Протестантська Реформація в Польщі XVI-XVII століття: передумови виникнення та шляхи експансії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Протестантська Реформація в Польщі XVI-XVII ст.: передумови виникнення та шляхи експансії

Черкасов С.С.

Вирішальне значення Реформації для європейської історії періоду раннього нового часу зумовлює постійне зростання наукового інтересу до вивчення процесу генезису суспільно-політичних трансформацій, відомих здебільшого вже в наслідках своїх проявів. Загальноєвропейський масштаб історичного явища дозволяє сучасним дослідникам констатувати загальну тенденцію змін, які, незважаючи на типологічну спорідненість, у кожному окремому прикладі виступають своєрідним синтезом локального та глобального контекстів. Комплексний та багатовимірний характер реформаційного руху вимагає визначення регіональної специфіки його розгортання, оцінки співвідношення внутрішньої та зовнішньої меж факторного впливу. Зародившись на землях Священної Римської імперії в 1517 р., Реформація була імпортована на територію Польщі через мережу закордонних зв'язків. Для дослідження процесу генезису реформаційного руху на територію польської монархії, проблема визначення головних каналів імпортування реформаційних ідей має властивість розгортатись як формуюча. Еталонні характеристики своєрідності польського протестантизму та відносна стійкість виявлених ним особливостей у значній мірі зумовлені параметрами закордонної експансії. З іншого боку, процес поширення Реформації на польську територію є одним з головних показників включеності держави до європейського соціокультурного простору. Подолання географічних перешкод і суспільно-політичних бар'єрів становить головний зміст процесу проникнення реформаційних ідей всередину країни. Ідеологічна запозиченість, яка передувала подальшому культурному синтезу, знайшла своє практичне втілення через використану нею систему іноземних контактів.

Окремі аспекти проблеми генезису Реформації в Польщі порушували польські історики, зокрема сучасні дослідники Й. Дворжачкова, Я. Тазбір [17;30]. У вітчизняній історіографії можна виокремити праці М. Карєєва, М. Любовича, присвячені історії польської Реформації в цілому [4;5]. Аналіз соціально-економічних чинників розвитку польського реформаційного руху міститься у дослідженні американського історика

П. Фокса [18]. Проте, питання зародження польської Реформації в більшості наукових праць залишається малорозробленим, отримує поверхове висвітлення, або пов'язується лише з деякими із багатьох чинників її становлення. Метою даної статті є дослідження історичних передумов та шляхів експансії європейської Реформації на територію Польської держави XVI-XVII ст. реформація протестантизм польща соціокультурний

До безпосередніх факторів розвитку польської Реформації належать процеси соціально-економічного характеру. Особливо рельєфно їх відображають урбанізація і зростання чисельності міст. Станом на 1500 р. у межах корони існувало 567 міських поселень, з яких 227 шляхетсько-магнатських, 113 церковних і 227 королівських. За регіональним розподілом найбільша кількість міст розташовувалась у Малопольщі - 171, за нею слідували Великопольща - 169, Мазовія - 76, Королівська Прусія - 48, Сєрадзька земля - 39, Ленчицька земля - 31, Куявія - 26, Добжинська земля - 7. На Галицьких та Волинських землях, які входили до складу Руського і Белзького воєводств у 1500 р. було до 50 міських поселень, у 1600 р. - до 70. Більшість міських поселень були містечками напіваграрного характеру. Упродовж XVI ст. виникло 104 міста, переважна більшість яких мала шляхетсько-магнатське підпорядкування [2,с.111].

У середині XVI ст. у містах мешкало до однієї третини загальної кількості населення Польщі. Одним із чинників збільшення кількості міських мешканців була потужна міграційна хвиля селян, що переселялись до міст з метою зміни роду занять і станової приналежності, а також частково шляхти і іноземців. Населення польських міст неухильно зростало. Наприклад, Познань, яка нараховувала наприкінці XV ст. близько 4 тисяч мешканців, збільшила у другій половині XVI ст. цей показник до 16 тисяч. Швидкими темпами зростало населення Варшави, яке у 1564 р. досягло чисельності у 10 тисяч. Приблизно на однаковому з нею рівні знаходився Люблін. На початок XVI ст. населення таких крупних міських центрів як Вроцлав, Гданськ та Краків перевищувало кількість у 20 тисяч [28,с.49-51].

Виникнення нових міст, з одного боку, відображало потреби у заснуванні нових торгівельних центрів, здатних забезпечити економічний розвиток регіону, зокрема запит сільського населення у ремісничій продукції. З іншого боку створення нових міських населених пунктів було часто викликано прагненням великих землевласників до підвищення власного майнового статусу шляхом включення до своїх володінь міст, а не тільки селищ. Населення міст, які були засновані з цією метою, як правило, досить повільно зростало, а самі населені пункти отримували в офіційних документах найменування "oppidum" (лат. "містечко").

Інтенсивне зростання як кількості міст, так і чисельності міського населення протягом XV-XVI ст. заклали підґрунтя для розгортання міщанської Реформації, використання протестантами міських ресурсів і перетворення окремих міст на організаційні центри поширення протестантизму.

Визначальний вплив на польське аграрне суспільство здійснило запровадження і утвердження фільваркової системи сільськогосподарського виробництва. На середину XVI ст. фільварки досягли виробництва до 20% загальної кількості товарного зерна на польських землях. Завдяки розширенню фільварків, валовий врожай зернових культур удвічі перевищував показники, зафіксовані у XIV ст. Високий рівень зборів зерна у XVI ст. забезпечувався достатньо високою врожайністю, яка для чотирьох основних зернових культур (жита, пшениці, ячменю, вівса) дорівнювала пропорції 1:5. Понад 70% виробленої у фільварках і селянських господарствах продукції реалізовувалось на внутрішньому ринку, тоді як решта була призначена для експортування морським шляхом на Захід [2,с. 108].

