Мови світу. Основні світові релігії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Найпоширеніші мовні сім'ї і групи

На думку мовознавців, у неандертальців ще не було мови, можливо вони користувалися якоюсь примітивною сигналізацією, яка, однак, не була мовою в нашому сучасному розумінні.

Розмовляти вміли кроманьйонці (або неоантропи - нові люди) і їхня мова вже певною мірою була схожа на сучасні мови. Залишки кроманьйонців знайдені в гроті Кро-Маньйон у Франції. Вони жили в добу пізнього палеоліту. Цю добу прийнято датувати від 50 до 25 тис. років до н. ч. Микола Чмихов датує початок появи кроманьйонців близько 40 тис. років тому. Саме в цей час люди вже були схожі на нас і розмовляли різними мовами: високий зріст, пряме чоло, виступаючий ніс, довгоголовість - ось риси, притаманні вже кроманьйонцям. Саме цей тип людини, на думку вчених, був прапредком сучасної європеоїдної раси. Одночасно з європейськими кроманьйонцями на інших континентах існували й інші расові типи: монголоїди (в Азії), негроїди (в Африці).

В науці існує дві теорії виникнення мов. Вперше в 1865 р. німецький вчений-природознавець Шляйхер запропонував генеалогічну теорію розвитку мов, яку для простоти вивчення ще стали називати "теорією родовідного дерева". Така теорія прижилася на довгий час у школах, навчальних закладах, і подекуди нею користуються і досі. Але лінґвістична наука розвивається, їй стають відомі ряд фактів, які не можливо пояснити з допомогою цієї теорії. Тому в германістиці вона вже давно зазнала забуття, але в славістиці ще тримаєтьсяэ

Вже з 1875 р. німецьким вченим Йоганом Шмідтом була висунута теорія хвиль, за якою мови розвиваються одночасно і плавно переходять одна в одну (між мовами нема кордонів, як між державами). Таке мовне явище вчений порівняв з каменем, кинутим у воду, від якого розходяться круги хвиль. Тому сусідні мови мають спільні риси. Наприклад, західно-українські діалекти ближчі до польської мови, а східно-українські - до російської.

Шмідт у своїй схемі розмістив слов?янські народи по колу, справа наліво, зі сходу на захід: Русь, поляки, сорби (полабські слов?яни), чехи, словінці, серби, хорвати, болгари. Така класифікація заперечує поділ слов?ян на певні групи, чим мовознавство займалося довгий час.

Мови світу навіть сьогодні важко порахувати. За одними даними їх налічується всього понад 2500, за іншими - близько 5000 (точну цифру неможливо встановити через розмитість меж мов і діалектів).

1. Найбільшими групами мов вважаються мовні макроспільноти: ностратична, афразійська (або семіто-хамітська), сінокавказька. У межах цих макроспільнот виділяються по кілька мовних сімей, що дає змогу встановити їхню генеалогію.

2. Сучасні мовні сім?ї почали формуватися ще за доби верхнього палеоліту та мезоліту. Вчений В. М. Ілліч-Світич в 60-х роках ХХ ст. започаткував реконструкцію ностратичної прамови, яка згодом була визнана мовознавцями (Этимология. - М., 1967; 1968). Нині вважають, що мовами ностратичної сім?ї говорить близько 61 % всього людства.

Мовознавці вважають, що до ностратичної макросім?ї належать: індоєвропейська, уральська, картвельська, алтайська, еламо-дравідійська, ескалеутська мовні сім?ї. За часів мезоліту вже намітилися контури майбутніх мовних сімей, які вже мали значні відмінності (праіндоєвропейська, прасемітська та інші).

3. Мовні сім?ї поділяються на мовні гілки (групи мов). Початок дослідженню спорідненості індоєвропейських мов поклав Вільям Джонс, який був членом Верховного суду в Індійському місті Калькутта. Він вивчив священну мову Вед, щоб зрозуміти тексти Ріґведи, і помітив споріднені риси між санскритом і мовами багатьох європейських народів. Це сталося в 1786 р. і дало поштовх мовознавцям зайнятися цією проблемою на вищому професійному рівні. З цього часу бере свій початок й індоєвропейська теорія спорідненості народів.

