Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

РЕЛІГІЯ ТА ЇЇ МІСЦЕ В ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

Кудояр Олександра Михайлівна

Донецьк-2003

Анотація

Кудояр О.М. Релігія та її місце в політичній системі незалежної України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за фахом 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2003.

Дисертація присвячена теоретичним і практичним питанням взаємин релігії і політичної системи незалежної України.

Зростання суспільно-політичної ролі релігії в сучасному світі пов'язано зі збільшенням політичної і суспільної активності релігійних інституцій, що одночасно підсилюють взаємодію з політичними структурами.

Дисертація є закінченим соціально-філософським дослідженням, джерелом інформації, що дозволяє осмислити становлення і розвиток вітчизняної філософської думки. Обґрунтований новий підхід до розуміння взаємин релігії і політики в умовах незалежного розвитку країни, запропонована модель, що характеризує державно-церковні відносини в умовах суспільно-політичної трансформації в Україні. В дослідженні розкриті поняття “релігія” і “політична система”, що дозволило проаналізувати як позитивні, так і негативні взаємини релігійно-духовної сфери і політичного життя соціуму. Автором сформований основний інструментарій соціально-політичного впливу на релігійний фактор (держави, як базового елемента, релігійно-політичних партій, мас-медіа тощо). Висвітлені нові підходи до вирішення конфліктних ситуацій у релігійному середовищі.

Ключові слова: релігія, релігійні організації, національне відродження, церква, політика, політична система, національна ідея, стійкий соціальний розвиток.

1. Загальна характеристика роботи

церковний релігійний конфлікт політичний

Актуальність теми дослідження. Соціальні зміни, що відбулися в результаті одержання Україною незалежності, розширили межі суспільної практики, обумовили якісно новий стан українського суспільства. Почалося відродження релігійного життя. Зростання ролі релігійного фактора на одне з перших місць у дослідженнях висунуло необхідність вивчення ролі релігії у політичній системі суспільства. У той же час зміна суспільного ладу виявила невирішені питання в середовищі релігійних організацій. Релігійно-національне відродження відбувається неоднозначно, суперечливо. У дослідженні позначена нами проблема конкретизована. Релігія розглядається не на тлі всього громадського життя, а в співвідношенні з політичною системою суспільства.

Без вирішення релігійних проблем українське суспільство не може рухатися до побудови правової демократичної держави і громадянського суспільства, необхідними атрибутами якого є національний розквіт і гуманізм.

Дослідження позначених проблем має важливе теоретичне і практичне значення. Воно обумовлено об'єктивністю осмислення становлення і розвитку вітчизняної філософської думки. У теоретичному плані актуальність дослідження ролі релігійного фактора в житті соціуму обумовлена вимогами більш глибокої розробки наукових основ соціального управління. У практичному плані це дослідження визначається потребою ліквідації конфліктів, що виникають на релігійному ґрунті, необхідністю досягнення духовного консенсусу.

Вивчення проблеми взаємозв'язку релігії із соціально-політичними процесами потребує звертання до робіт українських філософів, соціологів і політологів, що приділяють увагу вузловим моментам взаємодії політики і релігії. Серед них назвемо роботи Білоуса А.О., Бондаренка В.Д., Волошина В.В., Гребенькова Г.В., Єленського В.Є., Журавського В.С., Здіорука С.І., Ісиченка Ю.І., Кирилюка Ф.М., Кардоша Е.Ю., Кураса І.Ф., Кирюшка М.І., Колодного А.М., Михальченка М.І., Нікітіна Л.М., Обушного М.І., Паська І.Т., Пойченка А.М., Полохала В.І., Рудича Ф.М., Рибачука М.Ф., Семківа О.І., Сагана О.Н., Тарасової Л.Л., Уткіна О.І., Филипович Л.О., Шуби О.В., Яроцького П.Л. й інших. У роботах зазначених і багатьох інших авторів дані основні поняття, вихідні ідеї і методи, що забезпечують аналіз релігійного фактора.

Разом з тим у літературі недостатня увага приділяється зв'язкам, відносинам і закономірностям функціонування і розвитку релігійного фактора в політичній системі суспільства в умовах становлення незалежності української держави. Залишаються невирішеними проблеми соціального управління в сфері релігійних відносин. Це призводить до того, що суспільство стикається з труднощами при вирішенні багатьох економічних, політичних і соціальних проблем.

Відсутність розробки даних проблем обумовила вибір теми дисертаційної роботи. Вона спрямована на дослідження недостатньо вивчених проблем функціонування релігії в політичній системі незалежної України. Актуальність теми визначається тим, що релігійна сфера усе більше втягується в політичне життя країни. Недооцінка релігійного фактора, його гіпертрофоване розуміння найчастіше заважають стабілізації і консолідації нації.

Зв'язок роботи з науковими планами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідницьких робіт Донецького державного інституту штучного інтелекту. Робота є частиною дослідницької роботи кафедри релігієзнавства і вузу з проблеми досліджень властивостей інтелекту людини з метою створення роботів і ЕОМ нового покоління (К.І., шифр 701-98, № 0100U002228) Донецького державного інституту штучного інтелекту.

