Розвиток християнської писемної культури в Україні: етно-конфесійна специфіка

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

РОЗВИТОК ХРИСТИЯНСЬКОЇ ПИСЕМНОЇ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ: ЕТНО-КОНФЕСІЙНА СПЕЦИФІКА

УДК 261.6 (477)(043.3)

ПІДДУБНА Світлана Максимівна

спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

Київ - 2003

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

ГОРБАЧЕНКО Тетяна Григорівна, провідний

науковий співробітник філософського факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

САУХ Петро Юрійович, ректор Житомирського

державного педагогічного університету імені І.Франка

кандидат філософських наук

БОГАЧЕВСЬКА Ірина Вікторівна, старший

науковий співробітник відділення релігієзнавства

Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України

Провідна установа: Київський національний педагогічний університет імені М.Драгоманова, кафедра культурології

Захист відбудеться ”29” грудня 2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 328.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий ”26“ листопада 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради П.І. Скрипка

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розбудови Української держави у громадській думці нашої країни відбуваються докорінні зміни, пов'язані з колом духовних орієнтирів, насамперед релігії, християнської у першу чергу. Адже прийшовши на українські землі понад тисячу років тому, християнство внесло докорінні зміни у всі сфери суспільного життя нашого народу, в його культуру, зокрема писемну. Впродовж усього часу своєї історії Україна формувалася як країна християнської цивілізації, в якій нині більше 90 відсотків релігійних організацій належать до тієї чи іншої християнської конфесії. В цьому контексті першорядного значення набуває питання віднайдення духовних початків, з'ясування особливостей менталітету, своєрідності українства.

Актуальність означеної проблеми зумовлюється необхідністю наукового узагальнення духовного досвіду пам'яток християнської писемної культури, їх аналізу в етно-конфесійному аспекті. Таке дослідження є важливим для пізнання сутності вітчизняної писемної культури, усвідомлення основ нашої духовності та їх трансформації у сучасному світі.

Християнство, безумовно, вплинуло й впливає на формування менталітету українського народу, на оформлення його національних особливостей і характеру. Адже саме ментальні особливості визначають не лише минулі національно-етнічні процеси, але й нинішні, й майбутні. Зустрічаючись сьогодні з пам'ятками християнської писемної культури, ми не можемо не враховувати особливості епохи, що породила її, образу мислення людей, які створили ці пам'ятки, їх інтереси й наміри, соціальну орієнтацію та глибину їхнього історичного мислення. У цьому зв'язку першорядного значення набуває філософсько-історична, історико-релігійна інтерпретація й оцінка пам'яток християнської писемної культури, яка виключала б суб'єктивізм і свавілля, гіперболізацію чи приниження їх ролі у духовному житті, абсолютизацію одних аспектів минулої й сучасної писемної культури чи ігнорування тих із них, які не вміщуються у вузькі рамки попередньо визначених параметрів.

Актуальність обраної теми дослідження зумовлена ще й тим, що її розв'язання допоможе зрозуміти сутність та тенденції розвитку сучасної релігійності українців, виявити причини процесу свідомого й підсвідомого прагнення до “онаціоналення” життя етносу. Адже національні та релігійні питання в Україні, будучи важливими складовими політичних, державотворчих, духовних процесів, надзвичайно актуалізувалися у зв'язку з будовою нової української держави.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась у системі наукових досліджень, що здійснюються кафедрою релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а саме з теми “Філософія релігії як філософське релігієзнавство” (державний реєстраційний номер 97164).

Ступінь розробленості проблеми. Тема дисертаційного дослідження зумовила опрацювання широкого кола наукових, літературних та конфесійних джерел. Це, насамперед, філософські й культурологічні джерела, без яких неможливе осмислення фундаментальних засад нашого дослідження. Серед ранніх праць, що безпосередньо присвячені проблемі релігії й культури, напрямом яких є усвідомлення тривалості історії християнської культури і великого значення в цілому релігії та культури в цивілізації світу, слід назвати роботу “Релігія й культура” К. Доусона, видану у 1948 р. Дисертантом також використовувався філософсько-гуманістичний аналіз змісту та значення поняття духовності, який є визначеним у російській релігійній філософії у творах М. Бердяєва, І. Ільїна, М. Лосського, П. Флоренського, С. Франка та інших, присвячених різноманітним аспектам цієї проблеми. На тісний зв'язок мислення та культури у своїх численних творах вказують і вітчизняні філософи В. Андрущенко, А. Бичко, І. Бичко, Л. Губерський, А. Конверський, Л. Конотоп, С. Кримський, В. Нічик, І. Огородник, В.Панченко, М. Попович, В. Ярошовець. У своєму дослідженні ми спиралися на концепцію писемної культури, розроблену у релігієзнавчо-філософському науковому дослідженні Т. Горбаченко.

Окрему групу складали джерела християнської релігійної філософії (П. Тілліх, брати Річард і Райнхольд Нібури, Б. Меланд, П.Лонерган та ін.), а також сучасний, так званий “антропологічний”, підхід ІІ Ватиканського Собору до культури, в тому числі й писемної.

Велику групу проаналізованих нами наукових праць становлять історичні, релігійно-історичні та релігієзнавчі праці вітчизняних і зарубіжних дослідників історії й релігії в Україні. Слід зазначити, що для колишньої радянської історичної, філософської, атеїстичної літератури, особливо у 30-40-х рр., дослідження проблем впливу християнства на формування культури було в цілому небажаним. Хоча починаючи з 60-х рр. з'являються окремі ґрунтовні праці з української філософської думки, культури, освіти, в яких частково розглядаються їхні взаємовпливи та взаємозв'язки. Це праці М. Брайчевського, М. Котляра, В. Ульяновського, С. Плохія.

