Особливості формування ментальних та релігійних структур в іудаїзмі (український контекст)

Одним із компонентів самосвідомості єврея було ототожнення себе з релігійною спільнотою. Непротиставлення релігійного національному призводило до того, що національні цінності такі, як ідея державності, національної єдності, головні принципи освіти і т. ін., часто співпадали з релігійними. Формуючись під впливом зовнішніх щодо себе факторів, релігійне світосприйняття євреїв із часом почало зумовлювати практично всі боки повсякденності, від господарської діяльності до соціально-психологічних проявів у громадському житті. Вплив релігійності на духовність євреїв може бути визначений в декількох напрямках. Це, по-перше, часткове ототожнення релігійного та національного вимірів буття спільноти, знане під назвою іудаїзм, по-друге, обрядовість як форма вияву причетності до спільної історії, по-третє, поважне ставлення до демонічного світу висвітлене в Кабалі. Відповідаючи на потреби часу, лідери єврейської громади сформулювали основні положення іудаїзму в Усній Традиції, яка формувала певну лінію релігійної віри.

У дисертації доведено, що Усний Закон, представлений в Талмуді та Кабалі, має наступні компоненти: віра (ідеї взаємовідношення людини з надприроднім), морально-етичні принципи (регуляція взаємовідношень у середині спільноти), обрядовість (національна своєрідність релігійної практики). Всі ці складові стали підґрунтям того релігійного комплексу, який скристалізувався в Талмуді та розповсюдився й засвоївся єврейською спільнотою.

Дисертантом підкреслено, що розгляд релігійно-етичної доктрини, а також сфери ритуалу та права тісно пов'язані із особливостями буття національної спільноти, яка в процесі культурного поступу надихала своїх лідерів на творення нових культурних смислів, що збагачували ментальність у різні культурні епохи.

Відповідаючи на питання: чи є хасидизм новою формою духовності, автор звертається до аналізу історичних передумов появи хасидизму, що допомогло повною мірою відтворити не тільки обставини виникнення цього явища, але дозволило дослідити принципові нововведення, які торкнулися традиційних уявлень євреїв, які складали їх духовність.

У другому підрозділі третього розділу “Суспільно-історична природа хасидизму” розглядається процес виникнення хасидизму. Одним із чинників, що спричинили появу хасидизму, дисертант визначає соціально-економічний стан єврейської громади східної Європи напередодні вісімнадцятого століття. Занепад інституту самоврядування викликав до життя необхідність зміни усталеного способу співіснування євреїв. Єврейська спільнота почала ділитись на прошарки за економічним, правовим статусом, а також рівнем освіти. Жорсткий фінансовий тиск з боку кагалів, зовнішньополітична нестабільність, перенасичення емоцій месіанськими очікуваннями, наявна прірва у повсякденному облаштуванні побуту між працівником, селянином, платником податків, з одного боку, та головами громад з іншого, - все це повинно було призвести до змін у повсякденному житті єврейської спільноти. Хасидизм став логічним завершенням періоду внутрішньої зміни в житті єврейства. Він був не причиною, а наслідком зрушень у громадському житті.

Якщо під час піднесення месіанських очікувань для мешканців єврейських поселень сподівання на визволення від недолі та злиднів були спрямовані на цілу громаду та були спільними, то через занепад саббатіанського руху і згасання мрій про швидке звільнення елементи власної віри та “релігійне вдосконалення особи” вийшли на передній план. Це вдосконалення стало можливим через піднесення індивідуального початку. Проте зміна акцентів не означає, що змінилися традиційні для іудаїзму постулати - віра в Бога, Тору, та єдність народу. Зміна акцентів полягала лише в тому, що особистість у цій тріаді почала займати провідне місце, що спиралося на містичне вчення іудаїзму.

Дисертант робить висновок, що незалежно від того, яка з причин виникнення хасидизму визначається провідною, важко заперечити, по-перше, те, що єврейська громада потребувала ідей, які б допомогли пережити наслідки лжемісіанських рухів, по-друге, соціальний устрій спільноти став підґрунтям для досить швидкого розповсюдження новосформованих ідей і, по-третє, незважаючи на велику кількість нововведень, хасидизм не торкнувся і не зачепив найґрунтовніших положень іудаїзму як такого, скоріше за все, це було певною мірою нове прочитання старих ідей. Хасидизм суттєво вплинув на релігійну сферу, поширивши ідеї містичного вчення серед широких верств єврейського населення та обґрунтувавши необхідність уважнішого ставлення до людської особистості.

У третьому підрозділі третього розділу “Хасидські інтерпретації вчення про “ідеальний” тип людини” розглядається хасидське вчення про людину та шляхи її входження в повсякденний світ єврейської спільноти. Переносячи акцент з колективного на індивідуальний початок, хасидизм змушував людину звертати більше уваги на свій внутрішній світ та свій зв`язок із світом трансцендентним. Інший аспект цієї ідеї стосується лідерства в єврейській громаді.

