Загальноіндоєвропейські міфологічно-релігійні архетипи та їх вияв в українській духовній традиції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Спеціальність 09.00.11. -- Релігієзнавство

Загальноіндоєвропейські міфологічно-релігійні архетипи та їх вияв в українській духовній традиції

Поцелуйко Андрій Богданович

Київ -- 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії культури Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

кандидат філософських наук, доцент Стеценко Валерій Іванович Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри теорії та історії культури

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, доцент Павленко Юрій Віталійович Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, головний науковий співробітник відділу глобальних систем сучасної цивілізації

кандидат філософських наук Кулагіна Ганна Михайлівна Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, науковий співробітник відділу філософії релігії Відділеня релігієзнавства

Провідна установа: Національний університет “Києво-Могилянська академія”, кафедра філософії та релігієзнавства, м. Київ

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук, доцент Бучма О.В.

Анотація

дохристиянський релігійний міфологема

Поцелуйко Андрій Богданович. Загальноіндоєвропейські міфологічно-релігійні архетипи та їх вияв в українській духовній традиції. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 -- релігієзнавство. Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, Київ, 2004.

Кандидатська дисертація є дослідженням української етнокультурної спадщини за допомогою методологічних принципів порівняльної індоєвропейської міфології та висновків порівняльно-історичного індоєвропейського мовознавства. Реконструюються та аналізуються загальноіндоєвропейські соціофункціональні архетипи, досліджуються загальноіндоєвропейські міфологеми в рефлексії української фольклорної традиції та оригінальні українські міфологеми в контексті загальноіндоєвропейського міфологічного фонду.

Встановлено, що українські народні думи як органічна складова індоєвропейської народноепічної традиції несуть в собі описані науковцями загальноіндоєвропейські міфоепічні теми такі, як “тема протиставлення етики героїзму етиці користі (мотив самогубства народів)”, “тема трьох гріхів воїна”; у системі українських переказів простежується загальноіндоєвропейська міфоепічна тема “міжфункціонального конфлікту”; в масиві українського фольклору простежуються релікти таких релігійно-міфологічних феноменів, що знаходять числені індоєвропейські паралелі, як от: ковальський варіант основного індоєвропейського міфу, культ священного царя-мага, культ амбівалентного божества, культ священного напою, уявлення про “магічний жар”.

Ключові слова: архетип, духовна традиція, парадигма, міфологема, міфологічна структура, метаструктура, пантеон.

Аннотация

Поцелуйко Андрей Богданович. Общеиндоевропейские мифологически-религиозне архетип и их проявление в украинской духовной традиции. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 -- религиеведение. Институт философии имени Г.С. Сковород НАН Украин, Киев, 2004.

В кандидатской диссертации исследован архаические элементы украинской духовной традиции при помощи методологических принципов сравнительной индоевропейской мифологии и выводов сравнительно-исторической лингвистики. Реконструирован и проанализированы общеиндоевропейские социофункциональные религиозно-мифологические архетипы, исследованы общеиндоевропейские мифологемы в рефлексии украинской фольклорной традиции, а также оригинальные украинские мифологемы в контексте общеиндоевропейского мифологического фонда.

В диссертационном исследовании произведен анализ текстов украинской этнокультурной традиции в свете теории трипартитной социофункциональной структуры индоевропейской идеологии. Предлагается также дополнение методологии социофункциональной характеристики индоевропейских пантеонов за счет введения понятия социофункционального архетипа (парадигмы), которое позволяет более четко систематизировать структуры функций тех или иных индоевропейских мифологических персонажей.

Даные методологические принципы были использованы для интерпретации семантики ряда феноменов украинской фольклорной традиции. В частности это касается украинских народных волшебных сказок, сюжетные схемы которых отвечают сюжетным схемам европейских волшебных сказок, систематизированным А. Аарне, и которые восходят к индоевропейской мифологической архаике.

Выявлены также очерченные индоевропеистами, общеиндоевропейские мифоэпические темы в системе украинской этнокультурной традиции. Это в частности “тема противопоставления этики героизма этике корысти”, “тема трех грехов воина”, “тема междуфункционального конфликта”.

Показано также, что некоторые украинские мифологеммы типологически близки к общеиндоевропейским мифологеммам “кузнеца-змееборца”, “амбивалентного божества”, “священного царя”, “воина-оборотня”, ”священного напитка”.

В исследовании применялись методологические принципы: сравнительной индоевропейской мифологии (теория трихотомической социофункциональной структуры индоевропейской идеологии Ж. Дюмезиля), структурной семиотики (В. Иванов, В. Топоров), структурной антропологии (К. Леви-Стрoсс), что позволили очертить специфические черт общеиндоевропейских мифологических структур; сравнительно-исторического индоевропейского языкознания (Е. Бенвенист, В. Иванов, Т. Гамкрелидзе), что сделало возможной реконструкцию основных концептов культуры представителей индоевропейской глоттофорной общности; трудов по исследованию морфологии и генезиса сказки и иных фольклорных жанров В. Проппа, что позволяют проследить реликты мифологии в фольклорном материале. Сочетание различных методологических подходов к изучению украинской этнокультурной традиции делает возможным диалектическое осмысление мифологически-религиозных представлений наших предков.

Такой подход позволяет воспроизвести глубинную основу происхождения ряда украинских тномифологических представлений, путем вявления архаичнх индоевропейских мифологических структур реликты которых сохранились в украинской фольклорной традиции, а также определение специфических черт и семантически-функциональной сущности ряда оригинальных украинских мифологемм и исследования связанных с ними мотивов и мифопических тем в контексте общеиндоевропейского мифологического фонда.

Ключевые слова: архетип, парадигма, мифологемма, мифологическая структура, духовная традиция, метаструктура, пантеон.

Anotation

Potseluyko A.B. Indo-european mythological-religious archetypes in reflection of Ukrainian spiritual tradition -- Manuscript.