Останнє десятиліття для вітчизняного релігієзнавства характерне успішною розробкою теоретичних проблем, істотним переосмисленням традиційних уявлень про суть релігії й церкви, їх роль в утвердженні української національної ідеї, у впливі релігії на духовно-культурний розвиток України. Нові підходи та академічний рівень дослідження релігійного феномена культури, історико-культурного значення релігії демонструють І. Богачевська,

В.Бондаренко, А.Глушак, С.Головащенко, Т.Горбаченко, В.Єленський, М.Закович, М.Кирюшко, В.Климов, А.Колодний, Л.Конотоп, П.Кралюк, Б.Лобовик, В.Лубський, В.Мельник, І.Мозговий, В.Пащенко, М. Рибачук, О.Саган, О.Сарапін, П.Саух, Д.Степовик, О. Уткін, Л.Филипович, О.Шуба, П. Яроцький.

Крім наукових праць джерельно-текстологічну базу дослідження склали Священні тексти, богословські, літературно-художні пам'ятки писемної культури.

Мета дослідження полягала у з'ясуванні змісту етно-конфесійної специфіки розвитку християнської писемної культури в Україні.

Для досягнення поставленої мети слід було вирішити такі завдання:

- охарактеризувати рівень дослідженості проблеми християнської писемної культури у філософському, релігієзнавчому, соціокультурному й теологічному аспектах;

- розглянути історичні шляхи Святого Письма в українській культурі й відтворення його як у рукописних, так і друкованих джерелах;

- дослідити етно-конфесійні прояви формування української писемної культурної традиції у християнській літературі, представленій християнською патристикою, ораторською, агіографічною, паломницькою літературою, а також перекладними, повчальними й полемічними творами;

- простежити характер відтворення християнської символіки в сучасній українській художній літературі;

- виявити етно-конфесійні прояви біблійних мотивів і символів у сучасній українській художній літературі, в аспекті їх впливів на формування моралі та моральності.

Об'єктом дисертаційного дослідження є розвиток християнської писемної культури в Україні. Предмет дослідження - філософсько-релігієзнавчий аналіз етно-конфесійної специфіки християнської писемної культури в Україні.

Методологічну основу дослідження склали універсальні принципи об'єктивності, історизму, дуальності й загальнолюдськості, які лежать в основі сучасних релігієзнавчих досліджень, а також загальні та спеціальні методи наукового пізнання в галузі гуманітарних і суспільних наук, серед яких були використані структурно-функціональний, семантичний, генетичний методи, а також аналітичні прийоми, операції й процедури. Це дозволило отримати як фундаментальні, так й емпіричні знання з досліджуваної проблеми.

Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає у тому, що, базуючись як на загально християнських, так і на оригінальних вітчизняних пам'ятках християнської писемної культури, здійснена спроба виявити внутрішній зміст етно-конфесійної специфіки розвитку християнської писемної культури в Україні з релігієзнавчо-філософських позицій.

На основі теоретичного аналізу досліджуваної проблеми автор дійшов таких висновків, які мають елементи наукової новизни й виносяться на захист:

- обґрунтовано, що етно-конфесійна специфіка християнської писемної культури в Україні може бути схарактеризована як певний культурний процес, який дозволяє проаналізувати зміни у часі й стані таких об'єктів писемної культури, якими є християнська православна патристика, ораторська, агіографічна, паломницька література, полемічні, повчальні твори, а також твори художньої літератури, в яких вочевидь простежується християнська символіка. Цей культурний процес є взаємодією не лише вище означених об'єктів, але й характеризується також взаємозв'язком та взаємовпливом як у середині різних християнських конфесій, так і між окремими соціальними групами та людьми в цілому. В межах означеного культурного процесу відбувалися різні культурні події, зокрема поява книгодрукування на території України, що стала підґрунтям для розвитку писемної культури в цілому;

- історичні шляхи Святого Письма визначаються своєрідністю в українській культурі, про що свідчать такі віхи: перша точно датована києво-руська рукописна книга - “Остромирове Євангеліє”; перша повна друкована східнослов'янська Біблія - Острозька, яка відіграла надзвичайно важливу роль в історії культури всіх слов'янських народів і виявилася для Заходу своєрідним свідоцтвом ідейної та моральної зрілості українців; україномовні переклади Біблії кінця ХІХ і ХХ ст., які сприяли пробудженню інтересу до народної мови, до історичної пам'яті, до минулого своєї країни, а також до тих екстремальних історичних подій, що спричинили втрату національної самосвідомості;

- доведено, що етно-конфесійні прояви формування української писемної культурної традиції у християнській літературі, представленій християнською патристикою, ораторською, агіографічною, паломницькою літературою, а також перекладними, повчальними й полемічними творами, вплинули на формування ментальності як сфери певних моральних, соціально-психологічних орієнтацій, що складають специфіку світовідчуття, сприймання та світобачення українського народу на певних історичних етапах його розвитку;

- з'ясований характер відтворення християнської символіки в сучасній українській художній літературі, який дозволяє стверджувати, що метафоризація її змісту при трансформації його у знакову форму є мінімальною на стадії одиничного знаку й максимальною за мірою ускладнення характеру знакової виразності змісту писемного твору. Це дає можливість найбільш активно здійснювати генезу нових змістів і знакових форм, які у подальшому набувають статусу загально значущих;

- виявлені етно-конфесійні прояви біблійних мотивів і символів у сучасній українській художній літературі, які містять у собі значну моральну проблематику й застосовуються авторами літературних творів для того, щоб акцентувати увагу читача на етичному аспекті твору, щоб викликати відповідну реакцію моральної свідомості респондентів їх літературного звернення. Це дає можливість обґрунтувати положення про те, що Біблія залишається цінним джерелом художніх образів, зокрема символічних, які, по-перше, дозволяють виразити найважливіші речі мовою, зрозумілою всім, і, по-друге, надають можливість реалізувати індивідуальні погляди автора і залучити до інтерпретації твору духовно-душевні сили читача.

