Антропологічні основи християнського проповідування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Антропологічні основи християнського проповідування

Київ - 2002

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. В основі християнського світогляду лежить вчення про людину - антропологічна доктрина, зміни в якій відображають соціально-культурні трансформації епохи. Одним із найбільш значимих інструментів формування конфесіональної самосвідомості є християнське проповідування. Це обумовлює потребу вивчення антропологічних основ проповідництва для аналізу процесів формування християнського світогляду, оскільки проповідь у сучасному християнстві є для християн усіх конфесій головним засобом формування й змін християнського уявлення про людину у свідомості віруючих.

Проповідь - найбільш динамічна частина церковного ритуалу. Саме в ній відображаються модерністські ідеї, що торкаються як «вертикального», так і «горизонтального» богослов'я, християнських догматів і соціально-політичних, морально-етичних поглядів сучасного християнина. Оскільки проповідь об'єктивно виражає найбільш істотні процеси, які відбуваються в релігійно-церковному комплексі християнства, то її вивчення є необхідною складовою філософсько-релігієзнавчого дослідження християнських конфесій в сучасній Україні.

В складну для християнства сучасну епоху зміст проповіді стає більш богословсько насиченим, максимально наближається до офіційної церковної доктрини. Проповідь не тільки знайомить християнина з основними істинами віровчення, але прагне передати нюанси соціального вчення, які відрізняють соціальні доктрини різних християнських конфесій. На відміну від суто богословських праць, проповідь є одним із масових і «споживаних продуктів культури» (Ле Гофф), гнучко пристосовується до рівня слухачів, тому аналіз антропологічних основ конфесійного проповідництва ми вважаємо необхідною складовою сучасних досліджень світоглядних трансформацій, які відбуваються в сучасному християнстві. Оскільки завданням проповідника є дати як теоретичне, так і практичне знання того, яким чином істини віровчення повинні бути реалізовані у житті кожного віруючого, то актуальним постає аналіз саме тих моральних і соціальних ідеалів, втілення яких проповідник пропонує своїй пастві як нормативну програму, тому що така програма відображує сучасний конфесійний антропологічний ідеал.

Дослідження сучасної християнської проповіді дозволяє з'ясувати прийоми і методи «прикладної християнської антропології», «практичного богослов'я». Аналіз змін тематики і форм конфесіонального проповідування дозволяє фіксувати зміни у системі ціннісних уявлень християнства як складову складного процесу трансформації менталітету сучасної людини в цілому, що додає темі дослідження філософсько-антропологічну актуальність.

Проповідь виконує функцію сполучної ланки між двома рівнями релігійної свідомості - буденним і теоретичним (богословським), є найефективнішим засобом впливу на великі маси віруючих, одним із найавторитетніших джерел релігійної інформації. Тому актуальним є дослідження змісту християнського проповідництва, яке постає одним із основних каналів релігійної комунікації.

Розквіт християнського проповідування, який ми спостерігаємо в сучасній Україні, потребує незаангажованого релігієзнавчого осмислення, що дасть можливість розкрити основні тенденції зміни образу людини в сучасній християнській антропології як наслідок трансформацій конфесійного богослов'я на початку нового тисячоліття.

Актуальності запропонованій темі додає ще і те, що дослідження проблем християнського проповідництва за останні 15 років у вітчизняному релігієзнавстві не проводилися, новації у проповідницькій діяльності християнських церков в Україні не були об'єктом філософсько-релігієзнавчого аналізу. Порівняльний аналіз антропологічних основ християнської проповіді як засобу формування світогляду віруючих основних християнських конфесій України не проводився, хоча у вітчизняному релігієзнавстві склалися всі підстави для такого дослідження.

Ці фактори, так само як і багаторічний досвід автора як педагога, який працює із християнською молоддю, з одного боку, і як віруючої людини, яка віддала проповідницькій діяльності більше 20 років, з іншого боку, обумовили актуальність теми дослідження у вітчизняній релігієзнавчій науці й особисту зацікавленість автора у розгляді даної теми.

Зв'язок дослідження з науковими програмами. Дисертаційне дослідження проводилося у системі досліджень Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України згідно з плановими темами «Релігія в умовах модерну і постмодерну (християнський аспект)» (0101U002660) і «Тенденції розвитку релігії і релігійності в українському суспільстві» (0101U002661).

Мета і завдання дослідження: Метою дослідження є виявлення антропологічних основ сучасного проповідування основних християнських конфесій, представлених в Україні - православ'я, католицизму та протестантизму.

