Жіноцтво і релігія: підходи вітчизняної історіографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Жіноцтво і релігія: підходи вітчизняної історіографії

Орлова Т.В.

На сучасному етапі перед усім людством в цілому і перед Україною зокрема постало чимало непростих питань. Серед найважливіших - визначення шляхів подальшого розвитку і винайдення ресурсів для здійснення намірів. У загальній динаміці соціоісторичних процесів найважливішу роль відіграють релігія, наука разом із технологією, а також освіта і мистецтво. З іншого боку, переважна більшість країн і досі не використовує можливості такого потужного ресурсу, яким є жіноцтво. Жіноцтво могло б відіграти значно більшу роль у всіх сферах життя, ніж це відбувається нині. Особливо слід підкреслити ту обставину, що у кризові часи, зокрема теперішній, найбільше страждають жінки, хоча саме вони здебільшого і зберігають найголовніші цінності, серед яких на першому місці - духовність [1;2;3;4 та ін]. Зайвим буде доводити, що духовність кожного народу визначається насамперед тією провідною вірою, яка існувала на його землі протягом століть. В Україні серед основних чинників релігійного впливу найважливіші - язичницькі вірування і християнство.

Існує значний масив праць фахівців різного профілю і переконань, присвячених історії релігії в Україні. Серед них певна частина розглядає питання ролі і місця жіночого начала у поширених віруваннях. Проте до цього часу не з'явилося жодного історіографічного узагальнення ані того, які проблеми піднімаються у зазначеному аспекті, ані того, як саме вони висвітлюються. Тобто на разі немає можливості навести публікації, що були б спеціально присвячені названій темі. Мета пропонованої до уваги статті полягає у проведенні історіографічного аналізу стану розробки проблеми «Жіноцтво України і релігія» у публікаціях, що вийшли друком протягом ХХ - початку ХХІ ст. Розробка цього питання є складовою частиною дослідження більш широких проблем. Це такі тренди: історія жіноцтва в Україні, гендерні дослідження, соціальна історія та інші напрямки, які останнім часом все більше опановують наші гуманітарії, наслідуючи приклад західних науковців. Якщо ж виходити на вищий рівень виявлення значущості проблеми, то варто підкреслити, що основасучасної загальноцивілізаційної кризи, що дає про себе знати буквально в кожній країні, полягає насамперед у кризі духовності.

В обраній для аналізу темі відразу слід звернути увагу на такий прояв діалектики: релігія, культура, етнос суттєво впливають на існування жінки не тільки в їх просторі, але в суспільстві в цілому. З іншого боку, сама жінка впливає на релігію, культуру та етнос, хоча і не так сильно, як протилежна стать. Український парадокс полягає у тому, що більшість дослідників - етнографів, істориків, етнопсихологів - вважають, що навпаки, що жінка-мати має особливе значення в менталітеті українців, що таким є тип нашої суспільності і нашої культури. Тобто українській культурі притаманна матріархатна тенденція [5,80;6,11]. Популярне серед дослідників підкреслювання впливу язичницьких традицій та вірувань на складання світогляду українства можна знати у розділі колективної монографії «Жіночі студії в Україні. Жінка в історії та сьогодні» - одному з найфундаментальніших видань з історії вітчизняного жіноцтва [7,10-18]. Разом із тим і це видання, й інші з теми «Жінка і релігія», в який би час вони не виходили і які б світоглядні позиції не займали їх автори, не піддавали сумніву головну роль християнства в житті України.

Історіографія ХХ - початку ХХІ ст. виразно поділяється на три періоди: дорадянський, радянський і пострадянський. На кожному з них питання взаємин церкви і жінки не залишалось осторонь уваги авторів і читачів. Однак увага ця зростала від періоду до періоду. У дорадянський час більша частина літератури виходила друком у Санкт-Петербурзі, Москві, деяких інших російських містах. В українських землях також з'явилася певна кількість праць [8;9;10;11 та ін.]. Всі вони були написані чоловіками, більша частина - російською мовою, із переважно традиційних підходів. Проте не можна сказати, що православна церква тоді не реагувала на нові віяння у суспільстві, зокрема на ідеї емансипації жінок. Показовою в цьому відношенні є праця протоієрея Н. Стеллецького (видана у Києві у 1909 р.), який навіть виніс нове слово у назву свого твору [8]. Автор постійно наголошував на тому, що «жінка є істота більш сердешна, любляча, кротка, і в величезній більшості випадків більш моральна, ніж чоловік», всіляко підкреслював жіночу слабкість (рос. «немощность») [8,37,40] і на цій підставі проголошував: «ми цілковито проти погордливої думки - вивести жінку на широку арену громадсько-державної діяльності, поряд і на рівних з чоловіком. Це - погордлива думка, при здійсненні її, призведе до одного - до загибелі самої жінки» [8,36]. За цим йшов незаперечливий висновок: «. область жінки є саме її дім, а не суспільне життя» [8,38]. Більшість населення тодішньої Російської імперії з цим погоджувалася. Жіноцтво, за виключенням поодиноких революціонерок з атеїстичними поглядами, перебувало під впливом релігії, і у православної церкви не було потреби боротися за відданість половини населення.