Теоретичне й практичне значення дисертаційного дослідження полягає у з'ясуванні внутрішнього змісту етно-конфесійної специфіки у розвитку християнської писемної культури в Україні.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що основні її положення можуть бути використані у релігієзнавчих дослідженнях, а також у дослідженнях з історії філософії, культурології, історії культури, історії релігії, етнології, а також при читанні нормативних курсів “Релігієзнавство”, спецкурсів на філософських факультетах вищих навчальних закладів.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, викладені автором у дисертації, отримані автором особисто. У дисертанта є друковані наукові праці, що видані у співавторстві. Так, у монографії Т.Г.Горбаченко і С.М.Піддубної “Етно-конфесійна специфіка становлення християнської писемної культури” (Київ, 2002) здобувачеві належать три розділи: 1.3. (стор. 14-19), 2.1. (стор. 22-51), 3.2. (стор. 138-166); у навчальному посібнику й хрестоматії В.І.Лубського, О.І.Предко, Т.Г.Горбаченко, С.М.Піддубної “Психологія релігії” - розділ ІІ (стор. 49-75).

Апробація результатів наукового дослідження. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені автором у доповідях на наукових конференціях, зокрема: Міжнародна наукова конференція “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральності особистості” (Донецьк, 2003 р.), Міжнародна науково-практична конференція “Шевченківська весна -2003” (Київ, 2003), Міжнародна конференція “Дні науки філософського факультету-2003” (Київ, 2003), “Дні науки-2000”, філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також на засіданні методологічного семінару (2001 р.) кафедри релігієзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри релігієзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Упровадження результатів дослідження здійснювалось у формі наукових публікацій автора. Окремі положення апробовані автором при розробці лекцій “Історичні шляхи рукописів і видань Біблії”, “Християнська конфесійна література”, які були прочитані студентам відділення релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у трьох розділах монографії, у 5 статтях, вміщених у наукових збірниках, які є фаховими, а також у навчальному посібнику.

Структура дисертації обумовлена логікою наукового дослідження, оскільки етно-конфесійна специфіка розвитку християнської писемної культури може розглядатися у кількох аспектах: по-перше - в аспекті розгляду історичних шляхів Священного Писання в українській культурі; по-друге - в аспекті формування української писемної культурної традиції у християнській конфесійній літературі; по-третє - в аспекті аналізу відтворення християнської символіки в сучасній українській літературі. Такий підхід і зумовив структуру дисертації, яка складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури (267 джерел). Обсяг дисертації (без списку літератури) - 176 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

святий біблійний український література

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається ступінь її наукової розробленості, об'єкт і предмет дослідження, його мета й завдання, наукова новизна отриманих результатів. З'ясовуються теоретико-методологічні засади дисертації, висвітлюються питання апробації та теоретичної й практичної значущості її результатів.

У першому розділі дисертації, який носить назву “Аналітичний огляд літератури з проблеми християнської писемної культури на теренах України”, зазначається, що проблема християнської писемної культури знаходиться у сфері глобального філософського, релігієзнавчого й культурологічного напряму взаємодії релігії й культури. Це проблема світоглядного й методологічного характеру. Адже релігія й культура мають велике значення в умовах проживання на одній території й тісних соціальних взаємозв'язків людей різних національних культур і віросповідувань. Саме багатогранність проблеми зумовила й багатоаспектність її аналізу з точки зору різних наук. Крім філософської та релігієзнавчої літератури, у дисертації автором були використані дані таких наук як культурологія, історія культури, мовознавство, філологія, історія книги. Автор вважав за доцільне подати аналітичний огляд літератури з проблеми, що розглядається у дисертації, за чотирма концептуальними напрямами.

Перший з них - це філософські, культурологічні й історичні джерела з питань співвідношення культури та релігії у контексті духовної культури. Тут зазначається, що проблема співвідношення та взаємодії культури й релігії має кілька аспектів: історико-генетичний, онтологічний, аксіологічний, гносеологічний, морально-нормативний, психоаналітичний, культурно-антропологічний та інші, причому автор схиляється до думки, що взаємозв'язок релігії й культури розкривається у масштабі суспільства як системи в цілому, так й їх особливостей як складових цієї системи. У розділі йдеться про те, що філософсько-гуманістичний зміст та значення поняття духовності є достатньо визначеним у російській релігійній філософії ( М. Бердяєв, І. Ільїн, М. Лосський, П. Флоренський, С. Франк), до того ж воно не обмежується суто релігійними контурами, а має метафізичне чи буттєве наповнення. Автор будує своє дослідження на концепції “християнської духовності” М. Бердяєва, яка розглядається у контексті обожнення, а особистості як творчого акту, що сприяє розумінню людини як творця самої себе. Таке бачення духовності активізує значення творчості у духовній діяльності людини і має значний вплив на формування писемної культури.

Окремо розглядається теологія культури як напрям теолого-філософської думки у межах протестантизму (П.Тілліх, брати Річард і Райнхольд Нібури, Б.Меланд та ін.), католицизму (Д.Мартен, П.Лонерган та ін.) і православ'я (П.Флоренський, Л.Нікітін, В.Розанов та ін.).

Другий концептуальний напрям становлять наукові дослідження, присвячені змісту понять “писемна культура”, “християнська писемна культура”. У своєму дослідженні автор спирається на концепцію писемної культури, розроблену у науковому дослідженні Т.Горбаченко, в якому писемна культура пов'язується з таким явищем як національна культура, для якої характерна здатність співставляти, співвідносити себе з іншими культурами, жити з усвідомленням того, що національна культура не єдина, а одна з багатьох культур, існує лише з ними й завдяки їм. Якщо етноси спілкуються зі своїми місцевими божествами за допомогою усного мовлення, то світові релігії, спілкуючись із людьми, незалежно від їх етнічної приналежності, можуть говорити з ними лише шляхом писемного слова, що набуває значення священного писання.

