Богословський трактат О.С. Хомякова "Церква одна"

"Нікео-Констаитинопольский символ". Сім таїнств, які кожен дійсно віруючий християнин має сповідувати: хрещення, євхаристія, висвячування, миропомазання, шлюб, покаяння та єлеосвячення. Виокремлення таїнства хрещення. Релігійний світогляд Хомякова.

Рубрика Религия и мифология
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 27.09.2013
Размер файла 21,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Богословський трактат О.С. Хомякова "Церква одна"

хомяков таїнство хрещення церква

Актуальність теми полягає в тому, що катехізичний трактат Хомякова в нашу епоху приймає нове, суто сучасне звучання: він протистоїть, з одного боку, усім спробам розколу Церкви; з іншої спробам «з'єднання» нібито розділених Церков. На безплідність як того, так і іншого вказує сама назва трактату: «Церква одна».

Цей трактат хоча невеликий за розмірами, але заслуговує великої уваги, тому що це була перша і, мабуть, єдина спроба з боку слов'янофілів визначити і привести в систему свої богословські погляди.

Метою статті полягає в проведенні аналізу богословського трактату О. Хомякова «Церква одна».

Єдність Церкви для Хомякова є невід'ємною частиною єдності Божої. Хомяков вважає, що Церква це не люди в їх особистій окремості, але єдність Божої благодаті, що живе в різних людях, які підкорюються цій благодаті.

Г. Фроловський стосовно цього висловився так: «Хомяков виходить з внутрішнього досвіду Церкви... Він свідомо не доводить і не визначає, він свідчить і описує. У цьому і сила його. Як очевидець, він описує реальність Церкви, як вона відкривається зсередини, через досвід життя в ній. Богослов'я Хомякова має гідність і характер свідчення» [I.e.274].

У трактаті Хомяков виокремлює два види Церкви: видима та невидима. «Церква видима або земна живе в досконалому спілкуванні і єдності зі всім тілом церковним, якого глава є Христос. Вона має в собі перебуваючого Христа і благодать Духу Святого у всій їх життєвій повноті, але не в повноті їх проявів; бо творить і відає не цілком, а скільки Богові завгодно» [2,с. 1].

Так як земна і видима Церква не є повнотою, то вона творить і відає лише у своїх межах, не осуджуючи людство. «Церква ж земна судить лише себе, по благодаті Духу і по свободі, яку отримала через Христа, закликаючи і все останнє людство до єдності і до усиновлення Божого: але над тими, що не чують її заклику не виголошує вироку, знаючи веління свого Рятівника і Глави: «He судити чужому рабові» [2,с.2].

Хомяков вважає, що Церква перебувала із створення світу безперервно і буде продовжувати своє існування до здійснення всіх справ Божих по обіцянці, даній їй Самим Богом. О. Хомяков описує в своєму трактаті ознаки Церкви. По-перше, Церква має внутрішню святість, яка не дозволяє жодної домішки брехні, бо в ній живе дух істини. По-друге, Церква має зовнішню незмінність, бо незмінний Охоронець і Глава її Христос. Всі ознаки Церкви, як внутрішні так і зовнішні, пізнаються тільки нею самою та тими, яких благодать призиває бути її членами. Для чужих та тих, хто не призваний благодаттю, вони є незрозумілими та потребують роз'яснення.

Хомяков називає Церкву єдиною, святою, соборною (уселенською) апостольською «тому що вона єдина і свята, тому що вона належить всьому світу, а не якій-небудь місцевості; тому що нею освячується все людство і вся земля, а не один який-небудь народ або одна країна; тому що суть її полягає в згоді і в єдності духу і житті всіх її членів, по всій землі, що визнають її; тому, нарешті, що в писанні і ученні апостольському міститься вся повнота її віри, надії та її любові» [2,с.3].

Отже, з цього виходить, що коли яка-небудь християнська община називається «місцева Церква» (грецька або сирійська), така назва означає лише збори членів Церкви, що живуть в даній країні (Греції, Сирії тощо), і не містить в собі припущення, нібито одна община християн могла виразити учення церковне або дати ученню церковному догматичне тлумачення без згоди інших общин, а також ще менш передбачається, щоб яка-небудь община або пастир її могли розповідати це тлумачення іншим.

Основою та головною рушійною силою в Церкві, вважає О.С. Хомяков, є Дух Божий, який живе у Церкві, керує нею, дає їй премудрість, а також проявляється через Святе Письмо. Досягти розуміння Святого Письма можливо лише завдяки Духу Божому. «Писання є зовнішнє, віддання зовнішнє, справа зовнішня; внутрішнє ж в них є один Дух Божий» [2,с.5].

