Трансформація релігійно-моральної проблематики в нігілістично орієнтованому екзистенціалізмі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

ТРАНСФОРМАЦІЯ РЕЛІГІЙНО-МОРАЛЬНОЇ ПРОБЛЕМАТИКИ В НІГІЛІСТИЧНО ОРІЄНТОВАНОМУ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМІ

Залужна Алла Євгенівна

Київ - 2002

Анотація

Залужна А.Є. Трансформація релігійно-моральної проблематики в екзистенціалізмі. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство. -Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, Київ, 2002.

Дисертацію присвячено філософсько-релігієзнавчому аналізу релігійно-моральної проблематики в нігілістично орієнтованому екзистенціалізмі та вітчизняному екзистенціалістському філософуванні. В результаті дослідження виявлено трансформацію релігійних та моральних феноменів у релігійній філософії С.Кіркегора та у французькому атеїстичному екзистенціалізмі. Виявлено екзистенціалістські мотиви та їх специфіку у бутті української культури. Розкрито принципи релігійно-моральних суперечностей в екзистенціалістській філософії, а також своєрідність експлікації окресленого кола питань на українських теренах. Розкрито релігійні та моральні проблеми у літературно-філософських творах Б. Антоненка-Давидовича, В. Підмогильного, М. Хвильового та встановлено дотичність багатьох їх екзистенціалістських положень філософським інтенціям європейського екзистенціалізму.

Ключові слова: екзистенціалізм, релігія, мораль, моральність, абсурд, відчай, страх, свобода.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Процеси духовного відродження в Україні актуалізують необхідність дослідження проблеми самоусвідомлення етносу та самоствердження нації на тлі її історичних витоків, святинь, релігійних і моральних традицій. Адже недооцінка надбань минулого, багатого історичного досвіду веде до втрати гуманістичних цінностей, нищення не лише елементарної людяності та співстраждання, а й нівелювання морально-суб'єктивного чинника загалом. Відтак відтворення адекватного змісту філософського досвіду української культури, з чітко окресленою релігійно-моральною домінантою, відродження морально-етичних, релігійних традицій та залучення гуманістичних надбань історико-філософської спадщини до потреб сьогодення, набувають великого значення.

Експлікація духовних витоків екзистенціалістського філософування зумовлює необхідність релігієзнавчого аналізу культурно-історичної вітчизняної традиції з притаманним їй екзистенціальним мисленням, що вплітається у поступ світової культури. Дослідження релігійно-моральної тематики у нігілістично орієнтованому екзистенціалізмі та вітчизняному екзистенціалістському філософуванні з метою виявлення у них специфіки трансформації релігійних та моральних проблем поглиблює розуміння сучасного стану вітчизняної культури, посилює взаємозв`язки з культурами інших народів, сприяє духовно-культурному та моральному відродженню.

Оскільки на сучасному етапі постає завдання об'єктивного пізнання спадщини української культури, то виникає потреба у відновленні й осмисленні вилучених у період тоталітаризму з її творчого поля літературно-екзистенціалістських праць митців “розстріляного відродження”. В їхніх працях розкривається особливий стан беззмістовності людського існування, “розходження” людини зі світом і суспільством як наслідок руйнації накопичених у віках ціннісних ідеалів релігійно-моральної спадщини. Саме тому особливої гостроти набувають питання релігійно-морального змісту й вимоги до утвердження на всіх рівнях буття насамперед людини моральної. А лінія стикування релігії та моралі, багато в чому детермінуючи стан духовності нації, набирає особливої значущості й потребує всебічного філософсько-релігієзнавчого аналізу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з науковими темами кафедри філософії Рівненського державного технічного університету “Реформаційна ідеологія в Україні в XVI-XVII ст." (державний реєстраційний номер 0198V002485), "Культура і світогляд: методологічні, історичні й практичні проблеми".

Об'єктом дослідження є філософські концепції основоположників європейського екзистенціалізму та екзистенціалістські ідеї у вітчизняній літературно-філософській спадщині.

Предметом дослідження є трансформація релігійно-моральної проблематики у творчості європейських філософів-екзистенціалістів та її відображення в здобутку українських письменників екзистенціалістського спрямування.

Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є розкриття специфіки трансформації релігійних та моральних феноменів у релігійній філософії С. Кіркегора, в атеїстичному французькому екзистенціалізмі А. Камю, Ж.-П. Сартра та у вітчизняному екзистенціалістському філософуванні митців “розстріляного відродження” М. Хвильового, В. Підмогильного, Б. Антонечка-Давидовича.

Для досягнення поставленої мети необхідно було розв'язати такі завдання:

- проаналізувати релігійно-моральну проблематику та розкрити змістовний зріз суперечностей між релігією і мораллю в екзистенціалістській філософії;

- виявити принципи протиставлення релігії та моралі в екзистенціалістській філософській концепції С. Кіркегора;

- на основі аналізу праць французького атеїстичного екзистенціалізму А. Камю, Ж.-П. Сартра визначити форми заперечення ними релігійно-моральної проблематики;

- виявити у філософських теоріях французького екзистенціалізму та літературно-екзистенціалістських творах українських письменників доби “розстріляного відродження” основоположні екзистенціали людського існування;

- окреслити відмінності в осмисленні абсурдності людського існування у філософській традиції нігілістично орієнтованого екзистенціалізму та вітчизняного екзистенціалістського філософування.

Методи дослідження. В основу дослідження специфіки релігійно-моральної проблематики в нігілістично орієнтованому екзистенціалізмі покладені сучасні досягнення в галузі методології гуманітарного знання, зокрема, релігієзнавчої, філософської, історичної науки та етики.

