Місіонерська діяльність Київського митрополита Платона Городецького

Размещено на http://www.allbest.ru/

Місіонерська діяльність Київського митрополита Платона Городецького

Баранова Н.В.

На сьогоднішній день у сучасних умовах існування різних релігійних течій та їх наполегливих спроб шляхом збільшення кількості віруючих позбавити Православну церкву її гегемонії в Україні перед провідниками останньої постає актуальна проблема звернення до місіонерського досвіду своїх попередників, одним з яких, безумовно, був Київський митрополит Платон Городецький. Зазначимо, що його ненасильницька діяльність на місіонерському терені, метою якої було, запобігши релігійному конфлікту, зміцнити православ'я шляхом запровадження виключно мирних методів боротьби завжди проходила у тісній співпраці як з представниками духівництва підпорядкованої йому єпархії, так і з простими віруючими.

Однак, слід зазначити, що на відміну від періодів урядування митрополита Платона на попередніх кафедрах у раніше підпорядкованих йому єпархіях, які були представлені працями таких дослідників як Снесарьов М. [1], Князев А. [2], Мурыгин А. [3], київський період життя та діяльності Високопреосвященного Платона (Городецького), вагоме місце у якій займало місіонерство, не знайшов гідного відображення як у працях дослідників його часу, так і у доробках сучасних авторів. Єдиними дослідженнями у цьому напрямку можна вважати праці Флоринського М. [4], Карасьова М. [5], Рожинцева А. [6], у яких знайшли фрагментарне відбиття лише деякі незначні аспекти місіонерської діяльності митрополита на Київській кафедрі і його відносини з представниками інших релігій, що доводить актуальність даної проблеми та доцільність її подальшої розробки.

У якості мети запропонованого дослідження ми визначаємо проведення комплексного аналізу спільної діяльності Київського митрополита Платона Городецького та мешканців підпорядкованої йому єпархії представників як духовного, так і світського звання на місіонерському терені у справі протидії розповсюдженню секти штундистів.

Бажаючи привернути до участі у справі протидії штундизму не тільки офіційно призначених єпархіальних і окружних місіонерів, ставлячи за мету охопити всі категорії духівництва єпархії, митрополит Платон всіляко підтримував участь у місіонерській діяльності окружних благочинних, вносячи до їх компетенції низку місіонерських обов'язків. Дотримуючись настанов митрополита Платона, окружні благочинні брали активну участь як спільно з місіонерами, так і самостійно в розробці нових заходів щодо протидії штундизму. Так, наприклад, у своєму донесенні митрополиту Платону від 4 червня 1890 року за № 4 єпархіальний місіонер Іоанн Троїцький, подаючи на розгляд останнього ряд засобів боротьби зі штундизмом, розроблених їм за допомогою священиків 2-го благочинного округу Васильківського повіту, особливо підкреслював важливість ролі окружного благочинного Іоанна Осиповича [7,арк.3].

Враховуючи ж рапорт окружного благочинного Уманського повіту Прокопа Павловича від 1 липня 1891 року за № 184, у якому той пропонував, щоб "охочі залишити штундизм приєднувалися до православ'я неодмінно у своїй приходській церкві, спостерігаючи лише за тим, щоб вони возз'єднувалися по щирому розкаянню у своїй помилці", митрополит Платон своєю резолюцією від 15 вересня 1891 року наказав Київській Духовній Консисторії "посприяти, щоб приєднання штундистів до Православної церкви, де б воно не чинилося, проводилося б без уповільнення" [8,арк.6].

Завдяки щорічним рапортам благочинних, що містили відомості про стан штундизму у підпорядкованих їм парафіях, митрополит Платон і Київська духовна Консисторія мали нагоду складати загальну картину розповсюдження секти у межах Київської єпархії і на підставі цього розробляти необхідні місіонерські заходи.