Таким чином, писання не має меж, якщо визнане Церквою. Святим Письмом може бути і сповідання соборів, особливо нікеоконстантинопольське. Тому, можна сказати, що Священне Писання було до нашого часу і, якщо завгодно Богові, буде ще. Але не було і не буде ніколи в Церкві ніякого протиріччя, ні в Писанні, ні у відданні, ні у справі: бо в усіх трьох єдиний і незмінний Христос.

«Кожну дію Церкви, що направляється Духом Святим, духом життя і істини, представляє сукупність усіх його дарів, віри, надії та любові; бо в писанні проявляється не одна віра, але і надія Церкви і любов Божа, і у справі богоугодній проявляється не любов одна, але і віра і надія, і благодать, і в живому віданні Церкви, яка очікує вінця і здійснення свого від Бога у Христі, проявляється не надія одна, але і віра, і любов» [2,с.6].

Необхідно підкреслити, що дари Духу Святого нерозривно пов'язані один з одним. Але потрібно розуміти, що як богоугодна справа найбільш належить надії, так богоугодне сповідання найбільш належить любові; як богоугодна молитва найбільш належить надії, так богоугодне сповідання найбільш належить вірі і непомилково називається сповіданням Церкви сповіданням або Символом Віри. Тому, потрібно розуміти, що сповідання, молитва, справа сама по собі є ніщо, але лише як зовнішній прояв внутрішнього духу. О.С. Хомяков вважає, що Богові можливо угодити лише, коли рушійною силою молитви, сповідання, справи є сила духа Христова. Зрозумілим є і те, що не у всіх одна віра або одна надія або одна любов. Людина може любити плоть, сподіватися на мир і сповідувати брехню, а може також любити, сподіватися і вірувати не цілком, а частково. Церква ж називає твою надію надією, твою любов любов'ю, твою віру вірою, бо ти їх так називаєш, і вона з тобою про слова сперечатися не буде. Церква називає любов і віру і надію дарами Духу Святого і знає, що вони істинні та досконалі. Свята Церква сповідує віру свою усім життям своїм: вченням, яке вселяється Духом Святим, таїнствами, в яких діє Дух Святий, і обрядами, якими він же і управляє. Хомяков вважає, що Церква жодному з чад своїх не повинна дозволяти мовчання перед наклепом, проти її напрямку і спрямоване до перекручення її догматів або її початків. Область держави земля і речовина; його зброя меч речовинний. Єдина область Церкви душа; єдиний меч, яким вона може користуватися, який і ворогами її може бути з певним успіхом проти неї звертаємо, є слово [3].

Подальший аналіз потребує використання ще одного визначення, такого як «Нікео-Констаитинопольский символ». У цьому символі полягає сповідання вчення церковного.

Нікео-Константинопольский символ, повне і досконале сповідання Церкви, з якого вона нічого виключити і до якого нічого додати не дозволяє, виявляючись таким чином: «Вірую в єдинаго Бога Отця, Вседержителя, Творця небу і землі, видимим же усім і невидимим. І в Єдинаго Господа Icyca Христа, Сина Божія, Єдинороднаго, Іже від Батька рожденнаго раніше усіх віків. Світло від Світла, Бога істинна від Бога істинна, рожденна, не сотворенна. Єдиносущна Батьку, Ним же уся биша. Нас ради, людина, і нашого заради порятунку, який спустився з Небес, і воплотившагося від Духу Свята і Марії Діви, і вочеловечшагося; розп'ятого ж за ни при Понтійстем Пілатові, і страдавша, і погребенна. І воскресшаго в третій день по Писанням і восшедшаго на Небеса, і седяща одесну Батька. І пакі грядущого із славою судити живим і мертвим. Його ж царству не буде кінця. І в Духа Святаго, Господа, Животворящаго, Ьке від Батька ісходящаго, Іже з Батьком і Сином споклоняєма і славима, глаголавшаго Пророки. Bo єдину Святу, Соборну і Апостольську Церкву. Яка сповідує єдино Хрещення в залишення гріхів. Чаю воскресіння мертвих і життя будущаго століття. Амінь» [2,с.7].