Прабатьківщину індоєвропейської прамови, як і початок "сотворення світу", первісно шукали в біблійних легендах - поміж річками Тигром та Євфратом, але скоро цей нав?язаний багатьом народам стереотип мислення зазнав краху, і цю азійську теорію відкинули через її наукову неспроможність. Як встановлено наукою, прабатьківщина індоєвропейських народів знаходилася в Європі, звідки вони розселилися в інші реґіони Землі.

Тому нині аж 45 % всього населення світу розмовляють індоєвропейськими мовами; 5 % - мовами афроазійської (семіто-хамітської) мовної сім?ї; 4 % - дравідійської; 6 % - алтайської (у тому числі японською - 3 % і корейською - 1 %); 0,5 % - уральською; 0,1 % - картвельською.

Розглянемо класифікацію мовних сімей, з мовними групами, які до них належать.

І. Індо-європейська сім?я мов, до якої належать такі групи мов:

- індоарійська (до якої входять: гінді, урду, гіндустані, бенгалі, пенджабі, санскрит та ін.);

- іранська (перська, афганська, таджицька, осетинська, курдська, а також і мертві вже мови: давньоперська, пехлеві, скіфська, сарматська, сакська);

- грецька (новогрецька,класична грецька, мікенська);

- кельтська (ірландська, бретонська, уельська, гальська),

- германська (англійська, німецька, голландська, шведська, норвезька, данська, ісландська, мертва готська та ін.);

- романська (іспанська, португальська, французька, італійська, румунська, молдовська, мертва латинська та ін.)

- балтська або летто-литовська (литовська, латиська, пруська);

- слов?янська (польська, чеська, словацька, українська, білоруська, російська, сербохорватська, болгарська, македонська, а також мертві полабські).

- вірменська;

- фрігійська;

- тохарська;

- албанська;

- ілірійська (до якої входять мертві мови: фракійська, ілірійська, дакійська);

- анатолійська (мертві мови гетська, палайська, лувійська, лідійська).

ІІ. Уральська сім?я мов ще має назву угро-фінської і є територіально близькою сусідкою індоєвропейської сім?ї. До неї належать:

- угорська гілка мов (хантийська або остяцька, мансійська або вогульська, угорська або мадярська);

- фінська (фінська-суомі, естонська, карельська, вепська, вотська, лівська, лапландська, марійська або черемиська, мордовська, комі-перм?яцька, удмуртська, мерянська, муромська).

Вважають, що уральська мовна єдність проіснувала до VІ-V тис. до. н. ч. і в ІV тис. до н. ч. розпалась. Значна частина угро-фінів на початку ІІ тис. н. ч. була асимільована московитськими племенами радимичів і в?ятичів і становить значний відсоток у російському етногенетичному процесі.

Зокрема, такі народи як меря і мурома повністю асимільовані росіянами, увійшли до російського етносу.

ІІІ. Тюркська (алтайська) сім?я мов включає в себе понад 30 мов: турецьку, узбецьку в Узбекистані та Афганістані, азербайджанську в Азербайджані та Ірані, татарську, туркменську, башкирську, казахську, киргизьку, чуваську, алтайську або ойротську та ін.

IV. Семіто-хамітська (афразійська) сім?я включає: семітську, берберську, кушитську, чадську мовні гілки. Про розгалуження гілок цієї мовної сім?ї нема одностайної думки в лінґвістичних колах. Найпоширенішою із семітської гілки мов є арабська, якою розмовляють жителі всіх арабських країн. Іврит та ідиш сьогодні відроджуються, але досі залишаються малопоширеними.

V. Кавказька сім?я мов має такі гілки:

- картвельску або іберійську (що включає такі мови: грузинську, занську або мегрелочанську, сванську);

- абхазо-адигейську (кабардино-черкеська, адигейська, абхазька, абарзинська мови);

- нахсько-дагестанську (аварська, лезгинська, лакська, даргинська, чеченська, інгуська та ін. мови).

VI. Китайсько-тибетська сім?я мов посідає друге місце за поширеністю в світі. Вона має дві гілки:

- китайську або хань і дунганську або хуей;

- тибето-бірманську (бірманська, тибетська мови).

