Полеміка православних і католиків про чистилище та шанування святих у "Книзі про віру" 3ахарія Копистенського (1619)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Полеміка православних і католиків про чистилище та шанування святих у «Книзі про віру»3ахарія Копистенського (1619)

Квасюк Л.В.

Сучасний світ, як плюралістичний, ставить проблему виправдання сенсу. Актуальним це є і для України - багатоконфесійної держави з різними релігійними традиціями, що склалися історично, та базуються на відмінних духовно-ціннісних орієнтаціях. їх вивчення дає можливість долучитися до духовного досвіду українського народу та зрозуміти, під впливом яких моделей сьогодні функціонує православ'я та католицизм. У цьому контексті є актуальним дослідження полемічного трактату «Книга про віру» (1619), як результату діяльності київської богословської школи, автором якого вважається Захарія Копистенський - відомий український церковний діяч та письменник [6, с. 70].

Про діяльність та письменницьку творчість Захарія Копистенського писав В. Завітневич [2], але його основна увага була присвячена полемічному трактату «Палінодія», що ж стосується «Книги про віру», то дослідник лише побіжно згадує цей твір. «Палінодію», як історичне джерело, також досліджує український історик П. Степенькіна [7]. Але предметом наукового зацікавлення цих авторів не була догматична проблематика полемічного трактату «Книга про віру», що демонструє відмінності духовно-ціннісних орієнтацій православних, католиків, протестантів. Сучасна російська дослідниця Т.Опаріна, що вивчає полемічну літературу Московської Русі та у її контексті творчість Івана Насєдки, вказує на «Книгу про віру», як джерело антипротестантської літератури російських богословів [5].

Метою нашої статті є аналіз на основі «Книги про віру» (1619) Захарія Копистенського полеміки між православними та католиками про чистилище та заступництво святих, як важливих догматичних положень, інтерпретація яких розкриває духовно-ціннісні орієнтації опонентів.

«Про чистилище і шанування святих» - таке формулювання мала одна із догматичних установок Триденського собору (1545-1563). Вона закріпила вчення римо-католицької церкви про чистилище, як місце тимчасових потойбічних мук, у якому люди приносять задоволення Богу за здійснені у земному житті гріхи. Te, що відбувається у чистилищі, трактувалося як очищення від гріхів і сплата Богу боргів за гріхи. На підтвердження свого вчення про чистилище римо-католики посилалися на те, що Іуда Маккавей і його соратники молилися за загиблих воїнів і приносили жертву за їх гріх (2 Мак. 12, 39-45), а також на апостола Павла, який говорив про перевірку вогнем всіх справ людини - добрих і злих (Кор. 3, 12-15) [4]. Послаблення мук чистилища може, за рішенням церкви, відбуватися через заслуги святих, їх добрі справи, які є у скарбниці церкви. Православне церковне вчення не приймає католицьку ідею чистилища й у шануванні святих бачить інший сенс. Продемонструємо це на прикладі полемічного трактату «Книга про віру» Захарія Копистенського, що був реакцією на події Берестейської унії 1596 р. та демонстрував відмінності догматичних систем православ'я та католицизму [3].