Перетягування симпатій жіноцтва на свій бік відразу почала радянська влада. З перших днів вона проголосила низку декретів, які, з одного боку, послаблювали позиції церкви (про відокремлення церкви від держави, освіти, про скасування церковного шлюбу і впровадження його державної реєстрації), а з іншого, посилювало позиції жінок у суспільстві (проголошення рівності прав з чоловіками у доступі до освіти, праці, оплати за неї, у родинних відносинах, зокрема, можливість розлучення тощо). Більшовики добре розуміли, що без підтримки жіноцтва та жіночих робочих рук нового суспільства їм не побудувати, а релігія відволікала від «боротьби за комунізм». Розгорнулася широкомасштабна агітаційно-пропагандистська робота, на вістрі якої було розвінчання церкви і атеїстичне виховання. Виходили праці, присвячені «історії поневолення жінки християнською церквою», причинам більшої жіночої релігійності, а також «боротьбі за свідомість трудящих жінок». Серед авторів поступово стали переважати жінки, особливо у 1960-80-х роках. Серед них можна назвати Клавдію Руденко, Ірину Тимченко, Ірину Фоменко, Олену Зборовську та інших [12;13;14;15]. Збільшення чисельності жіночої автури зумовлювалося, по-перше, тим, що з плином часу зростав освітній і науковий рівень радянських жінок, і вони ставали спроможними готувати подібні публікації пропагандистського характеру. По-друге, існувала переконаність, що краще атеїстичну роботу з жінками можуть вести самі жінки, бо довіри між ними більше, і існує багато «точок дотику», «спільних інтересів», що полегшує налагодженню контактів і покращує виховну роботу [16;17]. Можливість подолання «ганебної спадщини минулого» вбачалася у всебічному розвиткові людини, в усуненні залишків фактичної нерівності між чоловіком і жінкою у соціалістичному суспільстві. Про останні почали говорити тільки наприкінці 1980-х років. До того вважалося, що всі питання у Радянському Союзі, в тому числі і «жіноче» вирішені, «звільнена жінка» має всі права і можливості. У статті від 1989 року О.П.Зборовська писала: «.основні причини, гальмуючі секуляризаційні процеси, є прямим наслідком існуючого протиріччя між соціальним становищем радянської жінки, зайнятої у суспільному виробництві нарівні із чоловіком, і її старою роллю, пов'язаною із веденням домашнього господарства» і далі деталізувала це положення на конкретних прикладах і статистиці, наполягаючи на тому, що жіноча релігійність насамперед є результатом «неадекватного соціального становища жінки» [15,45-46].

Від самого початку радянські пропагандисти помітили, що жінки значно релігійніші, ніж чоловіки. Навіть наприкінці 1980-х років, за даними тодішніх соціологічних опитувань, вони складали 80-90% віруючих [14,4;15,44]. Добре відомо, що релігійність матері має більший вплив на формування світогляду дитини, ніж релігійність батька. Врахування цього було дуже важливим з огляду на турботу про свідомість прийдешніх поколінь «нових радянських людей». Тому автори намагалися з'ясувати причини більшої жіночої релігійності. Деякі з них, починаючи від провідної більшовички і дружини В.І.Леніна Надії Крупської, шукали їх в особливостях жіночої психології: «У жінок всіх класів емоційна сторона сильніше розвинена, ніж у чоловіка того ж класу, вони більш вразливі, легше піддаються настроям. Їх легше переконати у чомусь, впливаючи на їхні почуття, ніж на розум. Турботи, хвороби, смерть близьких. В такі хвилини людина шукає опори, надії. вона шукає її у бога; чим важче їй, тим палкіше вона молиться. І жінка, знов-таки в силу своєї емоційної натури. особливо тримається за бога»[17,52-53]. І з цими словами не можна не погодитися. Відома навіть народна приказка: «Коли тривога - до Бога». А жінкам доводиться набагато більше хвилюватися про своїх рідних і близьких, бо вони більше, ніж чоловіки, спілкуються з дітьми і родичами похилого віку, оскільки в традиціях українства не вкоренилася нуклеарна родина - чоловік з дружиною та малими дітьми без родичів похилого віку і дорослих дітей, тому всі покоління однієї сім'ї живуть або під одним дахом, або по сусідству.