VII. Австронезійська сім?я мов включає понад 150 мов, які поділяються на 4 великі гілки, і посідає третє місце в світі за кількістю людей, що розмовляють нею. Це населення численних островів Південно-Східної Азії. До цієї сім?ї входять такі гілки:

- індонезійська;

- полінезійська;

- меланезійська;

- мікронезійська.

VIII. Папуаська сім?я мов може бути названа так лише умовно, бо ці мови мають різне генеалогічне походження і не є однотипними. Ними розмовляє населення Нової Ґвінеї, Соломонових островів.

ІХ. Америндська мовна сім?я (індіянська) дуже різноманітна внаслідок пізніших асиміляційних процесів. Однак, вчені стверджують первісну єдність усіх індіянських мов аборигенів Америки, яка сформувалась ще 15-20 тис. років тому. Нині деякі індіянські мови вже позначені впливом міґрантів з Азії. Крім цих названих мовних сімей, існує ще багато мов, які не піддаються класифікаціям (напр., японська та корейська). Важко встановити споріднені зв?язки між албанською, грецькою та вірменською мовами тощо. Мовознавці визнають, що в прадавні часи могла існувати балто-слов?янська мовна спільнота, яка розпалась на рубежі ІІ-І тис. до н. ч., а формування окремої праслов?янської мови відбувалося в лісостеповій Україні, особливо в Середньому Подніпров?ї протягом усього ІІ тис. до н. ч.

Саме тут переважають найархаїчніші форми слов?янських назв річок.

Сучасний поділ слов?янських мов на групи має не генеалогічний а чисто територіальний принцип. Це три групи:

- східно-слов?янська (українці, білоруси, росіяни) П. Й. Шафарик відніс до них ще й четверту - новгородців або північно-русів;

- західно-слов?янська (поляки, полабські слов?яни, лужичани, чехи, словаки);

- південно-слов?янська (болгари, серби, хорвати, словінці, македонці).

Слов?янська прамова виділилася з індоєвропейської прамови та існувала впродовж 2 тисяч років. Слов?янські племена були досить рухливими, часто змінювали свої насиджені місця, мандруючи в пошуках кращих просторів для своєї господарської діяльності. Однієї влади над ними не було, тому й не виникло передумов для створення єдиної державної мови. Тому на своїй прабатьківщині праслов?янська мова розпалася на безліч місцевих діалектів, з яких пізніше сформувалися окремі слов?янські мови. Період формування цих мов тривав близько чотирьох століть (VI-Х ст.).

П. Й. Шафарик вказував, що східнослов?янських народів є не три, як це досі було прийнято вважати, а чотири. Четвертим народом, що має свої мовні й етнографічні особливості, він назвав північно-русів або новгородців. Цю думку слов?янського дослідника в ХХ ст. підтримав українець-етнолог Д. Зеленін, який дослідив етнографічні особливості північно-русів і виявив суттєві відмінності новгородців від власне московитів-росіян.

Асиміляція новгородців, що здійснювалась цілеспрямовано за наказами московських царів, починаючи від Івана Грозного, далася взнаки насамперед в їхній етнічній свідомості (ми - русичі, значить "русскіє"), однак, свої окремішні мовні та етнографічні особливості вони зберегли впродовж багатьох віків. Висновок: вивчення мовних явищ, їх поширення, генетичної спорідненості та інших якостей дає змогу краще пізнати етногенез народів, що є носіями тих чи інших мов. А це розширює наші пізнавальні можливості, дає змогу краще зрозуміти світ і себе в ньому.

Основні світові релігії

Християнство

Християнство (від грецького слова christos - "помазаник", "Месія") зародилося як одна із сект іудаїзму в 1 ст. н.е. у Палестині. Це початкове спорідненість зіудаїзмом - надзвичайно важливе для розуміння коренів християнської релігії - виявляється і в тому, що перша частина Біблії, Старий Завіт - священна книга як іудеїв, так і християн (друга частина Біблії, Новий завіт, визнається тільки християнами і є для них найголовнішою). Поширюючись у середовищі євреїв Палестини і Середземномор'я, християнство вже в перші десятиліття свого існування завойовувало прихильників і серед інших народів.