Мета і задачі дослідження. Автор ставить перед собою мету з'ясувати зміст і характер взаємин релігії і політичної системи незалежної України, простежити тенденції розвитку цих явищ.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких задач:

- проаналізувати сучасну релігійну ситуацію в Україні;

- визначити місце релігійно-політичних партій у політичній системі;

- дослідити характер і типи взаємин між державою і релігійними організаціями в країні;

- з'ясувати роль релігійного фактора в громадянському суспільстві;

- розглянути взаємини релігії і мас-медіа в українському соціумі;

- дати оцінку релігії як одного з факторів формування національної ідеї в Україні;

- проаналізувати міжконфесійні конфлікти, запропонувати шляхи їх вирішення;

- розкрити взаємовідносини політики і релігії в умовах стійкого розвитку.

Об'єктом дисертаційного дослідження є духовне життя суспільства в умовах конкретної політичної системи.

Предметом дисертаційного дослідження є релігія і політична система України періоду незалежності й особливості їх взаємин.

Методи дослідження. В дослідженні використаний метод порівняння, моделювання, історизму, світоглядного плюралізму при визначенні причин і сутності аналізованих процесів. Використано соціально-філософський і конкретно-історичний підходи до дослідження таких явищ громадського життя, як релігія і політична система.

Автор використовує в дослідженні системний підхід, де демократичні процеси і релігійний фактор аналізується на суспільно-політичному тлі незалежної України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на базі аналізу філософських, політологічних, релігієзнавчих, історичних матеріалів релігія і політична система розглядаються автором як об'єкт спеціального комплексного соціально-філософського аналізу. У роботі зроблена спроба системного аналізу взаємозв'язку і взаємин релігії і політичної системи сучасної Україні, показаний механізм цього взаємозв'язку на тлі розвитку всіх складових частин демократизації громадського життя, політизації релігійної ідеології, релігієзації політичного процесу.

Найбільш істотні результати, що містять наукову новизну дослідження і які виносяться на захист, полягають у тому, що:

обґрунтований новий підхід до розуміння взаємин релігії і політики в умовах незалежного розвитку країни, запропонована модель, що характеризує державно-церковні відносини в умовах суспільно-політичної трансформації в Україні;

розкриті поняття “релігія” і “політична система”, що дозволило проаналізувати як позитивні, так і негативні взаємини релігійно-духовної сфери і політичного життя соціуму;

сформований основний інструментарій соціально-політичного впливу на релігійний фактор (держави як базового елемента, релігійно-політичних партій, мас-медіа і т.п.);

обґрунтовано нові підходи до вирішення конфліктних ситуацій у релігійному середовищі;

виділені напрямки впливу релігійного фактора на соціально-політичну сферу суспільства і шляхи їх зміни в умовах стійкого розвитку.

Практичне значення одержаних результатів. Фактологічний матеріал, що використовувався у роботі, і зроблені на його основі узагальнення дають можливість зрозуміти характер і напрямок тенденцій розвитку релігійних і політико-релігійних процесів у сучасній Україні. На їх основі можна визначити шляхи і принципи удосконалення державно-церковних відносин, регулювання міжцерковних стосунків.

Практичне значення дисертації полягає також у можливості використання її матеріалів для поширення соціально-філософських знань з метою формування в суспільстві толерантного мислення і його консолідації.

Результати дослідження можуть бути використані як аналітиками, що спеціалізуються на відповідній тематиці, так і безпосередньо діячами релігійних організацій. Робота може бути корисна для викладачів і лекторів, для всіх тих, хто професійно займається дослідженням комплексу проблем, пов'язаних з вивченням специфіки релігії в Україні. Положення і висновки дисертації можуть бути використані для розгортання міждисциплінарних досліджень на стику релігії і політики, в окремих темах спецкурсів наукових дисциплін (“Релігієзнавство”, “Політологія”, “Християнство” і т.п.), для розробки методичних посібників, тестів, програм конкретних соціально-філософських досліджень. Здійснення дослідження має науково-практичну значимість для використання як у науковій, політичній так і виховній роботі.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом самостійного наукового дослідження. Теоретичні положення, висновки, практичні пропозиції і рекомендації зроблені автором самостійно на основі досліджуваної ним літератури.

Апробація результатів дослідження. Основні результати проведеного дослідження, висновки, рекомендації і пропозиції доповідалися й обговорювалися на наступних конференціях: Міжнародна науково-практична конференція “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (Донецьк, 2000 р.); Міжнародна молодіжна науково-практична конференція “Християнство на межі тисячоліть” (Київ, 2001 р.); Міжнародна науково-практична конференція студентів і молодих учених “Майбутнє туризму - справа молодих” (Донецьк, 2002 р.); Міжнародна наукова конференція “Історія релігій в Україні” (Львів, 2002 р.); Міжвузівська науково-практична конференція студентів і молодих учених “Соціально-політичні і культурні тенденції розвитку у сучасному світі” (Донецьк, 2003 р.).

Публікації. Основні положення і результати дисертаційної роботи опубліковані в 10 наукових працях, серед яких 5 статей у наукових журналах, 5 публікацій у матеріалах наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій складає 4,1 друкованих аркуша.

Структура й обсяг роботи. Послідовність викладу матеріалу і структура дисертаційного дослідження обумовлені характером поставлених питань і логікою висвітлення проблеми, основною метою і задачами дослідження. У зв'язку з цим дисертація складається з вступу, трьох розділів, що включають у себе десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційного дослідження складає 158 сторінок, список використаних джерел містить у собі 215 найменувань.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми, визначається об'єкт і предмет, сформульовані мета і задачі дослідження. Позначаються наукова новизна, теоретико-методологічна база дослідження, теоретична і практична значимість дисертації, вказані форми апробації і структура роботи.