Заручаючись підтримкою благочинних і підпорядкованих їм Рад, митрополит Платон запроваджував у єпархії додаткові грошові збори на місіонерські потреби. Наприклад, благочинні Ради підтримали пропозицію митрополита Платона, висловлену в наказі Консисторії від 22 грудня 1890 року за № 15410, щодо введення щорічного збору на місіонерські потреби Київської єпархії з кожної церкви по 5 рублів і стільки ж з причту [9,арк.14].

Визнаючи важливість місіонерської діяльності окружних благочинних, митрополит Платон зобов'язав останніх проводити "кадрову політику" у підпорядкованих їм округах. Отримуючи рапорти благочинних, що надавали кандидатури на посаду окружних місіонерів, митрополит Платон спільно з єпархіальними місіонерами ухвалював "погодитися беззаперечно 2 виборами благочинних щодо представлених ними кандидатів" [10,арк.61], що свідчить про повну до них довіру з боку Високопреосвященного.

Ґрунтуючись на рапортах благочинних, що містили інформацію щодо невідповідності окружних місіонерів посаді, яку вони займали останнім виносилося покарання, а благочинній Раді доручалося надати у Консисторію нові гідні кандидатури, які, на їх думку, спроможні були до виконання обов'язків окружних місіонерів.

Турбуючись, щоб у приходи, "заражені штундизмом", призначали найкращих священиків, митрополит Платон своїми резолюціями від 2 грудня 1889 року [11,арк.4] і від 1 лютого 1890 року [11,арк.5] наказував Консисторії зобов'язати благочинних Київської єпархії доповісти йому про те, чи володіють парафіяльні священики підпорядкованого їм благочиння необхідними якостями, властивими пастирям у приходах, де швидко розповсюджувався штундизм. Отримавши ж рапорти окружних благочинних, що надійшли у виконання його резолюцій і містили у більшості своїй позитивні характеристики парафіяльного духівництва, митрополит Платон висловив особисту подяку благочинним.

Крім здійснення контролю за розумовою і етичною відповідністю парафіяльних священиків своїй посаді, митрополит Платон зобов'язав окружних благочинних здійснювати контроль за тими протиштундистськими заходами, що проводилися ними і єпархіальними місіонерами. Зазначимо, що Високопреосвященний доручив благочинним надавати рапорти про місіонерську діяльність парафіяльних священиків, починаючи з самого початку свого керування у Київській єпархії, про що свідчать рапорти благочинного Чернігівського повіту священика Євгенія Трегубова від 26 липня 1883 року, в якому той доповідає митрополиту про протиштундистську діяльність приходського священика Северіана Мироновича [12,арк.1].

З затвердженням у 1886 році посад 4-х протиштундистських місіонерів, митрополит Платон зобов'язав окружних благочинних впроваджувати контроль і за їх місіонерською діяльністю. У виконання резолюції митрополита Платона від 9 жовтня 1886 року за № 10525 благочинні Подвисоцький, Ігнатович, Леонтович надали Високопреосвященному Платону докладний звіт про діяльність єпархіального місіонера ієромонаха Пантелімоновського монастиря на Афоні Арсенія, характеризуючи його діяльність "як вельми успішну в справі протидії штундизму" [13,арк.45].

Крім контролю за місіонерською діяльністю, як такою, митрополит Платон зобов'язав окружних благочинних здійснювати контроль за якісними і кількісними підсумками діяльності як приходських священиків, так і єпархіальних місіонерів. У виконання резолюції митрополита Платона від 16 грудня 1890 року за № 4067 і наказу Консисторії від 22 грудня 1890 року за № 15410 благочинні доповіли про діяльність як приходських священиків, так і єпархіальних місіонерів, характеризуючи її в більшості випадків позитивно. Наприклад, благочинний 5-го округу Таращанського повіту Григорій Сикорський у своєму рапорті від 3 січня 1891 року за № 3 зазначив, що у підпорядкованому йому окрузі з часу появи штундизму у Київській єпархії навернулося у православ'я приходським священиком 22 штундисти, єпархіальним місіонером Леоновим і світськими місіонерами з вихованців академії 10 осіб [9,арк.14].