Із цього слідує те, що це сповідання збагненне, так само як і усе життя духу, тільки віруючому та членові Церкви. Воно містить у собі таємниці недоступні допитливому розуму і відкриті тільки Самому Богові і тим, кому Бог їх відкриває для внутрішнього і живого, а не мертвого і зовнішнього пізнання. Воно містить в собі таємниці буття Божого, не лише у відношенні до його зовнішньої дії на творіння але і до внутрішнього, вічного його існування.

Особливу увагу О. Хомяков приділяє християнській вірі. Він вважає, що завдяки вірі християнину відкриваються очі і він розуміє, що його справи це справи Божі. Це знання може прийти лише завдяки благодаті, яка дарується Богом зверху, а також завдяки вірі, але аж ніяк не розуму. Віра освітлює видиме і християнин, який є членом Церкви, починає бачити невидимі сфери. Церква ж видима не є насправді видиме суспільство християн, але дух Божий і благодать таїнств, що живуть в суспільстві. Тому видима Церква є видима тільки віруючому, бо для невіруючого таїнство є тільки обряд, і Церква тільки суспільство.

Віруючий, хоча очима тіла і розуму бачить Церкву тільки в її зовнішніх проявах, але усвідомлює її духом у таїнствах, у молитві, у богоугодних справах. Тому він не змішує її з суспільством, що носить ім'я християн, бо не всякий, що говорить «Господи, Господи» дійсно належить до роду обраному і до сім'ї Аврамової.

О. Хомяков вдало описує сім таїнств, які кожен дійсно віруючий християнин має сповідувати: хрещення, євхаристії, висвячування, миропомазання, шлюбу, покаяння та єлеосвячення. Багато є й інших таїнств, тому що будь-яка справа, яка здійснюється у вірі, любові та надії, вселяється людині духом Божим і закликає невидиму Божу благодать. Але сім таїнств здійснюються не однією якою-небудь особою, гідною милості Божої, але усією Церквою ніби в одній особі, хоча й негідній.

О. Хомяков виокремлює таїнство хрещення і вважає його основою всіх інших. Хрещення є обов'язковим елементом, яке веде християнина до спасіння. Хрещення є дверима до новозавітної Церкви, тому лише в цьому таїнстві людина відчуває дію благодаті Божої.

Під час таїнства євхаристії здійснюється перетворення хліба та вина на тіло та кров Христа. Коли християнин приймає освячені дари, поклоняється їм, думає про них з вірою, то це правильно проведене таїнство. Коли ж віруюча людина це таїнство проводить не вірно, то вона відвертає благословення Боже через тіло та кров Христа. Але кожна віруюча людина осуджується тілом та кров'ю Христа в обох випадках. Дане таїнство дане було Богом тільки для здійснення його в Церкві, а не для зовнішнього світу, не для нерозумної тварини, а також не для людини, яка ніколи не чула про закон Божий.

Таїнство рукоположення це повнота благодаті Божої, яка дарується Церкві. Завдяки цьому таїнству рукоположений буде продовжувати своє служіння, але вже не від себе, але від усієї Церкви, тобто від Христа який в ній живе. «Якби припинилося висвячування, припинилися б усі таїнства, окрім хрещення, і рід людський відірвався б від благодаті: бо Церква сама тоді б засвідчила, що відступився від її Христос» [2,с.11].

Ще одним важливим таїнством є миропомазання, завдяки якому християнин отримує дари Духа Святого, укріплюючи його віру та внутрішню святість. Це таїнство може проводитися лише за дозволом єпископа Церкви.

Таїнство шлюбу це святе з'єднання чоловіка та жінки для створення сім'ї. Це є дар, який зобов'язує обох пронести його в любові та святості, та завдяки якому обидва мають можливість отримати праведність та чистоту.

Завдяки таїнству покаяння християнин може очиститися від гріхів та головного гріха гордині. Хомяков пише про це у трактаті так: «Ми знаємо, що первісток царства небесного після Спасителя увійшов до святині Божої з засудженням самого себе, тобто таїнством покаяння, сказавши: «бо гідне по справам нашим прийняли», і отримавши дозвіл від Того, Хто може один дозволяти і дозволяє вустами своєї Церкви» [2,с. 12].

Сьоме таїнство єлеосвячення є образом суду Божого над земними людьми. Але цей суд не є караючим, але зцілюючим. Бог дозволяє смерті визволити віруючу смиренну людину від земного шляху.

«Церква живе на землі навіть не земним, людським життям, але життям божественним і благодатним. Тому не тільки кожен з членів її, але й уся вона урочисто називає себе святою. Видимий її прояв міститься в таїнствах; внутрішнє ж життя її в дарах Духу Святого у вірі, надії й любові» [2,с.12].

