у 1948 році, після відвідин Лукашенком Херсону, уповноважений PCPK по Одеській області пропонував зняти того з реєстрації за систематичні порушення законодавства про культи і позбавити прописки в Одесі. Перед ВРАСД ставилася вимога відсторонити Лукашенка від проповідницької і пресвітерської діяльності на території УРСР. В результаті, ВРАСД начебто дав розпорядження відізвати Лукашенка з Одеси і направив його у своє розпорядження [4,арк. 12]. Ane у листі до уповноваженого PCPK по Одеській області заступник уповноваженого ВРАСД по Україні І. Бондарь спростував зняття Лукашенка з посади, зауваживши, що тому робиться догана [5,арк.5].

Напружена атмосфера взаємин влади з одеською громадою АСД особливо загострилася на початок 60-х років XX ст., коли чітко почала прослідковуватись антирелігійна кампанія, що набирала оберти. Приводом до ескалації конфлікту став факт придбання громадою АСД будинку для молитовних зібрань. Будинок був оформлений на одного з членів громади, так як в іншому разі він би підлягав націоналізації через заборону релігійним громадам мати у власності нерухомість.

Ще у 1958 році Д. Лукашенко отримав листа з Польщі від С. Домбровського. У листі Домбровський нагадував Лукашенку, що той має брата у Гданську і може відвідати Польщу [ 1,арк.93]. Лист потрапив до відповідних державних органів і це стало черговим приводом загострення стосунків Д. Лукашенка з владою.

Ta мабуть найбільшим «головним болем» влади було постійне зростання чисельності громади, що свідчило про якісну місіонерську роботу її керівництва. Як ми вже раніше згадували, на той час одеська громада була найбільшою в Україні і продовжувала зростати. У 1961 році мало відбутися чергове хрещення, але влада заборонила його проведення, мотивуючи свою відмову відсутністю списків наближених з потрібним терміном (згідно нового положення СХБ для бажаючих прийняти хрещення було передбачено дво-трирічний випробувальний строк) [1,арк.66].

У 1961 році влада переходить до активних дій. 3-4 липня була організована перевірка, проведена органами облфінвідділу, яка буцімто виявила фінансові зловживання керівництвом одеської громади АСД II,арк.68]. Шляхом шаленого тиску на членів громади, не цураючись будь-яких методів і засобів владні органи створюють всередині громади атмосферу напруженості, підозри і взаємо недовіри. Розгортався широкомасштабний план по дискредитації керівництва громади в очах у громадськості (віруючих зокрема) і розвалу громади. На час проведення слідства Д. Лукашенка з реєстрації не знімають, але молитовний будинок був націоналізований через суд. Укладати договір оренди з громадою влада не поспішала.

27 квітня 1961 року справа про «вимагання, зловживання та грубе насильство над віруючими» була передана до суду Центрального району Одеси. Суддя, якому доручили цю справу, вважав за необхідне розглядати цю справу у кримінальному порядку і передав її у прокуратуру району [6,арк.88].

Ще задовго до початку судового процесу влада запланувала масштабні заходи з його висвітлення у пресі, радіо, телебаченню. На відкритий судовий процес планувалося запросити широкий партійний актив пропагандистів, лекторів, агітаторів. Хід судового процесу над керівниками одеської громади АСД висвітити у обласних газетах «Знамя коммунизма», «Чорноморська комуна», «Комсомольське плем'я», по радіо. Одеській телестудії ставилося завдання організувати знімання короткометражного фільму по матеріалах судового процесу над членами громади АСД. Під час проходження судового процесу планувалося організувати демонстрацію цього фільму під час проведення науково-атеїстичної пропаганди у області. Лекторам-атеїстам та агітаторам ставилося завдання провести індивідуальну науково-атеїстичну роботу серед адвентистів та інших протестантів, широко використовуючи матеріали судового процесу [7,арк.6].

В свою чергу уповноважений PCPK по Одеській області М. Родкін пропонував конфіскувати і націоналізувати будинки та церковне майно, що належали громаді. Вносилася пропозиція розпустити «двадцятку» і весь виконавчий орган громади, а також після закінчення судового процесу на 1-2 місяці не проводити їх вибори і реєстрацію. Розглядалася можливість закриття молитовного будинку [1,арк.68].

