Діяльність протестантських конфесій у Радянській Україні в контексті державної політики (20-30-і рр. XX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ імені Г.С.СКОВОРОДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

УДК 284 (477): 322

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ДІЯЛЬНІСТЬ ПРОТЕСТАНТСЬКИХ КОНФЕСІЙ У РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ЇЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ (20-30-І РР. XX СТ.)

09.00.11 - релігієзнавство

СІТАРЧУК РОМАН АНАТОЛІЙОВИЧ

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка

Науковий керівник:доктор історичних наук, професор, член-кореспондент Академії педагогічних наук України, заслужений працівник освіти України ПАЩЕНКО Володимир Олександрович, ректор Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор ПАНЧЕНКО Петро Пантелеймонович, завідувач відділу сучасної історії України Інституту історії НАН України

кандидат історичних наук, доцент ІГНАТУША Олександр Миколайович, докторант Запорізького державного університету

Провідна установа: Київський Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова (кафедра історії України)

Захист відбудеться "16" листопада 2001 р. о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди Національної Академії Наук України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська,4)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди Національної Академії Наук України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська,4)

Автореферат розісланий "13" жовтня 2001 р.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук Бучма О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сьогодні в Україні протестантизм є одним з найбільш зростаючих напрямів християнства. Пояснення процесів, які відбуваються в ньому, а також більш-менш достовірне прогнозування тенденцій його розвитку, неможливе без чіткого знання історії існування цього релігійного феномену в нашій державі. З огляду на трагізм і катастрофічність наслідків реалізації політики державного атеїзму, що неухильно здійснювалася в Радянській Україні, необхідним є вивчення та критичне переосмислення її негативного досвіду з метою запобігання його рецидивам на нинішньому та прийдешньому етапах розвитку держави.

У сучасній Україні відбувається активізація й актуалізація діяльності, модернізація віровчення протестантських церков, але основа цих процесів закладалася ще у 20-30-і рр. XX ст. Тому щоб простежити закономірності становлення протестантських організацій сьогодні, потрібно звернутися до їх минулого, погляди якого трансформувалися в сучасні ідеї. У руслі зазначеного важлива роль належить вивченню відносин держави і протестантських конфесій у перші роки радянської влади (20-30-і рр.), оскільки цей період був значною мірою вирішальним для подальшого визначення місця останніх у радянському суспільстві.

Актуальності даному дослідженню надає й безпосереднє епістемологічне завдання: визначення змісту структури та складових діяльності протестантських конфесій, інтерпретація зв'язків між її різними сферами, системне висвітлення політики держави щодо протестантизму.

Будівництво незалежної демократичної України, досягнення реальної свободи віросповідань спричинили активізацію вивчення державно-церковних відносин вітчизняною історіографією, сприяли новому історичному осмисленню релігійної політики. Однак питання особливостей і характеру діяльності протестантських церков та політики влади щодо них у міжвоєнний період практично є недослідженим.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в руслі держбюджетної науково-дослідної теми № 0100U001531 із питань релігійних процесів в Україні, яка виконується в Полтавському державному педагогічному університеті імені В.Г.Короленка. Дана робота є також складовою частиною наукових розробок з історії релігії в Україні Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України.

Мета дослідження: здійснити комплексний релігієзнавчий та політико-правовий аналіз становища, діяльності і місця в релігійному русі України протестантських конфесій (20-30-х рр. XX ст.), виявити загальні засади та головні напрямки антипротестантської політики партійно-державного керівництва СРСР та УСРР в ці роки з урахуванням її динаміки.

Для досягнення поставленої мети в дисертаційній роботі розв'язуються такі завдання:

_ проаналізувати стан наукової розробки досліджуваної проблеми, окреслити основні напрямки й визначити нові підходи до її вивчення;

_ виявити наявну джерельну базу дослідження;

_ з'ясувати стан протестантських конфесій в Україні в означені роки, визначити особливості їх розвитку та характер взаємодії їхніх основних інституцій;

_ охарактеризувати головні аспекти внутрішнього та зовнішнього конфесійного життя віруючих-протестантів;

_ розкрити зміст державної політики (її характер, форми, засоби впливу) щодо досліджуваних конфесій упродовж 20-30-х рр. і показати зворотну реакцію протестантів на неї.

Об'єктом дисертаційного дослідження є протестантські конфесії баптистів, євангельських християн, адвентистів та християн євангельської віри України 20-30-х рр. XX ст., а також політика радянської влади щодо них у цей час.

Предметом дослідження стали основні тенденції діяльності названих протестантських організацій на українських землях, їх місце в житті суспільства, а також еволюція антипротестантської політики владних структур Радянської України в зазначені роки.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють 20-30-і рр. ХХ ст. Визначення межі 20-і рр. пов'язано зі встановленням радянської влади на Лівобережній та частині Правобережної України. Хронологічна межа 30-і рр. зумовлена зміною територіальних рамок Радянської України у зв'язку з приєднанням у 1939-1940 рр. до її складу Галичини, Західної Волині, Північної Буковини. Проте з метою більш глибокого вивчення особливостей функціонування досліджуваних спільнот у ці роки та з'ясування його впливу на подальший розвиток протестантських конфесій в Україні, дисертант подеколи вимушений був звертатися до дослідження їх діяльності на українських теренах у кінці XIX - на початку XX ст., а також у 40-50-рр. XX ст.

