Засадничі принципи морального вдосконалення людини в індуїзмі та християнстві

Виходячи з цього, можна зазначити, що відсутність прив'язаності не означає, що людина повинна пригнічувати в собі прагнення до задоволення, насолоди. Навпаки, карма-йога вчить, що така неприв'язаність допомагає отримувати людині насолоду з усього, що її оточує. Прихильники індуїзму, особливо ті, що віддають перевагу слідуванню карма-йоги, вважають, що коли людина прив'язана до якої-небудь особи або предмету настільки, що від них, як їй здається, залежить її щастя, вона являється рабом цієї особи або речі. Але коли людина звільняється від прив'язаності, її щастя вже не залежить від зовнішніх обставин, а є її внутрішнім станом. Будь-яку невдачу така людина сприймає як стимул до майбутніх перемог, як вказівку до самовдосконалення. Тому прихильники карма-йоги вважають, що нагородою для людини, що звільнилася від матеріальної прив'язаності, є відчуття безмежної радості від життя, яку людина, що прив'язана до плодів своєї діяльності не відчуває навіть в моменти найбільш великих успіхів.

Аналізуючи євангельські заповіді з точки зору езотеричних традицій, можна побачити в них інший, більш глибинний сенс, ніж це подається в догматичному християнстві. Не піддаючи сумніву головні догмати іудаїзму («Не думайте, що Я прийшов порушити закон або пророків: не порушити прийшов Я, але виконати» [Мт. 5: 17-18], Христос в той же час пропонує по новому розуміти заповіді Божі, відійти від формалізму, обрядовості і буквального слідування принципам релігійного життя. Такий підхід пояснюється, очевидно, тим, що коли людина вважає за норму слідувати в першу чергу букві закону, вона рано чи пізно сходить на позиції подвійної, а то й потрійної моралі: тобто думає одне, говорить інше, робить третє. Це відбувається тому, що життя настільки мінливе, настільки суперечливе, що його не можна втиснути в найдосконалішу систему логічних категорій або формальних заповідей. Через деякий час після побудови найдосконалішої логічної системи, в реальному житті знаходиться якийсь «ірраціональний» залишок (явище, ситуація, що не підходить ні під одну категорію або заповідь) і цей «залишок» підриває цю найдосконалішу логічну систему. Тому Сократ ще за п'ятсот років до виникнення християнства в своїх знаменитих діалогах шляхом застосування іронії (коли співбесідник починав суперечити самому собі) і маєвтики (повивального мистецтва) навчав в кожній ситуації бачити головне, піднімаючись тим самим над протиріччями і, таким чином, відходити від шаблонно-логічного мислення. Христос же досягав подібного ефекту через символізм притч, посередництвом котрого він вчив своїх послідовників інтуїтивно-цілісному проникненню в проблему, тим самим пропонуючи слідувати духу закону, а не його букві. Іншими словами, з цієї точки зору, треба завжди обирати головне і полишати другорядне, дріб'язкове. Головне ж, виходячи з євангельської концепції, завжди полягає в духовному зростанні, пріоритеті духовних цінностей над матеріальними.

Прикладом такого пріоритету духовних цінностей над матеріальними, слідуванню духу закону, а не його букві, може служити наступний євангельський епізод. Так, в Євангелії від Матвія [12: 1-2] вказується:

1. В той час Ісус проходив засіяними полями, а учні Його зголодніли й почали рвати колосся та їсти.

2. Побачивши це, фарисеї казали до нього: «Ось Твої учні роблять чого не годиться в суботу».

3. Він же промовив до них: «Хіба ви не читали, що зробив Давид, як зголоднів він і ті, що були з ним?

4. Як він увійшов до Божого дому і їв жертовні хліби, що не годилось йому їсти, ні тим, що були з ним, а тільки одним священикам?

5. Або хіба ви не читали в законі, як священики в храмі порушують суботу, та й не винуваті?

6. А я вам кажу, що тут є більший від храму!

7. А коли б ви знали, що воно є: «Милості хочу, а не жертви», то не засуджували б невинних.

8. Бо Син Людський він Господь і суботи».