Один із розділів твору має назву «Проти вогню чистительного» [3, с. 313]. У ньому автор виступає проти католицького вчення про чистилище, посилаючись на найбільші авторитети в ієрархії релігійних текстів, на основі яких стверджує, що «ні в Старому, ні в Новому Заповіті, ні у свідченнях отців церкви, які говорять про молитви, літургії за померлих, чистилище не згадується», «якби про нього знали, то згадали б» [7, с. 313]. Захарія Копистенський, демонструючи православну точку зору, підкреслює, що «душа після смерті не вогнем чистительним очищається, а молитвами й офірами (жертвами), і ялмужнами (милостинями) буває врятована» [7, с. 314]. Він не приймає позицію своїх опонентів - католиків - про вічну боротьбу душі та тіла, як наслідок гріхопадіння, і про те, що саме тіло є причиною гріховності душі, «що душа, приймаючи суд, мучиться без тіла, з яким добру або злу справу робила». Православний полеміст висловлює переконання, що «душа без тіла нічого робити не може», - як казав Афанасій, патріарх Александрійський. - «Без тіла душа ні добре, ні зле чинити не може. Мучена і палена душа не може бути без тіла» [7, с. 314]. Вказуючи на єдність душі та тіла у людині, автор «Книги про віру» демонструє суперечність між положеннями символу віри про воскресіння тіла та Страшний суд і католицьким вченням про чистилище такими запитаннями: «Для чого воскресіння тіла, для чого Суд, коли після смерті душа вогню вічному піддана була?». «Дорогу чистилища» називає «вигадкою поганських філософів та Орігена». Полеміст не вірить у чистилище, а лише у Страшний суд - невідворотний у «кінці часів» Суд удруге явленого Ісуса Христа над всіма людьми, які будь-коли жили, що воскреснуть у плоті задля цього суду та одержать за вироком судді згідно зі своїми справами вічне блаженство у раю або вічне покарання у пеклі [1, с. 189--190]. На основі «письма Євангельського», вказує на слова Христа про те, що «за кожне слово, яке кажуть люди, дадуть відповідь на Страшному суді» (Матв. 12); цитуючи твір «Про судні дні» східного отця церкви Василя Великого підкреслює, що «буде Суд над усіма справами, над всіма вчинками, словами, думками»; а посилаючись на Євангеліє від Матвія, 24 розділ, зазначає: «на Судному дні всі, від Адама до пришестя Христового за всі справи відповідь і рахунок віддадуть» [7, с. 315]. Полемізуючи зі своїми опонентами стосовно покарання за великі і малі гріхи, автор «Книги про віру» розмірковує: «від яких гріхів буде очищати вогонь чистилища, якщо від дрібних гріхів очистить Страшний суд? Якщо малі гріхи будуть суворо засуджені, то великі гріхи як будуть очищені?». Православний автор говорить про необхідність розрізняти малий і великий гріх, звинувачує латинян за те, що вони, нібито, вважають, що «великі гріхи вбивства, чужелозтва, злодійства вогнем чистительним очищаються» [7, с. 319]. Він переконаний, що «жінок, які займалися перелюбом, не порятує вогонь чистилища» [7, с. 315]. Звертає увагу читача на книги Максима Грека та «Апологію» грецьких отців, Базельський синод, які твердили про те, що немає вогню чистилища.

Полеміст відкидає католицьку ідею чистилища, натомість говорить про митарства, муки, випробовування душі, яку диявол переслідує за різні гріхи, за нечистоту. Захарія Копистенський показує, що митарства відрізняються від вогню чистилища: «Митарства здійснюються не у вогні, а у повітрі через труднощі, з якими зустрічається душа, а вогонь чистительний мучить і палить душу». Митарства полеміст обґрунтовує діяльністю диявола: «Сатанаїл із неба з полками скинутий був, одні у пекло впали, інші на води, треті на землю, четверті у повітрі залишилися, і ті приносять душам трудність, показуючи і пригадуючи злі справи, прагнучи душу розірвати» [7, с. 316]. Православний автор твердить, що «від митарств диявольських у повітрі не вогнем чистительним, а милосердними вчинками і цнотами духовними бувають визволені і врятовані», що підкреслює авторитетом Івана Дамаскіна, який писав: «віра, надія, любов, милосердя, доброта, цнота можуть визволити нас від полків страшних митників» [7, с. 316].

