Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Походження міфів

2. Періоди розвитку давньогрецької міфології

• 3. Етимологія "міф" і "міфологія"

4. Цикли давньогрецької міфології

5. Значення давньогрецької міфології

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Давньогрецька міфологія була основою розвитку однієї з найдавніших цивілізацій світу - Стародавньої Греції, колиски сучасної цивілізації. Розглядаючи богів, божеств та героїв давньогрецьких міфів, можна побачити розвиток сучасного суспільства: як воно змінювало своє ставлення до сил природи, до суспільного та індивідуального. Завдяки давньогрецьким міфам можна судити про те, як зароджувались основи теології та космології. Зрештою, надзвичайна цінність феномену давньогрецької міфології полягає в тому, що вона підштовхнула людей до необхідності інтелектуального розвитку, до появи багатьох наук, зокрема логіки, математики, риторики тощо.

Характерними особливостями давньогрецької міфології були уособлення та наділення душею явищ природи - анімізм - та пов'язана з ними людиноподібність богів та тлумачення їхньої поведінки за допомогою міфів. Ліси, діброви, річки, гори, моря, небо, за уявленнями стародавніх греків, були заселені божествами.

Давньогрецька міфологія з її дитячою наївністю сприймання дійсності, з яскравою образністю й художністю відіграла чималу роль у розвитку грецької культури і стала передумовою становлення грецького мистецтва. Боги змінювалися так само, як і ті, хто вірив у них. З розвитком грецької цивілізації боги ставали дедалі благороднішими й поважнішими.

1. Походження міфів

Що можна розповісти про міфи? Ми зазвичай сприймаємо міфи як античні, біблійні та інші давні "перекази" про те, що відбувалося до появи людини на землі, про героїчні подвиги античних героїв і богів. Усім відомі імена давньогрецьких богів Зевса й Аполлона. Діоніса та Феміли, цікаві подвиги Геракла, мандрівки аргонавтів, багаторічна подорож Одіссея.

У слова "міф" грецькі корені. Міф - означає сказання, переказ. Із цих сказань європейцям до XVІ-XVII ст. були знайомі давньогрецькі й давньоримські міфи, які, зрештою, залишаються найвідомішими й сьогодні. З арабськими, німецькими, слов'янськими, індійськими й індіанськими переказами знайомство відбулося набагато пізніше. Надалі вчені звертаються до вивчення міфів народностей Австралії, Океанії й Африки. Це дозволяє не тільки зацікавленим людям, але й усім бажаючим познайомитися з давніми уявленнями цих народностей про світ. У результаті обробки стародавніх джерел виявився дивний факт основою всіх священних книг мусульман, християн і буддистів є ті ж самі перероблені сказання та перекази.

Учені дійшли ще одного сенсаційного висновку, зіставивши всі відомі їм джерела давнини. Виявляється, що міфи не є "привілеєм" окремих народностей. Усі відомі науці народи па певному етапі свого розвитку створювали міфологічні сюжети. І що дивно, чимало з них є практично точною копією один одного. Змінюються тільки імена, місця описаних подій і, природно, народи, які створили міфи.

Перед ученими чітко постало питання про природу виникнення міфів, про їх походження. Більшість людей переконані в тому, що причиною виникнення міфів стала спроба давніх людей осмислити незрозумілі для них світ і сутність людини. Міфологічна свідомість - це найперший ступінь розуміння природи, суспільства й зв'язки у ньому.

Міфологія - це різновид конкретно життєвого мислення давніх греків у певний період розвитку (первинно-общинного). В общинно-родовому устрої міфологія і мислення ніби зливаються, ніби пронизують одне одного, хоча їхня сутність різна. Міф на життя діє примарно: оживлює все довкола, він проявляє себе у кожному людському вчинку, у всьому вбачається дія магій. Мислення прагне знайти у практиці людського життя закономірності, необхідності, намагається конкретизувати і розумно спрямувати людську діяльність. З одного боку життя, з іншого - боротьба міфології і мислення, що тривали тисячоліттями у Давній Греції, дають можливість спостерігати за розвитком людського мислення, яке спочатку простувало шляхом міфології (художньо-образного сприйняття дійсності), а далі виокремилось у самостійне явище. давньогрецька міф анімізм фетиш

Міфологія - це не вічна і нерухома картина, хоча прекрасна й захоплююча, а прогресивний поступ рухливого людського мислення, що віддзеркалює плинну, неспокійну, творчу історичну дійсність. Міфологічні образи розвиваються паралельно з розвитком давньогрецького суспільства.