Dissertation for receiving the academic degree of candidate of the philosophic sciences degree. Speciality 09.00.11 -- Religion Study.

Institute of Philosophy named after H.S.Skovoroda National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2004.

The dissertation presents the research of the Ukrainian ethnic culture heritage using the methodologies of the modern comparative Indo-European mythology and on the basis of the conclusions of the comparative Indo-European linguistics.

Some Indo-European social and functional archetypes are reconstructed and analysed in this investigation. Indo-European mythological images in reflection of Ukrainian folklore and specific Ukrainian mythological images in the context of Indo-European mythological fund are researched.

The dissertation is devoted to the research of prephilosophical outlook of ancient Slavic tribes. This investigation is based on the methodologies of modern comparative Indo-European mythology, namely on the theory of trifunctional Indo-European ideology structure (the Dumezil's theory), and also on the Propps theory of fairy-tale morphology.

Key words: archetype, paradigm, mythologem, mythological structure, metastructure, pantheon.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Сьогоднішня етносоціальна ситуація в нашій державі характеризується зростанням національної самосвідомості, підвищеним інтересом до етнічної історії, джерел духовної культури та релігійності, а саме язичницьких вірувань та звичаїв. Ці фактори спонукають до ґрунтовного, академічного вивчення елементів дохристиянської міфології в системі української духовної спадщини, які сягають своїми витоками прадавньої індоєвропейської основи.

Дослідження духовної традиції як форми передачі релігійного, соціального і культурного досвіду вимагає звернення до аналізу таких жанрів усної народної творчості, як казки, легенди, перекази та думи, які є основним ретранслятором давніх міфологічно-релігійних структур. Міфологічна свідомість є не лише стадіальною в розвитку людства, а є неодмінним складником духовного життя людей на всіх стадіях їх історії. Підтвердженням цього є те, що й сучасна людина перебуває в тій чи іншій мірі під глибинними психічними впливами символів і міфів. Раціоналістична цивілізація, звіши уявлення про міф до рівня дитячої оповіді, позбавивши міф його сакрального значення, насправді просто витіснила міф за лаштунки людської свідомості. У підсвідомості міфологічні образи і архетипи продовжують жити і шукати будь-якої можливості вихлюпнутись назовні “з силою стиснутої пружини” (як зазначав К.Г. Юнг), тому надзвичайно важливим є ретельне вивчення глибин національного колективного несвідомого. Розуміння того, що людина потрапляє під владу міфу, вимагає акцентування уваги на існуючій міфології, міфотворчості і їх впливу на масову поведінку. Адже остання є важливою детермінантою соціального прогресу. Відтак з'ясування причин цієї поведінки, що закладені частково і в міфологічному мисленні, уможливлює спрямування активності людей в конструктивне русло. Саме тому актуальною є проблематика вивчення загальноіндоєвропейських архетипів, які є невід'ємною складовою колективного несвідомого українського народу і знаходять свій вияв у феноменах української духовної традиції.

Акцентування уваги на українських міфологічно-релігійних уявленнях як на своєрідному прояві загальноіндоєвропейської міфології не лише не применшує самодостатності української етнокультурної системи в євразійському культурному процесі, а навпаки, через об'єктивне вивчення дозволяє поставити її поряд з такими традиціями як ведична, авестійська, еддична тощо.

Об'єктом дослідження є індоєвропейські релігійно-міфологічні системи.

Предметом дослідження є українські народні казки, легенди, перекази та думи як основні ретранслятори загальноіндоєвропейських міфологічних структур (архетипів, міфологем, мотивів та міфоепічних тем) в рефлексії української духовної традиції.

Метою даногo дослідження є відтворення глибинної основи українських дохристиянських релігійних уявлень шляхом виявлення архаїчних загальноіндоєвропейських міфологічних структур, релікти яких збереглись в українській етноміфологічній спадщині, а також визначення специфічних рис та семантичної сутності українських соціофункціональних міфологем.

Для досягнення означеної мети необхідно розв'язати такі дослідницькі завдання:

-- доповнити методологію соціофункціональної характеристики представників індоєвропейських міфологічних пантеонів шляхом введення поняття загальноіндоєвропейського соціофункціонального архетипу (парадигми).

На матеріалах індоєвропейських релігійно-міфологічних традицій реконструювати загальноіндоєвропейську міфологічну схему, елементами якої є праобрази верховних богів.

-- довести, що в українських народних чарівно-фантастичних казках як у складовій частині європейського казкового фонду виявляються елементи трихотомічної соціофункціональної індоєвропейської ідеології (термін Ж. Дюмезіля).

-- у вищевказаних казках виявити також елементи первісних індоєвропейських вірувань про магічну силу жертвопринесення “*kred-” , а також “*kudos-” -- притаманну богам магічну владу, які надають її героєві (терміни Е. Бенвеніста).

-- довести, що в українських народних думах як в органічній складовій індоєвропейської народноепічної традиції виявляються загальноіндоєвропейські міфоепічні теми, такі як “тема протиставлення етики героїзму етиці користі (мотив самогубства народів)”, “тема трьох гріхів воїна”;

-- довести наявність у системі українських переказів загально-індоєвропейської міфоепічної теми “міжфункціонального конфлікту”.

-- простежити у системі українських переказів ковальський варіант основного індоєвропейського міфу та проаналізувати його етноміфологічну специфіку.

-- виявити у масиві української духовної спадщини та проаналізувати релікти таких релігійно-міфологічних феноменів, що знаходять числені індоєвропейські паралелі, як от: культ амбівалентного божества, культ священного напою, культ священного царя, уявлення про “магічний жар”.

-- простежити трансформацію вияву загальноіндоєвропейських соціофункціональних парадигм в українській духовній традиції, детерміновану прийняттям християнства.