Зазначимо, що висока оцінка місіонерської діяльності окружних благочинних, чий внесок у протиштундистську діяльність митрополит Платон цінував не менше, ніж аналогічні досягнення окружних і єпархіальних місіонерів, висловлювалася часто у його особистій подяці на адресу останніх. митрополит місіонер єпархія секта

Визнаючи головними своїми помічниками у справі протидії штундизму парафіяльних священиків, митрополит Платон, опікуючись, як і у випадку з єпархіальними і окружними місіонерами, правильністю вибору гідної кандидатури, вимагав від Київської Духовної Консисторії, щоб у приходи, "заражені штундою", призначали священиків кращих в усіх відношеннях, які б по своїх розумових і етичних якостях відповідали посаді. Правильність же вибору приходського духівництва митрополит Платон відстоював навіть перед представниками вищої Духовної влади. Так, у відповідь на подання Обер-Прокурора Священного Синоду К. Побєдоносцева від 6 травня 1891 року за № 57, в якому той "висловлюючи побоювання Його Величності щодо посилення штунди у

Київській єпархії", пропонував "замінити склад місцевого духівництва у таких селах Київської єпархії, як Сагуновка, Острів, Рейментарщина", [11,арк.327] митрополит Платон, отримавши відомості про приходських священиків даних селищ, засвідчив перед Обер-Прокурором їх повну благонадійність і відповідність посаді. Він зазначив, що священик Хома Коковський благочинним атестується так: "поведінка вельми доброї, старанно веде співбесіди з роз'яснення православ'я і спростування єресі штундизму; в селищі Сагуновці колишній священик Коглиця, що не користувався любов'ю прихожан, замінений у кінці минулого 1890 року Георгієм Ромадановським, що закінчив курс семінарії, і по відгуку благочинних "з першого року заявив себе з доброго боку і встиг навернути у православ'я 40 осіб штундистів" [11,арк.332].

Піклуючись про підвищення успішності протиштундистської діяльності парафіяльних священиків у густонаселених місцевостях, митрополит Платон у відповідь на вимогу Обер-Прокурора, висловлену у тому ж поданні від 6 травня 1891 року за № 57 "посилити склад місцевого духівництва у селах з великим населенням", серед яких згадувалося селище Острів, доповів, що "хоча у селищі Острові священик Базілевич не тільки на мою думку, але й за відгуком Начальника Краю, дуже здібний та енергійний пастир", проте враховуючи те, що в цьому селі знаходилося 3835 прихожан обох статей, у числі яких було 222 штундисти, він визнав за потрібне посилити склад причта у цьому селищі, а саме призначити другого священика [11,арк.333].

Опікувався митрополит Платон і посиленням складу місцевого духівництва в приходах, населених штундистами, де священикам через похилий вік було важко справлятися зі своїми обов'язками, але проте без звільнення останніх. Так, у своєму донесенні до Київського, Подільського і Волинського Генерал-Губернатора П.П. Игнатьєва у вересні 1891 року митрополит Платон відзначав, що, незважаючи на вимогу Г. Обер-Прокурора Священного Синоду, висловлену у його поданні від 6 травня 1891 року за № 57 про звільнення парафіяльного священика селища Насташки, оскільки він "старий і слабкий і не в змозі керувати справою успішно" [11,арк.328], він після отримання донесення благочинного Васильківського повіту священика Іоанна Черняховського, який позитивно характеризував священика селища Насташки Крижанівського, знайшов можливість залишити останнього на його посаді, але, беручи до уваги 66-річний вік священика і чисельність прихожан (4000 прихожан 1275 душ чоловічої статі), пропонував відкрити там вакансію другого священика [9,арк.12].

Не змінюючи своєї традиції, прийнятої щодо єпархіальних і окружних місіонерів, митрополит Платон і у випадку з парафіяльними священиками, бажаючи бути у курсі їх місіонерської діяльності, зобов'язав останніх надавати йому докладні звіти щодо протиштундистських заходів, що проводилися ними у підпорядкованих їм приходах і про їх підсумки, для того, щоб мати нагоду представити істинну картину розвитку штундизму у єпархії і надавати парафіяльному духівництву необхідні рекомендації, спираючись на свій багаторічний місіонерський досвід.