Важливо розуміти, що людина отримує спасіння не завдяки вірі, надії чи любові, але завдяки предмету віри. Тобто, якщо людина вірить у Христа, то ним і спасається; якщо вірить у Церкву, нею отримує спасіння; якщо вірить у таїнства, то отримає своє по вірі. У Старому Заповіті можна побачити, що християни отримували спасіння завдяки вірі у майбутнього Спасителя. Але спасіння можливо отримати, якщо ти є членом Церкви. Лише завдяки молитвам та підтримці інших членів Церкви віруючий має нагоду отримати спасіння.

Хомяков дуже ретельно вивчає питання, яке стосується молитви. Він впевнений, що молитися потрібно не тільки за живих, але й за померлих та ще ненароджених, «бо, просячи, щоб світ прийшов в розум Божий, просимо не за одні справжні покоління, але і за ті, які Бог ще викличе до життя» [2,с.16].

Важливо молитися за живих, щоб була на них благодать Господа, а також за померлих, щоб вони побачили обличчя Боже. Також потрібно згадувати душі, які знаходяться по середині, які не прийняті до Царства Божого, але й не засуджені на вічну муку. Важливо молитися в любові, тому що ніхто не отримує спасіння без молитви Церкви, в якій живе Христос. Якщо віруючий є членом Церкви, то молитва його потрібна для усіх її членів. «Якщо ж скаже рука, що їй не потрібна кров іншого тіла і вона своєї крові йому не дасть, рука відсохне. Так і ти Церкві потрібний, доки ти в ній; а якщо ти відмовляєшся від спілкування ти сам гинеш і не будеш вже членом Церкви» [2,с. 17].

Молитва має бути істинною і виражати любов, а не лише словесним обрядом. Коли людина молиться за тих, кого любить, то її молитва не є лицемірною. Такою має бути будь-яка молитва за Церкву та її членів.

Хомяков наголошує «...молимося в дусі любові, а не користі, в дусі синівської свободи, а не закону рабського, що просить плати. Що всякий, що запитує: «яка користь в молитві»? визнає себе рабом. Молитва істинна є істинна Любов» [2,с.17].

Вище всього є любов і єдність. Любов виразити можна справою, молитвою, співом. Церква благословляє усі ці прояви любові. Віруюча людина може виразити свою любов і через написання ікони. Але при її написанні важливо не стати ідолопоклонником. «Якщо пишеш ти ікону для згадки про невидимий і неймовірний образ Бога ти не твориш собі кумира. Якщо ж уявляєш собі Бога і думаєш, що Він схожий на твою уяву, ти ставиш собі кумир» [2,с.18].

Церква приймає всі обряди, які виражають духовні прояви, але більш за все літургію, в якій є вся повнота вчення та духа церковного, яка виражає життя та істину небесну. Тільки той може збагнути діяння Бога, хто розуміє літургію.

Також Церква сповідує воскресіння мертвих та очікує остаточного суду над всім людством. «У останньому суді явиться в повноті своїй виправдання наше; не освячення тільки, але і виправдання: бо ніхто не освятився і не освячується цілком, але ще потрібне і виправдання. Усе благе творить в нас Христос, чи у вірі, чи надії, або любові; ми ж тільки підкоряємося Його дії; але ніхто цілком не підкоряється. Тому потрібне ще і виправдання Христовими стражданнями і кров'ю» [2,с.18].

Під час остаточного суду будь-який дар досягне повної досконалості, але над ними буде Любов. О. Хомяков наголошує на тому, що «...не повинно, проте ж, думати, що дари Божі, Віра і Надія, загинули (бо вони пов'язані з Любов'ю), але одна Любов зберігає своє ім'я, а Віра перетворилася в досконалість, буде вже повним, внутрішнім веденням і баченням, Надія ж буде радістю; бо ми і на землі знаємо, що чим сильніше вона, тим радісніше» [2,с.19].

Таким чином, можна сказати, що головна ідея Хомякова полягає в тому, що «один Бог, і одна Церква, і немає в ній ні непорозумінь, ні розбіжності» [2,с.19]. «Юрій Самарін запропонував назвати Хомякова вчителем Церкви. У цьому, звичайно, було дружнє перебільшення, але була й частка правди. З часів старих вчителів Церкви православний Схід не знає богослова такої сили, як Хомяков. Богословствування Хомякова чітко виявляє, в чому було головне джерело слов'янофільства» [4,с.19].