Методи дослідження. В дисертаційній роботі застосовувались методи порівняльної індоєвропейської міфології (теорія трихотомічної соціофункціональної структури індоєвропейської ідеології Ж. Дюмезіля), структурної семіотики (В. Іванова, В. Топорова), структурної антропології (К. Леві-Стрoса), що дозволили окреслити специфічні риси загальноіндоєвропейських міфологічних структур; порівняльно-історичного індоєвропейського мовознавства (Е. Бенвеніста, В. Іванова, Т. Гамкрелідзе), що уможливили реконструкцію основних концептів культури представників індоєвропейської глоттофорної спільноти.

Дисертаційне дослідження ґрунтується також на таких загальнонаукових принципах як об'єктивність, історизм, світоглядний плюралізм, системність, та специфічно релігієзнавчих: гуманізм, толерантність, позаконфесійність, світськість.

Поєднання різноманітних методологічних підходів до вивчення української етнорелігійної спадщини уможливлює діалектичне осмислення міфологічно-світоглядних уявлень наших пращурів.

Наукова новизна дослідження. На основі дослідження українських народних казок, легенд, переказів та дум доведено, що вони є основними ретрансляторами загальноіндоєвропейських міфологічних структур та засобом збереження стародавніх релігійних вірувань, і визначено, що глибинною основою українських дохристиянських релігійних уявлень, в яких відображено архаїчні соціальні інститути, є загальноіндоєвропейські соціофункціональні архетипи "жерця", "вождя-чаклуна", "священного воїна-захисника", "воїна-звіра". Доведено також зв'язок з цими архетипами загальноіндоєвропейських міфоепічних тем “протиставлення етики героїзму етиці користі (мотив самогубства народів)”,“трьох гріхів воїна”, “міжфункціонального конфлікту”, простежено їх вияв в рефлексії української духовної традиції, яка є формою передачі від покоління до покоління в межах етнічної спільноти релігійного, соціального та культурного досвіду, системою, що еволюціонує і самоорганізується, розвиваючи автентичні і асимілюючи набуті зовні (інфільтровані) елементи, зберігаючи при цьому свої інваріантні риси, що визначають її ідентичність.

Виходячи з цього, в дисертаційній роботі сформульовані положення, які містять в собі елементи наукової новизни і виносяться на захист:

-- методологію соціофункціональної характеристики представників індоєвропейських міфологічних пантеонів доповнено шляхом введення поняття загальноіндоєвропейських соціофункціональних міфологічно-релігійних архетипів (парадигм), під якими ми розуміємо спільноіндоєвропейські міфологічні праобрази верховних богів з притаманною їм системою функцій, які є метаструктурами, вихідними для формування міфологічних образів, фактично засвідчених в конкретних індоєвропейських традиціях. Це парадигматичні (взірцеві) соціально-рольові моделі, схеми, що втілюють сакралізовані соціальні функції.

-- доведено, що в українських народних чарівно-фантастичних казках виявляються елементи загальноіндоєвропейських міфологічних соціофункціональних архетипів, зокрема в типах (богатир, іронічний щасливець, даритель, помічник, псевдопомічник) та функціях (військова, жрецька, магічна) образів їх головних героїв.

-- в українських народних чарівно-фантастичні казках виявлено також елементи первісних індоєвропейських вірувань в магічну силу жертвопринесення “*kred-” , а також “*kudos-” -- притаманну богам магічну владу, які надають її героєві.

-- доведено, що українські народні думи як органічна складова індоєвропейської народноепічної традиції відображають архаїчний сакральний світогляд, що виявляє себе у загальноіндоєвропейських міфоепічних темах, таких як “тема протиставлення етики героїзму етиці користі (мотив самогубства народів)”,“тема трьох гріхів воїна”;

-- у системі українських переказів виявлено загально-індоєвропейську міфоепічну тему “міжфункціонального конфлікту”. В переказах про Батія-Богатиря та Михайлика-семилітка розгортається тема конфлікту між верствами воїнів та виробників, або воїнів та жерців. Цінності мудрості, жертовності, відваги протиставляються жадібності, підступності та фізичній кількості, що знаходить структурно-типологічні паралелі в індійській, іранській, кельтській, грецькій та германській традиціях.

-- на основі аналізу ковальського варіанту основного (драконоборчого) індоєвропейського міфа, визначено його етноміфологічну специфіку, суть якої полягає у гармонійних, взаємодоповнюючих відносинах між магом та воїном, на відміну від індійської та германської традицій, де коваль виступає антагоністом воїна.

-- в українських народних казках виявлено релікти культу священного царя-мага, що сягає загальноіндоєвропейського пласту вірувань. Зберігся образ героя, який є охоронцем універсального космічного порядку, що свідчить про наявність в системі української духовної традиції елементів архаїчних релігійно-космологічних уявлень.

-- в матеріалах української етнокультурної спадщини віднайдено релікти таких релігійно-міфологічних феноменів, що знаходять численні індоєвропейські паралелі: культ амбівалентного божества, культ священного напою, уявлення про “магічний жар”, що свідчить про консервативність української духовної традиції, в якій продовжують функціонувати ці архаїчні загальноіндоєвропейські структури.

-- простежено трансформацію вияву загальноіндоєвропейських соціофункціональних парадигм в українській духовній традиції, детерміновану прийняттям християнства. Архетипи "жерця", "вождя-чаклуна" та "священного воїна-захисника" знайшли сакральне втілення в образах святих Миколи, Кузьми, Дем'яна, Касьяна, Іллі, Юрія, архангела Михаїла та ін. Елементи архетипу "воїна-звіра" знайшли свій вияв не лише в образі святого Юрія (покровителя вовків), але й у народному епосі та демонології, ставши основою міфологеми характерника (пов'язаної з міфологізованими історичними постатями Всеслава, Сірка).