Крім здійснення особистої протиштундистської діяльності, митрополит Платон зобов'язував парафіяльних священиків співпрацювати з єпархіальними місіонерами, наказавши "сприяти їм у потрібних випадках при бесідах з сектантами, надаючи їм право проводити у своїх церквах богослужіння і повідомляти потрібні відомості" [13,арк.6]. Таке чітке виконання розпорядженням митрополита з боку парафіяльних священиків убачається з доповідей єпархіальних місіонерів. Так, наприклад, місіонер духовного звання ієромонах Арсеній у своєму донесенні і митрополиту Платону від 21 серпня 1886 року за № 1632 висловлював подяку за допомогу приходському священику селища Веселого Кута [13,арк.42].

Позитивно озивалися про діяльність парафіяльних священиків, що допомагали їм у їх місіонерській діяльності, і місіонери світського звання. Так, місіонер Павло Козицький у своєму рапорті до митрополита Платону від 28 вересня 1889 року за № 4 висловлював подяку священику селища Рейментарщини, відзначаючи, що "без нього моя місіонерська діяльність не мала б такого результату" [14,арк.17].

Як і у випадку з єпархіальними місіонерами, прагнучи відзначити успішну протиштундистську діяльність парафіяльного духівництва, враховуючи рапорти окружних благочинних, схвальні відгуки, що містили відомості щодо діяльності останніх, Київська Духовна Консисторія складала, а митрополит Платон затверджував списки священиків Київської єпархії, представлених до нагород за місіонерську діяльність по єпархіальному відомству. Так, враховуючи клопотання Таращанського протоієрея Ігнатовича, що засвідчував успішну місіонерську діяльність парафіяльного священика селища Малої Березянки Всеволода Проценко, "який своєю пастирською енергією і невсипущою турботою встиг напоумити тих, що навернулися у штундизм і повернув їх на шлях істинний", митрополит Платон своєю резолюцією від 11 квітня 1886 року включив останнього у перелік священиків Київської єпархії, представлених до нагород у 1887 році [13,арк.56].

Крім діяльності єпархіальних і окружних місіонерів, а також парафіяльного духівництва митрополит Платон заохочував і вважав "безумовно корисною" протисектантську діяльність представників чернечої братії, про що свідчить його позитивний відгук на подання Ради Одеського Андріївського братства, що містило прохання про залучення ченців Києво-Видубицького монастиря Тихона і Арсенія до протиштундистської пропаганди серед їх родичів штундистів, що проживали на хуторі Золотницькому при селі Лозоватка Александрійського повіту Херсонської єпархії. Враховуючи цей захід дії, що приніс надалі сприятливі результати, митрополит Платон наказав Київській Духовній Консисторії дати розпорядження у всі монастирі Київській єпархії про збір відомостей з приводу того, чи "є в числі їх братії такі, які мають родичів серед штундистів і якщо є, зобов'язати настоятелів монастирів сприяти залученню їх до протиштундистської пропаганди у Київській єпархії" [15,арк.2].

Задаючись метою привернути до протиштундистської діяльності православних різних категорій населення, митрополит Платон покладав великі надії, всіляко підтримував у прагненні зробити свій внесок у справу протидії сектантству у Київській єпархії і називав вірними помічниками єпархіальних місіонерів і приходського духівництва, служителів на ниві духовної освіти і освіти народу викладачів духовних училищ, вчителів церковно-приходських шкіл. Саме митрополит Платон вніс у березні 1891 року у Консисторію пропозицію про залучення до протиштундистської пропаганди викладачів духовно-навчальних закладів, яке було прийняте і започатковане у Київській єпархії і дало позитивний результат. Так, у своїй доповіді митрополиту Платону благочинний 3-го округу

Київського повіту протоієрей Федір Грушницький повідомив про те, що у селищі Ісайках і місті Богуславі більше 20 осіб штундистів повернулися у православ'я завдяки тому, що у Богуславській Покровській церкві велися щотижневі вечірніх співбесіди наставниками Богуславського духовного училища [9,арк.1].