Логіка міркування О.С. Хомякова дозволяє зробити висновок, що Церква для нього це, передусім, єдність Божої благодаті; Церква це не один член, а тіло Христове; Церква це живий організм, який живе своїм життям; Церква це єдність Любові; Церква це свобода; Церква це святість, яку їй дає Господь Бог, проявляючись через дари Духа Святого.

Головна ідея трактату О.С. Хомякова це соборність, яка розкриває «душу Православ'я». За своїм найближчим тлумаченням, соборність означає деякий принцип, згідно з яким члени зборів зв'язуються воєдино й утворюють між собою особливого роду спільність, іменовану соборною єдність або ж просто Собор. Інакше кажучи, соборність є певний принцип збирання множини в єдність це певний принцип зв'язку або принцип з'єднання.

Таке бачення Церкви, що лежить в глибині вчення про соборність, відбивається в безлічі тем і особливостей цього вчення. У ньому знаходяться класичні хомяковські теми про природу віри, духовного авторитету, церковного переказу тощо. Надзвичайно чітко воно розвивається у Хомякова у богослов'ї таїнств.

Церква одна і нероздільна. У Церкві немає двох чи декількох Церков. He дивлячись на те, що Церква має декілька назв сьогодні (Православна, Східна, тощо), О.С. Хомяков вважає їх тимчасовими.

Також О.С. Хомяков наголошує на тому, що «...не повинно звинувачувати Церкву в гордості, коли вона іменує себе Православною, бо вона ж іменує себе і Святою. Коли зникнуть помилкові вчення, зайвим стане й ім'я православ'я, бо помилкового християнства не буде. Коли пошириться Церква або увійде до неї повнота народів тоді зникнуть і усі місцеві найменування, бо не ототожнюється Церква з якою-небудь місцевістю: але вона називає себе Єдиною, Святою, Соборною і Апостольською, знаючи, що їй належить весь світ і що ніяка місцевість не має якої-небудь переваги але тільки тимчасово служить для прославляння імені Божого, по Його несповідимій волі» [2,с.19].

Отже, проаналізувавши богословський трактат «Церква одна», можна зробити висновок, що цей трактат в нашу епоху набуває нового, суто сучасного звучання: він протистоїть, з одного боку, всім спробам розколу Церкви, з іншого намагається з'єднати нібито розділені церкви.

Релігійний світогляд Хомякова грунтувався не тільки на глибокому знанні святих писань, але і на живій, гарячій вірі, а також на практичному житті в лоні Православної Церкви.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Дослідження православних таїнств - найважливіших культових подій: покаяння, хрещення, миропомазання, причастя, шлюб, єлеоосвячення. Окреслення походження та історичного розвитку таїнств, аналіз найголовніших моментів проведення та символіки таїнств.

    курсовая работа [48,6 K], добавлен 17.01.2010

  • Напрямки у християнстві: католицизм, православ’я, протестантство. Таїнства християнської церкви: хрещення, шлюб, миропомазання, євхаристія, покаяння, єлеосвящення, священство. Свято Сходження Святого Духу. Хрещення Господнє як свято у християнстві.

    реферат [21,4 K], добавлен 29.01.2010

  • Історичний розвиток чину таїнства, перетворення протягом двадцяти століть. Становлення і походження таїнства Хрещення. Основні тенденції історичного і богословського розвитку Тайни хрещення, форми, наслідки. Місце таїнства Хрещення в сучасному екуменізмі.

    магистерская работа [144,4 K], добавлен 30.05.2010

  • Російська церква: від хрещення Русі до середини XVII ст. Розкол російської православної церкви. Помилкові реформи патріарха Никона. Протопоп Авакум, позбавлення старообрядної церкви єпископів. Введення троєперстія на вічні часи як великого догмату.

    реферат [29,2 K], добавлен 20.06.2009

  • Бенедетто Теста "Про Таїнства Церкви", розкриття низки ідей про Святі Тайни. Встановлення Євхаристії у Святому Писанні та у вченні Церкви. Контекст Тайної Вечері. Зв’язок Євхаристії з Господньою Пасхою. Спомин про померлого та воскреслого Ісуса Христа.

    реферат [17,0 K], добавлен 09.09.2009

  • Характерні риси християнського віровчення. Католицька церква: походження, особливості віровчення. Католицькі свята та обряди. Види свят у римсько-католицький літургійний рік. Свято Різдва Христового: особливості святкування, одна з складових змісту свята.