Ціль дисертації конкретизується у часткових дослідницьких задачах, постановка і вирішення яких обумовлені станом і рівнем розробленості даної проблеми в науковій літературі:

· відтворити біблійний образ людини та створену християнством на його основі систему антропологічних, етичних і соціальних поглядів як загальну змістовну базу православного, католицького і протестантського проповідувань;

· на основі аналізу сучасного християнського проповідування в Україні виявити основні напрямки розвитку християнської антропології в цілому та її конфесійних різновидів;

· виділити в соціальних концепціях християнських церков концептуальні антропологічні категорії - основи конфесійного проповідництва;

· виявити конфесійні відмінності проповідування через практичне вираження в проповіді розуміння природи людини і ступеня її спотворення внаслідок гріхопадіння, у пропонованих проповідниками спасіння, у пропагованому ставленні до смерті, до праці і мирської активності, багатства і бідності, у принципах, на яких християнам слід будувати взаємини й відносини із суспільством;

· побудувати на основі якісного контент-аналізу конфесійних проповідей принциповий антропологічний інваріант конфесійного християнського проповідування.

Об'єктом дисертаційного дослідження є тексти проповідей трьох основних християнських конфесій сучасної України - православ'я, католицизму та протестантизму.

Предметом дослідження є антропологічні основі християнського віровчення в тому вигляді, як вони проголошуються сьогодні в конфесійному проповідуванні.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження має міждисциплінарний характер і тому вироблялося на стику філософських і богословських наук: філософської антропології та релігієзнавства, з одного боку, і теологічної антропології, гомілетики і екзегетики - з іншого.

Комплексний характер дослідження обумовив звертання до загальних і конкретно-наукових методів релігієзнавчого дослідження, а саме: до філософського (виокремлення базових положень християнської антропології) та структурно-функціонального (дослідження принципів побудови християнської проповіді) аналізу, синтезу (формування антропологічної концепції християнства) індивідуалізації (виокремлення конфесійних інваріантів сучасної християнської проповіді), узагальнення (аналіз «норми» у християнському проповідництві). Використано також історичні (аналіз розвитку загальнохристиянських і конфесійних антропологічних концепцій), конкретно-соціологічні (анкетне опитування протестантських проповідників), текстологічні (аналіз текстів проповідей, богословських творів), теоретичні та емпіричні методи дослідження. При аналізі релігійних текстів автор прагнув дотримуватися принципів об'єктивності, дескриптивно-історичного раціонального осмислення релігійних феноменів, аконфесійності, які є традиційними дослідницькими принципами у вітчизняній релігієзнавчій школі.

Основним дослідницьким методом був обраний якісний контент-аналіз. На відміну від кількісного контент-аналізу, який виявляє частоту прояву в тексті визначених характеристик змісту, якісний контент-аналіз дозволив зробити висновки на основі наявності/відсутності в аналізованому тексті визначеної значеннєвої характеристики змісту. Якісний контент-аналіз головну увагу приділяє позамовній реальності, яка стоїть за текстом. Ця особливість методу робить його придатним для дослідження антропологічних аспектів християнського проповідування. За допомогою якісного контент-аналізу визначені не тільки характеристики текстів християнських проповідей, але й особливості всього комунікаційного процесу: соціальні орієнтації та установки комунікатора (творця тексту проповіді); цінності і норми, поширювані через проповідь, ефективність їх сприйняття у різних аудиторіях віруючих.

Наукова новизна дослідження. Біблійне вчення про людину та конфесійна соціальна доктрина формують антропологічні основи сучасного проповідування в основних християнських конфесіях. Конфесійні розбіжності в прийомах і методах проповідування відносно загальної «норми» християнського проповідування, яка зафіксована гомілетикою, дозволяють ввести поняття «конфесійні інваріанти» сучасної християнської проповіді. Виокремлені конфесійні інваріанти сучасного християнського проповідництва є відображенням процесів трансформації конфесійних традицій проповідування відповідно до «виклику часу».