Географічні рамки дослідження охоплюють територію Української Соціалістичної Радянської Республіки (з 1937 р. - Української Радянської Соціалістичної Республіки).

Методи дослідження. У процесі вивчення проблеми дисертант керувався передусім такими принципами: об'єктивності _ дозволив спростувати окремі, сфальсифіковані радянською історіографією факти про діяльність протестантських союзів в УСРР; системності _ допоміг вивчити протестантський рух як окрему спеціальну категорію із притаманними їй складовими, водночас даючи можливість простежити в єдності елементи взаємовідносин між протестантськими конфесіями й тогочасною радянською дійсністю; історизму _ сприяв дослідженню протестантських конфесій у їх розвитку як складової частини загальнодержавного протестантського руху; світоглядного плюралізму _ дозволив відобразити різноманітні, часто протилежні погляди на ті чи інші аспекти діяльності протестантських організацій та антирелігійної політики більшовицької влади. Під час роботи над текстом були використані також принципи багатофакторності та всебічності, з допомогою яких розглядалися причини бурхливого зростання кількості протестантських церков у 20-і рр. та, навпаки, зменшення її у 30-і рр., а також для характеристики роботи державних місцевих керівних ланок, які займалися питаннями відокремлення церкви від держави.

З метою ґрунтовного осмислення досліджуваних явищ і процесів, аби уникнути тенденційної апологетики, в дисертації застосовуються й такі загальнонаукові та суто історичні методи: проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, історико-генетичний, метод систематизації та узагальнення, математичної статистики, періодизації та ін. Дотримання ряду загальних і спеціальних методологічних принципів дозволило комплексно і ґрунтовно розглянути генезис протестантських церков в Україні та політики держави щодо них у 20-30-і рр.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі комплексного релігієзнавчого і політико-правового аналізу опрацьованих матеріалів дисертант дійшов висновку: діяльність протестантських конфесій в умовах радянської політики стає автономною по відношенню до загальносоюзних об'єднань, уподібнюється безпосередній практиці класичних церков, пориваючи із "сектантськими" формами організації віруючих і уніфікуючи обрядовість. Наприкінці досліджуваного періоду (у зв'язку зі зміною законодавства про культи та перевагою репресивних заходів антирелігійної політики над пропагандистськими) діяльність протестантських церковних організацій була взагалі припинена державою.

Проведене дослідження дало можливість обґрунтувати ряд теоретичних положень, які мають наукову новизну і виносяться на захист:

· Традиційні для радянської історіографії ідеологічні і методологічні схеми, шаблони і штампи в оцінці ролі й діяльності протестантських церков в Україні не давали можливості глибокого і об'єктивного дослідження. Останньому не сприяла також відсутність належного опрацювання і введення в науковий обіг значної кількості архівних джерел. Організаційна будова протестантських союзів в Україні мала свої особливості. Однак наприкінці 20-х _ на початку 30-х рр., після втручання влади в розвиток протестантських церков, відмінності у їх організаційній структурі стираються і вона стає подібною до структур партійних та радянських організацій.

· Внутрішньоконфесійна діяльність протестантів у досліджуваний період характеризується багатогранністю та насиченістю. Проявом такої роботи було створення жіночих та молодіжних осередків, оскільки переважно названі категорії віруючих визначали майбутнє конфесій. Тому ця діяльність зазнавала всілякої протидії з боку влади.

· В Україні виробнича діяльність протестантів, об'єднаних у спеціальні господарства (комуни, кооперативи, артілі), переслідувала мету довести переваги протестантської організації колективного життя. Убачивши в таких спільнотах ідеологічну загрозу соціалістичному способу виробництва, Радянська держава припинила їх діяльність.

· Швидке зростання кількості протестантських громад у досліджуваний період (особливо в першій половині 20-х рр.) актуалізувало проблему кадрів - пресвітерів, проповідників, благовісників. Вирішення її відбувалося шляхом організації біблійних курсів та спеціальних шкіл, хоч рівень підготовки кадрів через них був не завжди належним, що позначалося на рівні релігійно-освітницької та місіонерської діяльності протестантських громад.

· У розвитку протестантського руху міжвоєнного часу чітко виокремлюються два періоди. У перший (1920-1928 рр.) політика більшовицької держави щодо протестантів була зовні лояльною, що зумовлювалося передусім колишньою підтримкою "сектантів", яким протистояли в дореволюційні часи царат і підвладна йому церква. Водночас уже в 20-і рр. Радянська держава розпочала цілеспрямовану таємну боротьбу з протестантами. У другий період (1929-1939рр.) антипротестантська політика держави в загальних, концептуальних напрямках не відрізнялася від її політики щодо інших конфесій. Практичне значення одержаних результатів полягає у приверненні уваги дослідників до необхідності ґрунтовного вивчення історії протестантизму в Україні. Означені тенденції можуть сприяти осмисленню формування і розвитку сучасного поліконфесійного суспільства в нашій державі. Цінність роботи полягає також у розробці концептуального матеріалу, який може бути використаний для підготовки лекційних і семінарських занять під час вивчення курсу з історії релігії, а також при написанні узагальнюючих праць з даної тематики. Методами дослідження можна скористатися для аналізу сучасних конфесій в Україні, для нових розробок у галузі релігієзнавства.

