Роль і місце календарно-обрядового комплексу в діяльності Об'єднання рідновірів України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль і місце календарно-обрядового комплексу в діяльності Об'єднання рідновірів України

Сучасні українські дослідники рідновір'я (сучасного язичництва, етнічної релігійності, неоязичництва) розглянули питання, що стосуються витоків сучасного язичництва, його філософської платформи; появу та поширення в Україні окремих язичницьких організацій, їх структуру, напрямки діяльності тощо [1;5;6;28]. Можна констатувати, що рідновірський рух в Україні вже став об'єктом наукових досліджень. Але тема залишається малодослідженою й перспективною. Насамперед це стосується вивчення діяльності громад й організацій «всередині» (релігійно-обрядова практика, освітньо-просвітницька діяльність, структура громад й організацій, органи управління, взаємовідносини з одновірцями з інших язичницьких релігійних структур), аналіз релігійної літератури, вплив на релігійне й культурне життя України, міжнародні зв'язки й напрямки діяльності, творчість рідновірів, спроби прогнозів відносно перспектив розвитку руху тощо.

Одним з найважливіших аспектів діяльності рідновірських організацій в Україні з самого початку їх становлення стала розробка власного календаря, в якому б знайшли своє відображення як язичницькі свята, так і важливі державні події. Актуальним було питання літочислення, оскільки «від Різдва Христового» не відповідає язичницькому світогляду. Помітне місце в святково-обрядовому комплексі сучасних язичників-рідновірів посідає також зовнішня атрибутика - прапори, хоругви, натільні обереги, використання елементів національного одягу або «повна екипіровка» (в залежності від індивідуальних можливостей і місця в ієрархії громади).

Ідеолог Рідної Віри В. Шаян фундаментом для відродження язичницької віри вважав саме народну, традиційну культуру, в якій, всупереч тисячолітньому періоду християнізації, зберігся потужний пласт язичницького світогляду. За переконаннями В. Шаяна, «українська нація зберегла себе як свідома, окрема від інших, історіотворча одиниця, великою мірою завдяки своєму фольклорові <...>. Тож нічого дивного, що новітнє українське відродження починається разом із свідомим уже плеканням і вивчанням цінностей українського фольклору» [29,7]. На початковомуетапі відродження Рідної Віри В. Шаян через відсутність її прибічників за кордоном не займався питанням розробки обрядодій і реконструкції святково-обрядового календаря. Окремі нотатки, присвячені опису обрядів розпалювання Священного Вогнища на свята, присвячені Сонцю і опис Різдвяних обрядів, обряду поховання, деяких ініціацій зустрічаються в його листах друзям в Канаді [18,267]. Тому для послідовників В. Шаяна в сучасній Україні першопочатково актуальною була проблема розробки та впровадження в практику святково-обрядового комплексу як надзвичайно важливого в житті рідновіра, що дозволяє дієво відчути свою належність до даної релігії, поспілкуватися з одновірцями.

Лідери й активісти ОРУ розробили язичницький обрядовий календар «Коло Свароже». Робота над календарем розпочалася на початку 1990-х рр. Вперше язичницький календар був надрукований в 1994 р. в книзі Г. Лозко (Волхвині Зореслави) «Українське язичництво». Згідно цьому календарю, наші пращури святкували вісім головних Сварожих свят: Різдво Божича, Колодій, Великдень, Зільник (Трійця, Русалії), Купайло, Боги-Спаси, Свято Врожаю (осіннє рівнодення), Калита. Між ними відзначались свята: Місяця, Дани, Громниці, Свято Птахів, Велеса, Вербиці, Ярила, Радуниці, Рахманський Великдень, Лади, Симаргла, Перуна, Весілля Свічки (Комина), Рожаниць, Мокоши, Свято Плуга, Свято Рода [23,81-91].

Розробкою календаря займалися Г. Лозко, А. Богород, П. Косянчук. Реконструкція язичницького календаря проводилася за допомогою астрономічних, фольклорно-етнографічних, археологічних даних. Перші дослідження були присвячені вирішенню питання: які язичницькі свята християнська церква замінила своїми, наповнивши їх новим світоглядним змістом [2,37;11,44]? Загалом реконструкцію язичницького календаря «Коло Свароже» лідери ОРУ вважають завершеною. В перспективі робота з календарем повинна проводитися в напрямку вивчення обрядодій, піснеспівів, молитв, теології Рідної Віри.