Важливу роль у розкритті теми відіграли принципи діалогу (М. Бубер, М. Бахтін), герменевтичний аналіз (Г. Гадамер) і метод інтерпретацій (П. Рікер), що сприяють залученню того, хто пізнає, до розкриття смислу текстів та включення його в предмет пізнання з використанням діалогічності самих творів, особистостей, культур і ціннісних установок.

Застосування компаративістського підходу передбачає порівняльний аналіз релігійно-моральної проблематики в атеїстичному французькому екзистенціалізмі та в українському екзистенціалістському філософуванні митців “розстріляного відродження” з окресленням їх подібності та відмінності в межах релігійно-моральної парадигми.

Дотичність проблематики дисертаційного дослідження до історії філософії та етики спонукала до використання автором у своїй дослідницькій роботі принципів історизму, плюралізму, комунікативності. При дослідженні екзистенціалістських творів використовувались методи аналізу і синтезу, аналогії, узагальнення.

Запропонована методологія аналізу дала можливість виявити особливості експлікації релігійно-моральної проблематики в нігілістично орієнтованому екзистенціалізмі та з'ясувати своєрідність інтерпретацій західноєвропейського та вітчизняного екзистенціалістського філософування.

Наукова новизна дисертаційної роботи. Особливості трансформації релігійно-моральної проблематики в релігійній філософії С. Кіркегора (витіснення моралі релігією), у французькому атеїстичному екзистенціалізмі А. Камю, Ж.-П. Сартра (заперечення релігії та моралі у здійсненні моральнісного вибору особистості), та екзистенціалістські мотиви в літературних творах Б. Антоненка-Давидовича, В. Підмогильного, М. Хвильового (заперечення мораллю нового типу релігії) свідчать про своєрідний зв'язок між релігійно-моральними феноменами та буттям людини у світі, відсутність якого породжує абсурдність і трагічність людського існування. На цій основі вперше у вітчизняному релігієзнавстві здійснено спробу дослідження трансформації релігійно-моральної проблематики в контексті нігілістично орієнтованої екзистенціалістської філософії.

В межах проведеного дослідження дисертантом висунута низка положень, що складають елементи новизни:

- трансформація релігії та моралі у предтечі екзистенціалізму С. Кіркегора, в нігілістично орієнтованому екзистенціалізмі та в українському екзистенціалістському філософуванні полягає у протиріччях: між релігією та традиційною мораллю (релігійне усунення моралі у кіркегорівській філософії); новою комуністичною мораллю та релігією (моральне зняття релігії в літературних творах Б. Антоненка-Давидовича, В. Підмогильного, М. Хвильового); релігійно-моральними та моральнісними феноменами (моральнісне заперечення релігії та моралі у філософських пошуках А. Камю і Ж.-П. Сартра, які відкидають релігію та мораль як такі, що суперечать первісній свободі);

- протиставлення релігії та моралі в екзистенціалістській філософії С. Кіркегора простежується на основі таких принципів: етичної конструкції типової самореалізації індивіда, екзистенційної діалектики віри в модусі категорій “абсурду”, “відчаю” і “страху”, релігійної та моральної інтерпретації гріха;

- на основі аналізу праць французьких філософів-екзистенціалістів встановлено, що трансформація релігійно-моральної проблематики відбувається через призму таких форм заперечення релігії та моралі як: трагічне діонісійство, абсурд і бунт (А. Камю), свобода і відповідальність (Ж.-П. Сартр);

- усвідомлення безсилля та неможливості протистояння новій владі, яке спричинило до використання представниками доби “розстріляного відродження” притаманних для екзистенціалізму ситуацій абсурдності засвідчує близькість вітчизняного та західноєвропейського екзистенціалістського філософування в релігійно-моральному аспекті;

- специфіка екзистенціалістських праць М. Хвильового, В. Підмогильного, Б. Антоненка-Давидовича виявилася в тому, що в них екзистенціально забарвлені категорії людського існування (“страх”, “відчай”, “туга”, “абсурд”, “тривога”) досить часто не мають того узагальнюючого характеру, який притаманний нігілістично-екзистенціалістській філософії. Це пояснюється практичною зумовленістю революційної боротьби, яка вимагає безпосереднього буттєвого втілення нігілістичних ідеалів.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Теоретична значимість проведеного дослідження полягає у релігієзнавчо-філософському з'ясуванні особливості трансформації релігійно-моральної проблематики як у класичному екзистенціалізмі, так і в українській філософській екзистенціалістській традиції. Дослідження створює основу для подальшого вивчення проблем людського існування в контексті трагічного світосприйняття і обумовлює потребу його дослідження в позитивному екзистенціалізмі.

Теоретичним надбанням дослідження є також можливість нового, більш адекватного осмислення вітчизняної філософської спадщини 20-30-х років ХХ століття.

Практичне значення полягає в тому, що основні його положення можуть бути використані в лекційних курсах з релігієзнавства, етики, історії філософії, історії релігії, при читанні нормативного курсу “Релігієзнавство”.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертації викладені в авторських публікаціях у фахових виданнях, апробовані у виступах на наукових конференціях, семінарах, круглих столах, зокрема на Міжнародних наукових конференціях “Християнство в контексті історії й культури України” (Київ, 1997), “Історія релігії в Україні” (Львів, 1999, 2000), “Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в контексті духовного відродження України” (Острог, 1998-2001), “Symbols, Power and Politics” (Люблін, Польща, 2000), “Християнство: контекст світової історії та культури” (Київ, 2000) та “Християнство і проблеми сучасності” (Київ, 2000) та ін.