Використання автором методології контент-аналізу стосовно антропологічних особливостей християнського проповідування дало можливість сформулювати теоретичні положення, які мають наукову новизну і виносяться на захист:

· загальною змістовною базою православного, католицького і протестантського проповідувань є біблійне вчення про людину, в якому містяться наступні принципові християнські антропологічні концепції:

- створення людини, у якої образ Божий сяяв у всій його досконалості;

- гріхопадіння, яке стало причиною втрати цього образу;

- спасіння, яке розуміється як повернення до первісного образу чи знаходження його знову;

- свобода вибору людини і зв'язані з нею релігійно-філософські доктрини теодицеї й антроподіцеї;

· конфесійні антропологічні доктрини інтерпретують загальнохристиянські антропологічні концепції, актуалізуючи визначені їх положення стосовно конфесійних потреб, що, у свою чергу, обумовлені соціально-історичною ситуацією розвитку конфесії;

· конфесійне християнське проповідництво при побудові проповіді спирається на вчення про людину у тому вигляді, у якому воно представлено в соціальної доктрині церкви, яка являє собою конфесійну інтерпретацію християнського антропологічного вчення стосовно задач конфесії в сучасних умовах;

· конфесійні відмінності антропологічних аспектів сучасного християнського проповідування обумовлено розходженнями соціальних доктрин християнських церков, які визначають, образ людини, пропагований у конфесійній проповіді як зразок для наслідування;

· на основі проведення якісного контент-аналізу конфесійних проповідей виявлено принциповий антропологічний інваріант сучасного православного, католицького і протестантського конфесійного проповідувань, що є основою для їх зіставлення та порівняльного аналізу.

Теоретичне значення дисертації визначається можливостями філософсько-релігієзнавчого аналізу християнського проповідування, які відкриваються завдяки використанню автором нових підходів до рішення поставлених наукових завдань, заснованих на аналізі антропологічних основ проповідування. Доведено методологічну ефективність розробленої та апробованої в ході дослідження методики контент-аналізу антропологічних основ християнського проповідування у філософській антропології і релігієзнавстві.

Осмислення конфесійного проповідування крізь призму сучасної християнської антропології та соціальних доктрин християнських церков дає можливість проводити порівняльний контент-аналіз християнських проповідей різних конфесій, розширює теоретичну і методологічну бази не тільки філософсько-релігієзнавчого, але й соціологічного та порівняльно-історичного аналізу християнської проповіді.

Практичне значення дисертації. Матеріали і висновки дисертації можуть бути використані при читанні лекцій з філософії релігії, філософської антропології, релігієзнавства, історії і соціології релігії, спецкурсів з християнської гомілетики і екзегетики, а також культурології.

Зв'язок проблем сучасного християнського проповідування із соціальними доктринами і практикою християнських конфесій у сучасній Україні, із проблемами національної духовності, робить дисертацію актуальною для широкого кола фахівців, які займаються соціокультурними проблемами українознавства. До тексту дисертації можуть звертатися представники державних установ, мас-медіа, при вирішенні та висвітленні проблем, пов'язаних із християнським проповідуванням на території України.

Апробація дослідження. Результати роботи над темою цілком відображені в публікаціях дисертанта загальним обсягом 3 друк. арк. Апробація результатів дослідження відбувалася також за допомогою участі дисертанта у міжнародних, всеукраїнських і регіональних наукових конференціях, зокрема, у міжнародній науковій конференції «Адвентизм у контексті історії України» (Київ, вересень 1996), у міжнародній науково-практичній конференції «Християнство і духовність» (Київ, грудень 1998), у 27 Міжнародному семінарі «Інтеграція віри та освіти» (Муак Аик, Тайланд, 2000), у всеукраїнській науково-практичній конференції «Християнство і мораль» (Тернопіль, листопад 2001), міжнародній науковій конференції «Українське релігієзнавство: історія, стан, перспективи» (Київ, лютий 2002), міжнародному семінарі керівників освіти (Салоу, Іспанія, квітень 2002), у Першій Міжнародній конференції, присвяченій спадщині Е. Уайт та історії адвентизму (Батл Крік, США, травень 2002), міжнародній науковій конференції «Людина у світі духовної культури» (Київ, травень 2002).

Дисертація обговорювалася на засіданні Вченої ради Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України.

Структура дисертації. Мета і характер дослідження зумовили послідовність і логіку викладу матеріалу. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновку і списку основної використаної літератури.

У першому розділі розглядається сучасний стан дослідження антропологічних проблем християнського проповідування. Аналізуються провідні філософські і богословські підходи до проблеми людини і виховання сучасного християнина завдяки проповіді. Автор показує перевагу антропологічного підходу як методологічної основи аналізу вкрай неоднорідних зразків сучасного християнського проповідування.

У другому розділі дисертант переходить до аналізу біблійного вчення про людину як антропологічної основи християнської проповіді. Дається аналіз концепції людини в християнській теології і показується наступність основних конфесійних антропологічних концепцій християнства. Розглядаються соціальні концепції ведучих християнських церков як змістовної основі та джерела відповідей на проблеми сучасності в конфесійному проповідництві.