Прямим наслідком функціонування фільваркових господарств стало стрімке збільшення матеріальних статків шляхти. При порівняно швидкому зростанні продуктивності сільського господарства, шляхта мала можливість маневрувати своїми запасами товарного зерна і реалізовувати їх на віддалених ринках. У другій половині XVI ст. вартість фільваркового експорту зерна через Гданськ зросла на 90% порівняно із попереднім півстоліттям, що призвело до того, що за ту саму кількість експортного зерна шляхтич міг купити вдвічі більше імпортованих товарів, аніж у середині цього століття. Рентабельність фільваркової системи перевищувала прибутковість традиційного визиску селянських господарств у півтора десятка разів. Щорічно один лан фільваркової землі приносив шляхтичеві від 35 до 55 злотих чистого прибутку, тоді як з однопланового селянського господарства можна було отримати у вигляді грошової і продуктової ренти не більше 2,5-3,5 злотих. Одночасно, середньорічний прибуток з фільварку шляхтича, який був власником одного села, становив суму від 150 до 250 злотих, що значно перевищувало рівень доходів, одержаних з усіх селянських господарств того ж села разом узятих. Підраховано, що наприкінці XVI ст. фільварок приносив 80-90% доходів шляхти [30,с. 191].

Поширення фільваркової системи, спричинене зростанням попиту на зернову продукцію у Західній Європі не тільки хронологічно співпадає із розгортанням Реформації в Польщі, але і одночасно виступає вагомою передумовою її розвитку. Збагачення за рахунок розвитку фільварково-панщинної системи і прибутковості зернової торгівлі надало шляхті можливість витрачати більше коштів на задоволення власних освітніх і культурних запитів і проведення меценатської діяльності, яка нерідко знаходила своє втілення у фінансуванні потреб протестантських громад.

Інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва заклав підвалини конфлікту економічних інтересів шляхти та католицької церкви. Запровадження фільваркового господарства, розрахованого на отримання прибутку через екстенсивне використання земельних площ і безоплатної селянської праці значно підвищило вартість земель, придатних для сільськогосподарської діяльності. Оскільки прибутковість фільварку знаходилась у прямо пропорційній залежності від площі залучених до сільськогосподарського обігу земель, основним засобом підвищення рентабельності стало її збільшення. Зазвичай, розширення фільварків здійснювалось за рахунок наділів, які залишались після втеч селян чи розробки неорних ділянок лісів та пасовищ. Проте, для задоволення зростаючих фінансових амбіцій шляхти таких заходів було недостатньо. За таких умов, шляхту приваблювала перспектива привласнення земельних ресурсів католицької церкви, яка була крупним землевласником. Станом на початок XVI ст. одному лише Краківському єпископству належало 225 селищ. Гнєзнінське архієпископство мало у своєму розпорядженні 200 населених пунктів, з яких 11 були містами. Великі земельні володіння знаходились у власності монастирів. Наприклад, у Малій Польщі Тинецький монастир мав 44 селища, Меховський - 42, Копшивницький - 29, Єнджеєвський - 21, Щижицький - 15. У Великій Польщі власниками кількох десятків сіл були монастирі у Тшемешно, Льонде, Лекно, Могильно. У той же самий час володіння переважної більшості середньопомісної шляхти обмежувались всього лише одним селищем площею у 20-30 ланів [3,с.156]. Майновий контраст такого рівня не міг не викликати вимоги перерозподілу земельних площ, зручним інструментом для проведення якого стала Реформація [11,арк.28].

Окремого розгляду потребують ідеологічні передумови генезису реформаційного руху в Польщі. У цій групі чинників історична першість належить впливу гусизму на польські землі. В умовах жорсткого військового протистояння Польської держави з підтримуваним Римським папою і німецьким імператором Тевтонським орденом, антинімецька і антиклерикальна спрямованість гусизму імпонувала широким колам представників польської шляхти. Суспільно-політична програма таборитів здобула підтримку значної кількості польських міщан і селян. Достеменно встановлено безпосередню участь останніх у гуситських війнах. Достатньо показовим у цьому відношенні є факт опротестування польською делегацією на Константському соборі 1415 р. рішення про публічне спалення Яна Гуса. Масштаб поширення гуситських ідей в Польщі був достатнім для того, щоб викликати необхідність у прийнятті жорстких заходів з боку королівської влади. Віденським едиктом, проголошеним 9 квітня 1424 р. польський король Владислав Ягайло заборонив не тільки сповідування гуситських ідей на території Польської держави, але і будь-які торгівельні відносини з Чехією [23,с.92]. Всім шляхтичам, що перебували на чеській території було наказано негайно повернутись до Польщі під загрозою конфіскації майна і позбавлення шляхетства [9,арк. 30] Передбачені едиктом санкції за його порушення були безпрецедентно суворі. Про ідеологічну близкість гуситського руху з класичною Реформацією свідчить суспільно-політична програма гусизму, відображена у так званих "Чотирьох празьких статтях" 1420 р. Перша із статей містила вимогу виголошення церковної проповіді народною мовою, друга наполягала на скасуванні виключного права духовенства на причастя з чаші, третя вимагала проведення секуляризації церковного майна, четверта - запровадження покарання духовенства за здійснення протиправних дій. Гуситський рух здобув підтримку серед представників польської інтелектуальної еліти XV ст. [22,с.32-33]. Спадкоємність гуситського і реформаційного руху в Польщі відтворюється на рівні династичності послідовників. Багато шляхетських родин, які підтримували гуситський рух в Польщі XV ст. за доби Реформації стали протестантськими. Зокрема, до цієї групи належать родини Ланцкоронських, Пілцци, Тенчинських, Хелмських, Гноєнських. Одним із останніх прихильників гусизму і одночасно перших прибічників протестантської Реформації став малопольський інтелектуал Бернат із Любліна (1465-1530 pp.) [30,с.196].

Початок XVI ст. був позначений інтенсифікацією проникнення на територію Польщі нових гуманістичних ідей антропоцентризму, антиклерикалізму та індивідуалізму, які заклали сприятливе підґрунтя для розвитку Реформації. Одразу із запровадженням перших друкарень на польських землях, книгодрукування почало виконувати функцію розповсюдження нових гуманістичних поглядів та цінностей. Впродовж декількох десятиліть саме краківські друкарні Яна Галлера (1505-1525 pp.), Флоріана Унглера (1510-1536 pp.), Вітора Ієроніма (1518-1547 pp.), Марка та Мація Шарфенбергів (1510-1547 pp.) здійснили видання творів польських та західноєвропейських письменників-гуманістів. Серед останніх великої популярності набувають праці нідерландського вченого, філософа і публіциста Еразма Роттердамського (1467-1536 pp.), бібліографія старопольських видань якого нараховує протягом першої половини XVI ст. понад 50 найменувань.