Третю групу джерел, які автор аналізує у своїй дисертації, складають історичні, релігійно-історичні та релігієзнавчі праці вітчизняних і зарубіжних дослідників історії й релігії в Україні. Дисертант зазначає, що для колишньої радянської історичної, філософської, атеїстичної літератури, особливо у 30-40-х рр., дослідження проблем впливу християнства на формування культури було в цілому небажаним. Хоча починаючи з 60-х рр. з'являються окремі ґрунтовні праці з української філософської думки, в яких частково розглядаються взаємовпливи релігії, культури, освіти (М. Брайчевський, М. Котляр, В.Ульяновський, С.Плохій).Останнє десятиліття для вітчизняного релігієзнавства характерне успішною розробкою теоретичних проблем, істотним переосмисленням традиційних уявлень про суть релігії й церкви, їх роль в утвердженні української національної ідеї, у впливі релігії на духовно-культурний розвиток України.Нові підходи та академічний рівень дослідження релігійного феномена культури, історико-культурного значення релігії демонструють В. Бондаренко, І. Богачевська, А. Глушак, С. Головащенко, В. Єленський, М. Закович, М. Кирюшко, В. Климов, А. Колодний, Л. Конотоп, П. Кралюк, Б. Лобовик, В. Лубський, В. Мельник, І. Мозговий, В. Пащенко, М. Рибачук, О. Саган, О.Сарапін, П. Саух, Д.Степовик, О.Уткін, Л.Филипович, О.Шуба, П. Яроцький. В їх наукових працях знайшли узагальнення методологічні та історіософські засади історії релігії в Україні, а також досліджуються окремі питання впливу релігії на духовну культуру українського етносу. Зазначені вище автори обстоюють світоглядний потенціал християнської релігії та проблеми релігійної свідомості, відстоюють нові підходи щодо оцінки релігії як невід'ємного елементу духовності.

Четвертий блок проаналізованої автором літератури складає так звана джерельно-текстологічна база дослідження, яка містить Священні тексти, богословські, літературно-художні пам'ятки писемної культури. Їх докладний аналіз поданий у розділах дисертації.

Другий розділ “Історичні шляхи Священного Писання в українській культурі” складається з двох підрозділів. У першому підрозділі “Рукописні біблійні тексти церковнослов'янською мовою” розглядається поняття “Біблія” та особливості будови Біблії як священного тексту християнства, а також питання про церковнослов'янську мову, якою створювалися біблійні тексти. Автор розглядає склад текстів релігійного канону православ'я, а також католицизму і протестантизму.

Автор аналізує мову, якою написані священні тексти, зокрема церковнослов'янську, у розвитку якої виділяє чотири періоди: давній (Х-ХІ ст.), середній (ХІ-ХІV ст.), новий (ХV-ХVІІІ ст.), новітній (початок ХVІІІ ст.). Давній період характеризується тим, що слов'янською мовою перекладали Святе письмо, першими перекладачами якого були Кирило й Мефодій. Середній період відзначається помітним виділенням української літературної мови серед інших слов'янських мов. Новий період пов'язаний з православною реформою болгарського митрополита Євфимія і полягав у запровадженні євфимієвського правопису, який неподільно панував до появи “Граматики” Мелетія Смотрицького. У результаті політичних подій 1654 р. мовна ситуація в Україні зазнає змін. Тому новітній період у розвитку церковнослов'янської мови характеризується “оросіяненням” як богослужбових книг, які видавались на території України, так і самого богослужіння. Це призвело до зникнення київського правопису і до запровадження єдиного правопису - синодального. Староукраїнський наголос у церковних книгах замінюється на московський, у богослужіння вводиться "великороссийское произношение". З цього часу розвиток церковнослов'янської мови зупиняється.

Далі автор аналізує різноманітні рукописні біблійні тексти, серед яких - перша повна рукописна слов'янська Біблія, що з'явилась на Русі лише наприкінці ХV ст. (Геннадієва Біблія).

У дисертації також розглядаються рукописні тексти старозавітних частин Біблії - Паремійники й Псалтирі. Так жанр "Псалтирі" - це псалми, що славлять Бога, тому ця книга більше за всі інші біблійні жанри відповідає духу православного богослужіння. Псалтир широко використовувався у церковній практиці. На Русі були відомі три види Псалтиря: простий, із возслідуванням, тлумачний. Прекрасним прикладом лицьового Псалтиря є Київський Псалтир, написаний у 1397 р. у Києві. На берегах аркушів цього рукопису велика кількість майстерно виконаних мініатюр, а також наявні графічні особливості, які характеризували церковнослов'янську мову ХІІ - першої половини ХІІІ ст.

Автор зазначає, що найбільшу групу рукописних біблійних текстів церковнослов'янською мовою складають тексти Нового Заповіту. Це, у першу чергу, Євангелія, а також Апостол. Першою точно датованою 1056-1057 рр. рукописною книгою на Русі є Остромирове Євангеліє, яке було створене в атмосфері культурного підйому часів Ярослава Мудрого. Досконалістю каліграфії і художнього оформлення цієї найстарішої книги підтверджується характер розвитку мистецтва книги в Давній Русі. Безумовно, Євангеліє не було першою книгою на Русі, а є першою точно датованою рукописною книгою, що дійшла до нашого часу.

Також дисертант розглядає інші рукописні Євангелія - Реймське й Пересопницьке. Перше відоме в історії тим, що дочка Ярослава Мудрого Анна при коронації у давній столиці Франції - Реймсі присягала на Євангелії, яке вивезла із собою з Києва. Саме на цьому Реймському Євангелії упродовж кількох століть при коронації присягали французькі королі. Першим перекладом на давньоукраїнську мову, який дійшов до наших часів, є переклад чотирьох Євангелій “из языка болгарскаго на мову рускую” (давньоукраїнську), здійснений архімандритом пересопницького Пречистенського монастиря (на Волині) ієромонахом Григорієм (переписувач Михайло Васильович лише списав готовий переклад). Це знамените Пересопницьке Євангеліє (1556-1561 рр.), яке дійшло до нашого часу і на якому складають присягу на вірність українському народові нинішні президенти України.