В 1993 р. Г. Лозко запропонувала для язичницького літочислення умовну дату в 7,5 тис. років - «від Трипілля», обгрунтовуючи її тим, що різниця між літописним і християнським літочисленням 5508 років. Літочислення «від Трипілля» співпадає з датуванням перших літописів, маючи під собою історичну основу - 7500 років тому виникла Трипільська цивілізація [16,27] (сповідники сучасного язичництва вважають Трипілля саме «цивілізацією», а не «культурою»; серед сучасних українських дослідників даної проблеми немає одностайной думки з цього приводу - О.С.).

Язичницьке «Коло Свароже» (річний цикл) триває 365 днів, 5 годин, 48 хвилин, 46 секунд - сонячний цикл. Місячний цикл (обертання Місяця навколо Землі) триває в середньому 29 днів, 12 годин, 44 хвилини, 3 секунди. Таким чином, виходить рік з 354, 36 днів - до повного року не вистачає приблизно 11 днів. Тому календар після кожних трьох 12-місячних років має один 13-місячний. Таким був, наприклад, 7514 - з 1 березня 2006 р. до 18 березня 2007 р. Точність визначення «Новоліття» (Нового року) впливає на значну кількість інших свят - Вербицю, Великдень, Русалії та ін. Календар потребує щорічної корекції. «Коло Свароже» розписується або «від Коляди до Коляди», або «від Новоліття до Новоліття». Другий варіант громади ОРУ використовують частіше.

Найбільші «сонячні свята» припадають на рівнодення і сонцестояння (всього - 4): Різдво Божича Коляди-Купайло-Великдень-Світовид

Осінній. Вони щорічно змінюють дату - «плавають». Всі «нерухомі» дати свят визначаються шляхом віднімання 13 днів від дат аналогічних ортодоксальних християнських свят (наприклад, свято Перуна відзначається 20 липня, що на 13-ть днів раніше християнського Іллі 2 серпня) [15,34-35]. Значення має також день тижня, на який припадає «Новоліття», оскільки, згідно віровченню Рідної Віри, кожному дню відповідає певне небесне тіло і покровитель (бог чи богиня) [17,63].

Календар ділиться на чотири цикли, які приблизно співпадають з порою року. Кожен календарний місяць проходить під покровительством певного бога чи богині, відповідно йому (їй) в цей місяць приносять пожертви, славлять в молитвах, відзначають колективно чи індивідуально свято [9,9;10,67]. Кожне свято розпочинається і закінчується спеціальними молитвами, благословіннями, жертвоприношеннями (хліб, молоко, мед, фрукти, овочі, квіти, трави). Під час жертвоприношень виголошується молитва «До всіх Богів» в авторизованій реконструкції Г. Лозко, в якій звертаються до Перуна, Стрибога, Лади, Рожаниць, Сварога, Рода, Дажбога, а також - до Дніпра-ріки, Отця-Неба і Матінки-Землі [20,15]. Важливе місце в обрядовій практиці належить «Молитві перед розпалюванням Священного Вогню», в якій славиться Вогнебог Симаргл, «що споживає дерево і солому, і вогнехурделицю розвіває вранці, вдень і ввечері» і «Молитві очищення», що славить Дажбога [13,48,46]. В своїх молитвах рідновіри використовують аутентичні тексти, а також ново- створені пісні й моління.

Свята «Кола Сварожого» для рідновірів, окрім зовнішнього вияву (спілкування, відвідування священних місць, перебування «на природі» тощо), мають й глибокий внутрішній сенс. Вони направлені на гармонізацію тілесної й духовної сутності людини з ритмами природи, які для рідновірів божественні, космічні. Обряд, згідно вчення Рідної Віри - це «порядок, лад», дії, виконані у відповідності з визначеними правилами. В святковому календарі значення має не тільки день, а й година доби, тому деякі святкові обряди та ритуали має право проводити тільки волхв, жрець - як людина посвячена, «відаюча». Святкові обряди «Кола Сварожого», недільні богослужіння проводять волхви, жреці або обрядодії (рідновіри, обрані громадою). Представники ОРУ почитають (славлять) всіх слов'янських богів і богинь, на чолі яких стоїть Сварог як «Космічний Простір, який рисується над нами між зоною сонця і полярною зорею...це небеса Сварога, але і ВІН САМ рівночасно»; як «Розуміння найвищого Божества як Найвищого Неба.., що навіть сьогодні при найабстрактніших метафізичних визначеннях поняття Бога, ми все, думаючи про Нього, мимоволі підносимо голову вгору і хочемо розгорнути рамена чи піднести їх до високого привіту вгору» [30,11,16]. Офіційно така теологія зафіксована в «Символі Віри», затвердженому на 1-му Всеукраїнському Соборі Рідної Віри 25 серпня 1998 р.