Теоретичне значення дисертації полягає у тому, що у релігієзнавчо-філософському зрізі визначений вплив архаїчних загальноіндоєвропейських уявлень на становлення української духовної культури. Визначені особливості і характер взаємозв'язків різних міфологічних систем індоєвропейського культурного простору. Основні положення і висновки дисертації є важливими для більш досконалого розуміння міфологічного світогляду українців.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її положення та висновки можуть бути використані в лекційних курсах з релігієзнавства, історії української культури та філософії, історії України та ін. Отримані результати можуть бути застосовані у спецкурсах та спецсемінарах, при написанні дипломних та магістерських робіт присвячених українським дохристиянським віруванням. Матеріали дослідження можуть також стати в нагоді для спеціальних досліджень в галузі історії української духовної культури.

Міждисциплінарний характер результатів дослідження зумовлює можливість їх використання також і в галузі фольклористики та етнографії.

Апробація дослідження. Основні положення та висновки дисертації відображені у 4 наукових статтях (загальна кількість публікацій -- 8), а також доповідались на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях: “Гуманізм. Людина. Пізнання” (Дрогобич, 2001); “Гуманізм. Людина. Спілкування” (Дрогобич, 2002); “Християнство і мораль” (Тернопіль, 2001); “Історія релігій в Україні” (Львів, 2001); “Історія релігій в Україні” (Львів, 2002) та на науково-методологічних семінарах кафедри теорії та історії культури та кафедри філософії філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Структура роботи відповідає поставленій меті та розв'язанню основних завдань дослідження.

У вступі обґрунтована актуальність обраної теми, сформульована мета і завдання дослідження, об'єкт, предмет і методи дослідження, розкрита наукова новизна, теоретичне й практичне значення роботи, наводяться дані про апробацію основних ідей дисертації.

У першому розділі розглянута наукова та джерельна база дослідження, аналізуються теоретико-методологічні основи дослідження. Систематизовано джерела та наукову літературу, присвячену як архаїчним індоєвропейським міфологічним системам, так і тексти різноманітних жанрів української народної творчості, в яких простежуються дохристиянські міфологічні мотиви. Методологічні принципи та матеріали, проаналізовані в даному розділі, застосовуються у наступних розділах.

У другому розділі підсумовуються та аналізуються результати, проведеної релігієзнавцями, культурологами та лінгвістами реконструкції архаїчних індоєвропейських соціокультурних реалій, а також проводиться доповнення методології соціофункціональної характеристики індоєвропейських міфологічних пантеонів. Проаналізований в даному розділі загальноіндоєвропейський міфологічний контекст є тим тлом, на якому розглядаються в наступних розділах українські етнорелігійні феномени.

У третьому розділі проаналізовано окреслені у другому розділі загальноіндоєвропейські міфологічні структури в рефлексії української культурно-релігійної традиції. Акцент ставиться на детальному дослідженні міфологем жерця та воїна.

У четвертому розділі досліджено оригінальні українські міфологеми, що наявні у масиві українського релігійно-міфологічного матеріалу і мають архаїчний загальноіндоєвропейський характер (описаний у другому розділі) та були залишеними за межами сфери детального аналізу науковців.

У висновках підводяться підсумки дослідження.

Обсяг дисертації -- 212 сторінок, список джерел і літератури складає 179 одиниць (найменувань).

2. Основний зміст дисертації

Перший розділ -- “Історіографія, джерела і теоретико-методологічні проблеми дослідження” виконує допоміжну роль, оскільки служить сполучною ланкою між вступом і безпосереднім висвітленням реліктів архаїчних індоєвропейських світоглядних уявлень в системі української духовної традиції.

У Першому параграфі -- “Історіографія та джерельна база дослідження” обгрунтовано те, що тематика дослідження загальноіндоєвропейських соціофункціональних релігійно-міфологічних архетипів в рефлексії української духовної традиції є перспективною областю релігієзнавчих досліджень.

Близькими до даної проблематики є праці М.В. Поповича, Л.Л. Залізняка, Ю.В. Павленка, М.О. Чмихова, в яких досліджено давньоукраїнські вірування та світоглядні уявлення в контексті індоєвропейської міфології. Проте вияв загальноіндоєвропейських соціофункціональних релігійно-міфологічних архетипів в системі української духовної традиції не ввійшов до сфери наукового аналізу цих авторів.

Серед широкого спектру феноменів української духовної традиції, в яких виявляються загальноіндоєвропейські архетипи, автор обмежився вивченням неавторських текстів -- казок, переказів, дум. Оскільки дослідження не є фольклористичним чи етнографічним, а релігієзнавчим, то у своєму аналізі дисертант опирався не стільки на першоджерела (збірки казок, переказів, дум), як на праці етнографів, істориків, фольклористів, які систематизували та узагальнили об'ємну фольклорну спадщину. Саме такі праці стали основним джерелом фактичного матеріалу.

У своєму дослідженні дисертант звернувся до таких присвячених народній українській міфології творів, як: “Слов'янська міфологія” М. Костомарова, “Ученая кспедиция в западнорусский край” М. Драгоманова, “Світогляд українського народу” І. Нечуй-Левицького, “Українська міфологія” В. Гнатюка, “Русалії” В. Скуратівського, “Звичаї нашого народу” О. Воропая, “Язчество древней Руси” Б.А. Рибакова, “О мифологическом значении некоторых обрядов и поверий” О.Потебні, а також до розділу “Історії України-Руси” М.Грушевськогою, що присвячений дохристиянським віруванням.

Дисертантом розглянуто також праці, що не мають безпосереднього зв'язку з загальноіндоєвропейськими соціофункціональними архетипами та їх виявом в українській духовній традиції, але які також присвячені українським дохристиянським віруванням та міфології і є вагомим внеском у вітчизняну науку. Сюди слід віднести “Несколько слов о славяно-русской мифологии в языческом периоде преимущественно в связи с народною поэзиею” М. Костомарова, “Передхристиянську релігію українського народу” Д.Антоновича, “Український рік у народних звичаях в історичному освітленні” С. Килимника та монографію Г. Булашева “Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях”.