У першому розділі “Релігія як соціальний феномен системи політичних відносин українського суспільства” розкриті поняття “релігія” і “політична система”, проаналізована сучасна специфіка релігійної ситуації, виявлена роль релігії в політичному житті соціуму, проведений загальний аналіз становлення і функціонування релігійно-політичних партій.

У першому підрозділі “Релігія як об'єкт філософського аналізу” здійснений критичний аналіз наявних концепцій походження і сутності релігії. Вивчення матеріалів соціально-філософської і релігієзнавчої літератури, а також міфологічних джерел дозволило розробити класифікацію релігійної свідомості в просторово-часовому континіумі, виявити ставлення до релігії в різні історичні епохи. Автором виділені різноманітні підходи до аналізу сутності релігії. Представлено різні теорії і концепції походження релігії: теологічна, наукова, анімістична, деїстична, соціологічна, психологічна, натуралістична концепції виникнення релігії, а також концепції наукового релігієзнавства. У дисертації підкреслена гносеологічна (епістемологічна), соціологічна, аксіологічна значимість наявних концепцій, що аналізують релігію як специфічне соціальне явище.

Автор дає визначення релігії як ланки соціокультурних зв'язків, що є чинником виникнення і формування соціальних відносин, легітимізації тих чи інших соціальних дій. Релігія служить однією з необхідних форм збагнення єдності світу і зміцнення солідарності людей на основі визнаних ними сенсів існування природи, суспільства і людини.

Дисертантом висунута і доведена теза, що релігія, незважаючи на те, що в літературі є її різні визначення, у своїй основі являє собою явище, яке настільки об'ємно і разом з тим недостатньо досліджене, що окремі автори у своїх теоретичних побудовах розкривають тільки частину істини. На думку автора, вчені ще будуть системно і комплексно досліджувати даний феномен надалі.

У другому підрозділі “Специфіка сучасної релігійної ситуації” досліджені питання функціонування релігійної свідомості в нашій країні. На основі аналізу статистичних даних, соціологічних опитувань, матеріалів конференцій було виявлено, що релігійне життя в Україні являє собою складну систему відносин, які включені в загальну структуру громадського життя і розвиваються під впливом соціально-економічних і політичних процесів.

Автор відстоює думку, відповідно до якої релігійне життя як складова частина громадського життя, з одного боку, є сукупністю універсальних, загальноукраїнських, а з іншого боку - специфічних регіональних ознак і особливостей. Тому загальнодержавні і регіональні компоненти в одних випадках, взаємодіючи між собою, формують систему гармонічного взаємозбагачуючого існування, а в інших - вступають у протидію, призводять до відчуження і розмежування в релігійному середовищі.

Релігія має тенденцію до поширення в будь-якім суспільстві, де людина багато страждає, в неї неясні перспективи на майбутнє. Українське суспільство зараз знаходиться в стані невизначеності, переживає глибоку духовну кризу. У ньому відбувається переоцінка цінностей. На основі аналізу процесів, що відбуваються в релігійному середовищі, автором розкриваються прийоми і методи діяльності представників релігійних організацій і політичних діячів на сучасному етапі.

Наукові результати, отримані автором у вивченні сутності релігії і релігійних відносин, дозволили зробити висновок про те, що специфіка сучасної релігійної ситуації полягає в наступному: спостерігається підвищення ролі релігійного фактора, що проявилося в рості релігійних організацій; відзначається релігійна багатоваріантність як у чисто конфесійному розумінні, так і в плані конфесійно-територіальному; відбулося перетворення країни в багатоконфесійну державу з домінуючими християнськими деномінаціями; спостерігаються конфлікти в релігійному середовищі, що збільшуються перманентним державним втручанням у їх врегулювання; здійснився розвиток національної самосвідомості у представників різних етнічних меншостей, одним з каналів якого є поява різних національних релігійних плинів і об'єднань.

У третьому підрозділі “Роль релігії в політичному житті суспільства” був проведений аналіз процесів у релігійному середовищі в сучасних соціально-політичних умовах, співвіднесені поняття “релігія - політика”.

Автором доведено, що релігійний фактор знаходиться в тісному взаємозв'язку з одним з основних феноменів суспільства - політикою.

Політичну систему суспільства в даному дослідженні автор розглядає в широкому контексті. Сюди включені політичні інститути, політичні відносини, політична свідомість і політична культура. Такий підхід дозволяє не тільки визначити місце релігійних інституцій серед політичних інститутів, але і проаналізувати їх роль і місце в соціально-політичному житті суспільства, виявити зміст, характер і тенденції розвитку цих взаємин.

Взаємодія релігії і політики є об'єктивним процесом, оскільки ці два соціальних феномени мають практично тих самих носіїв. Незважаючи на це, автор приводить аргументовані докази про необхідність їх розмежування.

Діяльність релігійних організацій у сфері політики автор розглядає через аналіз функцій релігії і політики (світоглядну, компенсаторну, комунікативну, регулятивну, інтегруюче-дезінтегруючу, культурно-транслюючу, легітимно-розлегітимлюючу), що дозволяє простежити взаємодію і взаємопроникнення релігійного і політичного.