Центральне місце в християнстві займає акт розп'яття Ісуса Христа, котрим Син Божий, як вважає офіційне християнство, здійснивши цей унікальний подвиг, викупив гріхи людські. В той же час, досліджуючи інші, старші за християнство релігії, можна зробити висновок про те, що подібні подвиги здійснювали й інші божества, тобто у Ісуса були попередники. Порівнюючи індуїзм і християнство, можна зазначити, що герой Магабгарати, Крішна, був також розп'ятий. Менлі П. Холл в своїй монографії «Енциклопедичне викладення масонської, герметичної, кабалістичної і розенкрейцерівської символічної філософії» наводить відповідні цитати дослідників індійської релігійної культури: Луї Жакольо, Мура, Інмена. Так, Л.Жакольо в своїй роботі «Біблія в Індії» таким чином описує смерть Крішни: «Крішна зрозумів, що прийшов час його упокоєння в землі і повернення в лоно того, хто його послав. Якось заборонивши своїм учням слідувати за ним, він пішов на берег Гангу здійснити омовіння. Тричі занурившись, він встав на коліна і звернувся з молитвою до небес, чекаючи на смерть. В цьому положенні він був поцілений стрілою людиною, чиї злочини він викрив і котрий з великою групою поплічників переслідував Крішну з метою його вбивства. Тіло Боголюдини було підвішене на дереві його вбивцями з тією метою, щоб воно стало здобиччю стерв'ятників. Новина про смерть Крішни швидко облетіла всіх, і там зібрався натовп, котрий привів Арджуна. Люди хотіли забрати священні останки загиблого. Але матеріальна смертна плоть Спасителя щезла, вона, без сумніву, набула небесне житло, а дерево, на котрому висіло тіло, раптом покрилося червоними квітами, що поширювали найвишуканіший аромат». Інші версії смерті Крішни говорять, що він був прив'язаний до хрестоподібного дерева і лише після цього вбитий стрілами. В книзі Мура «Індуський пантеон» є картина, на котрій зображений Крішна, ноги і руки котрого прибиті цвяхами. В книзі Інмена «Стародавні вірування» наведений малюнок східного божества з ногами, що прибиті цвяхами» [3,431.].

Можна зазначити, що одною з базових ідей індійської моральності є ідея жертви, як головного принципу існування. В індійських писаннях весь світ уявляється як свого роду ланцюг самопожертвувань, де нижчий рівень життя приносить себе в жертву для вищого. Очевидно, тут інтуїтивно-образно зафіксований принцип енергетичного обміну в природі. В Бгагавад-гіті вказується: «Знай, що Брахман здійснює виконання доль. А Брахман представляє Споконвічного. І всюдисущий Брахман завжди підтримує в людях їх жертовність» [ Бг.-гіта, 3:15]

Ідея жертовності відіграє надзвичайно велику роль і в християнстві, хоча трактовки розп'яття в догматичному і езотеричному християнстві розходяться кардинальним чином. В той же час треба зазначити, що й в християнському езотеризмі існують різні подходи в трактовці хреста і розп'яття. Так, в софіанській традиції езотеричного християнстві хрест репрезентує союз Логосу і Софії Нареченого і Нареченої. Вертикальна лінія символізує Логос, а горизонтальна Софію. Замість дерев'яного хреста софіани шанують хрест зі світла і Духу. Цей духовний хрест уособлює собою досягнення божественного просвітлення і подолання потреби в матеріальному тілі [4,74].

Муамата Ешбі, котрий намагається вивести християнство з більш ранніх єгипетських джерел, підкреслюючи в той же час зв'язки єгипетських містеріальних культів з індуїзмом, висловлює своє розуміння акту розп'яття: «Містичний сенс полягає в тому, що душа кожної людини являється Ісусом, котрий втілюється, а потім розпинається мирськими бажаннями і пристрастями, тому що відвертається від божественного бачення своєї справжньої природи. Воскресіння Христа в серці кожної людини відбувається тоді, коли знову досягається Свідомість Христа, або Царство Боже» [2,228].

Близьку до цієї точки зору висловлює Франц Хартман в своїх замітках щодо теологічних побудов відомого містика Якоба Бьоме: «Хрест представляє земне життя, а терновий вінець душу, що страждає і тіло, а крім того перемогу духу над елементами темряви. Тіло є оголеним, що говорить про те, що кандидат в безсмертя повинен позбавитися від всіх земних бажань. Фігура прибита до хреста, що символізує смерть і відмову від власної волі: не потрібно прагнути здійснити щось за власної волі, а потрібно просто виконувати Волю Божу. Над головою напис: « I.N.R.I «, найбільш важливим значенням котрого являється In Nobis Regnat Iesus (Всередині нас править Христос). Але значення цього напису може бути практично відоме лише тим, хто дійсно помер для світу бажань і піднявся над спокусами особистого існування, і перед тим як спрагла душа може з'єднатися з всюдисущим, все проникаючим Отцем, цією особистістю треба пожертвувати для того, щоб звільнити універсальну свідомість» [3,433-434.].

Таким чином, можна зробити висновок про те, що в езотеричній традиції має місце думка про те, що віруючий, котрий хоче досягнути єдності з Богом, повинен пожертвувати всім заради цього, навіть власним тілом з його постійними бажаннями.

Звичайно, вищесказане в певній мірі суперечить основним положенням інстуціональної церкви, яка розглядає Ісуса Христа в першу чергу як спокутника гріхів людських. Але, на погляд автора статті, таке розуміння основ християнства відповідає глибинним засадам християнського вчення, являється тою «твердою їжею», про яку згадував апостол Павло, звертаючись до корінфян.

Вручивши себе Вищому розумові, ставши провідником його дій, віруючий, як в індуїзмі, так і в християнстві зміцнює свою віру в те, що Бог допоможе йому вийти з будь-якої, зовні навіть безнадійної ситуації. Така людина на психологічному рівні постійно відчуває свою єдність з Богом вже тут на Землі.