Інші автори підкреслювали причини соціальні, економічні, політичні, культурні, насамперед безпросвітну темряву, бідність, безправність: «Соціально-економічне гноблення народу підтримувала церква, яка, відстоюючи інтереси панівних класів, гнітила людей духовно» [12,18]. Слід звернути увагу, що матеріал про ставлення церкви до жіноцтва подавався з використанням історичного фактажу, скажімо, практично у всіх публікаціях згадувався той факт, що тільки у 585 році священики на Маконському Вселенському соборі поставили на обговорення питання, чи має жінка душу, і визнали це з перевагою у голосуванні лише в один голос. В публікаціях радянських часів викладалися основні постулати християнської церкви відносно жінки: що вона - істота другого сорту, бо створена «з ребра Адама», що вона ввела його в гріх, запропонувавши заборонений плід, за чим слідувало вигнання з раю і Божа кара, що вона - джерело спокус і взагалі, особа неврівноважена, тому потребує керівництва з боку чоловіка, якого має почитати як Господа і повністю йому коритися. А кращими рисами характеру жінок православ'я проголошує покірливість, милосердя, самопожертву і безмовність.

Часто наводилися слова найвідомішого пролетарського письменника Максима Горького : «Негативне і вороже ставлення до жінки втовкмачувалося чоловікові церквою протягом двох десятків століть: воно вельми глибоко проникло у свідомість чоловіка і набуло у нього силу майже інстинкту» [19,17]. Особливе значення у цьому відношенні мали пологи, які, за церковним трактуванням, робили жінку «нечистою». При чому, якщо народжувалася дівчинка, її матір вважалася оскверненою вдвічі більше. Позбутися цієї «нечистоти» (одержати можливість увійти до храму) можна було тільки через сорок днів через здійснення церковного обряду, під час якого священик читав над жінкою спеціальну «очисну» молитву. Навіть якщо дитина народилася у шлюбі. Шлюб нецерковний до революції не визнавався - церква відала усіма справами, пов'язаними із шлюбом. В працях періоду, що розглядається, автори викладають християнське віровчення про сім'ю та її призначення без явних викривлень, проте часто критично з огляду на нову роль жінки в державі, а держави у контролі над сім'єю. Звертаючись до історії питання, радянські автори вказували на роль християнства у приниженні ролі жінки у суспільному житті у порівнянні з ранішніми часами: «.в період панування на Русі ранніх вірувань жінки займали доволі високе і почесне положення. Із введенням християнства в Київській Русі і розвитком в ній феодальних відносин жінка перетворилася по суті у рабиню чоловіка» [14,7]. Особливе місце займали сюжети про страхіття монастирського життя і діяльності релігійних сект [12,20] як до революції, так і після неї.

В працях, які виходили у 1930-х роках, перспективи боротьби з релігією визначалися невідворотністю перемоги світової революції, яка покладе край капіталізму і анархії в господарстві. А світове господарство, об'єднане в руках трудящих набуде «нечуваної пляновості й темпу свойого розвитку; високо підніметься матеріальний та культурний рівень трудящих і наука буде здобутком широких верств; зникне нарешті над людиною гніт, цей грунт релігійності трудящих» [20,51]. Але з часом виявилося, що «соціалізм підняв людину на нечувану висоту», а релігія продовжує тягти її вниз, перешкоджаючи рухатися до комунізму. Також наприкінці існування радянського ладу неможливо було заперечувати тієї обставини, що «нечувані висоти» виявилися перебільшенням, декларацією, що дуже часто не відповідало дійсності. Радянські автори в дусі перебудови ще висловлювали сподівання на покращення системи, а разом із тим можливості ідеологічної перемоги: «.подолання жіночої релігійності нерозривно пов'язане із подальшим розвитком нашого суспільства, із створенням основ для ліквідації фактичної нерівності між жінкою і чоловіком», наполягали на формуванні науково-матеріалістичного світогляду у жінок [15].