2. Періоди розвитку давньогрецької міфології

І - Найдавніший (доолімпійський, пов'язаний з епохою матріархату - Земля породила дітей, і не було у них батька).

ІІ - Олімпійський (пов'язаний з патріархатом (Зевс - чоловік) і примітивними формами раннього рабства, переходом до так званого художнього героїзму (герої-напівбоги) і далі - остаточний розклад первіснообщинних формацій, занепад ранніх форм рабовласництва у формах крито-мікенської культури. З міфології виростають витончені форми героїзму у поемах Гомера).

III - Загибель наївної міфології як самостійної творчості (проте відбувається зростання ролі міфологічних художніх форм для вираження рабовласницької ідеології міст-полісів, а далі - епохи еллінізму).

Важливо також пам'ятати про значення фетишу у найдавнішій міфології. Найдавніша людина, з одного боку, бачила навколо себе безліч речей, але не могла пояснити природу їх виникнення і оживлювала їх. Природна річ водночас була і оживлена, і наскрізь матеріальна - вона стала для людини фетишем, предметом поклоніння. (Наприклад: рослини мали фетишистське означення. Плюш, і виноградна лоза - фетиші Діоніса, критський Зевс - бик (порівняйте - пізніше громовержець), раніше Геру і Афіну ототожнювали з тваринами - Гера ("волоока") - корова; Афіна ("совоока") - сова, символ архетип мудрості).

Поступово людина почала не просто використовувати природні предмети, а виготовляти сама і вдосконалювати предмети виробництва. Розпочався цивілізаційний рух. Щоб щось створити власними руками, людина мала вивчити будову предметів, їх склад та сутність, тобто наблизитись до наукового погляду на світ. У цьому випадку віра в магічне почала заважати, і людина стала відділяти матеріальне і магічне у сприйнятті предметів оточуючого світу. Так відбувся перехід від фетишизму до анімізму. Анімізм надавав магічним силам предметів можливість відділятися при загибелі предмета і тривалий час існувати ще самостійно.

Рання анімістична міфологія доби матріархату представляла магічні сили (демонів) предметів і речей чудовиськами і страхіттями. (Пригадаймо Тіфона та Єхидну, які породили страшних, потворних і кровожерних Кербера, лернейську гідру, а в пізніших міфах це ще й загадковий Сфінкс та Химера, яких здолав Геракл. Існували образи демонів, що поєднували в одному цілому подобу людини та тварини (наприклад - кентаври, сирени). Це свідчення невіддільності давніх греків від природи (приклад - Ерінії виступають суддями злочинів проти Землі та родинних законів).

У глибинах догбмерівської історії демони відігравали значну роль, вони пригнічували свідомість, наганяли страх, тримали людину у покорі. Проте подальший розвиток анімізму приводить до того, що й боги, й демони все більше стають схожими на людей (антропоморфними). Патріархат змінює і божеств, до влади приходять молодші боги, народжені владою чоловіків у общині. Цей період увійшов в історію як епоха героїзму. Боги-олімпійці поставали як безсмертні, вродливі, досконалі люди. Вони не такі вже страшні людині, з ними можна спілкуватися, просити допомоги чи навіть боротися (приклади подвигів Геракла), навіть народжувати дітей. Природа вже не виступає як вороже начало. Вона привітна і доступна, і давні греки починають помічати,, оцінювати та опоетизовувати її красу (часто у божественному вигляді).

Греки продемонстрували свою надзвичайну здатність до суспільного розвитку, філософічну споглядальність та аналітичний розум, спостережливість та асоціативність мислення. Нездоланним було їхнє бажання зрозуміти власну сутність, своє призначення, мету існування, а особливо - гармонійність світової системи, в якій всі предмети знаходяться в тісному зв'язку між собою та у взаєминах з людиною.

Геніальність народу Давньої Греції й полягає у цій надзвичайній метаморфозі з богами, яку не подужала жодна із міфологій світу. На думку французького літературознавця та філософа Іпполіта Тена, стародавні греки - "це - умоглядачі, що полюбляли блукати по вершинах, пробігати, наче Гомер, велетенськими кроками якусь нову обширну галузь, одним поглядом охоплювати увесь світ… Філософська уява орудувала в них ідеями та гіпотезами так само, як міфологічна уява - легендами і богами".

Розкріпачений розум давніх греків став основою еллінської цивілізації. Під час переходу від общинно-родової системи до рабовласницької змінювалася й ієрархія богів-олімпійців, серед яких визначився пантеон дванадцяти найголовніших.