У третьому розділі розглядаються проблеми гомілетики, яка визначає нормативні характеристики християнської проповіді як засобу формування антропологічних уявлень віруючого. Виділяється й аналізується конфесійний інваріант проповіді у православ'ї, протестантизмі та католицизмі як засіб трансляції, формування конфесійних антропологічних поглядів. Окремо розглядаються трансформації християнської проповіді в сучасній Україні.

Зміст роботи подається на 182 сторінках, список використаних джерел включає 193 найменування.

біблійний православний проповідування християнський

Основний зміст роботи

У вступі визначається вибір теми дисертації, її актуальність і ступінь наукової розробленості, формулюється мета і задачі, наукова новизна дослідження, розкриваються методологічні підстави й обґрунтовується логіка структури дисертації, визначається науково-теоретична і практична значимість дослідження.

У першому розділі «Методологічні аспекти християнського проповідування» розкриваються методологічні підстави проведеного дослідження, аналізуються його конкретні методи, окреслюється джерельна база роботи.

Дисертаційне дослідження вимагало розгляду основних підходів до проблеми людини в сучасних гуманітарних науках, таких як філософська антропологія, психологія, соціальна філософія, з метою виявлення можливості їх використання для аналізу антропологічних основ сучасного християнського проповідування. Було розглянуто також теологічні підходи до проблеми людини, тому що ці уявлення лежать в основі значеннєвого змісту пастирського вчителювання всіх конфесій.

Оскільки релігійна проповідь декларує і пропагує конфесіональний світогляд, формує і закріплює його у свідомості слухачів, було проаналізовано особливості релігійного світогляду, виокремленні в сучасній філософії релігії і релігієзнавстві. Антропологічні аспекти християнського проповідництва розглядалися автором із позицій Київської світоглядно-антропологічної школи, представники якої (В. Шинкарук, М. Попович, В. Табачковський, С. Кримський, І. Бичко й ін.) плідно досліджували антропологічні проблеми крізь призму світоглядного підходу, коли сутність світогляду розуміється як спосіб людського самовизначення в структурі буття.

У вітчизняному релігієзнавстві «антропологічний поворот» пов'язаний з іменами А. Колодного, П. Яроцького, М. Заковича, Б. Лобовика, та ін., котрі першими стали розглядати релігію в контексті культури, досліджувати проблеми релігійної картини світу, релігії та національної духовності. Фундаментальні праці Київської світоглядно-антропологічної школи і концептуальні розробки сучасного українського релігієзнавства є методологічною базою міждисциплінарного дослідження антропологічних основ християнського проповідування. Методологічні релігієзнавчі принципи дисертант почерпнув із праць вітчизняних релігієзнавців та філософів релігії: А. Колодного, П. Яроцького, М. Заковича, Б. Лобовика, Л. Филипович, О. Сагана, І. Богачевської та ін. Враховувалися також гносеологічні та історіософські досягнення вітчизняного академічного релігієзнавства.

Осмислюючи історичні аспекти проблеми християнського проповідування в Україні, автор звертався до методологічних принципів праць В.Нічика, В. Горського, В. Климова, а також О. Сарапіна, С. Головащенко, які розглядають філолофсько-антропологічні і теологічні аспекти філолофсько-теологічної спадщини представників Київської релігійно-філософської школи.

Дисертаційне дослідження спирається також на християнське богослов'я, яке має фундаментальні теологічні розробки з проблем християнської антропології та багатовікові методологічні традиції гомілії, зокрема на традицію українського православного богослов'я, специфічні риси якого - гуманізм, людяність і кордоцентризм.

Концептуальною основою антропологічних пошуків українців традиційно є філософська спадщина Платона, Арістотеля, Августина Аврелія і Фоми Аквінського, отців грецької церкви Климента Олександрійського, Ісака Сирина, Макарія Великого, а також вітчизняних мислителів - митрополита Іларіона Київського, С. Оріховського, І. Вишенського, М. Смотрицького та ін. Основи української філолофсько-теологічної традиції вивчення людини були закладені в XVII ст. професорами Києво-Могилянської академії - К. Саковичем, І. Гизелем, С. Яворським, Ф. Прокоповичем, Г. Кониським і продовжені релігійно-філософською школою Київської духовної академії (В. Карпов, О. Новицький, Й. Михневич, С. Гогоцький). Вершиною української християнської антропологічної думки стала антропологічна концепція П. Юркевича.