Зародження християнства Виникнення і поширення християнства припало на період глибокої кризи античної цивілізації занепаду її основних цінностей. Християнське вчення приваблювало багатьох, що розчарувалися в римському суспільному устрої.Воно пропонувало своїм прихильникам шлях внутрішнього порятунку: відхід від зіпсованого, гріховного світу в себе, усередину власної особистості, грубим плотським задоволенням протиставляється суворий аскетизм, а зарозумілості й марнославству "сильних світу цього" - свідома смиренність і покірність, які будуть винагороджені після настання Царства Божого на землі.

Основні віросповідні форми християнства

Йшов час. Умови епохи і культури змінювали політико-ідеологічний контекст християнства, і це викликало ряд церковних розділень - схизм. У результаті з'явилися конкуруючі між собою різновиди християнства - "віросповідання". Так, в 311 роціхристиянство стає офіційно дозволеною, а до кінця IV століття за часів імператора Костянтина - панівною релігією, що знаходиться під опікою державної влади. Однак поступове ослаблення Західної Римської імперії в кінці кінців завершилося її крахом. Це сприяло тому, що вплив римського єпископа (тата), що взяв на себе і функції світського владики, значно зросла. Вже в V-VII століттях, в ході так званих христологічних спорів, які з'ясовували співвідношення божественного і людського начала в особистості Христа, від імперської церкви відокремилися християни Сходу: монофісти та ін У 1054 році відбувся поділ православної і католицької церков, в основі якого лежав конфлікт візантійської теології священної держави - ??підлеглого по відношенню до монарха положення церковних ієрархів - і латинської теології універсального папства, який прагнув підпорядкувати собі світську владу. Після загибелі під тиском турків-османів Візантії в 1453 році головним оплотом православ'я виявилася Росія. Однак суперечки про норми обрядової практики призвели тут у XVII столітті до розколу, в результаті якого від православної церкви відокремилося старообрядництво. На заході ідеологія і практика папства викликали протягом середніх століть все більший протест як із боку світських верхів (особливо німецьких імператорів), так і серед низів суспільства (рух лоллардов в Англії, гуситів у Чехії та ін). На початку XVI століття цей протест оформився в рух Реформації.