Виступаючи за залучення викладачів духовно-навчальних закладів до протиштундистської пропаганди, митрополит Платон цілком підтримував бажання наставників світських навчальних закладів брати участь у справі протидії розповсюдженню штундизму у єпархії. Так, у відповідь на рапорт Таращанського протоієрея Інокентія Ігнатовича від 26 квітня 1886 року за № 145, у якому той відзначав, що "на повернення у православ'я 30 штундистів села Малої Березянки і їх лжепресвітера Пімена Сиренко мав великий вплив на рівні з місцевим поміщиком, відставним ротмістром гвардії Іваном Дубягою і його дружиною, брат його професор Казанського університету Дмитро Дубяга, який, проводячи щороку канікули у Малій Березянці вів православні християнські бесіди зі штундистами і їх пресвітером Сіренко", надійшла резолюція Його Високопреосвященства від 2 травня 1886 року за № 929: "Пропоную Консисторії надрукувати цей рапорт у Київських єпархіальних відомостях з додаванням, що я закликаю благословення Боже на ті особи, що повернулися зі штундизму у православ'я, про які мовиться у цьому рапорті, і дякую ротмістру Дубазі з його дружиною і братом-професором за сприяння поверненню цих осіб на шлях істинний" [13,арк.55].

Нарівні з протисектантською діяльністю наставників духовних і світських навчальних закладів схвалення митрополита Платона отримала діяльність студентів. Так, наприклад, особисту подяку митрополита отримав студент Київської духовної семінарії Федір Лещинський за свою корисну протиштундистську діяльність в селищах Косяковці і Чаплинці у серпні 1886 року як помічник місіонера ієромонаха Арсенія [13,арк.42].

Відзначаючи важливість протиштундистської діяльності наставників вищих і середніх навчальних закладів, як духовних, так і світських, митрополит Платон ніколи не применшував важливості залучення вчителів церковно-приходських шкіл до протисектанської пропаганди.

Зазначимо, що повну підтримку митрополита Платона отримала пропозиція місіонера 5 округу Уманського повіту священика Сави Богдановича, у якій той закликав привернути до участі у боротьбі зі штундою таких осіб, як псаломщики і вчителі церковно-приходських шкіл, які близько стоять до народу. Священик Богданович пропонував усім окружним місіонерам збирати по недільних, святкових або базарних днях у будівлі церковно-приходської школи вчителів і псаломщиків "для викладання їм уроків, як вести диспути зі штундистами, тим самим знайомлячи останніх з вченням православної церкви, що заперечується або перекручується штундистами". Визнавши пропозицію священика Богдановича "вельми корисною" у справі протидії штундизму, митрополит Платон наказав Київській духовній консисторії звернутися до окружних місіонерів з вимогою утілити її у життя, що було і зроблено [16,арк.6].

Надаючи нарівні з протиштундистською діяльністю єпархіальних місіонерів як світського, так і духовного звання, приходського духівництва, велике значення і добровільній діяльності людей, що не мали офіційного статусу місіонера, але були за його словами найвиднішими і благочестивими членами пастви, митрополит Платон, зобов'язав священиків єпархії, щоб вони у тих селищах, де поширювався штундизм, обрали по дві досвідчені особи, які забезпечували б їх відомостями про діяльність сектантів для ухвалення з їх боку відповідних пастирських і навчально-виховних заходів по відношенню до православних.

