Міф як джерело символізації: політичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru

Міф як джерело символізації: політичний аспект

Мамонтова Е.В

Соціальний світ, складовою якого є і підсистема політики, є надзвичайно багатомірним простором. Цей простір, розмічений, сконструйований та побудований за принципом диференціації, формується сукупністю діючих факторів, володіння якими і є запорукою влади у цьому універсумі. Виходячи з вищезазначеного, присвоєння дефіцитних матеріальних та нематеріальних благ, де останні визначаються як культурно-символічні ресурси, як і встановлення контролю за їх подальшим розподілом у процесі соціальної взаємодії, є фундаментальним джерелом політичної влади та управління. Інакше кажучи, відносини влади у суспільстві завжди прагнуть актуалізуватися у відносинах влади символічної, а символічний ресурс є ключовим у боротьбі за монополію на легітимне світобачення. Позаяк, звертаючись до механізму впровадження певної системи цінностей, міфологем та символів, можна організувати задане сприйняття соціального світу а, значить, і сам світ, і встановити у цьому світі правила та норми, за якими будуть конструюватися та відтворюватися соціальні відносини. Вкрай важливо у цьому зв'язку те, що символічне домінування дозволяє не тільки реалізовувати контроль над громадською думкою, але й, у перспективі, забезпечує контролювання процесів соціалізації майбутніх поколінь. Отже, гармонізований цілісний символічний простір держави є запорукою збереження цілісності самої політичної системи та її адаптування до викликів середовища, сприяє ефективному функціонуванню та співіснуванню її окремих структур, забезпечує продуктивний розвиток держави.

Арсенал символічної впади у державі складають символічна продукція та механізми її вироблення і розподілу. Відзначимо у цьому зв'язку, що виробництво символічної продукції та діяльність по впровадженню у масову свідомість смислів, що несуть ці символи, перед усім, здійснюється у сфері культури та комунікації і завжди співвіднесені із інтересами панівних груп, які створюють символічні стратегії завоювання, «колонізації» соціального простору за допомогою різноманітних символічних систем смислопородження. Історично першою з них виступає міфологія.

Підкреслимо у цьому зв'язку, що міфологія, являючи собою вихідний тип ментальності та культури, містить у собі усі елементи форм свідомості соціуму, які поступово конституюються у інших формах соціальної організації. Ось чому виявлення витоків символічного виробництва як такого, відокремлення та класифікація його продуктів, визначення їх управлінського та державотворчого потенціалу потребує детального знайомства із основами міфологічної свідомості, що робить звернення до заявленої проблематики актуальним науковим завданням.

У вузькому розумінні міф (від грець, mythos переказ, оповідання) це сказання про першопредків, богів, духів та героїв, що з'являються у дописьменних суспільствах. З іншого боку, як явище соціальне, міф є формою цілісного масового переживання та тлумачення дійсності через звернення до чуттєво-наглядних образів, яким надається статус самостійних феноменів реальності. Між цими двома визначеннями безліч формулювань, народжених у межах філософії та історії (Дж. Віко, Г. Гегель, Г. Гердер, В.

Гумбольт, Н. Девіс, І. Кант, Е. Касірер, C. Лангер, О. Лосев, Ф.В.Й. Шеллінг, О. Шпенглер та ін.), філології та семіотики (О. Афанасьев, P Барт, М. Бахтін, О. Веселовський, В. та Я. Грімм, Г. Коген, Ф.-Г. Крейцер, Ю. Лотман, Є. Мелетинський, Г. Мюллер, О. Потебня, Л. Уайтта ін.), культурології та мистецтвознавства (А. Адлер, Р. Аткінсон, І. Баховен, P Бенедикт, А. Вараньяк, В. Вундт, P Дарт, Вяч. Іванов, Г. Лингхарт, Ч. Роуз, Е. Тейлор, Л. Уайт та ін.), антропології та психології (Т. Тестер, Ф. Корнфорд, Л. Леві-Брюль, K Леві-Строс, Т. Роззак, P Тернер, Дж. Фрезер, 3. Фрейд, Е. Фромм, К. Юнг та ін.), соціології та політології (В. Ванчугов, М. Вебер, Е. Дюркгейм, С. Кара-Мурза, А. Кольев, Л. Мамфорд,М. Мейер,В. Півоєв, А. Цуладзе,Ю. Шайгородськийтаін.). Так, на думку В. М. Пивоєва, поняття «міф» можна трактувати як: 1) давнє уявлення про світ, результат його освоєння; 2) сюжетно оформлену та персоніфіковану догматичну основа релігії; 3) давні міфи, що функціонально та ідейно переосмислені, і перетворені у художні образи мистецтва; 4) відносно стійки стереотипи масової побутової свідомості, зумовлені недостатнім рівнем поінформованості та певним ступенем довірливості; 5) пропагандистське та суспільне кліше, що цілеспрямовано формує масову свідомість [1 ,с. 14].