Серед низки політичних факторів становлення реформаційного руху в Польщі, виокремимо внутрішньо- і зовнішньополітичні складові. У внутрішньополітичному вимірі значний вплив на виникнення і подальший перебіг польської Реформації здійснило стрімке зростання політичної ролі шляхти і зародження екзекуціоністського руху.

Домінуюча роль шляхти була зумовлена цілим рядом обставин. На початок XVI ст. питома вага знаті у польському суспільстві була значно вищою, аніж у країнах Західної Європи, дорівнюючи 8% від загальної кількості населення. Привілейоване становище шляхти було закріплено цілою низкою актів королівської влади, які надавали особливі політичні, судово-адміністративні повноваження, економічні преференції, особисту та майнову недоторканність, звільнення від деяких обов'язків перед державою. До головних юридичних документів такого типу слід віднести Бузький привілей 1355 p., Кошицький привілей 1374 p., Варцький статут 1423 p., Єдлненський привілей 1430 p., Нешавські статути 1454 p., Пьотрковський привілей 1496 p., Мельницький привілей 1501 p., Радомську конституцію 1505 р. Виключне правове становище шляхти досягалось за рахунок обмеження повноважень короля та інших станів, передусім міщан.

Головним політичним опонентом шляхти виступали магнати, які теж претендували на провідну роль у системі державної влади. Суттєве загострення конфронтації між шляхетським та магнатським станами припадає на початок XVI ст. Прийняття польським королем Олександром Мельницького привілею 1501 р. надало магнатам у складі сенату право на ухвалення державних рішень, затверджуваних королем, і право на проголошення відмови у покорі королівській владі у разі невиконання нею тих постанов, що вже набрали чинності [24,с. 133-134]. Антишляхетська спрямованість документу полягала у фактичному усуненні шляхти від управління державою, позбавлення посольської ізби сейму як виборного шляхетського органу законодавчих функцій.

Наступна постанова королівської влади, статут Олександра 1504 p., мав за своїм змістом неоднозначний характер. З одного боку, запроваджена ним заборона королю самовільно дарувати, продавати чи заставляти королівські маєтки, була винесена на користь шляхетського табору, оскільки, традиційно, королівське майно переходило до рук магнатів, посилюючи їх економічну могутність. З іншого боку, статут дозволяв королю заставляти маєтки у тому випадку, якщо цього вимагають інтереси держави і за умови отримання згоди від сенату, що ставило розпорядження королівщиною у залежність від представлених у сенаті магнатів [25,с. 134-136].

Намагаючись врівноважити ситуацію, король на сеймі 1504 р. прийняв декілька постанов в інтересах шляхти Одне з таких рішень накладало заборону (incompatibilitas) на поєднання в одній особі вищих державних посад (урядів) канцлера і підканцлера з церковними посадами гнєзнінського архієпископа і католицьких єпископів та світськими посадами воєвод і каштелянів. Ліквідація такої практики цілком відповідала інтересам шляхти, оскільки наведені посади займались як правило вихідцями із магнатського середовища, що значно підвищувало їх політичну впливовість [2,с.114].

Рад омський сейм 1505 р. заклав юридичне підґрунтя для перемоги шляхетського парламентаризму у політичному житті держави. Владні амбіції табору шляхти були реалізовані шляхом прийняття сеймової конституції, яка отримала символічну назву "Nihil novi" (лат. "Нічого нового"), тому що підкреслювала, що король не має права приймати жодних нових рішень без спільного дозволу сенату і посольської ізби [7, с. 136-141]. З огляду на те, що остання була у сеймі головним законодавчим органом, монарх був фактично поставлений у пряму залежність від шляхти. Обмежуючи компетенцію короля, Радомська конституція втілила у життя головні засади шляхетської демократії як специфічного різновиду державно-політичного устрою. Проте, незважаючи на юридичне посилення позицій шляхти, її успіх залишався цілком формальним. Внутрішню політику наступника Олександра, його брата Сигізмунда І відрізняло постійне ігнорування політичних інтересів шляхти, усунення її представників зі свого оточення, намагання посилити королівську владу за рахунок перерозподілу повноважень.

Систематичне невиконання королем постанов статуту 1504 р. і Радомської конституції 1505 р. призвело до виникнення в шляхетському середовищі широкого суспільно-політичного руху, який отримав назву екзекуціоністського (від лат. "exsecutio" - здійснення, виконання, втілення). Офіційно, головною вимогою, яку ставили екзекуціоністи перед королівською владою було виконання нею всієї сукупності отриманих шляхтою привілеїв і дотримання шляхетських прав і вольностей. З метою доведення правової обґрунтованості своїх вимог, посольська ізба доручила канцлеру Я.Лаському скласти зібрання повного корпусу державних законів, які підлягали неухильному виконанню [2,с.115].

Надрукований у 1506 р. і розісланий у всі воєводства, статут Я. Ласького став не просто джерелом права, а й юридичною підставою для розвитку подальшої політичної активності шляхти. Поступово, вимоги екзекуціоністів почали виходити далеко за межі технічного виконання раніше прийнятих законів і трансформувались в змістовну програму державно-політичних реформ. Нарізних етапах розвитку екзекуціоністського руху, програма перетворень доповнювалась новими позиціями. До повернення (екзекуції) незаконно розданих королівських маєтків, додались більш широкі вимоги осучаснення права, державного устрою, проведення реформи податкової системи, судочинства, адміністративно-територіального розподілу і наполягання на створенні регулярної армії та кодифікації права.

Зародження екзекуціоністського руху на польських землях обумовило потребу у наданні суспільно-політичним вимогам шляхти не тільки юридичного, але і якомога ширшого, в тому числі і релігійного обґрунтування. Боротьба шляхти за політичне домінування створила сприятливі умови для використання протестантських гасел з метою реалізації власних намірів.

У царині зовнішньої політики подією вирішального значення стала інкорпорація Пруссії до складу польської території. На початку 1454 р. представники створеного у 1440 р. Прусського союзу звернулись до Казимира IV із проханням прийняти Пруссію під свій протекторат. Висунута у відповіді польського короля вимога про добровільне підпорядкування прусських станів його владі, була рішуче відхилена таємною радою Прусського союзу, яка заявила про те, що населення Tевтонського ордену відмовляється визнавати польське головування. У березні 1454 р.

Казимир IV проголосив приєднання Пруссії до Корони і одночасно розпочав війну з орденом [30,с. 148].