Джерельною базою дослідження загальноіндоєвропейських міфологем є збірники міфів та переклади стародавніх текстів. Зокрема це вибрані гімни “Рігведи” (переклад з коментарями Т.Я. Єлізаренкової), “Бхагвад-гіта” (переклад з коментарями В.С. Сємєнцова), “Міфи стародавньої Греції” Р. Грейвса (збірка містить переклади Піндара, Діодора Сіцилійського, Гігіна, Арістофана, Гомера, Есхіла, Овідія, Лукіана та ін.), давньоірландський епос “Викрадення бика з Куальнге” (переклад з коментарями С.В. Шкунаєва), давньоісландські пісні про богів та героїв “Старша едда” (переклад А.І. Корсуна). Важливе значення для розуміння архаїчних соціокультурних реалій мають твори античних авторів: Геродота, Плутарха, Платона, Арістотеля, Юлія Цезаря, Тацита, які описують історію та культуру стародавніх індоєвропейських народів.

У вивченні української етнокультурної традиції цінним матеріалом для виявлення загальноіндоєвропейських міфологічних структур є збірники українських народних казок та переказів, зокрема впорядковані та відредаговані С.В. Мишаничем, В.Т. Дзьобою, Г.С. Ревенком, М. Возняком, П.М. Поповим.

Окремо нами досліджувались українські народні думи, зокрема ті, що ввійшли в збірники, упорядковані О.І. Деєм, В.Г. Хоменком, М.П. Стельмахом, Г.А. Нудьгою, О.М. Таланчуком, Б.П. Кирданом, які також зберегли ряд дохристиянських мотивів.

У другому параграфі розділу “Теоретико-методологічні основи дослідження” обґрунтовано методологічні засади дисертаційного дослідження.

Дисертант доводить, що ефективним філософсько-методологічним підходом до осмислення феноменів української духовної традиції, який відкриває нові горизонти у їх вивченні, є структуралізм. Напрямок у гуманітарному знанні, пов'язаний із застосуванням структурного аналізу для дослідження культурної проблематики, особливо яскраво довів свою плідність у вивченні архаїчних культур та фольклорної спадщини.

В зв'язку з цим проаналізовано “Курс загальної Лінгвістики” Ф. Де Сосюра, який намагався вирішувати питання філософії мови методами точних наук, та “Структурну антропологію” К. Леві-Строса, що була першою науковою працею, де застосовано структурний метод для вирішення проблем соціальної антропології. Науковий інтерес для дисертаційної роботи становить творчий доробок філософа А.Ф. Лосєва, що також звертався до питань семіотики, мовознавства і лінгвістики.

Проте для вивчення специфіки українських дохристиянських вірувань на сучасному науковому рівні плідним є застосування засадничих принципів більш вузької ділянки структуралізму -- методології “нової порівняльної індоєвропейської міфології” Ж. Дюмезіля, суть якої викладена у таких працях, як “Верховні боги індоєвропейців”, “Осетинський епос і міфологія”, “Скіфи і нарти”.

Поряд з напрацюваннями сучасної порівняльної індоєвропейської міфології, важливими для дисертації є досягнення порівняльного індоєвропейського мовознавства, зокрема праця Е. Бенвеніста “Словник індоєвропейських соціальних термінів”, Т.В. Гамкрелідзе і В.В. Іванова “Индоевропейский язык и индоевропейц”, В.В. Іванова та В.Н. Топорова “Славянские языковые семиотические систем“ та “Исследования в области славянских древностей”.

Дослідженню етнорелігійної традиції наших пращурів значна увага приділялась і у працях українських релігієзнавців Інституту філософії імені Г.C. Сковороди. Науковцями проведено історико-культурний, світоглядний і порівняльний аналіз української язичницької спадщини, зокрема у першому томі десятитомника “Історія релігії в Україні”, що має назву “Дохристиянські вірування; Прийняття християнства” (за редакцією Б. Лобовика), у підручнику “Академічне релігієзнавство” за науковою редакцією А.Колодного.

Особливий інтерес для даної дисертації становлять праці релігієзнавців Інституту філософії імені Г.C. Сковороди, що розкривають зміст поняття української духовної традиції. Це монографія “Релігія в духовному житті українського народу” А.М. Колодного, Б.О. Лобовика, Л.О. Филипович, “Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан” А.М. Колодного і Л.О. Филипович.

Значну увагу дослідженню українских і праукраїнських вірувань, а також синкретичному українському християнству присвятив у своїх працях “Ідеологія руського православ'я” та “Вірування давніх українців та їхніх пращурів” Б.О. Лобовик.

Тематиці української етнорелігійності присвячено й ряд релігієзнавчих дисертацій, які доводять наявність в українській духовній культурі давніх язичницьких елементів, що сягають епохи індоєвропейської архаїки. Це дисертації Г.С. Лозко “Українське язичництво як джерело побутового релігійного синкретизму”, Р.В. Демчук “Сакральне та профанічне в культурно-філософській символіці Софії Київської”, М.М. Козлова “Язичницькі уявлення східних слов'ян про потойбічний світ (ІХ-ХІІІ ст.)”, В.К. Сапіги “Релігійна і світська сфери святково-обрядового комплексу”, Кулагіної Г.М. “Синкретизм дохристиянських вірувань та православ'я в Україні”.

Вищезгадані дослідники приділяють увагу впливові релігійного синкретизму на становлення та розвиток національної культури. Дану проблематику вивчає і В. Стеценко, зокрема аналізуючи його вплив на формування українського романтизму.