Безумовно, таке розмаїття підходів та визначень є свідченням всеосяжності та багатогранності цього явища, його масштабу та сутнісної глибіні. Втім, як джерело символічного виробництва у процесах формування політичної організації суспільства міф досліджений недостатньо.

Метою статті є аналіз міфу як структури соціально-політичної сфери та визначення, на цій основі, його символотворчого потенціалу як складової державотворення. символічний міф соціальний політичний

Специфіка міфу як символічно-нормативної форми соціальної взаємодії, що визначає сценарії влади й управління, найбільш чітко проявилася у культурі первісного суспільства, де міф, за сутпо. був цілісною системою, у структурах якої архаїчна людина сприймала, пояснювала та описувала світ. Оскільки дана проблематика досить широко висвітлена у науковій літературі, зупинимося лише на констатації важливих моментів, за допомогою яких можна більш чітко виявити символічну складову соціальної взаємодії у міфологічному суспільстві доісторичного періоду та дослідити витоки символічної влади та її природу як політико-управлінської практики.

Первісне суспільство не тільки сформувало історично перший тип міфологічного світосприйняття, але й задало базові параметри міфу як одного із структуроутворюючих елементів соціального порядку в цілому. Однак тільки первісна людина мала привілеї до кінця пізнати таємницю міфу. Картина світу первісної «міфологічної» людини, народжена її творчім уявленням, сприймалася як «незаперечний, неспростовний факт буття» (О.Ф. Лосєв [2,с.205-423]). Таке притаманне первісному міфу абсолютне злиття свідомого і підсвідомого, сакрального і профанного, міфологічного і раціонального, естетичного і інтелектуального робить його унікальним явищем в історії людства.

Формування міфологічного світогляду відбувалося у безпосередньому зв'язку із процесами зародження у свідомості людини знаку та символу. Зумовлена формоутворюючим принципом первісного суспільства, який можна виразити наступним чином: «Природа є першоосновою виникнення, існування та розвитку людини і становить її буття», міфологічна форма колективної свідомості, як спосіб розуміння природної та соціальної дійсності, орієнтована на подолання фундаментальних антиномій існування людини, на гармонізацію особистості, суспільства та навколишнього середовища. Виходячи із головної ознаки міфу як форми свідомості, що покладена в основу соціального порядку та спрямована на досягнення гармонії макрота мікрокосму, міф і є, за суттю, світоглядною системою єдності людини і природи.

Якщо слідувати установкам концепції символічного походженні культури (І. Кант, Е. Кассірер, Г. Коген, С. Лангер, Л. Мамфорд, Л. Уайт та ін.), можна припустити, що первинною турботою давньої людини було не підкорення природи або зміна навколишнього середовища, а формування свого власного «Я», яке відділилося від першоджерельного тваринного «Я» через винахід символів «єдиних знарядь, які можна було створити, виходячи із можливостей власного тіла: сновидінь, візуальних образів та звуків» [3,с. 18]. Так, Е. Кассірер у «Введенні у філософію культури» [4] доводить, що поява у людини «символічної системи» третьої ланки, що доповнює притаманні усім видам тваринного царства системи рецепторів та ефекторів, стало подією, яка цілком перетворила усе людське життя. За спостереженням філософа, на відміну від тварин людина живе не просто у більш широкій реальності вона живе як би у новому вимірі реальності, не тільки у фізичному, але й у символічному універсумі. А мова, міф, наука, мистецтво, релігія є частинами цього універсуму, різними нитками, із яких сплітається символічна мережа складна тканина людського досвіду. Людина вже не протистоїть реальності безпосередньо, вона не зіштовхується з нею віч-на-віч. Фізична реальність нібито віддаляється у міру того, як виростає символічна активність людини. Отже, саме символ є ключем до природи людини [4,с.440-709].