Військове протистояння тривало з перемінним успіхом. Незважаючи на добровільне визнання влади польського короля переважною більшістю мешканців земель ордену, останній чинив активний супротив польській експансії, спираючись на фінансову і військову допомогу західноєвропейських країн. У вересні 1454 р. під Хойніцами поляки зазнали нищівної поразки і протягом наступного 1455 р. хрестоносцям вдалось компенсувати свої територіальні втрати шляхом повернення більшості прусських земель. Однією з причин військових невдач Польщі була низька боєздатність шляхетського ополчення і застарілість як його озброєння, так і способу ведення воєнних дій. Ініційовані поляками переговори не принесли очікуваних результатів.

Починаючи з 1456 р. наступальна ініціатива перейшла на бік Польщі. У 1457 р. наймані орденом загони видали польській стороні за викуп ряд стратегічно важливих фортець на чолі з Мальборком. У зв'язку із військовою відсталістю посполитого рушення, Казимир IV був змушений його розпустити і створити більш ефективне наймане військо. У 1462 р. поляками було здобуто перемогу під Свєнцем у Східному Помор'ї. У 1463 р. об'єднані флоти Гданська та Ельблонга розгромили морські сили ордену, виступивши на боці Польщі.

Переконлива перевага сил Польського Королівства та його союзників над Тевтонським орденом призвела до укладення Торунського миру 1466 p., який документально зафіксував перемогу Польщі у Тринадцятирічній війні. Згідно з його умовами, польська монархія отримувала територію Східного Помор'я і вихід до басейну Балтійського моря, разом із Хелмінською і Міхаловською землями. Окрім того, до складу польських володінь були включені єпископська область Вармія і Мальборк з прилеглою територією. Окрім безпосередньо прусських земель, до денної залежності від Польщі потрапили і решта територій Tевтонського ордену. Кожний новообраний великий магістр був зобов'язаний протягом шести місяців скласти присягу на вірність польському королю і увійти до складу королівської ради. Відмова Римського папи і німецького імператора від затвердження умов Tорунського миру не змогла запобігти реалізації його головних засад на практиці [2,с. 147].

Взаємовідносини Польщі із Тевтонським орденом набули подальшого розвитку на початку XVI ст., із обранням у 1511 р. на посаду великого магістра Альбрехта Гогенцоллерна. Отримавши владу, новий магістр одразу взяв курс на перегляд умов Tорунського миру і здобуття орденом незалежності від Польщі. Ескалація конфлікту призвела до кампанії 1519-1521 pp., в якій орден зазнав нищівної поразки і був змушений піти на підписання чотирирічного перемир'я. Усвідомивши безперспективність подальшої боротьби і знаходячись під впливом ідей протестантської Реформації, Альбрехт І офіційно проголосив у 1525 р. секуляризацію ордену, склав з себе повноваження магістра і зрікся католицизму, прийнявши лютеранство. Колишні землі Тевтонського ордену були перетворені на світську державу - герцогство Прусське. Ленна залежність новоствореного герцогства від польської монархії була зафіксована у Краківському трактаті від 8 квітня 1525 р. [30,с.173].

Наслідки перемоги Польщі у тривалому військово-політичному протистоянні з Тевтонським орденом мали ключове значення для створення передумов розвитку реформаційного руху на польських землях.

Географічна і етнокультурна близькість населення Східного Помор'я до епіцентру європейської Реформації у Німеччині, повернення до Польщі разом із Гданськом відкритого доступу до Балтійського моря, і, нарешті, проголошення лютеранізму офіційною релігією Князівської Пруссії відіграло вирішальну роль у проникненні протестантизму на територію Польщі.

Визначаючи головні шляхи проникнення реформаційних ідей на польські землі, розглянемо такі їх типи, як торгівельні, освітньо-культурні та дипломатичні зв'язки і міграційні рухи населення. Інформаційний обмін із сусідніми країнами за історично усталеними каналами ретрансляції виявляв тенденцію до інтенсивного пожвавлення і розробки нових форм взаємодії. Практична відсутність значних природних перешкод у поєднанні із сприятливою соціокультурною ситуацією призвели до швидкої експансії протестантської Реформації на польські землі.

Одним із магістральних шляхів проникнення реформаційних ідей на територію Польської держави стала закордонна еміграція.

Активна участь Польщі в гуситських війнах 1419-1434 pp. та подальшій історії Чеського королівства зумовила проникнення прихильників гуситського руху на польські землі і створення польського гуситського табору, очолюваного можновладцем Спитеком із Мельштина. Незважаючи на розгром польських гуситів у 1439 p., організований впливовим краківським єпископом Збігневим Олесницьким, гусизм продовжував знаходити собі послідовників у середовищі польських міщан, шляхти і магнатів, сформувавши одну з головних ідеологічних передумов Реформації [ЗО,с. 133]. У 1548-1551 pp. до Великопольщі прибула значна кількість чеських братів, що втекли від репресій чеського короля Фердинанда І Габсбурга після поразки придушеного ним Празького повстання 1547 p. [2,с. 152].

Наприкінці XV ст. на польські землі проникають єретики з Московської держави. Послідовників руху стригольників, головним осередком якого був Псков, було офіційно засуджено на території Російської монархії у 1490 p., після чого значна частина релігійних дисидентів втекла від переслідувань православною церквою і світською владою до Великого Князівства Литовського та Королівства Польського. Активізація переселень припадає на другу половину XVI ст. Протестантський історик А. Венгерський свідчить про прибуття в 1555 р. до Вітебська трьох монахів грецького віросповідання на чолі з проповідником православної раціоналістичної єресі Феодосієм Косим. Описуючи поширення вчення Ф.Косого на землях Литви та Корони, автор підкреслює спадкоємність між його місією та подальшою діяльністю польських протестантів, які, скориставшись поширенням ідей раціоналістів, розгорнули власну місіонерську діяльність [29,с.262-263]. У протоколі Краківського синоду 1567 р. зафіксована згадка про прибуття до Любліна московського єретика Ісаї, який, перейшовши на позиції аріанізму, став його активним проповідником [27,с.216]. У подальшому, російський антитринітаризм здійснив значний вплив на формування поглядів багатьох польських реформаторів.

Викликане Реформацією у західноєвропейських країнах різке протистояння новоутворених протестантських громад із світською владою та католицькою церквою призвело до початку перших переслідувань дисидентів на території Західної Європи. Загострення ситуації, спровоковане селянською війною в Німеччині 1524-1525 pp. призвело до масової втечі єретиків анабаптистського віросповідання на польські землі.