Дисертант приходить до висновків, що на сучасному етапі роль релігії в політичній системі суспільства полягає в наступних положеннях: відбувається політизація релігії, що у свою чергу призводить до порушення діючого законодавства про релігію і церкву, спостерігається перенесення партійно-політичної і релігійної конфронтації на етнонаціональний грунт; здійснюється політизація конфесійних відносин і релігієзації політики, що підсилює процес регіоналізації країни, загрожує її унітарності; відповідно зв'язок політики з релігією в умовах сучасних суспільно-політичних і конфесійних реалій у Україні багато в чому зводить нанівець інтегративні можливості цього могутнього по силі свого духовного впливу соціального феномена.

Релігії і політиці як соціальним явищам притаманні свої специфічні особливості, де загальне виявляється через особливе і навпаки. Дисертантом показано, що релігія є об'єктом політичних маніпуляцій, вона існує в різних площинах із суспільством, виконуючи як інтегруючу, так і дезінтегруючу функцію.

У четвертому підрозділі “Релігійно-політичні партії і їх місце в політичній системі суспільства” показано, що політичні процеси, які протікають у нашій країні, уможливили інтеграцію громадян на релігійно-політичній основі. Значна кількість нових громадських об'єднань і політичних партій, що з'явилися в Україні, прагнули якщо не включити у свої програми релігійні ідеї, то хоча б знайти підтримку церкви і релігійних організацій, залучити віруючу частину населення до числа свого електорату. Наслідком цього з'явилося те, що найбільш політично активна частина віруючих ініціювала створення партій релігійного напрямку.

Автор доводить, що соціально-політичні орієнтації, які виявляються сучасними віруючими, їх соціальне самопочуття в даний час багато в чому збігаються з умонастроями невіруючих. Ця єдність за найважливіших соціальних і політичних проблемах сильніше, ніж світоглядні розбіжності. Однак, незважаючи на це, жодна з партій релігійно-політичного напрямку не представляє реальної сили, здатної впливати на політичну ситуацію в країні.

Це обумовлено рядом недоліків, що допустили представники партій релігійно-політичного напрямку. А саме: у своїй діяльності релігійно-політичні партії занадто слабкі і пасивні і тому не можуть бути серйозними конкурентами інших партій; спостерігається відсутність єдності серед партій релігійно-політичного напрямку. Правоцентристська спрямованість християнських партій в українській державі сприяє відсутності консолідації громадян України навколо суспільно важливих політичних, економічних, духовних і тому подібних проблем.

Надалі, як вважає автор, доля партій, створених за конфесійними ознаками буде залежати, насамперед, від розробки їх ідеології і концепції діяльності, що повинна відрізнятися від світських партій. Шанси релігійно-політичного руху зростуть за рахунок усвідомлення громадянами України певного спільного інтересу - економічного, політичного, етнокультурного у вирішенні сучасних проблем, що нагромадилися.

У другому розділі “Специфіка функціонування релігії в Україні” розкриваються поняття моделі державно-церковних відносин, показана роль релігійного фактора в становленні громадянського суспільства, представлена специфіка становлення і розвитку релігійних мас-медіа в Україні як складових демократії.

У першому підрозділі “Державно-церковні відносини суспільства” ці відносини представлені як один з видів суспільних стосунків, що характеризує рівень, глибину, характер взаємозв'язку церкви, інших релігійних організацій з державою, ступінь їх інтеграції чи дезінтеграції.

Для аналізу державно-церковних відносин було введено поняття моделі. Автор виходить з того, що поняттям моделі державно-церковних відносин охоплюється певна сукупність основних норм, закріплених цивільним правом, законами, іншими нормативно-правовими актами, що регулюють взаємини держави і церкви, відношення державних структур до церкви, а також правове місце церкви, людини (віруючої і не віруючої) у державі й суспільстві.

Дисертант доводить думку про те, що найбільш істотними відносинами між державою і церквою (релігійними організаціями) є економічні, правові, соціально-політичні і деякі інші. Вони допомагають зрозуміти канали взаємодії державних і релігійних структур.

Принципова новація сучасної української моделі державно-церковних відносин, запропонована дисертантом, полягає в тім, що держава і церква визначаються як рівноправні суб'єкти державно-церковних відносин, кожен з який діє в сфері своєї компетенції, взаємно підтримуючи один іншого.

Автором висувається теза про те, що, незважаючи на демократичність законодавства, реально державна політика в Україні не завжди відповідає існуючим правовим нормам. У дисертації аргументовано доводиться, що при реалізації Закону України “Про свободу совісті і релігійні організації” виявився недостатній рівень політичної культури, загальної культури деяких служителів культу, керівників місцевих органів влади, що демонстрували свою нетерпимість до віруючих інших церков, прагнення до монополії у певних регіонах, наприклад, греко-католиків - на заході, православних - на сході і півдні країни.

Автором були виділені деякі основні напрямки, що вимагають удосконалення в даній галузі законодавства: закон повинен зафіксувати ознаки релігійної організації з метою запобігання негативного впливу певних релігійних організацій на фізичний і духовний стан членів суспільства; вимагає перегляду процедура реєстрації статутів релігійних організацій; необхідно упорядкувати відносини держави і церкви в майнових питаннях (визначити об'єкти, які церква бере під оренду й об'єкти, якими церква володіє); переглянути положення почергового користування церковним майном, тому що це сприяє напрузі в міжцерковних відносинах.