Варто підкреслити таку обставину. У своїх працях радянські автори, зокрема, К. Руденко, О.К. та І.О. Фоменки, попереджають про зміни в діяльності служителів культу, про певний перегляд колишнього ставлення християнства до жінки, намагання одні біблійні настанови стосовно жінок замовчати, а інші подати у новій інтерпретації [12,21;14, 8-9]. Так Клавдія Руденко пише: «Враховуючи культурний і освітній рівень радянських людей, досягнення сучасної науки і техніки, релігійники намагаються переконати віруючих у тому, що релігія не тільки не суперечить ідеям комунізму, а навіть сумісна з ними, що вона поділяє такі принципи, як рівність людей, боротьбу за досягнення загального добробуту.» [12,21]. Після розвалу СРСР лідери як російських, так і українських комуністів стали підкреслювати спільність ідей християнства і комунізму.

Набуття державної незалежності Україною докорінно змінило можливості історичних досліджень, які відчули на собі нові зовнішні і внутрішні віяння. На одне з чільних місць висунулося питання відродження національної свідомості, збереження духовності. У зв'язку з цим акцентується роль жінки як носія морального потенціалу суспільства, духовної заступниці. Як відомо, духовний світ будь-якої нації формується менталітетом, а менталітет, окрім інших факторів, формується духовним світом. Як вже зазначалося на початку статті, українські дослідники новітніх часів підкреслюють особливу роль Жінки в складанні ментальних основ українства, в цілому, в українській традиції, шанобливо називаючи її Берегинею. Наразі - приклад стереотипної історичної помилки на зразок «садів Семіраміди» (цариці, яка ніякого відношення до тих садів не мала). У загальному піднесеному бажанні відродити українську мову траплялися випадки неадекватності пропонованого тлумачення слів їх реальному змісту. Так сталося і з словом «берегиня». Сучасники його розуміють як позначення «Жінки, яка береже». Насправді, від стародавніх часів «берегинями» називали русалок, які жили «під берегом», затягували у воду людей і топили їх. За іронією, це є назвою сучасного країнознавчого часопису, редакторам якого слід було б з'ясувати значення слова, обраного для його назви.

Іншою новацією, що набуває все більшого визнання у вітчизняних суспільствознавців, є увага до гендерних питань. Стосовно проблеми «Жінка і релігія» можна побачити появу декількох праць у цьому ключі, хоча їх ще не так багато, вони незначні за обсягом і стосуються не стільки української жінки в релігійному світі православ'я, скільки загальнотеоретичних оцінок різних релігій світу [21;22;23]. Серед релігієзнавців також знайшов свій відгук гендерний аспект. У 2004 р. Наталя Недзельська захистила кандидатську дисертацію на тему «Проблема жінки в релігіях авраамістичної традиції» [24]. На основі компаративного аналізу вчень іудаїзму, християнства та ісламу авторка дослідила проблему жінки в контексті історичних змін та тенденцій сучасності. Головний висновок: всі конфесії авраамістичних релігій сенс існування жінки вбачають у виконанні нею певних функцій переважно в рамках сім'ї. Призначення жінки - бути помічницею чоловіка, що зумовило її другорядні ролі не тільки в релігії, але й в суспільстві. Н. Недзельська наголошує на тому, що ставлення до жінки в соціумі залишається патріархальним, хоча спостерігаються спроби знайти нову аргументацію щодо жінки у зв'язку із зростанням її ролі у всіх сферах життя. Можливо, проявом цього є сучасне риторичне акцентування важливості ролі жінки у збереженні духовності з метою зменшення її реального впливу на політичні справи і можливостей в економічних.