У другому підрозділі, який має назву “Поява друкованої Біблії церковнослов'янською мовою та її україномовних перекладів”, зазначається, що перші біблійні переклади, зроблені старослов'янською мовою Кирилом і Мефодієм, не збереглися, але вчені та бібліїсти неодноразово намагалися їх реконструювати. Автор підкреслює, що найважливішим результатом праці Кирила й Мефодія була реалізація великої слов'янської ідеї використання живої народної мови в церкві та у Святому Письмі.

Автор розглядає й переклади Святого Письма слов'янськими мовами, серед яких першим був чеський переклад, а польською мовою Біблію переклав у 1455 р. Анджей з Яшовиць. Білоруський просвітник Франциск Скорина переклав Біблію мовою Великого князівства Литовського, мовою, якою розмовляли білоруси, що населяли східні землі. Протягом 1517-1519 рр. він також здійснив типографське видання 22 книг (19 випусків) книги "Библия Руска". Але це було не повне видання.

Перша ж повна слов'янська Біблія побачила світ в українському місті Острозі у 1581 р. Надрукував її український і російський першодрукар Іван Федоров під патронатом князя Костянтина (Василя) Костянтиновича Острозького. Дисертант докладно характеризує ту велику роботу, яка здійснювалась над перекладом і підготовкою тексту Біблії в Острозькій академії і приходить до висновку, що видатне в усіх відношеннях видання на території України, в Острозі, першої повної східнослов'янської Біблії відіграло надзвичайно важливу роль в історії культури всіх слов'янських народів. Для Заходу це стало своєрідним свідоцтвом ідейної й моральної зрілості українців. Переклад Біблії та видання її слов'янською мовою сприяли зміцненню позиції церковнослов'янської мови в її одвічній боротьбі з латинізмом католицької експансії.

Поширення науки й освіти наприкінці ХVІІІ - на початку ХІХ ст. пробуджує інтерес місцевої української еліти - значною мірою вже зрусифікованої - до минулого своєї країни, до тих історичних подій, які спричинили втрату ними національної самосвідомості, до народної мови, до історичної пам'яті. Цьому сприяли й україномовні переклади Біблії, які починають з'являтися наприкінці ХІХ ст., і особливо у ХХ ст. У підрозділі докладно охарактеризовані існуючі україномовні видання Біблії, включаючи новітні.

Третій розділ дисертації “Формування української писемної культурної традиції у християнській конфесійній літературі” складається з чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі “Християнська патристика й ораторська література” зазначено, що значимість Священного Писання і Священного Переказу у християнстві в ході історичного процесу часто змінювалась: при посиленні консервативних тенденцій зростає роль Переказу і, навпаки, вільнодумці, єретики, релігійні реформатори й релігійні філософи, містики й богошукачі завжди звертались до Писання як до першоджерела вчення і тією чи іншою мірою дискутували зі Святим Переказом.

З прийняттям християнства на Русь починають проникати, крім Святого Письма і богослужбової літератури, також і твори Отців церкви. Найдавнішим давньокиївським рукописом “Златоструя”, що описаний у літературі, є рукопис ХІІ ст., який, можливо, отримав таку назву тому, що більшу частину його складали твори Іоанна Златоуста. Автор зазначає, що над перекладами творів Отців церкви працював гурток князя Курбського (діяв у селі Міляновичах на Волині з кінця 1560-х рр. до 1583 р.), який перекладав твори Іоанна Златоуста, а також праці Іоанна Дамаскіна, “Діалог” патріарха Геннадія Схолярія, “Повість про Варлаама та Іоасафа”, твори Симеона Метафраста, Дионісія Ареопагіта. Запровадження книгодрукування в Україні дало можливість ширше розповсюджувати переклади творів Отців церкви. Так, типографією князя Костянтина Острозького була видана "Книга о постничестве" Василя Великого (1594 р.), а друкарнею Києво-Печерської лаври - "Бесіди" на 14 послань святого апостола Павла (1623 р.) і "Бесіди на діяння" (1624 р.) Іоанна Златоуста.

Визначальною умовою для появи у писемній культурі "книжників"- письменників - у сучасному розумінні цього слова - були паростки зародження громадської думки. Проповідь, звернена до широкого кола слухачів і читачів, викладала елементарні основи християнської релігії, а її автори користувались зручною, простою мовою. У ній були відсутні відволікаючі філософські елементи, образність виразу, стилістичні прикраси мови. Включаючи у себе лише загальнодоступне розкриття й тлумачення найпростіших понять релігійної догматики й моралі, подібна проповідь представлена, наприклад, “словами” Луки Жидяти. Інша справа - проповідь урочиста, риторично прикрашена, яка подає з разки ораторського мистецтва. Така проповідь виступає одночасно як фактом, так і фактором розвитку християнської писемної культури. У підрозділі проаналізовані найвизначніші пам'ятки церковного ораторства. Наприклад, підкреслено, що Петро Могила сам дуже добре володів українською розмовною мовою, нею виголошував свої проповіді. Підтвердженням тому є його проповідь 4 березня 1632 р. "Про Хрест Спасителя й хрест кожної людини", в якій він майже всі тексти Святого Письма наводить у перекладі українською мовою. Цим він намагався продовжити справу своїх попередників, тобто зробити богослужбову мову зрозумілою людям.