Православ'я

Православ'я - одне з трьох основних напрямів християнства - історично склалося, сформувалося як його східна гілка. Воно поширене головним чином в країнах Східної Європи, Близького Сходу, на Балканах. Назва "православ'я" (від грецького слова "ортодоксія") вперше зустрічається у християнських письменників 2 століття. Богословські основи православ'я сформувалися у Візантії, де воно було панівною релігією в IV-XI століттях. Основою віровчення визнані священне писання (Біблія) і священний переказ (рішення семи Вселенських соборів IV-VIII століть, а також праці найбільших церковних авторитетів, таких, як Афанасій Олександрійський, Василь Великий, Григорій Богослов, Іоанн Дамаскін, Іоанн Златоуст). На частку цих отців церкви випало формування основних положень віровчення. У Символі віри, прийнятому на Нікейському та Константинопольському вселенських соборах, ці основи віровчення сформульовані в 12 частинах або членів: "Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого. І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Едінароднаго, що від Отця народився перше всіх віків: Світу, від Світла, Бога істинного від Бога істинного, родженого, несотвореного єдиносущного з Отцем, Іже вся було. "Нас, людей, і ради нашого спасіння зійшов з небес і воплатівшегося від Духа Святого і Марії Діви, і вочеловечщася.Распятого був за нас при Понтійський Пилат, і страждав і був похований. І воскрес на третій день, згідно з писанням. І вознісся на небеса і сидить праворуч Отця. І знову прийде у славі судіть живим і мертвим, а його царству не буде кінця. І в Дусі Святого Господа Животворчого, що від Отця походить, що Йому з Отцем і Сином з поклоняема і однакова слава, що говорив через пророків. В єдину, святу, соборну і апостольську Церкву. Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів. Чекаю воскресіння мертвих і життя будащаго століття. Амінь. " У першому члені говориться про Бога як творця світу - першої іпостасі Святої Трійці. У другому - про віру в Сина Божого єдинородного - Ісуса Христа. Третій - це догмат Боговтілення, згідно з яким Ісус Христос, залишаючись Богом, разом з тим став людиною, народившись від діви Марії. Четвертий член Символу віри - про страждання і смерть Ісуса Христа. Це є догмат спокути. П'ятий - про воскресіння Ісуса Христа. У шостому говориться про тілесне вознесіння Ісуса Христа на небо. У сьомому - про друге, прийдешнє пришестя Ісуса Христа на землю. Восьмий член Символу віри - про віру в Духа Святого. У дев'ятому - про ставлення до церкви. У десятому - про таїнство Хрещення. У одинадцятому - про майбутнє загальне воскресіння мертвих. У дванадцятому члені - про життя вічне. Надалі філософському і теоретичному розвитку християнства чималу роль зіграло вчення блаженного Августина. На межі 5 століття він проповідував перевагу віри над знанням. Дійсність, за його вченням, незбагненна для людського розуму, оскільки за її подіями та явищами ховається воля всемогутнього Творця. У вченні Августина про приречення говорилося, що в сферу "обраних" визначених до порятунку, може увійти будь-який повірив у Бога. Бо віра і є критерій приречення. Важливе місце у православ'ї займають обряди-таїнства, під час яких, за вченням церкви, на віруючих сходить особлива благодать. Церква визнає сім таїнств: Хрещення-таїнство, в якому віруючий при триразовому зануренні тіла у воду з призиванням Бога-Отця і Сина, і Святого Духа знаходить духовне народження. У таїнстві миропомазання віруючому подаються дари Святого Духа, повертають і зміцнюють в житті духовному. У таїнстві причащання віруючий під виглядом хліба і вина куштуєсаме Тіло і Кров Христову для Вічного Життя. Таїнство покаяння чи сповіді - це визнання гріхів своїх перед священиком, який відпускає їх від імені Ісуса Христа. Таїнство священства здійснюється через єпископське свячення при зведенні тієї чи іншої особи в сан священнослужителя. Право здійснення цього таїнства належить тільки єпископові. У таїнстві шлюбу, яке відбувається у храмі при вінчанні, благословляється подружній союз нареченого і нареченої. У таїнстві Єлеопомазання (соборування) при помазанні тіла єлеєм призивається на хворого благодать Божа, що зціляє немочі душевні й тілесні. Хрещення Києва князем Володимиром і Новгорода Добринею - це перші кроки в історії християнізації всієї Русі. Широке прийняття християнства пов'язані з інтенсивним освоєнням північних територій в кінці XVIII століття. На хвилі переселення християнство поширювалося і стверджувалося по всій території Русі. Надзвичайно важливим етапом у православній історії було також і час життєдіяльності Сергія Радонезького. Піднятий Сергієм культ Трійці став однією з головних соціальних ідей, символом і прапором національного згуртування, вченням про перебудову життя на нових моральних засадах.

Після перемоги на Куликовому полі Русь швидко міцнілаекономічно і політично.

У 1448 році Собор російських архієреїв, незалежно від Константинополя, звів на кафедру митрополита Московського і всієї Русі єпископа Рязанського Іону. Тим самим був покладений початок автокефалії, самостійності Російської Церкви. Патріаршество в Росії було встановлено при Борисі Годунові. У 1589 році митрополит Іов став першим патріархом на Русі. Православна церква надає великого значення святам і постам. Піст, як правило, передує великим церковним святам. Сутність посту - це "очищення і відновлення людської душі", приготування до важливої ??події релігійного життя. Великих багатоденних постів у російській православ'ї чотири: перед Великоднем, перед днем Петра і Павла, перед Успінням Богородиці й перед РіздвомХристовим. Перше місце серед великих, головних свят займає Великдень. До неї примикають двунадесяті свята - 12 найзначніших свят православ'я: Різдво Христове, Стрітення, Хрещення Господнє, Преображення, Вхід Господній у Єрусалим, Вознесіння Господнє, Трійця (П'ятидесятниця), Воздвиження хреста Господнього, Благовіщення, Різдво Богородиці, Введення в храмБогородиці, Успіння Богородиці.