У другому розділі -- “Основні соціофункціональні міфологічно-релігійні архетипи загальноіндоєвропейського пантеону” дисертантом підсумовуються та аналізуються результати, проведеної релігієзнавцями, культурологами та лінгвістами реконструкції архаїчних індоєвропейських соціокультурних реалій, а також проводиться доповнення методології соціофункціональної характеристики індоєвропейських міфологічних пантеонів, шляхом введення поняття загальноіндоєвропейського соціофункціонального міфологічно-релігійного архетипу (парадигми).

У першому параграфі розділу -- “Реконструкція архаїчних індоєвропейських соціокультурних реалій за матеріалами порівняльного релігієзнавства та мовознавства” автором проаналізовано серію опублікованих праць, які визначають важливі фрагменти внутрішнього устрою племен-носіїв архаїчних індоєвропейських діалектів. На основі даних релігієзнавства та лінгвістики окреслюється чітка картина культури, яка відображає не лише особливості соціальної та сакральної сфер, але й специфіку індоєвропейської ментальності, способу мислення.

Дисертант доводить, що особливо вагомим досягненням порівняльного індоєвропейського мовознавства та релігієзнавства є реконструкція основних елементів архаїчної індоєвропейської суспільної моделі. На відміну від східних систем, священний цар індоєвропейців не "диктував свою волю", а стежив за дотриманням віками діючих законів та правил, які регулювали суспільні відносини. Цар, що входив у колегію жерців, очолював також дружину відданих йому воїнів. Очолювані вождями, "люті загони" підпорядковувались цареві, як і громади "мирної" частини населення. Автор доходить висновку, що ця модель була перенесена міфологічною свідомістю індоєвропейців в сферу міфології і визначала соціофункціональну структуру пантеонів.

У другому параграфі розділу “Загальноіндоєвропейські соціофункціональні міфологічно-релігійні архетипи” на основі матеріалів індійської, іранської, грецької, латинської, германської та інших індоєвропейських традицій, автором виявлено спільні функції та риси, притаманні міфічним та епічним героям, а також реконструйовано загальноіндоєвропейську міфологічну схему, елементами якої є праобрази верховних богів. Дані праобрази дисертантом визначено як загальноіндоєвропейські соціофункціональні архетипи (парадигми). Це взірцеві (парадигматичні) поведінкові моделі, суспільно-рольові схеми, які втілюють відповідні сакралізовані "соціальні функції".

Серед таких архетипів автор виділяє праобрази: “жерця”; “вождя-чаклуна”; “священного воїна-захисника”; “воїна-звіра” чи “воїна-перевертня”, а також комплекс мотивів, пов'язаних з образом "бога сил" (термін М. Еліаде), який уособлює життєву і зокрема сексуальну енергію та “бога-цілителя”, пов'язаного з ідеями “життя” і “безсмертя”.

В дисертації розглянуто функції верховних богів ряду індоєвропейських пантеонів, на основі яких реконструюються вищеокреслені архетипи. Дисертант наголошує, що ці архетипи є метаструктурами стосовно структур функцій представників відомих науці індоєвропейських пантеонів.

У третьому розділі “Міфологеми жерця та воїна як елементи української духовної традиції” в контексті концепції основних соціофункціональних архетипів (парадигм) загальноіндоєвропейського міфологічного фонду, зміст якої викладено у попередньому розділі, автором проаналізовано міфологеми, що донесла до нас українська духовна традиція.

В даному розділі дисертантом розглянуто дві міфологеми -- жерця і воїна. Детально проаналізовано їх функціональні характеристики на тлі індоєвропейських паралелей, а також розглянуто комплекс міфологічних мотивів, безпосередньо пов'язаних з ними. Дослідник опирається на матеріали різних фольклорних жанрів -- казок, легенд, переказів, дум.

Автор доходить висновку, що функції міфологем воїна та жерця найбільш чітко виражені в жанрі чарівної казки, в основі сюжетної структури якої обряд ініціації. Дисертантом доведена наявність в чарівній казці реліктів інформації про воїнські і жрецькі типи магічних практик та ініціацій, розглянуто їх в світлі теорії Ж. Дюмезіля. Типи образів головних героїв, їх помічників та дарителів теж підлягали соціофункціональній класифікації.

В дисертації визначено, що фольклорний жанр дум також містить матеріал, до якого можна знайти індоєвропейські паралелі. Обґрунтовано, що цей жанр багатий на загальноіндоєвропейські мотиви та теми, пов'язані з міфологемою воїна. Зокрема автором розглянуто сакральні елементи воїнської етики та епічну тему “трьох гріхів воїна” в рефлексії українських дум і доведено, що вони мають загальноіндоєвропейський характер.

В українських переказах автором віднайдена загальноіндоєвропейська тема міжфункціонального конфлікту, присвячена міфологічним відносинам соціальних груп жерців та воїнів.

Аналіз різних жанрів української фольклорної традиції (казок, переказів, дум) дозволив дисертанту простежити у їх структурі загальноіндоєвропейські міфологеми з притаманною їм спільною ідеологічною основою.

Визначено, що такими міфологемами є образи жерця і воїна. Їх функції визначають схему сюжету чарівної казки (синтагматичну схему нарративу), що обґрунтовується у першому параграфі розділу “Класична європейська чарівна казка в контексті індоєвропейської міфології”. Казкові мотиви випробувань героя піддаються соціофункціональній класифікації. Вони зводяться або до акту жертвопринесення, або до прояву інтелектуальних здібностей, пов'язаних з жрецько-магічними функціми, або ж до ритуального двобою -- елементу воїнської сакральної практики.

Відзначено, що образи героїв чарівної казки, відповідно до їх характеристик, також піддаються класифікації за соціофункціональним принципом. Казка знає два типи головних героїв. Перший, народжений надприродним способом і в силу цього факту наділений надлюдською силою і магічними якостями, відзеркалює риси архетипів воїна і мага (Котигорошко). Другий тип здобуває магічну силу завдяки своїм моральним якостям (Іван Царенко, Іванко-дурник). Його подвиги можливі лише при підтримці помічників та дарителів, що втілюють риси архетипу жерця, або ж надприродних істот, зокрема духів-покровителів.