Публікації. Результати досліджень опубліковані в п'яти статтях, видрукуваних у збірниках наукових праць, та дев'яти матеріалах і тезах конференцій.

Структура дисертації зумовлена специфікою об'єкта аналізу та логікою дослідження, що випливає з поставленої мети і відповідних головних завдань, необхідних для досягнення мети. Обрана тема, поставлена мета та завдання дослідження зумовили структуру дисертації (обсяг 178 сторінок), яка складається з вступу, трьох розділів, що поділяються на підрозділи, висновків і списку використаної літератури, що складає 221 найменування.

Перший розділ дисертації присвячений аналізу стану дослідження проблеми через огляд філософсько-літературних джерел по осмисленню екзистенціалістської тематики, та розкриттю сутності таких ключових категорій як релігія та мораль через призму філософської рефлексії. Це дало змогу закцентувати другий та третій розділи на висвітленні деяких підходів в екзистенціалістському філософуванні в зрізі релігійно-моральної трансформації. У другому розділі розкривається специфіка трансформації релігійно-моральної проблематики у релігійній філософії предтечі екзистенціалізму С. Кіркегора, оскільки саме ним були розроблені основоположні засади екзистенціалізму і його вихідні категорії, та у французькому атеїстичному екзистенціалізмі А. Камю і Ж.-П. Сартра. Третій розділ дисертаційного дослідження акцентує увагу на дослідженні релігійно-моральної домінанти українського культурного буття та суперечності між релігією та мораллю у вітчизняній екзистенціалістсько-філософській літературі 20-30-х рр. - зокрема у працях Б. Антоненка-Давидовича, В. Підмогильного та М. Хвильового. У Висновках підводяться підсумки, узагальнюються результати проведеного дослідження і висвітлюються творчі перспективи.

2. Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтована актуальність теми, простежений її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначені об'єкт і предмет дослідження, його мета і завдання, наукова новизна. З'ясовані теоретико-методологічні засади дисертації, висвітлені питання апробації та практичної значимості її результатів.

У першому розділі “Релігія і мораль в екзистенціалізмі як предмет наукового дослідження: генеалогія філософської рефлексії” проаналізований стан дослідження проблеми, проведений анотований огляд літератури, розкрита сутність ключових категорій у контексті світоглядних засад філософського мислення. В розділі зазначається, що релігійно-моральна тематика майже ніколи не залишалася поза увагою істориків, етнографів, літературознавців, письменників. Проте найбільшою мірою проблеми релігійно-морального змісту впродовж всього періоду її розвитку інтригували філософську думку. Зазначена проблема знайшла також своє відображення в “класичному” екзистенціалізмі й найбільш яскраво представлена у філософських та літературних працях С. Кіркегора, А. Камю, Ж.-П. Сартра.

Оскільки на теренах української культури екзистенціалістське філософування репрезентувалося в складний період революційних звершень, дисертантка зосереджується на специфіці показу українськими філософуючими письменниками доби “розстріляного відродження” (Б. Антоненком-Давидовичем, В. Підмогильним, М. Хвильовим та ін.) трагізму людського буття в десакралізованому світі, а також висвітленні ними наслідків впровадження у суспільному бутті принципів нової моралі, яка, звільнившись від традиційних коренів, трансцендентних сутностей та історичного минулого, трансформується в аморалізм та крайній імморалізм ніцшеанського типу.

Аналіз екзистенціалізму в працях А. Богомолова, Х. Гогочурі, З. Какабадзе, А. Каримського, В. Кувакіна, В. Кузнецова, Г. Менде, І. Нарського,, Т. Ойзермана, Г. Патента, В. Томілова, Л. Фаркаша, З. Хусаї та ін., що здійснювався на основі класичної раціоналістичної парадигми, приводив до критичного розгляду ними багатьох екзистенціалістських положень, з проголошенням їх життєвої недієздатності в спробі вирішення внутрішніх протиріч. Підкреслюється значимість наукових досліджень специфіки філософії екзистенціалізму, студії яких представлені такими фахівцями, як П. Гайденко, М. Кіссель, М. Мамардашвілі, Л. Мітрохін, А. Огурцов, Е. Соловйов, Г. Тавризян, В. Швирьов та ін., а з вітчизняного філософського мислення - І. Бичко, С. Кримський, В. Лях, К. Райда, П. Саух, В. Табачковський, В. Токман, Н. Хамітов, В. Шинкарук та ін. які констатували складність його раціоналістичного охоплення й поряд з тим надзвичайну укоріненість у соціально-духовній сфері сучасного буття.

Як відомо, існує своєрідне коло проблем, яке розглядали екзистенціалісти а саме: абсурд, свобода, вибір, відповідальність, відчай, відчуження, смерть, страх, складність міжлюдських стосунків та ставлення людини до світу, самотність. Тому, крім загальних підходів до розуміння екзистенціалістської філософії, сучасні фахівці закцентували свою увагу на поглиблений науковий пошук та розгляд крізь призму філософії екзистенціалізму питань свободи (І. Бичко, Д. Цеков, В. Лях, А. Мисливченко, І. Калчев,), особистості (Р. Москвіна); міжлюдських стосунків (Г. Атаманчук, В. Микитенко, Т. Ярошевський,); псевдогуманізму (І. Ніколаєнко); естетики (Л. Левчук, Ж. Ящук), відчуження (П. Саух), абсурду (К. Райда), самотності (Н. Хамітов); відповідальності (Т. Тузова); стражденності (В. Нестеренко), вибору (Т. Кононенко), цінностей (Г. Маргвелашвілі) та ін.