У другому підрозділі “Агіографія й паломницька література” зазначається, що до основних видів агіографічної літератури можуть бути віднесені житія, мінеї, прологи й патерики. Першими за часом виникнення житіями святих у християнстві були сказання про мучеників. Спочатку з'являються життєписи окремих святих, в яких головне місце приділялося загальним риторичним місцям, а на фактичну історію уваги зверталося мало. Виключення складають найперші за часом давньоруські житія - Бориса й Гліба, а також Феодосія Печерського. Дисертант зазначає, що сам агіографічний ідеал не був породженням давньоруської дійсності, але сприймався тут у готовому вигляді як канон. Разом із тим процес засвоєння канону коригувався відповідно до реалій києво-руської дійсності. Тому виключно важливою пам'яткою писемної культури Русі-України є “Києво-Печерський патерик”, в якому біблійне розуміння сакрального переосмислюється на національній основі, ідеали християнства подаються в розвитку, у пристосуванні саме до реальних обставин тогочасного історичного процесу. Таким чином, формування української писемної культурної традиції було тісно пов'язане з християнською конфесійною літературою.

У третьому підрозділі “Апокрифи” автор зазначає, що на українських землях була розповсюджена апокрифічна література, яка надходила з Візантії, Болгарії та Сербії. Це пояснювалося двовірством, що зберігалося на руських землях довгий час. Церковно-релігійні перекази приносили з чужих країв також прочани. Наші предки нерідко ототожнювали Святе Письмо з різними апокрифічними творами, історичними переказами та повчальними тлумаченнями. Апокрифічні твори були своєрідним мостом від язичництва до християнства. Найбільш цікавий пласт неканонічних уявлень міститься в апокрифах, пов'язаних з ідеями гностицизму. З особливим інтересом гностики ставилися до таємниці пізнання: богопізнання, самопізнання, а також принципів містичного й символістичного розуміння Біблії.

У четвертому підрозділі “Перекладна, повчальна й полемічна література” автор зазначає, що результатом перекладацької діяльності південних слов'ян була наявність на Русі значної кількості перекладних творів Отців церкви, релігійно-моральних творів і візантійських збірок. Так, Святославові “Ізборники” 1073 р. і 1076 рр., які є цінними лінгвістичними пам'ятками, оскільки мовні ознаки Київської Русі тут прослідковуються ще виразніше, ніж у перекладах богослужбової літератури. А у збірнику 1076 р. ще більше східнослов'янських, зокрема українських мовних рис. Визначено, що у розвитку писемної культури України певну роль відігравали перекладні повісті, такі як “Історія іудейської війни” Йосифа Флавія, “Александрія”, “Сказання про Трою”, ”Девгенієво діяння”, “Повість про Варлаама й Іоасафа”, “Повість про Акіра” та ін.

Автор доводить, що повчальна література на теренах України виступає як своєрідна з'єднуюча ланка між "низовою" культурою рядових мирян та "книжною" культурою інтелектуалів середньовічного суспільства. Саме вона, повчальна література, була ближчою до життя, ніж будь-яка інша. Відправною точкою у розвитку української полемічної літератури вважається вихід у 1587 р. твору одного з активних діячів Острозького гуртка - Герасима Смотрицького "Ключ Царства Небесного", хоча на українських землях існували також католицькі й протестантські полемічні твори. Найсильнішим полемічним твором католиків проти православних українців був твір єзуїта Петра Скарги “Про єдність церкви божої...”, який витримав три видання (1577, 1590, 1610 рр.). Саме ця книга на довгі роки стає предметом полеміки католиків і православних. А серед протестантських творів виділяється “Лист половця Івана Смерти до великого князя Володимира Святого”, в якому критикується грецька віра, а на противагу її апологетам твердиться про більш відповідне Святому Письму правдиве християнство, ознаки якого нагадують антитринарське вчення.

Після того як Синод у 1720 р. видав указ, затверджений Петром І, про те, що в Києві та Чернігові книжки мають друкуватися тільки такою мовою, яка нічим не відрізняється від московської, над староукраїнською літературною мовою нависла серйозна загроза. Подальші укази щораз більше обмежували діяльність друкарні Києво-Печерського монастиря. З кінця ХVІІ - початку ХVІІІ ст. відбувається заміна у друкованих творах староукраїнської літературної мови церковнослов'янською, а у світській літературі - спільною східнослов'янською мовою Г.Сковороди. Ці мови об'єктивно відіграли деструктивну роль. Але руйнуючи староукраїнську мову і відкриваючи тим самим простір для поширення в Україні російської літератури, ці штучні мови розчищали місце для творення нової української літературної мови - уже не на церковнослов'янській, а на суто народній основі. Усе це негативно вплинуло на загальний розвиток мовного процесу на теренах України й, безумовно, відбилося на писемній культурі.

Четвертий розділ “Відтворення християнської символіки у сучасній українській літературі” складається з таких підрозділів: 1. Християнські символи й художня література; 2. Біблійні мотиви й символи у сучасній українській художній літературі. У розділі розглядається філософсько-релігійне розуміння символу, підкреслюється важливість християнської символіки, яка несе значне етичне й естетичне навантаження, котре завжди є дотичним до ментальних структур нашої свідомості і є співзвучними нашим прагненням і сподіванням. З іншого боку, християнство являє собою релігію, засновану на вчинку Ісуса - самопожертві заради спокути гріхів людства. Символіка християнства тому несе глибокий гуманістичний зміст і, водночас, посилює трагізм опису долі людства в цілому та окремої людини.

Для виявлення смислу слова або виразу важливим є аналіз контексту їх уживання. Але якщо аналізувати смисл окремого слова через смисл цілого тексту, то виникають певні труднощі - адже вони пов'язані з процесом розуміння та повинні пояснюватися одне через інше. Дуже важливим є відшукання зв'язку слова, що називає річ або поняття, із певною легендою, у якій це слово народилося. Так ми отримуємо знання про “семантичний універсум” - історію, культуру. Ці знання обов'язково включаються у дію при використанні слова в новому тексті та при визначенні його значення у цьому тексті. Отже, для розуміння смислу слова текстову ситуацію потрібно співвіднести з історичним контекстом уживання знаків, що утримуються у тексті.