Апробація результатів дослідження. Результати наукового пошуку знайшли своє відображення у публікаціях і виступах дисертанта на міжнародних наукових конференціях “Історія релігій в Україні”, які проходили у Львові протягом 1998-2001 рр., на регіональній науково-теоретичній конференції "Історична пам'ять і свідомість історичного суспільства на межі тисячоліть" (Харків, 2000 р.) а також на регіональній конференції "Християнство і культура" (Полтава, 2000 р.).

Основні положення та висновки дисертації обговорені на засіданні кафедри історії України Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка.

Публікації. За матеріалами дисертації у збірниках наукових праць, наукових журналах та матеріалах конференцій опубліковано дев'ять статей загальним обсягом 4,5 а.а.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, посилань, списку використаних джерел і літератури (215 найменувань). У першому розділі автор аналізує історіографію та наявну джерельну базу проблеми. У другому розділі розкривається стан протестантських церков упродовж 20-30-х рр.: їх організаційна структура, кількісне зростання віруючих, ставлення до влади, головні аспекти внутрішньої та зовнішньої діяльності конфесій. У третьому розділі розкрито характерні чинники державної політики щодо протестантів та її зміна впродовж 20-30-х рр. Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 222 сторінки, із яких основній частині належить 179.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, його предмет, об'єкт; формулюються мета та завдання дисертації; визначаються наукова новизна, теоретико-практичне значення роботи та перспективи використання результатів дослідження; розкривається теоретико-методологічна база дисертації; зазначені форми апробації дослідження та структура роботи.

У першому розділі _ "Історіографія та джерела дослідження" _ подано докладний огляд літератури та джерел із теми дисертації. Історіографію проблеми умовно можна поділити на дослідницькі праці радянського періоду, сучасні історичні та релігієзнавчі роботи з питань діяльності протестантських церков, твори, написані самими протестантами.

Перші спроби висвітлити історію протестантських конфесій в Україні та політику держави щодо них були здійснені радянськими дослідниками вже у 20-і рр. Література про “сектантство” того періоду нечисленна. Переважна більшість праць, надрукованих у 20-30-і рр., містить лише огульну, дилетантську критику протестантського віровчення. Водночас слід виділити роботи дослідників, котрі заслуговують на більш ґрунтовне вивчення. Це передусім праці Б.Тихомирова, А.Ярцева, М.Гурича, Ф.Путінцева, які, без сумніву, відіграли значну роль у становленні радянського “сектантознавства”.

Із середини 30-х і до середини 50-х рр. про протестантів друкувалися загалом лише брошури та статті, котрі мали “викривальний” характер. До того ж вони базувалися переважно на раніше вже опублікованих матеріалах. Із загальної маси варто виділити праці Ю.Майського та Є.Теляковського, в яких, крім уже відомої інформації про розвиток протестантських церков у 20-і - на початку 30-х рр., подані дані про їх становище у другій половині 30-х рр. З початком “відлиги” з'явилася, хоча й тимчасова, ймовірність переосмислення підходів до розвитку атеїзму. Тому партійне керівництво розуміло: без наукового підходу до критики релігії не може бути просування вперед.

Кількість праць, надрукованих наприкінці 50-х - у 80-і рр., що тією чи іншою мірою стосувалися дослідження протестантизму, величезна. Із загальної маси виділимо роботи В.М.Калугіна, В.А.Москаленка, Ю.М.Артамошина, В.С.Бондарчука, В.Ю.Лєшана, А.М.Колодного, В.А.Буслінського, Я.С.Вєрова, Ф.І.Гаркавенка, М.Т.Куца, К.З.Литвина, П.І.Косухи, Н.О.Сафронової, Є.А.Дороша, Л.А.Готовського, Е.Г.Філімонова, І.І.Бражника. У зазначений період радянські історики-релігієзнавці уважніше почали вивчати релігійні періодичні видання, проводили конкретні соціологічні дослідження, вводили в науковий обіг частково відкриті архівні матеріали. Це сприяло більшій змістовності публікацій про протестантизм, призвело до виникнення нових підходів у радянському “сектантознавстві”. Спостерігалося розширення тематики дослідження. Якщо раніше більшість авторів характеризувала протестантизм загалом, то в 60-і рр. спостерігається спеціалізація частини з них за конфесіями. Дослідження адвентизму зокрема проводили А.В.Бєлов, П.Г.Гопченко, В.Н.Лентін, Л.Є.Воронін, В.Л.Горський та ін.

Історію церкви п'ятидесятників вивчали Я.Мамонтов, Ф.І.Гаркавенко, О.Т.Москаленко, О.І.Первомайський, В.О.Солдатенко, Ю.І.Терещенко, В.Д.Граждан та ін. Більш детальна характеристика культових особливостей п'ятидесятництва в Україні та систематизація досліджень про нього розпочалася з появою у 80-і рр. праць В.І.Мельник (В.І.Любащенко).