«Латинники! Для чого відправу поминальну за померлих багатих, а не бідних робите, коли вірите, що душа у вогні чистительному мучиться? За що платите, від якої кари хочете відкупити?», - із звинуваченнями звертається до своїх опонентів автор «Книги про віру». Позиції католиків він протиставляє православну точку зору: «Церква Східна за померлих молитви чинить, офіри (жертви) приносить і милостині велить давати, поки ще Суд не наступив. І ми благаємо і просимо у милостивого Судді перед судним днем, щоби не були карані і мучені ближні наші за гріхи, для того робимо старання за померлих, що приписані. Христос говорив: «чому після смерті твоїх ближніх закликаєш убогих, чому пресвітерів просиш, щоб вони за них молилися? Щоби померлий на відпочинок відійшов, милостивого Суддю знайшов, тобто Христа» [7, с. 317]. Полеміст не бачить сенсу у чистилищі, з якого душа померлого має вийти, на відпочинок відійти, щоб з Суддею Христом поєднатися. Він заявляє: «Віруємо, що душі перед Судним днем не через вогонь очищаються, але через молитви, літургії, милостині, про що грецькі отці у Феррарі і Флоренції латинни- кам відповідали» [7, с. 318]. Автор «Книги про віру» демонструє думку православних християн про те, що «душі померлих після смерті не йдуть ні в чистилище, ні в гієну, а як казав Христос, у деяку країну йдуть, і не маючи можливості вийти звідти, очікують Судного дня (Матв. 13, 25)», «там вони мучитися будуть, а в Царство Небесне ввійдуть справедливі», він переконує, що «душа без тіла не мучиться (I Кор. 2; Кор. 4)». «Перед судом Христовим кожен прийме те, що вчинив через тіло добре чи зле. Якщо не встане тіло, не коронована буде і душа, не прийме щасливість ту, яка є в небесах», - заявляє автор [7, с. 318], а посилаючись на св. Амвросія твердить, що «очікують душі слушної заплати, одних чекає покарання, а других хвала [7, с. 318]».

Ніконова книга розглядається Захарією Копистенським як така, що «суперечить Письму Святому, яке говорить, що за кожне слово люди дадуть відповідь на Страшному суді, а не у вогні чистительному [7, с. 319]». Слова апостола про те, що «кожного справа явлена буде: день явить, у вогні відкриється; кожного справа, яка є, вогонь висвітить» коментує так, що не після смерті цей вогонь є, про який апостол говорить, а на Судному дні буде. День покаже, що вогонь відкриє. Цей вогонь не має душу без тіла мучити». Слова «ніхто не спасеться, як тільки через вогонь», на думку полеміста, говорять про вогонь майбутній (що було погоджено і на соборі Флорентійському), але не чистилища: «вогню чистительного зразу після смерті душа не зазнає. А вогонь буде перед Страшним судом. Ріка вогненна потече (Дан. 7:8). Вогонь буде перед Страшним судом і «попалить неприятелів Його [7, с. 320]». Правдою називає те, що дня Судного вогонь покаже і ріка вогненна потече справедливих очищати і освячувати, а грішних палити буде. Про це св. Афанасій зазначав, що вогонь має подвійну мету: для освячення і для спалювання грішних; і Василь Великий, що переконував, що цей вогонь може палити, він є справедливий [7, с. 321].

Посилаючись на Старий Заповіт («престол Ветхого деньми, що у вогні палаючому»), на Новий Заповіт, апостола Павла («кожного робота явлена буде: день бо Господній явить, у вогні відкриється, і кожного робота, яка буде, вогонь висвітить»), єп. Амвросія (після кінця світу буде хрещення вогнем) автор приходить до висновку про те, що «той вогонь огорне справедливих, вибраних, вони Царство Небесне приймуть», «святі поліруватися будуть вогнем» [7, с. 322]. Він висловлює своє переконання про те, що всі ці тексти й автори говорять про «вогонь Страшного Суду, коли грішних у гієні загорне на вічну муку. Вічна мука огниста чекає тих, хто є грішний і не спокутує свої гріхи»; «це той вогонь, яким Господь спалив Содом і Гоморру» («вийшов вогонь з Господа і пожер їх, і померли вони перед Паном (сини Аарона Надава і Авнуда)» [7, с. 323]. «Ніякого вогню чистилищного, у якому тепер, після розлучення з тілом, душі самі без тіла чистити і полірувати мали, немає», - підсумовує полеміст. І «Лука євангеліст також нічого про чистительний вогонь не говорить. Вогонь чистилища - єресь Орігенова, що була засуджена на V соборі». Християни правовірні, які в утисках перебувають, терпіти мусять переслідування заради благочестивого життя у Христі, не випробовуються вогнем, - підкреслює Захарія Копистенський [7, с. 323]. Полеміст критикує латинську концепцію чистилища, що обговорювалася на соборі у Флоренції. Вказує, посилаючись на Ісуса Христа як на найбільший авторитет, що «лише те, чому навчилися, що прийняли, чули і бачили у Мені, те робіть і Бог буде з вами (Філ. 4)». Так звучить гасло триматися старовини, нічого не додавати нового до догматів віри, як це було прийнято у західнохристи- янській традиції.