Якщо в радянські часи курс був на нівелювання будь-яких відмінностей, зокрема, національних, конфесіональних, так з початком державного існування в Україні особливо стали наголошуватися ті моменти, які допомогли зберегти власну ідентичність. Варто звернути увагу на ту обставину, що питання ідентичності зараз є одним з найактуальніших в світі. З історії України відомо, що саме відстоювання православної віри допомогло відстояти душу народу, той стрижень, навколо якого обертається все народне життя, його культура. У цьому відношенні певний інтерес являє стаття О.П.Кривошия «Жінка і українське православ'я XVI - першої половини XVII ст.» [25], де серед інших сюжетів присутнє і згадування про виникнення релігійно-просвітницького руху, в якому у боротьбі проти унії на захист православ'я сміливо ставало чимало найдостойніших жінок, бо віра стала в Україні прапором боротьби із засиллям польської мови та польської культури в цілому. Автор підтримує думку С.Пустотіна стосовно того, що «релігійні ідеї стали в цей період символом, головними цінностями, навколо яких консолідувалась самосвідомість українського етносу» [25,6]. Аналогічні думки висловлює у своїй праці О.В. Лабур [26], підкреслюючи значну практичну діяльність жіноцтва в галузі освіти та благодійництва. Про те, що навколо православної церкви об'єднувалися українці в інших країнах, куди закинула їх доля, а жінки були в центрі релігійно-культурного руху на чужині, пише у своїй статті Н. Воропаєва [27,24-25].

Поєднання ідей відстоювання власної ідентичності під зовнішнім тиском, ролі церкви у цьому і значення жіночого начала має місце в працях, присвячених шануванню у нас культу Богородиці [28;29]: «Марія все оспівувана як опіка-покров, володарка України, як особа, що живе з народом, з ним терпить, народом піклується, над ним і над його долею плаче» [29,94]. Автори простежують історію прищеплення культу Богоматері від Візантії, підкреслюють її близькість душі українця, нагадують шанування її козацтвом [30], зокрема зведення церкви і посвяту її Покрову Марії з написом «Покрий нас чесним своїм Покровом», а також те, що під Покров Богоматері віддала себе Українська Повстанська Армія. Ольга Луценко помічає: «. в культурі українського народу найбільш розповсюдженими були два мотиви: Богоматір-Милування - мати, яка пестить дитину, і Оранта (або Панагія) Заступниця, Покровителька. Запорожці понад усе шанували Покрову Богоматір» [6,14]. Загальна ідея - особливе поклоніння діві Марії як символу жіночого начала. Якщо спробувати зробити загальний висновок, то, з одного боку, це мало б пояснити особливості - сильну фемінінність українського національного характеру, а, з іншого, нівелювати загальний антифемінізм християнства, хоча у православ'ї він не такий суворий, як у католицтві (відьом в Україні теж карали, проте масового «полювання» на них і спалення за те, що «уклали угоду з дияволом», не було).

З точки зору використання нових підходів вітчизняними дослідниками варто сказати про статтю О.В. Стяжкіної - вченої, яка активно розробляє проблематику історії жіноцтва. Назва її праці: «Проблема релігійного і святкового у повсякденному житті жінок України у 50-90-ті роки XX століття» [31]. Окрім її уваги до гендерних студій необхідно наголосити ще і присутність слова «повсякденне», що є показником обізнаності з популярністю історії повсякденності як популярного тренду у світовій історичній науці, а також розуміння важливості її структурного компоненту - «культурного простору буденного життя». Виходячи з того, що жінки відіграють значну, часто вирішальну роль у збереженні і трансляції релігійного досвіду, О.В. Стяжкіна, знов-таки із використанням нових для нас методів усної історії, показує, як саме це здійснюється у буденному і святковому житті. Вона, зокрема пише, що всупереч твердженням радянської історіографії про «успіхи атеїстичної пропаганди», віра в Бога залишалася важливою складовою у житті жінки і за радянських часів, і за часів незалежності [31,89]. Причому, на відміну від переконань значної частини сучасних гуманітаріїв, авторка на основі проведених інтерв'ю дійшла висновку, що «.жінка не була свідомою хранителькою релігійної традиції, і звернення до бога швидше було пов'язано із трансляцією традиційного способу життя. у житті жінки мало місце швидше стихійне, побутове, споживче, чим усвідомлене канонічне православ'я. віра, носіями якої були жінки, часто опинялася поза кордонами канонічного християнства і у химерний спосіб поєднувалася із язичницьким марновірством» [31,89]. Так різниця у ставленні до «бабок-ворожок» між селянками похилого віку і молодими городянками полягає лише у тому, що останні під впливом засобів масової інформації вживають слова «ясновидиця» і «екстрасенс».