Представників української релігійної філософії поєднує спільність історико-філософських орієнтацій та напрямку синтезу антропологічних ідей світової філософської думки. Київські філософи прагнули синтезувати ідеї західної філософії - схоластів, а пізніше - німецьких філософів (Шеллінг, Гегель, німецькі містики). Разом з тим взаємодія з вітчизняною духовною традицією повертала їх до східної патристики та її філософських джерел (Арістотель, християнізований неоплатонізм, ісіхасти).

Тема дослідження торкається психологічного аспекту розгляду антропологічних проблем християнського проповідування. У даному розділі дисертації на основі концепції «християнської психології» Б. Бартуся розглядаються основні напрямки вирішення проблеми людини в сучасній психології.

Християнське проповідництво достатньо рідко було як у радянському так і у вітчизняному релігієзнавстві предметом дослідження. Роботи М. Гордієнко, В.Нікітіна, О. Осипова, Є. Степанова, Г. Цвєткова й ін., які критикують проповідницьку діяльність Російської Православної Церкви, мають цінність для осмислення сутності й еволюції церковного проповідництва радянської епохи, розкривають основний зміст православної проповіді у 60-70 роки. Однак вони проведені з атеїстичних марксистських позицій і базуються на матеріалах соціологічного вивчення проповідництва в рамках православних єпархій, що не дає цілісного представлення про роль проповіді в релігійно-церковному комплексі християнства.

Велике значення для дослідження проповідницької діяльності російського православ'я мали праці з проблем православного модернізму. Дослідження Ю. Зуєва, Ю. Калініна, М. Копаниці, Н. Красникова, М. Новикова, В. Танчера, Л. Шапошнікова й ін. хоча й не присвячені безпосередньо вивченню церковного проповідництва, але аналіз соціально-політичних і морально-етичних доктрин православ'я багато в чому базується саме на змісті церковної проповіді.

У працях А. Дубини, А. Симончика, Д. Степаненка та ін. порушено лише окремі аспекти даної проблеми, пов'язані з аналізом змісту церковної проповіді в 1960-1967 рр. у приходах, які знаходяться на території УРСР. Наукові дослідження щодо вивчення проповідницької діяльності Російської Православної Церкви в союзному масштабі не проводилися.

Трансформації християнського світогляду і християнської релігійності в сучасній Україні, які відображаються в зміні тематики і прийомів конфесіонального проповідування, вимагали вироблення нової методології дослідження, в основу якої покладені принципи якісного контент-аналізу. Контент-аналізу протестантської проповіді присвячено декілька праць В.Єленського і В. Мельника (Любащенко). Соціологічні методики аналізу сучасного християнського проповідництва в Україні автор будував на принципах, сформульованих у роботах Н. Новиченко. Виконані на високому релігієзнавчому рівні більше 15 років тому, вони і сьогодні зберігають методологічну актуальність. У дослідженні пропонуються методологічні принципи і конкретна методика контент-аналізу антропологічних основ християнської проповіді, яка може бути застосована до текстів проповідей будь-якої християнської конфесії.

Принцип застосування контент-аналізу до християнського проповідування полягає в наступному. Робиться вибірка з текстів проповідей конкретної церкви. Одиниці вибірки визначає антропологічна проблематика. Установлюються частотні характеристики одиниць вибірки та їх статистичних кореляцій. На цій основі складається реферат текстів конфесійних проповідей, який відбиває конфесійне розуміння антропологічних аспектів віровчення. Такий реферат більш об'єктивний, ніж аналіз індивідуального розуміння антропологічних проблем проповідниками, тому що ними охоплений значно більший масив текстів, ніж може сприймати окрема людина, і статистичні кореляції між різними одиницями змісту, даними у тексті, надійніше відбивають зміст, який може бути даний в особистому розумінні окремої людини.

Цей принцип дозволяє не тільки аналізувати вже наявні тексти, але й спеціально створювати тексти для контент-аналізу: анкетні опитування суспільної думки. Була складена анкета «Проповідь як засіб формування властивостей християнського ідеалу людини в сучасного віруючого». Анкетування проводилося серед священнослужителів протестантських церков АСД, ЄХБ і п'ятидесятників з усіх регіонів України. Опитані були 350 чоловіків у віці 21-60 років, з освітою від неповної середньої до вищої, які проповідують у всіх регіонах України. Це дозволило простежити думку практикуючих проповідників, проаналізувати сучасний стан протестантського проповідування в Україні і ставлення протестантів до даної проблеми.