Католики часто звинувачували православних, які не приймали чистилище, у тому, що їх молитви і милостині за померлих душі свідчать про те, що вони вірять у чистилище. Тому Захарія Копистенський прагне на основі «Старого і Нового Закону Письма Святого» розкрити суть питання про молитви і милостині за померлих [7, с. 325]. Він говорить, що «за душі правовірних, які у Господі заснули, і християн, які у покуті померли, молитися і милостиню давати Старий і Новий Закон Письма Святого розказує (2 Мак. 12)», «угодно так чинити, думаючи про воскресіння з мертвих», «молитися за померлих, щоб гріхи їхні були розв'язані і очищені» [7, с. 306]. Представники західного обряду не визнавали православної ідеї молитви за померлих, вказували, що книги Маккавейські, які у цьому випадку були джерелом для представників східної традиції, «церква не прийняла». Захарія Копистенський підкреслює, що «ці книги Маккавейські церква від самого початку прийняла і є сенс молитися за померлих, щоб були їм відпущені гріхи» [7, с. 307]. Доводить це автор численними посиланнями на біблійні тексти. Зокрема, переповідає, як Товій вчив свого сина «хліб і вино при похованні праведного давати» (Тов. 4), а пророк Bapyx про тих, які відійшли зі світу цього, закликав молитися так: «не пом'яни Боже, неправд отців наших (Вар. 3)>>. Апостоли Петро і Павло у каноні у правилі 14, як свідчить автор «Книги про віру», написали, щоб у псалмах і молитвах церква Божа пам'ять по померлих чинила і давала милостиню, але тільки за вірних. Апостол Яків писав про хворих, щоб вони кликали до себе попів церковних, молилися з ними, помазувалися єлеєм в ім'я Господнє (Як. 5) [7, с. 307].

Полеміст говорить, що «ці правила наслідували Афанасій Великий, Григорій Богослов, Василь Кесарійський, Єпифаній Кіпрський, Кирило Єрусалимський, Кирило Александрійський, Макарій Єгипетський, Іоанн Золотоустий, Іван Дамаскін та інші отці святі» [7, с. 308]. Наводить приклади зі Старого заповіту, які демонструють силу молитви за померлих (2 царств. 17, 4; Царств. 4; Діян. 9) [7, с. 308]. На прикладі зцілення Павлом немовляти Євтихія Захарія Копистенський показує, що молитва за померлих може воскресити від смерті [7, с. 309]. Про це ж пише 4 книга Царств, глава 13. З Нового заповіту полеміст демонструє чуда з милосердя Божого, яким «оздоровлювалися хворі, біснуваті». Разом із Іваном Золотоустим православний автор каже, що «до Судного дня і ми молимося за померлих і вони за нас». Цитуючи слова Івана Хрестителя з Євангелія від Матвія, твердить, що «для померлих молитва за них ієрея і ваша є для того, щоб у спокої відійшли померлі і милостивого Суддю знайшли» [7, с. 309]. Милостиня розглядається як печать на померлих, бо Христос говорив: «якщо грішний відійшов, то треба радіти, бо присіклися гріхи, не плакати, а молитвами, милостинями, проханнями, приносами пам'ять про померлих чинити у божественних таїнах, за них молитися, щоб їм була утіха» (Кор. 5) [7, с. 310]. «He лінуймося померлим допомагати і за них молитви приносити, бо через це здійснюється народне очищення. Бога про померлих просимо перед святими таїнами за тих, хто у вірі відійшов. А катахумени не можуть мати такої потіхи, допомоги ніякої не мають. За них вбогі можуть молитися. Хоче Бог, щоб всі один одному допомагали», - стверджує Захарія Копистенський [7, с. 311].