Запорукою духовності, головними заповідями, Христос вважав культивування любові до Бога і до ближнього свого, де під ближніми розумілися також навіть вороги. Саме така нічим не обумовлена любов може зробити людину досконалою, оскільки почуття щастя, яке відчуває при цьому людина, дає можливість без особливих труднощів слідувати золотому правилу етики: «Як ти хочеш щоб люди чинили з тобою, так і ти чини з людьми».

Творення добра стає тут природнім потягом душі. Христос заповідає: «Дивіться не творіть милості вашої перед людьми для того, щоб вони бачили вас; інакше не буде вам нагороди від Батька небесного. Отже, коли ти твориш милостиню, не сурми перед собою, як роблять лицеміри в синагогах і на вулицях. Істинно говорю вам: вони вже отримують нагороду свою. В тебе ж, коли твориш милостиню, хай ліва рука твоя не знає, що робить права, щоб милостиня твоя була таємна; і Батько твій, бачачи таємне, воздасть тобі явно» [Мт.6:1-4]. Звертання до Бога, вищого ідеалу, також повинно бути таємним духовним актом, а не публічною демонстрацією своїх почуттів [Мт. 5: 5-15].

Духовне зростання веде до автоматичного вирішення матеріальних проблем. Коли Христос говорить про «птиць небесних, які не сіють не жнуть», він, очевидно, має на увазі не відмову від практично-трудової діяльності, а не прив'язаність до економічних результатів, духовно розвинена людина буде завжди мати необхідний матеріальний мінімум і не залежати від матеріальних обставин.

Христос вказував: «Входьте вузькими воротами» [Мт, 7:13]. Очевидно, це означає теж саме, на що вказують йоги, говорячи, що немає йоги для всіх, а є йога для кожного, тобто для кожної людини повинен бути свій шлях до самореалізації. Дійсно, знайомлячись з життям християнських святих, неважко помітити, що кожний з них йшов до Бога своїм власним шляхом (різні види подвижництва, благодійна діяльність тощо), спільним же було їх зречення матеріальних благ і проповідь християнської любові до Бога і всього живого. Очевидно, що в перші віки виникнення християнства, під керівництвом харизматичних лідерів кожний член общини шукав свій шлях, свої «вузькі ворота». Після того ж, коли християнська церква стала державною церквою, вона почала діяти в унісон з світською владою і «вузькі ворота» поступово замінювалися «широкими».

Сучасна ж людина, котра усвідомлює себе особистістю і має для цього необхідний рівень культури, прагне також свідомо чи несвідомо знайти своє місце в цьому світі і свій шлях до самореалізації. Тому її вже не влаштовують «широкі ворота» офіційної церкви. В цьому й полягає, очевидно, слабке місце офіційної церкви, маючи духовні багатства, котрі накопичувалися на протязі двох тисячоліть, вона не завжди ефективно вміє подати їх віруючим, зробити їх внутрішнім надбанням людини.

Глобальну кризу сучасного суспільства можна подолати, лише подолавши кризу європейських моральних цінностей. Оскільки традиційно християнство вважається європейською релігією, то велику роль в цьому може зіграти відродження глибинних основ християнської віри. Спільним як для індуїзму (на прикладі індійської йоги), так і для християнства (в його езотеричних витоках) є проголошення індивідуальної душі божественною. Як індуїзм, так і християнство пропонують схожі шляхи звільнення душі з-під влади матеріального світу і з'єднання з Богом. Моральні засади раджа-йоги і карма-йоги майже повторюють християнські заповіді, якщо їх розглядати не в догматичному, а в езотеричному ключі. В цьому сенсі заклик Христа в Нагірній проповіді: «Будьте такими ж досконалими як Батько наш Небесний» не являється абстрактним ідеалом. Практично кожна людина, яка стала на праведний шлях, і діє, звіряючи кожний свій крок з Богом, може досягти богореалізації.

Саме таке розуміння відповідає світобаченню та загальній інтенції духовного розвитку сучасної людини. На нинішньому етапі людство практично стоїть перед альтернативою: або прагнути піднятися в своїй свідомості до рівня Ісуса Христа, або й далі нести величезні втрати під тиском глобальних проблем.

Література

1. Джон Уайт. Просветление и иудео-христианская традиція // Что такое просветление. Издательство Трансперсонального Института. М.,1996. 326 с.

2. Муамата Эшби. Христианская йога. Пер с англ. под ред. М.Добровольского. К.: «София»,1999. 368 с.

3. Мэнли П. Холл. Энциклопедическое изложение масонской, герметической, кабалистической и розенкрейцеровской символической философии / пер. с англ.. В.Целищева М.: АСТ: Астрель, 2005. 478 с.

4. Тау Малахи. Тайное учение Христа. М.: РИПОЛ класик, 2001. 224 с.

Размещено на Allbest.ru