Основні таїнства й обряди ОРУ:

творення Роду (вибір пари, вінчання, весілля), Смерті й Безсмертя (поховально-поминальні обряди);

священні пожертви;

освячення зброї;

очищення землею, водою, вітром, вогнем (природними стихіями);

введення в віру та ім'янаречення дитини;

обряди каледарного циклу («Коло Свароже»);

обряди ініціацій (вікових та ієрархічних) [22,4;18,268-269].

Морально-етичні норми повсякденного життя язичників-рідновірів сфокусовані в «Засторогах нащадкам», головна ідея яких - вірність роду і народу, мові, збереження самобутності, захист своїх святинь та природи, дотримання віри «Дажбожих онуків, бо чужа віра руйнує дух і тіло, знищує націю» [7,2].

Розроблений також порядок проведення богослужби й поведінки учасників дійства. Загальними правилами для всіх свят є: привітання- славлення того чи іншого бога, богині (в залежності від свята); під час молитви думки й погляди повинні бути спрямовані до вівтаря, до зображення божеств; руки під час молитви підняті вгору, а в похмуру погоду або в лісі моляться, повернувшись обличчям до сходу; наприкінці молитви руки сплітають на грудях; під час розпалювання Священного Вогню всі стоять мовчки, або водять хоровод по ходу сонця зі словами «Гори, гори ясно!..»; жертвоприношення хліба і напою (сури) проходить в повному мовчанні; після священної частини богослужби інколи влаштовується братчина - спільний обід чи вечеря. Під час братчин також потрібно притримуватися певних правил поведінки. Колективне застілля для рідновірів «символізує космічний лад, до якого прагне людська душа». Братчина, як і богослужіння, завершується напутньою молитвою, під час якої всі встають. Залишки їжі закопують в землю, вогнище не гасять, чекають, доки саме догорить (сміття у вогні спалювати не можна). Місце богослужіння приводять в порядок - все прибирають до наступної зустрічі [4,31-32].

Для релігійної людини (тобто такої, яка активно дотримується тих чи інших релігійних приписів) важливого значення набуває обряд прилучення до віри шляхом посвячення. Існує такий обряд і в ОРУ. Лідери ОРУ не прагнуть збільшити кількість своїх адептів, роблячи ставку на якість, а не на кількість послідовників: «прагнуть виховувати якісного українця, свідомого свого походження, шляхетного і достойного своїх Пращурів». Українці, що бажають посвятитися в Рідну Віру, можуть за домовленістю приїхати до Києва або запросити волхвиню чи жреця до себе. Для обряду посвячення необхідні: 1) Паспорт; 2) Свідоцтво про народження; 3) Нова (жодного разу не вдягана) сорочка. Для тих, хто сповідував іншу релігію, проводиться «обряд очищення від чужовір'я» [26,14]. В літературі ОРУ детально цей обряд не описано, вказано лише, що цей обряд здійснюється за допомогою чотирьох природних стихій: землі, води, повітря й вогню. Одне з найвеличніших релігійних таїнств рідновірів - «обряд Присяги» (неписані морально-етичні закони). Текст присяги складений на основі звичаїв періоду Київської Русі й затверджений Священною Радою (керівний орган ОРУ, до якого входять волхви, проповідники й жерці): «Я, Дажбожий онук (рідновірське ім'я) (ім'я новопосвячуваний вибирає сам із пропонованого іменослову, керуючись, як правило, своїми власними відчуттями духовної єдності з цим іменем - О.С.), присягаю перед лицем всесильного Велеса, який на межі стоїть, світу Нава сторожить, світу Ява помогає, світу Права доглядає! Присягаю берегти Віру Предків Наших на добро і славу Народові Українському! І якщо я порушу слово це, хай закриє мене Земля свята, яку нині тримаю на голові своїй, і хай стану я рабом у всіх життях моїх. Слово моє кріпке! Славлю Сварога, Перуна і Світовита і всіх українських Богів, єдиних у Сварзі!». Присяга землею здійснюється наступним чином: вирізають круг землі з дерном і тримають на рушнику над головою посвячуваного. Сакральне, метафізичне значення обряду - розсування світів Яви і Прави (світу людей і богів); посвячуваний стоїть на порубіжжі, де й проходить власне вербальна клятва. В якості матеріального свідчення клятви с голови посвячуваного зрізають пасмо волосся і, поклавши його в землю, накривають землею, яку тримали над головою. Обряд посвячення в Рідну Віру складається з: 1) Поклоніння Велесу; 2) Проголошення «Символу Віри»; 3) Індивідуальної «Присяги Землею. Обряд посвячення проводиться від весняного до осіннього рівнодення, тобто в теплу пору року [3,27].