Виливання єлею на померлого автор «Книги про віру» пояснює на основі «Книги про церковне начальство» Діонісія Ареопагіта: «при народженні перед божественним хрещенням є перше причастя - священне знамення дарується хрещеному, він приймає новий одяг, помазується єлеєм. Під час хрещення виливання єлею на подвиги святі орієнтує, а після смерті єлеєм оголошується, що людина відійшла зі світу. Для чого служба відправляється, свічки запалюються за померлими? Померлого як доброго воїна потрібно провести, а гімни і псалми співаємо, бо звільнив його Господь від клопотів цього світу, зі святими упокоїв і повів у країну радості. Коливо (варена пшениця) на пам'ять про померлих і вчинення молитви за них має декілька причин: 1) для переконання нашого, що правдиві померлі встануть із гробів, бо як зерно пшеничне, коли впаде на землю, проросте, так і тіло померлих повстане (звичай греків); 2) хліб на похованні померлого вбогим даємо для споживання на пам'ять і правимо панахиди за померлими, про що говорить наука справедливої Божої людини Tовіа; убогих звати у дім померлого є християнська повинність; 3) любов за душею померлого, як брата Христа, показуємо надією на воскресіння тіла, і знову з ним з'єднання у любові і радості, щоб уготовано йому було царство від початку світу» [7, с. 312].

У католицькій традиції вважається, що допомогти людській душі у чистилищі можуть святі. Про сенс «взивання до святих» у православ'ї говорить автор «Книги про віру». Він стверджує, що «побожна є річ закликати до святих» [7, с. 299]. «Святіший Ієремія, патріарх вселенський, говорив, що взивання правдиве і самому Богу належить і йому віддано має бути», тобто, що люди мають, перш за все, молитися до Бога («бо іншого помічника не мають»), «Взивання ж до святих буває з їх привілею, з ласки і дару Петра і Павла. Взивають до того, у кого вірять». «Ходатаями є всі святі, а серед них найперше Сама Богородиця, Діва Марія, Матір Божа. Честь і хвала лише самому Богу належить. Ангели, святі, Матір Божа за нас моляться. Святі моляться не за всіх, ті, хто має смертельні гріхи не є приємні Богу. Ti ж, які померли, але від гріхів не очистилися, коли ще Суд не минув, за них моляться святі» [7, с. 300]. До Пречистої Діви: «Пресвята Діво, Мати Божа, причини за нами грішними»; до святих ангелів «всі небесні царства святих ангелів і архангелів хори, моліться за нас!», до Івана Предтечі, Хрестителя Господнього, хвалебних пророків, апостолів, мучеників і святих пастирів, докторів, всіх святих просимо, щоб причинилися за нами грішними. Щоб вони за нас Бога просили. Душі святих Богу є приємні і милі, бо вони за нього свою кров пролили [7, с. 30 1]. «Щоби ми так смертельним сном не заснули, щоб неприятель нас не переміг, просимо, щоб Бог Сам нашим Заступником і Спасителем був від неприятелів і захистив нас своєю ласкою. Честь, яку святим віддаємо, самому Богу належить», - підкреслює православний полеміст. Він говорить, що «через святих ми приходимо до пізнання Бога» [7, с. 302]. Святих шануємо, бо вони «від Бога отримали дар спасіння», до святих молимося «благословенних апостолів, освячених пророків, славних мучеників і всіх святих, щоб вони молилися до всемогутнього Бога, щоб Він нас небезпек позбавив і до того щастя, яке вони отримали, нас залучив». «Святі, як вірні і справедливі заступники, оборонці, опікуни, помічники є прикладом для наслідування» [7, с. 303]. звернення до святих будується на тому, що душа святих, будучи розумна, після розлучення з тілом через перебуваючого у ній Св. Духа чує і бачить краще [7, с. 304], адже «освячена Христовою ласкою, вона не тілесними, а безтілесними очима бачить» [7, с. 305]. Te, що святі людей молитви чують, показує на численних прикладах із Старого і Нового Заповіту: Самуїл пророк знав думки Саула; пророк Божий Слисей чув короля сірійського; у Новому Заповіті апостол Петро бачив серце Ананії і Сапфіри; багато отців східних мали дар яснобачення [7, с. 305]. Te, що святі після смерті людей за них моляться, підтверджує посиланнями на 3 Книгу Ездри, 2 Книгу Маккавейську, Апокаліпсис, слова Івана Хрестителя з Євангелія від Матвія.