Як істота «символічна», первісна людина сприймає зовнішній світ органічним продовженням себе самої, наділяючи усі феномени реальності свідомістю та сакральним смислом. Нездатність виділити себе із навколишнього середовища, нероздільність міфологічного мислення, його тісний зв'язок із емоціональною сферою і стають передумовами народження символу. He випадково, історично міф виникає як результат спроби побудови на інтуїтивно-образному рівні сприйняття цілісної картини світу, яка здатна узагальнити емпіричний досвід та доповнити (за допомогою умоглядних спекуляцій) його обмеженість [5,с.643]. Так, метафоричне співставлення природних та соціальних об'єктів, олюднення явищ природи, оживлення фрагментів космосу, будучи наслідком автопроекції та асоціативного розгляду різнорідних явищ, які за своїми властивостями схожі на ті, що робить людина, і призводить до народження у її свідомості знаку та символу.

Вже на стадії збирання та полювання первісна людина створює міфологічний комплекс, який у синкретичних візуально-вербальних символоформах здатний виступати у якості специфічного інструменту систематизації знань про світ. Вірогідно, що в умовах відсутності тиску з боку вражого навколишнього середовища розробка людиною своєї символічної культури відповідала більш незаперечній необхідності, аніж потреба у контролі над ним. Як зазначає з цього приводу Л. Мамфорд, без здатності людини втілювати свій досвід у форму символів, міркувати над ним, переосмислювати його та проецирувати у майбутнє, фізичний космос залишився би таким же позбавленим смислу, як і годинник без стрілок, цокіт яких ні про що не говорить [3,с.23]. Іншими словами, саме здатності й хисту людини до символізації як прояву її розумної природи, світ зобов'язаний своєму осмисленню.

Протестуючи проти визначення людини, як «істоти, що виготовлює знаряддя праці» (Т. Карлейль, К. Маркс, Ф. Енгельс, У Пенфілд), згадані вище представники символічної школи наголошують на ключовій ролі символічного виробництва у процесі антропосоціогенезу. За їх спостереженнями, людина, перед усім, є істотою, що створює власний розум, приборкує свої інстинкти та самопрограмується, при тому, що вихідним осередком усіх видів людської діяльності виступає її власний організм та соціальна організація, в якій цей організм набуває більш повне вираження. Як зазначає Л. Мамфорд, допоки людина не виробила щось із самої себе, вона не багато могла зробити й у навколишньому світі [3].

Отже, міф це перша форма раціонального осягнення світу (К. Леві-Стросс), його образно-символічне відтворення та пояснення (Л. Мамфорд), інструмент, що формує поведінку людини у соціумі (Дж. Фрезер, Д. Харрісон, Б. Маліновський). У такому розумінні символ, наділений органічністю міфу та невичерпною багатозначністю образу, є синтезом образу і знаку. Виходячи з даного ствердження, можна припустити, що, виникнення феномену символізації обумовлюється притаманним міфологічному мисленню нечітко вираженим розділенням суб'єкта та об'єкта, предмета та знаку, речі та слова, істоти та її імені, просторових та часових відносин. І, як наслідок, об'єкти, близькі у просторі та часі, схожі за вторинними чуттєвими характеристиками, поступово починають виступати у ролі знаків інших предметів. Таким чином, основою культури первісного суспільства стає виробництво знаків та символів.

Найдавніші символи, образи і знаки виникали як результат становлення відносин людини та космосу. Більшість народжених у надрах первісної культури символів (дерево, зерно, раковина, яйце тощо) пов'язані із явищем родючості, яке сприймалося як джерело життя, в тому числі й людського. He випадково, однією із перших символічних практик культів, зародження якої відділяють від наших днів десятки тисяч років, став культ Богині-Матері.

Археологія надає нам багато підтверджень всезагального розповсюдження даного культу у добу палеоліту. І сьогодні на широкому просторі від Піренеїв до Сибіру все ще знаходять камені або кістяні жіночі фігурки, які умовно називають «венграми». Відверта полова акцентуація, що, спостерігається у переважній більшості з них, красномовно вказує на культ Великої праматері, що превалював у ритуалах матріархального суспільства [6,с.54]. Така універсальність культу матері закріплюється у подальшому соціокультурогенезі. Реінкарнаціями Великої праматері Матері Світу, можна вважати індуську богиню Шакгі, єгипетську Ісіду, малоазійську Кібелу, давньогрецьку Деметру, карфагенську Таніт, сидонську Астарту, метафоричний образ «Матері-Землі» у фольклорі східних слов'ян. Ідея жвавості світу, породжена анімалізмом первісного суспільства, продовжила своє існування і у міфології Давньої Еллади, і у натурфілософії Ренесансу, у пантеїзмі та містицизмі європейської філософії Нової доби, а також у деяких езотеричних концепціях сучасності. Як зазначає з цього приводу Вяч. Іванов, «усі жіночі божественні ліки різновид єдиної богині і ця богиня жіноче начало світу, одна стать, піднесена до абсолюту» [7,с. 103].