Значна кількість праць релігієзнавців радянської доби присвячена діяльності церкви євангельських християн-баптистів. Це роботи Л.В.Мандригіна, Е.Г.Філімонова, В.О.Подоляка, Ю.Д.Поліщука, І.А.Малахової, В.С.Скопенка та ін.

Вагомий внесок у розробку теми дослідження зробили Л.М.Мітрохін, Г.С.Ляліна, З.В.Каліничева. Частина їх висновків про розвиток церкви євангельських християн-баптистів у 20-30-і рр. в СРСР виходить за рамки штампів державного атеїзму і тому не втратила актуальності й сьогодні.

Із багатьох публікацій і видань радянського періоду чільне місце посідають праці О.І.Клібанова, що безпосередньо стосуються проблеми, яка розглядається в дисертації. О.І.Клібанову належить чи не найголовніша заслуга в тому, що радянське “сектантознавство” досягло значного наукового рівня.

У 80-і рр. з'являються розробки В.Є.Єленського, де, крім аналізу українського законодавства про культи в перші роки після встановлення радянської влади та державно-церковних відносин, автор також спробував простежити динаміку розвитку протестантизму в Україні до 80-х рр. і спрогнозувати його на майбутнє.

Дисертант робить висновок, що за радянської доби був започаткований науковий підхід до вивчення історії розвитку та віровчення протестантських конфесій. Однак творча спадщина авторів радянського періоду має суттєвий недолік. У ній фактично відсутній повний систематизований матеріал про розвиток протестантизму в Україні у 20-30-і рр.

У 90-і рр. зарубіжними авторами написано ряд праць, що містять матеріали з історії протестантських церков. Це, зокрема, монографія російської дослідниці Л.М.Алексєєвої "История инакомыслия в СССР". Заслуговує на увагу й праця німецьких авторів "Хорошего держитесь: Церкви и религиозные объединения в Российской державе, Советском Союзе и независимых государствах, возникших после его распада", яка вийшла в Україні за редакцією Г.Чернера.

У сучасній українській історіографії серед перших спроб комплексного осмислення державно-церковних відносин у 20-30-і рр. помітне місце посідають роботи Ф.Г.Турченка, О.М.Ігнатуші, С.І.Білоконя, О.О.Нестулі, В.І.Уляновського. Окремо потрібно виділити дослідження В.О.Пащенка, який значно вдосконалив і розширив напрацьовані іншими авторами головні аспекти методології дослідження державно-церковних відносин у 20-30-і рр.

Внесок у дослідження проблеми взаємовідносин держави і протестантських конфесій зробили у своїх працях А.М.Колодний, П.Л.Яроцький, П.П.Панченко, В.Є.Єленський, Т.В.Грушова та ін.

В.І.Любащенко в монографії "Історія протестантизму в Україні" вперше в сучасній українській історіографії зробила спробу систематизувати весь фактичний матеріал про розвиток протестантських конфесій в Україні від часу їх появи і до сьогодення, простежити еволюцію віровчення найбільш поширених течій протестантизму, супроводжуючи її характеристикою найважливіших періодів історії конфесій, визначила головні концептуальні напрямки вивчення протестантизму в Україні.

У дисертації відзначається, що у сучасній історіографії поки що існують окремі прогалини, які залишилися у спадок від її попередниці радянського періоду. Частково їх заповнили праці самих протестантів (учасників подій 20-30-х рр. або ж сучасників, котрі цікавляться історією своїх церков). Значним джерелом інформації про розвиток євангельсько-баптистського руху в радянський період є колективна праця “История евангельских христиан-баптистов в СССР”, монографії Л.Жабка-Потаповича, Л.Коваленка, І.С.Проханова та ін.

Адвентисти сьомого дня свою історію в Україні виклали в книзі "Бедная, бросаемая бурею" за редакцією О.Ф.Парасєя та М.А.Жукалюка. Однак період 20-х і особливо 30-х рр., порівняно з наступними етапами історії церкви в радянському суспільстві, описаний авторами поверхово. Великий фактичний матеріал про політику держави щодо протестантів та про їх діяльність у СРСР уміщено в монографії "Комиссар дьявола" О.І.Нєжного.

Огляд протестантської історичної літератури свідчить, що вона вирізняється серед інших значно більшою кількістю поданого фактичного матеріалу, однак він нерідко викладений досить суб'єктивно, без підтвердження джерелами, що вимагає додаткової його перевірки.

Джерельну базу дисертації становлять опубліковані та неопубліковані документи і матеріали. Найбільше інформації про становище протестантських об'єднань та політику держави щодо них містять неопубліковані джерела - документи, віднайдені в таких архівах: Центральному державному архіві громадських об'єднань України, Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України, Державному архіві Служби безпеки України, Державному архіві Харківської області, Державному архіві Одеської області, Державному архіві Полтавської області, Державному архіві Запорізької області. Загалом у дисертаційному дослідженні використано майже 170 архівних справ із близько 40 фондів.

Аналіз історіографії показує, що в ній тією чи іншою мірою знайшли відображення певні аспекти політики Радянської держави щодо протестантських конфесій в Україні та їх діяльності в міжвоєнний період. Однак поза увагою дослідників залишилося висвітлення організаційної структури, головних аспектів внутрішньоконфесійної діяльності протестантських церков в Україні, а також їх розвиток у 30-і рр. Потребують перегляду взаємовідносини віруючих та радянської влади, дослідження кількісного зростання громад на теренах України тощо. Залишається актуальною комплексна розробка даної проблематики на основі залучення широкого кола джерел, зокрема архівних.