Отже, у полемічному трактаті «Книга про віру» Захарія Копистенський на основі Святого Письма Старого і Нового Заповіту, вчень отців церкви заперечує ідею своїх опонентів, католиків, про існування чистилища, як місця перебування душі людини після смерті, у якому вона отримає відплату за добрі і злі справи; говорить про те, що душа разом з тілом прийме покарання на Страшному суді, після чого потрапить у пекло чи рай. Сенс шанування святих православний полеміст бачить у тому, що святі моляться за померлих до Страшного суду. Таку позицію він протиставляє католицькій, у якій заслуги святих, за рішенням церкви, можуть служити задоволенням Богу за гріхи людей.

Список використаних джерел

гріхопадіння молитва католицький чистилище

1. Аверинцев С.С. Софія-Логос. Словник. / С.С. Аверинцев - K.: Дух і Літера, 2004. - 640 с.

2. Завитневич В.З. Палинодія Захаріи Копыстенскаго и ея место въ исторіи западно-русской полемики XVI и XVII в.в. / В.З. Звитневич - Варшава, 1883. - 282 с.

3. Книга о вере Единой, Святой, соборной, Апостолскои Церкве, которая под розсудокъ Церкве Всходнеи поддается. Около 1619 года ієромонаха Азарія псевдонім Захарія Копистенського // Архивъ Юго-Западной Россіи, издаваемый коммиссіею для разбора древнихъ актовъ состоящей при Юевскомъ, Подольскомъ и Волынскомъ Губернаторе. - Часть первая. - Томъ VIII. - Вып. 1-й. Памятники литературной полемики православныхъ съ протестантами и латино-уніатами за XVI и XVII стол. - Юевъ, Лито-типогр. Акц. Об. Н.Т. Корчакъ, 1914. - С. 180-239.

4. Огицкий Д.П. Православие и западное христианство. Римский Католицизм [Электронный ресурс] / Д.П. Огицкий. - Режим доступу: http://www.portal-slovo. ru/theology/37690.php. - Назва з екрана.

5. Опарина Т.А. Иван Наседка и полемическое богословие Киевской Митрополии / Т.А. Опарина. - Новосибирск: Наука, 1998. - 430 с.

6. Острозька Академія XVI-XVII ст. [Енциклопедичне видання]. - Острог, 1997. - 201 с.

7. «Палінодія» Захарії Копистенського як історичне джерело і пам'ятка української історіографії XVII ст.: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. іст. наук: спец.: 07.00.06 «Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни». - K., 2005. - 16 с.

8. Православная энциклопедия [Электронный ресурс]. - Режим доступу: http://www.pravenc.ru/text/182699.html. - Назва з екрана.

Размещено на Allbest.ru