Дисертант стверджує, що для реалізації реформування державно-церковних відносин однієї законотворчості і державних заходів, націлених на утвердження свободи совісті і віросповідання, на відповідну перебудову масової правосвідомості в дусі віротерпимості і світоглядно-духовного плюралізму, недостатньо. Вони повинні одержати додатковий імпульси. Їх головними передумовами є формування громадянського суспільства, правової державності, формування такої парадигми мислення, у центрі якої - обґрунтування прав і обов'язків людини і громадянина.

Таким чином, на основі всебічного аналізу процесів, що спостерігаються в державно-церковних відносинах, дисертант прийшов до висновку, що вже сьогодні перед суспільством стоїть задача побудови системи державно-церковних відносин таким чином, щоб в умовах багатонаціональної держави уникнути етноконфесійної напруги. Роль релігії, на нашу думку, полягає, в першу чергу, в здатності бути не тільки свого роду духовним, соціально-політичним “амортизатором” у взаєминах між державою і населенням, але і знаходитися осторонь від держави з погляду політичних інтересів.

У другому підрозділі “Роль релігії в громадянському суспільстві” показано, що розвиток української державності на перший план висунуло проблему становлення громадянського суспільства як сфери відносин вільних і рівноправних громадян в умовах розвитку держави.

Проблематика громадянського суспільства історично розвивалася на стику трансцендентних і соціокультурних понять про індивідуальний і груповий статус людини. Громадянське суспільство охоплює виробниче і приватне життя людей, їх традиції, звичаї, сферу освіти, науки, культури, що знаходяться поза безпосередньою діяльністю держави. Воно має складну структуру і містить у собі економічні, духовні, моральні, релігійні, етнічні, родинні й інші відносини й інститути, неопосередковані державою.

Кінець 90-х років ХХ століття знаменував собою прояв деякого позитивного зв'язку релігійного відродження з процесами становлення в країні громадянського суспільства, оскільки релігійне відродження, вважає автор, з'явилося вказівкою на необхідність більш чіткої ціннісної організації внутрішнього світу людини.

Духовним фундаментом західного громадянського суспільства стала Реформація, що сформувала незалежні від держави соціальні інститути. У той же час становлення громадянського суспільства в Україні має антизахідні тенденції, пов'язані з труднощами становлення незалежних громадських інститутів. Тому, з погляду дисертанта, побудова власного громадянського суспільства в нашій державі вимагає знання не тільки історичного досвіду інших країн, але й врахування власних історичних особливостей розвитку держави.

У східній частині України склалася певна дихотомія між православ'ям і протестантизмом. У західних областях і центральній частині країни спостерігаються гострі конфлікти між православними і греко-католиками, що перешкоджає становленню церкви як важливого інституту громадянського суспільства.

Вихід зі сформованого кризового стану церковно-релігійного життя можна знайти, як пропонують дослідники, і з чим солідарний дисертант, у формуванні національної громадянської релігії як особливого надцерковного ідеологічного утворення, що буде ставити на перше місце національний інтерес, буде покликано орієнтувати всіх громадян країни на сприйняття авторитету своєї держави. У цьому плані, на думку дисертанта, важливою задачею релігієзнавців є розробка концепції громадянської релігії в Україні.

На сучасному етапі релігійні організації мають потенціал для участі в становленні громадянського суспільства, оскільки суспільство має потребу в них як моральній опорі. Релігійна сфера суспільства має свою специфіку, оскільки особливості релігійного світогляду і ролі релігійних організацій у суспільстві істотно виділяють її в структурі соціальних відносин. Основні конфесії зробили значний вклад у формування традицій і культури нашої держави і народів, що мешкають на її території.

На основі проведеного дослідження автором було з'ясовано, що недооцінка міжконфесійного і міжетнічного взаєморозуміння є перешкодою на шляху становлення громадянського суспільства. Роль релігії як фактора суспільно-політичного розвитку і формування громадянського суспільства не обмежується рамками духовно-ідеологічного впливу, важлива роль тут належить інституту церкви.

У третьому підрозділі “Релігія і мас-медіа в українському суспільстві” показано, що статус тієї чи іншої соціальної структури обумовлюється місцем, яке вона займає в потоці масової інформації.

Автором доводиться положення про те, що жодна релігія в конкретних, детермінованих земними реаліями умовах не може існувати без організаційного оформлення на рівні групової чи, навіть, міжособистісної структуризації. Велику допомогу в цьому релігії надають мас-медіа.

Українська релігійно-церковна періодика маловивчене явище. Говорячи про становлення української релігійної преси, у дисертації звертається увага на дві обставини: з одного боку, позитивна роль української церкви, церковнослужителів у розвитку науки, культури, освіти, національно-патріотичному вихованні народу, а з іншого боку - вплив церковної преси на всі сторони життєдіяльності суспільства, у тому числі й на церкву.

Автором визначені наступні причини, що обумовлюють складність у поширенні інформації щодо релігійної сфери: дефіцит підготовлених журналістських кадрів, особливо на регіональному рівні, які б могли неупереджено, політично і конфесійно незаангажовано подавати інформацію про цю складну сферу, що відчутно реагує на журналістські погрішності чи помилки; явна чи схована політизованість владних рішень щодо релігійної сфери, що при своїй латентності надзвичайно ускладнює зображення засобами масової інформації реальних процесів, які відбуваються в церкві, і зачіпають інтереси не тільки церкви, а і суспільства в цілому; конфесійна поляризація значної частини журналістів, що, так чи інакше, впливають на ступінь об'єктивного висвітлення подій і явищ, пов'язаних з релігійно-церковною сферою, міжконфесійними взаєминами тощо; нерівні обсяги присутності різних церков, релігійних організацій у теле- і радіо ефірі, у друкованих ЗМІ.