3. Етимологія "міф" і "міфологія"

У сучасному історико-педагогічному та історичному розумінні розкрито етимологію понять "міф", "міфологія", "міфологічний кікл", "міфологічна картина світу, природи", "міфологічний герой", "символізм міфу", що стало можливим за умови детального аналізу базових і похідних понять дослідження. Як базові розглянуто поняття, терміни й визначення, що мають більш загальний характер і становлять науково-теоретичну.

Аналіз літератури та джерел дає підстави стверджувати, що антична міфологія як самостійна дисципліна в системі освіти була одним з головних предметів у школах, у період античності й наступні історичні епохи в Європі. Міфи вивчали в школі за творами Гомера й Гесіода як спеціальні предмети. Людина, яка не знала напам'ять "Іліади" й "Одіссеї", вважалася неосвіченою. Вже відтоді ці та інші міфологічні твори вважали взірцевими, класичними. Пізніше, у III - II століттях до н. е., було створено перші спеціальні шкільні підручники з міфології, "історичні цикли".

Вищим показником освіченості й культурного розвитку в Давній Греції в добу класики вважалося знання напам'ять усього гомерівського епосу. З часом список літератури та історичних творів для школи значно розширився.

У граматичних школах Давнього Риму вже вивчали Езопа, Гомера, Софокла, Еврипіда, Вергілія, Горація, Невія, Еннія, Плавта, Теренція та багатьох інших. Освіта стає класичною, твори цих твори цих авторів вивчали грецькою й латинською мовами, більшість з них напам'ять. Встановлено, що, власне, за таким принципом вивчення античної культури й міфології було відроджено в епоху середньовіччя в Європі, а також у Візантії.

У XVIII столітті в Європі виникає спеціальна наука "Комплексна наука про античність", заснував яку відомий учений і педагог Й. Вінкельман (1717-1760), пропагандист усебічного вивчення античної літератури, культури, міфології та мистецтва. Відтоді в Європі починають вивчати античність не тільки як предмет шкільної історичної й філологічної освіти, але і як самостійну науку, з якої з часом виокремлюються спеціальні й самостійні наукові дисципліни.

Землі Німеччини стають європейським центром методичного розроблення і вивчення античної історії, міфології та культури в середній і вищій школі.

4. Цикли давньогрецької міфології

Міфологія була для греків і римлян животворним джерелом матеріальних і духовних цінностей, згодом вона стала фундаментом Античної культури. Міф - форма суспільної свідомості, що виникла в глибоку давнину. Міфи сприймалися давніми людьми як "таємне-знання, що передавалося від покоління до покоління. Сукупність міфів певного народу називають його міфологією.

За формою міф нагадує казку, але відрізняється від неї тим, що казка завжди сприймалась як вигадка, витвір фантазії, а міф - як дійсність, що була основою розуміння місця людини у Всесвіті. Міфологія стародавніх греків відображає шлях людства до усвідомлення навколишнього світу як світу гармонії.

За змістом можна виділити такі основні цикли міфів Еллади: про богів, героїв, аргонавтів, Троянську війну, фіванський тощо.

Систематизувати їх почали ще самі стародавні греки - відомі та невідомі поети. Тому, згадуючи той чи інший міф зазначають конкретний твір, за яким він подається, бо в різних творах наведено різні версії одного й того самого міфу.

В античній літературі ми знаходимо міфи про походження світу і богів та боротьбу богів із гігантами та титанами: Так, про життя Богів на Олімпі дізнаємося з поем Гомера "Іліада" та "Одіссея". У грецькій міфології боги відрізняються від людей тим, що вони безсмертні, могутні і здатні творити чудеса. Бог Зевс править усією землею і небом, Посейдон - морем, Аїд - підземним царством мертвих. Міфи цього циклу про богів прийшли до нас із поем грецького поета Гесіода "Теогонія" ("Походження богів") і римського поета Овідія "Метаморфози" ("Перетворення").

Цикл міфів про героїв - Прометея, Персея, Сізіфа, Тантала, Геракла та багатьох інших - учені систематизували, за творами видатних грецьких та римських поетів і драматургів ("Іліада" та "Одіссея" Гомера, "Прометей закутий" Есхіла та ін.).

Захоплюючі пригоди аргонавтів на чолі з Ясоном у пошуках золотого руна складають наступний цикл міфів. Цей знаменитий похід оспівано в поемі Овідія "Метаморфози", у трагедії Еврипіда "Медея".