Однак у зазначених дослідженнях не приділялось належної уваги аналізу релігійно-моральної проблематики екзистенціалізму, зокрема філософських концепцій С. Кіркегора, А.Камю та Ж.-П. Сартра. Це стосується також науковців, які виявляли значний інтерес безпосередньо до конкретних персоналій екзистенціалістської філософії. Так, інтенції А.Камю отримали значне опрацювання у філософів (Л. Андрєєва, Ю. Давидова, К. Долгова, В. Кузнецова, Р. Москвіної, К. Райди, Є. Шевцова та ін.) та літературних критиків (С. Великовського, Д. Наливайка та ін.).

Творчість Ж.-П. Сартра досліджували М. Киссель, В. Кузнецов, В. Лях, Е. Муньє, І. Нарський, Л. Сев, Е. Соловйов, Г. Тавризян, Г. Тузова та ін.

Стосовно філософської спадщини С. Кіркегора необхідно відзначити складність його мислення і досить суперечливу філософську рефлексію, що нерідко призводило до різних, іноді протилежних, висновків та оцінок науковців Б. Биховського, П. Гайденко, Т. Кононенко, П. Сауха, З. Хусаї.

З метою обгрунтування правомірності розгляду екзистенціалістського філософування в українській культурі, звернено увагу на екзистенційно-кордоцентричну спрямованість національної філософічної думки, відзначену І. Бичко, Ю. та С. Вільчинськими, В. Горським, А. Колодним, С. Кримським, Н. Михайловською, А. Пашуком, В. Табачковським, Ж. Ящук та ін. Ідентичних поглядів за межами України на ці проблеми дотримувалися О. Кульчицький, І. Мірчук, Д. Чижевський, М. Шлемкевич, В. Янів, С. Ярмусь та ін.

Такі сучасні українські дослідники, як І. Бичко, В. Горський, О. Забужко, Н. Михайловська, В. Табачковський та Ж. Ящук звертали увагу на причетність до екзистенціалістського філософування письменників доби “розстріляного відродження”. Н. Михайловською та Ж. Ящук встановлено, що екзистенціалістське філософування формується в українській літературі на початку ХХ ст. і має дотичність до французького екзистенціалізму з цілої низки проблем.

Автор розкриває такі ключові поняття даної праці як, “релігія”, “мораль” і “екзистенціалізм”. Експлікація різноманітних підходів, що склалися упродовж історичного розвитку філософської думки, підтверджує проблематичність визначення сутності релігії, на чому акцентують увагу науковці Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України. Адже релігія, на думку І. Богачевської, О. Бучми, А. Колодного, Г. Кулагіної, О. Сагана, Л. Филипович, П. Яроцького та ін., стосується внутрішнього стану індивіда і відображає не зовнішні щодо людини природні чи суспільні сили, а такий стан, який можна назвати станом самовизначення.

Категорії “мораль” та “моральність” розкриваються на основі сучасних досліджень таких науковців, як А. Гусейнов та В. Малахов.

Використання наукових розробок Н. Михайловської та К. Райди зумовлює нагальну потребу чіткого розмежування понять “екзистенціалізм” та “екзистенціальна філософія”. Зокрема К. Райда розглядає екзистенціалізм як філософський напрям ХХ ст., що відтворює спотворену соціалізацією екзистенціальність особи, протиставляючи екзистенцію з усім багатством унікальності й неповторності уречевленим суспільним відносинам, а предметом дослідження “екзистенціальної філософії” виступає глибинний внутрішній світ людини, переживання індивідом своєї духовності.

Релігійно-моральна проблематика у філософії екзистенціалізму не зазнала широкого висвітлення у сучасних наукових студіях, однак часткове висвітлення питань релігії й моралі існує. Це стосується насамперед науковців, які виявляли інтерес до екзистенціалістської філософії загалом, або здійснювали аналіз поглядів конкретних його представників. Так, С. Великовський, В. Лазарев, Г. Тавризян відзначають тенденції до формування культурологічних синтезів в екзистенціалізмі, вступаючи в які, екзистенціалізм здійснює вихід із себе як філософської форми свідомості, реалізуючи себе в іншій - моральній, естетичній, релігійній.

Проте в Україні ще й досі відсутнє дослідження релігійних та моральних імплікацій у філософічних працях представників європейського та вітчизняного екзистенціалізму, що є особливо актуальним в умовах сучасного стану духовності та національно-культурного відродження.

Історико-філософське мислення вказує на необхідність розмежування релігійних та моральних феноменів. Автор доходить висновку, що у філософії екзистенціалізму окреслена проблема зазнала значної трансформації, уконстатуювавши не лише релігійно-моральну демаркацію, а й вимогу усунення одного з цих чинників (моралі у С. Кіркегора, релігії у представників “розстріляного відродження”) чи ліквідації релігійних та моральних чинників загалом (А. Камю, Ж.-П. Сартр).

У другому розділі дисертації “Особливості експлікації релігійно-моральної проблематики у філософії С. Кіркегора та атеїстичному французькому екзистенціалізмі” йдеться про релігійне “зняття” етичного (на матеріалах праць С. Кіркегора) та про засади трагічного світосприйняття в контексті атеїстичної моралістики французького екзистенціалізму (на матеріалах праць А. Камю і Ж.-П. Сартра).

Оскільки у філософії екзистенціалізму співвідношення релігії і моралі набуває значного видозмінення в окремих її представників, виникає нагальна потреба поетапного розкриття окресленої проблеми на прикладі поглядів окремих персоналій, передусім предтечі екзистенціалізму С. Кіркегора.