Значний вплив на розвиток реформаційного руху здійснила еміграційна хвиля італійських антитринітаріїв. Переслідувані інквізицією, прихильники антитринітаризму у 40-х pp. XVI ст. зупинились на території Швейцарії та Моравії, однак після спалення за наказом Жана Кальвіна лідера напрямку М.Сервета у 1553 p., Швейцарія також стала небезпечним місцем для їх перебування. Переважна більшість італійських раціоналістів емігрувала до земель Королівства Польського і Великого Князівства Литовського [6,с.38]. Серед найбільш відомих антитринітаріїв у Польщі знайшли свій прихисток такі активні учасники руху як П. Альциаті, Г. Бляндрата, В. Гентілій, Ф. Лісмані Б. Охіні, Ф. Станкар та ін.

Атмосфера відносної релігійної толерантності, яка виникла у Речі Посполитій завдяки політичній діяльності кальвіністської шляхти і набула юридичного закріплення після прийняття акту Варшавської конфедерації 1573 р. стала передумовою переселення до території монархії протестантів, переслідуваних у своїх країнах за релігійні переконання. Папський нунцій Комендоне у листі до кардинала Кароля Баромеуша від 16 січня 1564 р. підсумував наслідки дисидентської еміграції таким чином: "Стан цього королівства ганебний, бо немає такого мерзенного безбожництва, яке б не знайшло тут послідовників" [21,с. 30].

Масова імміграція протестантів до Речі Посполитої була викликана перебігом Тридцятирічної війни 1618-1648 pp., в умовах протистояння двох військово-політичних угрупувань - Протестантської унії і Католицької Ліги. Так, зайняття у 1620 р. Чеського королівства військами Фердинанда II Габсбурга спричинило нову хвилю експансії чеських братів до Польщі. У 1630-х pp. в етнічному складі іммігрантів переважали вихідці з німецьких земель, які заснували нові лютеранські громади у Лєшно, Кобиліні, Равичі, Вольштині, Заборові [17,с.42].

Одним з найтісніших видів закордонних зв'язків Польщі XVI-XVII ст. були торгівельні контакти. Динамічне розгортання фільваркового господарства на початку XVI ст. супроводжувалось збільшенням обсягу експорту зернової продукції до західноєвропейських держав. Зростання попиту на сільськогосподарські товари та значне підвищення їх вартості було у значній мірі пов'язане із так званою "революцією цін", якою прийнято називати процес багаторазового збільшення цін на товари внаслідок різкого падіння цінності благородних металів, що виконували функцію загального еквіваленту. Після відкриття американських континентів у європейські країни почало надходити золото і срібло, витрати на видобуток яких було значно нижчими, аніж у Європі, що призвело до підвищення товарних цін у 2,5-4 рази.

Суттєвий вплив на розвиток польської закордонної торгівлі здійснили зміни на міжнародній арені. Захоплення турками Константинополя у 1453 р. і загальне переорієнтування світових торгівельних шляхів, викликане великими географічними відкриттями XV-XVI ст. призвело до занепаду східної торгівлі, сполучними ланками якої були Краків і Львів. З іншого боку, завдяки перемозі Польщі у Тринадцятирічній війні із Тевтонським Орденом (1453-1466 pp.) головним напрямком польських зовнішньо-торгівельних операцій став басейн Балтійського моря [3, с. 146]. У цьому контексті, приєднання 1466 р. Помор'я з Гданськом до території Польсько-Литовської держави стало для економіки країни фактом великої вагомості. Безпосередній доступ до Балтійського моря надав широкі можливості для ведення експортної та імпортної торгівлі із країнами Західної Європи. Окрім того, Вісла на всьому своєму протязі ставала польською рікою, перетворившись на транспортну артерію по якій товари з усієї Польщі потрапляли до Гданського порту і навпаки.

Ставши на початку XVI ст. головною транспортною артерією країни, басейн р. Вісла використовувався для перевезення вантажів, переважну більшість з яких становили товари, призначені для реалізації як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Інтенсифікації торгівельних контактів сприяло об'єднання внутрішнього ринку густою мережею шляхів річкового транспорту. Практично усі головні допливи Вісли - Нарив, Пилиця, Буг, Вепр, Віслок, Данаєць, Сян - були судноплавні і мали річкові порти, де містились верфі і склади - Тарнув, Ярослав, Любартув, Устилуг. Найдальші пункти призначення - в Бескидах і Карпатах - знаходились майже за тисячу кілометрів від моря [1,с.244]. Сухопутні торгівельні шляхи пов'язували західноєвропейські центри із такими крупними містами як Вроцлав, Познань, Краків, Люблін, Варшава, Вільнюс, з'єднуючи їх в єдиний ланцюг товарного обігу, який підтримував зв'язок в обох напрямках. Одночасно, ці транзитні маршрути забезпечували економічне сполучення Московської держави із Заходом, що значно збільшувало їх функціональність.

Географія польської зернової торгівлі мала континентальні масштаби. Найбільша частка вантажів транспортувалась переважно до Амстердаму (Голандія), де у свою чергу скеровувалась на англійські, французькі і німецькі внутрішні ринки. Роль домінуючого торгівельного центру Польської держави відігравало м. Гданськ, найкрупніший порт Балтійського моря. За підрахунками дослідників у першій чверті XVI ст. у Гданську виконувалось до 80% польських зернових експортних операцій [2,с. 107]. Чисельність кораблів, відправлених із Гданської гавані і тих, що причалювали до неї неухильно збільшувалась. Якщо у середині XV ст. кількість кораблів, що відвідали Гданськ налічувала всього лише декілька десятків, то у 1474 р. цифрові показники зросли до 403, в 1475 р. - 525, в 1476 р. - 634, а в 1490 р. - 720 кораблів. Більшість суден належала німецьким містам, за ними дослідники відзначають Швецію, Францію, Данію, Шотландію і Норвегію [3,с. 147]. Гданська зернова торгівля мотивувала приїзд до Польщі іноземних купців. Наприкінці XV ст. візити закордонних торгівельних агентів носили здебільшого сезонний характер: експедиції приїздили з весняними припливами у квітні і залишали Гданськ до початку зимових штормів у жовтні [12,арк.48-53]. На початку XVII ст. відомі випадки оселення в Гданську підприємців на постійній основі, досить часто молодших синів власників голландських торгівельних фірм [ 13,арк. 53-58]. Володіючи великими ресурсами капіталу і широкими зв'язками у західноєвропейських країнах, ділові резиденти дуже успішно конкурували із польськими купцями, намагаючись встановити монополію на іноземну торгівлю, чому особливо сприяло введення в дію заборони на виїзд польських купців за кордон, прийняте сеймом у 1564 р. [1,с..238-240].