У троянському циклі міфів йдеться про війну ахейців проти троянців у 12 столітті до н. е. Ця війна відома, як Троянська. Війна викликана тим, що син троянського царя Пріама Паріс викрав дружину спартанського царя Менелая Єлену. Ахейські війська на чолі з Агамемноном впродовж дев'яти років тримали Трою в облозі. Лише на 10-му році війни греки завдяки хитрості Одіссея здобули Трою.

Міфи троянського циклу викладені у поемах Гомера "Іліада" та "Одіссея", трагедіях Софокла "Філоктет", Евріпіда "Іфігенія в Авліді", "Андромаха", "Гекуба", поемі Вергілія "Енеїда", Овідія "Героїні" і уривках ряду інших творів.

Фіванський цикл об'єднує міфи про царя Едіпа, Антігону, про невдалий похід Алкмеона та успішний похід Епігонів (нащадків) проти Фів, про загибель Алкмеона, проклятого своєю матір'ю. Усі ці міфи пов'язані з легендарним "семибрамним" містом Фіви, яке було важливим політичним центром Стародавньої Греції.

5. Значення давньогрецької міфології

Особливою шаною в греків стародавньої доби користувалась годувальниця всього - Гея, життєдайна володарка, втілення невичерпної творчої сили Землі, "тієї великої матері, в лоно якої все повертається, щоб знову проростати для нового життя". Це відбивало і вплив матріархату, і значення хліборобства як основної галузі господарства народу. Пізніше культ Землі ввібрав також шанування Реї, Деметри, Персефони та інших божеств, пов'язаних із хліборобством.

Боги уявлялися грекам за тією чи іншою працею: Гермес і Пан пильнували отари, Афіна вирощувала маслинові дерева тощо. Тому, щоб людина могла успішно виконувати якусь справу, вважалося за потрібне підібратися до відповідного божества принесенням у жертву плодів, молодих тварин.

Спочатку не існувало ієрархії серед богів. У тогочасних віруваннях греків збереглися залишки первісних релігій - фетишизму: наприклад, шанування каміння, особливо дельфійського омфала), тотемізму (орел, сова, корова й інші тварини були постійними атрибутами богів, а самі боги нерідко зображувались у вигляді тварин), магія.

В добу панування родової знаті (у Стародавніх Афінах - евпатриди) дрібні місцеві божества були замінені олімпійськими богами. Гомер у VIII столітті до н. е. в своїх поемах "Іліаді" й "Одіссеї" та Гесіод у VII столітті до н. е. у "Теогонії", тобто "Родоводі богів", усталили типові образи богів. Гомерові боги - просто безсмертні люди, наділені неземною вродою і силою. Кожен з них має своє ім'я і риси, властиві тільки йому. Ці боги - Посейдон, Аїд, Гера, Деметра, Гестія, Афіна, Афродіта, Аполлон, Артеміда, Гефест, Арес та інші - розглядалися вже як якась родина чи держава, що має свого верховного главу - "батька людей і богів".

Зевс втілював у релігійній формі риси патріархального владики. Він панував над небом, землею, морем і пеклом. Отже, з'явилась ієрархія богів, яка відбивала зміцнілу ієрархію класового суспільства. Зображені в "Іліаді" та "Одіссеї" палац Зевса на Олімпі із золотими стінами та підлогами, розкішні вбрання богинь, а також постійні чвари, розбрат та інтриги між богами стали своєрідним віддзеркаленням життя грецької родової аристократії. Гомер назавжди закріпив антропоморфічний характер грецької релігії. Гесіод тільки чіткіше виклав її.

Перемога олімпійців ніколи не була повною. Нерідко найпалкіше вірили в тих богів, яких не оспівав жоден поет. Людина, як і раніше, відчувала, що її оточують добрі та злі духи, і виконувала прадавні магічні обряди. Існували ніби дві релігії: офіційна (її проповідували держава, література та давньогрецьке мистецтво), заснована на гомерівських традиціях, і вірування нижчих верств, які зберігали забобони догомерівських часів. Велике значення в давньогрецькій релігії мав культ предків і взагалі померлих, а також культ героїв. У класичну епоху в культі померлих постало уявлення про життя душ праведників на Єлісейських полях.

Виникнення міст-держав (полісів) і подальший розвиток рабовласницького суспільства змінили характер грецької релігії. У VIII - VII століттях до н. е. з'явилися й поширились культи богів покровителів ремесла і торгівлі. Богом ковальства став Гефест, богом торгівлі - Гермес. Змінилось уявлення і про функції богів: покровителями ремесел у кожному місті, як правило, оголошувались боги, що їх вважали оборонцями самого міста: наприклад, в Афінах - Афіна, в Коринфі - Посейдон, у Дельфах - Аполлон.