Другий розділ - “Становлення і розвиток протестантських конфесій в Україні впродовж 20-30-х рр.” _ має два параграфи. В першому - “Характеристика організаційної структури протестантських церков” _ висвітлюється ставлення лідерів протестантів до радянської влади, характеризується організаційна структура їх церков в Україні, кількісне зростання членів громад.

У дисертації відзначається, що в перші роки існування радянської влади протестантське керівництво займало очікувальну позицію й уникало гострої політичної конфронтації. Лояльне ставлення протестантів до радянської влади простежується з 1923 р., коли в їхні стосунки за наказом більшовицької партії рішуче втрутилися органи ДПУ та НКВС. Ближче до середини 20-х рр., а тим більше у другій половині 20-х рр. жоден із протестантських з'їздів не проходив без висловлення подяки урядові, партії за свободу совісті, віросповідань в УСРР.

Дисертант показує становлення автономних об'єднань українських протестантів окремо в кожній із конфесій. Із досліджуваних організацій кількісно найбільшим у 20-і рр. в Україні був союз євангельських християн. За темпами зростання чисельності своїх громад він почав випереджати баптистський. Керівництво євангельських християн змогло краще за баптистів пристосувати свою організацію до тогочасної внутрішньої ситуації в Україні, зробивши гнучкішою політику своєї церкви, що у 30-і рр. дозволило зберегти їх громади в більшій цілісності. Християни євангельської віри (п'ятидесятники) створили свої перші організації в Радянській Україні у 1921 р. і відразу розгорнули широку місіонерську діяльність серед населення. Тому впродовж декількох років привернули на свій бік багатьох віруючих, активно розширюючи географічні межі свого існування. У 20-і рр. їм удалося створити всеукраїнський союз, однак незавершеною залишилася організація всесоюзного об'єднання. Чисельно найменшою, але з відносно стабільним розвитком, була конфесія адвентистів сьомого дня.

Дисертант доводить, що вичерпну відповідь про загальну кількість протестантів в Україні у 20-і рр. дати неможливо. Частина архівних фондів у воєнні та повоєнні роки була втрачена або знищена. Протестанти постійний і ґрунтовний самооблік не вели. У зв'язку з цим наводяться дані лише про приблизний склад їх конфесій.

Після 1929 р. діяльність протестантських церков, у зв'язку з новими напрямками в державному законодавстві та більшовицькому антирелігійному курсі, зазнала суттєвих змін. “Новий етап” в історії протестантських церков в Україні визначався відкритою і безжалісною установкою влади на руйнування їх організації і, взагалі, на якнайшвидшу ліквідацію громад віруючих.

Першим серед протестантських конфесій в Україні зазнав руйнування Союз християн євангельської віри. Його центральний апарат та частина найбільш впливових діячів у 1930 р. були засуджені за “активну антирадянську діяльність” на різні строки позбавлення волі. Після хвилі репресій кінця першої половини 30-х рр. значна частина громад баптистів, залишившись без лідерів, або саморозпустилася, або з “допомогою” влади припинила свою офіційну діяльність і перейшла на напівлегальне становище. Щоправда, у деяких регіонах України баптистські організації діяли до кінця 30-х рр. На той час зберігалася і певна кількість діючих громад євангельських християн та адвентистів сьомого дня. Проте єдиного легально діючого всеукраїнського центру в жодної з конфесій не було.

У другому параграфі - “Головні аспекти діяльності протестантських союзів” _ досліджуються: уніфікація обрядів, становище священнослужителів, фінансова, видавнича та виробнича діяльність, створення жіночих гуртків, молодіжний рух, місіонерська діяльність, міжконфесійні відносини.

У 20-30-і рр. в Україні усталеності, а згодом і формалізації зазнала культова практика протестантів. Тривав процес уніфікації обрядів.

У дисертації доводиться, що важливу роль у проведенні місіонерської роботи, підтримці ідеологічного та морального клімату в протестантських організаціях відігравали їх священнослужителі (за тогочасною офіційною назвою - служителі культу). Ефективна діяльність протестантських лідерів набула особливої актуальності у 20-і рр., коли відбувалося інтенсивне кількісне зростання віруючих, тривала конкурентна боротьба між конфесіями, а церкви мали відносну політичну свободу. З обмеженням державою прав священнослужителів у 1929 р. їхня активність значно знизилася.

У 20-і рр. перед українськими протестантськими союзами постала особливо гостро фінансова проблема, оскільки йшов інтенсивний процес їх автономного становлення. Головним джерелом надходження коштів були пожертвування віруючих. Також певна їх кількість надходила від одновірців з-за кордону.

Кооперативний і комунарський рух протестантів в Україні, через загалом незалежні від них причини, не набув значного поширення. Використавши зразкову діяльність частини протестантських господарських колективів для пропаганди соціалістичного будівництва, держава за допомогою силових заходів до кінця 20-х рр. розформувала їх.