Людська екзистенція у С. Кіркегора есплікується в етично-релігійному модусі. Він акцентував увагу на релігійному усуненні формальної етики несвободи, яка, на його думку, була виразником покірливості перед жорстокими законами необхідності.

Демаркаційний дискурс релігійних, моральних чинників у філософії С. Кіркегора можна, на думку автора, розглядати на основі наступних принципів:

а) етичної конструкції типової самореалізації індивіда;

б) екзистенційної діалектики віри в модусі категорій “абсурду”, “відчаю” і “страху”;

в) релігійної та моральної інтерпретації гріха.

Історія тлумачиться ним не як низка пов'язаних між собою подій, підпорядкована загальним законам, а як людське буття, що саморозгортається в координатах екзистенційної часовості. І тому С. Кіркегор розглядає певні життєві типи людського існування: естетичний, етичний та релігійний.

“Етичне” у філософа визначається як іманентне всезагальне, яке має значення в будь-який момент як мета і знаходить свій вияв у абстрактному розумінні як заборона, уособлюючи собою закон, а конкретно - як норми і правила. Такі мотиваційні імпульси потребують цілісного підпорядкування своїм вимогам і відмови від особистісного задля загальнолюдського. С. Кіркегор залишає мораль, засновану на розумі, і приводить індивіда на вищий екзистенційний рівень - релігійний, який назавжди залишиться незрозумілим для розуму.

В дисертації показується, що найдосконалішою для нього стає діалектика віри, яка не піддається ніякому об'єктивному розумінню, а є внутрішнім емоційно-вольовим актом. Діалектика віри в С.Кіркегора розкривається в екзистенційних категоріях “абсурду”, “страху” і “відчаю”. Саме віра виступає ядром всієї його екзистенціалістської філософії, базовим критерієм якої є абсурд, у якому він шукав істину.

Важливим елементом віри і єдино можливим способом прориву до Абсолюту в С. Кіркегора виступає відчай. Ця категорія стає конститутивним атрибутом особистості й досить вагомим чинником, здатним викликати невтомність людської духовності.

В середині ХІХ століття в Європі склалася принципово нова ситуація - людство охопив страх, який залишався таємничим, містичним. Страх для С. Кіркегора - це відчужена сила, яка охоплює індивіда, і він не може звільнитися від цього страху, бо не знає, чого насправді боїться.

Істинний страх, як важливий предикат людської досконалості, виражається в наявному страху грішних перед лицем Бога. С. Кіркегор апелює до старозавітної ідеології та моралі, що відповідає біблійним уявленням про Бога, який вселяє не тільки надію і любов, а й страх. Автор доводить, що ця парадигма стає вагомим критерієм смислового поля теоретичної моделі мислителя і ядром категоріальної системи загалом.

Для розкриття суперечливості релігійно-моральної парадигми філософії С. Кіркегора важливе значення має розгляд ним різноманітних підходів до розуміння категорії “гріха”. Для етичних імперативів, на думку С. Кіркегора, гріх у будь-якому вигляді виражатиме лише зло. З релігійної точки зору, вважає С. Кіркегор, гріховність, породжуючи страх, спонукає до усвідомлення людиною власного безсилля й звернення до вищих начал і тому є домінантою духовності загалом. Гріх, репрезентуючись як вина, набирає статусу вирішальної категорії релігійного буття особистості, навертає людину до Бога.

В дисертації визначаються також засади трагічного світосприйняття в контексті атеїстичної моралістики французького екзистенціалізму, таких його представників, як А. Камю та Ж.-П. Сартр. Відзначається, що трансформацію релігійно-моральної парадигми в екзистенціалізмі важливо розглядати в антиномічному підході щодо “релігійного усунення етичного”, розкритого у філософії С. Кіркегора. Зазначена проблема в експлікації ідей Ж.-П. Сартра та А. Камю викладається в модусі моральнісного витіснення релігії, з розкриттям аспектів трагічного діонісійства, абсурду і бунту (А. Камю), свободи і відповідальності (Ж.-П. Сартр).

У французькому екзистенціалізмі домінує не стільки мораль, скільки моральність, адже саме моральність витісняє релігійні та моральні цінності, які А. Камю та Ж.-П. Сартр відкидають загалом, оскільки вони суперечать первісній свободі. Французькі філософи не апелюють до вищої інстанції, як це здійснює релігійний екзистенціалізм, а вдаються до пояснення людини, виходячи з неї самої. Умовою і способом самореалізації індивіда стає свобода. Свобода - це екзистенціал, що робить людину приреченою бути вільною й змушеною самій вибирати і вирішувати самостійно. Свобода набирає виразу вагомої ціннісної установки, і тому для А. Камю та Ж.-П. Сартра моральнісним стає нічим не детермінований вибір вже тому, що він вибраний, з особливою акцентацією у Ж.-П. Сартра відповідальності за всі вчинки.

А. Камю залишається вірним цінителем язичницького культивування природного, знаходячи в його стихіях захист від соціального конфліктування. Для Ж.-П. Сартра характерне протиставлення людини і світу, адже людська реальність, вважає філософ, є відмінною від інших матеріальних об'єктів завдяки свідомості. І хоча він був переконаний, що екзистенціалізм має бути оптимістичним, однак його філософські твори викликають глибокий трагізм і відчуття людиною безсенсовитості свого існування у світі, без будь-якої надії на зміну абсурдного стану речей.