Купці з усієї Європи відвідували щорічні ярмарки у Любліні, Познані, Кракові, Гданську та інших польських містах. Тісні торгівельні контакти підтримувались з німецькими землями, де роль головних ринкових баз належала Лейпцигу і Нюрнбергу. Набували подальшого розвитку торгівельні зв'язки з Італією. He меншою популярністю користувались чеські товари, які потрапляли до Польщі через сформовані ще у ранньому середньовіччі сухопутні шляхи.

Відзначимо, що купці були першими у здійсненні культуртрегерської місії поширення реформаційних ідей, імпортуванні до Польщі зразків протестантської релігійної літератури. Саме такий шлях експансії реформаційних поглядів фіксується антипротестантськими едиктами Сигізмунда І 1520, 1523, 1525, 1526 pp. як найбільш поширений [ 15,с.579; 16,с.3,21,54,76]. Купці брали активну участь у Гданському повстанні 1525 р. [10,арк.62-62зв.]. Специфіка торгівельної діяльності вимагала від купця знання і вміння прогнозування політичної, соціальної ситуації, які могли вплинути на умови і результати його діяльності, що робило його зацікавленим у відстежуванні розвитку зовнішньополітичних подій. Водночас, враховуючи поширену у купецькому середовищі систему посередників, у проведенні однієї торгівельної операції зазвичай брали участь декілька десятків осіб. Таким чином, торгівля ставала суттєвим чинником інтенсифікацій міжособистісного спілкування, виходячи далеко за межі суто економічних функцій.

Суттєвим каналом проникнення реформаційних ідей в середину країни стали культурно-освітні контакти Польської держави.

Важливе місце серед зарубіжних зв'язків займала практика навчання шляхти за кордоном. Ще у 1447 р. Казимир IV гарантував право знаті на відвідання іноземних країн з метою здобуття "військового досвіду лицарів" [26,с.69]. Головною формою використання цього дозволу було здобуття освіти у західноєвропейських університетах, які залишались осередками розвитку інтелектуального життя з елементами певної автономії від жорсткого контролю з боку католицької церкви, або його відчутним послабленням. Як наслідок, протягом XVI ст. престижні навчальні заклади перетворились на центри поширення ідей Ренесансу і Реформації, які прямо чи опосередковано вплинули навіть на найконсервативніших прихильників середньовічної освітньої традиції серед викладацького складу. Студенти, чий світогляд протягом навчання формувався під впливом відповідного середовища теж незворотньо ставали носіями нової ідеології.

Вихідці з польських земель документально фіксуються в реєстрах студентів практично усіх крупних університетів Західної Європи. Великою популярністю на початку XVІ ст. користувались університети Італії, передусім Болонський університет, що розвинув демократичні традиції студентського самоврядування, заснованого на взаємодії двох асоціацій - "асоціації професорів" ("universitas magistorium") і "асоціації студентів" ("universitas scbolarium"). Подібна схема внутрішньої організації створювала механізм противаг, що суттєво перешкоджав спробам встановлення тотального контролю католицької церкви над навчальним закладом [19,с.427].

Протягом XV-XVI ст. випускниками Падуанського університету стали 43 вихідці з польського краю. Серед них, особливу увагу заслуговує постать польського астронома М. Коперніка. Знаходячись під протекцією уряду Венеціанської Республіки Падуанський університет був практично позбавлений жорсткої форми контролю з боку римського престолу, що знайшло своє відображення у офіційному девізі навчального закладу "Universa universis patavina libertas" (лат. "Свобода Падуї є загальною для всіх") [19,с.430].

Досить поширеною була практика навчання поляків в університетах, розташованих на території німецьких земель Священної Римської імперії: Лейпцизькому, Віттеноергзькому, Гейдельберзькому. Останній у 1556 р. було трансформовано у вищу школу євангелізма. Завдяки активній діяльності курфюрста Фрідріха III Гейдельберг став значним осередком поширення кальвіністських ідей і місцем створення у 1563 р. катехізису кальвіністського віросповідання за участю викладацького складу теологічного факультету Гейдельберзького університету. Відкриття Кенігсберзького університету Альбрехтом Гогенцоллерном у 1544 р. позначилось фактичним створенням лютеранського освітнього центру на території підвладного Польщі Прусського герцогства. Починаючи з 1545 р. у Кенігсберзькому університеті постійно діяли започатковані герцогом Альбрехтом стипендіальні програми, орієнтовані на залучення до лав навчального закладу студентів з польсько-литовських земель на пільгових умовах. Таким чином, за проектом засновника, університет виконував не тільки суто освітні, але і місіонерські функції.

Серед закордонних освітніх центрів великою повагою також користувався Віденський університет, створений у 1365 р. і офіційно названий " Alma Mater Rudolphina" на честь свого засновника герцога Рудольфа IV австрійського. Відображаючі реформаційні настрої у значно меншій мірі, аніж більш демократичні італійські, Віденський університет проте також містив у своєму складі прибічників реформаційного мислення, оскільки переважна більшість викладачів отримувала професорський ступінь в університетах Італії, а до викладання запрошувались більш досвідчені лектори італійського походження. Аналогічна ситуація була характерною і для діяльності Празького університету у Чехії, заснованого майже одночасно з Віденським імператором Священної Римської імперії і королем Чехії Карлом IV у 1347 р. [ 19,с.429-430].

Експансія реформаційних ідей до Польщі та Литви забезпечували тісні закордонні контакти Ягеллонського університету у Кракові з іншими європейськими університетами. Мобільність викладачів та студентів відіграла важливу роль у перетворенні Кракова в осередок поширення гуманістичних та реформаційних поглядів. У стінах університету освіту отримали такі видатні діячі польського реформаційного руху як Лаврентій Кришковський, Кіпріан Базилік, Петро з Гонендза, Симон Жак [8,с.97-98].