У сучасному інтелектуальному середовищі помітне пожвавлення проявів ірраціоналізму, що було виключено за часів панування матеріалістичного світогляду. Тому не дивним є видання раніш заборонених творів, поява досліджень творчості забутих діячів. Одна з таких осіб - Олена Петрівна Блаватська, яка народилася в Катеринославі і за материнською лінією вважалася нащадком Ярослава Мудрого. До 1991 року, оголошеного ООН роком Блаватської на честь сторіччя із дня її народження, ім'я і творчість цієї жінки було відоме в нашій країні тільки вузькому колу філософів, які не дуже афішували свою обізнаність через можливі переслідування з боку влади із ідеологічних міркувань. Головним твором її життя вважається «Вступ до Таємної Доктрини: Синтез науки, релігії і філософії» [32], хоча він був не єдиний. Вважається, що вона першою зробила спробу здійснити релігійно-філософський синтез всіх часів і народів. В монографії «Теорія та історія фемінізму» про О.П.Блаватську зазначено: «Вона викликала відродження стародавнього Сходу, принісши у Західний світ дар від нього - езотеричні вчення, що сприяють злиттю широких об'єднуючих ідей древнього Сходу з точним аналізом європейського Заходу, високого сучасного наукового розвитку із глибиною релігійної свідомості древності» [21,317]. Її творчості та діяльності присвятили свої студії чимало людей, обсяг їхніх праць - величезний. Більшість видано за кордоном - в Росії, Великій Британії, Америці, інших країнах, але певна частка, значно скромніша - в Україні [33;34;35 та ін.].

Якщо вести мову про роль конкретних жінок в історії вірувань в Україні у віддзеркаленні історіографії, так на першому місці, незаперечно, - Свята рівноапостольна Велика княгиня Ольга. Про неї багато писали і до революції, і після неї, щоправда, змінювалася сила наголосу на ролі цієї жінки у християнстві [10;36;37;38;39;40]. Слід відзначити, що російська історіографія також приділила княгині Ользі велику увагу, вважаючи її своєю святою, своєю історичної героїнею, виходячи з впевненості у походженні російської історії від Київської Русі, що не відповідає реаліям. Але історіографічний факт залишається історіографічним фактом.

Іншою святою, про яку також видано декілька книг, була великомучениця Варвара. Одна з них у 1988 році навіть вийшла у видавництві Київська правда [41], яке знаходилося під контролем Компартії України. Інша - у видавничому відділі Української Православної Церкви Київського Патріархату [42]. Окремо можна було б підготувати історіографічний огляд публікацій, здійснюваний церквою, насамперед, православною. Коротко можна зазначити, що найбільше серед них - досліджень історії окремих жіночих монастирів [43;44;45;46;47]. Видаються наставляння у вірі сучасному жіноцтву з поясненнями історичних змін, які мали і мають місце, причому часом робиться це у нових формах - не традиційної проповіді, а інтерв'ю, у якому священик відповідає на запитання [48]. Жіноча тематика присутня у дисертаціях з богослов'я. Так у 1999 році в Києві Василь Ковцуняк захистив кандидатську роботу на тему «Служіння жінок в Древній та сучасній Православній церкві» [49]. Православні богослови ХХІ ст. навіть виходять із своїми міркуваннями в Інтернет, як це зробив ігумен Іларіон із студією «Про шлюб і чернецтво» [50]. Разом із тим православ'я здебільшого зберігає традиційність у питання стосовно роль жінок в церкві і в суспільстві, що виявляється у відповідних публікаціях.

Підводячи підсумки, можна сказати наступне.

По-перше, проблема «Жінка і релігія» є дуже непростою. Вона віддзеркалює ширше коло питань стосовно ролі і місця жіноцтва в суспільстві, які змінювалися історично. Проте церква, як відомо, є дуже традиційною, навіть консервативною структурою, що впливає на стан речей як у суспільній свідомості, так і в соціумі в цілому.

По-друге, протягом досліджуваного періоду автори різного рівня і світоглядних позицій робили свій внесок у висвітлення цієї проблеми. Можна зрозуміти ідеологічне підґрунтя їхніх висновків. Якщо це були представники церкви, вони у м'якій, але непохитній формі доводили призначення жінки бути в сім'ї і займатися виключно піклуванням про її членів, пам'ятаючи про церкву. Якщо це були прапагандисти радянських часів, вони показували в історичному розрізі дурман клерикальних дій у підкоренні пануючим класам трудящих, намагання відволікти їх від революційної боротьби. Метою було атеїстичне виховання «нових людей», які б не слухали ідеологічного конкурента комуністичної партії. На етапі останнього десятиліття минулого сторіччя - першого десятиріччя нинішнього спостерігається плюралізм думок. Співіснують і богословські трактати, і містичні твори неоязичників, і спроби державних діячів вивести країну з кризи за допомогою запровадження в школах вивчення християнської етики, що знаходить обґрунтування в статтях певних авторів. Разом із тим працюють дослідники, які стоять на позиціях науковості.