Прокуратурою було надано ряд заяв від членів громади АСД із звинуваченнями Д. Лукашенка, зміст яких часто межував із здоровим глуздом. Так, в одній із заяв навіть йшлося, що Д. Лукашенко «навчав одну жінку, члена двадцятки одеської громади, дорубати свого чоловіка-комуніста, хвору людину, качалкою, тобто товстою палкою...» [1,арк.71]. Лунали звинувачення, що Лукашенко «присвоїв собі 218 тисяч рублів з коштів громади, таким же чином придбавав будинки, примушував віруючих до внесення дарів і десятини, залякував віруючих судом Божим та забороняв членам громади жалітися місцевим органам влади» [1,арк. 123].

Судовий процес над пресвітером одеської громади АСД продовжувався 3 дні - 15, 16, 17 вересня 1961 року. Справа розглядалася виїзною комісією народного суду Центрального району м. Одеси в будинку культури ім. Лесі Українки. За три дні на процесі були присутні більше трьох тисяч людей. На суд приїжджають чимало релігійних діячів. В серпні, вже у період арешту Лукашенка, в Одесу приїжджав проповідник Вишенський із Вінницької області. Потім приїхав син колишнього заступника голови ВРАСД В. Яковенка, з Молдавії прибув проповідник Срута. На самому судовому засіданні був присутній старший пресвітер АСД по Чернівецькій області І. Бондар [1,арк. 124].

У справі виступило 26 свідків із числа членів громади АСД, які підтвердили обвинувачення влади. В результаті, «за шахрайство», Д. Лукашенко був засуджений до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна і стягненням десяти тисяч рублів, хоч і не визнав своєї вини.

Маємо цитату із звіту уповноваженого PCPK при Раді Міністрів УРСР К. Полонника: «Сильний удар по цій секті у звітному періоді був нанесений в Одесі, де завдяки великій підготовчій роботі під керівництвом секретаря обкому партії Коваленка вдалося викрити і віддати під суд одного з видних вожаків АСД, що очолював останнім часом одеську громаду АСД Лукашенко. ...Він (судовий процес - авт.) справив демора- лізуючий вплив на керівників багатьох об'єднань секти АСД, призвів до бродіння серед віруючих одеської громади..., постало питання про зняття її з реєстрації» [2,арк.28].

Як результат всіх цих подій, молитовний будинок адвентистів був закритий, церковне майно конфісковане, а громада невдовзі була знята з реєстрації.

Можемо зробити висновок, що від часу свого заснування і до початку 1960-х років одеська громада АСД піддавалася систематичному тиску з боку держави. Після задекларованих відмов від адміністрування у боротьбі з релігією в кінці 50-х років XX століття, особливо цинічно виглядав судовий процес над пресвітером громади Д. Лукашенком. Це була «показова порка», ретельно спланована і втілена у життя владними органами. He викликає сумніву той факт, що розгром одеського осередку АСД мав на меті не лише локальну ліквідацію громади, а й нанесення серйозного удару по всесоюзній мережі адвентистів, в Україні зокрема. Означений судовий процес у значній мірі справив деморалізуючий вплив на керівників багатьох об'єднань конфесії АСД і сприяв зниженню їх активності. Для самої ж одеської громади АСД наслідки цього розгрому виявилися особливо тяжкими. Значна частина віруючих під впливом шаленої агітації і пропаганди відійшла від громади, а між тими, хто залишився були посіяні зерна розбрату і недовіри. Tакож слід відмітити, що у всіх цих подіях мала місце і особиста трагедія сотень віруючих, чия віра була переломлена об коліно в угоду «політичній доцільності».

Список використаних джерел

1. Центральний державний архів вищих органів влади України. - Ф.4648. - Оп.4. - Спр.310.

2. Там само. - Спр.302.

3. Державний архів Одеської області. - Ф.2000. - Оп.З. - Спр.261.

4. Там само. - Спр.345.

5. Там само. - Спр.344.

6. Там само. - Ф.11. - Оп.18. - Спр.362.

7. Там само. - Спр. 150.

8. Н. Ластюк. Церкви адвентистов седьмого дня в Одессе 100 лет. //Южные вести. - 2008. - № 55.

Размещено на Allbest.ru