Ворожість і відчуженість світу, сам факт існування в природному середовищі й серед інших людей, постійне напруження і неспокій щодо можливості об'єктивації суб'єкта поглядом другого та блокування його свободи у філософії Ж.-П. Сартра та А.Камю, сповнені трагічними мотивами. Свобода, отримана шляхом ліквідації релігійних чинників, осягається в стані тривоги, з відчуттями засудженості на свободу, закинутості в її тенета з жорстокими вимогами відповідальності у Ж.-П. Сартра, тому переживається як страшенний тягар і джерело страждань.

Аналізуючи моральнісні пошуки С. Кіркегора, А. Камю та Ж.-П. Сартра, дисертантка вважає, що моральнісні доктрини А. Камю та Ж.-П. Сартра перебувають на стадії вибору між етичною та естетичною життєвими позиціями. Самодостатня суверенність індивіда, що переоцінює моральні норми, призначаючи міру уваги та презирства до інших, караючи і милуючи - ось ідея французьких моралістів. У цьому випадку культивування моральності є лише засобом для цілі утвердження себе “по той бік добра і зла”.

В дисертаційному дослідженні зауважується, що Ж.-П. Сартр і А. Камю залишають людину у безвихідному лабіринті абсурду, адже, підносячи її на вищу сходинку ціннісної ієрархії, вони експлікують вищі моральнісні засади не в модусі відродження всеохоплюючої любові й добра на шляхах духовного саморозвитку людини, а в стоїчному виклику богам, долі, хаосу, що спричиняє до ідеї самообожнення та егоцентричності й призводить до приховування істотних недоліків і недосконалості людської істоти.

У третьому розділі “Специфіка висвітлення релігійно-моральної проблематики в українській екзистенційно-філософській думці” визначається і досліджується релігійно-моральна домінанта українського культурного буття та суперечність між релігією та мораллю у вітчизняній екзистенціалістсько-філософській літературі.

В дисертації зазначається, що у вітчизняній філософській думці тривалий час домінувало розуміння культури як синтезу релігії, моралі, мистецтва, науки і т.д., що є лише надбудовою над базисом. Однак у сучасному бутті сутність культури набуває іншого виразу, а саме, як способу буття людини у світі, й відповідно творення нею світу і самої себе.

Останнім часом в Україні значно зріс інтерес до релігійної проблематики, визначення місця релігії як у духовно-моральній сфері, з акцентацією уваги на значенні абсолютних цінностей у житті людини чи етносу, так і розгляду її як невід'ємного чинника культурно-антропологічного буття загалом.

Трагічна історія українського народу постійно спонукала його до пошуку підтримки в чомусь “трансцендентальному”, вищому і ціннісному, ніж саме життя. Внутрішня замкненість у собі, перевага чуттєво-емоційного моменту в бутті української людини над прагматичною абстракцією в пізнанні сущого зумовлювали поглиблення релігійно-етичних чинників. Саме християнська віра стала цією трансценденцією і основою, де зберігався український дух, українська культура і національна духовність.

Релігійні мотиви особливо виразно проявились в українській філософській думці, розгорнутій у модусі метафізично-онтологічного співвідношення Бога і людини.

Вагомим чинником зв'язку людини з Богом стає туга як засіб прориву до трансцендентного. Туга, супроводжуючись відчуттям тлінності й порожнечі, спрямовує людину в бік абсолютних цінностей, до вищого світу, і тому стає однією із причин релігійності.

Дисертант аналізує ідею релігійності на тлі української культури через призму таких аспектів:

- філософська традиція кордоцентризму;

- домінування християнських цінностей у моральнісних орієнтирах українського народу;

- роль та місце Біблії в українському бутті;

- феномен святості як релігійний ідеал;

- розкриття сутності нової релігії безрелігійної соціалістичної держави.

Ідея кордоцентризму стає домінуючою в певні періоди філософського мислення в Україні, й серце набуває значення релігійного символу та найпотаємнішої духовної цінності.

Філософія серця найбільшого теоретичного обгрунтування набула у П. Юркевича, на думку якого, основа релігійної свідомості зосереджується саме в серці. До серця зводиться вся духовна діяльність, і саме воно здатне до відчуття Вищого начала, до найглибиннішого зв'язку з Абсолютом. Це давало підстави робити висновки щодо споконвічної закоріненості релігійності людини на природному грунті, розкриваючи серце в модусі специфічного органу сприйняття сакрального, недосяжного для екстравертного мозку.

Запровадження християнства на Русі значно вплинуло на ціннісну орієнтацію народу, надаючи найбільшої актуальності проблемам морально-етичного вдосконалення й духовного очищення в ім'я морального ідеалу. Зосередженість на внутрішньо-духовній сутності людини детермінувала необхідність моральної чистоти й доброчесності, визначеної істинами добра, правди і справедливості. Можна констатувати величезний вплив християнства на зміцнення давньоруської державності, формування стійкої сім'ї, розвиток писемності, літератури, мистецтва, що значно вплинуло на хід суспільного розвитку та культурний поступ нації загалом.

Усвідомлення цінності людини як образу і подоби Божої й таїнство прилучення до сокровенного шляхом безкінечного вдосконалення духу в українській буттєвості значно актуалізувало Святе Письмо. Акцентація сокритого, доступного для небагатьох змісту, вимагала пошуку прихованого значення у відкритому тексті шляхом сакрального переходу від букви до духу, тобто до внутрішнього змісту Біблії. А посередництво між земним і небесним належало святому, котрий Божественний дар одкровення отримує через подолання гріховної природи й постійної наявності каяття в душі і смиренного серця. Святість в українській традиції репрезентувалася не стільки в науковій екзегетиці, скільки в практичному виконанні написаного, в актуалізації аскетичного життя. Святі - виразники вищих прагнень народної душі та ідеалів морального життя.