По-третє, незаперечним є те, що роль жінки є основною в трансляції релігійного досвіду, в якому їй відводиться другорядна роль. Релігія, церква становлять найважливіші фактори впливу на сферу культури у найширшому розумінні цього слова. Саме вони формують уявлення про соціокультурні ролі статей, що виявляється у різноманітному їх втіленні. А православна, в цілому, християнська церква є андрократичною, що призводить до андроцентричності всієї культури, на яку вона впливає. Соціокультурна ситуація і досі залишається такою, що підносить статус чоловіка, надає йому більше можливостей, і призводить до протилежних результатів для жінки. Глобальні трансформації ХХ ст., які призвели до деяких змін стану гендерних справ мали парадоксальні наслідки для жіноцтва України. Не даючи рівних можливостей брати участь в організаційних питання, зокрема, у правлінні служби в церкві, на жінку поклали відповідальність за загальну кризу в суспільстві, бо добре відомо, що «руїна починається в голові». Тобто, криза духовності, за яку має відповідати жінка, призвела до загальної кризи. Щоправда, в тих працях, які аналізувалися з точки зору історіографії, подібних висновків не було. Але це не означає, що ситуація в сучасному українському суспільстві виглядає інакше.

жіноцтво релігія матріархатний

Література

1. Творун С. Роль жінки в збереженні українських традицій культури та духовності //Українка і демократія: Мат-ли Міжнар. жіночої конф. Київ, 7-11 липня 1993. - К., 1993. - С.117-119.

2. Доровська О.В. Роль жінки в сім'ї та суспільстві: духовний аспект //Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. Вип. 1-2. - Одеса, 1997. - С.23-25.

3. Жінка за духовну безпеку суспільства: Мат-ли міжнар. конф. Харків, 11-12 червня 1999 р. /Астахов В.І. (голов. ред.) - X., 1999. - Ч.1 - 143 с.; Ч.2. - 67 с.

4. Кирильчук М.С. Місія жінки - одухотворити та оздоровити людство // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Духовна культура як домінанта українського життєтворення» 22-23 грудня 2005 р. -К., 2005. - Ч.2. - С.234-237 .

5. Цимбалістий Б. Родина і душа народу //Українська душа. - К., - 324 с.

6. Луценко О. «Жіноче начало» в українській ментальності //Жіночі студії в Україні. Жінка в історії та сьогодні. - Одеса, 1999. - С.10-34.

7. Жіночі студії в Україні. Жінка в історії та сьогодні /Смоляр Л.О. (голов. ред.) - Одеса, 1999. - 440 с.

8. Стеллецкий Н. Христианское назначение женщины. Женская эмансипация нашего времени. - К., 1909. - 44 с.

9. Щурат В. Маріинський культ на українських землях давньої польської держави. - Львів, 1910. - 36 с.

10. Пархоменко В. О крещении св. Кн. Ольги //Вера и разум. - 1911. - № 10. Кн. 2. - С.429-449.

11. Исторический очерк Золотоношскаго Богославскаго Женского монастыря, Полтавской епархіи /И.Авраменко (сост.) - Полтава, 1914. - 173 с.

12. Руденко К.П. Жінка і релігія. - К., 1962. - 32 с.

13. Тимченко И.П. Женщина, религия, атеизм.- К., 1981. - 151 с.

14. Фоменко А.К., Фоменко И.А. Отношение христианства к женщине, семье, детям. - К., 1983. - 48 с.

15. Зборовская Е.П. Особенности научно-материалистического мировоззрения женщин //Проблеми філософії. - 1989. - Вип. 79. - С.44-50.

16. Поворозник В.В. Вразлива душа жіноча //Людина і світ. - 1988. - № 8.

17. Крупская Н.К. Сборник статей о работе среди женщин. - М., 1926.

18. Зеленчук І.П. Чому жінка релігійніша від чоловіка. - Х.-К., 1930. - 77 с.

19. Притчина Е.А. Женщина и религия. - М., 1960. - 56 с.

20. Зеленчук І.П. Сектантство і релігійна жінка - Х.-К., 1930. - 56 с.

21. Шелковая Н. Женское начало в религии //Теория и история феминизма. -Харків, 1996. - С.302-321.