Особливої уваги автора заслуговує герой-напівзвір, який безпосередньо пов'язаний з архаїчною індоєвропейською метаміфологемою воїна-перевертня (Іван Сучич, Ведмеже Вушко).

Характеристики міфологеми воїна виразно окреслені і в українських народних думах, що обґрунтовується дисертантом у другому параграфі розділу “Дохристиянські мотиви і міфологеми в українських народних думах”. В дисертації відзначається, що реконструйовані лінгвістами та релігієзнавцями такі загальноіндоєвропейські етичні воїнські вартості як “нев'януча слава”, заради якої герой жертвує життям, зневага до розкоші, вірність обов'язку ціною власного життя, нерозривно пов'язані з характеристиками героїв, оспіваних в таких думах, як “Дума про Байду Вишневецького”, “Смерть Корецького”, “Дума про Івана Вдовиченка” та ін.

Особливе місце у дисертації відведено міфологічній темі трьох гріхів воїна, яка представлена в даному жанрі. Воїн чинить по одному гріху проти представників кожного з трьох індоєвропейських суспільних станів (жерців, воїнів та виробників) і спокутує їх ціною власного життя. Цей герой носить в українській традиції ім'я Олексія Поповича. Його образ можна співставити з індійським Шішупалою (Махабхарата), германським Старкадом (Старша едда), осетинським Батрадзом (Нартський епос).

Соціофункціональні риси міфологем воїна, жерця і частково виробника відображені також в жанрі переказів, що доводиться у третьому параграфі розділу “Загальноіндоєвропейська міфоепічна тема міжфункціонального конфлікту в українських народних переказах”. В дисертації відзначається, що ці риси виражені у представленій в даному жанрі загальноіндоєвропейській темі “міжфункціонального конфлікту”, тобто конфлікту між верствами воїнів та виробників, або воїнів та жерців, який закінчується загальним спустошенням. Автор доходить висновку, що цінності мудрості, жертовності, відваги протиставляються жадібності, підступності та фізичній кількості. Переказам про Батія-богатиря та лицаря-Михайлика автором віднайдено паралелі в індійському переказі про Вішвамітру, германському про царство Фроді, осетинському про війну Бората і Ахсартагката, ірландському епосі Куальнге.

У четвертому розділі -- “Оригінальні українські міфологеми та їх зв'язок з загальноіндоєвропейським міфологічно-культурним фондом” досліджено міфологеми, що наявні у масиві українського етнорелігійного матеріалу і мають архаїчний індоєвропейський характер, але були залишеними за межами сфери детального аналізу науковців.

У першому параграфі -- “Етноміфологічні образи святих Кузьми та Дем'яна в контексті “ковальського” варіанту основного індоєвропейського міфу” доводиться, що етноміфологічні образи святих Кузьми та Дем'яна є носіями функцій та характеристик архаїчного божества-покровителя ковальства, що в залежності від специфіки традицій виступав союзником або антагоністом героя основного індоєвропейського міфу. В українській традиції ці постаті зливаються, ковалі-маги самі виступають в ролі змієборців. Варіант драконоборчого міфа, в якому підкреслюється значення мудрості, а не фізичної сили в перемозі над злою силою, свідчить про домінування сакрально-магічних вартостей над військовими в ідеологічних уявленнях наших пращурів.

Цю тезу підтверджує і український варіант міфологеми воїна-звіра, що обґрунтовується у другому параграфі -- “Образ воїна-звіра в українській міфологічній традиції у зв'язку з загальноіндоєвропейськими уявленнями про магічну вогняну силу”. Дисертант висновує, що даний персонаж є похідним від загальноіндоєвропейського архетипу несамовитого воїна, екстатична лють якого пов'язана з сакральним поняттям “магічний жар”. В українській традиції цей образ наділений досить статичним характером, підкреслюються його магічні вміння, а не священна лють. В нашому фольклорі не збереглось чітко виражених рис характеру грізного воїна, воїна-руйнівника, якими рясніють твори грецької, германської, кельтської та індо-іранської традицій (Арей, Ахіллес, Кухулін, Батрадз, Бхіма), проте зберігся образ грізного, непередбачуваного чаклуна, який втілився в постаті святого Касьяна, що показано автором у третьому параграфі -- “Етноміфологічні образи святих Миколи та Касьяна як релікти уявлень про амбівалентну індоєвропейську божественну пару”. Цей персонаж нагадує своїми рисами індійського Варуну та іранського Ваю, як і невіддільний від нього святий Микола, що наділений благими жрецькими рисами, подібно до ведичного Мітри.

У четвертому параграфі -- “Релікти уявлень про священного царя-мага в українській етнокультурній традиції” автором також простежено реліктні ремінісценції, пов'язані з постаттю царя-мага, охоронця космічного порядку. Підсумувавши спільні риси уявлень про священного царя у віддалених в просторі і часі індоєвропейських культурних традиціях, дисертант констатує наявність таких спільних елементів як: особлива “харизма”, магічна якість царя, що наділяє його здатністю забезпечувати врожаї, добру погоду, здоров'я підданим, військову непереможність, а також “правильна ритуальна поведінка”, що гарантує збереження космічного і морального порядку. Хоча матеріали, які вказують на цю міфологему в українській духовній традиції, є дуже фрагментарними, можна констатувати її наявність в нашій етнокультурній спадщині.

У п'ятому параграфі -- “Релікти загальноіндоєвропейського культу священного напою в українській етнокультурній традиції” досліджено етнографічний матеріал, що передає інформацію про дуже важливий елемент культури предків -- культ священного напою. Простежено цілу низку мотивів загальноіндоєвропейського характеру, пов'язаних з цим культом, таких як магічні функції напою, уявлення про його здобуття та специфічні риси ритуалу вживання цього еліксиру, що мають паралелі з індійським культом соми-амріти, іранським хауми, а також германськими міфами про мед поезії, грецькими про нектар та амброзію.