Контент-аналіз дав можливість проаналізувати і стан аудиторії віруючих яка сприймає християнську проповідь. Генералізація принципів контент-аналізу стосовно аудиторії проводилася на основі «системи загальних місць» Ласуелла. Ці загальні місця, за якими повинен проводитися контент-аналіз тексту, дозволяють оцінити не тільки характеристики однієї групи текстів християнських проповідей, але й всієї сукупності текстів християнських проповідей, які циркулюють у суспільстві. Виділення системи загальних місць християнської проповіді вироблялося на основі аналізу християнської гомілетики, яка у даній методиці задає систему базових норм і зразків християнської проповіді як виду ораторського мистецтва і жанру богословської літератури.

Дослідження вимагало аналізу трансформації ораторської мови християнського проповідника в умовах масової комунікації, тому що масова інформація поряд із писемною формою мови ввела й усне мовлення не тільки через електронні засоби, але й у безпосереднє спілкування. Тому для вивчення проблем впливовості й ефективності мови проповідника було використано дослідницькі принципи теорії комунікацій, сформульовані В. Шрамом.

Застосування в дослідженні християнської проповіді принципів контент-аналізу Карні, які походять від ідеї фанероскопії Пірса, і співзвучній їй концепції Перельмана, дозволило вийти на генеральну антропологічну модель християнства, реалізовану в конфесіональній антропології, базові положення якої озвучуються у проповіді.

Джерельну базу дисертації умовно можна розділити на три групи:

1. Конфесіональні християнські джерела, які містять антропологічні концепції християнських церков, - куди входять тексти Біблії, конфесіональні віроповчальні документи (енцикліки Римських пап, постанови Синодів, Соборів, звернення православних ієрархів тощо).

2. Антропологічні праці як конфесійних, так і позаконфесійних філософів, які стоять на християнських позиціях.

3. Тексти проповідей, а також конфесійні посібники із гомілетики та екзегетики, збірки християнських проповідей різних конфесій, матеріали християнської періодики, тексти радіопроповідей, проповіді, представлені в мережі Інтернет і т. п.

Підбір релігійних і богословських текстів визначався не конфесійними пристрастями автора, а ступенем розробленості антропологічної тематики і доступністю конфесійної проповідницької літератури.

У дисертації використано результати аналізу матеріалів соціологічних досліджень із вивчення проповідницької діяльності РПЦ, АСД, ЄХБ у різних регіонах України, проведеним автором. Вцілому піддано аналізу 1200 церковних проповідей, прослуханих і опублікованих з 1991 по 2002 рр. Проаналізовано велику кількість релігійної літератури, яка стосується різних сторін проповідницької діяльності церков, християнські періодичні видання.

Аналізу антропологічної моделі християнства присвячений другий розділ дисертації «Християнська антропологія як основа християнської проповіді», яка складається із двох параграфів.

В першому параграфі «Концепція людини в християнській теології» даний аналіз біблійного вчення про людину як фундаменту християнських світоглядних уявлень про людину, її місце у світі, зміст і призначення людського життя. Виділяються ключові концепти, загальні для християнської антропології:

- створення людини, у якої образ Божий сяяв у всій його досконалості;

- гріхопадіння, яке стало причиною втрати цього образу;

- спасіння, яке розуміється як повернення до первісного образу чи знаходження його знову;

- свобода вибору людини і зв'язані з нею релігійно-філософські доктрини теодицеї й антроподіцеї.

Простежено трансформації біблійних антропологічних принципів у християнському богослов'ї, виявлено конфесіональні розходження антропологічних поглядів католицтва, православ'я і протестантизму. Християнські конфесіональні погляди на людину мають загальну підставу - біблійну історію. Це дає підставу говорити про існування християнської антропологічної концепції в цілому. Але кожна конфесія на основі власної інтерпретації цієї історії створила свій варіант християнської антропології, актуалізуючи саме ті етапи біблійного шляху людини, які найповніше показують її специфічне розуміння християнства. Кожна конфесія бачить свої шляхи повернення людині втраченого в результаті гріхопадіння «образу і подоби Божої», пропонує свої рецепти лікування вад сучасного суспільства, свої правила поведінки в боротьбі за спасіння. Тому при аналізі конкретної проповіді необхідно враховувати конфесійну антропологічну доктрину тієї християнської деномінації, до якої належить проповідник, тому що змістовною основою проповіді є саме конфесійна інтерпретація християнського вчення про людину. Базові положення цього вчення незмінні для усіх християнських конфесій, але це не означає, що конфесійні антропологічні уявлення про людину не зазнають соціально-історичних трансформацій. Вони відбиваються в соціальних доктринах християнських церков - ще одній змістовній основі сучасного християнського проповідництва.