Автор акцентує увагу на такому аспекті діяльності протестантських союзів як створення жіночих гуртків. Цей процес набув особливої актуальності через те, що більшість членів громад становили саме жінки. Хоча конкретного закону, що забороняв би діяльність жіночих протестантських осередків, не було, держава всілякими засобами намагалася цьому завадити, тому керівництво протестантів змушене було приховувати дані про наявність “сестринських” організацій.

Чільне місце в діяльності протестантських церков посідав молодіжний рух. Із початком 20-х рр. в умовах конкурентної боротьби за віруючих його значення ще більше зросло. Більшовицьке керівництво від самого початку своєї діяльності поставилося до розвитку християнського молодіжного руху негативно, оскільки добре розуміло, що молодь - це майбутнє держави, а воно повинно бути лише комуністичним. Для протестантських союзів єдиним засобом виховання власної молоді стали нелегальні гуртки.

Важливого значення протестанти надавали підвищенню кваліфікації своїх керівних кадрів. У зв'язку з цим протестанти постійно працювали над утворенням широкої мережі духовних навчальних закладів, де їх віруючі могли отримати богословську та музичну освіту. На той час такими закладами були біблійні та регентські курси.

Показником життєздатності, активності протестантських конфесій була їх видавнича діяльність. Вона започаткувалася ще в дорадянський період, а у 20-і рр. набула особливої актуальності. Всі українські об'єднання, крім євангельських християн, мали власний друкований орган.

У дисертаційному дослідженні зазначається, що у поліконфесійному суспільстві, яким була Україна 20-х рр., кожна релігійна течія намагалася знайти власну нішу, і цей пошук супроводжувався популяризацією власного віровчення. Тому чи не найважливішим чинником діяльності протестантських організацій залишалася місіонерська робота та проповідь Євангелія, що проводилися, загалом, успішно, і про це свідчило швидке зростання чисельності громад. Щоправда, масовість прийняття нових віруючих мала й зворотний результат - зниження якісного складу членів громад. Тому керівництво організацій змушене було значно жорсткіше підходити до відбору нових членів.

Місіонерська діяльність, навернення нових віруючих не могли відбуватися без виявлення розбіжностей у поглядах з іншими церквами , а відтак - без взаємних конфронтацій, а то й відкритої війни з опонентами.

Дисертант стверджує, що насиченість внутрішньоконфесійного життя протестантів в Україні свідчить про широту та глибину їхньої діяльності, яка могла бути притаманною лише кількісно вагомим, добре організованим релігійним конфесіям.

У третьому розділі - “Політика Радянської держави у 20-30-і рр. щодо протестантських конфесій” _ характеризується політика більшовиків у зазначений період щодо конфесій баптистів, євангельських християн, адвентистів сьомого дня та християн євангельської віри. Зокрема в першому параграфі _ “Заходи влади щодо протестантів упродовж 1920-1928 рр.” _ розкрита еволюція ставлення влади до віруючих у 20-і рр., що були особливо насичені подіями.

У дисертації охарактеризовано розвиток державного законодавства “про культи” та тісно пов'язаної з ним антирелігійної політики більшовицької партії, які регулювали всі види діяльності протестантських організацій. Перші партійні рішення, які стосувалися безпосередньо протестантів, приймаються в 1921 р. Зокрема, мова йшла про необхідність обліку їх організацій та віруючих у них, а також про актуальність боротьби з ними. Для цього пропонувалося: дискредитувати їх в очах населення, не допускати проведення релігійної пропаганди, керівників їх висилати за кордон, незареєстровані громади ліквідовувати. З середини 20-х рр. рекомендації більшовицького керівництва набувають ще більш конкретного вигляду: вміле застосування адміністративних засобів впливу, дозвіл на виникнення об'єднань віруючих лише всеукраїнського та окружного масштабу (для полегшення владного контролю за ними), захоплення впливу в найбільших громадах, установлення негласного нагляду над усіма видами діяльності протестантів.

Політику влади щодо релігійних організацій на практиці запроваджував ряд урядових структур та організацій. Чільна роль у цій мережі належала НКВС та ДПУ. Керівним центром всієї антирелігійної роботи стала створена у 1922 р. Всеукраїнська антирелігійна комісія, яка мала свої філіали на місцях. Державна політика невідповідності слів і діла, домінування демагогії в судженнях про релігію, поєднання декларування віротерпимості в державно-правовій сфері поряд із виданням “закритих” інструкцій, службових записок найвищими посадовими особами - все це призводило до зловживань, лівацьких перегинів щодо віруючих-протестантів з боку місцевих владних структур. У дисертації показуються конкретні прояви і наслідки практичної реалізації атеїстичної доктрини у 20-і рр.: примусова реєстрація, закриття молитовних будинків, дискримінація протестантського духовенства, позбавлення віруючих пільг на службу в армії, заборона виробничої, освітньої, видавничої діяльності.