Окрім календарних обрядодійств та обряду посвячення в Рідну Віру, представники ОРУ проводять обряди сімейні (вінчання, посвячення дитини, похоронно-поминальна обрядовість).

Перший рідновірський обряд вінчання община «Православ'я», навколо якої й базується ОРУ, провела літом 2000 р. Для обряду наявність офіційного свідоцтва про реєстрацію шлюбу не обов'язкова. Обряд проходив біля Національного музею історії України (Київ), під липою (посаджена ще в ХУІ ст.). Дерево для рідновірів символізує початок Світу, народження нової сім'ї. Наречений (молодий) ототожнюється зі Сварогом, наречена (молода) - з Матінкою Землею. Священне значення обряду вінчання в Рідній Вірі - Боги відновлюють, відроджують творення першої пари людей з Дерева Життя. Люди, в свою чергу, народжують свій плід - дитину, яка одночасно й дитя Бога. Такий коловорот, згідно віровчення рідновірів, підтверджує божественне походження народу. Наречені й гості вдягнуті в сучасний одяг з елементами національного. Для молодих заміжні жінки виплітають вінки: нареченому з дубового листя, нареченій - з квітів і листя калини. Обов'язковий атрибут вінчання - рушники. В міфах багатьох народів рушники - тканина, виткана богинями (у греків - Афіною, скандинавських народів - Хольдою, східних слов'ян - Мокошею). Семантика рушника - надзвичайно складна. Його полотно - своєрідна межа між минулим і майбутнім. Можливо, сенс ставання на рушник саме в очищенні, відкиданні всього поганого й злого, після чого молоді мають право на продовження роду. Не випадково весільні рушники білі (чисті) посередині, вишиті тільки краї. На рушник стають «на щастя, на долю». Вірогідно, що вірування в божество щасливої долі виникло ще в доісторичні часи. На сьогодні практично неможливо достеменно встановити сутність цього божества. Безумовно те, що отримати щасливу долю можна тільки після жертвоприношення (важко сказати, якою була ця жертва в сиву давнину). Можливо, що молода пара, стаючи на рушник як символ щасливої долі, і є символічним жертвопринесенням - відголоском язичницьких вірувань наших пращурів [24,5,7-9]. Обмін молодими обручками символізує вічність подружнього життя (кругла форма без початку і кінця) [12,14]. Під час обряду вінчання проголошуються спеціальні молитви волхвинею, молодими, учасниками обряду. Біля музею також знаходиться головний жертовник ОРУ (капище Сварога), де проводяться жертвоприношення квітами, зерном. Після власне обряду вінчання відбувається весілля - з караваєм, печивом-«шишками», викупом нареченої; на другий день весілля - «чоботи», третій - «кури» [14,24-25].