Їхньому аналізу присвячений другий параграф розділу - «Соціальна доктрина церкви як антропологічна основа сучасного проповідування», у якому розглядаються соціальні вчення протестантизму, що послужили основою формування «протестантської етики», Соціальна доктрина католицької церкви аналізується на основі енциклік Римських пап, православна соціальна доктрина досліджується на основі «Основних положень соціальної концепції Руської Православної Церкви». Під християнським соціальним вченням дисертант має на увазі сукупність соціально-філософських (взятих, по суті, із соціальної природи людини) і соціально-теологічних (взятих із християнського вчення про спасіння) знань про сутність і пристрій людського суспільства, про випливаючі звідси і застосовані до конкретних суспільних відносин норм, задач християнської церкви.

Метою соціальної доктрини будь-якої християнської конфесії є формування системи конфесіональних поглядів, яка охоплює всі сторони життя людства на межі тисячоріч - від глобальних процесів у світовому співтоваристві до соціальних вимог окремого індивідуума. Соціальна доктрина кожної християнської церкви є, по своїй суті, «прикладною християнською антропологією», «практичним богослов'ям», керівництвом для віруючого, котре дозволяє з конфесійних позицій розуміти що відбувається, одержати універсальні відповіді на хворобливі питання буття, знайти стійкі моральні та поведінкові орієнтири в сучасному світі. Основним способом доведення змісту соціальної доктрини до віруючих є проповідництво. Будь-яка проповідь, навіть екзегетична, заснована винятково на тексті Священного Писання, тією чи іншою мірою будується на соціальній доктрині конфесії.

Теологічна значимість християнського соціального вчення обгрунтовується п'ятьма принципами, які чіткіше сформульовані католицизмом, але не мають принципових відмінностей в інших християнських церквах:

а) людина - подоба Бога, врятована кров'ю Христа і покликана до вічного зв'язку з Богом. Її не можна принизити до предмету та засобу державних, суспільних чи економічних процесів. Тому що «порядок речей повинний бути поставлений на службу порядку людей, а не навпаки» («Gaudium et spes»). Любов до Бога і до ближнього - головна заповідь Нового Завіту;

б) Христос врятував людину як цілісність також і тому, що вона (людина) співвіднесена з Ти та із соціумом. Було б небезпечним спрощенням християнського вчення про людину бачити в неї тільки покликаного Богом одинака;

в) на противагу розповсюдженому супернатуралізму, християнське соціальне вчення підкреслює, що й після гріхопадіння людини існує те, що ґрунтується на соціальній природі людини, тобто бажаний Богу соціальний лад. Цей суспільний лад, його підтримка і його завершення «по рятівних приреченнях Євангелія», його творення у світлі християнського вчення є предметом християнського соціального вчення. Бог не віддав занепавший світ своїм супротивникам;

г) з погляду Спасіння, суспільним умовам належить величезне значення внаслідок нашої залежності від навколишнього середовища, оскільки людей, що знаходяться в соціальних умовах, у яких вони живуть і в які вони включені з дитинства, часто відволікають від творення добра і підштовхують до зла. Порушення богоугодного порядку дійсно надзвичайно затруднює величезну кількість людей робити необхідне - їх вічнє Спасіння. Умови, що суперечать Спасінню, наприклад, стан убогості в деяких країнах, - це нещастя, які волають про допомогу не тільки у формі соціальної критики та милостині, але й у формі перетворення суспільства на принципах християнського соціального вчення. Боротьба з бідністю, голодом, хворобами, нестатком і убогістю - християнський обов'язок. Відоме відмовлення від боротьби було б не християнським підпорядкуванням волі Бога, а фаталістичним квієтизмом;

д) через те, що Христос став людиною, християнське соціальне вчення є складовою частиною християнського вчення про людину. Слово Боже, приймаючи людську природу, включається в історичне і соціальне життя людства, так що християнин, який не використовував би силу віри в питаннях устрою в суспільному житті, робив би зрадництво стосовно Боголюдини. Протиставлення Церкви і світу, Церкви і держави, милості Божої і природи, віри і знання з погляду сучасного християнства не мають бути зрозумілі так, нібито Церква знаходиться поза світом. Церква і світ пронизують один одного. Церква не тільки веде - знаходячись на периферії - діалог зі світом, але знаходиться сьогодні в центрі світу з метою порятунку як «закваска» (Мф 13:33), як «сіль землі» (Мф 5:13), як «добре насіння на полі своєму» (Мф 13:24), як «світло світу» (Мф 5:14). У результаті пришестя Христа людська історія була включена в божественний промисел Спасіння. Через становлення людиною Бог додав людському життю той вимір, який був задуманий ним спочатку.