Експансія реформаційних ідей на територію Польської держави здійснювалась в тому числі і через офіційні дипломатичні контакти. На початку XVI ст. відсутність системи постійних посольств була компенсована практикою посилання послів до іноземних держав із дорученням виконання короткочасної дипломатичної місії. Дипломатична служба держави була тісно пов'язана із системою виконавчої влади. Проте, незважаючи на існування системи офіційного підпорядкування дипломатичних відносин державній політиці, значна частина закордонних контактів залишалась непідконтрольною центральній владі. Так, коронні гетьмани, додатково до своїх військових обов'язків на початку XVI ст. мали повноваження вступати в дипломатичні переговори і приймати рішення від імені держави, воювати, або підписувати мир зі своєї власної ініціативи. Крупні польсько-литовські магнати також претендували на отримання таких прав. Підчас організації шляхетських конфедерацій для досягнення поставлених політичних цілей лідери рокошів формували власні дипломатичні служби з метою отримання зовнішньої підтримки. За повної згоди державної влади власний дипломатичний корпус мало місто Гданськ. Протягом періодів безкоролів'я керівництво закордонними справами переходило до Гнєзнінського архієпископа, який володів повноваженнями здійснення так званої "примусової дипломатії" [ 1,с.325].

Децентралізація польської дипломатії дуже часто призводила до домінування приватних або станових інтересів над загальнодержавними, ведення переговорів з представниками інших держав всупереч волі сейму і усталених процедур, покликаних обмежити іноземне втручання у внутрішні справи монархії. Як наслідок, така ситуація створювала сприятливі умови для безпосереднього і практично непідконтрольного державним службам контактування з іноземцями, в тому числі і з протестантами. Відомі випадки надання аудієнції та протекції протестантам-іноземцям при дворах Радзивіллів, Замойських, Потоцьких. Протестантське віросповідання було дуже поширене серед гданських дипломатів. Протестанти знаходились в оточенні польських королів. Справжнім осередком протестантизму став двір дружини Сигізмунда І королеви Бони Сфорци.

Розвиток дипломатичної діяльності був стимулом для появи регулярної поштової служби. За середньовічною традицією, доставку пошти доручали купцям та банкірам. Проте, після Віденського конгресу 1515 р. була запроваджена лінія поштового зв'язку, яка об'єднувала Краків з поштовими станціями Священної Римської імперії. У 1557 р. була створена постійна кур'єрська служба в обох напрямках між Краковом, Віднем і Венецією. У другій половині XVI ст. поштовий зв'язок поширився до Варшави, Гданська і Вільно [1,с.327].

Таким чином, проведений аналіз дозволяє виокремити такі шляхи проникнення реформаційних ідей на територію Польської держави, як дисидентська імміграція, освітньо-культурні зв'язки, торгівельна діяльність, дипломатичні контакти. Достатня інтенсивність процесу поширення інформації, а також різноманітність його форм забезпечили швидку експансію реформаційного руху на польські землі. Перспектива подальших досліджень пов'язана із вивченням географічних параметрів поширення Реформації в Польщі. Масштаби впливу фіксують пріоритетність дисидентської імміграції, етнічний та конфесійний склад якої суттєво позначився на якісних характеристиках польського протестантизму. Безпосереднє залучення Королівства Польського до орбіти подій протестантської Реформації стало одним із показових індикаторів ступеня включеності населення монархії до європейського соціокультурного простору.

Список використаних джерел

1. Дейвіс Н. Боже ігрище: історія Польщі / Н. Дейвіс; пер. з англ. П. Таращук. - К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2008. - 1080 с.: іл. - Бібліогр.: с. 1017-1023.

2. Зашкільняк JI. О. Історія Польщі: від найдавніших часів до наших днів / JI. О. Зашкільняк, М. Крикун; Львівський нац. ун-т ім. І. Франка, Ін-т історичних досліджень, Центр історичної полоністики. - Львів: Львівський нац. ун-т ім. І. Франка, 2002. -752 с.: 8 кол. мал. - Бібліогр.: с.701-726.

3. История Польши: в 3 т. / под ред. В.Д. Королю ка, И.С. Миллера, П.Н. Третьякова. - М.: Изд-во Академии Наук СССР, 1954. - Т.1. - 1954. - 583 с. - Библиогр.: с. 529-550.

4. Кареев Н. Очерк истории реформационного движения и католической реакции в Полыне/Н. Кареев. -М: Типография А.И. МамонтоваиК, 1886. - 192 с. -(Очерки из истории европейских народов; т. 2).

5. Любович Н. История Реформации в Польше. Кальвинисты и антитринитарии: (по неизданным источникам) / Н. Любович. - Варшава: Типография Земкевича и Ноаковского, 1883. - 380 с.

6. Подокшин C. А. Реформация и общественная мысль Белоруссии и Литвы: (вторая половина XVI - начало XVII в.) / С.А. Подокшин; АНБССР, Ин-т философии и права. - Мн.: Наука и техника, 1970. - 224 с. - Библиогр.: с. 206-223.

7. Alexandri Regis Decreta in Comitlis Radomien anno 1505 // Volimiina legimi: przedruk zbiorn praw staraiiiem XX. Pijarow w Warszawie, od roku 1732 do roku 1782, wydanego: w 9 t. -Petersburg, 1859. -T. I. -S. 136-141.

8. Barycz H. Historja Uniwersytetu .Tagiellonskiego w еросе liimianizmii / Henryk Barycz. - Krakow: PolskaAkademiaUmiej^tnosci, 1935. -762 s.

9. Biblioteka Ksi^z^t Czartoryskich, Krakow (надалі - BCzart.) - Rps. 233 - Zbior Zbigniewa Olesnickiego, zawieraj^cy listy, akta і in. dokumenty, dotycz. stosunkowpolsko -krzyzackich, oraz pare roznych traktatow.

10. BCzart. - Rps. 259 -Akta dotycz^ce pobytu Zygmimta I w Gdanskii 1526. Kary na roznowiercow, urz^dzani nionety, uchwaly Krajowe pruskie.

11. BCzart. - Rps. 380 - Sprawy religijne w Gdansku 1517-1652.

12. BCzart. - Rps. 1034 - Rachimki dochodow krolewskich z m. Gdanska і grodow pomorskich 1512-1531.

13. BCzart. - Rps. 1092 IV - Zbior Lojki. Handel Gdanski. Raporty о statkach ріущ- cych Wisla do Gdanska, ceny zboza і drzewa, tabele przy wozu і wy wozu roznych towarow, targi w Gdansku.