Надаючи велике значення протиштундистській діяльності рядових членів пастви, митрополит Платон звертався до Київської Духовної Консисторії з вимогами надання усілякої підтримки і матеріальної допомоги "місіонерам з народу", у долях же деяких з них сам приймав активну участь і виявляв бажання особистого знайомства. Так, наприклад, дізнавшись, що у селищі Веселий Кут Таращанського повіту Київської єпархії жив і діяв сліпець-місіонер, відставний солдат Іван Федорович Шекер, митрополит Платон зі свого боку вжив усіх заходів, сприяючих полегшенню місіонерської діяльності останнього. Так, наприклад, у відповідь на лист Івана Шекера, у якому той просив, враховуючи його багаторічну протиштундистську діяльність і тяжке становище, надати йому грошову допомогу, яка за його словами "надала б можливість на подальший час продовжувати місіонерську діяльність у славу Божію, у поверненні штундистів у православ'я", митрополит Платон 17 серпня 1884 року особисто зустрівся з ним і "піддавши останнього випробуванню на знання істин православно догматичних про вшанування святих образів і Чесного Животворящого Хреста" і, удостоївши останнього схваленням, надав з особистих коштів своїх 10 рублів сріблом [17,арк.6]. Саме враховуючи побажання митрополита Платона "посприяти поліпшенню матеріального становища відставного солдата Івана Шекера", Київська Духовна Консисторія надіслала у Раду Київського Свято-Володимирського братства надання, у якому просила видати з коштів братства грошову допомогу Івану Шекеру "за його ревну працю у справі напоумлення штундистів і навернення їх у православ'я" [17,арк.8]. Зважаючи на це надання, Рада Київського Свято-Володимирського Братства у своєму засіданні від 3 вересня 1884 року, "беручи до уваги особисте прохання митрополита Платона і засвідчення благочинних Шмігельського і Леонтовича про корисну місіонерську діяльність сліпця Івана Шекера у селищі Веселому Куті Таращанського повіту проти штундизму", призначила видати Шекеру єдиноразово 15 рублів з братських сум [17,арк.14], про отримання яких останній повідомив митрополита Платона.

Отже, зазначимо, що місіонерська діяльність Київського митрополита Платона Городецького у співпраці з неофіційно призначеними місіонерами, які належали як до представників духовенства, так і до простих мирян, носила виключно мирний характер і значно сприяла зниженню рівня сектантства у Київській єпархії.

Перспективи подальших розвідок у даному напрямку ми убачаємо в комплексному вивченні різнобічної діяльності Київського митрополита Платона Городецького, акцентуючи особливу увагу саме на її місіонерському аспекті. Бо зверненні до її виключно позитивного прикладу безумовно допоможе духовним лідерам різних церков усвідомити важливість мирного діалогу, запобігши тим самим релігійному конфлікту.

Література

1. Снесарев Н. Донская епархия и 10-летнее управление ею епископом Платоном / Н. Снесарев. Новочеркасск. 1887. 203 с.

2. Князев А. Управление высокопреосвященным Платоном (ныне митрополитом Киевским) Херсонской епархией 1877 1882 гг. / А. Князев. К. 1884. 176 с.

3. Мурыгин А. Архиепископ Платон (Городецкий) (краткий биографический очерк) / А. Мурыгин // Андреевский вестник. 2006. № 13. С.25-27.

4. Флоринский М. Памяти Высокопреосвященнейшего Платона митрополита Киевского и Галицкого (октябрь 1 дня 1891 г.) / М. Флоринский. М.: Университет. Тип., 1896. 12 с.

5. Карасев М. Венок на могилу члена святейшего Синода Высокопреосвященнейшего Платона митрополита Киевского и Галицкого / М. Карасев. С-П.: Типография А.В. Орлова. 1903. 423 с.

6. Рожинцев А. К 113-летию со дня кончины. Митрополит Киевский и Галицкий Платон (Николай Иванович Городецкий) [Электронный ресурс] / А. Рожинцев. Режим доступа к статье: www.otechestvo.org.ua.

7. Центральний державний історичний архів України вм. Києві (далі ЦДІАК України). Ф.127. 0п.690. Спр.1799.

8. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (далі ІРНБУ імені В.І. Вернадського). Ф.174. Оп.1. Спр.816.

9. ЦДІАК України. Ф.127. Оп.699. Спр.698.

10. ІР НБУ імені В.І. Вернадського. Ф.174. Оп.1. Спр.832.

Размещено на Allbest.ru