Православна традиція на теренах української нації набула яскраво вираженої аскетично-містичноюї домінанти і проявилася в прагненні пережити, відчути духовний зв'язок з Богом. І тому навіть в атеїстичні періоди революційних звершень людина не може в собі заглушити жагу релігії й намагається винайти нову релігію, шукаючи божество навколо себе й заповнюючи порожнечу новими богами. Релігійність стає суттєвою рисою жовтневої революції, базованої на насильстві, руйнації. Релігія служіння земним потребам витісняє релігію служіння ідеальним цінностям. Таке служіння ідеалу комунізму виступало певною мірою формою світської релігії. Розп'ятому Христу протиставлялась доктрина розп'ятої людини, а на місце Месії ставився пролетаріат.

Таким чином, величні ідеї революційних звершень на початку ХХ століття підготували підгрунтя для жахливих духовно-моральних збочень, що й зумовило існування “загубленої”, “розщепленої” людини, “людини кризи”.

В дисертації розглядаються питання релігійно-морального деструктивізму у вітчизняній екзистенційно-філософській літературі та суттєвий вплив на основні її положення ніцшеанских ідей “надлюдини”. Зазначається, що одержимість ідеями рівності, братерства та свободи породжує романтиків з жорстокими серцями, які, не в добрі та любові, а в насильстві та ненависті, руйнуванні моральних норм, зневазі до універсальних вимог і знищенні духовності загалом вбачали шлях до утвердження нових цінностей. Революціонерами здійснювалось возвеличення всього сильного й агресивного, чисто біологічного і природного буття, адже в самій революції відчувалось начало надлюдське, атеїстичне, пов'язане з обожненням прийдешнього людства.

Революційний марксист не може приступити до виконання історичної місії, не заперечивши мораль. Виникає необхідність створення особливого морального кодексу, де мета виправдовувала б засоби і саме такі, як вбивство, ненависть, насильство. Не дивно, що представники “розстріляного відродження” Б. Антоненко-Давидович, В. Підмогильний, М. Хвильовий та інші вбачали в новій людині соціалізму риси “надлюдини” з її нищенням релігії та спробами “переоцінки цінностей”. Етичність вчинку в моралі пролетаріату виводиться з вимог класової боротьби, із законів суспільного розвитку, з особливим акцентом усвідомлення виконання своєї історичної місії. Питання революційної моралі ототожнюється з питаннями революційної стратегії й тактики, з потребою ліквідації наявного дуалізму засобів і цілей, оскільки засоби підпорядковуються цілям. І марксизм, базуючись на глибоких гуманістичних ідеях боротьби за звільнення людства, в реаліях будує “царство рівності і свободи” всупереч загальнолюдським цінностям і тому проявляється у всіх своїх негативних властивостях. А порушення у сфері моралі ніколи б не проявилися в таких великих масштабах, якби в основі всіх цих дій не лежали структурні зміни в самій людині та у сфері особистісного ставлення до іншого “Я”, які випливали з нігілістичної ідеї “переоцінки цінностей”.

Хоча у працях Б.Антоненка-Давидовича, В. Підмогильного, М. Хвильового релігійна тематика не є головною, однак у них досить чітко простежується душевний стан спустошеності та абсурдності атеїстичної епохи. Розкривається новий герой, вільний від умовностей, релігійних і традиційних пережитків минулого, з розумінням своєї ролі й місця в суспільстві, непримиренний до класових ворогів. Це людина з новими життєвими цінностями активізму, практицизму, ефективності. Тобто “надлюдина” ніцшеанського типу з сильною волею, яка відкрито утверджує себе з цілковитою впевненістю, що тим самим утверджує нове життя. Нігілістичні ідеї “надлюдини” з вимогами “переоцінки цінностей”, підвищення своєї могутності та встановлення жорсткої справедливості всеперемагаючої сили зіграли суттєву роль для країни, в якій здійснився революційний переворот. Революційний романтик стає героєм, який для досягнення месіанської мети спасіння людства здатний на самопожертву, мучеництво, але поряд з тим звільнений від вимог традиційної моралі. Тема щирого серця, любові та співстраждання, яка становить ядро української ментальності і сягає своїм корінням глибини слов'янської історії загалом, витісняється головним механізмом революційних перетворень - нігілістичним “вседозволено”.

Дисертант доходить висновку, що українська національна традиція, генеалогічно пройнята релігійно-моральнісними домінантами любові, не змогла ототожнити, як А. Камю і Ж.-П. Сартр позитивні та негативні вчинки, вважаючи їх однаково цінними, якщо в їх основі зосереджена свобода волі. Це якраз і продемонстрували на прикладі своїх героїв митці революційної доби, у творчості яких ненависть і насильство в ім'я великого майбутнього возвеличує не гордовитого революціонера у героїчній боротьбі з ворогом, а, з одного боку, розкриває нещасну особистість на межі природно-людського і традиційно-національного, а з другого - революційний обов'язок, який освячує ненависть і вбивство.

В дисертації зазначається, що за наявності такої онтологічної та свідомісної роздвоєності виникає потреба інтерпретації історії через спектр внутрішніх людських можливостей. Ця інтроспекція є важливим імпульсом усвідомлення залежності духовної міцності кожного індивіда та суспільства загалом від глибини сприйняття релігійно-моральних цінностей.