14. BCzart. - Rps. 1290 -Przywilej KazimierzaWielkiego dla Jaroslawa, arcybiskupa gnieznienskiego і calego klem polskiego w sprawach dzisi^cin z 1360 r. Wypisy z konstytucjі dotycz^cie praw kosciola do roku 1565 і zdanie Jaroslawa arcybiskupa gnieznienskiego z 1361 r.

15. Corpus Iuris Polonici = Ksi^gi Prawa Polskiego: v 4 vol. / typis mandavit adnotationibus instraxit Osvaldus Balzer. - Cracoviae: Simiptibus Academiae Litteraruni, 1906. - Sectionis I: Privilegia statuta constitutiones edicta decreta mandata Regnimi Poloniae spectantia compreliendentis ; vol. 3: Annos 1506-1522 continens. - 1906. - 796 s.

16. Corpus Iuris Polonici: v 4 vol. / typis mandavit adnotationibus instraxit Osvaldus Balzer. - Cracoviae: SimiptibusAcadeniiaeLitteranmi, 1906. - Sectionis I: Privilegia statuta constitutiones edicta decreta mandata Regnimi Poloniae spectantia compreliendentis; vol. 4: Aimos 1523-1534 continentis. - 1910. - 272 s.

17. Dworzaczkowa J. Reformacja і kontrreformacja w Wielkopolsce / Jolanta Dworzaczkowa. - Poznan: Wydawnictwo Poznanskie, 1995. - 363 s. - (Wielkopolska: historia, spoleczenstwo, kultura ; t. 3).

18. Fox P. The Refomiation in Poland: Some Social and Economic Aspects / P. Fox. - Baltimore: The Jolms Hopkins Press, 1924. - 153 p. - (Jolms Hopkins University Studies in Historical and Political Science ; n. 4). - Bibliogr.: p. 149-150.

19. A History of the University in Europe: in 4 vol. / general editor Walter Ruegg. - Cambridge: University Press, 1991. - Vol. 2: Universities in Early Modem Europe: (1500-1800) / editor Hide de Ridder- Symoens. - 1996. - 665 p. -Bibliogr.: p. 639-641.

20. Kot S. Socinianism in Poland: the Social and Political Ideas of the Polish Antitrinitarians in the Sixteenth and Seventeenth Centuries / S. Kot ; translated from the polish by Earl Morse Wilbur. - Boston: Star King Press, 1957.

21. Pami^tniki о dawnej Polsce z czasow Zygmimta Augusta, obejmuj^ce listy Jana Franciszka Conmiendoiii do Karola Baromeusza: (z Biblioteki Berberianskiej): w 21. / zebral Jan Albertrandi, Biskup Zenopolitanski ; z r^kopisow wloskich і lacinskich wytlomaczyl JozefKrzeczkowski; wiadomosc о zyciu Conmiendoni, ego tudzicz potrzebne sprostowania

і objasnienia dodal Mikolay Malinowski. - Wilno: Drakiem Jozefa Zawadzkiego, 1851.-T. 1.- 1851.-268 s.

22. Polskie echa liusytyzmu: materialy z konferencji naukowej Klodzko, 27-28 wrzes- nia 1996 / pod red. Stanislawa Byliny і Ryszarda Gladkiewicza ; Instytut Historii PAN, Centrum Badan Sl^skoznawczycli і Bolieniistycznycli przy Uniwersytecie Wroclawskim,

Komisja Dziejow Czech і Stosunkow Polsko-Czeskich Komitetu Nauk Historycznyeh PAN. - Warszawa: IH PAN, 1999- - 141 s.

23. Ruch husycki w Polsce: wybor tekstow zrodlowych (do r. 1454) / oprac. Roman Heck, Ewa Maleczynska. - Wroclaw: ZakladNarodowy im. Ossolinskich, 1953. -268 s.

24. Statuta procerum Regni Poloniae absente Alexandro Rege // Volumina legum: przedrak zbioru praw staraniem XX. Pijarow w Warszawie, od roku 1732 do roku 1782, wydanego: w 9 t. - Petersburg, 1859. - T. I. - S. 133-134.

25. Statuta Alexandri Regis Petricoviae sancita anno 1504 // Volumina legum: przedruk zbioru praw staraniem XX. Pijarow w Warszawie, od roku 1732 do roku 1782, wydanego: w 9 t. - Petersburg, 1859. - T. I. - S. 134-136.

26. Statuta Casimiri .Tagellonidis III in Conventione Petricoviae anno 1447 // Volumina legum: przedruk zbioru praw staraniem XX. Pijarow w Warszawie, od roku 1732 do roku 1782, wydanego: w9t. -Petersburg, 1859. -T. I. -S. 68-70.

27. Synod w Krakowie XI 1567 r. // Acta synodow roznowierczych w Polsce = Acta synodalia ecclesiarumPoloniaereformatarum: [w4-cht.] /oprac. Maria SipayHo; Biblioteka uniwersytecka w Warszawie. - Warszawa, 1972. - T. 2. - S. 216-217.

28. Topolski J. Polska w czasach nowozytnych: od SrodkowoeiTOpejskiej pot^gi do utraty niepodleglosci (1501-1795) / Jerzy Topolski; Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu. - Poznan: Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu im. Adama Mickiewicza, 1994. - 943 s.: il., тару zloz. - Bibliogr.: s. 879-933. - (Polska - dzije narodu, panstwa і kultury ; t. 2).

29. Wengerscii A. Libri quattor Slavoniae reformatae / Andreae Wengerscius ; praef. Ianussius Tazbir; [indicem nominum compilavit Wenceslaus Urban; praefationem in linguam Latinam vertit Miecislaus Brozek ; voluminis edendi tutelam gessit Lechus Szczucki]. - Varsoviae: Panstwowe Wydawnietwo Naukowe, 1973. - 633 s. - (Biblioteka Pisarzy Refomiaeyjnyeh; nr. 11).

30. Zarys historii Polski / pod red. Janusza Tazbira. ; [T. Manteuffel, J Dowiat, S. Trawkowski і in.] - Warszawa: Panstwowy Instytut Wydawniczy, 1979. - 862 s.: tabl., тару. -Bibliogr.: s. 814-820

Размещено на Allbest.ru