    контрольная работа [46,2 K], добавлен 19.01.2011

  • Передумови, причини та наслідки хрещення Русі Князем Володимиром у 988 р. Процес примусового впровадження християнства, яке супроводжувалося насиллям, але в той самий час відіграло надзвичайно важливу роль в подальшому розвитку всіх слов’янських народів.

    реферат [25,0 K], добавлен 21.11.2011

  • Визначення поняття слова "церква" в Старому та Новому Заповітах, в англійській та інших мовах. Групи людей, до яких застосовувалась слово "церква". Призначення Церкви Христової. Метафоричні уподібнення Церкви Христової в науці Ісуса Христа і апостолів.

    реферат [30,0 K], добавлен 29.12.2015

  • Інтерпретація розуміння шлюбу як Таїнства Церкви, яке надає йому істинного, таємничого виміру, де співіснування людей перетворюється на "життя однієї особи в двох лицях". Розуміння народження нової людської особи як творчого акту взаємодії Бога і людини.

    статья [19,5 K], добавлен 19.09.2017

  • Особливості реформаційного руху в Україні. Основі напрямки діяльності православних братств. Львівська братська школа. Контрреформаційні рухи в країні. Причини поразки Реформації у Польщі. Розвиток релігійного вільнодумства й зміцнення католицької церкви.

    презентация [322,6 K], добавлен 29.01.2014

  • Вивчення розвитку української православної церкви. Аналіз деструктивних процесів в українському православ’ї XVI ст., його розвитку після Берестейського розколу. Православна церква в умовах панування імперської влади. Осередки культури та освіти в України.

    дипломная работа [180,6 K], добавлен 09.06.2010

  • Основні типи релігійних організацій. Характерні риси секти, яка виникає в результаті відокремлення від церкви частини віруючих та священнослужителів на основі зміни віронавчання та культу. Харизматичний культ. Культова діяльність та релігійні організації.

    реферат [17,7 K], добавлен 16.05.2016

  • Релігійні вчення і обряди як частини релігійних систем породжених виключно людською свідомістю, без втручання надприродних сил. Світогляд Тайлора. Дослідження первісної культури, проведені Джеймсом Джорджем Фрезером. Первісна свідомість та міфотворчість.

    реферат [28,6 K], добавлен 12.01.2016

  • Релігійно-суспільний рух за утворення Української Православної Церкви. Розбрат між греко-католиками і православними як найболючіший момент сьогоднішньої релігійної кризи на Прикарпатті. Розкольницькі ідеї у становленні Христової церкви на Україні.

    статья [28,4 K], добавлен 29.08.2013

  • Виникнення християнства як релігійної системи і християнської церкви як специфічного релігійного й суспільного інституту. Джерела, що свідчать про Христа, діяння та послання апостолів, життя перших християнських громад. Поширення християнства у світі.

    реферат [45,9 K], добавлен 08.10.2012

  • Про першооснови світу в науці і теології. Біблія і наука про створення світу. Християнське розуміння ролі розуму в житті віруючої людини. Співвідношення релігії та науки. Релігійні вірування сучасних учених, декілька цитат. Філософія вчителів Церкви.

    реферат [40,5 K], добавлен 06.10.2010

  • Аналіз еволюційних та інсталяційних аспектів становлення особового церковного складу Українського Православного Церковного Братства "Діяльно–Христова Церква". Автобіографії братчиків, внутрішньоцерковні взаємини, територія розташування "філій".

    статья [40,3 K], добавлен 02.03.2011

  • Взгляды на сотворение мира в мифах различных культур. Сотворение мира в христианских религиях. Символизм в религиозных учениях. Огонь и свет. Вода: символ испытания, символ очищения, символ необъятности моря. Растения.

    реферат [20,0 K], добавлен 17.01.2003

  • Сутність та походження релігії. Релігія - феномен духовного життя людства. Основні світові релігії: буддизм, християнство, іслам. Біблія - першоджерело мистецтва. Фантастичні образи релігії. Одна з форм суспільної свідомості. Духовний Всесвіт.

    реферат [25,9 K], добавлен 12.12.2006

  • Историческое значение символа. Символические знаки христианства. Звезда и полумесяц в исламе. Восемь символов удачи в буддизме. Основные источники даосизма. Пентаграмма как мистический символ в оккультизме. "Кханда" как символ сикхов, печать Бафомета.

    курсовая работа [2,8 M], добавлен 17.02.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.