У Висновках підводяться підсумки, узагальнюються результати дослідження, визначаються напрями подальшого аналізу релігійно-маральної проблематики в екзистенціалізмі.

На підставі аналізу екзистенціалістських академічно-філософських та літературно-філософських праць С. Кіркегора, А. Камю, Ж.-П. Сартра, М. Хвильового, В. Підмогильного, Б. Антоненка-Давидовича встановлено специфіку трансформації релігійних та моральних феноменів. Виходячи з цих основоположних засад, у дисертаційному дослідженні обгрунтовано висновки.

1. Релігійні та моральні проблеми у працях релігійної філософії С. Кіркегора, нігілістично орієнтованого екзистенціалізму та вітчизняного екзистенціалістського філософування є достатньо репрезентованими для висвітлення на їх основі трансформації релігійно-моральної парадигми.

2. Релігійно-моральна тематика в екзистенціалістському філософуванні порівняно з експлікацією цієї проблематики в попередній філософській думці набуває своєрідної трансформації, яка простежується в усуненні релігійного або морального чинника (моралі у С. Кіркегора), релігії у представників доби “розстріляного відродження” чи в ліквідації релігійних та моральних чинників загалом (А. Камю, Ж.-П. Сартр):

- релігійно-моральна трансформація у філософії С. Кіркегора окреслюється в аспекті релігійного зняття моралі, оскільки релігійний тип життєдіяльності стає гарантом вічності та прерогативою особистісного над соціальним і розкривається через принципи етичної конструкції типової самореалізації індивіда, екзистенційної діалектики віри в модусі категорії “абсурду”, “відчаю” і “страху”, релігійної та моральної інтерпретації гріха;

- заперечення французькими моралістами релігійних та моральних регламентацій поведінкових дій суб'єкта дає привід для протиставлення релігійно-моральних і моральнісних феноменів через призму наступних аспектів: трагічного діонісійства, абсурду і бунту (А. Камю), свободи і відповідальності (Ж.-П. Сартр).

Ж.-П. Сартр і А. Камю, відкинувши загальнозначущість релігійно-моральних цінностей, пропагують людину моральнісну, що керується лише індивідуальними імпульсами, базовим підгрунтям яких є свобода;

- релігійно-моральне конфліктування у творчості представників українського екзистенціалістського філософування доби “розстріляного відродження” експлікується крізь призму заперечення релігії й утвердження моралі нового типу. Домінування тілесного та матеріального у них призводить до розпаду релігійно-маральних цінностей та традиційних культурних надбань загалом. Саме релігійний чинник відіграє значну роль у збереженні спадкоємного зв'язку та наповненні буття глибинним моральнісним сенсом.

3. Процес взаємодії філософської рефлексії максимально розширює культурний простір, вилучаючи притаманні кожній філософській традиції специфічні смисли. У зв'язку з цим важливого значення набуває з'ясування взаємовідносин різних позицій як в екзистенціалізмі загалом, так і між філософськими текстами французьких екзистенціалістів і літературними творами митців доби “розстріляного відродження”.

релігійний філософія екзистенціалізм кіркегор

Список опублікованих праць

Залужна А. Демаркаційний дискурс релігійного і морального у філософії К'єркегора та святоотцівської традиції // Мультиверсум.- 1999.- № 9.- С. 46-57.

Залужна А. Етична проблематика у філософічних пошуках Ж.-П. Сартра // Мультиверсум.- 2000.- № 16.- С. 53-61.

Залужна А. Мотиви етичного деструктивізму та заперечення релігійних цінностей в екзистенційній проблематиці доби “розстріляного відродження” // Українське релігієзнавство.- Київ, 2000.-№ 13. - С.11-20.

Залужна А. Ренесанс античної трагедії в екзистенційних філософічних поглядах ХІХ-ХХ ст.// Вестник Севастопольского государственного технического университета. - Севастополь, 1999. - С. 146-153.

Залужна А. Мотиваційне поле релігійно-моральної парадигми // Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі.- Острог, 1998.- С.91-97.

Залужна А. Проблемне поле християнства в контексті зміни парадигм на межі тисячоліть // Християнство в контексті історії і культури в Україні. - Київ, 1997.- С. 82-83.

Залужна А. Онтологія любові і парадоксальність сучасної епохи // Матеріали Всеукраїнської Міжнародної Християнської Асамблеї. - Київ, 1998.- С. 41-44.

Залужна А. Ідеї християнської сотеріології на шляхах становлення українського життєвого світу // Вісник Української державної академії водного господарства. - Ч.2. - Рівне, 1998.- С.256-258.

Залужна А. Любов і страх в антиномічному вимірі християнської сотеріології // Історія релігій в Україні.- Львів, 1999.- С. 135-138.

Залужна А. Експлікативний етос у предметному полі Біблії і українська людина // Наукові записки.- Т. ІІ.- Острог, 1999.- С. 66-72.

Залужна А. Феномен віри в контексті екзистенційної філософії Кіркегора та святоотцівської екзегетики // Наукові записки. - Т.ІІІ.- Острог, 2000.- С. 105-109.

Залужна А. Релігійно-моральна домінанта в аксіологічному просторі українського буття // Християнство і контекст світової історії та культури. - Київ, 2000.- С. 220-222.

Залужна А. Екзистенційні мотиви творчості М. Хвильового в контексті заперечення цінностей християнської релігії // Історія релігії в Україні. - Ч. 1.- Львів, 2000.- С.155-160.

Залужна А. Релігія як культурно-антропологічний феномен // Християнство і проблеми сучасності.- Київ, 2000.- С. 71-76.

Размещено на Allbest.ru