Формування концепції “ідеального” типу людини спиралося на ідеї божественного посередництва, кабалістично-хасидську концепцію цадика та соціальні зміни в середині єврейської громади. Ці чинники спричинили появу нового типу лідера громади. На місце вченого приходить харизматична особа, яка завдяки своїм особистим здібностям здатна посісти місце голови хасидської громади. Цей голова перебирає на себе функції, які мають задовольнити потреби людей у їх повсякденному житті. Природний вимір впливу на громаду та зв'язку з нею полягав у тому, що хасиди називали “діяльністю на користь єврейської громади”. Ця діяльність спочатку полягала в тому, щоб уточнити та поглибити зміст певних ритуальних дій, що мало дозволити більш точно виконувати заповіді встановлені Письмовою Традицією. Пізніше вона розповсюдилася на широке коло суспільних проблем.

Спрощення релігійної практики стало причиною привабливості ідей хасидизму. Але навчання не втрачало своєї цінності, воно переставало бути самостійною метою і починало виконувати роль засобу для пробудження релігійного почуття.

Згідно з концепцією іудаїзму, найвищою етичною і естетичною цінністю є прагнення приєднатись до Передвічної Сутності, тобто до Бога. Це так званий принцип емоційного досвіду, котрий підносить розуміння мети людського існування до безпосереднього “єднання” з Богом. Для визначення цього поняття класичні єврейські тексти використовують слово “двекут”. На момент розповсюдження хасидизму і кристалізації вчення про цадика саме він, тобто цадик, був єдиним, хто міг досягти двекут сам і робити це на користь і заради всієї громади, що він очолював. З часом перед головами хасидських громад постала необхідність перенести акценти на більш гнучкі позиції, коли кожна особа, яка прагне здійснити “піднесення” душі, може зробити це способом, доступним кожному єврею. Джерелом обґрунтування такої можливості стали ідеї про єдність єврейського народу в містичній спільній душі “Клаль Ісраель”. Це положення потягло за собою низку положень та ідей, які допомогли обґрунтувати етнонаціональні прагнення серед пересічних євреїв.

У дисертації доводиться, що хасидизм актуалізував антропологічну проблематику в середині самого іудаїзму та вніс у релігійне життя підвищення уваги до цінності особистісного, індивідуального існування, до моральних чеснот людини.

У висновках підводяться основні підсумки дисертаційного дослідження, визначаються подальші напрямки вивчення впливу релігійного комплексу на формування ментальності.

Сучасний етап поступу України передбачає пожвавлення інтеграційних процесів ув громадянському суспільстві. В цьому зв`язку особливого значення набуває осмислення тих складових національного буття, які є підґрунтям для існування спільноти. Зокрема, своєрідність ментальних та релігійних структур, які визначають той своєрідний простір, в якому реалізується людська екзистенція.

З`ясовуючи специфіку становлення єврейської національної спільноти, необхідно приділяти особливу увагу тому факту, що в межах єврейської історії феномен релігійного та загальнокультурного не розрізняються. А синтез емоційного та раціонального здійснюється в рамках культуротворчої діяльності. Домінуючими чинниками у формуванні ментальності виступають релігійні уявлення, в яких фіксуються ті складові, які можуть визначити ідею національної приналежності. Інтерпретації національного як духовного утворення, яке здійснили українські філософи, дозволила проаналізувати іудаїзм як спосіб самоусвідомлення євреями своєї національної приналежності.

Вплив релігійних уявлень у рамках іудаїзму особливо позначився на своєрідній містифікації культурних смислів, що призвело до ототожнення феномену національного з релігійною спільнотою, в якій загальнокультурні визначальні сенси мають релігійне забарвлення. Духовна культура, яка визначає напрямок формування об`єктивних ознак нації не тільки знаходиться під впливом релігійних уявлень, але й через механізм їх засвоєння впливає на формування ментальності. Асиміляція загальнолюдських цінностей у рамках національної культури відбувається під впливом релігійних уявлень, які знаходять свій вираз у культі.

Трансформація внутрішньої організації єврейської національної спільноти також позначена зміною релігійних уявлень у рамках відношення до зраціоналізованого тлумачення текстів Тори та Талмуду. Синтез емоційного та раціонального аспектів у межах релігійного культу актуалізував поняття, пов`язані з національно-культурними цінностями. Останні, потрапляючи під вплив релігійних уявлень набирали релігійних ознак.

Основні положення та висновки дисертації відображені в наступних публікаціях

1. Швед З.В. Питання про формування та розвитку нації і роль релігії в цьому процесі у творчості Ольгерта Бочковського // Українське релігієзнавство. - 2002. - Вип. 23. - С. 24 - 33.

2. Швед З.В. В'ячеслав Липинський про особливості формування нації і роль релігії в цьому процесі // Українське релігієзнавство. - 2002. - Вип. 22. - С. 45 - 54.

3. Швед З.В. Тлумачення хасидизмом ідеального типу людини // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - К., 2000. - Вип. 24. - С. 177-185.

4. Швед З.В. Суспільно-історична природа хасидизму // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - К., 2001. - Вип. 23. - С. 81-88.

5. Швед З.В. Хасидизм // Філософський енциклопедичний словник. - К., 2002. - С. 697-698.

Размещено на Allbest.ru