На думку автора, українське суспільство може бути істотно зацікавлено в продуктивному співробітництві між релігійними організаціями і національними засобами масової інформації як двома впливовими і самостійними інститутами. Тільки такі взаємовідносини перспективні в напрямку співробітництва заради соціальної згоди і духовного прогресу нації.

При дослідженні релігійних мас-медіа в Україні автор прийшов до наступних висновків: система сучасної церковної преси ще не склалася і перебуває в стані формування; церковно-релігійна тематика висвітлюється у світській пресі фрагментарно, відсутній системний підхід; присутня конфесійна заангажованість окремих видань, некваліфікована, упереджена подача матеріалів щодо релігійних і богословських проблем; релігійній преси властивий такі риси, які характеризують церковні структури, що їх заснували - авторитаризм, неприйняття свободи слова в широкому і вузькому розумінні цього терміна, некритичне ставлення до власних недоліків, невміння і небажання говорити з опонентами, мислення комплексами і догмами, некваліфікованість.

У третьому розділі “Релігія як організуючий фактор життя українського соціуму” розкривається роль релігії у формуванні національної ідеї як фактора, що забезпечує саму життєдіяльність суспільства в Україні. Висвітлюються проблеми в релігійному середовищі, а зокрема, міжцерковні протистояння і шляхи їх подолання. Виявляється трансформація релігійних відносин через концепцію стійкого розвитку у сучасних умовах.

У першому підрозділі “Роль релігії у формуванні національної ідеї” автором дається обґрунтування доцільності концептуального розгляду ролі релігії і церкви у процесі державного будівництва.

Українська національна ідея проголошується не як спосіб національного обмеження, а як сучасна перспектива для всіх громадян країни, як рух до всебічної модернізації суспільства з метою досягнення передових рубежів людського розвитку, що має величезний потенціал для об'єднання народу і відновлення його духовної сили. Дисертантом доведено, що в ході розвитку української державності в різні часові періоди практично скрізь неодмінним атрибутом національної ідеї залишалася релігія. У процесі еволюції форм політичного життя на території України, у процесі генезису української національної ідеї цей фактор виявився досить тісно залученим до її політичного змісту.

Автор вважає, що характерною особливістю генезису української національної ідеї є те, що у своєму історичному розвитку вона не набула суто релігійної форми прояву. Сьогодні в Україні звертання до релігії саме як до системи цінностей малоефективне, а можливість консолідації нації на цій основі малоймовірна у внаслідок особливостей історичного розвитку української нації.

Національна ідея - багатоаспектне явище. Отже, як вважає автор, неможливо дати єдине універсальне визначення цього духовного феномена. Наявні в науковій і суспільно-політичній літературі визначення національної ідеї дисертантом були згруповані у певні блоки, пов'язані з тим чи іншим аспектом (баченням, виміром) цього складного духовного утворення, основними серед яких є: гносеологічний (епістемологічний) аспект, соціальний, політичний, аксіологічний, культурологічний аспекти, інтегративне визначення національної ідеї.

У контексті проведеного дослідження релігійна ідея є не теологічною ідеєю, яка сама по собі не вимагає прив'язки до конкретної національний, а є ідеєю, сформульованою внаслідок наявності таких структурних елементів релігії, як релігійні відносини і релігійна діяльність, оскільки вони самі створюють цю національну релігійно-церковну дійсність.

Як і будь-яка ідея, національна ідея є обопільним переходом суб'єктивного в об'єктивне і навпаки. Вона є певним ідеалом, прагненням до ідеалу, мрією, реальною справою (політичною й культурною) щодо реалізації ідеалу як певного стану національного буття, що мислиться і переживається як бажане і належне.

Аналіз релігії в її соціально-історичному бутті показує, що вона має певні можливості для прояву, закріплення і розвитку національного початку в суспільному житті. Навіть світові релігії, незважаючи на їх загальнолюдську спрямованість, несуть у собі відображення національного життя того чи іншого народу. Релігія відтворює в собі певні риси побуту, моралі, культури, традицій народу, тобто основи його національної самобутності. Тому вона виступає і специфічною формою об'єднання, і відчуження людей однієї етнонаціональної приналежності, але різного віросповідання. Отже, релігія як соціальне явище здатне не тільки виконувати роль додаткового фактора етнічної консолідації, але і генератора відцентрових тенденцій у масштабах кожного етносу.

Таким чином, на основі проведеного дослідження автор прийшов до висновку про те, що логіка подальшого розвитку української нації вимагає не тільки етнічної, політичної чи культурний, а і релігійно-церковної консолідації. Мова йде про те, щоб, спираючись на національно-історичну традицію, виробити таку релігійно-церковну концепцію, яка б змогла об'єднати все населення України.

У другому підрозділі “Міжконфесійний діалог - метод формування соціальної стабільності” у систематизованому, цілісному вигляді представлена картина сучасних політико-конфесійних, міжконфесійних процесів, що визначають ситуацію у відповідних сферах сьогодні і мають стійку потенцію до подальшого розвитку.