буддизм іслам християнство мовний

Католицизм

Іншим найбільшим (поряд з православ'ям) напрямом в християнстві є католицизм. Слово "католицизм" означає - загальний, вселенський. Його витоки - від невеликої римської християнської общини, першим єпископом якої, за переказами, був апостол Петро. Процес відокремлення католицизму в християнстві почався ще в III-V століттях, коли наростали і поглиблювалисяекономічні, політичні, культурні відмінності між західною і східною частинами Римської імперії. Початок поділу християнської церкви на католицьку і православну було покладено суперництвом між римськими папами і константинопольськими патріархами за верховенство в християнському світі. Близько 867 року відбувся розрив між папою Миколою I і константинопольським патріархом Фотієм.

Католицизм, як один з напрямків християнської релігії, визнає її основні догми та обряди, але має ряд особливостей у віровченні, у культі, в організації. Основою католицького віровчення, як і всього християнства, прийняті Священне писання і Священний переказ. Однак, на відміну від православної церкви, католицька вважає Священним переказом ухвали не тільки семи перших Вселенських соборів, але і всіх подальших соборів, а крім того - папські послання і постанови. Організація католицької церкви відрізняється суворою централізацією. Римський папа - голова цієї церкви. Він визначає доктрини з питань віри і моралі. Його влада вища за владу Вселенських соборів. Централізація католицької церкви породила принцип догматичного розвитку, що виразився, зокрема, у праві нетрадиційного тлумачення віровчення. Так, у Символі віри, визнаному православною церквою, в догматі про Трійцю сказано, що Святий Дух походить від Бога-Отця. Католицький догмат проголошує, що Святий Дух виходить і від Отця, і від Сина. Сформувалося і своєрідне вчення про роль церкви в справі спасіння. Вважається, що основа порятунку - віра і добрі справи. Церква, за вченням католицизму (у православ'ї цього немає), має скарбницю "сверхдолжних" справ - "запасом" добрих справ, створених Ісусом Христом, Богоматір'ю, святими, благочестивими християнами. Церква має праворозпоряджатися цією скарбницею, приділяти з неї частину тому, хто її потребує, тобто - відпустити гріхи, дарувати прощення, що каються. Звідси вчення про індульгенції - про відпущення гріхів за гроші або за які-небудь заслуги перед церквою. Звідси - правила молитов за померлих і право папи скорочувати термін перебування душі в чистилищі. Догмат про чистилище (місце - проміжне між раєм і пеклом) є лише у католицькому віровченні. Душі грішників, на яких не лежать аж надто великі смертні гріхи, горять там в очищающем вогні (можливо, що це символічний образ мук совісті й каяття), а потім отримують доступ до раю.

Термін перебування душі в чистилищі може бути скорочений добрими справами (молитвами, пожертвуваннями на користь церкви), які здійснюють на згадку про померлого його рідні та близькі на землі.

Вчення про чистилище склалося ще в 1 столітті. Православна іпротестантські церкви вчення про чистилище відкидають. Крім того, на відміну від православного віровчення, у католицькому є такі догмати, як про непогрішимість папи - прийнятий на I Ватиканському зборі в 1870 році; про непорочне зачаття Діви Марії-проголошений в 1854 році. Особливу увагу західної церкви до Богородиці проявилося у тому, що в 1950 році папа Пій XII ввів догмат про тілесне вознесіння Діви Марії. Католицьке віровчення, як і православне, визнає сім таїнств, але розуміння цих таїнств в деяких деталях не збігається. Причастя здійснюється прісним хлібом (у православних - квасним). Для мирян допускається причащання як хлібом і вином, так і тільки хлібом. При здійсненні таїнства хрещення кроплять водою, а не занурюють у купіль.Миропомазання (конфірмація) проводиться у віці семи-восьми років, а не в дитинстві. При цьому підліток одержує ще одне ім'я, яке він вибирає собі сам, а разом з іменем - образ святого, вчинків та ідеям якого він має намір свідомо наслідувати. Таким чином, здійснення цього обряду має служити зміцненню у вірі. У православ'ї обітницю безшлюбності приймає лише чорне духовенство (чернецтво). У католиків безшлюбність (целібат), встановлене папою Григорієм VII, обов'язково для всього духовенства. Центр культу - храм. Готичний стиль в архітектурі, що розповсюдився в Європі в кінці Середньовіччя, немало сприяв розвитку і зміцненню католицької церкви. Важливі елементи культу - свята, а також пости, що регламентують побутовий уклад життя парафіян. Різдвяний піст у католиків називається адвент. Він починається в першу неділю після дня Святого Андрія - 30 листопада.Різдво Христове - найбільш урочисте свято. Він відзначається трьома богослужіннями: опівночі, на зорі й удень, що символізуєРіздво Христа в лоні Отця, у лоні Богоматері й у душі віруючого. У цей день в храмах виставляють ясла з фігуркою немовляти Христа для поклоніння. За католицької ієрархії є три ступені священства: диякон, священик (кюре, патер, ксьондз), єпископ.Єпископа призначає папа. Папу обирає кардинальська колегія більшістю не менш як дві третини плюс один голос при таємному голосуванні. На II Ватиканському зборі (у 1962-1965 роках) почався процес оновлення, осучаснення всіх сторін життя церкви. У першу чергу це торкнулося традиції богослужіння. Наприклад, відмова від того, щоб службу вести обов'язково латинською мовою.