Другий параграф - “Характерні риси антицерковної кампанії у 1929-1939 рр.” - розкриває у зазначений період найсуттєвіші аспекти політики держави щодо протестантів, коли в антирелігійну боротьбу партія намагалася включити всі громадські організації. Дисертант доводить, що посилення утисків щодо віруючих пов'язане передусім з утвердженням у СРСР тоталітарного сталінського режиму. Переломною віхою у зв'язку з цим є вихід у 1929 р. постанови ВЦВК та РНК РСФРР “Про релігійні об'єднання”, яка кардинально змінила “законодавство про культи” і стала логічним завершенням його державної ревізії, що розпочалася відразу після видання декрету “Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви”. Названа постанова забороняла місіонерську роботу і релігійну пропаганду, ще більше обмежувала діяльність священнослужителів, функціонування будь-яких гуртків тощо. Фактично діяльність протестантських організацій зводилася лише до задоволення релігійних потреб віруючих.

Новий наступ на протестантські церкви, як і в попередні роки, розпочався з “вказівки” вищого більшовицького керівництва, що проголосило другу п'ятирічку “безбожною”. Склалася трагічна ситуація: релігійним організаціям не лише відмовляли в політичній довірі, але й робили все, щоб увігнати їх в образ ворога. У зв'язку з цим найхарактернішими рисами антипротестантської кампанії в середині та наприкінці 30-х рр. були: виведення на передній план репресивних заходів боротьби, висування проти віруючих виключно політичних звинувачень, застосування практики організації групових судових процесів і найжорстокіших покарань. Однак припинення видимих форм релігійного життя протестантів було досягнуте не завдяки успіхам антирелігійної пропаганди, а внаслідок застосування владою крайніх заходів - утисків, репресій.

У висновках підсумовуються результати дослідження. Відзначається, що зрівняння Радянською державою у правах усіх конфесій сприяло зростанню кількості прихильників протестантських течій. У першій половині 20-х рр. вона досягла найвищих темпів, які були започатковані ще в дорадянський період. Найчисельнішим протестантським об'єднанням в Україні у 20-30-і рр. стає союз євангельських християн. У досліджуваний період на теренах Радянської України з'явилася нова протестантська течія - християни євангельської віри, які швидко зайняли чільне місце серед релігійних організацій. Упродовж 20-х рр. християни євангельської віри розробили і закріпили основи власного віровчення, утворивши ієрархічну структуру організації у межах республіки. До початку 30-х рр. усі названі протестантські об'єднання України мали ознаки самостійної церковної організації: інститут влади, чітку структуру організації, уніфіковану обрядовість, окремі від загальносоюзних фінанси, власне видавництво, молодіжні організації,культурно-освітні установи тощо. Однак згодом саме зростання і зміцнення протестантських церков в Україні стали однією з головних причин їх знищення державним антирелігійним апаратом. Внутрішньоконфесійна діяльність протестантів у зазначений період була досить активною. Глибина тих змін, що торкнулися структури досліджуваних конфесій, свідчила про їх остаточний вихід за межі класичного “сектантства”.

Антипротестантська політика держави та внутрішні кризові явища розвитку, що особливо посилилися після визнання частиною протестантів військової повинності, призвели до розколу їх церков. У результаті виникли самостійні, діючі нелегально, протестантські рухи.

Упродовж досліджуваного періоду політика більшовиків щодо протестантів зазнала значних змін. Уже в 1922 р. влада безпосередньо розпочала боротьбу з ними. Для цього більшовицьке керівництво створило розгалужену ієрархічну систему органів, які займалися антирелігійною роботою. У період 20-х рр. боротьба держави з релігійними організаціями була, загалом, несиловою і велася переважно пропагандистськими методами. Однак відповідно “вдосконалювалося” законодавство “про культи”, яке з релігійного перетворилося фактично на антирелігійне. Після прийняття в 1929 р. постанови “Про релігійні об'єднання” закінчився “мирний” період боротьби держави з релігійними організаціями. Законодавчо обмеживши діяльність протестантських громад та репресувавши їхніх лідерів, більшовицька влада до середини 30-х рр. зруйнувала церковну організацію протестантів. Водночас значна частина їх громад продовжувала діяти напівлегально.

протестантський конфесія партійний спецслужба

Основні положення і висновки дисертації викладені у публікаціях

1. Сітарчук Р.А. Євангельські християни-баптисти на Полтавщині в 1917-20-х роках // Історична пам'ять. Науковий збірник. - Полтава: АСМІ. - 1998. _ №1. _ С.111-120.

2. Сітарчук Р. Деякі аспекти антирелігійної кампанії щодо протестантських громад в Україні (20-і роки ХХ ст.) // Історія релігій в Україні. - Львів: Логос, 1998. _ С.223-226.

3. Сітарчук Р.А. Державна політика щодо релігійного сектантства наприкінці 20-х - у 30-і роки // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб. наук. ст. Випуск 9. _ К.: Рідний край, 1999. _ С.269-274.

4. Сітарчук Р. Про радянську мілітаристську політику щодо протестантських об'єднань в Україні (20-і рр.) // Історія релігій в Україні. У 2-х кн. Книга ІІ. - Львів: Логос, 1999. _ С.115-117.

5. Сітарчук Р. Про кількісне зростання членів українських протестантських конфесій у перше десятиріччя радянської влади // Наукові записки з української історії. Випуск 10. - Переяслав-Хмельницький - Чернівці, 2000. - С.261-271.

6. Сітарчук Р. Про кількісні зміни у складі протестантських громад у Радянській Україні (30-ті роки) // Історія релігій в Україні. У 2-х кн. Книга І. - Львів: Логос, 2000. _ С.340-346.