Релігійне відродження, з одного боку, реабілітувало релігію в суспільній свідомості, призвело до зростання інтересу переважної частини населення до релігійних проблем. З іншого боку, воно породило, актуалізувало цілий ряд суспільно значимих проблем, серед яких найбільш гострими стали проблеми міжконфесійних, міжцерковних, внутрішньо-церковних відносин.

На основі аналізу ситуації в міжконфесійному середовищі автором виявлено, що в залежності від головних причин, що породили міжконфесійні чи міжцерковні конфлікти, на стадії свого розвитку і функціонування конфлікт має деякі стереотипи, що певною мірою цілеспрямовано формуються в сфері групової й індивідуальної релігійної свідомості: по-перше, це конфесійна замкнутість, а нерідко і конфесійна упередженість; по-друге, це конфесіоегоїзм, тобто прагнення будь-яким способом забезпечити своєму віросповіданню привілеї за рахунок інших; по-третє, це конфесіофобізм - взагалі чітко виражене вороже ставлення до інших релігійних напрямків. У міжконфесійному конфлікті, хоча й у завуальованій формі, виявляють себе певні догматичні установки, гіперболізована претензія на релігійну істину.

Автор прийшов до висновку, що з безлічі методів подолання конфлікту найбільш продуктивним є діалог. Активно-творчу роль діалогу як діючого засобу запобігання релігійних, міжконфесійних конфліктів, вирішення розбіжностей, досягнення взаєморозуміння і примирення визнає більшість церков, у тому числі православні й католицькі.

Основними моментами, що характеризують релігійний діалог, на нашу думку, виступають: прямий діалог найбільш ефективний тоді, коли ведеться з залученням посередників, якими можуть виступати іноземні християнські організації чи наукові інституції України; зустрічі представників різних конфесій на сучасному етапі скоріше нагадують розкриття старих проблем, у той час як можливість розв'язати конфлікт, відкладається на далеке майбутнє; діалог часто буває нерівним, дискримінаційним стосовно окремих церков; позиції церков у взаємному діалозі характеризуються відсутністю концептуального бачення майбутнього; діалог йде винятково “зверху”, не торкаючись “низів”; діалог характеризується надмірним конфесіоналізмом духівництва, коли церкви готові скоріше до оборони, ніж до християнського діалогу. При цьому відбувається зміщення акцентів у священному служінні і посилення ролі духівництва як “воїнів церкви” на шкоду їх духовним і пастирським ролям і погрожуючим анальфабетизмом мирян, що стають носіями доктринального неуцтва і заборон, псевдолояльних стереотипів. Розглянувши сутність релігійної конфліктогенності українського суспільства, у дисертації можемо констатувати, що ця проблема має вигляд замкнутого кола. Кожна сторона висловлює власну думку і власне бачення шляхів вирішення конфлікту, але при цьому закрита для яких-або спроб діалогу і компромісу.

Завершуючи дослідження тематики даного підрозділу, дисертант виділяє детермінанти оптимізації розвитку міжконфесійних відносин, що зводяться до наступного: оволодіння неантагоністичними способами розв'язання міжконфесійних конфліктів (компроміс, консенсус, співробітництво, інтегративний спосіб) у процесі їх еволюційної, екуменістичної інтеграції у великі релігійні спільності; модернізація теології в контексті георелігійних тенденцій розвитку сучасної релігійної свідомості; використання суб'єктами соціальної взаємодії неантагоністичних форм і методів взаємовідносин, оволодіння принципами етики толерантності.

У третьому підрозділі “Трансформація релігійних відносин в умовах стійкого розвитку” розкривається сутність концепції стійкого соціального розвитку. Її значення полягає в тім, що вона є певним типом розвитку складної системи (людське суспільство - навколишне природне середовище), яка припускає не тільки підтримку системи в стані динамічної рівноваги, але також її цілеспрямовану зміну на основі застосування досягнень науки і техніки в напрямку, що забезпечує більш стійкий її стан і, одночасно, більш вдале її функціонування в інтересах нинішнього і майбутнього поколінь людей.

При цьому в дисертації основний упор зроблений на виявлення стійкого розвитку політичних і релігійних відносин і проблемах їх модернізації.

Причини сучасної релігійної модернізації, підкреслено в дисертації, носять соціально-індивідуальний характер. Для того, щоб трансформувати його, повинні відбутися не тільки глибинні індивідуальні, а і соціальні зрушення. На думку дисертанта, вихід із кризової ситуації вимагає формування нової системи морально-етичних цінностей, зміни суспільних структур. Глобальна суспільна трансформація, постмодерністські тенденції активно диктують зміни в системі “релігія - суспільство”, а також “реструктурацію” особистості як результату якісних змін у її свідомості.

У свідомості людини технічної цивілізації відбувається подвійний процес - глобалізації й індивідуалізації. Це два різноспрямовані і одночасно взаємодоповнюючі процеси. І той, і інший виводять людину за рамки уявлень, обмежених родиною, містом чи державою. Вона починає відчувати себе громадянином не тільки своєї держави, але й усього світу. Одночасно, вона внутрішньо, психологічно виходить з-під опіки суспільства і держави й усе більше почуває себе автономною особистістю, більш самостійною і відповідальною за свої вчинки. Такий процес індивідуалізації, також можна назвати процесом “поглиблення” свідомості.