Обряд посвячення дитини складається з 8-ми основних дійств: 1) Поздоровлення породіллі і всієї сім'ї з народженням дитини (першими вітають жінки, приносячи в дім хліб, квіти, подарунки для новонародженого і славлять Рода й Рожаниць); 2) «Зачин обряду» (атрибути: рушники, чаша з водою, кропильце, підсвічник на три свічки, три маленькі свічки, оберіг для новонародженого, дитяча шапочка, вивернутий кожух, крижмо); дитяче ліжко ставлять так, щоб ноги були направлені до джерела тепла, а голова - до вікна; проголошується молитва Сварогу; 3) «Волхвиня готує престол» (головні «діючі особи» - вогонь і вода); 4) освячення дитячого ліжка водою [19,19]; 5) «Омовіння породіллі» (волхвиня краєм рушника, намоченим в освяченій воді, витирає матері дитини обличчя, руки, ноги) з молитвою до води «Вода-Водиця, Вода-цариця!»; 6) Ім'янаречення дитини (божаті (куми) складають присягу перед богами; волхвиня, проголосивши відповідну молитву, дає ім'я дитині, говорячи його в дитячу шапочку і, освятивши оберіг над вогнем (свічками), одягає його немовляті зі словами «Носи на здоров'я і рости великий! Дай, Боже, щастя!»); 7) «Передача божатими дитини батькам» (кум, поклавши дитину на вивернутий кожух, передає її матері, кума передає крижмо: «Брали безіменного, а повертаємо посвяченого - Дажбожого внука (внучку) ...»; кум в ліжко дитини кладе книжку, олівець, сопілку, сокирку або щось металеве зі словами-побажаннями; мати кладе дитину в ліжко, дякує всім і запрошує до столу); 8) «Рожанична братчина» (обов'язкове виконання гімну «Слава Велика!», подяка Дажбогу за їжу; ритуальна страва - каша) [25,28-29].

Нам мало що відомо про проведення поховальної церемонії в ОРУ. Відзначимо тільки, що рідновіри ОРУ дотримуються поховання у вигляді спалення тіла померлого. Більше інформації про поминальну обрядовість ОРУ. Згідно переконань рідновірів, померлі знаходяться в раю - Луках Сварожих, щоб, отримавши нове тіло, повернутися на землю для продовження активної діяльності [31,16]. Поминальні обряди: возливання (після безпосередньо похорону присутні випивають ритуальну поминальну чашу, виливши частину напою на могилу) [21,306] і молитви-слави:

Вічним Предкам; 2) Молитва на Тризні; 3) Отцям в Сварзі (Жива Вода); 4) Матері Славі (в пам'ять про загиблих воїнів) [27,19]. ОРУ вже кілька років здійснює тризну по князю Святославу біля пам'ятника князю в Києві (вул. Фрометівська, 2). Крім ОРУ, в тризні приймають участь представники інших рідновірських організацій, а також правих партій. Біля підніжжя пам'ятника розпалюють Священний Вогонь. Волхвиня Зореслава, посвятивши хліб і обрядове печиво-«жайворонки», роздає їх присутнім. Під час тризни звучать молитви з «Рігведи» у перекладі Лесі Українки і «Велесової книги» (переклад - Г. Лозко), співають гімн «Слава Велика!». В молитвах звучать заклики до духа князя Святослава повернутися на рідну землю в новонароджених дітях. Після поминального обряду проходить мітинг, на якому виступаючі розповідають про життя і діяльність Святослава, читають свої вірші, обговорюють проблеми рідно- вірського руху і т.ін. [8].

Святково-обрядовий комплекс ОРУ в цілому на сьогодні сформований достатньо чітко й регламентовано. В його основу покладені збережені в народній традиції піснеспіви, ритуали, обряди календарного та сімейно-побутового циклу, культи землі, сонця, місяця, води, вогню, пращурів, дані етнографії, археології, фольклористики, історії, астрономії, релігієзнавства, літописні дані, середньовічні джерела, розробки засновника й ідеолога Рідної Віри В. Шаяна, а також сучасні традиції святкування важливих державних свят і пам'ятних дат в історії України, використання новостворених або авторизованих гімнів, молитв, піснеспівів. Для духовного єднання й згуртування громад ОРУ важливого значення набуває недільне богослужіння, спільне виконання гімну «Слава Велика!», молитви, жертвоприношення, відвідування священних місць (Медобори, Буша, Кам'яна Могила та ін.), спільні акції творчого й політичного характеру, переплетені з релігійною практикою.

В статті ми акцентували увагу на святково-обрядовій практиці лише одного з рідновірських об'єднань сучасної України - ОРУ. З нашої точки зору, календарно-обрядова система ОРУ найбільш розроблена й впроваджена в практику відносно інших організацій сучасних язичників. В перспективі цікавими для дослідження є аналогічні системи в діяльності інших рідновірських структур, а також їхній історико-порівняльний аналіз, оцінка іншими рідновірськими організаціями. Зокрема, на численних язичницьких сайтах і формумах в мережі Інтернет ведеться доволі жвава дискусія з приводу «правильності» календаря, літочислення, обрядодій, богослужіння, що також має науковий інтерес для вивчення внутрішніх відносин в рідновірських організацій та їх взаємовідносин.