З усіх християнських віросповідань католицизм має найбільш розвинуту і деталізовану соціальну доктрину. Однак це не дає йому серйозних переваг перед іншими християнськими Церквами. Кожна з них має власний досвід у справі євангелізації, краще орієнтується в духовних і соціальних потребах своїх віруючих, має можливість творчо осмислити позитивний досвід інших церков. Порівняльний аналіз соціальних доктрин основних християнських конфесій дозволив виявити загальні для всіх християнських церков соціальні задачі (миротворення, турбота про суспільну моральність, справи милосердя і добродійності, соціальні програми, діалог з державною владою, підтримка родини, материнства і дитинства, економічна діяльність на користь Церкви і т. п.), загальні проблеми (криза християнської моралі, нетрадиційна релігійність і т. п.) і необхідність прийняти виклик часу (екологічна криза, глобалізація, секуляризація суспільства), які стоять перед будь-якою християнською громадою, визначають сьогодні і будуть визначати в найближчому майбутньому змістовну основу християнського проповідництва.

У третьому розділі дисертації «Проповідь як засіб формування антропологічних уявлень віруючого» розглядаються прийоми і методи християнського проповідування, нормативні характеристики християнської проповіді і їх сучасні конфесійні інваріанти, отримані на основі контент-аналізу текстів проповідей християнських Церков.

Перший параграф розділу - «Гомілетика як богословська теорія християнського проповідування». У ньому автор звертається до історії християнського проповідництва з метою аналізу антропологічних аспектів християнської проповіді, її ролі у формуванні християнських антропологічних представлень у віруючого. Вказуються засоби, прийоми та методи, якими проповідник формує у свідомості віруючого християнський образ людини. Аналіз основних концептуальних положень християнської гомілетики й історичних віх її розвитку дозволяє прийти до наступних висновків:

· Гомілетика за свою багаторічну історію розробила основні богословські принципи християнського проповідування, які перетворили гомілетику в особливий вид християнського мовного мистецтва, спрямований на передачу аудиторії істин християнської віри.

· Гомілетика надає проповідникові оптимальні методи і докладно розроблені прийоми проповідування, які враховують соціальні й особистісні особливості аудиторії, різні види її мотивації щодо сприйняття проповіді.

· Гомілетика розробила звіт морально-етичних і поведінкових вимог, яким зобов'язаний відповідати проповідник. Невідповідність їм робить проповідницьку діяльність неефективною.

Контент-аналіз посібників з гомілетики провідних християнських конфесій показав, що богословські принципи проповідування всіх християнських конфесій, так само як і вимоги до проповідника, практично збігаються. Методи і прийоми проповідування відрізняються незначно. Однак ступінь наданої проповіднику за кафедрою свободи в християнських конфесійних гомілетиках різна. Найбільш консервативними стосовно прийомів і форм проповіді виступають православні гомілетики, католицькі посібники допускають більшу волю проповідника в стилі і манері викладу, у той час як протестантські посібники з гомілетики надають проповідуючому простір для ініціативи, який іноді провокує відхід від фундаментальних богословських основ християнського проповідництва, і тим самим позначається на ефективності проповідництва.

Таким чином, християнська гомілетика може бути охарактеризована як дисципліна, яка формує норми християнського проповідування. Тому при проведенні контент-аналізу конфесійних проповідей гомілетику тієї чи іншої конфесії можна використовувати як нормативну основу, проповідницькі відхилення відносно якої можна розглядати як зміни щодо конфесійно закріпленої «норми» у проповіді.

Другий параграф «Конфесійні інваріанти християнського проповідництва: антропологічний аспект» на підставі проведеного контент-аналізу розглядає антропологічні особливості сучасної православної, католицької і протестантської проповідей. Виділено загальні місця у проповідях трьох основних християнських конфесій.

У висновках проведеного дослідження визначаються перспективні напрямки подальшого вивчення християнського проповідування, його антропологічні особливості у світлі соціальних доктрин християнських конфесій на підставі методологічних принципів контент-аналізу із застосуванням методики такого аналізу, запропонованої автором.

Размещено на Allbest.ru