Автор підкреслює, що символ володіє прихованими смислами, відкриття яких не потребує звернення до чогось іншого, а відбувається через розуміння самого символу. Цим символ відрізняється від літературних алегорій, які відсилають читача до іншої речі, уособлюють собою щось інше, що несе адресату конкретний смисл та значення. Символ являє собою специфічну одиницю значення, яка не розкривається повністю, а потребує глибокого розуміння та інтерпретації. Задля такої інтерпретації індивідові необхідно залучити усі внутрішні духовні сили - почуття та емоції, розум та досвід.

У дисертації зазначається, що у якості моральнісних ідеалів часто виступають літературні християнські символи. Їх вживають зокрема для того, щоб донести до адресата етичний зміст твору, втаємничуючи його і спонукуючи слухача до залучення власних почуттів та емоцій, власної моральної свідомості для розуміння символічного образу. Аналіз ставлення людини до того, що криється за письмовими знаками, які у сукупності являють собою текст, а також розуміння того, що текст володіє неявним смислом, виникають у зв'язку з інтенсивним релігійним життям. Ґрунт для інтерпретації сакральних текстів був підготовлений, зокрема, античною філософією, яка створила широкий категоріальний апарат. Індивідуальний світогляд також слугує базою для розуміння текстів, яке у цьому разі несе відбиток індивідуальності розуміючого суб'єкта.

Тексти священних писань були першими текстами, які піддалися семантико-семіотичному аналізу. Водночас вони стали першими текстами, які передали множину символів до інших пам'яток писемності та до усієї подальшої літератури. Святе Письмо належить до найбільш читаних та цитованих текстів. Воно глибоко увійшло у народну свідомість і стало її частиною. Переклади Святого Письма та використання буденної мови у християнських богослужіннях, проповідях та молитвах значною мірою збагатили словник літературної мови. Біблія, як основний текст християнства, утримує незліченну множину символів, що діставали різних інтерпретацій, але на сьогоднішній день мають також загальні історично-складені значення завдяки тому, що базуються на архетипах - смислових структурах, глибоко вкорінених у підсвідомості. В українській літературі часто вживаються символи-персоналії, символічні власні назви, сакральні терміни, запозичені з Біблії.

У дисертації зазначається, що сучасна українська художня література й поезія багата на використання біблійних мотивів і символів. Автор аналізує у своєму дослідженні три твори сучасної української літератури: Івана Драча “Чорнобильська мадонна”, Бориса Олійника “Сім” та Володимира Яворівського “Марія з полином у кінці століття”, розгляд яких дозволяє стверджувати, що коли письменник або поет бажає виразити у своєму творі те, що володіє такою глибиною та цінністю, що не вміщується у буквальний вираз, виникає необхідність застосувати символ - єдиний можливий засіб вираження потаємного, прихованого і навіть святого.

Мистецтву притаманні пошуки смислу людського існування, спроби проявити моральнісний людський вимір світу з усіма властивими йому цілями, мотивами, ціннісними орієнтирами. Мистецтво вторгається у світ духовно-моральнісних пошуків людини, робить її здатною формувати моральнісні ідеали. Тому у якості моральнісних ідеалів часто виступають літературні, біблійні символи. Їх уживають зокрема для того, щоб донести до адресата етичний зміст твору, втаємничуючи його і спонукуючи слухача до залучення власних почуттів та емоцій, власної моральної свідомості, розуміння символічного образу.

У висновках дисертант констатує, що виконане ним дослідження етно-конфесійної специфіки у розвитку християнської писемної культури в Україні дозволило прослідкувати зміни у часі й стані таких об'єктів писемної культури, якими є Святе Письмо, християнська православна патристика, ораторська, агіографічна, паломницька література, полемічні, повчальні твори, а також твори художньої літератури, в яких наявна християнська символіка. Цей розвиток можна охарактеризувати як певний культурний процес, у якому відбувалися певні культурні події, наприклад, поява книгодрукування на території України, що мала безцінний вплив на розвиток української писемної культури в цілому, а не лише християнської. Тексти Святого Письма були першими текстами, які передали множину символів до пам'яток писемної культури на всіх етапах їх розвитку. Символіка Біблії глибоко увійшла у народну свідомість і стала її невід'ємною частиною.

Українські літератори, проповідуючи високу мораль, добро, правду, за ідеал часто приймають християнські чесноти. Прагнення та повага до добра, працьовитості, цнотливості, щирості та щедрості протиставляються гордині, заздрості, лінощам, розпусті, брехливості, жадобі. Символи, що мають біблійне походження, використовуються на всіх структурних рівнях тексту, виконуючи при цьому різні функції - підсилюють поведінку та вчинки персонажа через їх паралельність біблійним сюжетам, виступають свідченнями духовного благородства героїв або, навпаки, їх падіння, повідомляють про моральну, релігійну або соціальну позицію автора.

Проаналізувавши християнську символіку, наявну у сучасній українській літературі, було виявлено її велике моральне навантаження. У більшості випадків автори літературних творів застосовували символи Біблії для того, щоб акцентувати увагу читача на етичному аспекті твору, щоб викликати відповідну реакцію моральної свідомості адресатів їх літературного звернення. Це дозволяє стверджувати, що не зважаючи на поступ цивілізації, християнська писемна культура, її етно-конфесійні прояви, біблійні мотиви й символи у сучасній українській художній літературі залишаються цінним джерелом художніх образів, зокрема символічних, які, з одного боку, дозволяють виразити найважливіші речі мовою, зрозумілою всім, і, по-друге, надають можливість реалізувати індивідуальні погляди автора та залучити до інтерпретації твору особисті душевні сили і спрямування читача.

Основні положення й висновки дисертації подаються у таких публікаціях :

1. Формування жанрів християнської конфесійної літератури в українській писемній культурній традиції // Наука. Релігія. Суспільство. - 2002. - №2. - С.238-244.