рідновір'я язичництво релігійний

Література

1. Беднарчик Т.Р. Український рідновірський рух у діаспорі ХХ століття: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня канд. філос. наук: 05. - К.: 2007. - 19 с.

2. Богород А. Календар в історії народу // Сварог. - 1997. - № 5. - С. 34-39.

3. Волхвиня Зореслава. Священний смисл Присяги на тлі суспільного хаосу // Сварог. - 2003. - № 13-14. - С. 23-27.

4. Волхвиня Зореслава. Як поводитися під час Богослужби // Сварог. - 1997. - № 6. - С. 31-32.

5. Гуцуляк О. Неоязичництво другої половини ХХ сторіччя як парадигма свідомості суб'єкта цивілізаційно-культурного процесу // Людина і політика. -2000 - № 3. - С. 64-68.

6. Гуцуляк О. Неоязичництво як світоглядне явище (історико-філософський аналіз): Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня канд. філос. наук:09.05-05. - Львів, 2005. - 27 с.

7. Застороги нащадкам // Сварог. - 1999. - № 9.

8. Інформаційно-видавничий центр «Сварог». - http.//svaroh.info

9. Коло Свароже // Сварог. - 1995. - № 1. - С. 7-10.

10. Коло Свароже. Рідні свята 7514 літо від Трипілля або 2006 року нового літочислення // Сварог. - 2007. - № 21.

11. Косянчук П. Астрономія - основа календаря // Сварог. - 2006. - № 19-20.

12. Кулагіна Г.М. Синкретизм дохристиянських вірувань та православ'я в Україні: Дис. канд. філос. наук: 09.00.11. - К., 1997. - 193 с.

13. Купайло - Бог земних радощів; «Що в Івана шуба рвана» // Сварог. - 1997. - № 6. - С. 45-48.

14. Лозко Г. Вінчання за звичаєм предків // Сварог.-2001. - № 11-12. - С.24-25.

15. Лозко Г. Коло Свароже. Основи українського календаря. Методологічні принципи реконструкції язичницького календаря Рідної Віри // Сварог. - 2003. - № 13-14. - С. 34-35.

16. Лозко Г. Коло Свароже. Свята Кола Сварожого 2001-2002 // Сварог. - № 11-12. - С. 27-29.

17. Лозко Г. Нове Літо за традицією Предків // Сварог.-2007. - № 21. - С.61-63.

18. Лозко Г. Пробуджена Енея. Європейський етнорелігійний ренесанс. - Харків: Див, 2006. - 463 с.

19. Лозко Г. Рідна читанка. - Вінниця: Континент-ПРИМ, К.: Видавничий центр «Сварог», 2007. - 64 с.

20. Лозко Г. Санскрит і українська мова. Замітки з порівняльного релігієзнавства // Сварог. - 1997. - № 6. - С. 10-15.

21. Лозко Г. Українське народознавство. - К.: «Зодіак-ЕКО», 1995. - 367 с.

22. Лозко Г. Українське язичництво і сучасність //Сварог. -1997. - № 6. - С.4-5.

23. Лозко Г. Українське язичництво. - К.: Український центр духовної культури, 1994. - 96 с.

24. Лупій Т. Семантика рушників у весільній, поховальній та поминальніц обрядовості (за матеріалами Західного Полісся) // Берегиня. - 2000. - № 3. - С.5-16.

25. Обряд посвячення новонародженого // Сварог. - 2003. - № 1314. - С.28-29.

26. Проект Закону «Про похоронну справу» // Сварог. - 2003. - № 13-14.

27. Проповідник Світояр. Як посвятитися в Рідну Віру // Сварог. -2001 - № 11-12.

28. Ратибор. Волхвиня Зореслава відвідала Священний Хортич // Сварог. - 2004. - № 15-16.

29. Хміль Т.В. Проблеми духовності в етико-релігійному вченні Лева Силенка: Дис. канд. філос. наук: 09.00.11. - К., 2001. - 165 с.

30. Шаян В. Джерело сили української культури. - Лондон-Торонто, 1972. - Видання 2-ге. - 32 с.

31. Шаян В. Найвище Світло. Студія про Сварога і Хорса. - Лондон-Торонто, 1969. - 54 с.

32. Я в серці маю те, що не вмирає! Відповіді Волхвині Зореслави на запитання газети «За вільну Україну плюс» // Сварог. - 2006. - № 19-20.

Размещено на Allbest.ru