Не завжди і не з найдавніших часів храм був місцем поклоніння богам. Їм поклонялися в горах, у гаях, у гротах, біля джерел. З часом таке особливо шановане місце ставало священним і там будували храм. Розквіт храмового будівництва в Афінах припадає на V - IV ст. до н. е. - так зване, золота доба Перикла. Відправляння культу в цілому перебувало під контролем держави. Жрецьких корпорацій у грецьких державах, як правило, не було. Вибрані жеребкуванням службові особи виконували також обов'язки жреців.

Грецький жрець не вчився спеціально і нічим не відрізнявся від решти громадян. Службу божу правили і чоловіки, і жінки. Охорона храму вважалася державним обов'язком жерця. Оскільки не було ані догматів, ані віровчення, жерці не повчали віруючих. Вони тільки виконували обряди. У деяких культах посада жерця була спадковою.

У визнанні загально-грецьких богів та пов'язаних з ними святинь частково відбивалось усвідомлення греками своєї етнічної єдності. Так, славнозвісними в усьому грецькому світі були святилища в Олімпії та Дельфійський оракул. Усі греки могли брати участь в іграх і Олімпійських змаганнях, що періодично влаштовувались біля таких святилищ. Олімпійські ігри стали основою грецького літочислення, періоди тривалістю 4 роки від змагань до змагань іменувались олімпіадами.

Поряд із культами, призначеними для всього населення, у Греції рано виникли таємні релігійні товариства й культи, до участі в яких допускалися втаємничені (місти). Найвідомішими були обряди на честь Деметри - Елевсінські містерії - та на честь Діоніса - Діонісії. Утаємниченим в Елевсінські містерії обіцяли раювання після смерті. Стародавні вірили, що учасник Діонісій приєднувався до божества за допомогою з'їденого сирого м'яса тварини, яку роздирали живцем.

Таємні культи в пізньоантичний період певною мірою були виявом незадоволення умовами життя і охоплювали чималу частину нижчих верств давньогрецького суспільства. Греки, як і всі політеїсти, відзначалися широкою віротерпимістю і великою шаною до чужих богів. Напевне, вони вважали, що богів ніколи не буває забагато і що за межами країни завжди може знайтись якийсь бог, котрого варто прихилити на свій бік.

Висновки

У прадавні часи навкруги теплого й привітного Середземного моря склалися три культури. Одна була похмура і таємнича. Тамтешні люди не стільки жили, скільки готувалися до смерті. При житті будували собі посмертні оселі. Багаті володарі створили для цього піраміди. Друга була страшна й кривава. Заради її богів приносили людські жертви. Третя була весела й найбільше полюбляла життя. То була культура жителів Пелопонесу, яких протягом історії їх існування називали різними іменами. Саме вона сподобалася новим народам і стала їм близькою. Єгипетська дивувала, фінікійська лякала, а грецька робила життя світлішим.

Як усі давні народи, елліни пояснювали незрозумілі їм прояви життя волею богів. Та їхні боги були дуже подібні до людей. Вони так само любили веселощі. Через те великий вплив мав Аполлон - покровитель мистецтв. Боги дуже полюбляли смачні страви, були не проти випити, аж до нестями їм подобалися земні жінки, а богині були не проти кохання смертного.

Так само, як і люди, боги сварилися, навіть билися.

Та й схожі вони були на людей обличчям і статурою. Хіба що були безсмертні. То як було не любити й не поважати таких богів? Так були створені міфи, тобто оповіді, про життя і діяльність богів, а насправді, про природу і людство.

Деякі міфічні герої стали згодом героями усіх народів. Наприклад, титанові Прометею віддають шану усі європейці в усі часи. Його образ створювали письменники різних століть і різних народів. Згадували його й українські автори, починаючи з Кобзаря. Писали про Прометея англійці і німці, французи й італійці... Він став взірцем справжніх людських чеснот.

Добре знають Геракла, про нього зняті фільми й створені п'єси, він став героєм для кожного хлопця та й дорослих чоловіків.

Список використаних джерел

1. Словник античної міфології - К.: Наукова думка, 1985.

2. Кун М.А. Легенди і міфи Стародавньої Греції. - Тернопіль: АТ "Тарнекс", 2008.

3. Замаровский Войтех. Боги и герои античных сказаний: Словарь: Пер. с чеш. - М.: Республика, 2006.

Размещено на Allbest.ru