2. Поява давньохристиянської книжності на Русі // Наукові записки Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова: Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. - К., 2003. - С. 98-105.

3. Формування української писемної культурної традиції в християнській конфесійній літературі // Наука. Релігія. Суспільство. - 2003. - №1 . - С.61-68.

4. Християнські символи й українська художня література // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Філософія.Політологія. - Вип. 54-55. - 2003. - С.61-62.

5. Відображення української писемної культурної традиції у християнській агіографії // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Філософія. Політологія. - Вип. 58. - 2003. - С. 60-61.

6. Теологічні підходи до розуміння культури // Горбаченко Т.Г., Піддубна С.М. Етно-конфесійна специфіка становлення християнської писемної культури: Монографія. - К., 2002. - С.14-19.

7. “Священні книги” як феномен культури // Горбаченко Т.Г., Піддубна С.М. Етно-конфесійна специфіка становлення християнської писемної культури: Монографія. - К., 2002. - С. 22-51.

8. Українські першодруки Біблії та богослужбових книг // Горбаченко Т.Г., Піддубна С.М. Етно-конфесійна специфіка становлення християнської писемної культури: Монографія. - К., 2002. - С.138-166.

9. Становлення психології релігії як самостійної дисципліни // Лубський В.І., Предко О.І., Горбаченко Т.Г., Піддубна С.М. Психологія релігії: Навч. посібник і хрестоматія. - К., 2002. - С.49-75.

Піддубна С.М. Розвиток християнської писемної культури в Україні: етно-конфесійна специфіка. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство.- Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2003.

Досліджується проблема змісту етно-конфесійної специфіки розвитку християнської писемної культури на теренах України. Обґрунтовується етно-конфесійна специфіка християнської писемної культури в Україні як певного культурного процесу, який дозволяє прослідкувати зміни у часі й стані таких об'єктів писемної культури, якими є християнська православна патристика, ораторська, агіографічна, паломницька література, полемічні, повчальні твори, а також твори художньої літератури, в яких наявна християнська символіка. Показані історичні шляхи Священного Писання в українській писемній культурі та визначені його найважливіші віхи.

Визначені етно-конфесійні прояви формування української писемної культурної традиції у християнській літературі, які вплинули на формування менталітету як сфери певних моральних, соціально-психологічних орієнтацій, що складають специфіку світовідчуття, сприймання та світобачення українського народу на певних історичних етапах його розвитку.

Виявлені етно-конфесійні прояви біблійних мотивів і символів у сучасній українській художній літературі, які несуть велике моральне навантаження й застосовуються авторами літературних творів для того, щоб акцентувати увагу читача на етичному аспекті твору, щоб викликати відповідну реакцію моральної свідомості адресатів їх літературного звернення.

Ключові слова: християнство, писемна культура, Біблія, рукописна книга, християнська символіка.

Поддубная С.М. Развитие христианской письменной культуры в Украине: этно-конфессиональная специфика. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 - религиоведение.- Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2003.

Основываясь как на общехристианских, так и собственно украинских памятниках христианской письменной культуры, осуществлен анализ внутреннего содержания этно-конфессиональной специфики в развитии християнской письменной культуры в Украине.

Обосновано, что этно-конфессиональная специфика христианской письменной культуры в Украине может быть охарактеризована как определенный культурный процесс, который позволяет проследить изменения во времени и состоянии таких объектов письменной культуры, какими являются христианская православная патристика, ораторская, агиографическая, паломническая литература, полемические и поучительные сочинения, а также произведения художественной литературы, в которых присутствует христианская символика. Этот культурный процесс выступает как взаимодействие не только вышеперечисленных объектов, но и характеризуется определенным взаимодействием как в среде различных христианских конфессий, так и между отдельными социальными группами. В рамках обозначенного культурного процесса происходят различные культурные события, такие как появление книгопечатания на территории Украины, которое имело бесценное влияние на развитие письменной культуры в целом.

Показаны исторические пути Священного Писания в украинской культуре, важнейшими вехами которого были: первая точно датированная на территории Украины рукописная книга - “Остромирово Евангелие”; первая печатная полная восточнославянская Библия - Острожская, которая сыграла чрезвычайно важную роль в истории культуры всех славянских народов и стала для Запада своеобразным свидетельством идейной и моральной зрелости украинцев; украиноязычные переводы Библии конца ХІХ и ХХ ст., которые содействовали пробуждению интереса к народному языку, к исторической памяти, к прошлому своей страны, к тем историческим событиям, которые вызвали утрату национального самосознания.

Определено, что этно-конфессиональные проявления формирования украинской письменной культурной традиции в христианской литературе, представленной христианской патристикой, ораторской, агиографической, паломнической литературой, а также переводными, поучительными и полемическими произведениями, оказали влияние на формирование ментальности как сферы определенных моральных, социально-психологических ориентаций, которые составляют специфику восприятия и мировоззрения украинского народа на определенных этапах его развития.

Рассмотрен характер отражения христианской символики в современной украинской художественной литературе, который позволяет утверждать, что метафоризация ее содержания при трансформации его в знаковую форму является минимальной на стадии единичного знака и максимальной по мере усложнения характера знаковой выразительности содержания произведения письменности. Это дает возможность более активно осуществлять генезис новых содержаний и знаковых форм, которые в дальнейшем приобретают статус общезначимых.

В диссертации выявлены этно-конфессиональные проявления библейских мотивов и символов в современной украинской художественной литературе, которые несут значительный моральный груз и применяются авторами литературных произведений для того, чтобы акцентировать внимание читателя на этическом аспекте произведения, для вызова ответной реакции морального сознания адресатов их литературного обращения. Это позволяет утверждать, что Библия остается ценным источником художественных образов, а именно символических, которые, во-первых, позволяют виразить важнейшие вещи языком, понятным всем, и, во-вторых, предоставляют возможность реализовать индивидуальные взгляды автора и привлечь к интерпретации произведения личностные душевные силы читателя.