Іслам

Іслам - одна з трьох (поряд з буддизмом і християнством) так званих світових релігій, що має своїх прихильників практично на всіх континентах і в більшості країн світу. Мусульмани складають переважну більшість населення багатьох країн Азії і Африки.Іслам є ідеологічною системою, що має значний вплив і на міжнародну політику. У сучасному розумінні іслам - і релігія, і держава, внаслідок активного втручання релігії в державні справи. "Іслам" в перекладі з арабського означає покірність, "мусульманство" (від арабського "муслім") - що віддав себе Аллахові. Засновником ісламу є арабський "пророк" Мухамед (Мухаммед або Магомет), значення якого на загальні долі людства важко переоцінити, тому на цій історичній особистості треба зупинитися особливо.

Коран

Найважливішим джерелом шаріату вважається Коран (від араб. "Ал куран" - "читання вголос", повчання ") - священна книга мусульман, що складається з притч, молитов і проповідей, вимовлених Мухамедом між 610 і 632 рр.. Дослідники знаходять у Корані положення, запозичені з більш ранніх правових пам'ятників Сходу і зі звичаїв доисламской Аравії. Спочатку пророчі одкровення передавалися в общині усно, по пам'яті. Деякі з них віруючі записували з власній ініціативи поки, нарешті, у Медині за вказівкою Мухаммеда не стали вестися систематичні записи.

Канонизирование змісту Корану і складання остаточної редакції відбулося при халіфі Оліфі (644-656 рр..). Коран наказує арабам покинути "звичаї батьків" на користь правил, встановлених ісламом. У самому Корані його правова значущість визначається таким чином: "Отже, ми дарували його як арабський судебник "(2.165-166). Коран складається з 14 сур (глав), розчленованих на 6219 віршів (аята). Велика частина цих віршів має міфологічнийхарактер, і лише близько 500 віршів містить розпорядження, що стосуються правил поведінки мусульман. При цьому не більше ніж 80 з них можна розглядати як власне правові (в основному це правила, які стосуються шлюбу та сім'ї), інші торкаються релігійного ритуалу і обов'язків. Велика частина положень Корану носить казуальний харктер і являє собою конкретні тлумачення, дані пророком у зв'язку з окремими випадками. Але багато встановлення мають вельми невизначений вигляд і можуть набувати різного значення в залежності від того який зміст в них вкладається. У наступній судово-богословській практиці і в правовій доктрині внаслідок досить вільного тлумачення вони отримали своє вираження в суперечливих, а нерідко і у взаємовиключних правових приписах. Розглянемо, як, звідки і чому з'явилося грізне поняття "священна війна". Коли ще до хіджри Мухаммед взяв із ансарів "клятву чоловіків", тобто зобов'язання захищати його зброєю, ідея священної війни була вже, очевидно, прийнята їм. У пізніших сурах Корану, даних в Медині, ця ідея стверджується з більшою наполегливістю. "Боріться з ворогами вашими на війні за віру, але не нападайте перші. Бог ненавидить нападників. Вбивайте ворогів ваших скрізь, де їх знайдете; виганяйте їх звідти, звідки вони вас виганяли. Відступництво гірше вбивства. Не боріться з ними у святого храму, хіба що вони викличуть вас. Якщо нападуть на вас - купайтеся у крові їх. Така нагорода невірних. Якщо залишать оману своє - Господь поблажливий і мілостів.Сражайтесь з ворогами, доки не утвердиться іслам. Ваша ненависть так спалахувала тільки хибних. Якщо нападуть на Вас у священному місці, - і в священному місці віддайте їм тим самим "(Сура 11, 186-190).