22. Суковатая В.А. Женщина в христианстве: гендерный аспект //Вісник Харківського нац.. ун-ту ім. В.Н.Каразіна. № 501/2. Проблеми буття людини. - Харків, 2001. - С.52-57.

23. Гриценко А. Жінка і релігія: гендерний аспект //Релігія і соціальні зміни в сучасному суспільстві: Мат-ли міжнар. наук. конф. Чернівці, 18-19 квітня - Чернівці, 2005. - С.143-144.

24. Недзельська Н.І. Проблема жінки в релігіях авраамістичної традиції: Автореф. дис. ... канд. філософ. наук. - К., 2004. - 18 с.

25. Кривоший О.П. Жінка і українське православ'я XVI - першої половини ст. //Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Вип. JV. - Запоріжжя, 1998. - С.3-8.

26. Лабур О.В. Жінки у релігійному житті на Україні протягом XVI-ст. //Актуальні проблеми політики. Зб. наук. праць. Вип. 1-2. - Одеса, - С.242-246.

27. Воропаева Н. Церква в житті українських жінок на еміграції // Християнство і культура: історія, традиції і сучасність. Зб. наук. праць. - Полтава, - С.24-27.

28. Іванків Є. Україна під могутнім Покровом своєї небесної захисниці // Народна творчість та етнографія. - 1998. - № 5-6. - С.86-92.

29. Музичка І. Культ Богородиці в Україні //Народна творчість та етнографія. - 1998. - № 5-6. - С.92-95.

30. Кривоший О.П. Роль образу Богоматері в духовному становленні Запоріжжя //Південна Україна XVШ - ХІХ ст.. Записки науково-дослідної лабораторії Південної України ЗДУ. - Вип. 1. - Запоріжжя, 1996. - С.69-71.

31. Стяжкіна О.В. Проблема релігійного та святкового у повсякденному житті жінок України у 50-90-і роки ХХ століття //Наука. Релігія. Суспільство. - 2004. - № 1. - С.87-95.

32. Блаватская Е.П. Тайная Доктрина: Синтез науки, религии и философии. В 4 т. - Донецк, 1997. - Т.1. - 400 с.; Т.2. - 505 с.; Т.3. - 585 с.; Т.4. - 470 с.

33. Сенкевич А. Предвосхищение //Наука і релігія. - 1991. - № 9. - С.17-20.

34. Аливанцева Е. Родом из Екатеринбурга //Хроника 2000. Наш край. Вып. - К., 1992. - С.140-142.

35. Козуля О. Ясновидиця //Козуля О. Жінки в історії України. - К., 1993. - С.68-74.

36. Брайчевський І. Ольга і Константинополь. - К., 1991. - 120 с.

37. Висоцький С.О. Княгиня Ольга і Анна Ярославна - славні жінки Київської Русі. - К., 1991 - 101 с.

38. Горський В.С. Рівноапостольна княгиня Ольга //Святі Київської Русі. - К., 1994. - С.2-51.

39. Ричка В.М. Княгиня Ольга. - К., 2004. - 336 с.

40. Борисенко В. Видатні жінки України-Руси: княгиня Ольга, Анна Ярославна //Українки в історії - 2-е вид. стереотип. - К., 2006. - С.27-29.

41. Життя і страждання святої великомучениці Варвари. - К., 1988. - 33 с.

42. Свята Варвара великомучениця. - К., 2006. - 78 с.

43. Черниговский Елецкий Свято-Успенский женский монастырь: исторический очерк (от основания до 1998 года). - К., 1999. - 86 с.

44. Нежинский Свято-Введенский женский монастырь. - Нежин, - 48 с.

45. Белоусов Е.В. Топловский Свято-Параскевиевский женский монастырь: Историко-краеведческий очерк. - Донецк, 2002 - 32 с.

46. Михнівський Свято-Стрітенський жіночий монастир. 1642 - 2006: Історико-краєзнавчий нарис. - Луцьк, 2006 - 16 с.

47. Свято-Покровский Киевский женский монастирь. - К.,2007 - 63 с.

48. Кураев А., диакон. Женщина в церкви: Серия «Беседы с богословом» - Мариуполь, 2004. - 75 с.

49. Ковцуняк В.І. Служіння жінок в Древній та сучасній Православній церкві: Дис. .канд. богослов'я. - К., 1999. - 204 арк.

50. Ігумен Іларіон. Про шлюб і чернецтво //http://teolib.h1.Teo/ital1.html

Размещено на Allbest.ru