Традиційні християнські конфесії, з їх догматизмом і церковними ритуалами, підкреслено в дисертації, вже не задовольняють індивідуалізованої людини. Прилучення до релігій і в цілому до культур інших народів, у тому числі народів, що не входять у західний християнський світ, сприяє розширенню глобальних мереж передачі інформації. У свідомості багатьох людей відбувається зіставлення культур і цивілізацій, робляться спроби з'єднати ідеї, що взяті з різних культурних джерел. Релігія стає провідником нової культури.

Цій новій потребі творчості в духовно-релігійній сфері відповідають нові релігійні рухи, що надають свободу релігійного життя поза традиційними церквами. Тут відбувається трансформація релігії і її пожвавлення в нових формах.

Автор дійшов висновку, що сучасну фазу стійкості релігійних відносин не можна вважати кінцевою і завершальною. Вірніше розглядати її в якості проміжної, що підготовляє (імовірніше всього не відразу, а через ряд наступних ступеней) становлення якісне іншого розміщення світських і релігійних сил, потенціалів і орієнтацій у нашому суспільстві.

Висновки

Проведене дисертаційне дослідження надало можливість вирішити комплекс питань, обґрунтувати і розробити рекомендації і пропозиції щодо функціонування релігії в політичній системі незалежної України. Загальні висновки, одержані в результаті дослідження, такі:

Релігійне життя сьогодні являє собою складну систему відносин, що включені в загальну структуру громадського життя і розвиваються під впливом соціально-економічних, політичних, культурологічних процесів, що знаходяться на перехідному етапі свого розвитку.

В умовах демократизації українського соціуму інституалізація мережі релігійних організацій проходить складно і суперечливо.

Оскільки релігійні організації на сучасному етапі стали інструментом політичних комбінацій і релігійний фактор не діє сам по собі, а постійно взаємодіє з політичним, роль релігійних організацій у суспільно-політичних процесах не можна назвати однозначно позитивною.

Виявлено, що вплив релігії на особистість і суспільство амбівалентний, це відбивається в діалектичному взаємозв'язку її соціальних функцій і дисфункцій.

Міжконфесійному протистоянню сприяла відсутність цілісної науково-обгрунтованої програми щодо відродження релігійного життя.

Релігія в українському суспільстві не є замкнутою, абстрактною, ізольованою системою. Вона включена в європейський і світовий цивілізаційний контекст, змінюється під впливом суспільно-політичних трансформацій глобального масштабу.

Для подолання дестабілізуючих тенденцій функціонування релігії необхідно формування в суспільній свідомості етики толерантності.

Релігійний фактор впливає на міжнаціональні відносини, область культури через діяльність віруючих індивідів, груп, організацій у цих галузях. Відбувається “накладення” релігійних відносин на інші суспільні відносини. Ступінь впливу релігії пов'язана з її місцем у суспільстві, це місце не є постійним, воно змінюється в контексті соціально-політичних процесів соціуму.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Кудояр О.М. Специфічні питання релігійної ситуації в Україні: проблеми сьогодення // Наука. Релігія. Суспільство. - 2002. - №2. - С. 144-149.

2. Кудояр О.М. Роль релігійного чинника в політичному процесі в Україні // Наука. Релігія. Суспільсто. - 2002. - №3. - С. 197-202.

3. Кудояр О.М. Церква і держава: особливості взаємин в Україні на сучасному етапі // Вісник Донецького університету. Серія Б: Гуманітарні науки. - 2002. - №1. - С. 258-264.

4. Кудояр О.М. Релігійний чинник в громадянському суспільстві // Нова парадигма. - 2003. - №30. - С. 203-213.

5. Кудояр О.М. Релігійний фактор у формуванні національної ідеї // Схід. - 2003. - №2(52). - С. 91-95.

6. Кудояр О.М. Православна церква в Україні: стан і перспективи консолідації // Наука. Релігія. Суспільство. Збірник доповідей VІІІ-ї міжнародної науково-практичної конференції “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості”. - Донецьк: ДонДІШІ, 2001. - С. 293-294.

7. Кудояр О.М. Державно-церковні відносини в Україні (ІХ - ХХ ст.) // Християнство на межі тисячоліть (економічні, правові, історичні та культурологічні аспекти). Матеріали Міжнародної молодіжної науково-практичної конференції (15 -16.03 2001 р.). Науковий збірник. - Київ, 2001. - С. 150-153.

8. Кудояр О.М. Держава і християнство: особливості їх взаємин // Будущее туризма - дело молодых: Материалы V Международной научно-практической конференции студентов и молодых ученых (19 - 20 февраля 2002 г.). - Донецк: ДИТБ, 2002. - С. 356-359.

9. Кудояр О.М. Державно-церковні відносини в Україні // Історія релігій в Україні. Праці ХІІ-ї міжнародної наукової конференції (Львів, 20-24 травня 2002 р.). - Кн.ІІ. - Львів: Логос, 2000. - С. 105-110.

10. Кудояр О.М. Роль релігійного фактора у світовій політиці // Социально-политические и культурные тенденции развития в современном мире. Тезисы докладов и выступлений на межвузовской научно-практической конференции студентов и молодых ученых.-Донецк: ДЭГИ, 2003. - С. 54-57.

Размещено на Allbest.ru