Буддізм

Буддизм є в даний час однією з основних і найбільш поширених світових релігій. Прихильники цієї релігії населяють переважно регіони Центральної, Південної та Південно-Східної Азії. Проте сфера впливу Буддизму виходить за межі вказаного району земної кулі: його послідовники є і на інших континентах, хоча і в меншій кількості. Велике число буддистів і в нашій країні, в основному в Бурятії, Калмикії і Туві. Буддизм - найдавніша з трьох світових релігій. Він "старше" християнства на п'ять століть, а іслам "молодший" його на цілих дванадцять сторіч. У суспільному житті, культурі, мистецтві багатьох азіатських країн буддизмзіграв роль не меншу, ніж християнство в країнах Європи та Америки.

Зародження буддизму

Буддизм виник на території Індостану в VI ст. до н.е. Надалі він завоював мільйони послідовників у країнах Азії, але на території Індостану утратив свої позиції і фактично зник. Відправною точкою буддизму є легенда про індійського царевича Сіддхартхи Гаутами. Згідно з цією легендою Гаутама на тридцятому році життя залишив сім'ю, став відлюдником і зробив пошуки шляхів позбавлення людства від страждань. Після семирічного відлюдництва він досягає пробудження і осягає правильний життєвий шлях, і він ставати Буддою ("пробуджений", "досягли прозріння"), проповідуючи свій навчання протягом сорока років.Центром вчення ставати чотири істини. Згідно з ними, існування людини нерозривно пов'язане зі стражданням. Реальний світ єсансара - круговорот народжень, смертей і нових народжень. Сутність цього кругообігу є страждання. Шлях порятунку від страждань, у виході з "колеса" сансари, шляхом досягнення нірвани ("згасання"), стану відчуженості від життя, вищий стан духу людини, звільненого від бажань і страждань. Осягнути нірвану може тільки праведник, переміг бажання.

Основні положення та постулати буддизму

Виникнення буддизму було пов'язане з появою ряду творів, що увійшли згодом до складу канонічного зводу буддизму - Типитаки; це слово позначає на мові пали "три посудини" (точніше три кошики). Типитака було кодифіковано близько 3 ст.Тексти Типитаки розділені на три частини - питаки: Віная-пітака, Суттапитака і Абхидхармапитака. Віная-пітака присвячена переважно правилам поведінки ченців і порядкам у чернечих громадах. Центральну і найбільшу частину Типитаки становить Суттапитака. Вона містить величезну кількість оповідань про окремі епізоди життя Будди і його висловів. У третьому "кошику" - Абхидхармапитака - полягають головним чином проповіді і повчання на етичні й абстрактно-філософські теми. Всесвіт у буддійській догматиці має багатошарову будову. Можна нарахувати десятки небес, що згадуються в різних канонічних і неканонічних творах хінаяни і махаяни. Усього існують 31 сфера буття, розташовані одне над одним, знизу нагору по ступеню своєї піднесеності й одухотвореності. Вони діляться на три розряди: кармолока, рупалоке і арупалока. У кармалоку входять 11 ступенів або рівнів свідомості. Це нижча сфера буття. Тут повністю діє карма. Це цілком тілесна матеріальна сфера буття, лише на вищих своїх рівнях починає переходити в більш піднесені стадії. Рівні з 12-го по 27-й відносяться до більш високої сфери споглядання - рупалоке. Тут уже дійсно не пряме грубе споглядання, а уява, але воно ще пов'язане з тілесним світом, із формами речей. І, нарешті, останній рівень - арупалока - усунутий від форми і від тілесного матеріального початку.

Размещено на Allbest.ru