Окреслені вище теми до цього часу не висвітлювались у цілісній формі в науковій літературі, тому дослідження індоєвропейського контексту вищевказаних українських міфологем дає грунт для розуміння глибинної основи їх походження.

Дисертантом простежено також трансформацію вияву загальноіндоєвропейських соціофункціональних парадигм в українській духовній традиції, детерміновану прийняттям християнства. Архетипи "жерця", "вождя-чаклуна" та "священного воїна-захисника" знайшли сакральне втілення в образах святих Миколи, Кузьми, Дем'яна, Касьяна, Іллі, Юрія, архангела Михаїла та ін. Елементи архетипу "воїна-звіра" знайшли свій вияв не лише в образі святого Юрія-Ярила (покровителя вовків), але й у народному епосі та демонології, ставши основою міфологеми характерника (пов'язаної з міфологізованими історичними постатями Всеслава, Сірка) та вовкулаки. Можемо також припустити, що таке розщеплення міфологем, у яких виявляється архетип “воїна-перевертня” на сакральні і інфернальні, розпочалось у період двовір'я і є детермінованим християнською етикою, яка відіграла значну роль у розвитку української духовної традиції.

У процесі дослідження теми дисертаційної роботи автор дійшов до висновків:

1. Матеріали ряду архаїчних індоєвропейських міфологічних традицій дозволяють реконструювати систему основних індоєвропейських соціофункціональних парадигматичних (архетипних), тобто взірцевих суспільно-рольових праобразів, похідними від яких є образи верховних богів відомих науці індоєвропейських пантеонів. Серед таких праобразів можливо виділити архетипи: "жерця", "вождя-чаклуна", "священного воїна-захисника", " воїна-перевертня", а також мотиви, пов'язані з образом "бога сил" (термін М. Еліаде), який уособлює життєву енергію, і з образом "бога-цілителя", пов'язаного з життям та безсмертям.

2. Помітним є зв'язок описаних в українській чарівній казці видів магічних сил та надприродних якостей героїв з реконструйованими лінгвістами світоглядними та релігійними уявленнями протоіндоєвропейців. Зокрема, це уявлення про магічну силу жертвопринесення “*kred-” , а також “*kudos-” -- притаманну богам магічну владу, які надають її героєві.

3. В думах про Івана Коновченка, Козака Голоту, Корецького, Байду Вишневецького та ряді інших простежується загальноіндоєвропейська тема протистояння моралі слави і вірності моралі вигоди.

Загальноіндоєвропейська “тема трьох гріхів воїна” також представлена в рефлексії думи про Олексія Поповича, яка знаходить разючі паралелі в германській, індо-іранській та давньогрецькій традиціях.

Ще однією важливою загальноіндоєвропейською міфоепічною темою, виділеною індоєвропеїстами, є тема конфлікту між “малочисельними” і “багаточисельними”, тобто представниками першої і другої, або двох перших і третьої функції, який закінчується суспільним катаклізмом і тотальним спустошенням. Елементи цієї міфо-епічної структури знаходимо в українських переказах про Михайлика-семилітка та Батія-богатиря.

4. В українській етноміфологічній традиції є міфологеми, які знаходять паралелі в ряді індоєвропейських традицій. Це, зокрема, паралелі до амбівалентних пар Варуна-Мітра та Ваю-Вата; реконструйовних М.Еліаде протоіндоєвропейських уявлень про “магічний жар”; пережитків загальноіндоєвропейських уявлень про царя-охоронця універсального космічнго порядку; загальноіндоєвропейського міфологічного циклу напою безсмертя.

Основні публікації

1. Поцелуйко Андрій. Релікти архаїчних індоєвропейських світоглядних уявлень в рефлексії класичної європейської чарівної казки // Збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І.Франка. -- Дрогобич, 2001. -- № 4. -- С. 74-84.

2. Поцелуйко Андрій. Загальноіндоєвропейські міфоепічні мотиви в рефлексії української етнокультурної традиції // Збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка. -- Дрогобич, 2002. -- № 6. -- С. 74-84.

3. Поцелуйко Андрій. Релікти трихотомічної соціофункціональної індоєвропейської ідеології в рефлексії класичної європейської чарівної казки // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. 2001. Вип. 3. -- С. 245-253.

4. Поцелуйко Андрій. Фольклорні образи святих Кузьми та Дем'яна в контексті “ковальського” варіанту основного індоєвропейського міфу // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. № 9, 2002. -- С. 76-81.

5. Поцелуйко Андрій. Характеристика функцій головних героїв билин київського циклу в світлі сучасної порівняльної індоєвропейської міфології // Праці ХІ-ї міжнародної наукової конференції. (Львів, 16-19 травня 2001 року). -- Львів, 2001. -- Книга І. -- С. 60-65.

6. Поцелуйко Андрій. Загальноіндоєвропейська міфоепічна тема трьох гріхів воїна в рефлексії української народноепічної традиції // Праці ХІІ-ї міжнародної наукової конференції (Львів, 20-24 травня 2001 року). -- Львів, 2001. -- Книга ІІ. -- С. 55-59.

7. Поцелуйко Андрій. Релікти загальноіндоєвропейського культу священного напою в українському фольклорі // Релігієзнавчі студії. -- Львів, 2002. Вип. 1. -- С. 168-177.

8. Поцелуйко Андрій. Поєднання елементів дохристиянської та християнської етики в українській епічній традиції на прикладі “Думи про Олексія Поповича”// Християнство і мораль. Науковий збірник. -- Тернопіль, 2001. -- С. 70-72.

Размещено на Allbest.ru

...