7. Сітарчук Р. Розвиток українського протестантського руху в умовах радянської антирелігійної політики (20-30-ті роки) / Влада і церква в Україні (перша половина ХХ століття): Зб. наук. пр. _ Полтава, 2000. _ С.98-122.

8. Сітарчук Р.А. Видавнича діяльність протестантських союзів у перші роки радянської влади в Україні // Історична пам'ять. Науковий збірник. - Полтава: АСМІ. - 2000. - №1-2. - С.101-108.

АНОТАЦІЇ

Сітарчук Р.А. Діяльність протестантських конфесій у Радянській Україні в контексті державної політики (20-30-і рр. XX ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство.

Інститут філософії імені Г.С.Сковороди Національної Академії Наук України, Київ, 2001.

Дисертацію присвячено аналізові діяльності конфесій баптистів, євангельських християн, адвентистів сьомого дня та християн євангельської віри в перші десятиліття радянської влади в Україні. Розглянуто їх реакцію на зміну політичного устрою країни, розкрито причини швидкого зростання кількості членів громад, вирахувано їх чисельність. Доведено, що зазначені протестантські конфесії в досліджуваний період утворили в Україні автономні від загальносоюзних церковні об'єднання. Проаналізовано їх внутрішній розвиток і міжконфесійну діяльність.

У дисертації аналізується також комплекс аспектів антипротестантської політики Радянської держави періоду 20-30-х рр. XX ст. Розкривається роль партійно-державного апарату і спецслужб у руйнуванні церковних організацій протестантів на теренах України.

Ключові слова: протестантизм, баптисти, євангельські християни, адвентисти, п'ятидесятники, релігійні об'єднання, репресії, антирелігійна політика.

Ситарчук Р.А. Деятельность протестантских конфессий в Советской Украине в контексте государственной политики (20-30-е гг. XX в.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 09.00.11 - религиеведение.

Институт философии имени Г.С.Сковороды Национальной Академии Наук Украины, Киев, 2001.

В диссертации анализируется деятельность конфессий баптистов, евангельских христиан, адвентистов седьмого дня и христиан евангельской веры в первые десятилетия советской власти в Украине. Рассмотрена их реакция на изменение политического строя государства. Раскрыты причины быстрого увеличения численности членов общин протестантов, определено количество их верующих.

В работе детально анализируется становление организационной структуры протестантских церквей. Доказано, что конфессии баптистов, евангельских христиан, адвентистов седьмого дня и христиан евангельской веры в исследуемый период создали в Украине автономные от всесоюзных церковные объединения, которые действовали до середины 30-х гг., пока не были разрушены властью.

Диссертант анализирует внутреннюю и внешнюю деятельность протестантских союзов. В частности, речь идет об унификации обрядов протестантов, характеристике положения их священнослужителей. Рассматриваются финансовая структура союзов, работа по обустройству женских и молодежных организаций, библейских и регентских школ, курсов. Раскрыты издательская и производственная деятельности протестантов в Советской Украине, также особенности отношений между их церквями. Анализ внутренней и внешней деятельности конфессий свидетельствует о значительном уровне их развития, которое ранее было характерно лишь традиционным церквям, например, православной. Таким образом, в советское время протестанты окончательно разрывают с ранним “сектантством”.

В диссертации также анализируется комплекс аспектов антипротестантской политики Советского государства в период 20-30-х гг. XX в. Прослеживается эволюция религиозного законодательства, которое в конце 20-х гг. превращается фактически в антирелигиозное. Переломным в этом отношении стал 1929 г., после чего функции организаций верующих сводились до уровня отправления чисто религиозных обрядов, все остальные виды деятельности (миссионерская, проповедь Евангелия, просветительская и др.) были запрещены. Раскрывается роль партийно-государственного аппарата и спецслужб в разрушении церковных организаций протестантов в Советской Украине.

Ключевые слова: протестантизм, баптисты, евангельские христиане, адвентисты, пятидесятники, религиозные объединения, репрессии, антирелигиозная политика.

Sitarchuk R.A. Activity of Protestant confessions in the Soviet Ukraine (in the context of the State policy in the 20s-30s of the 20^th century). Manuscript.

Thesis on competitions of a scientific degree of the candidate of historical sciences in speciality 09.00.11 - religious studies - G. S. Skovoroda Philosophy Institute of National Academy of Sciences of Ukraine (Department of Religious Studies), Kyiv, 2001.

The thesis is devoted to the analysis of some confession activity: Baptists, Evangelical Christians, Adventists of the seventh day and Christians of Gospel faith in the first decade of the Soviet power in Ukraine. Their reaction on the change of the country's political system is examined, reasons of quick increase member of the communities members is shown, and their number is counted. It has been established that the above-mentioned protestant had created autonomic church unions from the All-Union ones confessions in the investigated period. Their internal development and inter confessional activity are analyzed.

The complex of anti - protestant Soviet State policy aspects in the 20s - 30s of the 20^th century is also analyzed. The role of party-state machinery and special services in Church Protestant organization destruction in Ukraine is shown.

Key words: Protestantism, Baptists, Evangelical Christians, Adventists, Pentecost, religious unions, repression, anti - religious policy.

Размещено на Allbest.ru