Поряд із синкретизмом міфологічного мислення виникнення феномену символізації, за нашим переконанням, обумовлене й специфічним сприйняттям міфологічно мислячої людини часу. Що повернутий у минуле. Усе, що відбувається у міфічному (сакральному) минулому часі, отримує значення парадигми та прецеденту, а, значить, зразку до відтворення, прикладу для наслідування (див.: Г. Линхардт [8]). Виходячи з цього, минуле для міфологічної первісної людини, за суттю, не є часом, оскільки події, що відбуваються у ньому, і не могли завершитися, позаяк тривають вічно. Звідси, міфологічні події постійно повторюються та імітуються у ритуалах групи (роду, племені), а усе минуле моментально перетворюється на міф, який паралельно існує із реальним життям та не відокремлюється від нього. Таким чином, міф пояснює не тільки поточну сучасність, але й різні стани майбутнього, чим моделює соціальний простір та задає вектори розвитку суспільно-владних відносин.

У цьому зв'язку варто наголосити, що у архаїчному суспільстві міф це не просто продукт художньої творчості, і не інтелектуальне знання. Як символічно-нормативна форма соціальної взаємодії міф це, перед усім «проект», пряма «інструкція до дії». Пояснюючи сутність світобудови, формуючи, і, значить, проектуючи образ мислення та сприйняття, міф надає людині первісного суспільства смисл життя, спосіб його відтворення, приклади та норми поведінки, які слід копіювати. При цьому світ у перцепції архаїчної людини стає аналогом родової общини, яка інтегрує та організує спільну модель існування для кожного з її членів через колективні уявлення як еталони поведінки.

Усе вшцевикладене дає змогу припустити, що таке соціальне моделювання цілком засноване на принципі символізації. Якщо логічне узагальнення будується на основі ієрархії від конкретного до абстрактного, від причини до її наслідків, то міфологічне спирається на конкретне та персональне, яке використовується у ролі знаку та служить матеріалом для відбудови ієрархії, яка носить не причинно-наслідний, а семантичноціннісний характер. Таким чином, у міфологічно мислячому суспільстві первісної доби формуються символічні першоформи ритуал і мова, які згодом, у процесах політогенезу та державотворення стануть невичерпним джерелом символічного виробництва та утворення на цій основі фундаментальних символічних комплексів як системоутворюючих детермінант соціально-політичної організації суспільства.

Список використаних джерел

Пивоев В.М. Мифологическое сознание как способ освоения мира [Текст]/ В.М. Пивоев. Петрозаводск: Карелия. 1991.-111с.

Лосев А.Ф. Диалектика мифа [Текст] // А.Ф. Лосев Самое само: Сочинения. М. :ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс. 1999. 1024с.

Мамфорд Л. Миф машины. Техника и развитие человечества [Текст] / Л. Мамфорд; пер. с англ. М.: Логос, 2001. -- 408 с.

Кассирер Э. Опыт о человеке. Введение в философию человеческой культуры [Текст] / Кассирер Э. Избранное. Опыт о человеке. М.: Гардарика, 1998. -784с. -0 С. 440-709.

Жбанков М.Р. Миф / М.Р. Жбанков 11 Всемирная энциклопедия: Философия. М., Минск, 2001. с. 643-644.

Дэвис Н. История Европы [Текст] / Н. Дэвис; пер. с англ. Т.Б. Менской. М. ACT МОСКВА:Хранитель, 2006. -943 с.

Иванов Вяч. И. Древний ужас [Текст] // Вяч. И. Иванов. Собрание сочинений: Брюссель, 1979. Т.З.-С. 91-110.

Lienhardt G., Divinity and experience, the religion of the Dinka / G. Lienhardt. Oxf. Clarendon Press., 1961. 328c.

Размещено на Allbest.ru